Документи з фондів українських архівів на міжнародних виставках “Україна – Швеція: на перехрестях історії (XVII–XVIII століття)” та “Вірменська діаспора України: історія і сучасність”

1 жовтня 2008 р. у Національному історичному музеї України (м. Київ) за участі Президента держави Віктора Ющенка та шведського короля Карла XVI Ґустава відкрилася виставка “Україна – Швеція: на перехрестях історії (XVII–XVIII століття)”....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2008
Автор:	Вовк, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2008
Назва видання:	Архіви України
Теми:	Документальні виставки
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26894
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Документи з фондів українських архівів на міжнародних виставках “Україна – Швеція: на перехрестях історії (XVII–XVIII століття)” та “Вірменська діаспора України: історія і сучасність” / О. Вовк // Архіви України. — 2008. — № 5-6. — С. 191-202. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-26894
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-268942011-09-08T12:19:51Z Документи з фондів українських архівів на міжнародних виставках “Україна – Швеція: на перехрестях історії (XVII–XVIII століття)” та “Вірменська діаспора України: історія і сучасність” Вовк, О. Документальні виставки 1 жовтня 2008 р. у Національному історичному музеї України (м. Київ) за участі Президента держави Віктора Ющенка та шведського короля Карла XVI Ґустава відкрилася виставка “Україна – Швеція: на перехрестях історії (XVII–XVIII століття)”. 2008 Article Документи з фондів українських архівів на міжнародних виставках “Україна – Швеція: на перехрестях історії (XVII–XVIII століття)” та “Вірменська діаспора України: історія і сучасність” / О. Вовк // Архіви України. — 2008. — № 5-6. — С. 191-202. — укр. 0320-9466 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26894 uk Архіви України Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Документальні виставки Документальні виставки
spellingShingle	Документальні виставки Документальні виставки Вовк, О. Документи з фондів українських архівів на міжнародних виставках “Україна – Швеція: на перехрестях історії (XVII–XVIII століття)” та “Вірменська діаспора України: історія і сучасність” Архіви України
description	1 жовтня 2008 р. у Національному історичному музеї України (м. Київ) за участі Президента держави Віктора Ющенка та шведського короля Карла XVI Ґустава відкрилася виставка “Україна – Швеція: на перехрестях історії (XVII–XVIII століття)”.
format	Article
author	Вовк, О.
author_facet	Вовк, О.
author_sort	Вовк, О.
title	Документи з фондів українських архівів на міжнародних виставках “Україна – Швеція: на перехрестях історії (XVII–XVIII століття)” та “Вірменська діаспора України: історія і сучасність”
title_short	Документи з фондів українських архівів на міжнародних виставках “Україна – Швеція: на перехрестях історії (XVII–XVIII століття)” та “Вірменська діаспора України: історія і сучасність”
title_full	Документи з фондів українських архівів на міжнародних виставках “Україна – Швеція: на перехрестях історії (XVII–XVIII століття)” та “Вірменська діаспора України: історія і сучасність”
title_fullStr	Документи з фондів українських архівів на міжнародних виставках “Україна – Швеція: на перехрестях історії (XVII–XVIII століття)” та “Вірменська діаспора України: історія і сучасність”
title_full_unstemmed	Документи з фондів українських архівів на міжнародних виставках “Україна – Швеція: на перехрестях історії (XVII–XVIII століття)” та “Вірменська діаспора України: історія і сучасність”
title_sort	документи з фондів українських архівів на міжнародних виставках “україна – швеція: на перехрестях історії (xvii–xviii століття)” та “вірменська діаспора україни: історія і сучасність”
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2008
topic_facet	Документальні виставки
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26894
citation_txt	Документи з фондів українських архівів на міжнародних виставках “Україна – Швеція: на перехрестях історії (XVII–XVIII століття)” та “Вірменська діаспора України: історія і сучасність” / О. Вовк // Архіви України. — 2008. — № 5-6. — С. 191-202. — укр.
series	Архіви України
work_keys_str_mv	AT vovko dokumentizfondívukraínsʹkiharhívívnamížnarodnihvistavkahukraínašvecíânaperehrestâhístorííxviixviiistolíttâtavírmensʹkadíasporaukraíniístoríâísučasnístʹ
first_indexed	2025-07-03T06:38:38Z
last_indexed	2025-07-03T06:38:38Z
_version_	1836606784271286272
fulltext	АРХІВНА СПРАВА ЗА РУБЕЖЕМ190 54 Реєстрація наукового центру архівістики – znak ZNA–92–3/03. 55 Необхідність співпраці з інформатиками починає поволі втілюватися в життя – порівн.: Piątkowski G. op. cit. – S. 123–124. 56 Порівн.: Nałęcz D. Rozwój archiwistyki a kształtowanie nowych potrzeb w zakresie edukacji // Archeion. – 2001. – № 103. – S. 27, 33. 57 Archiwa polskie wobec wyzwań XXI wieku. Pamiętnik III Powszechnego Zjazdu Archiwistów Polskich Toruń, 2–4 września 1997. – T. I. – Radom, 1997. – T. II. – Warszawa, 1998. У рамках з’їзду працювала секція “Інформатика й архівалії” Archiwa i archiwiści w dobie społeczeństwa informacyjnego. Pamiętnik IV Powszechnego Zjazdu Archiwistów Polskich Szczecin, 12–13 września 2002. – T. I. – Toruń, 2002. 58 Див. матеріали симпозіуму “Комп’ютеризація костельних архівів” у Польщі 25–29 вересня 1997 р. // Archiwa, Biblioteki i Muzea Kościelne. – T. 70. – 1998. – S. 11–100. 59 Закон від 14 липня 1983 р. про Національний архівний фонд і архіви (Dz. U. Nr 38 poz. 173 Art. 28. ust. 1 i 4). 60 Archiwa i archiwiści... – S. 55–101. Lashuk A. Informatization Situation at Polish State Archives 191ДоКУМЕНтАльНІ ВиСтАВКидокументальні виставки © ольга Вовк, 2008 Ольга ВОВк ДОкументи з фОнДіВ українських архіВіВ на міжнарОДних ВистаВках “україна – ШВеція: на перехрестях істОрії (XVII–XVIII століття)” та “Вірменська ДіаспОра україни: істОрія і сучасність” 1 жовтня 2008 р. у Національному історичному музеї України (м. Київ) за участі Президента держави Віктора Ющенка та шведського короля Карла XVI Ґустава відкрилася виставка “Україна – Швеція: на перехрестях історії (XVII–XVIII століття)”. Нагодою для неї стали юві- леї укладання українсько-шведських угод (Корсунська угода 1657 р., Великобудищанський трактат 1709 р.) як важливих етапів в історії ста- новлення української незалежної держави. Вітаючи присутніх із визна- чною для культурницьких взаємин України та Швеції подією, Віктор Ющенко особливо підкреслив, що завдяки цій експозиції українська громадськість зможе вперше ознайомитися з реліквіями, козацькими святинями непростого для наших країн періоду – XVII–XVIII століть – часу, коли Україна намагалася вибороти свою незалежність. У свою чергу, король Швеції Карл XVI Ґустав відзначив важливість вивчення спільних сторінок нашої історії сьогодні, коли контакти між Україною та Швецією значно активізувалися в усіх сферах – від торговельно- економічної до соціальної та культурної. “Усі ці експонати нагадують нам про буремні давні часи”, – зазначив король Швеції, зауваживши, що вони також є свідченням інтенсивних контактів наших народів як на вищому політичному, так і людському рівнях. “Ми впевнені, що ви- ставка буде цікавою для української громадськості і сприятиме подаль- шому розвиткові зацікавленості у поглибленні наших зв’язків”, – зазна- чив Карл XVI Ґустав. Президент Віктор Ющенко та король Карл XVI Ґустав разом з дружинами оглянули експозицію, а також зробили за- писи у Книзі почесних гостей Національного музею історії України. Наприкінці огляду міністр культури та туризму Василь Вовкун вручив високим гостям каталоги виставки, а також ювілейні срібні монети та поштові марки, випущені до 300-річчя укладення військово-політичного союзу України й Швеції. Президент України подякував усім, хто до- лучився до організації виставки “На перехрестях історії”, запросивши ДоКУМЕНтАльНІ ВиСтАВКи192 широкі кола української громад- ськості відвідати цю експозицію, яка є “знаковою” для спільної іс- торії України й Швеції. Вистав- ка триватиме в Україні протягом восьми місяців: з 1 жовтня 2008 р. до 30 березня 2009 р. у м. Києві та з 9 квітня по 31 травня 2009 р. у м. Дніпропетровську. Зі шведської сторони участь у проекті взяли Військовий музей, Національний архів, Наці ональна бібліотека Швеції, Вій ськовий ар- хів, Публічна бібліо тека м. лінд- чопінґ, Національний художній музей. Українську сторону пред- ставляють тринадцять музейних, архівних та бібліотечних закладів, серед яких Дніпропетровський іс- торичний музей ім. Д. І. Яворницького, львівський історичний музей, Бахчисарайський історико-культурний заповідник, Національний музей ім. А. Шептицького у львові, Національний історико-культурний запо- відник “Гетьманська столиця”, Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник М. М. Коцюбинського, Музей історії м. Києва, Наці- ональна бібліотека України ім. В. І. Вернадського НАН України і два приватні колекціонери. До виставки долучилися також провідні архівні установи України: Центральний державний історичний архів України у м. Києві і Центральний державний історичний архів України у м. льво- ві, які представили документальні свідчення доби козацтва. Виставка налічує близько 100 експонатів, із них зі шведського боку – 47 унікальних пам’яток. Це, насамперед, козацькі клейноди, се- ред яких – гетьманський прапор, що є єдиною реліквією такого рівня в дванадцятимільйонному Музейному фонді України. Загалом у світі збереглися лише три гетьманських прапори доби Козаччини: крім вже зазначеного – прапор Богдана Хмельницького у Стокгольмі (Військо- вий музей) і Данила Апостола у Москві (Палата зброї Московського Кремля), а загалом у музеях України зберігаються лише п’ять козаць- ких прапорів XVII–XVIII ст. На виставці представлено також оригінали документів українських гетьманів Богдана Хмельницького, Івана Ви- говського, Пилипа орлика (серед останніх – прижиттєвий рукописний примірник його Конституції), мапи, гравюри, дипломатичне листування. Виставка складається з п’яти тематичних розділів. Перші чотири хронологічно охоплюють період XVII–XVIII ст. та ознайомлюють з 193ДоКУМЕНтАльНІ ВиСтАВКи основними віхами татарсько-шведських та українсько-шведських сто- сунків. Документи цих розділів висвітлюють воєнно-політичні взаєми- ни у період виборювання національної свободи та державного станов- лення козацької нації. Перший розділ, “Балтійсько-Чорноморська вісь: Шведське королів- ство та Кримське ханство”, висвітлює шведсько-татарські міждержавні відносини 1660-х років, часу пошуків кримськими ханами на Заході й Півночі Європи союзників для продовження боротьби з Московським царством. Поразка російської армії під Чудновим та укладення 17 жов- тня 1660 р. польсько-українського Слободищенського трактату спо- нукали Москву до спроб порозумітися з Річчю Посполитою, що було вкрай невигідно кримським володарям, які намагалася не допустити польсько-російського зближення. Зважаючи на ці політичні обставини, Бахчисарай вирішив залучити до антиросійської коаліції Швецію. У да- ному розділі представлено листування кримських ханів та державних діячів османської імперії з шведськими королями Карлом Х Ґуставом і Карлом ХІ та Великим канцлером Речі Посполитої щодо укладення політичного союзу проти Москви. Документи другого розділу – “Кроки назустріч: українсько-швед- ські стосунки XVII століття” – репрезентують дипломатичну діяль- ність українського гетьмана та генеральної старшини та їхні спроби затвердження української державності на міжнародній арені в 1640– 1650-х ро ках. У цьому розділі представлено листування гетьмана Б. Хмельниць кого та І. Виговського (спершу – як генерального писаря, з осені 1657 р. – в якості гетьмана Війська Запорозького) зі шведською королевою Христиною і шведським королем Карлом Х Ґуставом про відновлення попередніх взаємин, що велися з 1650-х років, необхід- ність посилення дружніх стосунків та проведення переговорів щодо майбутніх союзних намірів. Ці наміри з шведського боку підтверджу- ють королівські інструкції шведському послу Ґуставу лільєкроні до українського гетьмана Б. Хмельницького щодо укладення українсько- шведського військово-політичного союзу та, згідно з цією угодою, ко- ординації політичних зусиль та об’єднанні військових сил обох держав для подальшої війни проти Речі Посполитої та інших спільних ворогів. За гетьманування І. Виговського справа щодо укладання союзу була продовжена універсалом, який уповноважував трьох українських стар- шин, а саме Юрія Немирича, Івана Ковалевського та Івана Федоровича, на ведення офіційних переговорів з цього питання із послом шведсько- го короля Карла Х Ґустава Ґ. лільєкроні. таким чином, цей універсал засвідчив послідовність зовнішньополітичного курсу України. У третьому розділі – “Україна та Швеція у Північній війні 1700– 1721 рр.: Воєнно-політичний виступ гетьмана Івана Мазепи за незалеж- ДоКУМЕНтАльНІ ВиСтАВКи194 ність України–Гетьманщини” – представлено різнопланові документи, що висвітлюють події цього періоду. Серед них – як документи осо- бистого характеру (листування приватних осіб з повідомленням про на- строї шляхти та спроби останньої передбачити політичні перспективи та убезпечити свої маєтності), так і твори, що узагальнюють політич- ну думку однієї зі сторін (“Рассуждение, какие законные причины Его Царское Величество Петр Первый [...] к начатию войны против короля Шведского имел” барона П. П. Шафірова та “Histore militaire de Charles XII Roi de Suede” (“Воєнна історія шведського короля Карла ХІІ”) офі- ційного шведського королівського історіографа Ґ. Адлерфельда). окрім цього, подано документи, що висвітлюють перебіг військової кампанії 1704 р., коли кожна з воюючих сторін намагалася забезпечити собі під- тримку місцевого (українського) населення (лист Карла ХІІ до львів- ського магістрату про звільнення міста від податків та різного виду зборів, а також про заборону шведським військам учиняти будь-які зловживання, лист генерала о. Д. Меншикова львівському магістрату про звільнення міста від військової екзекуції, а також діаріуш Яна то- маша Юзефовича з викладенням подій, пов’язаних зі здобуттям львова шведами у 1704 р.). Четвертий розділ виставки – “Перша політична еміграція Украї- ни: гетьман Пилип орлик. Життя, віддане Вітчизні” – розповідає про життя й діяльність Пилипа орлика, першого українського гетьмана на еміграції. Найпомітнішим документом цього розділу є, безумовно, “Contenta Pactorum inter Ducem et Exercitum Zaporoviensem conventorum, in compendium brevi stylo collecta” (“Затверджені умови договору між гетьманом та Військом Запорозьким, в стислому огляді зібрані”, інак- ше – короткий виклад “Конституції України 1710 року”, яка відома та- кож як “Конституція Пилипа орлика” чи “Бендерська конституція”). Безпосереднім приводом до створення цього документа стала політич- на ситуація, в якій після поразки під Полтавою та відступу на терито- рію сучасної Молдови опинилась українська частина антимосковської коаліції. Перебуваючи на еміграції, після смерті гетьмана Івана Мазепи українське козацьке військо мало обирати нового гетьмана. У зв’язку з цією подією було складено “Pacta et Constitutiones legum libertatumque Exercitus Zaporoviensis inter illusstrissimum Dominum Dominum Philippum Orlik, neoelektum Ducem Exercitus Zaporoviensis, et inter Generales, Colonellos, nec non eundem Exercitum Zaporoviensem, publico utriusque partis laudo conventa ac in libera electione formali juramento ab eodem illusstrissimo Duce corrobarata, anno Domini 1710, Aprilis 5, ad Benderam” (“Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького між ясновельможним паном Пилипом орликом, новообраним гетьманом Війська Запорозького, та між генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, прийняті публічною ухвалою 195ДоКУМЕНтАльНІ ВиСтАВКи обох сторін і підтверджені на вільних виборах встановленою присягою названим ясновельможним гетьманом, року Божого 1710, квітня 5, при Бендерах”). В укладанні тексту цього документа брало участь широке коло осіб з числа генеральної старшини, але основним автором і редак- тором небезпідставно вважається Пилип орлик. У стандартній на той час формі документа (pacta conventa) не тільки відображено світоглядні установки шляхетсько-козацької верстви Української гетьманської дер- жави, але й враховано інтереси всіх станів українського суспільства, включаючи рядових козаків і посполитих. Як політичний маніфест епо- хи барокко, Конституція має всі ознаки літературного твору, що відо- бражено і в структурі документа, і у викладених у ньому ідеях, і в його стилістичних особливостях. Інша частина документів розділу – це листи, що належали перу гетьмана Пилипа орлика та деяких членів його родини (дружини Ганни та сина Григора) до шведських королів (Карла ХІІ, Ульріки-Елеонори, Фредеріка І) та можновладців щодо питань економічної скрути, яка спіткала його на еміграції, під час перебування в Швеції, у м. Крісті- анстаді. Проживаючи разом з великою родиною та багатьма прибіч- никами (представниками генеральної старшини, яка прибула разом з гетьманом з Бендер до Швеції), Пилип орлик постійно мав фінансові проблеми, які найбільше йому дошкуляли. Не отримавши державних коштів при обранні на гетьманство, орлик обходився грошовим забез- печенням, яке йому виділяв шведський уряд. Через знецінення місце- вих грошей (унаслідок ведення Карлом ХІІ безперервних війн) та зрос- таючі видатки емігрантського уряду на активну міжнародну діяльність становище ставало раз по раз усе нестерпнішим. Справа доходила до того, що гетьман був змушений закладати купцям своє майно (серед якого були навіть державні клейноди – у тексті одного з документів ідеться про дві булави). Решту документів четвертого розділу складають листи різних по- літичних осіб до гетьмана на вигнанні Пилипа орлика і стосуються ді- яльності його уряду на міжнародному рівні, пов’язаного, насамперед, з контактами щодо створення антимосковської коаліції (серед цих доку- ментів – листи Сілістрійського Абді-паші і кошового отамана Війська Запорозького Івана Мочульського). останнім, окремим розділом виставки є тематичний блок “На тере- зах часу”, що оповідає про відзначення ювілеїв українсько-шведських угод та співпрацю української й шведської інтелігенції початку ХХ ст. У розділі представлено листування відомих українських і шведських письменників та істориків Михайла Грушевського, Михайла Коцюбин- ського і Альфреда Єнсена, які у своїй професійній діяльності безпо- середньо цікавилися постаттю гетьмана Мазепи і так званих “мазепин- ців”: Пилипа орлика, Андрія Войнаровського та ін. ДоКУМЕНтАльНІ ВиСтАВКи196 окрім історичних документів, на виставці “Україна – Швеція: на перехрестях історії (XVII–XVIII століття)” представлено багато пам’яток історії, предметів культури та мистецтва, що пов’язані з іс- торією козацтва та постатями українських гетьманів: гетьманські клей- ноди (булава, яка, за легендою, була успадкована Пилипом орликом після смерті Івана Мазепи, та прапор), прапори Війська Запорозького: Чернігівського полку, прапор із гербом гетьмана Івана Мазепи та ста- родубського полковника Михайла Миклашевського; представлено та- кож прапор татарської кінноти, зброя (рушниця з кремнієво-ударним замком Кримського ханату), портрети українських гетьманів (Богдана Хмельницького, Івана Мазепи), шведських і польських королів (Ґуста- ва ІІ Адольфа, Карла Х Ґустава, Станіслава лещинського) та видатних політичних діячів (Акселя оксеншерни), пам’ятні медалі, офорти, мапи (турецькі, шведські), малюнки і плани будинків (короля Карла ХІІ у с. Варниця і в м. Бендерах) та фортець (Азова, військових таборів біля Переволочної), історичні картини (“Мазепа на переправі через Дніс- тер” К. Устияновича, “Мазепа і Карл ХІІ на Дніпрі” Ґ. Седерстрьома, “Меншиков у Батурині або “Батуринські яблука” М. Данченка) тощо. Серед експонатів останнього розділу виставки – чимала кількість га- зетних статей, поштових марок, конвертів, монет, присвячених 200- та 250-річчю Полтавської битви та постаті Івана Мазепи. І все це слугує одній меті – відкрити для українського загалу досі маловідому сторінку історії українсько-шведських стосунків. Уже від початку проекту виставка “Україна – Швеція: на перехрес- тях історії (XVII–XVIII століття)” широко висвітлювалася централь- ними та регіональними ЗМІ, журналісти телеканалів “1+1” та “Інтер” створили низку телевізійних репортажів. За матеріалами виставки було видано каталог і брошури. * * * У вересні–листопаді 2008 р. у рамках Угоди про співробітництво між Державним комітетом архівів України та Національним архівом Вірменії в галузі архівної справи від 14 вересня 2007 р. було відкрито виставку “Вірменська діаспора України: історія і сучасність”. В екс- позиції виставки використано 36 документів Центрального державного історичного архіву України, м. Київ, Центрального державного історич- ного архіву України, м. львів, Державного архіву в Автономній Респу- бліці Крим, держархівів Донецької, львівської, одеської, Харківської, Хмельницької областей. 26 документів представлено Національним ар- хівом Вірменії та Всеукраїнською асоціацією громадських організацій “Союз вірмен України”. Виставка проходила в кілька етапів – її історичні документи експо- нувались у трьох містах. 29 вересня в Центральному державному архіві- 197ДоКУМЕНтАльНІ ВиСтАВКи музеї літератури і мистецтва України (м. Київ) у відкритті виставки взяли участь Голова Державного комітету архівів України олександр Удод, від- повідальні працівники Держко- мархіву, директор Національ- ного архіву Вірменії Аматуні Вірабян, заступник директора Національного архіву Вірменії Соня Мірзоян, відповідальні працівники Національного ар- хіву Вірменії, Посол Вірменії в Україні Армен Хачатрян, пред- ставники вірменської діаспори, відповідальні працівники Ка- бінету Міністрів України, Мі- ністерства культури та туризму України, Міністерства закор- донних справ України. Експозицію, яку було відкрито 30 вересня в Центральному дер- жавному історичному архіві України, м. львів, освятив настоятель Ві- рменської катедри у львові о. тадеос, із вітальними словами до гостей звернулися директор ЦДІАл України Діана Пельц, заступник Голови Держкомархіву України ольга Музичук, директор Національного ар- хіву Вірменії Аматуні Вірабян, його заступниця Соня Мірзоян, голова вірменської громади львова Карло Саркісян, виконавчий директор все- української асоціації негромадських об’єднань “Союз вірмен України” тигран Авакян та інші. 7 листопада виставку “Вірменська діаспора України: історія і су- часність” презентували в Національному архіві Вірменії (м. Єреван). Виставку відкрив директор Національного архіву Вірменії Аматуні Ві- рабян. З вітальним словом до присутніх звернувся Голова Державного комітету архівів України олександр Удод. Авторів виставки та гостей привітали заступник Міністра закордонних справ Вірменії Шаварш Ко- чарян, Посол України у Вірменії олександр Божко, заступник Голови Держкомархіву України ольга Музичук. особливістю виставки стало поєднання в експозиції оригіналів і копій документів (у місті, де проводилася виставка, експонувались ори- гінали документів з місцевих архівів та копії з інших міст). Документи виставки було розміщено за тематично-географічним принципом, що висвітлює географію розселення вірмен та заснування вірменських ко- ДоКУМЕНтАльНІ ВиСтАВКи198 лоній в Україні. За документами, представленими на виставці, видано каталог. Історія вірменської діаспори в Україні сягає своїм корінням гли- бини віків. Перші локальні поселення вірмен (чи “вірменські колонії”) виникали на території Київської Русі, Галицько-Волинського князів- ства, Криму ще в ХІ столітті, що було обумовлено, на думку сучасних істориків, падінням вірменської держави Багратидів (886–1045). одна з перших колоній сформувалася в Києві (згадка про неї зустрічається ще в Києво-Печерському Патерику за 1080–1090-ті роки). Пізніше почали з’являтися колонії і в інших містах: у другій половині ХІІІ ст. – у льво- ві; в XIV–XV ст. – у Кам’янці (Кам’янці-Подільському), Володимирі (Володимирі-Волинському), Снятині, Белзі; у XVІ ст. – у Хотині, Барі, Язловці, Замості; в XVІІ ст. – у Бережанах, Підгайцях, Бродах, Жовкві, Золочеві, Станіславі, тисмениці, Студениці, Умані; у XVІІІ ст. – у Го- роденці, Кутах, обертині, Могилеві (Могилеві-Подільському) та ін. У Криму вірменські колонії виникли в ХІ–ХІІІ ст. у Кафі (Феодо- сія) і Солдайє (Судак), пізніше – в Ґезлеві (Євпаторія), Карасу-Базарі (Білогірськ), Акмечеті (Сімферополь), Інкермані (територія сучасного Севастополя), Солхаті (Старий Крим) та ін. Наприкінці XVІІІ ст. біль- шість колоністів Криму (серед них – і вірмени) були переселені в Пів- нічне Приазов’я. Поселення, яке зазвичай займало територію довкола церкви, керу- валось органами самоврядування: це могли бути рада старійшин чи ві- рменське війтівство, іноді – вірменський суд. так, у цивільних і кри- мінальних справах вірмени користувалися кодексом Мхітара Гоша, офіційно затвердженим у львові 1519 р., та власним процесуальним кодексом (вони отримали дозвіл на це від польського короля Сигіз- мунда І). Підтвердження своїх прав та регламентацію торгівлі вірмени одержували від влади (королівські привілеї, царські грамоти тощо). У деяких містах (наприклад, Кам’янці-Подільському, де вже в XVІ ст. мешкало близько 300 вірменських родин) вони домоглися спеціаль- ного статусу для своєї громади. Про це свідчать документи актових книг: з метою забезпечення функціонування національних вірменських ремісничих цехів було розроблено спеціальні статути, в яких пропису- валися певні норми, що стосувались умов їхньої праці та оподаткуван- ня (найкраще збереглись актові книги вірменського війтівського суду м. Кам’янця-Подільського, в яких записано статути цехів вірменських різників та шевців). Економічне становище вірменських громад базувалося не тільки на ремісництві, але, великою мірою, і на торгівлі, передусім зовнішній. У період свого розквіту (XІV – перша половина XVІІ ст.) вірменське купецтво охопило діяльністю Близький Схід, країни Західної Європи, Російську державу. Формувалися товариства, споряджалися каравани 199ДоКУМЕНтАльНІ ВиСтАВКи до туреччини та Персії. торгівлю шовком останньої вони певний час цілком контролювали, неодноразово отримуючи грамоти на торгівлю перським шовком-сирцем від російських царів. Надзвичайно важливу роль у консолідації громад та збереженні рівня національної релігійної свідомості відігравала Вірменська Апос- тольська церква. В ХІІІ–XIV ст. виникли релігійні центри на чолі з церковною адміністрацією, очолювані єпископом або архієпископом (у Києві, львові, Сочаві, Кам’янці). У XVІІ ст. при церквах організували- ся братства, що займалися не лише релігійними, а й світськими спра- вами. В XIV–XVІ ст. Ватикан неодноразово намагався схилити вірмен до унії, але він домігся цього лише після 1640 р., коли на унію пристав львівський вірменський архієпископ М. торосович. Унія була остаточ- но реалізована в 70-х роках XVІІ ст., що спричинило масовий відплив вірменського населення з України (зокрема, до Волощини і трансіль- ванії). У XVІІІ ст. майже всі вірмени, що залишилися в регіоні, стали уніатами, зорієнтованими на Вірмено-католицьку церкву у львові. Важливою була роль церкви у просвітницькій діяльності. При па- рафіях існували школи, що давали початкову освіту вірменською та вірмено-кипчацькою мовами. У 1665 р. у львові засновано театинську колегію для вірмен (пізніше – Вірмено-українська колегія), що давала вищу освіту для духівництва. При церквах було утворено осередки, які займалися поширенням ре- лігійної літератури. Спочатку ці книги переписувалися від руки (так, збе- реглося рукописне Євангеліє 1629 р.), пізніше, в 1616–1618 рр., у львові почала діяти друкарня Говганеса Карматанянца (Івана Муратовича), яка видавала книжки вірменською та вірмено-кипчацькою мовами. Не залишилася поза увагою і царина медицини – у м. Кам’янці- Подільському на початку XVІІ ст. коштом вірменської громади було збудовано кам’яний шпиталь для бідних, на утримання якого за розпо- рядженням польського короля Сигізмунда ІІ було запроваджено новий податок для вірменського населення міста. Зникнення колоній пов’язане з кількома причинами: частково – з прийняттям певною частиною вірменського населення унії і, як наслі- док цього, асиміляції з місцевим населенням та еміграцією іншої час- тини вірмен в Крим, частково – з поступовою ліквідацією самовряду- вання, власних судів, депортаціями (з Києва – за указом російського царя олексія Михайловича 1660 р., з Кам’янця – після 1672 р., за часів турецького панування). однак в українських містах все ж таки залиши- лись представники вірменських громад, які продовжували жити пліч- о-пліч з місцевим населенням, разом долаючи всі випробування, які випали на долю України. Виникали і розросталися нові поселення вихідців з Вірменії. так, створені в середині ХІХ ст. вірменські поселення Харкова, Катери- ДоКУМЕНтАльНІ ВиСтАВКи200 нослава (Дніпропетровськ), одеси, Мелітополя, Юзівки (Донецьк) і Слов’янська, які проіснували до початку Другої світової війни, мали чималі громади. Швидко зростала чисельність вірменської діаспори у Харкові (з 1866 по 1897 рр. кількість представників громади збільши- лась у місті з 24 до 468 чоловік, а в 1926 р. їх налічувалося вже більше 3 тис.). Після занепаду у XVІІ ст. вірменських громад у центральних та за- хідних українських регіонах наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. поча- лось їхнє відродження – чисельність діаспори поповнилася за рахунок переселенців-вірмен, які рятувалися в Україні від погромів і депортацій, запроваджених турецьким урядом у Західній Вірменії. Українські міста (Київ, львів, одеса, Харків та ін.) притягували вірмен, зокрема молодь, яка могла здобути освіту в гімназіях і університетах, створюючи наукові та національні товариства, залучаючись до суспільно-політичного жит- тя країни, що більшою мірою стало можливим після революції 1917 р. (так, у м. Харкові почали з’являтися громадські вірменські організації: Національна вірменська рада, в 1920–1930-ті роки – Харківська вірмен- ська трудова колонія, Харківське товариство трудящих вірмен, Комітет допомоги Вірменії; також у місті існували вірменський дитячий садок, школа, клуб та навіть Вірменська драматична трупа). Документи для виставки “Вірменська діаспора в Україні: історія і сучасність”, надані державними архівами України, репрезентують істо- рію виникнення та існування вірменських громад на українських землях починаючи з XІV століття (найстаршим документом виставки є магі- стратська книга львова 1382 р.). Це, передусім, представлені централь- ними державними історичними архівами України у мм. Києві та львові документи, що свідчать про статус вірменських громад м. львова та м. Кам’янця-Подільського (переписана на пергаменті “Золота книга” привілеїв міста львова, кодекс львівських вірмен, затверджений 1519 р. польським королем Сигізмундом I, грамоти королів Речі Посполитої на підтвердження прав та привілеїв цих громад), про розвиток торгової та ремісницької діяльності (унікальні, написані вірмено-кипчацькою мовою, цехові статути вірменських різників та шевців м. Кам’янця- Подільського, королівські привілеї та царські грамоти), про релігійне життя громад (грамоти та листування голови Вірменської апостоль- ської церкви з представниками місцевої церкви, рукописне Євангеліє), про економічний стан представників громади (записи в актових книгах луцького гродського суду та Кам’янець-Подільського вірменського ві- йтівського суду). Державні архіви областей України надали на виставку докумен- ти, що розповідають про життя вірменської діаспори в кожному з цих регіонів країни. так, Державний архів львівської області презентував 201ДоКУМЕНтАльНІ ВиСтАВКи документи XVIІ–XIX ст., що підтверджували права вірменської грома- ди (рішення магістрату на підтвердження права власності на нерухоме майно Вірменської капітули) та свідчили про розвиток її культурного життя (рукописний збірник молитов, список книг бібліотеки вірмен- ської консисторії). Серед документів Державного архіву Харківської області переважа- ють документи місцевої вірменської діаспори початку ХХ ст., а саме: відомості про статистичний склад населення м. Харкова, статут Хар- ківської вірменської колонії, статут Християнського релігійного това- риства вірменського віросповідання при храмі Св. Григорія у Харкові, документи комісії нацменшин окрвиконкому щодо вірменської колонії, документи особового характеру. Документи Державного архіву Донецької області висвітлюють ре- лігійну та “культурно-освітню” сторони життя вірменської діаспори після революції 1917 р. в м. Донецьку (до того – м. Юзівка (з 1869 р.), а з 1924 р. – м. Сталіно). Державний архів одеської області надав на виставку документи другої половини ХІХ ст. – початку ХХ ст., що стосуються релігійного життя вірменської громади, зокрема питання побудови та розширення в одесі вірменської церкви. Документи Державного архіву Хмельницької області відносяться до періоду ХІХ – початку ХХ ст. і висвітлюють питання функціону- вання місцевого вірмено-католицького костьолу (серед них – листи єпископа та провізорів щодо використання грошей, отриманих за про- даж речей, закладених громадянами за позики), а також освіти дітей членів вірменської громади (наприклад, атестат про закінчення курсів Кам’янець-Подільської Маріїнської жіночої гімназії). Документи, представлені Національним архівом Вірменії, стосу- ються громадського та релігійного життя вірменських громад крим- ських міст Євпаторія, одеса, Старий Крим і Феодосія у другій половині ХІХ – першій половині ХХ ст. та встановлення дипломатичних зв’язків між Республікою Вірменія та Україною на початку ХХ ст. Це, зокре- ма, документи щодо заснування і функціонування вірменського учили- ща в м. Феодосія, реставрації вірменського монастиря Св. Хреста в м. Старий Крим, стану вірменської парафіяльної школи в м. Євпаторія, побудови вірменської церкви в м. одеса, документи тимчасового та Радянського урядів, листування Дипломатичної місії України на Кав- казі та представників Республіки Вірменія (комісарів та генеральних консулів). таким чином, як відзначив Надзвичайний і Повноважний По- сол України у Вірменії олександр Божко, історичні документи з архі- вів України та Вірменії дозволяють скласти досить повне уявлення про

Репозитарії

Схожі ресурси