Дихотомія еліта–маси як основний методологічний принцип соціально-політичного аналізу суспільства

Подається становлення понять “еліта” та “маса” в історії політичної науки. Констатується, що еліта є одним з основних суб’єктів суспільно-політичного процессу, який впливає на хід його розвитку. Обґрунтовується положення про персоналізацію політичної діяльності еліти. Аналізується дихотомія “еліта–м...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2010
1. Verfasser:	Наумкіна, С.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Західний науковий центр НАН України і МОН України 2010
Schriftenreihe:	Соціогуманітарні проблеми людини
Schlagworte:	Політичні виміри свободи людини
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/27356
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Дихотомія еліта–маси як основний методологічний принцип соціально-політичного аналізу суспільства / С. Наумкіна // Соціогуманітарні проблеми людини. — 2010. — № 5. — С. 144-150. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-27356
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-273562011-10-04T12:16:16Z Дихотомія еліта–маси як основний методологічний принцип соціально-політичного аналізу суспільства Наумкіна, С. Політичні виміри свободи людини Подається становлення понять “еліта” та “маса” в історії політичної науки. Констатується, що еліта є одним з основних суб’єктів суспільно-політичного процессу, який впливає на хід його розвитку. Обґрунтовується положення про персоналізацію політичної діяльності еліти. Аналізується дихотомія “еліта–маси” як основний методологічний принцип політичного аналізу суспільства. Розглядаються взаємовідносини між елітою, яка управляє, і масами, якими управляють. Також наголошується на необхідності пошуку норм та правил для ефективності цих взаємин. Робиться спроба віднайти загальне і відмінне між такими поняттями як “лідерство” і “елітарність”. A formation of concepts “elite” and “mass” in the history of political science is given. It is stated that the elite is one of the main subjects of sociopolitical process which infl uences the course of its development. A position of personalization of political activity of elite is substantiated. A dichotomy “elite–mass” as a basic methodological principle of public policy analysis is analysed. A relationship between elite, which manages and masses, which are managed is considered. A need of fi nding the rules and regulations for the effectiveness of these relationships is also emphasized. An attempt of fi nding common and different between such concepts as “leadership” and “elite” is made. 2010 Article Дихотомія еліта–маси як основний методологічний принцип соціально-політичного аналізу суспільства / С. Наумкіна // Соціогуманітарні проблеми людини. — 2010. — № 5. — С. 144-150. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. XXXX-0078 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/27356 323.38 uk Соціогуманітарні проблеми людини Західний науковий центр НАН України і МОН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Політичні виміри свободи людини Політичні виміри свободи людини
spellingShingle	Політичні виміри свободи людини Політичні виміри свободи людини Наумкіна, С. Дихотомія еліта–маси як основний методологічний принцип соціально-політичного аналізу суспільства Соціогуманітарні проблеми людини
description	Подається становлення понять “еліта” та “маса” в історії політичної науки. Констатується, що еліта є одним з основних суб’єктів суспільно-політичного процессу, який впливає на хід його розвитку. Обґрунтовується положення про персоналізацію політичної діяльності еліти. Аналізується дихотомія “еліта–маси” як основний методологічний принцип політичного аналізу суспільства. Розглядаються взаємовідносини між елітою, яка управляє, і масами, якими управляють. Також наголошується на необхідності пошуку норм та правил для ефективності цих взаємин. Робиться спроба віднайти загальне і відмінне між такими поняттями як “лідерство” і “елітарність”.
format	Article
author	Наумкіна, С.
author_facet	Наумкіна, С.
author_sort	Наумкіна, С.
title	Дихотомія еліта–маси як основний методологічний принцип соціально-політичного аналізу суспільства
title_short	Дихотомія еліта–маси як основний методологічний принцип соціально-політичного аналізу суспільства
title_full	Дихотомія еліта–маси як основний методологічний принцип соціально-політичного аналізу суспільства
title_fullStr	Дихотомія еліта–маси як основний методологічний принцип соціально-політичного аналізу суспільства
title_full_unstemmed	Дихотомія еліта–маси як основний методологічний принцип соціально-політичного аналізу суспільства
title_sort	дихотомія еліта–маси як основний методологічний принцип соціально-політичного аналізу суспільства
publisher	Західний науковий центр НАН України і МОН України
publishDate	2010
topic_facet	Політичні виміри свободи людини
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/27356
citation_txt	Дихотомія еліта–маси як основний методологічний принцип соціально-політичного аналізу суспільства / С. Наумкіна // Соціогуманітарні проблеми людини. — 2010. — № 5. — С. 144-150. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.
series	Соціогуманітарні проблеми людини
work_keys_str_mv	AT naumkínas dihotomíâelítamasiâkosnovnijmetodologíčnijprincipsocíalʹnopolítičnogoanalízususpílʹstva
first_indexed	2025-07-03T07:02:49Z
last_indexed	2025-07-03T07:02:49Z
_version_	1836608305056710656
fulltext	144Соціогуманітарні проблеми людини № 5, 2010 Політичні виміри свободи людини УДК 323.38 ДИХОТОМІЯ “ЕЛІТА – МАСИ” ЯК ОСНОВНИЙ МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ПРИНЦИП СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО АНАЛІЗУ СУСПІЛЬСТВА Світлана Наумкіна Південноукраїнський національний педагогічний університет ім. К. Ушинського, вул. Старопортофранківська, 26, м. Одеса, 65020, Україна, e-mail: pdpu@pdpu.edu.ua Подається становлення понять “еліта” та “маса” в історії політичної науки. Констатується, що еліта є одним з основних суб’єктів суспіль- но-політичного процессу, який впливає на хід його розвитку. Обґрун- товується положення про персоналізацію політичної діяльності еліти. Аналізується дихотомія “еліта–маси” як основний методологічний принцип політичного аналізу суспільства. Розглядаються взаємовід- носини між елітою, яка управляє, і масами, якими управляють. Також наголошується на необхідності пошуку норм та правил для ефек- тивності цих взаємин. Робиться спроба віднайти загальне і відмінне між такими поняттями як “лідерство” і “елітарність”. Ключові слова: еліта, маса, політична еліта, дихотомія “еліта– маси”. Вивчення ролі та функцій правлячої еліти детерміноване істотними зміна- ми в соціальній структурі суспільства, актуалізацією завдань компетентного керівництва, збільшенням числа деструктивних явищ, викликаних глибиною соціальної трансформації, у тому числі соціальною напруженістю. Власне, саме вживання терміну “еліта” стосовно правлячого прошарку до- сить умовне, що вимагає чіткішого пояснення. Дати дефініцію та критерії “елі- тарності” непросто. Кожна історична епоха, кожен історичний поворот висуває свої специфічні вимоги до різних груп правлячої верхівки, відповідно впливаючи на їх формування. В будь-якому разі дихотомія еліта–маси є провідним мето- дологічним принципом соціально-політичного аналізу суспільства. Не дивлячись на те, що найбільш вагомим критерієм при визначенні полі- тичної (правлячої) еліти визнається її вплив на процес ухвалення рішень, про- те, під елітою не можна мати на увазі лише сукупність осіб, які безпосередньо приймають найважливіші рішення чи побічно впливають на цей процес. Так, відомий російський елітолог О. Гаман-Голутвіна, беручи за основу ресурсний потенціал еліт, описаний П. Бурд’є (а саме – багатовимірний соціальний простір, в рамках якого функціонують індивіди, що мають в своєму розпорядженні різні види капіталів: економічний, соціальний, символічний, культурний), додає ще такий тип капіталу, як силовий, володіння яким, на жаль, стає у ряді сучасних 145№ 5, 2010 Соціогуманітарні проблеми людини Політичні виміри свободи людини пострадянських суспільствах усе більш значимим чинником. Капітал, що відно- ситься до того або іншого різновиду, може бути названий політичним, коли він задіяний в процесі ухвалення рішень з метою надання на нього впливу [1]. Аналізуючи проблему правлячої еліти, слід розглянути і введені Р. Ендру- вайтом в науковий обсяг поняття “дійсної” і “потенційної” еліт. “Потенційна” еліта є групою, здатною і готовою зайняти в суспільстві ключові позиції, змінити на цих позиціях “дійсну” групу, яка в даний момент ще продовжує виконувати свої функції. “Потенційна” еліта – це еліта, яка готова до реалізації свого соціального впливу, але ще не реалізовує його насправді. Окремий випадок “потенційної” еліти – це контреліта, тобто еліта, що знаходиться в опозиції до “дійсної”. Остан- ня може мати свій резерв, це так звана “резервна” еліта, здатна зайняти позиції “дійсної” еліти замість контреліти, що бореться за ці позиції [9] . Розглядаючи структуру елітарного прошарку, О. Соловйов вважає, що по- няття “еліта – контреліта” абсолютно недостатні для його характеристики. Він посилається на підхід до типологизации елітарних верств польського політолога В. Мілановськи, який визначає тип елітарного прошарку залежно від виконання їх внутрішніми угрупуваннями своєрідних функцій в політичній сфері управління суспільством. Особливу значущість має, на його думку, так званий селекторат, тобто особи, які потенційно готові до виконання професійних функцій в полі- тичній сфері, іншими словами ті, хто робить вплив на висунення кандидатур в структури влади, і ті, хто сам готується до виконання цих ролей. Наступним сегментом елітарного прошарку В. Мілановськи називає “потенційну еліту”, тобто розрізнені елітарні угрупування, ще лише прагнуть до влади. Саме ця “потенційна еліта” після виборів ділиться на “самодіяльні еліти” і “правлячу політичну еліту” (відповідно перші – ті, хто програв вибори, але залишилися в полі прилюдної політики, другі – еліта, яка перемогла на виборах і тепер без- посередньо здійснює процес управління суспільством). Правляча політична еліта (В. Мілановськи, так само як і О. Соловйов, не розділяє ці два поняття) теж не є однорідною, в ній завжди діють декілька функціональних угрупувань: “групи вето”, “еліти в політиці”, “зв’язана група”. “Групи вето” різні дослідники розглядають по-різному. Наприклад, Ш. Ліндблом вважав, що такі групи чинять вирішальний вплив на процес ухвалення рішень за рахунок свого контролю за капіталом, а С. Файнер оцінював в якості вирішаль- ного чиннику орієнтацію на підтримку профспілок. Але, проте, всі сходяться в одному: “групи вето” здіснюють домінуючий вплив на процес ухвалення рішень, з’являючись тоді, коли реальна влада стає доступною не всім. “Еліти в політиці” – це різновид невибраної еліти, що складається з най- більш авторитетних представників інтелігенції, які за рахунок свого авторитету допомагають зміцненню позицій як правлячих, так і самодіяльних еліт. “Зв’язана група” в елітарних угрупуваннях є неформальним об’єднанням полі- тиків, що чинять разом з “групами вето” домінуючий вплив на ухвалення рішень. О. Соловйов вважає цю групу найбільш таємничим елітарним угрупуванням, ос- кільки це анонімне співтовариство, яке може включати і чиновників, і навіть тих, хто взагалі не володіє формальним статусом в системі влади. Але ядро даної групи складають ті, хто має вищі владні повноваження в державі. Інакше кажучи, дане угрупування діє в рамках напівтіньового і тіньового правління [8]. 146Соціогуманітарні проблеми людини № 5, 2010 Політичні виміри свободи людини Багато дослідників схильні вважати, що еліта має власний, переважно да- лекий від офіційних і пропагованих поглядів світогляд, який О. Мясніков назвав “ідеологією правлячої меншості”. У еліти свої погляди на владу і державу, на розвиток країни, на суспільні проблеми, на народ і його участь в управлінні державою. Таким чином, визнання вирішальної ролі політичної еліти в управлінні суспільством – реальність нинішнього і подальших етапів розвитку людської цивілізації. Еліта є одним з основних суб’єктів суспільно-політичного процесу, і поведінка цього суб’єкта, так само як і детермінанти його поводження, виступають важливим чинником, що впливає на хід політичного розвитку і функціонування політичної системи вцілому. Зміст поняття “еліти” стає конкретнішим через зіставлення з протилежним до нього поняттям в дихотомії “еліта – маси”. У цьому ракурсі доречно привести відомий вислів Ортеги-і-Гассета: “Лише ті, хто здатні подолати забобони великої кількості людей, – еліта” [2, 475]. Так, ще вчені Античності (Платон, Аристотель, Геракліт) підкреслювали необхідність нерівномірного розподілу суспільства, вважаючи, що “одні повинні правити, а інші їм підкорятися”. Елітарні ідеї Античності певною мірою розвинені в період Середньовіччя в творчості Томи Аквінського та в політичній думці в Європі Нового часу. ХIХ століття – це час кардинальних змін соціально-політичного і економіч- ного характеру, прихід мас у велику політику, а ХХ ст. – час безпосереднього торжества маси в політиці через представницькі інститути. Це новий стан сус- пільства знайшов своє відображення у ряді концепцій формування і функціо- нування правлячої еліти. Так, ще в кінці ХIХ століття Ф. Ніцше в роботі “По ту сторону добра і зла” звинуватив демократію в створенні можливостей для правління сірих посередностей для стадних інстинктів в політичній діяльності, які розвиваються і зміцнюються “в збиток мистецтву владарювання”, передрікаючи майбутній розпад європейської культури, повстання мас, початок царювання посередностей. Родоначальник концепції елітарності В. Парето, обгрунтовувавши дихото- мію класів і на цій основі фундаментальні відмінності в суспільстві, прийшов до висновку, що основною є відмінність між елітою і масою. Одним із співавторів концепцій елітарності можна вважати і Хосе Ортегу-і- Гассета (“Повстання мас”), який, повторюючи своїх попередників – В. Парето, Г. Моску і Р. Міхельса, вважав, що “суспільство завжди є динамічна єдність двох чинників: меншості і мас. Меншість – це індивіди або групи індивідів, які якісно відрізняються від натовпу. Маса – це натовп людей, що не мають окремих ознак, які б їх виділяли” [7, 122.]. Отже, розглядаючи дихотомію “еліта–маси”, доцільно визначити саме понят- тя “маси”. Власне, воно еволюціонувало впродовж всього ХХ століття. Одним з перших трактувань “маси” в соціології було поняття натовпу, пізніше моделлю маси стала публіка, тобто велика група людей, які легко взаємодіють між собою і схильні до певних маніпуляцій. Наступним кроком в трактуванні категорії „маси” було виділення “латентної” і “актуальної” маси, яке запропонував Л. фон Візі ще в 30-і роки ХХ століття. Маса, яка не має певного соціального коріння, традицій, 147№ 5, 2010 Соціогуманітарні проблеми людини Політичні виміри свободи людини була визначена Л. фон Візі як латентна, яка може легко перетворюватися в масу актуальну, активну, згодну до екстремальних дій. У сучасній західній соціологічній і політологічній літературі існує велика кількість інтерпретацій категорії “маси”. На нашу думку, найбільш розповсюд- женою є класифікація Д. Белла, який об’єднав ті трактування даного поняття, що найчастіші вживалися: − маса як недиференційована множинність, стандартність поведінки і мислення, яка може передаватися всім групам населення (Г. Блюмер); − маса як якість сучасної цивілізації, як показник некомпетентності (Х. Ор- тега-і-Гассет); − маса як сукупність ідей в бюрократичному суспільстві, яка відзеркалює зорганізоване життя та механічну раціональність (М. Вебер, К. Маннхейм); − маса як неорганізована частина суспільства, яка є апатичною, індифе- рентною, не пов’язаною з партіями, профспілками, яка не цікавиться політич- ними проблемами взагалі (Х. Арендт); − маса як натовп, усередині якої люди втрачають свою індивідуальність і набувають відчуттів і інстинктів, властивих натовпу (Г. Лебон, Р. Тард) [4, 57– 70.]. Окремим аспектом зазвичай виділяють марксистський підхід до концепції мас, який базується на зіставленні мас і класів і ототожненні аналізованого поняття з класом пригноблюваних. Ряд дослідників, розглядаючи проблему соціальної напруженості в сучасних суспільствах, вважають, що для багатьох країн характерне явище, що отрима- ло назву аномія. Цей термін не новий, він був введений в соціологічну науку Е. Дюркгаймом. Визначення, яке наводиться в Оксфордському словнику, дане Уїльямом Ламбардом в 1951 році, значно ширше за первинне тлумачення цього поняття і означає „декласований” стан суспільства, при якому для його членів втрачена значущість соціальних норм, що сприяє створенню безладів і веде до вседозволеності. І тут застереження Платона 25-столітньої давності про згубність охлократії як вседозволеності натовпу не втрачають значущість. Враховуючи здібності Сталіна і Гітлера до “демагогічного обдурення мас”, можна стверджувати, що тиранія сукупної більшості (мас) було страшніше за тиранію одного. І ці два криваві періоди в історії людства можна, на нашу думку, віднести як до тоталітарного правління, так і до охлократичного. Останніми роками в науковий оборот введено і таке поняття як „часткова елітарність”. При характеристиці даного феномену доречно пригадати принцип, згідно якого якісно нове ціле не утворюється усіма частинами цього цілого без відповідного стержня, а для цього необхідно в цю масу вдихнути якусь головну ідею, мету, завдання, яке і буде необхідним стержнем нової системи. Для еліти такою ідеєю є, з точки зору Н. Пряжнікова, ствердження власної гідності, але обов’язково на тлі деякої маси, не здібної до адекватних з елітою дій. Що сто- сується самої цієї маси, то для неї немає такого фону, бо вона сама є ним, тому феномен “часткової елітарності” ґрунтується на усвідомленій або неусвідомленій імітації цього “фону”, що змушує подібних до себе людей виступати в ролі “маси ще більш нижчого порядку”. Таким чином, навіть серед людей маси утворюються свої більш-менш “привілейовані” прошарки. Все це дозволяє зробити висновок, 148Соціогуманітарні проблеми людини № 5, 2010 Політичні виміри свободи людини що еліта і маси не є абсолютно автономними поняттями, які існують поза всяким зв’язком один з одним: ця дихотомія можлива лише за наявності обох складових частин і не може бути жорстко і назавжди визначена. Історичний досвід довів, що, якщо в суспільстві немає еліти, чий інтелек- туальний і культурний рівень набагато перевищує середній, то і середній рі- вень приречений на пониження, а все суспільство – на занепад. Причому ця обставина, на думку І. Коновалова, набуває свого роду закону управління. Він справедливо стверджує, що всякі спроби усунення елітарності наводили лише до погіршення, а то і просто дегенерації правлячої верхівки, або до охлократії – влади натовпу. Знищити еліту – означає відкрити дорогу ще більшої деспотії, бо відсутність елітарного прошарку або її слабкість і доводиться компенсувати використанням жорстоких форм управління [6, 253–268.]. Тут доречно виявити загальне і відмінне між такими поняттями як “лідерс- тво” і “елітарність”. Так, В. Демідов, зокрема, намагаючись зробити це, поставив наступні питання: чи можливий лідер серед еліти і чи можливо еліта серед лідерів? Для відповіді на них він розглядає випадки, коли “один або декілька лідерів, втрачаючи лідерський статус, набувають якості члена еліти” (наприклад, комуністи-лідери робочого руху після перемоги соціалістичних революцій в ба- гатьох країнах часто перетворювалися на “нову еліту”, одночасно перестававши бути справжніми лідерами). “Таким чином, елітарність за своєю суттю значніша, ніж лідерство, – пише П. Демідов. – Якщо елітарність є, то вона може знищити, розчинити в собі статус лідера, але не навпаки[5, 24–34.]”. Одна з точок зору у суперечці про те, чи є лідерство невід’ємним елементом демократії, полягає в тому, що в ньому є потреба лише постільки, поскільки залишається другорядною роль народу. Інша точка зору, полягає в твердженні, що наше нинішнє приниження еліт або побоювання перед ними є анахронізм, який не дає побачити проблеми, що стоять перед нами, і це досить небезпечно для країни. І, проте, жоден політичний режим не може вважатися стабільним без звер- нення правлячого прошарку до мас, без придбання довіри мас. Автор вважає, що важливою особливістю сучасної політичної діяльності еліти є її персоналізація. Інакше ця діяльність, як мозаїка, розпадеться на фраг- менти, які вже не сприйматимуться як єдине ціле. Доречі, як стверджує Джон Данн, нікому з мислителів ХХ століття не удалося представити контекст полі- тичних дій в систематичній і всеосяжній манері[ 3, 43–75]. Обґрунтовувавши положення про персоналізацію політичної діяльності еліти, можна стверджувати, що суть її найбільш рельєфно відбита у відомій формулі: які конкретні люди, така і політика, що проводиться ними. Не випадково ті або інші історичні епохи названі іменами конкретних політичних діячів – епоха Цезаря, Бісмарка, Петра I, Леніна, Сталіна, Горбачова і так далі – і мають на увазі тим самим певний характер цього співвідношення. Вражаючим прикладом групового мислення, що все ще виявляється при певних ситуаціях, наприклад, при ухваленні рішень, може служити поширений жарт комуністичної епохи: люди йдуть на збори, вже піднявши руки, аби голо- сувати за будь-яке рішення. У критичний момент американської історії Бенжамен Франклін, учений і філософ, підкреслював, що, коли збирають багато людей, аби скористатися їх 149№ 5, 2010 Соціогуманітарні проблеми людини Політичні виміри свободи людини об’єднаною мудрістю, то неминуче збирають разом всі їх забобони, пристрасті, помилки, їх місцеві інтереси та їх егоїзм. Якби всі люди віддавали абсолютну перевагу процвітанню суспільства, не було б потреби в діяльності правлячої еліти. В цьому випадку можна було б прийняти тезу Торо, яка свідчить, що краще всього той уряд, який менше всього управляє; більш того, найкращий уряд не управляє зовсім. А англійський історик Томас Маколей стверджував, що хороший уряд – не той, який хоче зробити людей щасливими, а той, який знає, як це зробити. Протилежну точку зору відстоював один з перших президентів США Аврам Лінкольн, підкреслюючи, що правляча еліта повинна зробити для народу те, чого він не може зробити для себе сам. Інакше народ не потребуватиме ані еліти в цілому, ані уряду, зокрема. Таким чином, в центрі уваги сучасних демократій виявляється пошук пра- вильних взаємин між елітою, яка управляє, і масами. Тенденція посилення залежності еліти від мас, з одного боку, і усе більш широке усуспільнення уп- равлінських функцій – з іншого, зовсім не привели до безпосереднього збігу інтересів меншості, що управляє, і керованої більшості. Владну вертикаль сучасного суспільства можна представити у вигляді три- рівневої піраміди, верхній пласт якої – правляча еліта, потім – політичні групи, що здійснюють трансляцію рішень, які приймаються зверху, і маси, – як під- става піраміди. Демаркаційна лінія між елітою і масами визначається рядом конкретних чинників: особливістю політичної культури, історичними традиціями політичного розвитку, конкретним розставлянням політичних сил в країні і тому подібне. Вказуючи на взаємозв’язок між рівнем розвитку суспільства і якістю правля- чої еліти, М. Бердяєв вивів “коефіцієнт еліти”, який є відношенням високоінтелек- туальної частини населення до загального числа грамотних людей. Він вважав, що якщо коефіцієнт наближається до 1%, то це загрожує державі розпадом, застоєм в суспільному житті. Сама еліта перетворюється на замкнуту касту, позбавлену можливостей оновлення. Якщо ж коефіцієнт еліти складає більше 5%, то це означає, що суспільство володіє високим потенціалом розвитку. Отже, в елітарності політичного процесу, усунутості мас від безпосередньої і повсякденної участі немає нічого протиприродного. По-перше, чисто технічно неможливо уявити собі, як могло б практично здійснюватися політичне життя, прийматися і проводитися політичні рішення, якби у всьому цьому на безпосе- редній і повсякденній основі брали участь мільйони людей. Сучасні суспільства просто не мають в своєму розпорядженні для цього практичних можливостей, не кажучи про всі складнощі досягнення в подібному випадку згоди, компро- місів, єдності думок і тому подібне. По-друге, така участь відривала б людей від інших занять, вносячи тим самим дезорганізацію і дестабілізацію у всі сфери діяльності. По-третє, природна елітарність політики як явища є об’єктивний процес, підтверджений соціально-політичною практикою існування людських співтовариств. 150Соціогуманітарні проблеми людини № 5, 2010 Політичні виміри свободи людини Література 1. Гаман–Голутвина О. Определение основных понятий политологии // Полис, 2002. № 3. С. 97–104. 2. Гарин И. Воскрешение духа. М.: Терра, 1999. Т. 2. 3. Данн Дж. Политическая обязанность // Современная политическая теория. М.: NOTA BENE, 2001. 4. Данилюк А. Особливості сучасної стратифікації суспільства // Філософ. думка, 1999. № 4. 5. Демидов В. К вопросу о сущности элитаризма // Проблемы образования. Сб. научн. трудов. Новосибирск: НГАЭиУ, 1997. 6. Коновалов И. Политические элиты // Политология для юристов: курс лекций. М.: Юристъ, 1999. 7. Ортега-и-Гассет Х. Восстание масс // Вопросы философии, 1999. № 3. С. 120– 145. 8. Соловйов О. Культура російської еліти: спокуса конституціоналізмом? // Полі- тична думка, 2005. № 1–2. С. 26–48. 9. Эндрувайт Г. Элиты и развитие: теория исследования влияния элит на процессы социального развития // Зарубежная политическая наука: история и современ- ность. М.: ИНИОН, 1990. Вып. 1. С. 238–245. DICHOTOMY “ELITE – MASSES” AS A BASIC METHODOLOGICAL PRINCIPLE OF SOCIAL-POLITICAL ANALISYS OF A SOCIETY Svitlana Naumkina South-Ukrainian C. Ushynskyi national pedagogical University, Staroportofrankivska Str., 26, Odesa, 65020, Ukraine, e-mail: pdpu@pdpu.edu.ua A formation of concepts “elite” and “mass” in the history of political science is given. It is stated that the elite is one of the main subjects of socio- political process which infl uences the course of its development. A position of personalization of political activity of elite is substantiated. A dichotomy “elite–mass” as a basic methodological principle of public policy analysis is analysed. A relationship between elite, which manages and masses, which are managed is considered. A need of fi nding the rules and regulations for the effectiveness of these relationships is also emphasized. An attempt of fi nding common and different between such concepts as “leadership” and “elite” is made. Key words: elite, mass, political elite, dichotomy “elite–mass”. Стаття надійшла до редколегії 2.06.2010 Прийнята до друку 16.06.2010

Дихотомія еліта–маси як основний методологічний принцип соціально-політичного аналізу суспільства

Institution

Ähnliche Einträge