Політична діяльність в умовах соціально-правової держави

Аналізуються концептуальні засади політичної діяльності в історії політичної думки. Означаються детермінанти політичної діяльності, чинники її результативності. Подається типологія політичної діяльності та стилі політичної поведінки. Також наводяться типологія видів політичних відносин та процесів п...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Бебик, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Західний науковий центр НАН України і МОН України 2010
Назва видання:	Соціогуманітарні проблеми людини
Теми:	Політичні виміри свободи людини
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/27418
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Політична діяльність в умовах соціально-правової держави / В. Бебик // Соціогуманітарні проблеми людини. — 2010. — № 4. — С. 143-154. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-27418
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-274182011-10-06T12:12:32Z Політична діяльність в умовах соціально-правової держави Бебик, В. Політичні виміри свободи людини Аналізуються концептуальні засади політичної діяльності в історії політичної думки. Означаються детермінанти політичної діяльності, чинники її результативності. Подається типологія політичної діяльності та стилі політичної поведінки. Також наводяться типологія видів політичних відносин та процесів політичного розвитку, на які спрямована по літична діяльність. Conceptual principles of political activity in the history of political idea are analysed. Determinants of political activity, factors of its effectiveness are determined. Typology of political activity and styles of political conduct are given. A typology of types of political relations and processes of political development, which political activity is directed on are also given. 2010 Article Політична діяльність в умовах соціально-правової держави / В. Бебик // Соціогуманітарні проблеми людини. — 2010. — № 4. — С. 143-154. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. XXXX-0078 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/27418 321.02:321.01 uk Соціогуманітарні проблеми людини Західний науковий центр НАН України і МОН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Політичні виміри свободи людини Політичні виміри свободи людини
spellingShingle	Політичні виміри свободи людини Політичні виміри свободи людини Бебик, В. Політична діяльність в умовах соціально-правової держави Соціогуманітарні проблеми людини
description	Аналізуються концептуальні засади політичної діяльності в історії політичної думки. Означаються детермінанти політичної діяльності, чинники її результативності. Подається типологія політичної діяльності та стилі політичної поведінки. Також наводяться типологія видів політичних відносин та процесів політичного розвитку, на які спрямована по літична діяльність.
format	Article
author	Бебик, В.
author_facet	Бебик, В.
author_sort	Бебик, В.
title	Політична діяльність в умовах соціально-правової держави
title_short	Політична діяльність в умовах соціально-правової держави
title_full	Політична діяльність в умовах соціально-правової держави
title_fullStr	Політична діяльність в умовах соціально-правової держави
title_full_unstemmed	Політична діяльність в умовах соціально-правової держави
title_sort	політична діяльність в умовах соціально-правової держави
publisher	Західний науковий центр НАН України і МОН України
publishDate	2010
topic_facet	Політичні виміри свободи людини
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/27418
citation_txt	Політична діяльність в умовах соціально-правової держави / В. Бебик // Соціогуманітарні проблеми людини. — 2010. — № 4. — С. 143-154. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.
series	Соціогуманітарні проблеми людини
work_keys_str_mv	AT bebikv polítičnadíâlʹnístʹvumovahsocíalʹnopravovoíderžavi
first_indexed	2025-07-03T07:06:15Z
last_indexed	2025-07-03T07:06:15Z
_version_	1836608521428271104
fulltext	143№ 4, 2010 Соціогуманітарні проблеми людини Політичні виміри свободи людини УДК 321.02:321.01 ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ В УМОВАХ СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ Валерій Бебик Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”, вул. Хорева 1-г, м. Київ, 04071, Україна Аналізуються концептуальні засади політичної діяльності в історії політичної думки. Означаються детермінанти політичної діяльності, чинники її результативності. Подається типологія політичної діяль- ності та стилі політичної поведінки. Також наводяться типологія видів політичних відносин та процесів політичного розвитку, на які спрямована по літична діяльність. Ключові слова: політична діяльність, політична поведінка, політичний процес. Політична діяльність, як відомо, є невід’ємною складовою політичної сфери суспільства, тісно по’вязаною з політичними структурами, політичними відноси- нами, політичною культурою та політичною свідомістю. В широкому розумінні, політична діяльність здійснюється у будь-якому (тоталітарному, авторитарному чи демократичному) суспільстві. У перших двох випадках вона здійснюється в умовах суттєвого (більшого чи меншого) обмеження, а в останньому – реалі- зується найбільш повно. Загалом політична діяльність є прерогативою суб’єктів політики, позаяк об’єкти політики в силу певних причин є виключеними з політичної діяльності як такої. І цей вид суспільної діяльності потребує наявності достатньо широких спеціальних знань у галузі політології, права, економіки, соціології та психології, наукового аналізу і розуміння політичних процесів, прогнозування по лі тичного розвитку суспільства в разі ухвалення тих чи інших політичних рішень. Характер політичної діяльності визначається об’єктивними та суб’єктивними детермінантами, які змінюються під впливом по літичних дій та процесів та явищ, що відбуваються у суспільстві [5]. Серед об’єктивних детермінант політичної діяльності виокремлюють: суспільні потреби, політичні, економічні, культурно-освітні та інші ін тереси певних соціальних груп, інституцій, угруповань тощо. Серед суб’єктивних де- термінант політичної діяльності виокремлюють: політичну свідомість, правову, політичну, економічну, психологічну культуру тощо. Зрозуміло, що об’єк тивні та суб’єктивні детермінанти політичної діяльності перебувають у тісному діалек- тичному взаємозв’язку, що визначає зміст, структуру, спрямованість і результа- тивність політичної діяльності. Якщо існує таке явище – політична діяльність, закономірно, що політологи прагнули дослідити її основні концептуальні засади. Зокрема, французький вче- ний Ж. Бодуен розглядав три основ ні концепції політичної діяльності: елітарну, 144Соціогуманітарні проблеми людини № 4, 2010 Політичні виміри свободи людини плюралізму еліти і моделей майбутнього державного управління [4]. В елітарній концепції, аналізуючи політичну діяльність, вивчають проблему домінування в ній еліти суспільства. Теорія захоплення влади верхівкою (В. Парето, Г. Моска та Р. Міхельса), занепаду демократії (Р. Міллса) та теорія самовідновлення панівного класу (П. Бірнбаума), що лежать в основі елітарної концепції політичної діяльності, скептично ставляться до використання в цьому виді суспільної діяльності де- мократичних процедур ухвалення політичних рішень. Натомість концепція плюралізму еліт (Р. Дал, Р. Арон), навпаки, запе речуючи однорідність панівного прошарку, робить методологічну ставку на використання демократичних процедур у процесі здійснення політичної діяльності. Відтак вельми логічним і науково виправданим є розгляд політичної діяль- ності через призму узгодження політичних і суспільних відносин, як по вертикалі, так і по горизонталі. Існує й концепція моделей майбутнього державного управління, яка запе- речує існування єдиної моделі державного або соціального менеджменту. В рамках цієї концепції ми можемо виокремити наступні теорії: М. Крозьє з його “індивідом і суспільством”, П. Греміона з його “периферичною владою”, П. Мюллера і Б. Жобера з їхньою “державою в дії”). Отже, політична діяльність – вид суспільної діяльності, що спрямована на багатовимірне, матрично-інтегральне узгодження політичних інтересів “різно- вагових” суб’єктів по літичної діяльності: індивіда, груп, суспільства. Таким чином, ми логічно переходимо до розуміння того, що сутність полі- тичної діяльності полягає не тільки і не стільки у боротьбі за владу, скільки в регулюванні політичних відносин у суспільстві, узгодження суспільних інтересів громадян, їхніх спільнот і вла ди як по вертикалі, так і по горизонталі. Результативність політичної діяльності залежить від наступних чинників: • володіння інформацією про політичні відносини по горизонталі (між сус- пільними групами, націями, станами то що), яка дає змогу здійснювати запобіжні заходи щодо небажаного розвитку по дій; • володіння інформацією про політичні відносини по вер тикалі (між цент- ральними та місцевими органами влади й населенням), що уможливлює оцінку рівня довіри до влади, прийняття рішень щодо зняття соціальної напруженості (через проведення виборів, референдумів, реалізацію інших політичних рі- шень); • обраних цілей і засобів їх реалізації (через реалізацію основної мети діяльності: задоволення особистих чи корпоративних або суспільних інтересів, спрямованих на досягнення кон сенсусу й злагоди); • ухвалення політичних рішень, прогнозування можливих наслідків ухва- лення цих рішень (реакції різних груп населення, політичних пар тій, суспільних організацій, рухів і т. ін.); • розроблення політичної технології досягнення результа тів політичної діяльності. Політична діяльність у складі різних політичних суб’єктів (парламенту, уряду, органів місцевого самоврядування, партій но-політичних і суспільних структур) має бути спрямована: 145№ 4, 2010 Соціогуманітарні проблеми людини Політичні виміри свободи людини • на реалізацію загальносуспільних завдань (досягнення ста більності суспільно-політичної системи, її сталого розвитку і т. ін.); • на виконання цілей і завдань їх політичних суб’єктів (творення законів – у парламенті, їх виконання – в уряді і т. ін.); • на досягнення власних неегоїстичних цілей (просування по службі, про- фесійне зростання, підвищення рівня інди відуальної політичної культури і т. ін.). Показово, що елітарна, плюралістична та інші концепції політичної діяль- ності [2], попри всі розбіжності між ними, мають однакове тлумачення політичної діяльності як заняття людей, що повинні мати відповідний рівень політичних знань і практичних навичок. На певних етапах суспільного розвитку головну роль можуть відігравати маси й навіть юрба (так звана пряма демократія – за умов кризових явищ). Проте в стабільних умовах на політичну діяльність елі ти переважно впливають організова ні групи тиску, соціально або професійно зацікавлені в розв’язанні тих чи інших проблем[12]. Проте, навіть і в умовах такого політичного чи еко- номічного тиску, еліта суспільства повинна дбати про реалізацію стратегічних цілей суспільного розвитку. Інакше, йдучи на поводі у певних політичних сил, можна не тільки певною мірою гармонізувати політичні та інші відносини, але й зруйнувати суспільну систему як таку. В останньому випадку, зрозуміло, багато хто з політичної та правлячої еліти може позбутися свого панівного становища в сус піль стві, що позначиться не лише на її позиціях, а й на стабільності полі- тичної системи взагалі. І це зрозуміло, оскільки ігнорування в політичній діяль- ності інтересів і проблем великих суспільних груп людей, може стати потужним каталізатором ланцюгової реакції соціальних вибухів і протестів, які можуть привести до руйнування дерави [9]. Такий підхід до розгляду політичної діяльності може розцінюватись як поле зіт кнення й узгодження інтересів індивідів, груп і суспільства в цілому [1], а також – як регулятор політичних відносин за допомо гою правових, соціальних і психологічних норм-регуляторів суспільної поведінки [3]. Останні ж проявляються у вигляді продукування відповідних нормативно- правових актів, використанні силових акцій, проведенні переговорних процесів, політико-пропагандистських рекламних і PR-кампаній. Політична діяльність як індивідуальні або спільні дії суб’єктів політики (окре- мих індивідів, станів, на цій, партій, суспільних організацій і т. ін.), спрямована на реа лізацію їхніх політичних інтересів, передусім виборювання та утри мування політичної влади. Політична діяльність, яка віддзеркалює систему політико-владних відно- син у суспільстві, по суті є похідною від реального політичного процесу. Вона здійснюється в межах відносин влади або поза ними, а отже, регулюється пра- вовими (статутними), соціальними та психологічними нормами-регуляторами сус піль ного життя. Зрозуміло, що зазначені норми-регулятори діють не окремо одна від одної. У цьому разі йдеться про переважання тих чи інших норм регулювання політичної поведінки, а не про від сутність інших чинників[7]. 146Соціогуманітарні проблеми людини № 4, 2010 Політичні виміри свободи людини Скажімо, відносини між президентом, парламентом і урядом регулюються не тільки конституційними, а й ін шими правовими нормами. Якщо політичні, державні діячі з різних гілок влади є членами однієї політичної партії чи блоку, їхні відносини підлягають регулюванню ще й положеннями статуту партії та передвиборчих програм. Не можна забувати і про “неписані” закони – традиції, політико-психологічну культуру, загальну культуру, соціальні норми пове дін ки, які побутують у суспільній свідомості. До речі, соціально-психоло гічні відносини, “вплітаючись” у політико- правові та соціальні, часто ві діграють важливу роль у політичній діяльності (як і будь-якій іншій), суттєво впливаючи на прийняття кардинальних, принципових політичних рішень[2]. Політична діяльність є наслідком реалізації певної мотива ції суб’єктів полі- тики, їхніх політичних інтересів. Рушієм полі тичної діяльності є політична сві- домість, яка формується й розвивається під впливом суспільних інститутів у поєднанні з по лі тико-психологічними чинниками (ментальністю, політичною та правовою культурою і т. ін.). Політичні інтереси, політико-психологічна культура, тра ди ції, ціннісні орієн- тації, нормативно-правові акти тощо є системоорганізуючими, спрямовуючими чинниками політичної активності суб’єктів політики (політичних партій, суспільних ор ганізацій, окремих політичних лідерів і пересічних громадян). Сукупність цих чинників визначає мету, зміст, поширеність і наслідки впливу політичної діяльності суб’єктів політики на жит тя суспільства загалом, життя суспільних груп та окремих індивідів. Політична діяльність у будь-якому суспільстві спрямована на організаційні чинники суспільно-полі тичного життя і процеси політичного розвитку. До організаційних чинників політичної сфери суспільства належать: • утворення державних інститутів (парламенту, уряду, президентства, ор- ганів місцевого самоврядування та ін.) шляхом демократичного волевиявлення громадян; • формування політичних партій, суспільних організацій, ру хів; • створення політико-правових норм регулювання процесів підготовки та прийняття законів, безпосереднього волевиявлення громадян на референдумах, під час опитувань гро мад ської думки, на зборах і т. ін.; • організація системи управління основними сферами державного і сус- пільного будівництва, визначення структури управління, повноважень різних державних інституцій, ме ханізмів їх взаємодії і т. ін. До процесів політичного розвитку, на які спрямована по літична діяль- ність, належать: • залучення громадян до державного й суспільного управ ління; • зміцнення інститутів влади та суспільно-політичних струк тур; • забезпечення дотримання законності та правопорядку, демократичних норм і процедур, що регулюють життя сус пільства; • формування політичної свідомості громадян; • сприяння підвищенню довір’я до державних і політичних інститутів; • гарантування інтересів меншин (національних, конфесійних та ін.), роз- виток національних відносин на основі толерантності, взаємної поваги; 147№ 4, 2010 Соціогуманітарні проблеми людини Політичні виміри свободи людини • вироблення і впровадження у політичну практику міжнародної та регіо- нальної політики; • зміцнення соціальних основ розвитку суспільства і т. ін. Політичний процес у цьому разі розглядається як певна послідовність дій за участю одного чи кількох суб’єктів політики. У цьому алгоритмі послідовних дій виокремлюють суб’єктивний і об’єктивний аспекти. Суб’єктивний (мотиваційний) аспект розглядається як діяльність окремих індивідів і суспільних груп, об’єк тивний — як результат згаданої діяльності суб’єк- тів політики. Наслідками політичної діяльності є суспільні зміни, що від буваються у сфе- рах наступних видів політичних відносин: • відносин між великими суспільними групами (станами, етносами, органі- заціями); • відносин влади між керівниками та підлеглими, які впливають на обсяги, силу, авторитет влади, способи її здійс нення і т. ін.; • відносин у межах влади (наприклад, встановлення коалі ційної влади); • політичних відносин індивідів і суспільних груп, які виявляються у став- ленні до ідейно-політичних опонентів (тер пимість – нетерпимість) та ін. Політична діяльність зумовлює зміну суспільно-по літичних структур, де- ржавних інституцій, а отже, зміну правових, со ці альних і психологічних норм- регуляторів суспільного життя. Її наслідками можуть бути зміни відносин влади між суб’єктами політики, що впливають на силу, обсяг та ієрархічні відносини у владній піраміді. Термін “сила влади” у цьому разі означає необхідні зусилля для реалізації рі шень, “обсяг влади” – обсяг правового простору суспільного жит тя (тобто рівень правового регулювання суспільної сфери), “ієрар хічні відносини” – рі- вень централізації – децентралізації, концентрації – деконцентрації влади, її демократизації або олігархізації[11]. Виходячи з цього назвемо основні типи політичної діяльності: • радикальні, спрямовані на докорінні зміни суспільної системи (революція, контрреволюція, заколот); • реформаторські, спрямовані на суспільні зміни, що не під ривають підва- лин влади правлячої еліти; • політичні перевороти, що змінюють правлячу еліту, не за чіпаючи соціаль- но-економічного базису країни, її суспільно-політичних структур тощо. Політичну діяльність неможливо здійснювати, не маючи від повідної полі- тичної інформації про стан і розвиток соціальної структури суспільства, про структуру влади, організацію системи управління та її ефективність, рівень і характер політичної свідомості та по лі тико-психологічної культури, конкретні відносини між суб’єктами по лі ти ки і т. ін. І неповнота або недостовірність політичної інформації про вказані вище події та явища сприяє прийняттю помилкових або неефективних полі тичних рішень, що, зазвичай, призводить до зростання кризових явищ у суспільстві та погіршенню якості управління суспільними процесами[10]. Загалом, на політичну діяльність суб’єктів політики впливають такі чинни- ки: мотиваційна структура політичної діяльності, ідеологія, політичні доктрини, 148Соціогуманітарні проблеми людини № 4, 2010 Політичні виміри свободи людини соціально-економічні умови й тиск з боку різних соціальних груп населення, суспільно-політичних структур, політико-психологічна культура і т. ін. Мотиваційну структуру політичної діяльності становлять знання соціально- політичних, економічних, психологічних умов, у яких суб’єкт політики (партія, суспільна організація, особис тість) реалізує свої цілі; система соціальних норм і цінностей, що домінують у суспільній свідомості; особисті нахили та емо ції, риси характеру політичних діячів. Аналіз мотивації політичної діяльності допомагає краще оцінити дії та політичну поведінку тих чи інших індивідів, груп, політичних сил, дає певну інформацію для прогнозування можливої політичної поведінки суб’єктів по лі тики в тактичному та стратегічному сенсі політичної діяльності. Ідеологія пояснює зміст і мету політичної діяльності та спрямовує її на реалізацію завдань певного етапу вказаної ді яльності. Полі тич ні докт рини деталізують зазначені вище цілі політичної діяльності, пропонують технології і засоби їх досягнення, що реалізуються у формі по- літичних програм. Зрозуміло, що здійснення політичної діяльності за сприятливих соціально- економічних умов і в умовах соціально-економічної чи політичної кризи має свої принципові відмінності. Не менш важливим у здійсненні політичної діяльності суб’єктами політики є тиск на центри влади чинять різні со ціальні групи населення. Він, певною мірою, стимулює політичну ді яль ність і може набувати форм масових демонстрацій, мітингів, акцій протесту, пікетування, страйків, цілеспрямованої інформаційної кампанії в мас-медіа тощо. Відповідно до видів політичної свідомості (наукової та буденної) виокрем- люють теоретичну й практичну політичну діяльність[4]. До теоретичної політичної діяльності відносять ідеологічну, законотворчу, соціоло гічну, науково-організа ційну та методичну, а до практичної — депутат- ську, урядову, роботу в органах місцевого самоврядування, політичних партій, суспільно-політичних рухів, участь у виборах, референдумах, опитуваннях, мітингах, маршах протесту, пікетуваннях і т. ін. Політична діяльність у сучасному світі виявляється у двох основних формах демократії: представницькій (парламент ській, депутатській) і безпосередній. В умовах соціально-правової держави головним джерелом представницької політичної діяльності є вільне волевиявлення громадян суспільства. Обираючи своїх представників до органів законо дав чої, виконавчої, судової влади, грома- дяни делегують їм по лі тичну владу, що належить їм за конституцією. Безпосередньою політичною діяльністю є діяльність у складі партійно-полі- тичних і суспільних структур. Вона регламентується двома видами норм: пра- вовими (тобто законами, які є спільними для всіх громадян) і статутними (що регулюють права й обов’язки членів суспільних організацій). Узагалі політична діяльність може здійснюватися на громад ських або про- фесійних засадах. До останнього виду політичної діяльності зараховують про- фесійну депутатську діяльність, ро боту в апараті суспільно-політичних органі- зацій, рухів, полі тич них партій. Досвід політично розвинених суспільств свідчить, що ді яль ність вищих представницьких органів має бути організована са ме на професійних засадах, 149№ 4, 2010 Соціогуманітарні проблеми людини Політичні виміри свободи людини оскільки питання управління державою надзвичайно важливі й потребують спеціальних знань і навичок у державному будівництві. Хоча в останньому випадку існує й небезпека бюрократичного переродження характеру представницької політичної діяльності та формування закритих каст, що не отримують притоку „свіжої крові” і починають діяти виключно у власних інтересах, забуваючи про необхідність реалізації, насамперед, інтересів сус- пільних. Політична психологія, яка входить до системи політичних наук, виокремлює наступні стилі по лі тичної поведінки: параноїдальний, демонстративний, ком- пульсивний, депресивний і шизоїдний. Параноїдальний політичний стиль характеризується по стій ною жадобою влади, керування іншими людьми, підозріли вістю та непередбачуваністю. Такий політик цікавиться лише власною думкою, відкидаючи інші. Він намагається створити напруження серед підлеглих, що дає змогу маніпулювати ними у влас- них інтересах і цілях. Типовими представниками з такою полі тичною поведінкою можна назвати Івана Грозного (Московія), Й. Ста лі на (СРСР), А. Гітлера (Німеччина), Б. Мус- соліні (Італія), Б. Єльцина (Росія), М. Тетчер (Великобританія), Дж. Буша (США), Л. Кучму (Україна), Ю.Тимошенко (Україна) і деяких інших. Демонстративний політичний стиль характеризується постійною потребою загальної уваги, публічного схвалення дій, непослідовністю і некритичністю у ставленні політика до своїх вчинків. Люди, які демонструють таку поведінку, не можуть зосередитися на конкретних деталях і фактах, довести розпочату справу до логічного кінця, після того як “заведуть” і поведуть натовп за собою. Типові представники з такою поведінкою у по літиці – О. Керенський, Л. Троцький (Росія), Р. Рейган (США), М. Горбачов (СРСР), Л. Кравчук, В. Ющенко (Україна), С. Берлусконі (Італія) та ін. Компульсивний політичний стиль можна характеризувати як консерватив- ний, дріб’язковий, догматичний. Політичні діячі такого типу не можуть бути гнучкими. Їм бракує легкості. Вони не здатні “поступитися принципами”, піти на компроміс. Вони можуть бути відносно чесними, принциповими політиками, але ні коли — новаторами, лідерами-реформаторами. Найтиповішими пред ставниками з такою політичною поведінкою були ко- лишні ра дянські лідери Л. Брежнєв, М. Сус лов, Є. Лігачов, корейський вождь Кім Ір Сен, екс-президент Польщі Л. Валенса, екс-спікер українського парламенту О. Ткаченко та ін. Депресивний політичний стиль характеризується песиміс тичним підходом до всіх питань, відсутністю лідерських якостей, плентанням у хвості подій. Такі діячі намагаються стати помічниками тих, хто здатний “робити політику”. Вони приречені на другорядні ролі, їхня політична діяльність не має ус піху. Типові представники — російський цар Микола II, колишній лідер КПРС К. Черненко. Шизоїдний політичний стиль характеризується майже пов ною відмовою брати участь у конкретних подіях, відсутністю будь-якої ініціативи та відпові- дальності, небажанням працю вати, рухатися вперед. Надовго утриматися на таких позиціях не вдається ні кому з тих, хто бажає посісти своє місце в історії. Політика невтручання не може тривати довго, а люди, які її сповідують, або схо- 150Соціогуманітарні проблеми людини № 4, 2010 Політичні виміри свободи людини дять з дистанції, або змінюють під впливом обставин свою політичну поведінку. Саме тому виокремити таких по лі тичних діячів важко. Певною мірою, вказані стилі політичної поведінки є досить умовними, ос- кільки психологія людини надзвичайно важ ко вкладається в схему. Проте з урахуванням конкретних соціально-політичних, соціально-економічних умов, інтелектуального потенціалу по літичного діяча, його реакції, індивідуальних рис характеру та інших чинників можна достстньо точно спрогнозувати політичну поведінку людей, які домагаються влади й прагнуть утримати її в своїх руках. Безумовно, найважливішим видом політичної діяльності в умовах соціально- правової держави є депутатська, насамперед, професійна депутатська діяль- ність. Залежно від конкретних соціально-політичних, економічних і психологічних умов (політико-правової системи, соціально-економічного устрію країни, політич- ної культури, ментальності тощо), рівня представницького органу (парламент, органи місцевого самовря дування) депутатська діяльність може реалізовуватися у різних формах. Від повідно до цього формулюються й різні повноваження, права та обов’язки народних депутатів. Наприклад, депутат національного парламенту передусім має займатися законотворчістю. Аналізуючи саме цей аспект депутат ської діяльності, соціопси- хологи виокремили наступну структуру депутатської діяльності, в якій виділили такі блоки: гностичний, конструктивний, проектувальний, організаційний та ін- формаційно-комунікаційні. Гностичні уміння полягають у виокремленні чіткої, коректної постановиу завдань депутатської діяльності, формулюванні нових ідей, аналізі причин, що перешкоджають депутатській діяльності, вивченні, аналізі, синтезі і узагальненні ідей з наукової та іншої літератури, політичних доктрин та програм партій та конкретних лідерів. Проектувальні уміння полягають у правильному виборі необхідних методів для вирішення поставлених завдань, формулюванні результатів роботи та здій- сненні їхньої передвиборної оцін ки. Організаційні уміння реалізуються в контексті організації проведення роботи депутатського загалу і членів експертних робочих груп, побудови інформацій- ного бан ку таким чином, щоб ним можна було користуватися після завершення роботи. Інформаційно-комунікаційні уміння передбачають володіння умінням фор- мулювати чіткі й зрозумілі запитання перед ауди торією, будувати короткі, ло- гічно складені повідомлення про наслідки політичної (депутатської) діяльності, ефективно й коректно висловлювати свою дум ку про діяльність інших і т. ін. Депутатська діяльність полягає, насамперед, в напрацюванні нових ефек- тивних законів держави. Однак це — лише один аспект депутатської діяльності. Потрібно також згадати про роботу депутата з виборцями (в умовах використан- ня мажоритарної виборчої системи): прийом громадян, надання їм конкретної допомоги, лобіювання інтересів як виборчого округу, регіону загалом, так і кон- кретних людей зокрема. Слід сказати і про регулярне звітування депутатів перед виборцями, зустрічі з ними, обмін соціа льною інформацією. Таке спілкування дуже потрібне депута- 151№ 4, 2010 Соціогуманітарні проблеми людини Політичні виміри свободи людини тові, ос кіль ки під час перебування в законодавчому органі він має під тримувати зв’язок з тими, хто делегував йому свою полі тич ну владу. Це допомагає йому, по-перше, приймати відповідальні полі тич ні рішення (у тому числі під час голосування з конкретних питань), по-друге, створює під- стави для виборців для переобрання згаданого депутата на повторний термін повноважень. Активна робота депутатів із своїми виборцями потрібна й у випадку вико- ристання пропорційної виборчої системи, оскільки саме результати колектив- ної депутатської діяльності певної фракції в парламенті будуть підставою для голосування (або не голосування) виборців за той чи інших партій список на наступних парламентських виборах. Разом з тим потрібно пам’ятати й про суто по літичні аспекти депутатської ді яльності, оскільки парламент є не тільки державним, а й політичним органом, а народні депутати є представниками певних політичних партій, рухів, суспіль- них організацій, соціальних чи етнічних груп, які спо відують часом протилежні ідеологічні й по літичні погляди. Виходячи з цього розуміння депутатської діяльності розши рюється. В цьому звязку до проектувальних умінь варто додати попередню політичну оцінку можливих парламентських або інших рішень. Організаційні вміння в даному випадку слід доповнити наявністю органі- заторських даних щодо згуртування різних верств виборців свого виборчого округу, їх консолідації навколо певних ідей, проектів тощо, розширення впливу на них. Інформаціно-комунікаційні вміння бажано доповнити вмінням спілкуватися з виборцями не лише під час безпосереднього контакту, а й у засобах масової інформації (преса, телебачення, радіо, інтернет). До речі, на цих аспектах депутат- ської діяльності варто зробити особ ливий наголос, оскільки імідж політика значною мірою залежить від його вміння працювати саме за допомогою і за сприяння мас-медіа. Законотворчий аспект (хоч і не в таких обсягах) притаманний і діяльності депутатів місцевих рад. Тут так само, як і в парламенті, важливо вміти скласти проект рішення або постанови, підготувати інші документи до засідання ради. А для цього, зрозу міло, треба знати закони, бути обізнаним у політології, со- ціології, економіці, знати елементарне діловодство, регламент роботи ради та процедури прийняття рішень. Але на місцевому рівні депутатська діяль ність потребує більшої уваги до конкретних проблем вибор ців, реалізації їхніх інтересів та виконання їхніх на- казів. Оскільки депутати місцевого та регіонального рівня ближчі до людей, життя вимагає від них і більш конкретних, але не менш важливих для виборців рі шень. Зазвичай, це реалізується в межах повноважень орга нів місцевого самовряду- вання, статусу та повноважень депутатів цього рівня політичного управління. Інформаційно-комунікаційні вміння депутатів різних рівнів відрізняються не так вже й приниципово, оскільки знаходити спільні погляди однаково необхідно депутатам як парламенту, так і місцевих органів самоврядуван ня. Цього потребують і процедури прийняття рішень, і технології узгодження інтересів, і методи реалізації зазначених рішень і постанов. 152Соціогуманітарні проблеми людини № 4, 2010 Політичні виміри свободи людини Однак вивчення і врахування найважливіших проб лем сус пільного життя на різних рівнях державного та міс цевого самоврядування і ухвалення відповідних рішень явно недостатньо. Не менш важливо прорахувати ресурсне забезпечення та здійснювати кон- троль за виконанням цих рішень. І тут стануть у пригоді такі людські якості, як наполегливість, принциповість, уміння організувати перевірку виконання того чи іншого закону, побудувати дійову систему контролю, певних правових, соціаль- них та психологічних санк цій за невиконання ухвалених політичних рішень. Окрім того, дуже важливо впливати на формулювання відповідної суспільної свідомості, по лі тичної та правової культури виборців, з тим щоб вони виконували закони не тільки під загрозою силових чи інших санкцій з боку держави та її від повідних інституцій, а й свідомо, дотримуючись загашльноприйнятих у суспільстві пра- вових, соціальних та психічних норм політичної поведінки. Отже, депутатська діяльність – це важливий чинник сус пільного життя, оскільки вона продукує суспільні (насамперед політико-правові) норми поведін- ки громадян. Тут важливим є професійний підхід, оскільки подібна участь у суспільному управлінні потребує відповід них знань, умінь і навичок, а також відповідних особистих якостей політичних діячів, яким виборці делегували свої політичні повноваження. Однак політика не може не мати морально-етичного і соціально-психоло- гічного виміру, ос кільки вона за своїм визначенням несе у своїй природі певні особистісні начала. Загалом функціонування сучасної держави неможливе без чітко встанов- лених, раціонально обґрунтованих правил, професіона лі зації політики та ме- ханізму політичного управління. Скажімо, питання співвідношення професійних й морально-етичних ха рак те рис тик людини, яка займається політичною діяль- ністю, є над зви чайно актуальними для будь-якого суспільства, позаяк політична діяльность є публічною за своєю природою. Без дотримання чиновником певних правил поведінки (виконання доручень керівника, навіть помилкових) неможливе функціонування державного апарату. Якщо ж державний службовець незгодний з рішенням керівника, він має його переконати, а в разі принципової незгоди — подати у відставку. Лише після цього він має моральне право звернутися з апеляцією чи обґрунтуванням своїх позицій до громадськості, мас-медіа і т. ін. Політик теж упродовж життя стикається із складними проблемами поєднан- ня морально-етичних і ефективних (з управлінської чи загальножиттєвої точки зору) засад своєї діяльності. І вирішувати їх, напевно, потрібно на аналогічних попередньому випадку засадах. Крім того, варто згадати той незаперечний факт, що будь-яка суспільно- політична система не може довгий час існувати, по-перше, без легітимізації, а по-друге, без хоча б зовнішніх атри бутів реалізації елементарних норм спра- ведливості. Не випадково ж найбільш жорстокі, тиранічні режими без упину декларують свою прихильність до справедливості та інших етичних цінностей, які насправді вони послідовно знищують. А найбільш цинічні політики всіляко розповідають про свої “демократичні” переконання та високі моральні стандарти власної поведінки. 153№ 4, 2010 Соціогуманітарні проблеми людини Політичні виміри свободи людини Окрім того, ми можемо констатувати, що морально-етичні проблеми пред- ставники різних політичних та ідеологічних течій розцінюють абсолютно по- різному. Якщо соціалісти й ліві ліберали виступають за перерозподільну спра- ведливість, то консерватори вбачають у ній ущемлення свободи тих, на кого тиснуть податками задля наповнення розподільних фондів і т. ін. Важливою у здійсненні політичної діяльності є й наступна дилема: ухва- лювати непопулярні й жорсткі заходи, які не витримують критики із соціальної точки зору, чи відмовитися від цих непопулярних заходів, усвідомлюючи, що затримка з їх реалізацією буде погіршувати ситуацію. Потреба постіного здійснення такого вибору підводить нас до розуміння політичної діяльності не тіль ки з точки зору раціонального управління суспіль- ством, а й з точки зору урахування певних морально-етичних норм і правил. І це піднімає поняття політичної діяльності в умовах соціально-правової держа- ви до синкретичного рівня діалектичної єдності політичної науки і політичного мистецтва на основі демократичної політичної культури та етики. Література 1. Абульханова-Славская К. Деятельность и психология личности. М.: На- ука,1980. 2. Авторханов А. Технология власти. М., 1991. 3. Бебик В., Бортніков В., Дегтерьова Л., Кудряченко А. Держава і громадянське суспільство: партнерські комунікації в глобальному світі. К.: ІКЦ “Леста”, 2006. 4. Бебик В. Політологія: наука і навчальна дисципліна. К.: Каравелла, 2009. 5. Вятр Е. Социология политических отношений. М.: Прогресс, 1979. 6. Порівняльна політика. Основні політичні системи сучасного світу. Х.: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2008. 7. Саймон Г. Адміністративна поведінка. К.: АртЕк, 2001. 8. Справочник по политическому консультированию. М.: ИМИДЖ-Контакт, ИНФРА, 2002. 9. Соловьёв А. Политология. Политическая теория. Политические технологии. М.: Аспект Пресс, 2000. 10. Теорія і практика політичного аналізу. К.: Міленіум, 2003. 11. Patterson B. H. Jr. The Ring of Power: The White House Staff and it’s Expanding Role in Government. N. Y., 1988. 12. Stogdill R. Handbook of Lidership. N. Y.; London, 1974. 154Соціогуманітарні проблеми людини № 4, 2010 Політичні виміри свободи людини A POLITICAL ACTIVITY IN THE CONDITION OF A SOCIAL-LEGAL STATE Valeriy Bebyk Open International University of Human Development “Ukraine”, Khoreva Str., 1-g, Kyiv, 04071, Ukraine Conceptual principles of political activity in the history of political idea are analysed. Determinants of political activity, factors of its effectiveness are determined. Typology of political activity and styles of political conduct are given. A typology of types of political relations and processes of political development, which political activity is directed on are also given. Keywords: political activity, political conduct, political process. Стаття надійшла до редколегії 20.05.2010 Прийнята до друку 16.06.2010

Політична діяльність в умовах соціально-правової держави

Репозитарії

Схожі ресурси