Порівняльний аналіз утопії та міфу

Дослідження присвячене порівняльній характеристиці міфу та утопії як своєрідних форм людського мислення. Ці феномени розглянуто в рамках загальної структури психіки та доведено, що вони вкорінені в міфологічну свідомість і базуються на її структурних схемах – міфологемах. Аналіз темпорального аспект...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2010
1. Verfasser:	Мельникова, Н.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Західний науковий центр НАН України і МОН України 2010
Schriftenreihe:	Соціогуманітарні проблеми людини
Schlagworte:	Політичні виміри свободи людини
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/27421
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Порівняльний аналіз утопії та міфу / Н. Мельникова // Соціогуманітарні проблеми людини. — 2010. — № 4. — С. 172-180. — Бібліогр.: 13 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-27421
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-274212011-10-06T12:14:36Z Порівняльний аналіз утопії та міфу Мельникова, Н. Політичні виміри свободи людини Дослідження присвячене порівняльній характеристиці міфу та утопії як своєрідних форм людського мислення. Ці феномени розглянуто в рамках загальної структури психіки та доведено, що вони вкорінені в міфологічну свідомість і базуються на її структурних схемах – міфологемах. Аналіз темпорального аспекту міфу та утопії показав, що вони передбачають специфічне часовідчуття: міф діє у космічному, циклічному часі, утопія ж мислить себе як завершення історичного часу, його "зависання" в кінцевій точці досконалості. З перспективи відчуження людини від природних основ буття утопія видається інтелектуальною раціональною спробою повернення людини до первісного невідчуженого стану і не має шансів на реалізацію; міф згладжує відчуження, поміщаючи людину в цілісний і довершений сакральний універсум. У соціальному житті утопія та міф доповнюють одне одного: утопія виконує функцію цілепокладання, міф – наповнення смислом дійсності, як реальної, так і уявної. Research is sacred to comparative description of myth and utopia as original forms of human thought. Considering these phenomena within the framework of general structure of psyche we led to, they are inculcated in mythological consciousness and are based on it fl ow diagrams – mythologems. The analysis of temporal aspect of myth and utopia showed that they provide for specifi c feeling of time: a myth operates in space, cyclic time (tense), utopia thinks itself as completion of historical time, its stopping in the fi nishing point of perfection. From the prospect of alienation of man from natural bases of life utopia seems the intellectual rational attempt of returning of man to the primitive non-aligned state and haven’t chances on realization; the myth smoothes out alienation, placing a man in integral and perfect sacral universe. In social life utopia and myth complement each other: utopia performs the duty of determination of aims, a myth fi lls reality, both real and imaginary, by sense. 2010 Article Порівняльний аналіз утопії та міфу / Н. Мельникова // Соціогуманітарні проблеми людини. — 2010. — № 4. — С. 172-180. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. XXXX-0078 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/27421 141.319.8 uk Соціогуманітарні проблеми людини Західний науковий центр НАН України і МОН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Політичні виміри свободи людини Політичні виміри свободи людини
spellingShingle	Політичні виміри свободи людини Політичні виміри свободи людини Мельникова, Н. Порівняльний аналіз утопії та міфу Соціогуманітарні проблеми людини
description	Дослідження присвячене порівняльній характеристиці міфу та утопії як своєрідних форм людського мислення. Ці феномени розглянуто в рамках загальної структури психіки та доведено, що вони вкорінені в міфологічну свідомість і базуються на її структурних схемах – міфологемах. Аналіз темпорального аспекту міфу та утопії показав, що вони передбачають специфічне часовідчуття: міф діє у космічному, циклічному часі, утопія ж мислить себе як завершення історичного часу, його "зависання" в кінцевій точці досконалості. З перспективи відчуження людини від природних основ буття утопія видається інтелектуальною раціональною спробою повернення людини до первісного невідчуженого стану і не має шансів на реалізацію; міф згладжує відчуження, поміщаючи людину в цілісний і довершений сакральний універсум. У соціальному житті утопія та міф доповнюють одне одного: утопія виконує функцію цілепокладання, міф – наповнення смислом дійсності, як реальної, так і уявної.
format	Article
author	Мельникова, Н.
author_facet	Мельникова, Н.
author_sort	Мельникова, Н.
title	Порівняльний аналіз утопії та міфу
title_short	Порівняльний аналіз утопії та міфу
title_full	Порівняльний аналіз утопії та міфу
title_fullStr	Порівняльний аналіз утопії та міфу
title_full_unstemmed	Порівняльний аналіз утопії та міфу
title_sort	порівняльний аналіз утопії та міфу
publisher	Західний науковий центр НАН України і МОН України
publishDate	2010
topic_facet	Політичні виміри свободи людини
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/27421
citation_txt	Порівняльний аналіз утопії та міфу / Н. Мельникова // Соціогуманітарні проблеми людини. — 2010. — № 4. — С. 172-180. — Бібліогр.: 13 назв. — укр.
series	Соціогуманітарні проблеми людини
work_keys_str_mv	AT melʹnikovan porívnâlʹnijanalízutopíítamífu
first_indexed	2025-07-03T07:06:26Z
last_indexed	2025-07-03T07:06:26Z
_version_	1836608532969947136
fulltext	172Соціогуманітарні проблеми людини № 4, 2010 Політичні виміри свободи людини УДК 141.319.8 ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ УТОПІЇ ТА МІФУ Наталія Мельникова Львівський національний університет імені Івана Франка, вул. Університетська, 1, м. Львів, 79000, Україна, e-mail: ladyinread@ukr.net Дослідження присвячене порівняльній характеристиці міфу та утопії як своєрідних форм людського мислення. Ці феномени розглянуто в рамках загальної структури психіки та доведено, що вони вкорінені в міфологічну свідомість і базуються на її структурних схемах – міфо- логемах. Аналіз темпорального аспекту міфу та утопії показав, що вони передбачають специфічне часовідчуття: міф діє у космічному, циклічному часі, утопія ж мислить себе як завершення історичного часу, його “зависання” в кінцевій точці досконалості. З перспективи відчуження людини від природних основ буття утопія видається ін- телектуальною раціональною спробою повернення людини до первіс- ного невідчуженого стану і не має шансів на реалізацію; міф згладжує відчуження, поміщаючи людину в цілісний і довершений сакральний універсум. У соціальному житті утопія та міф доповнюють одне одного: утопія виконує функцію цілепокладання, міф – наповнення смислом дійсності, як реальної, так і уявної. Ключові слова: утопія, міф, міфологічна свідомість, міфологема. На порозі третього тисячоліття людство все більше усвідомлює кризовість свого сучасного стану, що виявляється в соціальній, духовній, культурній, а головне – в екологічній сфері. Потреба співжиття з природою, адаптації нашої соціальної організації до об’єктивних природних обмежень висувають на перший план проблему соціального реформування. Страх перед утопіями, який людство пережило в середині минулого століття під враженням від комуністичного “суспільства реалізованої утопії”, пол-потівсь- ких соціальних експериментів та інших спроб тоталітарного соціального конс- труювання, поволі проходить. Відбувається реабілітація утопічної настанови на соціальне фантазування, яке розширює рамки соціального мислення і служить цілепокладаючим елементом у політичному процесі. Водночас, у ХХ ст. відбувся злет соціальної міфології, зумовлений демок- ратизацією і масовизацією політичного життя, інформатизацією соціального простору. В соціально нестабільній ситуації міфи подарували людині образ завершеного і цілісного порядку, в якому вона може отримати надійне опертя. І утопія, і міф – притаманні людині форми мислення, при тому, що в міфові переважає смислоутворюючий аспект, а в утопії – цілепокладаючий. Ці феноме- 173№ 4, 2010 Соціогуманітарні проблеми людини Політичні виміри свободи людини ни виконують у соціальному житті важливі функції, часто перетинаючись і навіть об’єднуючись в одній системі поглядів. Окремішно утопія та міф привертають до себе чимало уваги науковців, проте їх співвідношення досліджене недостатньо. Мета статті – дослідити спільне й відмінне, що властиве утопії та міфу – від їх походження до структури й ролі в суспільстві. Порівняльним дослідженням утопії та міфу займалися закордонні науковці Ж. Сорель, А. Тіглер, Н. Фрай, Т. Паниотова і Н. Осадчий, а також український вчений Д. Арабаджиев. Міф та міфологічну свідомість, на нашу думку, найкраще дослідили євро- пейські мислителі К. Юнґ, М. Еліаде, К. Хюбнер, а також російський вчений В. Пивоев. З дослідників утопії варто виділити Л. Сарджента, Г. Морсона та ряд росій- ських науковців: В. Чаликову, И. Ненину, С. Шишулькина, І. Фролову. Насамперед, визначимо що ж є утопією та міфом. Як справедливо зазначив Лаймен Сарджент, утопія – детальний і послідовний опис уявного, але локалі- зованого в часі та просторі суспільства, побудованого на основі альтернативної соціально-історичної гіпотези й організованого як на рівні інститутів, так і на рівні людських відносин, досконаліше ніж те суспільство, в якому живе автор [11, с. 8]. До цього визначення варто додати лише те, що автор утопії вважає сконс- труйоване ним суспільство максимально досконалим, ідеальним. Під міфом ми розуміємо емоційно забарвлену оповідь про події чи явища, що мають екс- траординарне значення для даної соціальної групи, сприймаються нею як факт реальності, виникають через активізацію образів колективного несвідомого. Передовсім з’ясуємо взаємовідношення утопії та міфу. Французький фі- лософ кінця ХІХ – початку ХХ ст. Жорж Сорель був одним із перших, хто тео- ретично співставив і протиставив міф та утопію. Він зазначав, міф – наочний, безпосередній, ірраціональний, а утопія – абстрактна, умоглядна, раціональна [8]. Ж. Сорель, на нашу думку, правильно розставив акценти, проте не проник у глибоку і не таку явну гомогенність міфу та утопії – вкоріненість обох у несвідому сферу і паралельність їх побудови, – таке проникнення стало можливим лише в світлі психоаналітичних теорій, розвинутих у ХХ ст. На відмінність міфу й утопії звернув увагу італійський вчений першої полови- ни ХХ ст. Адріано Тіглер: “Міф протистоїть утопії як будь-яка теорія, що поєднує факти соціальної історії в єдине ціле для пояснення і послідовної критичної оцінки сучасності, протистоїть пошуку моделі нової поведінки” [11, с. 99]. Мис- литель трактує сучасний міф як певну соціальну теорію, що не узгоджується з прийнятим у наукових колах розумінням цього феномену, отже й не підходить для адекватного пояснення взаємовідношення утопії та міфу. Канадський літературознавець другої половини ХХ ст. Нортроп Фрай вважав міф чистою і самодостатньою художньою структурою, “граматикою літературних архетипів” [2, с. 8]; утопію ж науковець розумів як одну з модифікацій міфу [8]. Зведення утопії до статусу раціоналізованого міфу бачимо і в Дмитра Арабад- жиєва: “Політична утопія є, так би мовити, “онауковлений” міф, тобто міф, під який підведено базу наукової політичної теорії” [1, с. 10]. Підтверджуючи міфоло- гічне підґрунтя утопії, ми не можемо погодитися з таким звуженням її значення, вторинністю її щодо міфу. Адже, якщо визнати, що утопія – осучаснений, мо- 174Соціогуманітарні проблеми людини № 4, 2010 Політичні виміри свободи людини дифікований міф, то й будь-який літературний твір можна вважати осучасненим міфом на основі присутнього в ньому архетипного смислу. Насправді ж, міф – це не просто сукупність архетипів, а оповідь, яку колектив приймає за сакральну істину. Цій характеристиці ні утопія, ні будь-який інший витвір людського духу не відповідає. Цікаве порівняння утопії та міфу знаходимо в Т. Паниотової. Дослідниця провела паралелі між цими феноменами щодо освоєння й творення простору, спробувала реконструювати міфологічне підґрунтя в утопії через відновлення та розшифрування архетипів [8]. Проте співвідношення утопії і міфу так і не було тут чітко визначене. На нашу думку, утопія та міф є окремими й самоцінними витворами міфо- логічної свідомості, що черпають із неї архетипи й міфологеми. Доведемо це, розглянувши міф та утопію в їх фундаментальних підставах – у вкоріненості в людську психіку. Для цього опишемо структуру колективної психіки, що, з де- котрими нашими доповненнями, базується на схемі Карла-Густава Юнґа. Індивідуальна та колективна психіка поділяється на свідоме і підсвідоме. При чому людина має індивідуальну свідомість, що функціонує в просторі ко- лективної свідомості, та індивідуальне підсвідоме, яке пов’язане з колективним несвідомим [13, с. 339]. На перетині свідомості та підсвідомості діє так звана міфологічна свідомість, яка зв’язує їх в єдину систему і забезпечує транзит ін- формації через ці сфери. Це зона специфічного ірраціонального відображення світу, яка доступна в сприйнятті для свідомості та одночасно є частиною колек- тивного несвідомого. Міфологічна свідомість є найбільш архаїчною частиною свідомості. Вона виникла на першому етапі відчуження людини від природних основ буття, коли відбувся поділ людської психіки на свідоме та несвідоме (доти психіка була цілковито несвідомою). Момент відчуження можна вважати власне моментом появи людини, атрибутивною ознакою якої є наявність свідомості [3, с. 71]. По- няття “момент відчуження” ми тут вживаємо досить умовно, адже цей “момент” розтягнувся на тисячі років еволюції. Детальна характеристика відчуження в рамках даної роботи недоцільна. Для нас важливо лише зрозуміти, що відчу- ження відбулось як незворотне явище, що є вихідним моментом антропогенезу і граничною підставою всіх фундаментальних антропологічних досліджень. У процесі розвитку людської психіки міфологічна свідомість дещо посла- била свою дію, але залишилась впливовим чинником людського мислення й діяльності. Розглянемо колективну психіку в динаміці. Колективне несвідоме продукує образно-символічні форми – архетипи, які є ключовими пунктами взаємозв’язку індивідуального і колективного свідомого та несвідомого. Вони поєднують ба- гатовіковий досвід поколінь, але залишаються завжди актуальними. Архетипи складаються в міфологеми – універсальні схеми дій, за якими спонтанно розви- ваються чи свідомо конструюються процеси. Міфологеми, діючи в певному со- ціально-історичному контексті, постають будівельним матеріалом для творення міфологічних, релігійних, ідеологічних, утопічних, мистецьких та інших текстів. Тут ми поняття “тексту” використовуємо в широкому значенні як завершена 175№ 4, 2010 Соціогуманітарні проблеми людини Політичні виміри свободи людини система смислів. Таким чином, у міфологічній свідомості вкорінені всі духовні творіння людини в міру їх архетипного смислу і міфологемної побудови. Розглянувши історію людства крізь призму прогресивної раціоналізації його мислення, помітимо, що міф із міфологічної свідомості виокремився на най- більш ранніх стадіях її розвитку. Якщо міфологічна свідомість є специфічним ірраціональним відображенням світу, то міф уже – об’єктивація міфологічної свідомості у вербальних чи інших знакових формах [9, с. 12]. Проте, атрибутив- ні ознаки міфологічної свідомості у міфові залишаються. Він ірраціональний, спонтанний, нерефлексивний, світоглядно цілісний (нерозділений на суб’єкт і об’єкт), емоційно-образний. Міф говорить символічною мовою і є породженням колективного мислення та світовідчування. Він сприймається як очевидна істина, жива і безпосередня даність. Політичний міф є функціональним міфом, що виділився із універсального традиційного міфу ще при виникненні політичної сфери, але найбільшого поши- рення набув в останні два сторіччя. Політичні міфи є більш раціональними в тому розумінні, що деякі з них свідомо конструюються політиками та політтехнологами для потреб політичної практики. Проте для реципієнтів вони залишається тією ж очевидною істиною, якою для первісних спільнот був міф традиційний. Тому аналізуємо сучасні політичні міфи як якісно тотожні традиційним міфам. Утопія з’явилась значно пізніше, ніж міф. У ній раціональна свідомість уже домінує над міфологічною. Поява утопії стала можливою внаслідок виникнення та інтенсивного розвитку в античності логічного мислення, становлення абс- трактних філософських систем, якою, зрештою, і є утопія. В ній досягла свого апогею здатність людського мислення абстрагуватись від реальності, критично осмислювати дійсність та витворювати альтернативну. За зовнішніми ознаками утопія часто є протилежністю міфу – вона раціональна, рефлексивна, умоглядна, трансцендентна відносно реальності. Утопія сприймається як інтелектуальний експеримент. Її мова здебільшого буденна і раціоналізована, а автором завжди виступає індивід, а не група. Щодо структури утопії й міфу, то нас цікавить їх глибинний принцип побу- дови – міфологемне підґрунтя. Міфологеми, в основному, передають ті чи інші особливості міфологічного сприйняття часу та простору. Міфологічна просторовість виражається в поділі фізичного (згодом і соціаль- ного) простору на добре і безпечне “своє” та зле і небезпечне “чуже”, в сакралі- зації певних точок простору – центру (місця зустрічі профанного і сакрального) і меж (що розділяють “своє” і “чуже”) тощо. Загальними закономірностями сприйняття часу міфологічною свідоміс- тю є циклічність і ритмічність. Міфологічне часосприйняття передбачає ідею прогресуючої деградації Космосу, що вимагає його періодичного руйнування і відродження [5, с. 85]. У сучасних умовах йдеться про циклічність суспільного розвитку, почерговість етапів порядку (стабільного функціонування соціальної системи) і хаосу (кризи, що веде до реформування системи). Серед найпоширеніших міфологем можна згадати такі: зламу епох (відтво- рює момент хаосу, що руйнує старий порядок і закладає підґрунтя для форму- вання нового); боротьби добра і зла (аспект боротьби протилежних сил, “своїх” і “чужих”, за владу і можливість творення нового порядку); батьків-засновників 176Соціогуманітарні проблеми людини № 4, 2010 Політичні виміри свободи людини (акцентує увагу на величі, мудрості, винятковій духовній силі державотворців); самопожертви (активізує месіанські мотиви – індивідуальна самопожертва веде до колективного оновлення); золотого віку (виражає ностальгію за ідеальним ста- ном, який існував на початковому етапі порядку – ще до початку циклічної зміни порядку і хаосу); світлого майбутнього (є оптимістичним оберненням міфологеми золотого віку в майбутнє; орієнтований на перспективу соціально-політичного стану, наступного після моменту хаосу; обґрунтовує один із варіантів розвитку соціальної системи як такий, що втілить соціальні ідеали) та інші. Політичні міфи можуть виражати всі ці міфологеми. Здебільшого, основою міфу є якась одна міфологема: так міфологема батьків-засновників є конститу- тивною для міфу “Великого Леніна – батька усіх пролетарів”, боротьби добра і зла – для міфологічного протистояння капіталістичної та комуністичної систем часів холодної війни, зламу епох – для радянського міфу Жовтневої революції або сучасного українського міфу Помаранчевої революції, самопожертви – для міфу Героїв Крут тощо. В утопіях найчастіше зустрічаються міфологеми золотого віку і світлого майбутнього. Вони набувають форми різних історичних векторів, у напрямку яких ведуть свої інтелектуальні пошуки автори утопій. Представник німецької Реформації Томас Мюнцер розробив утопічне соціальне вчення, в центрі уваги якого перебуває встановлення справедливого державного устрою – християнсь- кого братнього союзу на кшталт ранніх християнських общин початку нашої ери. Спрямованою в майбутнє можна назвати утопію кінця ХІХ ст. Едварда Беламі, в якій він описує технологічно розвинуті соціалістичні Сполучені Штати майбутнього [6, с. 412]. Проте, певний вектор у минуле чи в майбутнє, чи ігноруючи часовий вимір, спрямованість “кудись дуже далеко”, це – лише зовнішня форма. Він є суттю утопії лише в тому значенні, що позначає її як конфліктну до існуючого стану речей. Як висловився Г. Морсон, основна передумова та явна ідеологія утопії – антиісторизм, адже вона побудована з розрахунку на незмінну сутність людсь- кої натури і на незмінність ідеалу справедливості. Платон у “Державі” зазначив: “Те, що знаходиться в найкращому стані, менше всього змінюється під впливом іншого. Зміна досконалого – його псування” [11, с. 240] Придивившись уважно до утопічних вчень, бачимо спроби повернути істо- ричний час назад і законсервувати його в межах родоплемінного устрою. Норми суспільного співжиття базуються на принципах природного права, суспільство є цілісним організмом і функціонує відповідно до цього. Члени утопічних спільнот знову стають іммобільними, вкорінюються в певний суспільний фундамент і об’єднуються в спільноти, які є зосередженням усього їхнього життя. Оскільки чисельність таких об’єднань зростає в середньому до 500–1500 чоловік, то, це вже не просто повернення до розширеної сім’ї сільськогосподарської цивілізації, а ще далі в минуле – до племені. Повернення може відбутися навіть на нових технологічних основах виробництва. Наприклад, в утопістів ХІХ ст. “плем’я” майбутнього стає схожим на мегакорпорацію з замкнутим циклом виробниц- тва та споживання товарів і послуг, а префікс “мега” свідчить як про розміри спільноти, так і про те, що корпорація виробляє повністю всю необхідну для її 177№ 4, 2010 Соціогуманітарні проблеми людини Політичні виміри свободи людини жителів продукцію – своєрідне натуральне господарство при обмеженій мож- ливості навіть бартерного обміну між спільнотами. Таким чином, утопічні міфологеми золотого віку / світлого майбутнього розкриваються як підсвідома настанова людини на подолання відчуження від природи, а утопія стає спробою інтелектуального конструювання втраченого людством природного стану. Привабливість утопії зумовлена втіленим у ній споконвічним прагненням до єдності з природою та цілісності людського роду, що є архетипним за своїм смислом. Парадокс соціальних утопій, особливо утопій останніх сторіч, полягає в двох факторах. По-перше, вони виникають у розвинених суспільствах, де лю- дина вже давно відійшла від принципів родового співжиття, сформувалась під впливом індивідуалістичних тенденцій, пройшла через “горнило” суспільного відчуження, навчилась бути внутрішньо самостійною і незалежною – іншою вже бути не може. Натомість, утопісти прагнуть сформувати однорідні, узгод- жені, статичні соціальні структури, де скрізь і в усьому буде суспільна згода. Звідси внутрішня тенденція до деспотизму в утопічному суспільстві, наявність жорстких нормативно-регламентаційних систем. По-друге, розвиток утопізму як раціоналістична тенденція людської культури є свідченням прогресування раціональної свідомості, що означає подальше поглиблення відчуження людини від колективного несвідомого, тобто, від природних основ буття, на возз’єднання з якими утопія імпліцитно спрямована. Якщо, за влучним визначенням Г. Морсона, “утопія – це ухронія, що тор- кається миті вічності” [11, с. 240], то що ж таке міф? Утопія символізує обрив історичного часу: начебто суспільство, яке рухається по історичній траєкторії, насильно зупинили в русі. Тут вічність – це безкінечна мить у кінці історії. А от міф навіть не знає історичного часу, він живе в іншому вимірі – в космічному часі, для якого вічність є тривалою, постійною і циклічною в своєму русі. На відміну від утопії, яка має на меті інтелектуальне конструювання доско- налого порядку, міф емоційно-образним способом втілює його в життя. Особли- во, якщо йдеться не про міфи-одноденки, які виникають на злобу дня і швидко зникають, а про сакральні міфи, що закладають тривку ментальну основу для життєдіяльності суспільства. Міфи, зокрема, і поширені зараз політичні міфи, володіють величезним потенціалом впливу на почуття, переконання та дії лю- дей. Вони впорядковують уявлення людей, спрямовують сприйняття в певному напрямку, вкладають інформацію про складні суспільні події та явища в прості й загальнозрозумілі схеми інтерпретацій. Не має значення характеристика міфу, яку дає зовнішній оглядач, міф із-середини, із перспективи його реципієнта виглядає як завершений і цілісний порядок. Те, що утопія є певним поверненням до природного стану позначається і на специфіці політичного. В неструктурованому природному стані соціального середовища не виникає напруги, енергії, динамічних відносин політичного змісту. Тобто утопії, за визначенням, такі ж аполітичні, як і антиісторичні [4, с. 217]. А міф містить у собі необхідну для політичних відносин напругу, інколи навіть у гіпертрофованому вигляді, адже передбачає типові для міфологічної свідомості бінарні опозиції: добро – зло, друзі – вороги, свої – чужі тощо. 178Соціогуманітарні проблеми людини № 4, 2010 Політичні виміри свободи людини Цікаво проаналізувати роль міфу та утопії в соціальному житті. Утопія в повному її розумінні як уявно-образне повернення в минуле з використанням здобутків сучасності для втечі від проблем сьогодення приречена залишатися умоглядною. Спроби її реалізації не мають шансів на успіх. Відчуження людини від природних основ буття не може бути пом’якшене шляхом розвитку раціо- налізованої свідомості, що має послаблений зв’язок із підсвідомим. Методи повернення до соціальної цілісності та єдності з природою, які утопія пропонує, сприймаються в суспільстві індивідуалістів як деспотичні. Проте, утопія як со- ціальна фантазія, що розширює потенційні межі реальності, виконує конструк- тивну роль. В. Чаликова зазначає з цього приводу: “Захід виплекав культуру утопії, не змішуючи її з культурою реальності. Утопічна фантазія стояла на варті нормального життя, не дозволяючи, з одного боку, ототожнювати фантазію і реальність, з іншого, – стримуючи реалізм, не даючи йому перейти в форму холодного раціонального розрахунку” [11, с. 3]. На противагу утопії, міф не потребує втілення. З позиції реципієнта, міф іманентно властивий дійсності. Він існує мірою того, наскільки в поточний момент сприймається як очевидна реальність вищого духовного порядку, сакральна істина. Якщо утопія, як і інші форми соціального ідеалу, вказують людині цілі її діяльності, то міф у кожен момент реальності сповнює соціальне життя, в тому числі його політичну сферу, глибинним смислом. Міф не аналізується раціо- нально, не проходить інтелектуального фільтру, а сприймається і приймається емоційно, адже ідеально накладається на архаїчний пласт людської психіки – міфологічну свідомість, і, власне, є її породженням. Реміфологізація політичного життя, яка відбулась у ХХ ст., принесла з со- бою і негативні наслідки. Річ у тім, що міфотворчість часто використовується політиками для маніпуляції громадською думкою в особистих цілях. Людина первісного суспільства не рефлексувала й не усвідомлювала міфологічних підстав власного буття, тому і не могла спекулювати ними на власний розсуд. Її міфологічний універсум вибудовувався відповідно до глибинних потреб, за- кладених у колективному несвідомому. Сучасна людина, виявивши механізми функціонування людської психіки, а отже й механізми маніпулювання нею, не завжди виправдано ними користується. Окрім конструктивної терапевтичної функції, політичний міф виконує деструктивну, маніпуляційну. Проте, ігнорувати міф неможливо, що переконливо довела історія ХХ ст. Отож, міф і утопія є своєрідними формами людського мислення, що, збері- гаючи певний зв’язок з міфологічною свідомістю, діють у сфері раціональної свідомості. Проте, їх вкоріненість у ту чи іншу сферу свідомості неоднакова. Міф – історично перша, найбільш архаїчна форма вербалізації міфосвідомості, що зберігає в собі більшість її характеристик і мало піддається раціональному осмисленню і формуванню. Утопія виникає пізніше – із розвитком свідомості та поглибленням відчуження людини від природних основ буття. Це рефлексивна і раціональна конструкція, в якій міфологемне підґрунтя поєднується зі свідомим соціальним проектуванням. Гомогенний характер міфу та утопії можна проаналізувати через виявлення і дослідження закладених у них міфологем. Міф може вибудовуватись на основі усіх можливих міфологем, тому він різноманітніший і багатший за смислом, ніж 179№ 4, 2010 Соціогуманітарні проблеми людини Політичні виміри свободи людини утопія. Для неї характерними, переважно, є міфологеми світлого майбутнього та золотого віку. Глибинний смисл означених феноменів розкривається крізь перспективу відчуження людини від природи та шляхів його подолання, які пропонують утопія та міф. Утопія виступає інтелектуальною раціональною спробою повернення до джерел людського духу, яка через ослабленість зв’язку з підсвідомим приречена на невдачу. А от міф, навіть у його функціональній видозміні як політичний міф, зберігає зв’язок із колективним несвідомим і може повернути людині відчуття єдності буття. Абсолютне й буквальне втілення утопії неможливе, але різноманітні форми соціальної організації, напрацьовані утопічною фантазією, потребують екс- периментальної перевірки і в дечому можуть бути реалізовані. На відміну від трансцендентної утопії, міф іманентно властивий дійсності. Він надає смислу соціальному життю, забезпечує його цілісність і завершеність. Література 1. Арабаджиєв Д. Політичний міф як фактор розвитку сучасної політичної свідо- мості. Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук. К., 2006. 2. Вечканова Е. Формування і розвиток критичної думки Нортропа Фрая (компа- ративний аспект). Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філологічних наук. Донецьк, 2010. 3. Гуревич П. Философская антропология: Учебное пособие М.: Издательство “Вестник”, 1997. 4. Денисенко В. Проблеми раціоналізму та ірраціоналізму в політичних теоріях Нового часу Європейської історії. Львiв: Паїс, 1997. 5. Элиаде М. Аспекты мифа. М.: Академический Проект; Парадигма, 2005. 6. Енциклопедія політичної думки за редакцією Девіда Міллера. К.: Дух і літера, 2000 7. Осадчий Н. Идеология, ее социальный смысл. Политический миф и утопия <http://kubkprf.ru/cute/print.php?id=97>. 8. Паниотова Т. Утопия и миф в латиноамериканской культуре: к проблеме взаи- мосвязи <http://www.ilaran.ru/?n=188>. 9. Пивоев В. М. Мифологическое сознание как способ освоения мира. Петроза- водск: Карелия, 1991. 10. Утопический социализм: Хрестоматия. М.: Политиздат, 1982. 11. Утопия и утопическое мышление: антология зарубежной литературы. М.: Про- гресс, 1991. 12. Хюбнер К. Истина мифа. М.: Республика, 1996. 13. Юнг К., Франц М.-Л. фон, Хендерсон Дж., Якоби И., Яффе А. Человек и его символы. М: Серебрение нити, 1997. 180Соціогуманітарні проблеми людини № 4, 2010 Політичні виміри свободи людини COMPARATIVE ANALYSIS OF UTOPIA AND MYTH Natalia Melnykova Ivan Franko National University of Lviv, Universytetska Str., 1, Lviv, 79000, Ukraine, e-mail: ladyinread@ukr.net Research is sacred to comparative description of myth and utopia as original forms of human thought. Considering these phenomena within the framework of general structure of psyche we led to, they are inculcated in mythological consciousness and are based on it fl ow diagrams – mythologems. The analysis of temporal aspect of myth and utopia showed that they provide for specifi c feeling of time: a myth operates in space, cyclic time (tense), utopia thinks itself as completion of historical time, its stopping in the fi nishing point of perfection. From the prospect of alienation of man from natural bases of life utopia seems the intellectual rational attempt of returning of man to the primitive non-aligned state and haven’t chances on realization; the myth smoothes out alienation, placing a man in integral and perfect sacral universe. In social life utopia and myth complement each other: utopia performs the duty of determination of aims, a myth fi lls reality, both real and imaginary, by sense. Keywords: utopia, myth, mythological consciousness, mythologem. Стаття надійшла до редколегії 5.02.2010 Прийнята до друку 28.03.2010

Порівняльний аналіз утопії та міфу

Institution

Ähnliche Einträge