Самоменеджмент: процесуальна та диспозиційна характеристика

Описано напрями самоменеджменту. За допомогою аналізу наукової структури феномену обґрунтовано, що самоменеджмент є саме технологією самоорганізування. На теоретичному рівні виявлено особливості самоменеджменту у формах поведінки – волі та долаючої поведінки. Наведено результати порівняння самоменед...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2010
1. Verfasser:	Штепа, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Західний науковий центр НАН України і МОН України 2010
Schriftenreihe:	Соціогуманітарні проблеми людини
Schlagworte:	Психологічне здоров’я особи і суспільства
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/27426
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Самоменеджмент: процесуальна та диспозиційна характеристика / О. Штепа // Соціогуманітарні проблеми людини. — 2010. — № 4. — С. 224-235. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-27426
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-274262011-10-06T12:13:34Z Самоменеджмент: процесуальна та диспозиційна характеристика Штепа, О. Психологічне здоров’я особи і суспільства Описано напрями самоменеджменту. За допомогою аналізу наукової структури феномену обґрунтовано, що самоменеджмент є саме технологією самоорганізування. На теоретичному рівні виявлено особливості самоменеджменту у формах поведінки – волі та долаючої поведінки. Наведено результати порівняння самоменеджменту та дескрипторів самоорганізування. Емпірично визначено позиціонування самоменеджменту в координатах "активність" – "оптимізм". Подано авторську Шкалу самооцінки самоменеджменту. Визначено самоменеджмент як технологію оптимального самоорганізування особистості для досягнення значущої для неї мети. A description of directions of self-management is presented in the article. It is proved self-management to be a technology of self-organizing by means of the analysis of scientifi c structure of a phenomenon. Features of self-management in the fi eld of the forms of behaviour such as will and overcoming behaviour are revealed at the theoretical level. Results of the analysis of self-management and self-organizing characteristics are given. It is empirically determined a self-management arrangement in co-ordinates "Activity" – "Optimism". The author’s Scale of a self-estimation of selfmanagement is presented. A self-management defi nition as a technology of optimal self-organizing of a person for achievement by the person the signifi cant goals is given in the article. 2010 Article Самоменеджмент: процесуальна та диспозиційна характеристика / О. Штепа // Соціогуманітарні проблеми людини. — 2010. — № 4. — С. 224-235. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. XXXX-0078 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/27426 159.923.2 uk Соціогуманітарні проблеми людини Західний науковий центр НАН України і МОН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Психологічне здоров’я особи і суспільства Психологічне здоров’я особи і суспільства
spellingShingle	Психологічне здоров’я особи і суспільства Психологічне здоров’я особи і суспільства Штепа, О. Самоменеджмент: процесуальна та диспозиційна характеристика Соціогуманітарні проблеми людини
description	Описано напрями самоменеджменту. За допомогою аналізу наукової структури феномену обґрунтовано, що самоменеджмент є саме технологією самоорганізування. На теоретичному рівні виявлено особливості самоменеджменту у формах поведінки – волі та долаючої поведінки. Наведено результати порівняння самоменеджменту та дескрипторів самоорганізування. Емпірично визначено позиціонування самоменеджменту в координатах "активність" – "оптимізм". Подано авторську Шкалу самооцінки самоменеджменту. Визначено самоменеджмент як технологію оптимального самоорганізування особистості для досягнення значущої для неї мети.
format	Article
author	Штепа, О.
author_facet	Штепа, О.
author_sort	Штепа, О.
title	Самоменеджмент: процесуальна та диспозиційна характеристика
title_short	Самоменеджмент: процесуальна та диспозиційна характеристика
title_full	Самоменеджмент: процесуальна та диспозиційна характеристика
title_fullStr	Самоменеджмент: процесуальна та диспозиційна характеристика
title_full_unstemmed	Самоменеджмент: процесуальна та диспозиційна характеристика
title_sort	самоменеджмент: процесуальна та диспозиційна характеристика
publisher	Західний науковий центр НАН України і МОН України
publishDate	2010
topic_facet	Психологічне здоров’я особи і суспільства
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/27426
citation_txt	Самоменеджмент: процесуальна та диспозиційна характеристика / О. Штепа // Соціогуманітарні проблеми людини. — 2010. — № 4. — С. 224-235. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.
series	Соціогуманітарні проблеми людини
work_keys_str_mv	AT štepao samomenedžmentprocesualʹnatadispozicíjnaharakteristika
first_indexed	2025-07-03T07:06:45Z
last_indexed	2025-07-03T07:06:45Z
_version_	1836608552942174208
fulltext	224Соціогуманітарні проблеми людини № 4, 2010 Психологічне здоров’я особи і суспільства УДК 159.923.2 САМОМЕНЕДЖМЕНТ: ПРОЦЕСУАЛЬНА ТА ДИСПОЗИЦІЙНА ХАРАКТЕРИСТИКА Олена Штепа Львівський національний університет імені Івана Франка, вул. Дорошенка, 41, м. Львів, 79000, Україна, e-mail: elena_shtepa@list.ru Описано напрями самоменеджменту. За допомогою аналізу наукової структури феномену обґрунтовано, що самоменеджмент є саме технологією самоорганізування. На теоретичному рівні виявлено особливості самоменеджменту у формах поведінки – волі та дола- ючої поведінки. Наведено результати порівняння самоменеджменту та дескрипторів самоорганізування. Емпірично визначено позиціону- вання самоменеджменту в координатах “активність” – “оптимізм”. Подано авторську Шкалу самооцінки самоменеджменту. Визначено самоменеджмент як технологію оптимального самоорганізування особистості для досягнення значущої для неї мети. Ключові слова: самоменеджмент, технологія, самоорганізування, мета. Сучасній людині важливо вміти організовувати себе, тобто здійснювати самоменеджмент (self-management). Сьогодні самоменеджмент визначають як: 1) науку про самокерування і самоорганізацію людини; 2) роботу людини над собою в межах особистісного розвитку та оволодіння методами ділової актив- ності (зокрема керування проектами і грошима), керування людиною власним життям [15]. Самоменеджментом також вважають здатність людини (зокрема керівника) організувати свою діяльність так, щоб чітко розпланувати робочий та вільний час [14]. Самоменеджментом називають і управління власними ресурсами, тобто вміння їх набувати, зберігати, розвивати та раціонально ви- користовувати й бути успішною і самодостатньою людиною [15]. Аніта та Клаус Бішоф (2006) запропонували авторське визначення самоме- неджменту як “ключової техніки”, яка полягає в умінні “ставити перед собою про- фесійну мету та досягати її, організовувати свою роботу, правильно використову- вати час та ефективно співпрацювати з колегами” [3, с. 8]. Джулія Моргенстерн, вважає, що “самоменеджмент є послідовним і цілеспрямованим використанням випробуваних методів роботи у повсякденній практиці для того, щоб оптимально і змістовно використовувати свій час. Головна мета самоменеджменту в тому, щоб максимально використовувати власні можливості, свідомо керувати течією свого життя (самовизначатись) і долати зовнішні обставини” [6]. Визначають такі функції самоменеджменту: 1) постановка мети, 2) плану- вання, 3) прийняття рішення, 4) реалізування та організування, 5) контроль, 225№ 4, 2010 Соціогуманітарні проблеми людини Психологічне здоров’я особи і суспільства 6) інформація та комунікація (найважливіша функція самоменеджменту) [15]. Вважають, що характеристиками високого рівня самоменеджменту в люди- ни є її знання своєї індивідуальної техніки роботи, її здатність піклуватись про своє здоров’я, її вміння володіти власним емоційно-вольовим потенціалом, її навички самодисципліни, її здатність формулювати і реалізовувати свою жит- тєву мету [15]. На основі аналізу літературних джерел ми виділили та визначили основні напрями: 1. Тайм-менеджмент (організація часу). Автор напряму – Д. Адаір [1]. Метою такого менеджменту є вміння людини оптимально розподіляти час на пріоритетні справи. 2. Стрес-менеджмент (самоорганізування у стресових ситуаціях). Автор напряму – М. Фрезе [8]. Його мета – вміння особи попереджати або долати стресові ситуації завдяки власній психологічній компетентності. 3. Тіім-менеджмент (командний менеджмент). Автор напряму – Г. Паркер [12]. Метою такого менеджменту є вміння людини самостійно обирати “роль” у групі та ефективно її виконувати. 4. Імпресіон-менеджмент (менеджмент справляння враження). Автор на- пряму – Е. Джоунс [2]. Його мета – це вміння людини справляти на навколишніх доцільне, на її думку, враження, найчастіше сприятливе. Вважаємо, що слушно виокремити ще такий напрям самоменеджменту, як ресурс-менеджмент. На нашу думку, ресурс-менеджмент – це самоорганізування особистих цінностей. Його мета – це вміння особи виявляти компетентність у саморозвитку. Незважаючи на те, що здатність людини до самоменеджменту розгляда- ють як важливу характеристику успішної людини і традиційно визначають як компетенцію перспективних менеджерів та лідерів, вважаємо, що необхідно звернути увагу на проблему невизначеності самоменеджменту в структурі на- укового знання. Тому мета нашого дослідження – визначити самоменеджмент на теоретичному рівні та емпірично виявити його показники. На наш погляд, cформульовану проблему можна висвітлити, якщо визначи- ти координати самоменеджменту як напряму, теорії, технології чи інструментарію у структурі наукового світогляду (табл. 1). Таблиця 1. Наукова структура феномену самоменеджменту Напрями порівняння Характеристики самоменеджменту Науковий напрям: наявність групи теорій, об’єднаних спільною ідеєю (специфічний понятійний апарат, дотримання принципів певної парадиг-ми, визначена методологія досліджень, можлива верифікація результатів дослідження) (Є. Сапогова, 2001) [11]. Самоменеджмент – наука про самокерування і самоорганізацію людини [15]. Теорія: узагальнення досвіду, суспільної практики, що відображає об’єктивні закономірності розвитку природи та суспільства (В. Шапарь, 2005) [13]. Самоменеджмент – робота людини над собою в межах особистісного розвитку [15] 226Соціогуманітарні проблеми людини № 4, 2010 Психологічне здоров’я особи і суспільства Модель: достовірний опис, поясне-ння та прогноз щодо об’єкта (економ-ний опис процесу, опис динаміки процесу, гнучкість структури, емпіри-чні факти патологічної відсутності або патологічного здійснення процесу) (В. Літцман, 2001) [4]. Самоменеджмент – здатність людини організувати своєю діяльність так, щоб чітко розпланувати свій робочий та вільний час [6]. Технологія: система взаємопов’язаних методик, спрямованих на розв’язання певного типу проблем та досягнення конкретного результату (теоретичні, корекційні, діагностичні складові частини) (В. Панок, 1999) [9]. Самоменеджмент – це ключова техніка, яка полягає в умінні “ставити перед собою профе- сійну мету та досягати її, організовувати свою роботу, правильно використовувати час та ефективно співпрацювати з колегами (А. Бішоф, К. Бішоф) [3]. Самоменеджмент є послідовним і цілеспрямованим використа- нням випробуваних методів роботи у повсяк- денній практиці для того, щоб оптимально і змістовно використовувати свій час (Дж. Моргенстерн) [6]. Інструментарій (Психологічний словник, 2008) [10] або техніка (Овчарова Р. В., 2001) [7]: структурований набір методик, за допомогою яких можлива діагностика та корекція проблеми певного типу. Самоменеджмент – це оволодіння методами ділової активності [15]. Наукова метафора: екстраполювання наукового пояснення процесу або явища у загальновживані поняття (Психологічний словник, 2008) [13]. Самоменеджмент – це вміння бути успішним (авт.) На основі аналізу характеристик самоменеджменту вважаємо, що слушно його позиціонувати як технологію оптимального самоорганізування особистості для досягнення значущої для неї мети. Виявом здатності до самоменеджменту бачимо психологічну компетентність людини у самоорганізуванні. Доцільно на теоретичному рівні виявити особливості самоменеджменту у порівнянні з волею та долаючою поведінкою (зміст форм поведінки – [5; 13]) (табл. 2). Таблиця 2 Особливості самоменеджменту порівняно з формами поведінки Характеристики порівняння Самоменеджмент Воля Копінг (долаюча поведінка) Форма вияву Мотиваційна харак- теристика Форма поведінки Структурна складова Внутрішньоорганізо- ваної мотивації Характеру Поведінки Характеристика про- цесу Раціональність Цілеспрямо-ваність Динамічність Контекст поняття мети Результат Нагорода Спокій Контекст поняття сенсу Критерій самоповаги Зміст вчинків Індикатор ресурс- ності людини 227№ 4, 2010 Соціогуманітарні проблеми людини Психологічне здоров’я особи і суспільства Критерій Ефективне розв’язання завдан- ня з урахуванням власного стилю роботи Здатність до вибору Подолання конфлікту Дескриптор міжосо- бистісних взаємин Вміння успішно діяти Здатність бути дисциплінованим Готовність створюва- ти проблеми або про- сити про допомогу Результати порівняльного аналізу висвітлюють основну властивість само- менеджменту – вміння діяти успішно. Саме ця властивість разом з емпатією є складовою частиною соціального інтелекту. В емпіричному дослідженні взяли участь 115 осіб віком 20–45 років (ме- неджери, медсестри, викладачі, вчителі, студенти, домогосподарки; з них 75 жінок та 40 чоловіків). У дослідженні задіяно такий діагностичний інструмен- тарій: методика “Активність/Оптимізм” Г. Нікіфорова, “Смисложиттєві орієнтації” Д. Леонтьєва, “Мотиваційна структура” В. Гербачевського, “Мотиваційні дже- рела” Дж. Барбуто та Р. Сколл, шкала інтелектуальної ефективності методки “Стандартизований багатофакторний метод дослідження особистості” Л. Соб- чік, матриця “кваліфікація/бажання працювати” М. Ландсберг, “Аналіз власних обмежень” М. Вудкок та Д. Френсис. Емпіричні компоненти самоменеджменту було охарактеризовано п’ятьма факторами, які описували 55% взаємозв’язків емпірії досліджуваного феномену; α-Кронбаха становить 0,67. Дискримінантний аналіз виявив, що загальна Шкала загального рівня самоменеджменту характеризується нормальним розподілом та класифікує рівні самоменеджменту з коректністю у 100%. Наводимо оригінал Шкали СРС. Шкала самооцінки рівня самоменеджменту (Штепа О., 2008) Інструкція: уявіть, що Вам доручили виконати певне завдання. Як зазвичай Ви ставитесь до процесу та результатів виконаного Вами завдання? Оцініть кожне твердження у балах від 0 до 10. 1. Сприймаю відведений на виконання завдання час як достатній для його виконання. 2. За визначений час встигаю повністю завершити завдання, над яким працював. 3. Результат виконання завдання є творчим. 4. Результат виконаного завдання сприймаю як корисний для себе. 5. Результати виконаного завдання можуть бути корисними для інших. 6. Сприймаю завдання як таке, що має сенс. 7. Сприймаю процес виконання завдання як цікавий. 8. Позитивно ставлюсь до себе у зв’язку з результатами виконаного за- вдання. 9. Результати виконаного завдання є перспективними. 10. Для виконання завдання вмію задіяти необхідні додаткові засоби. Обрахування результатів: скласти суму балів за усіма десятьма тверджен- нями. 228Соціогуманітарні проблеми людини № 4, 2010 Психологічне здоров’я особи і суспільства Пропонуємо інтерпретацію особливостей виконання людиною професійних завдань відповідно до певного рівня самоменеджменту. Рівні самоменеджменту. Критичний рівень самоменеджменту – 0–56 балів – людина не вміє організовувати свій час. Зокрема, у вільний час доробляє справи з роботи, а особистого часу не виділяє зовсім. Має труднощі з ран- жуванням необхідних та важливих завдань. Навколишні можуть вважати її невідповідальною, що стає причиною конфліктів із колегами. Одночасно вона може бути нестандартною у поведінці та запропонованих рішеннях. Працює результативно: у короткий термін виконує завдання, але лише у передбачених межах. Мотивована саме винагородою за досягнення результату. Таку людину потрібно навчити тайм- або тіім-менеджменту. Середній рівень самоменеджменту – 57–83 балів – людина має навички са- моорганізовування і вміє визначати пріоритети. Якісно виконує типові завдання. Водночас особа не відрефлексувала індивідуального стилю діяльності, тому може швидко втомлюватись через надмірне навантаження. Людина відповідаль- на. Працює ефективно. Не є перфекціоністом щодо кінцевого результату діяль- ності. Вміє обмежувати свій інформаційний пошук вимогами конкретної мети діяльності. Співвідношення між напрацьованими результатами та витраченим часом на виконання завдання є найоптимальнішим. Мотивована можливістю визнання. Потребує навчання ресурс- та стрес-менеджменту. Високий рівень самоменеджменту – 84–95 балів – людина володіє навиками стратегічного планування, ініціативна й самостійна у прийнятті рішень. Одночас- но може бути надто індивідуалістична, що ускладнює стосунки у групі. Працює продуктивно. Захоплюється виконанням завдання. Водночас за визначений час встигає напрацювати декілька значущих варіантів виконання завдання. Моти- вована можливістю виявити власні здібності у процесі роботи над завданням. Необхідне навчання імпресіон- та тіім-менеджменту. Псевдовисокий рівень самоменеджменту – 96–100 балів – людина творча, висловлює оригінальні думки. Виявляє як колегіальність так й індивідуалістич- ність. Коли її настрій може не збігатися з настроєм групи, стає дратівливою. Самооцінка завищена. Схильна переоцінювати власні здібності, тому невчасно виконує завдання або недостатньо кваліфіковано. Працює за натхненням. Може добре виконати завдання, якщо емоційно позитивно оцінює керівника, проте уникає індивідуальних завдань. Мотивована можливістю отримати схвалення. Потребує навчання ресурс- та тіім-менеджменту. Проілюструємо статистично значущі відмінності у рівні самоменеджменту осіб 20–45 років відповідно до його показників (рис. 1). Було здійснено перевірку кореляційного поля методики за допомогою таких методик: “Активність/Оптимізм” Г. Нікіфорова та ін., “Аналіз власних обмежень”, “Смисложиттєві орієнтації” Д. Леонтьєва, дослідження мотиваційної структури В. Гербачевського, “Мотиваційні джерела” Дж. Барбуто та Р. Сколла, шкали інтелектуальної ефективності методки “Стандартизований багатофакторний метод дослідження особистості” Л. Собчік. На основі даних багатофакторного, регресійного та кластерного аналізу можна зробити висновок, що особистості з високим рівнем самоменеджменту є “активними оптимістами” (рис. 2), які виявляють інтерес до життя, з доміну- 229№ 4, 2010 Соціогуманітарні проблеми людини Психологічне здоров’я особи і суспільства ванням внутрішньоорганізованої цільової мотивації, чіткими особистісними цінностями, високим рівнем інтелектуальної ефективності та вмінням навчати інших. Загалом характеристика осіб із високим рівнем самоменеджменту доповнює очікуваний образ людини, яка вміє себе організовувати. Основні результати до- слідження, які отримали інтерпретацію, є такими: складові частини самоменедж- менту можна обґрунтовано подати як мотиваційні особливості та особистісні 0 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Рис.1. Профілі високого та низького рівнів самоменеджменту “ ” ““ ” “ ” “ ” * * - рівень самоменеджменту Рис. 2. Характеристика осіб з різним рівнем самоменеджменту за критерієм “Активність/Оптимізм (за Г. Нікіфоровим)” 230Соціогуманітарні проблеми людини № 4, 2010 Психологічне здоров’я особи і суспільства диспозиції, які обумовлюють готовність людини здійснити самоменеджмент у проблемній ситуації (рис. 3). Особистісною диспозицією є готовність людини діяти певним чином. До таких особистісних компонентів самоменеджменту належать: 1) саморозвиток – людина здатна до самодетермінації; 2) чітка особиста мета – людина готова реалізувати свою мету; 3) чіткі особисті цінності – спосіб діяльності людини є відповідним до раніше задекларованих нею цінностей; 4) творчий підхід – людина характеризується дивергентним мисленням, що зумовлює її неупередженість щодо критеріїв найефективнішого розв’язання проблеми за умов, що склались; 5) інтелектуальна ефективність – людина характеризується здатністю до децентрації та компетентності; 6) вміння навчати – людина, яка вміє самоорганізовуватись, завдяки при- таманній їй рефлективності здатна передавати власний досвід іншим. Рис. 3. Складові частини самоменеджменту , ( ) ( ) ( ) ( ) 231№ 4, 2010 Соціогуманітарні проблеми людини Психологічне здоров’я особи і суспільства До мотиваційних складових частин самоменеджменту доцільно зарахува- ти: 1) активність – небайдуже ставлення людини до дійсності та чуття себе джерелом зміни реальності; 2) внутрішній мотив (внутрішньоорганізована мотивація) – людина само- стійно обирає мету власної діяльності та критерії її оптимального досягнення; 3) інтерес до життя – людина бачить сенс у своїй діяльності; 4) самопослідовність – людина вибудовує певний план та обґрунтовує свої рішення, її дії не є імпульсивними; 5) цільову мотивацію – людина не схильна захоплюватись процесом діяль- ності, для неї більш важливим є досягнення результату; 6) бажання працювати (мотивованість) – прагнення людини втілити свій задум у життя, побачити реальні наслідки власної діяльності. На нашу думку, спочатку в діяльності людини виявляються її мотиваційні особливості. Найбільш характерні “мотивації” набувають статусу особистісних диспозицій, які надалі зумовлюють мотиваційні стратегії особистості. Отож, ми припустили, що компоненти самоменеджменту утворюють певну його структуру саме в умовах, які передбачають необхідність вияву людиною самоорганізу- вання. Результати дослідження обґрунтовують таку послідовність формування процесу самоменеджменту (рис. 4). Рис. 4. Процес формування функції самоменеджменту + + + 232Соціогуманітарні проблеми людини № 4, 2010 Психологічне здоров’я особи і суспільства Фактором активації функції самоменеджменту є проблемна ситуація, праг- нення змінити неефективну чи навіть неадекватну поведінку, в іншому випадку людина не відчуває потреби в самоорганізуванні. Розгляд різноманітних можливих варіантів розв’язання проблеми потребує інтелектуальної ефективності. На цьому етапі можна вплинути на рівень само- менеджменту: знизити, якщо людина сама або під тиском навколишніх буде надмірно фіксована на певному баченні проблемної ситуації, тобто буде діяти стереотипно; підвищити, якщо надати людині можливість отримати додаткову інформацію для аналізу ситуації. Необхідно звернути увагу, що серед диспози- ційних складових частин самоменеджменту є компонент творчого підходу. Отож, креативні люди легше переживають перший етап самоменеджменту. Після огляду різних можливих шляхів розв’язання проблемної ситуації людина формує з них послідовність певних рішень, тому актуалізується внутріш- ньоорганізована мотивація. Якщо ж людина відчуватиме проблеми з прийняттям рішення, можна говорити про уникання нею відповідальності. Самостійно прийняте людиною рішення можна вважати виявом її жит- тєвої позиції та баченням доцільності, сенсовності подальшої діяльності. Так проявляються активність особистості та її інтерес до життя. На цьому етапі також можливо вплинути на рівень самоменеджменту: знизити, якщо знеціни- ти діяльність людини, або підвищити, якщо сприяти вияву її інтернальності та життєвої філософії. В особливостях структури та формування самоменеджменту ми схильні бачити дуалістичність: – цільова мотивація/внутрішньоорганізована мотивація, що загалом ві- дображають мотивованість особи, – вміння навчати/саморозвиток, що доцільно узагальнити як чіткі цін- ності, – самопослідовність/творчий підхід, що характеризують інтелектуальну ефективність особи, – чітка мета/інтерес до життя, що можна об’єднати поняттям “актив- ність”. На нашу думку, поєднання таких компонентів, як цільова мотивація, вміння навчати, чітка мета, самопослідовність відображають функцію самоконтролю. А внутрішньоорганізована мотивація, саморозвиток, інтерес до життя, творчий підхід – функцію самомотивування особистості. Отож, самоменеджмент доціль- но позиціонувати не лише як функцію контролю й самообмеження людини, а й її самомотивування. Самомотивування полягає у розумінні людиною власних особливостей ефективної праці та вміння відповідно себе організувати. Наступним кроком у формуванні самоменеджменту є вияв мотиваційної стратегії особистості, в якій поєднано рівень її готовності до реалізації задуму та необхідної кваліфікації для його досягнення. Вважаємо, що на цьому етапі людина здатна діяти за однією з коучінгових мотиваційних стратегій, які описав Макс Ландсберг – інструктаж, стимулювання, скерування, делегування [6], що характеризують, на нашу думку, відповідний рівень самоменеджменту – від низького до високого (рис. 5). 233№ 4, 2010 Соціогуманітарні проблеми людини Психологічне здоров’я особи і суспільства Рис. 5. Показники стилю коучінгу за М. Ландсбергом в осіб із різним рівнем самоменеджменту Результати емпіричного дослідження дали змогу визначити місце самоме- неджменту в структурі наукового знання. Для цього було проведено порівняль- ний аналіз поняття “самоменеджмент” із дескрипторами самоорганізування – самоконтроль, саморегуляція, самодетермінація, самоефективність (зміст дескрипторів – [5; 13]) (табл. 3). Таблиця 3 Результати порівняння самоменеджменту та дескрипторів самоорганізування Характер- ристики порівняння Само-ме- неджмент Самоконтроль Саморегу- ляція Само-детер- мінація Самоефек- тивність Ключове поняття Мета Стримування імпульсивності Послідов- ність Цінність Віра у себе (наукова метафора) Ситуація вияву Мотивуван- ня себе до виконання поставленого завдання за певний час Оцінювання власних дій відповідно до еталону Рішення про зміну своєї поведінки на основі самоспосте- реження Вибір послі- довності дій у ситуації невиз-наче- ності Складність завдання Мета Виконання завдання у встановле- ний термін Утримання від дій, які пере- шкоджають досягненню мети Зміна деза- даптивної поведінки Визначення пріоритетів Перекона- ність у мож- ливості до- сягти мету Можливість научіння Научіння можливе шляхом тренінгу Для научіння необхідне до- кладання воль- ових зусиль Научіння на основі само- моніто-рингу “Научіння” є наслідком конструктив- но прожитої кризи іден- тичності Научіння за принципами А. Бандури 0 2 4 6 8 10 234Соціогуманітарні проблеми людини № 4, 2010 Психологічне здоров’я особи і суспільства За даними табл. 3 можна зробити висновок, що поняття самоорганізування є ширшим, ніж самоменеджмент. На відміну від дескрипторів саморганізування, самоменеджмент акцентує мету, ціль дій людини, а не її психологічні особли- вості. Основні результати дослідження засвідчують: 1. Самоменеджмент є технологією оптимального самоорганізування осо- бистості для досягнення значущих для неї цілей. 2. Напрямами самоменеджменту є менеджмент часу, самоорганізування у стресових ситуаціях, менеджмент справляння враження на навколишніх, командний менеджмент, менеджмент психологічних ресурсів. 3. Доцільно продовжити аналіз самоменеджменту як складової частини соціального інтелекту. Результати дослідження є цікавими для педагогічної психології, а також для спеціалістів у галузі управління й консультування. Література 1. Адаир Д. Искусство управлять людьми и самим собой. М.: Эксмо, 2006. 2. Бендас Т. Гендерная психология. СПб.: Питер, 2005. 3. Бишоф А., Бишоф К. Самоменеджмент. М.: ОМЕГА-М, 2006. 4. Ирецкий А. Топологические критерии в скрининге теоретических моделей в психологии // Тезисы научно-практической конференции “Ананьевские чтения − 2001”. СПб.: Изд-во СПб. ун-та, 2001. С. 293 − 294. 5. Малкина-Пых И. Терапия пищевого поведения. М.: ЭКСМО, 2007. 6. Моргенстерн Дж. Тайм менеджмент. М.: “Деловая книга”, 2001. 7. Овчарова Р. Справочная книга социального педагога. М.: ТЦ “Сфера”, 2001. 8. Основатели эффективных компаний. Психологический анализ и практические рекомендации для предпринимателей. Х.: Изд-во Гуманитарный центр, 2006. 9. Панок В. Соціальне проектування і прикладна психологія // Соціальна психологія, 2003. №2. С. 21–28. 10. Психологія особистості: Словник-довідник. К.: Рута, 2001. 11. Сапогова Е. Психология развития человека. М.: Аспект Пресс, 2001. 12. Фопель К. Психологические группы: Рабочие материалы для ведущего: Прак- тическое пособие [пер. с нем.]. М.: Генезис, 1999. 13. Шапарь В. Словарь практического психолога. М.: АСТ; Харьков: Торсинг, 2005. 14. Штепа О. Структура та формування функції самоменеджменту // Актуальні проблеми психології. Зб. наук. праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України. К., 2008. Т. 15. Ч. 2. С. 430–436. 15. Самоменеджмет <http://hr-land.com>. 16. Self-management <http://www.elitarium.ru>. 235№ 4, 2010 Соціогуманітарні проблеми людини Психологічне здоров’я особи і суспільства A SELF-MANAGEMENT: REMEDIAL AND DISPOSITIONAL CHARACTERISTICS Olena Shtepa Ivan Franko National University of Lviv, Doroshenka Str., 41, Lviv, 79000, Ukraine, e-mail: elena_shtepa@list.ru A description of directions of self-management is presented in the article. It is proved self-management to be a technology of self-organizing by means of the analysis of scientifi c structure of a phenomenon. Features of self-management in the fi eld of the forms of behaviour such as will and overcoming behaviour are revealed at the theoretical level. Results of the analysis of self-management and self-organizing characteristics are given. It is empirically determined a self-management arrangement in co-ordinates “Activity” – “Optimism”. The author’s Scale of a self-estimation of self- management is presented. A self-management defi nition as a technology of optimal self-organizing of a person for achievement by the person the signifi cant goals is given in the article. Keywords: self-management, technology, self-discipline, goal. Стаття надійшла до редколегії 18.11.2009 Прийнята до друку 20.01.2010

Самоменеджмент: процесуальна та диспозиційна характеристика

Institution

Ähnliche Einträge