Художній текстиль як складова національно-культурного простору (про Першу та Другу всеукраїнські трієнале художнього текстилю)
The article is dedicated to the issue of the development of the modern art textile on the base of expositions of the First and Second Ukrainian Triennials of Art Textile of the Commonwealth of Artists in Kyiv, 2004, 2007. The authors focused on the modern tendencies of development of the art textile...
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2009
|
| Назва видання: | Студії мистецтвознавчі |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/27589 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Художній текстиль як складова національно-культурного простору (про Першу та Другу всеукраїнські трієнале художнього текстилю) / З. Чегусова, Т. Печенюк // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2009. — № 1(25). — С. 79-99. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-27589 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-275892011-10-10T12:04:26Z Художній текстиль як складова національно-культурного простору (про Першу та Другу всеукраїнські трієнале художнього текстилю) Чегусова, З. Печенюк, Т. Критика The article is dedicated to the issue of the development of the modern art textile on the base of expositions of the First and Second Ukrainian Triennials of Art Textile of the Commonwealth of Artists in Kyiv, 2004, 2007. The authors focused on the modern tendencies of development of the art textile, which is going through complicated transformations of images in the late 20th and early 21st centuries. The authors also focus on the issues of innovative styles and experiments formation in the sphere of technologies and materials as well as they characterize the works of various styles – from the traditional to the conceptual ones, which include figurativeness and abstraction. Special focus was made on the traditional types of the Ukrainian art textile (handwork tapestry, carpet, batic, wollen carpet) and the innovative ones (collage, installation). The works of various creative personalities were analyzed, notably the works of leading craftsmen of non-traditional needle (modern embroidery) and glue techniques. The authors confirm that the Ukrainian art textile, which became a national phenomenon at the beginning of the 21 century, develops according to the modern art ideas and belongs to Postmodernism and New Avantgardism together with other kinds of art. The works of the Ukrainian artists are supposed to be recognized at the international exhibitions and workshops. 2009 Article Художній текстиль як складова національно-культурного простору (про Першу та Другу всеукраїнські трієнале художнього текстилю) / З. Чегусова, Т. Печенюк // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2009. — № 1(25). — С. 79-99. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. 1728–6875 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/27589 746.1(477)(061) uk Студії мистецтвознавчі Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Критика Критика |
| spellingShingle |
Критика Критика Чегусова, З. Печенюк, Т. Художній текстиль як складова національно-культурного простору (про Першу та Другу всеукраїнські трієнале художнього текстилю) Студії мистецтвознавчі |
| description |
The article is dedicated to the issue of the development of the modern art textile on the base of expositions of the First and Second Ukrainian Triennials of Art Textile of the Commonwealth of Artists in Kyiv, 2004, 2007. The authors focused on the modern tendencies of development of the art textile, which is going through complicated transformations of images in the late 20th and early 21st centuries. The authors also focus on the issues of innovative styles and experiments formation in the sphere of technologies and materials as well as they characterize the works of various styles – from the traditional to the conceptual ones, which include figurativeness and abstraction. Special focus was made on the traditional types of the Ukrainian art textile (handwork tapestry, carpet, batic, wollen carpet) and the innovative ones (collage, installation). The works of various creative personalities were analyzed, notably the works of leading craftsmen of non-traditional needle (modern embroidery) and glue techniques. The authors confirm that the Ukrainian art textile, which became a national phenomenon at the beginning of the 21 century, develops according to the modern art ideas and belongs to Postmodernism and New Avantgardism together with other kinds of art. The works of the Ukrainian artists are supposed to be recognized at the international exhibitions and workshops. |
| format |
Article |
| author |
Чегусова, З. Печенюк, Т. |
| author_facet |
Чегусова, З. Печенюк, Т. |
| author_sort |
Чегусова, З. |
| title |
Художній текстиль як складова національно-культурного простору (про Першу та Другу всеукраїнські трієнале художнього текстилю) |
| title_short |
Художній текстиль як складова національно-культурного простору (про Першу та Другу всеукраїнські трієнале художнього текстилю) |
| title_full |
Художній текстиль як складова національно-культурного простору (про Першу та Другу всеукраїнські трієнале художнього текстилю) |
| title_fullStr |
Художній текстиль як складова національно-культурного простору (про Першу та Другу всеукраїнські трієнале художнього текстилю) |
| title_full_unstemmed |
Художній текстиль як складова національно-культурного простору (про Першу та Другу всеукраїнські трієнале художнього текстилю) |
| title_sort |
художній текстиль як складова національно-культурного простору (про першу та другу всеукраїнські трієнале художнього текстилю) |
| publisher |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Критика |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/27589 |
| citation_txt |
Художній текстиль як складова національно-культурного простору (про Першу та Другу всеукраїнські трієнале художнього текстилю) / З. Чегусова, Т. Печенюк // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2009. — № 1(25). — С. 79-99. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
| series |
Студії мистецтвознавчі |
| work_keys_str_mv |
AT čegusovaz hudožníjtekstilʹâkskladovanacíonalʹnokulʹturnogoprostoruproperšutadruguvseukraínsʹkítríênalehudožnʹogotekstilû AT pečenûkt hudožníjtekstilʹâkskladovanacíonalʹnokulʹturnogoprostoruproperšutadruguvseukraínsʹkítríênalehudožnʹogotekstilû |
| first_indexed |
2025-07-03T07:19:18Z |
| last_indexed |
2025-07-03T07:19:18Z |
| _version_ |
1836609341901242368 |
| fulltext |
ХУДОЖНІЙ ТЕКСТИЛЬ ЯК СКЛАДОВА
НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНОГО ПРОСТОРУ
(про Першу та Другу всеукраїнські трієнале художнього текстилю)
Зоя Чегусова, Таміла Печенюк
Для європейських поціновувачів мисте-
цтва формат трієнале давно став звичною,
а головне – традиційною формою виставок-
конкурсів. Експонування постійних трієна-
ле з різних видів образотворчого й декора-
тивного мистецтва – одна з найцікавіших
та найефективніших форм виставкової ді-
яльності Національної спілки художників
України (далі – НСХУ), яка є оптимальною
для того, щоб українські художні виставки
стали в один ряд з європейськими та світо-
вими мистецькими акціями.
Перша всеукраїнська трієнале худож-
нього текстилю протягом трьох років зали-
шалася без «коментарів» (можна вжити по-
пулярне на телебаченні «no comments») 1.
І це несправедливо, бо трієнале стала не-
абиякою подією в культурному житті Києва,
та й не тільки, – у ній брали участь мистці
всієї України, і вона викликала значний ін-
терес у професійної громадськості, завою-
вала симпатії широкої глядацької аудиторії
впродовж десяти днів її експонування.
Трієнале відкрилась у Будинку худож-
ника в розпалі знакової для України осе-
ні – 22 жовтня 2004 року. Виставкові зали
ледве вмістили 178 творів ста п’ятнадцяти
авторів. Зауважимо, що відбір експонатів
був дуже прискіпливим і жорстким, через
що до експозиції не потрапила чи не трети-
на поданих мистцями робіт: члени вистав-
кому тримали високу планку якості.
На відкритті було святково й багатолюд-
но. Панувала атмосфера надзвичайно по-
зитивної енергії, яку випромінювали твори
художнього текстилю, власне, уперше тут
представленому в такому обсязі і в такому
розмаїтті. Відбулась урочиста церемонія
нагородження учасників трієнале, де голо-
ва НСХУ В. Чепелик вручив переможцям
конкурсу одну І премію, дві ІІ премії, три
ІІІ премії і вісімдесят дипломів у 21-й но-
мінації. Художній текстиль своєю трієнале
увійшов у «заповітне коло» разом з іншими
видами «красних мистецтв» – живопису,
графіки, скульптури, для яких подібні ви-
ставки стали вже звичними.
Безперечно, учасники – і організатори, і
художники, і куратор (Зоя Чегусова) – хви-
лювались: чи будуть твори відповідати рів-
ню виставки-конкурсу? Чи витримають, так
би мовити, «лабораторний експеримент»
випробування на високе мистецтво?
При підготовці передусім зважали на за-
гальноприйняте правило трієнале: вистав-
ка періодична, яка проходить раз на три
роки, на якій презентуються твори лише
за певний звітний період. Вона дає змогу
зблизити географічно віддалених один від
одного представників різних регіональних
шкіл України, об’єднати різні покоління
мистців, а головне – не стримує волеви-
явлення. Незважаючи на внутрішній само-
контроль, присутній у кожного автора, ху-
дожник може творити за велінням серця,
не озираючись, на щастя, на офіційні табу
і цензуру. Саме повна свобода творчості
дозволяє придумувати нові жанри, зміню-
вати й комбінувати технічні й технологічні
можливості текстилю з метою оновлення
його художньої мови, поєднувати старі
й нові матеріали (вовну, льон, бавовну) і
такі «облагороджені» естетично «немате-
ріали» текстилю, як рукотворний папір, по-
79
Критика
Critics
УДК 746.1(477)(061)
критика
80
ліетилен, листя і гілки дерев, трави, пір’я
птахів тощо.
Оскільки мета трієнале визначалась як
пошук актуальних тенденцій, організатори
виставки намагалися включити в експози-
цію твори різної направленості – від тра-
диційних до концептуальних, що перед-
бачали фігуратив і абстракцію, площинні
й об’ємно-просторові рішення. При цьому
не боялися ставити на один «п’єдестал»
художників визнаних і зовсім молодих,
бо головними критеріями виступали про-
фесіоналізм, майстерність, оригінальність
образу. Отже, експозиція поєднала край-
нощі: ностальгію за стилями, що лишились
у минулому (або іще існуватимуть), з інно-
ваційними пошуками й експериментами,
які активізуються в Україні. Вона дозволи-
ла побачити зріз сучасного стану напрям-
ків, пошуків, експериментів мистців різних
творчих індивідуальностей. Частина з них
працює в гобелені, ліжниковому ткацтві, в
батику, вишивці, знаходячи нові форми й
засоби для втілення свого бачення сучас-
ної реальності. Поряд з теплими, задушев-
ними, ліричними за образністю експонува-
лися твори гострі, навіть провокаційні, су-
перечливі. Таке зіставлення, здавалося б,
сумісних і несумісних творів лише заго-
стрювало їх сприйняття, а часом вносило
щось неочікуване, свіже.
Виставка ще раз засвідчила, що худож-
ній текстиль – мистецтво переважно жіно-
че. Текстильників-чоловіків було кілька, але
тим ціннішою сприймалась їхня творчість.
Трієнале дала можливість зробити ще один
крок на шляху до вивчення феномена «жі-
ночої творчості», жіночого погляду на світ
в усій його специфіці й багатоплановості –
і це надзвичайно цікавий її аспект.
Треба визнати, що ця експозиція увібра-
ла в себе всі риси попередніх текстильних
акцій, які проходили в Україні в 1990-х
та на початку 2000-х років. Це передусім
налагодженість на експеримент в галузі
формотворення, на випробування автор-
ських текстильних новацій, що було харак-
терним для Міжнародної бієнале нетради-
ційного текстилю «Текстильний шал» у
Львові, яка була започаткована «з метою
спрямування новаторських тенденцій та
ствердження нової естетики в мистецтві
вітчизняного текстилю, підтримки пошу-
ку нових образно-тематичних та техніко-
технологічних граней» 2.
Це також прагнення розвитку на новому
щаблі часу традиційного глáдкого ткацтва
в гобелені, килимі, ліжнику, що також було
ініційовано у Львові на Всеукраїнській біє-
нале традиційного художнього текстилю.
Це й орієнтація на міжнародні напрямки
тексти лю – тканини («Art Fabric») та волок-
на («Fiber Art»), що включали рукотворний
папір, плетення, аплікацію, повсть, квілт,
шиборі, інсталяцію тощо, чим відзначається
ось уже дванадцять років бієнале сучаcного
текстилю «Скіфія» в Херсоні. Це й стимулю-
вання активізації розпису на тканині, зокрема
батика, і багаточисленних авторських технік,
які вперше в 1994, а потім у 1997 році за-
свідчили виставки «Презентація», організо-
вані Хмельницьким музеєм сучасного мис-
тецтва. Усі ці різнобічні виставки художнього
текстилю дали потужний імпульс народжен-
ню київської трієнале зі своєрідною модел-
лю, що дозволило їй посісти особливе місце
в панорамі сучасного національного худож-
нього життя.
Фактом симптоматичним і відрадним
сприймався на трієнале дух змагання осо-
бистостей. Прямого зіткнення традицій та
інновацій не відчувалось, хоча й був наяв-
ний розрив між естетичними орієнтирами
маститих мистців старшого покоління і мо-
лодих. Та, власне, усе це закономірно, бо
вік найстаршого учасника виставки досягав
79 років, а наймолодшого – 14.
Роботи корифеїв-традиціоналістів –
Л. Жоголь, М. Литовченко, А. Ламах (Київ),
М. Токар (Львів), М. Шнайдер-Сенюк (Хер-
сон), були дуже важливими для усвідом-
лення спадкоємності традицій українського
текстилю, для зіставлення їх із творами не-
традиційного текстилю. Молоді художники –
А. Попова-Хижинська, Т. Ядчук-Богомазова
(Луцьк), Б. Якимчук (Львів), М. Мозговенко
(Київ), Ж. Олійник (Полтава), О. Кізімова
(Вінниця), Г. Дюговська, Н. Тимохіна, І. Кун-
дельська (Київ) привнесли свою енер-
гетику. Проте найсильнішим на трієнале
сприймалося середнє покоління, яке при-
йшло в мистецтво у 80–90-х роках ХХ ст.
зоя Чегусова, таміла ПеЧенюк. ХуДоЖніЙ текстилЬ як склаДова …
81
На виставці було багато неочікуваного
й незвичного і в жанрах, і в технології, і в
системі образності. Саме ці роботи насам-
перед привернули увагу журі. Перша пре-
мія трієнале була присуджена, здавалось,
найаскетичнішій і наймінімалістській робо-
ті, проте просторово ефектній, добре зре-
жисованій інсталяції «Гойдалка» Н. Пікуш
(Київ), що була зконструйована з два-
надцяти бердо – елементів старовинного
ткацького верстата, який у ХІХ – на початку
ХХ ст. можна було побачити чи не в кожній
українській сільській хаті 3. Інсталяція була
подібна до марева з минулого, гойдаючись
у повітрі й повторюючи рух маятника часу.
Ностальгічна гойдалка-сходинки, що вела
як угору, так і долі, сприймалась образом-
символом нерозривності зв’язків між іс-
торичним минулим і майбутнім, ремеслом
і мистецтвом, народним майстром і про-
фесійним художником, а окрім цього, вона
посідала особливе місце в експозиції як
інтер активний об’єкт.
Об’ємно-просторові композиції зага-
лом привносили елементи новизни, нео-
чікуваності, свіжості погляду на текстиль.
Вертикально витягнута триметрова інста-
ляція «Календар» Н. Гронської (Київ), по-
будована з квадратів різної величини, за-
нурювала глядача у вібруючу барвисту
стихію абстрактно-геометричного живопи-
су на шовку. У тонкий колорит поліхромної
композиції вплетено мажорні кольори ра-
дісних днів календаря художниці й холод-
ні відтінки незабутнього смутку журливих
буднів. Проте в цілому яскравий у своєму
різнобарв’ї «Календар» Н. Гронської, про-
низаний тонкими гілками дерев, ніби стрі-
лами кохання, створював надзвичайно
святковий настрій (диплом «За оригіналь-
ність втілення авторської ідеї»).
В одухотвореній і досить відчутній на
дотик просторовій текстильній пластиці
«Початок» Л. Нагорна (Київ) як справжній
театральний художник 4 відштовхується
від силуету умовного історичного жіночого
костюма і створює метафору світлої душі,
жіночої доброчесності, абсолютного вза-
ємопроникнення духовних і тілесних начал
(диплом «За кращу інсталяцію»).
Монохромний триптих «Словопад»
Н. Максимової (Донецьк) був виконаний на
всю висоту зали в авторській техніці поєд-
нання комп’ютерної графіки й колажу. Він
сприймався монументальним не так за роз-
мірами, як за своїм звучанням, незважаю-
чи на крихкість задіяних матеріалів – руко-
творного паперу і флізеліну. «Словопад»
мав неочікувано фігуративний характер, що
цілком несподівано для мисткині, яка надає
перевагу абстракції. У цій роботі художни-
ця здійснила «кидок» через віки й умовно
поєднала давнину і сучасність. Девізом
триптиха може бути думка відомого культу-
ролога ХХ ст. С. Аверинцева: «Ми живемо
в епоху, коли всі слова вже сказані...».
Твір Н. Максимової – художника ХХ ст.,
що балансує на межі між добром і злом,
красивим і потворним, вирує в перепле-
тенні найсуперечливіших проявів сучасно-
го суспільства, – сприймався як своєрідне
послання людству з культурних глибин ми-
нулих епох та нагадування сучасникам про
найважливіші віхи історії світового мисте-
цтва (диплом «За неординарність образно-
го вирішення твору»).
Технічно складна плетено-ткана ажурна
композиція на просвіт «Я навчу тебе літа-
ти» Л. Квасниці-Амбіцької (Львів) створю-
вала дивовижний образ стрімкого легкого
лету (диплом «За новітність формального
вирішення твору»).
Весела пустотливість відчувалась у
декоративно-функціональній композиції
«Ширма» Н. Тимохіної (Київ). Дотепно по-
будована з нарочито неправильної форми
шматків шкіри, що нагадували великі латки,
співмірна і співмасштабна у своїх складо-
вих, композиція мала особливу енергетич-
ну виразність, а її характер предметного
дизайну достойно вирізняв її серед інших
творів (диплом «За вдалий експеримент»).
Варто відзначити, що експозиція не
була позбавлена винахідливих і технічно
витончених творів. Своєрідними автор-
ськими знахідками виділялися лозоплете-
ний «Пружний об’єкт» із серії «Перетини»
Т. Бабак (Київ) – диплом «За кращу інсталя-
цію»; сконструйована з дерева, вовни, си-
залю, з тканими вставками «Композиція – ІІ
(триптих)» Б. Губаля (Івано-Франківськ) –
диплом «За краще вирішення об’ємного
критика
82
текстилю»; збудована з поліетилену рит-
мічно виразна інсталяція «Вперед, зайці!»
О. Тіменик (Львів) – диплом «За новітність
формального вирішення твору».
Неочікувані фактурні і пластичні якості,
виявлені авторськими техніками плетення,
привертали увагу в об’ємно-просторових
композиціях, які могли б легко адаптувати-
ся в сучасному інтер’єрі. Це – «Нитяна ма-
донна» Г. Дюговської (Київ), «Шовкопряди,
Лялечки» Л. Шилімової-Ганзенко і С. Шилі-
мова (Черкаси), «Скорпіон» І. Кундель ської
(Київ), що нагороджені дип ломами «За вда-
лий експеримент».
Менш вдалими були інсталяція «Крим-
ський юрт Великої Орди» Шейх-Заде
(Сімферополь), об’ємно-площинна компо-
зиція в техніці батика «Візія з будинком
Дона Педро Міла в Барселоні» і «Замок
Любарта» М. Гринюк (Вінниця), в яких пре-
тензійність переважала над художністю.
Не відмовляючись від рукотворності,
текстильники успішно експериментували з
нетрадиційними матеріалами. Так, новиз-
ною й особливою елегантністю пластичних
вирішень, розрахованих «на випереджен-
ня», відзначалися твори Н. Шимін (Львів).
Рельєфне панно «На згадку з найщирішими
побажаннями» складене з кількох десятків
однакових каплеподібних модулів, що від-
творюють методом термодруку власні фо-
топортрети майстрині із сімейного альбому.
Вдаючись до гри зі спогадами свого мину-
лого, Н. Шимін створила одну з найоригі-
нальніших робіт, що експонувалися на трі-
єнале (ІІ премія). Жартівливо-ностальгічна
композиція, ніби машина часу, занурює нас
у пам’ять про кращі моменти життя худож-
ниці, які, хоч якими б щасливими не були,
все одно викликають сум, бо минулого не
повернути. Чорно-білі й кольорові узорчас-
ті фотомодулі, неначе скельця в дитячому
калейдоскопі, з розрізнених уламків утво-
рюють єдину історію жінки, де є драматур-
гія, різні персонажі й сюжети, але головна
героїня одна – автор.
Свій самобутній стиль на трієнале про-
демонструвала імпульсивна, позбавле-
на стереотипів, вільна від умовностей
В. Ганкевич (Львів). Культ спонтанного, нео-
чікуваного присутній у пластичних пошуках
двох її тканих композицій «Без назви» (дип-
лом «За новітність формального вирішен-
ня твору»). Її нестримне експериментуван-
ня проявилось і в нестандартній композиції
«55», створеній з п’ядесяти п’яти тривіаль-
них підплічників – звичайної деталі жіночого
туалету, талановито використаної автором
не за призначенням. У роботах В. Ганкевич
завжди є прихована драматична підоснова,
підтекст і водночас незвичність естетичних
формулювань.
Попри всю різноманітність інноваційних
аспектів художнього текстилю, на трієнале
не спостерігалось ультрарадикальних тен-
денцій, близьких сучасному актуальному
мистецтву, які могли б здатися надто визив-
ними й шокуючими, що для багатьох мист-
ців «contemporary art» у наш час стало ніби
обов’язковою настановою. Переважали
гармонійні, емоційно позитивні проекти.
Художники текстилю знаходять естетичне
начало в багатоманітності світу, у різно-
барвності життя.
Свій безмежний плин образів втілює в
різноманітних текстильних матеріалах, від-
даючи перевагу техніці вишивки, Н. Бори-
сенко, художниця, що знайшла свій шлях
на перетині предметного й безпредметного
світу, поринаючи в символіку, метафори,
асоціації. У її оригінальних роботах яскра-
во виражена орієнтація на культ гармонії і
краси, властивий українському народному
мистецтву. У її знаковому творі – диптиху
«Орнамент» (диплом «За оригінальність
втілення авторської ідеї») та в опорному –
«Ковчег» (ІІ премія), де сконцентровані всі
формальні пошуки і знахідки художниці
останнього десятиліття, вражало вміння
професіонала всотувати й пере втілювати
національні традиції, привносячи свої ав-
тор ські нюанси у класичні народні орна-
мен тально-рослинні мотиви, і тим самим
створювати цілком своєрідні композиції,
сповнені складних колірних поєднань різно-
манітних відтінків– фіалкових, блакитних,
сірих, зелених, коричневих, рожевих. І при
цій колористиці важливим засобом вираз-
ності виступає глибокий чорний колір як
тло, що надає поліхромним вишитим панно
особливої вишуканості й благородства.
Тонке розуміння виражальних можливос-
зоя Чегусова, таміла ПеЧенюк. ХуДоЖніЙ текстилЬ як склаДова …
83
тей народної орнаментики властиве й гобе-
лену «Сонячні птахи» (диплом «За талано-
вите переосмислення національних тради-
цій») та тканій композиції «Переплетення»
(ІІІ премія) відомої текстильниці зі Львова
О. Парути-Вітрук. У пошуках закодованої
багатознакової мови, класично лаконічних,
але виразних символів вона звертається
до семантики народного мистецтва, бажа-
ючи висловити якомога більше.
Пласти вікової культурної пам’яті про-
читувались у творах багатьох київських
майстрів, які виконали їх у різноманітних
техніках класичного глáдкого ткацтва: «Ой,
у лузі калина похилилась» М. Литовченко,
«Синява» Н. Саєнко, «Макош» і «Степ»
В. Андріяшка, «Синтез-лабіринт» Ю. Кухара
(усі нагороджені дипломами «За вірність
народним традиціям»), «Древо життя»
О. Ковальчука (Вінниця).
Народним мистецтвом навіяні й оригі-
нальні композиції інноваційного тканого
текстилю: «Східний вітер» М. Базак (Київ) та
«Яворівські стежки-доріжки» Т. Мисковець
(Київ) – дипломи «За дотепність техніч-
ного виконання творів». У національно-
романтичному напрямку в текстилі пра-
цює Т. Кисельова (Київ), чия майстерність
зростає з кожною виставкою. У зворушливі
спогади про давно втрачені цінності зану-
рювало її панно «Зроблено в Україні» (ІІІ
премія), виконане на основі домотканого
конопляного полотна кінця ХІХ – почат-
ку ХХ ст. в авторській техніці, що поєднує
колаж, аплікацію, гарячий батик, вишивку,
стьобання. Майстриня воістину чаклує над
своїми композиціями, делікатно вкраплю-
ючи так звані «реабілітовані артефакти»
– фрагменти старовинних вишитих соро-
чок і рушників, наче витягнуті з бабусиної
скрині, шматочки старих шовкових стрічок,
що прикрашали дівочі вінки, – усе це худож-
ниця любовно колекціонує, часом купуючи
на антикварних ринках різні речі про всяк
випадок. Панно Т. Кисельової – своєрідне
декларування ідеї відродження рукотворно-
го ремесла, талановито перевтіленого нею
в мистецтво.
Трієнале довела: для текстильників не
існує ніяких обмежень у виборі тематики.
Традиційно привабливими для мистців є
мотиви української природи, що спонукає
їх віднаходити дедалі нові художні обра-
зи й форми, щоб висловити свою любов і
вдячність рідній землі. У візуальній ясності
й доступності сприйняття пейзажних об-
разів часто прихований глибинний пласт
філософського ставлення до життя й пере-
бігу часу. Це бачимо у прекрасних творах
класиків українського текстилю – поетич-
них гобеленах «Вічне» Л. Жоголь (Київ),
«Спогади» А. Ламах (Київ), «Садок вишне-
вий» М. Шнайдер-Сенюк (Херсон), що були
відзначені дипломами «За вірність класич-
ним традиціям в гобелені».
Ліричні почуття авторів, викликані «твор-
чістю природи» й відповідно знайде на
зображально-декоративна мова утворю-
ють дивовижний сплав у гобеленах «Фло-
ра» (триптих) Г. Носенко (Одеса), «Ніч ний
натюрморт» Т. Витягловської (Терно піль),
«Natur-І, Natur-ІІ» (диптих) Н. Грекової (Хар-
ків) – дипломи «За вірність мові текстилю».
Загалом втілення реальності у представ-
лених на виставці творах здавалося не-
вичерпним.
Гармонією не тільки з природою, але
й з одвічним порядком всесвіту вирізняв-
ся метафоричний, інакомовний текстиль
Л. Борисенко (Київ). Поетичне міфотвор-
че мислення художниці розкривалося в її
пов них естетичної чарівності фігуративних
вишивках і гобеленах-притчах «Зустріч»
(диплом «За оригінальність втілення ав-
торської ідеї»), «Останній герой» (диплом
«За філософію твору»), «Повернення до
нитки», що заворожували багатошаровістю
закладених у них значень. Лише поступо-
во, крок за кроком, вона дозволяє гляда-
чеві трохи прочинити завісу своїх таємних
метафор, знаходити ключ до її текстильних
загадок. Мажорні, з яскравим колоритом, з
позитивною енергетикою твори передава-
ли глядачеві любов до навколишнього сві-
ту й до мистецтва текстилю як невід’ємної
його частки з вічною нев’янучою красою.
Привертали увагу глядача орнаментальні
композиції Л. Борисенко, виконані у співав-
торстві зі справжнім майстром традиційної
та експериментальної вишивки М. Чурлу
(Сімферополь), диптих «Зустріч І», «Зустріч
ІІ» (диплом «За неординарність образного
критика
84
вирішення твору»). Елегійний настрій цьо-
го диптиха, ніжність пастельної гами узорів
на сірому тлі викликали в пам’яті звучання
божественно прекрасної музики.
Твори М. Чурлу «Імпровізація», «Ось
таке кохання», виконані в техніці вишивки
із включенням прийомів техніки валяння,
печворку, інтригували своєю вітальністю,
дивуючи досконалим знанням давньої схід-
ної традиційної вишивки в поєднанні із су-
часним художнім чуттям.
В експозиції були представлені гобелени
й батики, що свідчили про безкінечне роз-
маїття розгалужень абстракції, яка часом
більшою мірою, ніж предметне мистецтво,
давала простір уяві, дозволяла оперу-
вати вільними колірними масами. Це –
«Сонячний день», «Листопад» О. Ковача
(Херсон), «Проникнення» А. Попової-Хи-
жин ської (Луцьк) – дипломи «За кращий
гобелен». Прагнення пізнати таємниці все-
світу певною системою кодів віддзеркали-
лись у творах «Ландшафт райського міста»
Ольги Маріно (Київ) – ІІІ премія, «Осінній
дощ» А. Шнайдера (Херсон), «Притча»
О. Левадної (Полтава) – дипломи «За кра-
щий гобелен». Пошуками гармонійних форм
і колірних поєднань вирізнялися роботи
«Полиски спогадів» Ю. Кізімова (Вінниця),
«Віддзеркалення» Т. Ядчук-Богомазової
(Луцьк) – дипломи «За кращий гобелен»;
ліжник «Перший сніг» Н. Дяченко-Забашти
(Київ) – диплом «За кращий ліжник», батик
«Північне сяйво, якого я ще не бачила»
О. Потієвської (Київ).
Таїна вивірених гармонійних і одночас-
но хаотичних абстрактно-геометризованих
поєднань промовляла з неординарних ком-
позицій «Я вже там була» І. Данилів-Флінти
(Львів) – диплом «За талановите осмислен-
ня національних традицій»; «Про яблука»
А. Шнайдера (Херсон) – диплом «За вираз-
ність композиційно-пластичного вирішення
твору»; благородно-вишуканих, проте гео-
метрично стриманих вишивок «Строфа»,
«Сюжет» О. Мороза (Київ) – диплом «За
вишуканість художньої мови». Як імпрові-
заційно вільні, що сприймалися емоційни-
ми записами мінливого жіночого настрою,
були віртуозно виконані в авторській техні-
ці розписи на тканині «Відчуття життя» та
«Квітка, що танцює» М. Кирницької (Київ) –
диплом «За новітність формального вирі-
шення твору». Усі згадані щойно абстрактні
твори певною мірою сюжетні – у тому розу-
мінні, що в них є, нехай навіть прихована,
текстова інтрига.
Не менше зацікавлення викликали й ті
роботи, в яких немає повної умоглядної аб-
страгованості від реальної дійсності, тобто
художник не відмовляється від реальнос-
ті, але й не передає її буквально, а транс-
формує в горнилі своєї уяви з притаманною
тільки йому фантазією. На цьому складно-
му, але благодатному творчому шляху були
створені: гобелен «Захід Сонця» В. Хоменка
(Київ) – диплом «За кращий гобелен», не-
традиційна вишивка «…Через очищення»
Т. Печенюк (Львів) – диплом «За вираз-
ність мови текстилю», диптих «Мовчання» і
«Пробудження» І. Шостак-Орлової (Вінниця)
– диплом «За філософію твору».
Минув час, і на його відстані спробує-
мо осмислити, наскільки результативною
була виставка. Позитивні моменти її оче-
видні. Ініційована секціями декоративного
мистецтва та мистецтвознавства і критики
Київської організації НСХУ (далі – КОНСХУ),
за сприяння НСХУ, Міністерства культури і
мистецтв, Міжнародної культурно-освітньої
асоціації, трієнале стала серйозною акцією
в культурному житті України.
Досягнута основна мета – об’єднати
мистців України, які працюють в галузі ху-
дожнього текстилю, показати їхні здобутки
за останні три роки (2002–2004). Реалізовано
завдання, яке ставили організатори, – про-
демонстровано широкий діапазон мисте-
цтва текстилю, нове неочікуване застосу-
вання традиційних матеріалів і оригінальне
використання нетрадиційних з метою роз-
криття своєрідних образно-пластичних ідей.
Виставка показала, що художній текстиль,
як явище багатогранне, включає різні види
й техніки. Це – гобелен глáдкого ручного
ткання, розпис на тканині, часом із включен-
ням авторських технік, холодний і гарячий
батик, колаж, аплікація, печворк, вишивка,
стьобання, вибійка тощо. Оригінальним ви-
глядав об’ємно-просторовий і площинний
станково-декоративний текстиль, розрахо-
ваний на виставковий і музейний простір.
зоя Чегусова, таміла ПеЧенюк. ХуДоЖніЙ текстилЬ як склаДова …
85
Загалом трієнале засвідчила, що худож-
ній текстиль ХХІ ст., неординарний і часом
полярний у своїх проявах, розвивається
в руслі художніх ідей сучасності: нарівні з
іншими видами мистецтва він «дрейфує в
широтах» постпостмодернізму, неоаван-
гардизму, «ліричного декоративізму».
Новизною відзначалися не тільки твори,
але й експозиція, яку будували художники,
що мають неабиякий досвід, – Н. Шимін,
В. Ганкевич, О. Парута.
Так історично склалося, що робота тріє-
нале збіглася в часі з Помаранчевою рево-
люцією, що позначилося й на деяких екс-
понатах. Доля виставки переплелася з по-
діями на Майдані й духовно, й фактично.
Після успішного експонування, широко-
го громадського резонансу, значної кількос-
ті позитивних і захоплених відгуків мистці
сподівались, що «прокинуться славетни-
ми» в новій реальності, де виникне зацікав-
лення їхньою творчістю, надійдуть пропо-
зиції від колекціонерів, архітекторів, комісії
по закупівлі мистецьких творів Міністерства
культури і туризму, але для переважної
більшості нічого не змінилось – очікуваний
вихід на арт-ринок у тій «революційній си-
туації» не відбувся.
У кінці 2007 року в Центральному
будинку художника в Києві знову за іні-
ціативою секції декоративно-прикладного
мистецтва і секції мистецтвознавства та
художньої критики КОНСХУ відбулася
Друга всеукраїнська трієнале художньо-
го текстилю під назвою «Від давніх тра-
дицій до сучасних новацій» – подія для
художників-текстильників цілком про-
гнозована, а для багатьох колег по спілці
несподівана як доказ високих мистецьких
вершин, що їх сягнули майстри нитки і
тканини від 2004 року.
Організаторами цієї масштабної мис-
тецької акції були Міністерство культури і
туризму України та НСХУ, а партнером –
група компаній «Фокстрот».
У рамках Другої всеукраїнської трієна-
ле художнього текстилю було сплановано і
проведення молодіжної трієнале за участю
обдарованих художників-професіоналів і
студентів мистецьких вузів України, яка про-
ходила в київській галереї «Дім Миколи».
Творчий прорив, що відчувався на Пер-
шій трієнале художнього текстилю 2004 ро-
ку, трансформувався в могутнє мистецьке
річище на Другій трієнале, яка об’єднала
зусилля ста восьми мистців і репрезенту-
вала 185 творів. Вона, як і Перша, охоплю-
вала майже всі різновиди: гобелен (шпале-
ра, виготовлена в техніці ручного глáдкого
ткання), ліжник, настінний текстиль (роз-
пис на тканині, аплікація, печворк, вибій-
ка, колаж), експериментальний об'ємно-
просторовий текстиль, демонструючи різ-
номанітність пошуків представників різних
ре гіональних шкіл художнього текстилю
України.
Метою Другої всеукраїнської трієнале
було об'єднання всіх професіоналів, які пра-
цюють у галузі художнього текстилю, та
виявлення спектру напрямків, жанрів та
особистих уподобань мистців і спроба
пошуку сучасного національного стилю в
царині найдавнішої галузі українського деко-
ративного мистецтва.
Девіз трієнале, запропонований її кура-
торами (З. Чегусова, Т. Печенюк): «Художній
текстиль – складова національно-культур-
ного простору (переосмислення традицій
та пошук сучасного національного стилю)».
Основні напрямки: текстиль – архітектурно-
просторове середовище; експерименталь-
ний текстиль – традиція – новація.
Напрямком молодіжної трієнале, окрім
основних, що заявлені вище, є «костюм –
форма – образ». Це ідея її кураторів – Гали-
ни Забашти й Наталки Дяченко-Забашти.
Широта постановки завдань, визначена
програмою трієнале, виправдана тим, що
український текстиль – унікальна галузь
художньої творчості з велетенським істо-
ричним минулим і надією на не менш багате
майбутнє. За останні десятиріччя мисте-
цтво художнього текстилю в Україні стрімко
розвивається й отримує визнання на міжна-
родних виставках-конкурсах і симпозіумах.
А втім, текстиль залишається одним із
найдемократичніших видів мистецтва, до-
ступних широкому загалу глядачів і спожи-
вачів. Він, як в усі епохи і часи, легко входить
у контакт з архітектурним середовищем, зба-
гачуючи його своїми пластичними та декора-
тивними засобами виразності. Тому одним із
критика
86
найважливіших завдань трієнале є спри-
яння поверненню рукотворного текстилю в
архітектуру – в інтер'єр житлових та громад-
ських будівель.
Основною темою Другої трієнале, як за-
значалося вище, було «переосмислення
традицій та пошук сучасного національно-
го стилю». При всій узагальненості ця тема
стосовно художнього текстилю містить
ключові моменти, дуже важливі в сучасно-
му мистецтві. Художня тканина як явище
професійної творчості переживає на по-
чатку ХХІ ст. не лише зміну структурування,
взаємо впливів, відбиттів, постійних повер-
нень. Вона (тканина) прагне чим далі, тим
активніше бути носієм «духовного тіла» –
образу, а не лише естетичної, чи то вжитко-
вої функції. Щодо національного стилю – це
проблема всього новітнього українського
мистецтва, а його пошук – складний творчий
процес. У контексті сучасного текстильного
мистецтва цей процес освячений на рівні
генетичної пам’яті, адже художня тканина
закорінена на чи не найосновніших наці-
ональних символах: «нитка», «полотно»,
«обрус», «рушник», «сорочка», ін.
Показово, що Диплом першого сту-
пеня Другої трієнале отримала робота
О. Парути-Вітрук «Решето Всесвіту», яка
орга нічно поєднала всі складові традицій-
ного текстилю – матеріал, ручне ремізне
ткацтво – та сучасне формотворення, в
основі якого стихія першоелементів: гео-
метрія, структурна пластика натурального
матеріалу, природний колір. Ця робота, як
і багато інших, засвідчує, що пошуки націо-
нального стилю в українському художньому
текстилі – це бажання відшукати первинні
складові художньої мови.
Аналогічним вектором осмислення тра-
диції є активне звернення художників до
однієї з найдавніших технік декорування
тканин – вишивки. Однак в основі цьо-
го звернення першочерговим є не техніка
(хоча володіють нею фахівці досконально),
а її сакральна якість. Саме та якість, яка ви-
значила семантику вишиваної сорочки чи
рушника в національній культурі. Кожен сті-
бок нитки в поєднанні з кольором у тради-
ційному дійстві – це освячення, в мистець-
кому дійстві – це засіб творення пластично-
го образу. Отож, представлені на виставці
сучасні декоративно-монументальні панно
виконані «голковою технікою» (вишивкою)
сповнені неповторного образно-емоційного
звучання (Н. та Л. Борисенки, Г. Забашта,
М. Чурлу, І. Шостак-Орлова, ін.). Імовірно,
так само відчували цю традиційну техніку
художники початку ХХ ст. Є. Прибильська,
О. Екстер, коли у співпраці з народними
майстрами Г. Собачко, П. Власенко та ін-
шими створювали свої неповторні шедев-
ри. Чи не відновлення це перерваного від-
родження українського національного мис-
тецтва нині – на початку ХХІ століття?
Професійний художній текстиль України,
що був експонований в Центральних ви-
ставкових залах Будинку художника в
Києві, представив жанрово-видовий та
матеріально-технологічний діапазон цього
мистецтва в межах окреслених напрямків.
Основною рисою сучасного текстилю є те,
що остаточно утвердилися нові координати
його мистецького простору. Поряд із тради-
ційними формами текстилю (гобелен, ки-
лим, панно, ліжник) експозиційний простір
виставки активно формували твори, які
вже давно розглядаються в контексті фор-
мотворення сучасного українського мис-
тецтва загалом (колаж, асамбляж, об’ємно-
просторова конструкція, інсталяція). Про-
понуємо відійти від загальноприйня тих
пріоритетів мистецтвознавчого аналізу і
дозволимо собі почати свій огляд з «нова-
ційних» форм сучасної художньої тканини.
Така позиція обумовлена не так їхньою
«ново модністю», як бажанням простежити
їхні витоки та особливості мистецької ви-
разності, що активно впливають і на засоби
формотворення сучасних гобеленів та пан-
но, аналіз яких не можливий без розуміння
характеру подібних новацій.
Колаж як такий був відомий здавна, але
ніколи не розглядався як складова високого
мистецтва. В основному колаж трактувався
як техніка, як спосіб поєднання різнорідних
елементів та матеріалів. Незважаючи на
те, що подібне бачення зберігається й до-
нині, від початку ХХ ст. колаж стає феноме-
ном, який, попри свою маргінальність, бере
участь у формуванні ключових тенденцій
культури. Колаж перебирає на себе філо-
зоя Чегусова, таміла ПеЧенюк. ХуДоЖніЙ текстилЬ як склаДова …
87
софське тлумачення множинності, рухли-
вості та безперервної зміни реального про-
стору. З’являється визначення «колажного
простору» в мистецтві, на чому базується
просторова концепція кубізму та футуриз-
му, фотомонтажу й конструктивізму. Саме
«колажний простір» дозволяє новому мис-
тецтву відійти від проблеми відображення
існуючої реальності, натомість допома-
гає створювати її нову суб’єктивну якість.
Узагалі, у колажному просторі може існува-
ти все. Форми й образи, що не мають нія-
ких аналогій з дійсністю, у колажі можуть
гармонійно співіснувати. Їх вибір обумов-
лює створення багатошарового смислово-
го середовища.
І стосується це не лише колажних панно
(Т. Кисельова, Н. Максимова, Т. Печенюк,
С. Бурак, Т. Улья нова, О. Пилєва-Бо ри со-
ва, ін.) та «печворків» (О. Звір, К. Пишу хіна,
Ю. Фадєєва), представлених на виставці,
а й гобеленів (О. Парута-Віт рук, О. Ковач,
Л. Квасниця, В. Ганкевич, Т. Пе че нюк, ін.)
та розписних панно (Т. Миско вець, Т. Ядчук-
Богомазова, ін.), просторове середовище
яких вирішено за принципом того-таки по-
лісемантичного колажу.
Не залишився поза увагою художників
текстилю й окремий різновид колажної тех-
ніки від її початків – фотомонтаж, який нині
займає провідні позиції в сучасному україн-
ському мистецтві. Найпослідовніше поміж
текстильників у цьому напрямку працює
Н. Шимін, яка представляє вже на другу
трієнале поспіль монументальні текстильні
панно, виконані в техніці фотомонтажу.
Останні десятиріччя минулого століття
були роками активного опанування формо-
творчими й технологічними новаціями сві-
тового текстильного мистецтва. Ми вже
звик ли до того, що художній текстиль ви-
йшов за межі двомірної площини й залучає
до своєї палітри нетрадиційні матеріали.
Саме ці тенденції сприяли утвердженню
в українському текстилі такої мистецької
форми творчого самовираження, як асамб-
ляж. За своєю суттю асамбляж як мис-
тецьке явище теж закорінений у колажно-
му просторовому середовищі з тою від-
мінністю, що це середовище тривимірне.
Розробляючи техніку просторового кола-
жу в рельєфі та скульптурі, її засновник
К. Швіттерс на початку ХХ ст. мав на меті
знищити кордони між різними видами мис-
тецтва, створити універсальний цілісний
твір. Можливо, тому асамбляж не впису-
ється у традиційні мистецтвознавчі схеми
аналізу й оцінок (матеріал, техніка). Може,
тому він зник так само швидко, як і з’явився
на мистецьких теренах Європи в першій
половині ХХ ст. Однак його ідеї дуже акту-
альні нині в контексті сучасного мистецтва,
коли художники (і не тільки текстильники)
змішують різні техніки й мови виразності,
коли замість раціонального структуруван-
ня твору використовується принцип асо-
ціативної та ігрової комбінаторики. Саме
такими постають в експозиції асамбля-
жі О. Маріно, Л. Борисенко, А. Попової,
М. Базак, І. Данилів. Через елементи не-
мистецтва (реальні матеріали, предмети –
миска, капці, палиці, гілки) в їхніх творах
створюється розірваний простір естетич-
ного, коли володарює випадковість, яка на
думку автора, зовсім не є такою.
Наступним кроком у простір стали
об’ємно-просторові композиції, які в кон-
тексті новітніх тенденцій апелюють пере-
важно до нетекстильних матеріалів, однак
зберігають усі структурно-пластичні якості
«текстильного» формотворення. У цьо-
му аспекті насамперед варто згадати про
пластичність та вишуканість такого при-
родного матеріалу як лоза, застосування
якої в нашій традиційній культурі сфор-
мувало окремий вид народної творчос-
ті – лозоплетіння. Етимологічно й техно-
логічно ця традиційна техніка споріднена
з текстильними техніками, які розпочали
свій відлік теж від плетіння (лише ниткою).
Тому не дивно, що лозоплетіння стало чи
не найулюбленішою «нетекстильною» тех-
нікою, до якої звертаються мистці, котрі
працюють здебільшого у великих формах
декоративно-монументального мистецтва.
Адже пружність стебла лози компенсує
м’якість текстильної нитки у великих плете-
них формах, до яких належать твори, по-
дібні до просторових конструкцій Т. Бабак.
В експозиції Другої трієнале присутні також
інші об’ємно-просторові твори, серед яких
є і суто текстильні. Їх небагато, однак кожен
критика
88
із них виразний по-своєму (Л. Шилімова-
Ганзенко та С. Шилімов, А. Шнайдер,
В. Роєнко-Сімпсон, І. Гронська, Н. Кука).
Щодо незначної кількості, то чи є це свід-
ченням втрати актуальності об’ємних тек-
стильних конструкцій? Однозначно відпові-
сти неможливо. Імовірно, за цим стоїть про-
блема подальшого існування таких творів.
Подекуди вони розглядаються як експери-
менти в галузі формотворення здебіль шого
для одноразового експонування, інколи їх
базові форми в подальшому трансформу-
ються в нові твори.
Окремим показовим моментом ви-
ставки є колективна робота Л. Нагорної,
В. Тимченко, Н. Костецької «Сон. Українська
ноша», що належить до іншої новаційної
форми сучасних текстильних творів – ін-
сталяції, образність якої також закорінена
у філософії колажу. Притаманна худож-
никам минулого століття, які працювали
в колажній техніці, пристрасть звертатися
до вторинних матеріалів, зразків масової
культури (реклами, друкованої продукції)
вплинула свого часу на появу так званої
поп-культури, яка відображала специфіку
психології великого міста з його постійною
рухливістю при емоційній поверховості.
Саме на цьому підґрунті активізувався вже
згаданий нами фотомонтаж, який певною
мірою став уособленням проникнення рек-
ламних образів і штампів у мистецтво поп-
культури. Протягом другої половини ХХ ст.
у світі сформувався особливий тип життє-
вого простору в міських мегаполісах, що
вплинув на психологію та менталітет їхніх
мешканців. Можливо, дещо інші причини
(ідеологічні) зумовили подібні процеси у
ХХ ст. в Україні, але результат той самий.
Нині реклама, як і масова культура, працює
на рівні підсвідомого. Чи не тому, вирішуючи
філософську тему реалій української дій-
сності, автори інсталяції «Сон. Українська
ноша» звертаються до контраверсійного
кроку – великоформатне текстильне панно
з багаторазовим рапортним повторенням
портрета найвеличнішого національного
поета Т. Шевченка є тлом одинокого силуе-
ту традиційного українського вбрання, теж
виконаного з тої самої «портретної» жакар-
дової тканини промислового виробництва.
Здається, Шевченко всюди, навкруги нас
(тло), навіть торкається нас (ноша), адже
так багато ми нині говоримо про національні
символи. Та чи в наших він душах? А може,
автори пропонують найефективніший шлях
до прийняття цього образу сучасним укра-
їнцем з переструктурованою рекламою
психікою? Цей твір викликав неоднозначну
реакцію, та саме в ній показник глибини ба-
чення нашого сьогодення.
Для повноти картини нинішнього укра-
їнського арт-текстилю необхідно повер-
нутися до питання еволюціонування його
традиційних форм – гобелену, розписного
панно, ліжника, презентованих на Другій
трієнале. Сучасний гобелен, пережив-
ши кризу 90-х років ХХ ст., поступово по-
вертає належні йому вартісні мистецькі
позиції. На нашу думку, вимушене спо-
вільнення розвитку цього найголовнішого
різновиду професійного мистецтва тек-
стилю (відсутність держзамовлення, ве-
лика собівартість гобеленових творів в
умовах економічної кризи) мало свій по-
зитив. Це були роки активного пошуку
українських мистців в царині технологіч-
них та формотворчих експериментів. На
противагу сталим композиційним схемам
декоративно-монументальних гобеленів
попередніх часів, розширюється їх жанро-
ва та образно-смислова палітра.
У нових соціально-культурних умовах
гобелен утверджує свої позиції в різних
мистецьких галузях від дизайну до обра-
зотворчого мистецтва, повертаючи свою
споконвічну сутність «живопису нитками».
Вишукані колористичні варіації текстиль-
ної площини активно розвивають формо-
творчі концепції сучасного безпредметного,
натурного та фігуративного малярства. Як
і в сучасному живописі, у гобелені є все:
і активна пластична фактура різнорідних
текстильних матеріалів, і тонка графічна
розробка в поєднанні з мінливим розчинен-
ням у кольорових масах, і складний багато-
шаровий полісемантичний колаж ний простір,
варіативність якого ґрунтується на розмаїтті
сучасних текстильних технік (О. Левадний,
О. Левадна, О. Ковач, О. Ко вальчук, М. Базак,
Н. Гедзевич, О. Брин цева). Звісно, згадані
особливості стосуються більше творів ху-
зоя Чегусова, таміла ПеЧенюк. ХуДоЖніЙ текстилЬ як склаДова …
89
дожників середньої та молодої генерації.
І тут варто згадати також гобелени, пред-
ставлені в експозиції молодіжної трієнале
(Я. Ткачук, О. Петращук-Гинга, ін.). Разом з
тим віддаємо шану корифеям українського
гобелену – Л. Жоголь, М. Шнайдер-Сенюк,
Н. Саєнко, які не лише зробили значний вне-
сок у справу розвитку українського гобелену
ХХ ст., але й нині є уособленням традицій
вітчизняного гобелену як складової націо-
нального декоративного мистецтва.
Розписне панно протягом минулого
століття отримало право розглядатись у
переліку традиційних форм українського
мистецтва текстилю. Воднораз, оглянув-
ши в експозиції незначну кількість суто
розписних творів (М. Кирницька, Л. Мороз,
В. Корженко), склалося враження, що ця
техніка, на противагу гобелену, втрачає
популярність серед художників. Вважаємо,
що таку ситуацію варто оцінювати в пло-
щині певних змін соціально-культурних
запитів. Розпис тканин як різновид ма-
лярства на тканині, який упродовж 1990-х
років набув активного поширення в мис-
тецькій практиці на теренах України, теж
сприймався професійними художниками
як царина технологічних та формально-
смислових експериментів. Імовірно, роз-
ширення діапазону інноваційних прийомів
фарбування та розпису тканин вплинуло
на певну диференціацію застосування
цих технік для текстильних творів та ви-
робів різного призначення. До класичних
батикових (резервних) технік та вільного
розпису тканин сьогодні професійні ху-
дожники частіше звертаються, створюючи
сучасні тканини чи вироби вжиткового ха-
рактеру, які не були передбачені концеп-
цією нинішньої трієнале. Натомість в екс-
позиції виставки більшою мірою презенту-
валися поліптихи та декоративні панно, де
вільний та батиковий розпис поєднувався
з іншими способами поверхневого деко-
рування: друком, вузликовим фарбуван-
ням (шиборі), стебнуванням, аплікацією
(Т. Мисковець, С. Бурак, ін.). Застосування
в цих творах колажного принципу дозво-
ляло авторові на образно-емоційному рів-
ні створювати складне пульсуюче середо-
вище, у межах якого розгортається певне
смислове дійство. Однак будемо сподіва-
тися, що художні якості класичних технік
розпису тканини – це не лише доступні в
технологічному плані способи оздоблення
полотен (що активізувало аматорські здо-
бутки в цій галузі), це складний і безмеж-
ний простір образних кольорових інспіра-
цій, який здатен сам створити багатоша-
рове в семантичному сенсі середовище, і
художники ще не раз повертатимуться до
його виражальних засобів.
Ми дійшли до розгляду іншого традицій-
ного різновиду художньої тканини, який на
порубіжжі століть пережив переосмислен-
ня мистецьких можливостей. Ідеться про
ліжник. На хвилі збереження та відроджен-
ня традиційних видів та осередків народної
творчості протягом останнього десятиріччя
багато хто з професійних художників зану-
рився у стихію ліжникарства. Неповторна
за своїми структурно-пластичними власти-
востями, груба ліжникова «нитка» утверди-
лася в арсеналі технологічних засобів мис-
тецької практики українських художників
нарівні з іншими. В експозиції Другої тріє-
нале були представлені ліжники З. Шульги,
М. Токар, І. Токар, Т. Лукашевич, ін. Однак
саме ця частина експозиції спонукала до
дискусії між фахівцями під час проведення
«круглого столу» учасників та організаторів
трієнале. За авторським ліжником, як і за
його традиційним попередником, достат-
ньо активно простежується його функціо-
нальна якість, що у свою чергу відповіда-
ла тематичному скеруванню окремого на-
прямку трієнале – інтер’єрнe середовищe.
Натомість нинішній ліжник – це вже не той
гострий творчо-екпериментальний пошук
формально-стилістичних можливостей
ліж никарства, на який впливало навіть
авторське виконання художником свого
задуму. Немає нічого поганого в тому, що
подібні твори сьогодні виконують майстри
народного ткацтва, які, як ніхто, досконало
відтворюють усі технологічні тонкощі згідно
з композиційним задумом, адже це відбу-
вається в ситуації, коли сучасний інтер’єр
потребує таких речей. Водночас, коли
йдеться про представлення професійного
мистецтва на такому поважному рівні як
трієнале – виставці-конкурсі, то, звісно, тут
критика
90
на першому місці має виступати авторський
концепт у всіх його компонентах – від заду-
му до втілення. Адже процес творення – і
це аксіома – відбувається на всіх етапах.
Найближче до ліжникарства інша тек-
стильна техніка, що теж сягає у глибочінь
традиції і є «наймолодшою» в арсеналі
засобів сучасних українських художників –
«повсть» («валяння»). Можливо, саме цей
різновид професійної творчості (В. Роєнко-
Сімпсон, М. Чурлу, А. Славінська, ін.) і є
тим виразником неповторності авторсько-
го втілення текстильних творів «родинно»
близьких до ліжника. Спільні за походжен-
ням повсть та ліжникарство зав’язані на
вовняному волокні як матеріальній осно-
ві, що формує подібні фактурно-пластичні
особливості поверхні, з тією різницею, що
в першому випадку волокно ніколи не пе-
реходить етапи прядіння, у другому – пря-
діння дуже символічне, адже легко сфор-
мована ліжникова «нитка» зберігає стихію
структурних властивостей вовни, яка в кін-
цевому підсумку творить самоцінну волок-
нисту поверхню. На нашу думку, «повсть»
як основа реалізації творчої думки, а та-
кож вишивка в сучасному її трактуванні та
«клейова техніка», що «працювала» в різ-
них новаційних формах творів трієнале, –
це засоби мистецтва «першоелементів»,
«елементарних сил та стихій» текстилю.
Кажуть, що нічого випадкового у світі не
буває. Щодо отримання вагомого статусу
трієнале на державному рівні для мисте-
цтва художнього текстилю, то він припадає
на початок ХХІ ст. З другого боку, виборю-
ючи право такого визнання, це професійне
мистецтво за останні десятиліття пережило
складні трансформації, які можна порівняти
хіба що з мистецькими новаціями авангарду
початку ХХ ст. Найцікавіше, що у всіх новаці-
ях тодішнього авангардного мистецтва пере-
плелися рушійні та консервативні тенденції,
адже логіка модерністських перетворень, як
не дивно, живилася глибинною архаїчною
енергією. То чи не є ми свідками і творцями
аналогічних процесів нині, коли необхідність
виправдання мистецтва активізує пошук но-
вих координат і нового сенсу його існування,
стає важливою складовою для багатьох екс-
периментів (як технологічних, так і формот-
ворчих) у сучасному мистецтві текстилю, яке
є архетипічним за своєю суттю, а отже, спо-
вненим такою самою архаїчною енергією.
Звісно, у відповідь можна почути: «А до
чого тут авангард початку ХХ століття? Про
що мова? То МИСТЕЦТВО. А тут текстиль».
У тому, що сучасний професійний тек-
стиль теж мистецтво, на щастя, вже не
треба переконувати. Річ в іншому. Чи гото-
ві ми трактувати цей різновид творчості як
невід’ємну складову сучасного українського
образотворення? Підкреслюємо: «сучасно-
го образотворення» – процесу, де поруше-
но класичні лінійні принципи існування, де
відбуваються певні щеплення та змішуван-
ня формально-технологічних ознак, проте
залишається найголовніше – творення об-
разів на всіх рівнях психо-семантичної та
емоційно-креативної організації.
На завершення залишається висловити
сподівання щодо усвідомлення всіма нами
думки, що розпочата в Україні практика
презентації професійного мистецтва у ви-
гляді Всеукраїнської трієнале – це переду-
сім велика відповідальність. Періодично
презентуючи свої доробки, художники ре-
ально відображають процес розвитку су-
часного українського мистецтва текстилю –
його проблеми та тенденції. Окрім цього,
впливають на формування його естетики у
предметному середовищі, адже трієнале –
це популяризація цього мистецтва на всіх
соціально-культурних рівнях. Що стосуєть-
ся наших внутрішніх «цехових» процесів,
то трієнале – це те горнило, яке випробо-
вує на міцність усі новації та творчі транс-
формації, залишаючи на поверхні, сподіва-
тимемося, вартісні мистецькі твори, що по-
повнять скарбницю національної культури.
1 Винятком є публікації: Чегусова З. Успіх укра-
їнських художників текстилю // А.С.С. Ватерпас. –
2004. – № 6. – С. 203–207; Її ж. Найдемократичніше
мистецтво // Культура і життя. – 2004. – 10 листопа-
да.– № 4 (4106). – С. 4.
2 Кусько Г. Парадокси та знахідки «Текстильного
шалу» // Міст. – К., 2005. – № 2. – С. 119.
3 Бердо – деталь ткацького верстата, що регулює
рівномірність укладання ниток основи і прибиває
піткання до витканої частини полотна. Нагадує гре-
бінь у рамці. До кінця ХІХ ст. бердо виготовлялися
зоя Чегусова, таміла ПеЧенюк. ХуДоЖніЙ текстилЬ як склаДова …
99
із зубцями з дерева або з розщепленого очерету
(див.: Декоративно-ужиткове мистецтво. Словник. –
Л., 2000. – Т. І. – С. 65.
4 Людмила Нагорна. Від 1985 – художник, а від
1999 – головний художник Київського державного
музичного театру для дітей та юнацтва.
The article is dedicated to the issue of the
development of the modern art textile on the
base of expositions of the First and Second
Ukrainian Triennials of Art Textile of the
Commonwealth of Artists in Kyiv, 2004, 2007.
The authors focused on the modern tenden-
cies of development of the art textile, which
is going through complicated transformations
of images in the late 20th and early 21st centu-
ries. The authors also focus on the issues of
innovative styles and experiments formation in
the sphere of technologies and materials as
well as they characterize the works of various
styles – from the traditional to the conceptual
ones, which include figurativeness and ab-
straction. Special focus was made on the tra-
ditional types of the Ukrainian art textile (hand-
work tapestry, carpet, batic, wollen carpet) and
the innovative ones (collage, installation).
The works of various creative person-
alities were analyzed, notably the works of
leading craftsmen of non-traditional needle
(modern embroidery) and glue techniques –
N. Borysenko, L. Borysenko, О. Moroz,
H. Zabashta (Kyiv), М. Churlu (Simferopol),
Т. Pechenyuk (Lviv); collage – N. Shymin,
V. Hankevych (Lviv), Т. Khyselyova, М. Khur-
nytska, О. Marino (Kyiv), Zh. Oliynyk (Poltava);
tapestry – L. Zhohol, М. Bazak, N. Pikush,
L. Borysenko (Kyiv), О. Paruta-Vitruk (Lviv),
О. Kovach (Kherson), О. Levadny (Poltava);
thick felt and wollen carpets – V. Royenko-
Simpson (California, USA), М. Tokar, І. Tokar,
Z. Shulga (Lviv), N. Dyachenko-Zabashta
(Kyiv), Т. Lukashevych (Rivne); installation –
N. Horska, Т. Babak, L. Nahorna (Kyiv),
А. Schneider (Kherson), N. Kuka, М. Timenyk,
О. Timenyk (Lviv), N. Maksymova (Donetsk);
fabric painting – S. Burak (Lviv), Т. Myskovets,
V. Khorzhenko (Kyiv), А. Popova, Т. Yadchuk-
Bohomazova (Lutsk) and others.
The authors confirm that the Ukrainian art
textile, which became a national phenom-
enon at the beginning of the 21 century, de-
velops according to the modern art ideas and
belongs to Postmodernism and New Avant-
gardism together with other kinds of art. The
works of the Ukrainian artists are supposed to
be recognized at the international exhibitions
and workshops.
Summary
|