«Музыкальний календарь» А. Габриловича як культурне явище і цінне джерело інформації
Проаналізовано «Музыкальный календарь» А. Габриловича як культурне явище свого часу, визначено його вагу в музичному житті кінця ХІХ – початку ХХ ст. Обґрунтовано актуальність видання як цінного джерела інформації в дослідженні історії української музики....
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2009
|
| Назва видання: | Студії мистецтвознавчі |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/27667 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | «Музыкальний календарь» А. Габриловича як культурне явище і цінне джерело інформації / А. Литвиненко // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2009. — № 4(28). — С. 124-129. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-27667 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-276672011-10-11T12:06:12Z «Музыкальний календарь» А. Габриловича як культурне явище і цінне джерело інформації Литвиненко, А. Архів Проаналізовано «Музыкальный календарь» А. Габриловича як культурне явище свого часу, визначено його вагу в музичному житті кінця ХІХ – початку ХХ ст. Обґрунтовано актуальність видання як цінного джерела інформації в дослідженні історії української музики. Проанализирован «Музыкальный календарь» А. Габриловича как культурный феномен своего времени, определено его большое значение в музыкальной жизни конца ХІХ – начала ХХ века. Издание актуально как ценный источник информации в исследовании истории украинской музыки. «Musical Calendar» of A. Gabrylovych has been analysed as cultural phenomena of its epoch, its role in life of the Empire of the end of the XlX th – the beginning of the XX th cen. has been determined as well. Actuality of the edition as valuable informational source in research of ukrainian music history has been substantiated. 2009 Article «Музыкальний календарь» А. Габриловича як культурне явище і цінне джерело інформації / А. Литвиненко // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2009. — № 4(28). — С. 124-129. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 1728–6875 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/27667 78.072"18-19"(048.8) uk Студії мистецтвознавчі Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Архів Архів |
| spellingShingle |
Архів Архів Литвиненко, А. «Музыкальний календарь» А. Габриловича як культурне явище і цінне джерело інформації Студії мистецтвознавчі |
| description |
Проаналізовано «Музыкальный календарь» А. Габриловича як культурне явище свого часу, визначено його вагу в музичному житті кінця ХІХ – початку ХХ ст. Обґрунтовано актуальність видання як цінного джерела інформації в дослідженні історії української музики. |
| format |
Article |
| author |
Литвиненко, А. |
| author_facet |
Литвиненко, А. |
| author_sort |
Литвиненко, А. |
| title |
«Музыкальний календарь» А. Габриловича як культурне явище і цінне джерело інформації |
| title_short |
«Музыкальний календарь» А. Габриловича як культурне явище і цінне джерело інформації |
| title_full |
«Музыкальний календарь» А. Габриловича як культурне явище і цінне джерело інформації |
| title_fullStr |
«Музыкальний календарь» А. Габриловича як культурне явище і цінне джерело інформації |
| title_full_unstemmed |
«Музыкальний календарь» А. Габриловича як культурне явище і цінне джерело інформації |
| title_sort |
«музыкальний календарь» а. габриловича як культурне явище і цінне джерело інформації |
| publisher |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Архів |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/27667 |
| citation_txt |
«Музыкальний календарь» А. Габриловича як культурне явище і цінне джерело інформації / А. Литвиненко // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2009. — № 4(28). — С. 124-129. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
| series |
Студії мистецтвознавчі |
| work_keys_str_mv |
AT litvinenkoa muzykalʹnijkalendarʹagabrilovičaâkkulʹturneâviŝeícínnedžereloínformacíí |
| first_indexed |
2025-07-03T07:24:12Z |
| last_indexed |
2025-07-03T07:24:12Z |
| _version_ |
1836609650935463936 |
| fulltext |
124
Кінець ХІХ ст. в історії вітчизняної культури
характеризується стрімким розвитком музич-
ної культури на території Російської імперії.
Насамперед активізувалася композиторська
та виконавська діяльність митців, професіона-
лізм якої дозволив вітчизняній музичній куль-
турі посісти провідне місце на світовій арені,
а головне, – привернути до мистецтва увагу
найширших кіл суспільства. Водночас «мода»
на музику сприяла виникненню професійних
музичних і театральних колективів, творчих
спілок, заснуванню заохочувальних премій і
різноманітних конкурсів. Музична освіта, як
основа забезпечення й поповнення мистецької
когорти, на той час характеризувалася актив-
ним заснуванням численних музичних класів і
шкіл, училищ, консерваторій. Особливо бурх-
ливо розвивався приватний сегмент музичної
культури, позиціонований переважно як обслу-
говуючий: нотні видавництва, фабрики з ви-
«МУЗЫКАЛЬНиЙ КАЛеНДАРЬ» А. ГАБРиЛОВичА
ЯК КУЛЬТУРНе ЯВиЩе І цІННе ДЖеРеЛО ІНФОРМАцІЇ
Алла Литвиненко
УДК 78.072”18-19”(048.8)
«Musical Calendar» of A. Gabrylovych has been analysed as cultural phenomena of
its epoch, its role in life of the Empire of the end of the XlX th – the beginning of the
XX th cen. has been determined as well. Actuality of the edition as valuable informational
source in research of ukrainian music history has been substantiated.
Key words: culture phenomenon, musical life, actuality, informatiom, ukrainian
music.
Проаналізовано «Музыкальный календарь» А. Габриловича як культурне явище
свого часу, визначено його вагу в музичному житті кінця ХІХ – початку ХХ ст.
Обґрунтовано актуальність видання як цінного джерела інформації в дослі-
дженні історії української музики.
Ключові слова: культурне явище, музичне життя, актуальність, інформація,
українська музика
Архіви
Archives
125
аЛЛа ЛиТвиненКО. «МУЗЫКаЛЬний КаЛенДаРЬ» а. гаБРиЛОвича...
Місто 1906 р. 1912 р. На скільки відсотків
збільшилося населення
Санкт-Петербург бл. 1 800 000 бл. 2 000 000 11,10
Москва бл. 1 200 000 бл. 1 500 000 25,00
Київ 247 432 460 000 85,91
Харків 174 846 250 000 42,98
Житомир 65 452 110 000 68,06
Полтава 53 060 72 000 35,70
Вінниця 28 995 46 000 58,64
робництва та ремонту інструментів, їхні поста-
чальники і представництва відомих зарубіжних
фірм, навіть настроювачі.
Загалом кількість таких установ, підпри-
ємств, закладів, приватних шкіл, класів, що
мали безпосередній чи бодай якийсь стосунок
до музичної культури, стала настільки числен-
ною, що на початку ХХ ст. обчислювалася де-
сятками тисяч.
Зауважимо, що зі скасуванням кріпацтва і
становленням капіталістичних відносин зна-
чного культурно-економічного розвитку почали
набувати саме регіональні центри Російської
імперії – повітові та губернські міста. Про це
свідчить і зростання кількості жителів, динаміка
якого у відсотковому відношенні значно переви-
щує аналогічні процеси в традиційних культур-
них центрах Росії – Санкт-Петербурзі та Москві
(див. таблицю).
Якщо в кінці ХІХ ст., наприклад, у Полтаві
функціонувала одна спеціалізована музична
школа (музичні класи Ф. І. Базилевич), то в
1909–1910 рр. таких закладів у місті нарахову-
валося вже близько десяти. Подібна ситуація
склалася практично в усіх містах і містечках на
території тогочасної України.
Культурне життя імперії поступово децентра-
лізовувалося. Нерідко провідні діячі мистецтва
замість Москви чи Санкт-Петербурга для здій-
снення своїх професійних задумів вибирали
віддалені губернії, засновуючи там мистецькі
колективи, навчальні заклади, творчо реалізову-
ючись. Регіони ставали потужними культурними
осередками з відповідною освітньо-мистецькою
інфраструктурою, що дедалі більше зростала
як кількісно, так і якісно.
Звичайно, за такого стрімкого розвитку му-
зичного життя помітним став значний дефіцит
відповідної інформації. У провінціях украй не
вистачало систематичних даних, що детально
відображали б у широкому спектрі статистичні
параметри в освітній, концертно-виконавській,
нотно-видавничій та інших сферах музичної
культури імперії. Наявні спеціалізовані журна-
ли – музичні, театральні, художні – не могли
вирішити цієї проблеми, адже на їхніх шпаль-
тах друкували переважно аналітичні матеріали:
рецензії, відгуки, наукові розвідки про відомих
діячів музичного мистецтва. Їхній жанровий
формат не передбачав викладу систематичних
даних довідникового характеру навіть про зна-
чні явища на музичному обрії, не кажучи вже
про численні музичні заклади, їхніх працівників,
музикантів, невеликі музичні колективи з тисяч
населених пунктів країни. Саме тому виникла
об’єктивна необхідність у періодичному довід-
никовому виданні, що задовольнило б зроста-
ючі потреби населення, особливо провінцій, у
коротких, але ємних даних про стан тогочасної
музичної справи.
Цю незайняту нішу інформаційного про-
стору Російської імперії в кінці ХІХ ст. і за-
повнив «Музыкальный календарь А. Габ-
риловича» 1 – саме те довідникове друковане
видання, завдяки якому принаймні частково
вирішувалася проблема систематичного обмі-
ну інформацією між численними провінціями та
культурними центрами про все, що відбувалося
в музично-культурній сфері Росії. У державі, з
її величезними просторами, відсутністю нор-
мальних шляхів сполучення, цей довідник став
єдиним джерелом найрізноманітніших даних з
усіх сфер мистецького життя.
«Музичний календар» почав виходити у
Санкт-Петербурзі з 1895 р. (перший випуск) і
видавався щороку, ймовірно, до 1915–1916 рр.
Це видання вважалося записником, і тому не
було внесене до бібліографічних картотек біблі-
Таблиця
126
аРХІви
отек та архівних фондів. Крім того, як щорічник
воно було актуальним тимчасово: використав-
ши його, власник рідко переймався подальшим
збереженням списаного щоденника. Звичайно,
видання різних років спорадично зберігалися
серед особистих речей деяких музичних діячів.
Однак у складні революційні та воєнні роки ці
щоденники були втрачені. Імовірно, саме цими
причинами можна пояснити бібліографічну рід-
кість календарів Габриловича (йдеться про весь
хронологічний ряд), а також і те, чому вони не
стали об’єктом уваги істориків-музикознавців.
Тому метою статті є проаналізувати пер-
ше вітчизняне довідниково-енциклопедичне
видання як цінне джерело інформації в дослі-
дженні історії української музики.
На сьогодні поки що не вдалося знайти до-
статню інформацію про видавця, лише в кіль-
кох інтернет-словниках побіжно згадується про
те, що Артур Габрилович – музичний критик і
видавець календаря 2. Проте цей унікальний
календар є щорічником, в якому зібрана й
систематизована інформація про стан музич-
ної справи в усіх регіонах Російської імперії.
Особливо цінним джерелом інформації ка-
лендар є у справі дослідження історії розвитку
музичного мистецтва в Україні, адже численні
факти стосовно побутування музики не лише
в невеличких містах, а й губернських центрах,
зафіксовані сьогодні тільки в цьому виданні. До
таких фактів належать: дати виникнення му-
зичних колективів, установ і навчальних закла-
дів; виконавський і викладацький склад; імена
керівників; творча та професійна діяльність
окремих діячів. Крім того, в щоденнику пода-
ється детальний список усіх музичних творів,
виданих за поточний рік, та їхніх авторів.
Артур Соломонович Габрилович народився
24 лютого 1867 р. в Петербурзі в сім’ї багато-
го й успішного адвоката. У великій родині (мав
двох братів і сестру Поліну) дуже цінувалася
освіта й культура. Саме Артур першим навчив
грати на фортепіано молодшого брата Осипа,
згодом всесвітньовідомого піаніста. Проте їхня
мати Роза Сегал не схвалювала наміри стар-
шого сина щодо музичної кар’єри, і хлопець
змушений був навчатися на юридичному фа-
культеті Санкт-Петербурзького університету.
Однак щира любов до музики, неабияка об-
дарованість, якою були наділені і двоє його
братів, визначили подальшу долю Артура. Він
залишив юридичну практику заради мистець-
кої діяльності. Певний час працював співро-
бітником у музичних відділах періодичних ви-
дань «Театральные известия», «Театральный
мирок», «Новости», «Herold», писав рецензії,
статті. А в 1895 р. заснував власне видавни-
цтво та щорічник «Музичний календар», що
став першим і єдиним на той час виданням уні-
версального довідникового характеру.
Варто детальніше зупинитися на родинному
оточенні Артура Габриловича, щоб зрозуміти,
чим керувався видавець, беручись реалізову-
вати досі ніким не апробовану ідею.
Цікава й непересічна доля його родини,
представленої цілою когортою яскравих осо-
бистостей, які зробили значний внесок у науку
та культуру. В історії вітчизняної і світової му-
зики більш відомими є його молодші брати –
Осип (7.02.1878 – 14.09.1936) і Григорій (1869–
?) Габриловичі. Перший – відомий піаніст,
учень Антона Рубінштейна (Санкт-Петербург)
і Теодора Лешетицького (Відень) 3.
З початку ХХ ст. О. Габрилович перебував
переважно за кордоном, успішно виступаючи
на світових сценах, а з 1914 р. – в еміграції у
США. Він отримав всесвітнє визнання і як піа-
ніст, і як диригент (Детройтський симфонічний
оркестр), і як композитор. Його дружина Клара
Клеменс (донька Марка Твена) – також музи-
кант (співачка); вона часто виступала разом з
чоловіком. Саме він у часи революційних і во-
єнних катаклізмів матеріально допомагав своїм
численним родичам, залишеним на батьківщи-
ні й розкиданим лихоліттям по всьому світу 4.
Григорій Габрилович заявив про себе як
музичний критик і перекладач (адаптував
до російської сцени кілька іноземних п’єс).
Упродовж певного часу публікувався в газетах
«Новости», «Биржевые Ведомости» і журналах
«Театральный мирок», «Художник», «Театр и
Искусство», а з 1894 р. почав видавати у Санкт-
Петербурзі газету «Russlands Musik-Zeitung».
Інший представник родини – двоюрідний
брат Артура Габриловича Микола Євгенович
(1865–1941) – був лідером російської гомео-
патії, віце-президентом Міжнародної гомеопа-
тичної ліги, громадським діячем. Він належав
до іншої родинної гілки Габриловичів – династії
медиків: і батько, і рідні сестри, й інші родичі та-
кож були лікарями. Саме завдяки його активній
науковій і суспільній діяльності медична наука
127
аЛЛа ЛиТвиненКО. «МУЗЫКаЛЬний КаЛенДаРЬ» а. гаБРиЛОвича...
вже за радянських часів була збережена, визна-
на у провідних європейських наукових колах;
завдяки його авторитету було врятовано від ре-
пресій багато талановитих її представників 5.
Його зведений брат Леонід Габрилович
(1878–1953), знаний під псевдонімом Галич,
здобув авторитет в іншій сфері культури – як
філософ, поет і публіцист.
Як бачимо, прагнення А. Габриловича, як і
інших знаменитих представників його родини,
були тісно пов’язані з процесами професіо-
налізації в різних галузях культури. Створене
видання було, безсумнівно, новаторським в ін-
формаційному просторі тогочасної імперії.
Дивує не лише універсальність та обсяг
представленої інформації, а й її компонуван-
ня і рубрикація. Бездоганною видається також
організаційна робота навколо видання. Цікаво,
що сьогодні багато видавництв, що готують
потужні галузеві довідники, послуговуються
тими самими прийомами, що й А. Габрилович.
1) відведення значних площ під рекламу: у
«Музичному календарі» вона займає майже
шосту частину всього аркушату; 2) доповнення
книжки допоміжною інформацією: витяги з за-
конів, правил, інструкцій, пам’ятні дати, обмін
валют і т. д.; 3) Процедура збору інформації: у
кожному випуску друкувалося прохання всім,
хто має стосунок до музичної сфери, надси-
лати у редакцію інформацію про себе та місце
роботи, а вже представленим у календарі – по-
відомити про зміни, якщо такі сталися упродовж
року. Крім того, додатково надсилалися листи з
таким проханням.
Календар став настільки популярним, що
вже після перших його випусків А. Габрилович
отримав сотні листів із позитивними відгуками
на видання. Однак були й критичні. Єдине, що
критикували користувачі, – це втрата виданням
своєї «портативності». Звичайно, для видавця
завдання було нелегке – за такого стрімко зрос-
таючого обсягу інформації залишити видання у
«кишеньковому» форматі. При зменшенні ке-
гля тексту, усуненні найменш популярних серед
читачів відомостей, а також скороченні загаль-
новідомих слів, видавцю вдалося зберегти ка-
лендар 1897 року в межах до 400 сторінок. Але
надалі їхня кількість невпинно зростала: на-
приклад, 1900 року – 450, 1909 – 480, а 1912 –
500 сторінок, причому формат самої книги був
на чверть більший від усіх попередніх!
Залежно від наповнення, календар складав-
ся з трьох-чотирьох основних розділів.
У першому розділі подано інформацію за-
гального призначення, як-от:
– реклама;
– річний календар;
– хронологічний перелік державних і релі-
гійних свят (про прагнення до універсалізації
записника свідчить і той факт, що окрім право-
славних, подаються також і католицькі, люте-
ранські, єврейські та мусульманські свята);
– повний родовий реєстр Російського Імпе-
раторського Дому;
– порівняльна таблиця курсів російських та
іноземних валют;
– поштові правила пересилки та отримання
кореспонденції.
Цінною з погляду джерела інформації є ре-
клама. Вона свідчить не лише про надання ти-
пових для того часу послуг у музичній сфері, а й
про те, в яких населених пунктах і хто займався
організацією концертних заходів (зазвичай це
були музичні крамниці). Проаналізувавши ре-
кламну частину, бачимо, що навіть у порівняно
невеликих містах України діяло по кілька таких
організаторів. Це безпосередньо вказує на до-
сить активну гастрольно-концертну діяльність у
провінції.
Другий розділ – власне щоденник-запис-
ник.
Третій розділ – основний, присвячений
суто музичному життю імперії та найбільших
європейських міст.
Перший його підрозділ – адрес-календар, в
якому зазначено всі музичні заклади, установи,
оркестри, концертні зали, школи, хори, музичні
та драматичні спілки з персональними даними
про працівників установ і викладачів навчаль-
них закладів, учасників творчих колективів, їх-
ніх керівників. До кожного великого міста пода-
но також адресний листок, в якому зазначено
адреси музичних закладів та окремих діячів.
Інформацію в цьому підрозділі, як і в наступних,
наведено в алфавітному порядку за населени-
ми пунктами.
Ці дані дають можливість простежити ди-
наміку розвитку музичного життя на терито-
рії тогочасної України. Якщо в кінці ХІХ ст.
в календарі вона була представлена пере-
важно кількома найбільшими містами (Київ,
Одеса, Харків, Херсон, Миколаїв), то станом
128
аРХІви
на період 1909–1910 рр. бачимо близько со-
рока міст і містечок. Загалом, за весь період
виходу календаря в ньому було подано ін-
формацію про культурне життя понад шістде-
сяти населених пунктів України. Серед них:
Бахмут (Катеринославська губернія), Бердичів,
Бердянськ, Біла Церква, Вінниця, Вознесенськ
(Херсонська губернія, нині – Миколаївська обл.),
Глухів, Дмитрівка (Херсонська губернія), Дубно,
Євпаторія, Єлисаветград (нині – Кіровоград),
Єнакієве, Житомир, Запоріжжя, Запоріжжя-
Каменське (Катеринославська губернія), Ізюм,
Кам’янець-Подільський, Каменське (Крим),
Катеринослав (нині – Дніпропетровськ), Керч,
Київ, Костянтиноград (Полтавська губернія),
Кременчук, Куп’янськ, Лохвиця, Луганськ, Луцьк,
Маріуполь, Мглин (Чернігівська губернія, нині –
Брянська обл. РФ), Мелітополь, Миколаїв, Ніжин,
Одеса, Олександрівськ (Катеринославська
губернія), Олександрія (Херсонська губер-
нія, нині – Кіровоградська обл.), Павлоград,
Полтава, Почеп (Чернігівська губернія),
Севастополь, Сімферополь, Слов’янськ, Сміла,
Сосниця (Чернігівська губернія), Стародуб
(Чернігівська губернія, нині – Брянська обл.
РФ), Суми, Тараща, Феодосія, Харків, Херсон,
Чернігів, Юзовка (нині – Донецьк), Ялта.
Зазначимо, що дані в календарі не точно
віддзеркалюють дійсний стан музичної справи
в імперії. Цей видавничий проект був суто ко-
мерційним, тому А. Габрилович оприлюднював
лише ті дані, які надходили до його редакції.
Насправді ж музичне життя охоплювало значно
ширшу географію населених пунктів. Тому, по-
при зазначену умовність інформаційного бага-
жу календарів, за ними можна простежити по-
ступову активізацію розвитку музичного життя.
У другому підрозділі подано інформацію про
музикантів і музичних діячів (із зазначенням
місця роботи й адреси проживання) – акомпа-
ніаторів, працівників нотних крамниць, фабрик
і майстерень музичних інструментів, прокатних
установ, типографій, видавців нотної літерату-
ри, навіть настроювачів музичних інструментів.
Досить цікавим з погляду інформації є тре-
тій підрозділ – «Музика в навчальних закла-
дах». Саме в ньому подано найбільший реєстр
персоналій учителів музики та співів у навчаль-
них закладах не музичного, а загального про-
філю освіти: гімназіях, прогімназіях, реальних,
духовних і вчительських семінаріях, інститутах
і т. д. У календарі подано інформацію про що-
найширше коло діячів музичної освіти не лише
з великих міст, а й містечок і навіть сіл.
У наступних підрозділах – четвертому і
п’ятому – представлені виконавці військової
та духовної музики відповідно (зазначається
назва військової частини, хору, установи, ім’я
диригента-керівника).
У шостому підрозділі аналогічно до попе-
редніх (місто, установа чи заклад, прізвища ке-
рівників, музикантів тощо, адреси) наводиться
інформація з музичного життя найбільших єв-
ропейських міст (Берлін, Лондон, Прага та ін.).
У кінці другого розділу календаря подано
список найновіших музичних видань за поточ-
ний рік. Саме в цьому підрозділі зафіксовано
фактично всі нотні видання вітчизняних ком-
позиторів у різних жанрах музичної творчості.
Наведене джерело інформації становить не-
абияку цінність для вивчення історії української
музики: можна простежити і композиторську ак-
тивність митців, і перший вихід у світ музичного
твору, жанрове різноманіття творчості митця.
Останній, третій розділ календаря, при-
свячено нормативній базі, що обслуговувала
музичну і театральну сфери. Зокрема, він міс-
тив роз’яснення про авторське право, витяги з
постанов щодо пенсійного забезпечення мит-
ців, норми виплати гонорарів, умови викорис-
тання музичних і драматичних творів, привілеї
артистів імператорських театрів та ін.
У розділі подано також інформацію про діючі
музичні конкурси і премії, музичні періодичні
видання Російської імперії та багатьох європей-
ських країн.
Таким чином, сьогодні у «Музичному кален-
дарі» А. Габриловича репрезентовано статис-
тичні дані про музичну діяльність у всіх її про-
явах. Від першого і до останнього випуску що-
денника можна простежити розвиток музичної
культури в Російській імперії. Помітним є і по-
ступова еволюція самого календаря: з невелич-
кого за форматом та обсягом він перетворив-
ся на солідний довідник, в якому подавалися
ювілейні наукові статті, законодавча база щодо
права інтелектуальної власності, дані про му-
зичні установи, заклади, підприємства та їхніх
працівників, про колективи, видавництва, ЗМІ,
інформація про музичні твори й авторів.
Цей календар допоміг звернути увагу му-
зичної громадськості на звичайних трударів
129
аЛЛа ЛиТвиненКО. «МУЗЫКаЛЬний КаЛенДаРЬ» а. гаБРиЛОвича...
мистецької ниви, а не лише на видатних її
представників. Він став наскільки популярним і
необхідним, що з часом ідею підходили й інші
видання. Наприклад, 1907 року починає вихо-
дити журнал «Музыкальний труженик» (голо-
вний редактор і видавець – І. В. Ліпаєв), при-
свячений життю і праці оркестрових музикан-
тів, диригентів, співаків, педагогів, видавців. До
нього як безкоштовний додаток пропонувався
свій «Музичний календар», означений як «спра-
вочник музыкальных тружеников», у якому по-
давалася інформація, подібна до розміщуваної
в календарі А. Габриловича.
Довідник А. Габриловича мав значну цінність
і з художнього погляду. Новаторське оформлен-
ня, системне і компактне розміщення інформа-
ції та енциклопедичний характер її викладу (на
той час саме підвищилася роль енциклопедич-
них матеріалів), включення аналітичних роз-
відок про визначних діячів мистецтва ставить
календар, попри його записниковий статус, в
одни ряд з провідними мистецькими періодич-
ними виданнями того часу.
Таким чином, «Музичний календар» Артура
Габриловича є цікавим для дослідників не лише
як джерело інформації, а ще і як явище музич-
ної культури межі ХІХ–ХХ століть.
Запропонована стаття не тільки не вичерпує
заявленої тематики, а навпаки, лише порушує
проблему. На подальші дослідження чекають і
власне календар А. Габриловича, й інші подібні
видання, що репрезентують новий літературно-
інформаційний жанр як історично необхідний
елемент культурно-мистецького життя.
1 Музыкальный календарь А. Габриловича:
Справочная и записная книжка. – СПб.
2 Габриловичи (музыкальные критики) [електрон.
ресурс] / Энциклопедический словарь Брокгауза и
Ефрона (1890–1907). – Режим доступу: http://brokhauz.
ru/description/gabrilovich/23184.
3 Габрилович Осип Соломонович / Музыкальная
энциклопедия: В 6 т. – М., 1973. – Т. 1.
4 Нехамкин Э. Поэт фортепиано / Эрнст Нехамкин
(Чикаго) // «Вестник»: русскоязычный журнал о литера-
туре и искусстве (США). – 2001. – № 4 (263).
5 Кёстнер И., Сорокина М. Николай Габрилович и
российское гомеопатическое сообщество // Природа. –
2008. – № 11. – С. 89–95.
Проанализирован «Музыкальный календарь» А. Габриловича как культурный
феномен своего времени, определено его большое значение в музыкальной
жизни конца ХІХ – начала ХХ века. Издание актуально как ценный источник
информации в исследовании истории украинской музыки.
Ключевые слова: культурное явление, музыкальная жизнь, актуальность, ин-
формация, украинская музыка.
|