«Колективний портрет» керівництва Української демократично-радикальної партії (1905–1908 рр.)

Предметом історико-біографічного аналізу в статті стали персоналії видатних діячів Української демократично-радикальної партії (1905–1908 рр.). Для створення «колективного портрету» УДРП автор пропонує збирання біографічних відомостей за уніфікованою програмою; виділення поколінь (генерацій) у межах...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Іваницька, С.Г.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут біографічних досліджень Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського НАН України 2010
Назва видання:	Українська біографістика
Теми:	Історія і культура крізь призму біографіки
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/27734
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	«Колективний портрет» керівництва Української демократично-радикальної партії (1905–1908 рр.) / С.Г. Іваницька // Українська біографістика: Зб. наук. пр. — К., 2010. — Вип. 7 — С. 279-294. — Бібліогр.: 48 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-27734
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-277342011-10-13T12:24:21Z «Колективний портрет» керівництва Української демократично-радикальної партії (1905–1908 рр.) Іваницька, С.Г. Історія і культура крізь призму біографіки Предметом історико-біографічного аналізу в статті стали персоналії видатних діячів Української демократично-радикальної партії (1905–1908 рр.). Для створення «колективного портрету» УДРП автор пропонує збирання біографічних відомостей за уніфікованою програмою; виділення поколінь (генерацій) у межах конкретної партії; порівняння колективної біографії діячів цієї партії з іншими політичними асоціаціями, вважаючи, що подібний підхід дасть змогу гармонійно вирішити проблему співвідношення макро- та мікроаналізу. Предметом историко-биографического анализа в статье стали персоналии выдающихся деятелей Украинской демократическо-радикальной партии (1905–1908 гг.). Для создания «коллективного портрета» УДРП автор предлагает сбор биографических сведений по унифицированной программе; выделение поколений (генераций) в рамках конкретной партии; сравнение коллективной биографии деятелей этой партии с другими политическими ассоциациями, считая, что подобный подход позволит гармонически решить проблему соотношения макро- и микроанализа. The article is devoted analysis was become by the glorious and remarkable fi gures of the Ukrainian radical democrats. For creation «collective the portrait» of UDRP an author offers biographic gainings information on the compatible program; a selection of generations is within the framework of concrete party; comparison of collective biography of this party by other political associations, considering that similar approach will allow harmoniously to decide the problem of correlation micro- and macro- historical and biographic analysis. 2010 Article «Колективний портрет» керівництва Української демократично-радикальної партії (1905–1908 рр.) / С.Г. Іваницька // Українська біографістика: Зб. наук. пр. — К., 2010. — Вип. 7 — С. 279-294. — Бібліогр.: 48 назв. — укр. XXXX-0079 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/27734 94:329. 1/6 (477) «1905/1908» uk Українська біографістика Інститут біографічних досліджень Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія і культура крізь призму біографіки Історія і культура крізь призму біографіки
spellingShingle	Історія і культура крізь призму біографіки Історія і культура крізь призму біографіки Іваницька, С.Г. «Колективний портрет» керівництва Української демократично-радикальної партії (1905–1908 рр.) Українська біографістика
description	Предметом історико-біографічного аналізу в статті стали персоналії видатних діячів Української демократично-радикальної партії (1905–1908 рр.). Для створення «колективного портрету» УДРП автор пропонує збирання біографічних відомостей за уніфікованою програмою; виділення поколінь (генерацій) у межах конкретної партії; порівняння колективної біографії діячів цієї партії з іншими політичними асоціаціями, вважаючи, що подібний підхід дасть змогу гармонійно вирішити проблему співвідношення макро- та мікроаналізу.
format	Article
author	Іваницька, С.Г.
author_facet	Іваницька, С.Г.
author_sort	Іваницька, С.Г.
title	«Колективний портрет» керівництва Української демократично-радикальної партії (1905–1908 рр.)
title_short	«Колективний портрет» керівництва Української демократично-радикальної партії (1905–1908 рр.)
title_full	«Колективний портрет» керівництва Української демократично-радикальної партії (1905–1908 рр.)
title_fullStr	«Колективний портрет» керівництва Української демократично-радикальної партії (1905–1908 рр.)
title_full_unstemmed	«Колективний портрет» керівництва Української демократично-радикальної партії (1905–1908 рр.)
title_sort	«колективний портрет» керівництва української демократично-радикальної партії (1905–1908 рр.)
publisher	Інститут біографічних досліджень Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Історія і культура крізь призму біографіки
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/27734
citation_txt	«Колективний портрет» керівництва Української демократично-радикальної партії (1905–1908 рр.) / С.Г. Іваницька // Українська біографістика: Зб. наук. пр. — К., 2010. — Вип. 7 — С. 279-294. — Бібліогр.: 48 назв. — укр.
series	Українська біографістика
work_keys_str_mv	AT ívanicʹkasg kolektivnijportretkerívnictvaukraínsʹkoídemokratičnoradikalʹnoípartíí19051908rr
first_indexed	2025-07-03T07:31:07Z
last_indexed	2025-07-03T07:31:07Z
_version_	1836610085459066880
fulltext	279 УДК 94:329. 1/6 (477) «1905/1908» Світлана Григорівна ІВАНИЦЬКА доцент кафедри українознавства Запорізького інституту економіки та інформаційних технологій, кандидат історичних наук (Запоріжжя) «КОЛЕКТИВНИЙ ПОРТРЕТ» КЕРІВНИЦТВА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕМОКРАТИЧНО- РАДИКАЛЬНОЇ ПАРТІЇ (1905–1908 рр.) Предметом історико-біографічного аналізу в статті стали персона- лії видатних діячів Української демократично-радикальної партії (1905– 1908 рр.). Для створення «колективного портрету» УДРП автор пропонує збирання біографічних відомостей за уніфікованою програмою; виділен- ня поколінь (генерацій) у межах конкретної партії; порівняння колектив- ної біографії діячів цієї партії з іншими політичними асоціаціями, вважа- ючи, що подібний підхід дасть змогу гармонійно вирішити проблему спів- відношення макро- та мікроаналізу. Ключові слова: радикальні демократи, Українська демократично- радикальна партія, персоналії, колективний портрет, політична соціалізація. The article is devoted analysis was become by the glorious and remarkable fi gures of the Ukrainian radical democrats. For creation «collective the portrait» of UDRP an author offers biographic gainings information on the compatible program; a selection of generations is within the framework of concrete party; comparison of collective biography of this party by other political associations, considering that similar approach will allow harmoniously to decide the problem of correlation micro- and macro- historical and biographic analysis. Key words: radical democrats, Ukrainian democratically radical party, personalias, collective portrait, political socialization. Предметом историко-биографического анализа в статье стали персо- налии выдающихся деятелей Украинской демократическо-радикальной партии (1905–1908 гг.). Для создания «коллективного портрета» УДРП ав- тор предлагает сбор биографических сведений по унифицированной программе; выделение поколений (генераций) в рамках конкретной пар- тии; сравнение коллективной биографии деятелей этой партии с други- ми политическими ассоциациями, считая, что подобный подход позволит гармонически решить проблему соотношения макро- и микроанализа. Ключевые слова: радикальные демократы, Украинская демократическая радикальная партия, персоналии, коллективный портрет, политическая социализация. 280 Життєвий шлях та інтелектуально-професійний доро- бок найбільш видатних представників провідної ліберально- демократичної політичної сили в українському національно- му русі пізньоімперської Росії — Української демократично- радикальної партії (УДРП), їхня партійно-політична діяль- ність у добу «національного відродження» та Української ре- волюції — один із важливих аспектів проблемного комплек- су з умовною назвою «Українська політична еліта», що до- сить інтенсивно досліджується на теренах посткомуністичної України в останнє десятиріччя. Комплексна програма історико-біографічного аналізу пе- редбачає з’ясування джерел формування, соціального похо- дження, часу та місця народження, специфіки родинного се- редовища та традицій сімейного виховання; факторів пер- винного та вторинного етапів соціалізації, впливу «учите- лів» у політиці на процеси національної ідентифікації май- бутніх представників української ліберально-демократичної еліти, якісних характеристик (рівень освіти, рід занять, про- фесійні та наукові зацікавлення), механізму взаємодії генера- цій у її середовищі, визначення типів ідентичності (лояльнос- ті) окремих представників. Зрозуміло, що ці завдання не мож- ливо вирішити в межах однієї статті. Тому зосередимося, на- самперед, на характеристиці головних етапів і факторів полі- тичної соціалізації та систематизації основних соціометрич- них характеристик видатних діячів УДРП і тим самим — по- сприяємо окресленню найбільш виразних рис «колективного портрету» української національно орієнтованої ліберально- демократичної еліти1. 1 Подібні дослідження стосовно «колективного лідерства» є актуаль- ними й щодо інших політичних партій Наддніпрянщини. До речі, щодо Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР) Т. А. Бевз відзначає, що: «є нагальна потреба дослідження історії УПСР і в «людському вимі- рі». Йдеться про персоналії…», наводячи як приклад свої роботи, присвя- чені лідеру партії Н. Григорїїву [1, с. 500]. Щодо Галичини, значний ін- терес становить робота Олега Павлишина «Соціально-політичний пор- трет українського проводу Галичини та Буковини в революції 1918–1919 років» (Україна модерна. – Л., 2000. – Ч. 4–5), підготована на підставі бази даних проекту «Українське національне відродження у Галичині XIX – по- чатку XX ст.: порівняльний аналіз соціального складу патріотичних груп», здійсненого Інститутом історичних досліджень Львівського університету у 1993–1995 pp. (керівник — Я. Грицак, виконавці: А. Середяк, А. Безсольнов, О. Павлишин, Т. Романюк, В. Сусак). 281 Для реалізації поставленого завдання необхідні: зби- рання біографічних відомостей за чітко розробленою, уні- фікованою програмою; виділення поколінь (генерацій) у межах конкретної партії; порівняння колективної біогра- фії або керівного складу, або визначних діячів цієї партії зі спорідненими чи конкуруючими політичними асоціаціями. Подібний підхід дозволить гармонійно вирішити актуаль- ну в історико-біографічних дослідженнях проблему співвід- ношення та сумісності макро- і мікроаналізу. Базовими для нашого дослідження є передусім джерела особового похо- дження [10; 17; 24; 39–41]. Історія створення та життєдіяльності УДРП докладно ві- дображена в кандидатській дисертації та публікаціях автора цієї статті [18; 45; 46]. Поступове формування УДРП відбува- лося в кінці 1890-х – на початку 1900-х рр., а період активіза- ції припав на кінець 1905–1908 рр. У політичному соціумі по- чатку ХХ ст. УДРП, не зважаючи на свою малочисельність і залежність у парламентських кампаніях від тактики загаль- норосійських партій (кадети, народні соціалісти), зуміла за- йняти власну нішу, пов’язану, насамперед, із процесом «на- ціонального будівництва». УДРП була партією інтелектуа- лів, мала у своїх лавах яскравих представників гуманітарної еліти (С. О. Єфремов, Б. Д. Грінченко, В. М. Доманицький, Г. О. Коваленко, М. П. Левицький), а тому успішно виконува- ла роль «конструктора» національної ідентичності. Предметом історико-біографічного та статистичного ана- лізу в цій статті стали наступні персоналії радикал-демократів: Б. Д. Грінченко, М. А. Дмитрієв, В. М. Доманицький, С. О. Єф- ремов, Л. М. Жебуньов, Г. О. Коваленко, М. Ф. Левицький, О. Г. Ло- тоцький, Ф. П. Матушевський, М. А. Славінський, П. Я. Стеб- ницький, П. І. Чижевський, Є. Х. Чикаленко, С. П. Шелухін, В. М. Шемет, І. Л. Шраг. Чому саме ці постаті? По-перше, ці особи входили в ке- рівні органи партії — як центральні (Рада партії), так і міс- цеві; по-друге, брали участь у парламентських репрезен- таціях (членами Державної Думи були П. І. Чижевський, В. М. Шемет, І. Л. Шраг); по-третє, не зважаючи на неповтор- ність і оригінальність кожної конкретної особистості, вони є досить типовими для політичного проводу ліберально- демократичного ґатунку. В 1906 р., у період максимальної ак- тивізації УДРП, у Раду входили Б. Д. Грінченко, С. О. Єфремов, 282 Ф. П. Матушевський, М. П. Левицький, Є. Х. Чикаленко. У провінції діяльність партії спрямовували: у Полтаві — М. А. Дмитрієв, Г. О. Коваленко, Л. М. Жебуньов, у Лубнах— В. М. Шемет, у Чернігові — І. Л. Шраг, у Катеринославі — А. С. Синявський, в Одесі — С. П. Шелухін, у Петербурзі — П. Я. Стебницький, О. Г. Лотоцький, М. А. Славінський [46, с. 106, 117, 164, 214, 221, 260]. Автор докладно вивчав ці персоналії згідно зі спеціальною уніфікованою програмою під час підготовки статей до енци- клопедії «Политические партии России. Конец XIX – первая треть XX века» (М., 1996)2. В історіографічному плані стосовно обраної теми станов- лять інтерес: монографії з історії політичних партій, що да- ють змогу розширити інформацію про персональний склад УДРП [28; 30]; історико-біографічні праці, серед яких в остан- ні роки з’явилося чимало дисертаційних досліджень [3; 9; 11; 31; 36–38; 48]; дослідження з історії української інтеліген- ції [21; 47] та процесів соціальної мобілізації та національ- ної ідентифікації [19; 20; 22; 25; 26]. Безперечно, корисними є різноманітні енциклопедичні та довідкові видання, такі як: «Українська літературна енциклопедія» (т. 1 (А–Г). – К., 1988; т. 2 (Д–К).– К., 1990), «Словник українських псевдонімів і криптонімів (XVI–XX ст.) О. І. Дея (К., 1969) та інші. Щодо ме- тодологічних підходів і методичних принципів, актуальни- ми є узагальнюючі праці в галузі історичної біографістики та просопографії [30; 33; 42]. Приступаючи до основної частини нашого викладу, від- значимо, що первинним соціально-моральним середови- 2 Див. докладніше: «Гринченко Б. Д.» [29, с. 164–165], «Дмитриев Н. А.» [29, с. 186–187], «Доманицкий В. Н». [29, с. 191], «Ефремов С. А.» [29, с. 206], «Же- бунев Л. Н.» [29, с. 207], «Левицкий М. Ф.» [29, с. 307–308], «Лотоцкий А. И.» [29, с. 321–322], «Матушевский Ф. П.» [29, с. 348–349], «Славинский М. А.» [29, с. 557–558], «Стебницкий П. Я.» [29, с. 592–593], «Чикаленко Е. Х.» [29, с. 684– 685], «Шелухин С. П.» [29, с. 695–696], «Шемет В. М.» [29, с. 696], «Шраг И. Л.» [29, с. 704–705.], «Чижевский П. И.» [29, с. 683–684]. Джерельною базою цих ста- тей послугували автобіографії, спомини, щоденники, некрологи, періодич- ні видання, архівні матеріали тощо. Кожна стаття має докладну біобліогра- фію. Як слушно зауважив відомий російський дослідник І. В. Нарський, за- вдання створення ідеально-типовій біографії російського ліберала початку ХХ ст.. суттєво полегшується з виходом енциклопедії «Політичні партії Росії», що він успішно демонструє в своїй статті [27, c. 410]. Це стосується й персона- лій українського ліберально-демократичного руху. 283 щем для формування майбутніх активістів УДРП стали на- самперед громади, з їхньою унікальною атмосферою та своє- рідними етично-корпоративними нормами [43; 44]. У ство- ренні партії брали участь діячі різних генерацій — умовно назвемо їх «люди шестидесятих», «люди восьмидесятих» і «люди дев’яностих» років. Етапи суспільної соціалізації та формування ідентичності діячів партії тісно корелюють із основними етапами організаційної та ідейної еволюції гро- мадівського руху. Першим таким суттєвим «зламом» можемо вважати кі- нець 1870-х – початок 1880-х рр., коли під впливом пропаган- ди М. П. Драгоманова активізувався «младогромадівський» рух: молода інтелігенція розпочинає засновувати свої гуртки, на відміну від уже існуючих «старих» громад, прагне синте- зувати на практиці принципи політичного та національно- го визволення. Ряд діячів УДРП пройшов цю драгоманівську школу (в драгоманівський гурток у Харкові входив у 1884 р. Є. Х. Чикаленко, у київський гурток «молодших політиків» у 1885–1886 рр. — Г. Г. Ротмістров, у гуртку «радикальних укра- їнців» кінця 1870-х – поч. 1880-х рр. брав участь С. Ерастов) [2, с. 213–214; 12, с. 473–476; 40, ч. 1, с. 109–110]. У ці роки сформувалося й активно вступило в громад- ське життя покоління «українських восьмидесятників», по- коління, що відіграло важливу роль у підготовці передумов створення УДРП. Найбільш яскравою та символічною по- статтю тут був, певно, Б. Д. Грінченко. Його молодший то- вариш С. О. Єфремов, неодноразово звертаючись у своїх ро- ботах до характеристики цього періоду, змалювання «обра- зу часу» та «образу людей», що в ньому жили і його творили, не випадково саме так іменував «восьмидесятників» — «люди Грінченкового покоління». Це, за його переконанням, була «…найглухіша пора нашого життя (1881–1905), коли багатьом опали були руки в зневір’ї, коли українство ледве дихало в пазурах двоглавого петербурзького орла, а українське слово не лише безсило корчилося в отих державних лабетах, а й за- непало було в свідомості самих зневірених людей, що перше йшли йому на службу… Матеріал, як бачимо, життя давало дуже крихкий, і з його людям Грінченкового покоління дове- лось будувати підвалини новочасного українства. Базуючись на кращих традиціях українства й порвавши разом з наслідка- 284 ми розпачу й зневір’я, воно справді-таки ті підвалини створи- ло», — підкреслював Єфремов, — «і якраз од цього покоління починається та систематична праця, і та боротьба, що, кінець кінцем, довела до перемоги на національних позиціях» [14, с. 323]. З’ясовуючи ціну цієї перемоги, він скрупульозно пе- релічив елементи «суворої, дрібної боротьби з буденщиною повного, безпросвітного часу» [14, с. 325], який змушував лю- дей зі значним інтелектуальним і творчим потенціа лом «роз- мінювати себе на дрібну роботу, віддавати закиданню всіх тих незчисленних люків нашого життя, які ковтнули силу, за- міри, енергію цілого його покоління». Відзначав унікальність психологічного типу «сильних людей» цього покоління, яке «творило, а не руйнувало», можливо, підсвідомо екстраполю- ючи цю оцінку й на власне, наступне, покоління: «З порива- ми та замірами титанів, це покоління каменярів мусило до- вбатися в землі, рівняючи, як казав другий визначний того ж таки покоління представник, «правді путі», приховані заліз- ними ланцюгами обов’язку до місця своєї праці, і в ній зна- ходити величну мету» [14, с. 326]. У некролозі, присвяченому М. Н. Грінченкові, С. О. Єфремов об’єднав період 1880-х – по- чатку 1890-х рр., відзначивши «гнилі обставини» того часу та характеризуючи «восьмидесятників» як «героїчне покоління українське, що перше після акту 1876 р. стялося з російським самодержавством, боролось, не спускаючи рук, за кращу бу- дучину й із надією йшло вперед». Рисами, йому властивими, називав віру в перемогу, незламність духу, енергію до праці, волю до боротьби: «воно вміло хотіти» [15, с. 314–317]. Умовно генерацію діячів українського руху, чия соціаліза- ція відбулася наприкінці 1870-х – 1890-і рр., і на чию долю ви- пала місія реалізувати завдання новітнього етапу культурно- го та політичного відродження України, прийнято називати «Молодою Україною» (поняття першим запропонував публі- цист Т. А. Зіньківський у роботі «Молода Україна», її стано- вище i шлях» (1890)3. Основним формоутворювальним елементом попередни- ків УДРП — Української демократичної та Української ра- дикальної партій — були «люди 90-х рр.». Це нове поколін- ня українських лідерів сформувалося в 1890-х – на початку 3 Докладніше про політичну публіцистику Т. А. Зіньківського та сприйняття його ідей майбутніми засновниками УДРП (С. О. Єфремовим, Б. Д. Грінченком) див. працю Т. М. Лободи [23]. 285 1900-х рр. в унікальному соціально-моральному середовищі гімназичних, семінарських і університетських громад. У дру- гій половині 1890-х рр. такі громади існували в Київському, Харківському, Дерптському, Петербурзькому університетах, у Варшаві та Новоалександрійському сільськогосподарсько- му інституті (Польща). У 1898 р. відбувся перший з’їзд сту- дентських громад (одним із організаторів і учасників якого був В. М. Доманицький), у 1899 р. — другий, у 1904 р. — тре- тій (у ньому брав участь Ф. П. Матушевський). У 1896 р. сту- дент Петербурзького університету В. М. Шемет організував у Лубнах Полтавської губернії гімназичну громаду, до якої піз- ніше приєдналися студенти, які приїздили додому на каніку- ли, місцеві інтелігенти, селяни. Згуртуванню молодих сил слугували не лише напівле- гальні політизовані формування, а й літературні неформаль- ні об’єднання. Так, у 1880-ті – 1890-ті рр. у Києві діяв молодіж- ний літературний гурток «Плеяда», до якого входили Леся Українка, М. А. Славінський4, С. П. Шелухін, Л. М. Старицька, Е. К. Тимченко, І. М. Стешенко, В. І. Самійленко, О. М. Ста- рицька, М. П. Косач, Д. В. Романова. Вони перекладали укра- їнською мовою твори світової класики, друкуючись у львів- ських часописах «Зоря» та «Правда». Для консолідації радикально налаштованої групи одно- думців велике значення мало заснування в 1895 р. видавни- цтва «Вік» членами київської семінарської громади, котрі час- то збиралися на квартирі О. Я. Кониського, — молодими пу- бліцистами О. І. Лотоцьким, Ф. П. Матушевським, В. Ф. Ду- рдуківським, С. О. Єфремовим, В. М. Доманицьким, яке з 1898 р. розпочало інтенсивну діяльність і залишило видатний слід у історії українського книгодруку [16; 17, с. 141–144]. Загальна логіка надбання національної ідентичності укра- їнською за народженням і походженням молоддю, яку окрес- лив у своєму дослідженні канадський історик Б. Кравченко, є загалом вірною й для більшості майбутніх діячів УДРП, на- самперед «людей 1890-х». «Майбутні активісти з інтелігенції формувалися в містах, але не з міських мешканців», — відзна- чав він. — «Більшість із тих, хто зростав у місті, були просякну- ті російською культурою й рідко наверталися до українсько- 4 Про стосунки М. А. Славінського та Лесі України див. працю Г. В. Стрельського [34, с. 179]. 286 го руху. Вони стикалися з українським буттям через випадко- ву книжку чи, рідше, український театр — усе це мало певну пізнавальну цінність, та й годі. Але для молодого інтелігента із села зіткнення з російським містом було болісним. Російське середовище брутально нагадувало йому про його інакшість, про селянське походження. Першою реакцією на цю нову ре- альність було злитися з натовпом, якомога швидше позбути- ся ознак села. Внутрішнє перетворення обирало інший марш- рут. …Парадоксально, що через механізми асиміляції україн- ська інтелігенція здобувала національну свідомість. У цьому процесі усвідомлення невеличке коло патріархів української культури мало надзвичайно великий вплив на інтелігенцію із села, а через нього — на саме сільське суспільство… Якщо ки- ївські професори надавали українському рухови певного ста- тусу в очах сільської інтелігенції, то остання своєю чергою сія- ла зерно національної свідомості в селі» [22, с. 59–60]. Справді, на генерацію «людей 1890-х» (С. О. Єфремова, В. М. Доманицького та інших), вельми значним був вплив старшої генерації, так званих «шестидесятників». В автобіо- графіях, споминах, листуванні, інших «документах життя» найчастіше згадуються «знакові» імена Л. А. Смоленського, М. В. Ковалевського, В. Б. Антоновича й О. Я. Кониського. Представники «політичного» угрупування в старогро- мадівському середовищі — Л. А. Смоленський і М. В. Ко- валевський — активно виступали за зближення з «моло- дими» драгоманівськими громадами. Вельми значним на молодь був вплив і представників старогромадівського «радикально-національного» напрямку — В. Б. Антоновича й О. Я. Кониського [17, с. 135–138; 46, с. 49–51]. Не випадко- во С. О. Єфремов, акцентуючи на причетності останніх до створення в 1897 р. Всеукраїнської безпартійної демократич- ної організації (ВБДО), відзначав: «Ці старі люде вміли йти за віком і ловили його потреби, міняючи й методи своєї ро- боти» [17, с. 136–137]5. Зі старогромадівців найближче з мо- лоддю спілкувалися також І. С. Нечуй-Левицький, В. Н. Вовк- Карачевський, К. П. Михальчук, Є. К. Тимченко. Останній за- безпечував громадівців галицькими політичними виданнями. У формуванні бібліотеки надавав допомогу О. Я. Кониський. 5 Порівняй також: Грушевський М. «Пам’яті О. Кониського» [8, с. 553–554]. 287 В. Б. Антонович й О. Я. Кониський активно відстоювали ідею культурної самобутності українців і співпрацювали з партією народовців у Східній Галичині (Австро-Угорщина), підтримували зв’язок із часописами «Зоря», «Правда», «Діло», у яких співробітничали багато майбутніх діячів УДРП. Спостереження, роздуми та посильна участь у галицькій полі- тичній боротьбі справили значний виховний вплив на україн- ську інтелігенцію російської України, позбавлену можливості вільного обговорення на батьківщині соціально-політичних і національних проблем. Так, у 1890-і рр. у ролі сторонньо- го спостерігача нею було пережито процес боротьби консер- вативного націоналізму (народовці) з націоналізмом прогре- сивним (радикали), й усвідомлена безперспективність пер- шого в боротьбі з другим за вплив на селянство. Можливо, за- вдяки цьому аналітичному досвіду 1890-х рр. українська інте- лігенція, узявшись у 1900-і рр. за формування власних полі- тичних партій, обрала своїм орієнтиром гасла радикального змісту та поставила, за словами М. С. Грушевського «на чолі своєї діяльності ... поєднання національного радикалізму з або з більш менш лівими суспільно-політичними течіями, у вигляді народницького соціалізму або соціального демокра- тизму, або з помірнішим конституціоналізмом» [6, с. 54]. До факторів (агентів) процесу політичної соціаліза- ції та національної ідентифікації діячів партії, можна від- нести також традиції родинної етнопедагогіки, найбільш усталені в сім’ях священників і селян (згадаємо приклади В. М. Доманицького, С. О. Єфремова, О. Г. Лотоцького), коло читання (передусім твори Т. Г. Шевченка, І. Я. Франка, про- за І. С. Нечуя-Левицького, особливо «Хмари», різноманітна історична лектура — праці М. І. Костомарова, П. О. Куліша, М. С. Грушевського), а також визначний вплив такого друко- ваного органу, як журнал «Киевская старина» й того гуртка вчених та аматорів, насамперед, членів Старої громади, які об’єдналися навколо цього єдиного на той час осередку украї- нознавчих студій, центру тяжіння прихильників «спільно- руської» та «малоросійської» ідентичностей. Співробітництво в ньому «молодих» (В. М. Доманицького, С. О. Єфремова та інших) [17, с. 146–147] можна розглядати як символічне вияв- лення неперервності українського руху на стадії його транс- формації від етнографічного до політичного проекту. 288 У 1890-і рр. сильний імпульс до політизації інтересів учас- ників громадівського руху дала поява в Східній Галичині під безпосереднім впливом М. П. Драгоманова Русько- української Радикальної партії (РУРП) (жовтень 1890 р.). Громадівці-політики підросійської України виявляли значну зацікавленість діяльністю РУРП, підтримували матеріально та літературною працею її видання «Життє i слово», «Народ». С. О. Єфремов відзначав «безперечний» вплив РУРП на фор- мування нових кадрів української інтелігенції, підсумком чого стало її помітне зрушення вліво та організаційне пожвав- лення в середовищі громад. Статистичний портрет діяча Української демократично- радикальної партії, згідно нашим спостереженням, виглядає таким чином: 38% із них народилося в 1865–70-ті рр., 31% — у 1860–65-ті рр., 13% — у 1875-80-ті рр., по 6% — відповід- но в 1845–50-ті , 1850–55-ті й 1870–75-ті рр. Переважали осо- би у віці 35–40 років, але були й значно молодші (25–30 ро- ків), і значно старші (50–60 років). Порівняння з даними аме- риканського історика Т. Еммонса, які він наводить у книзі «The formation of political parties and the fi rst national elections in Russia» (Harvard-London, 1983, P. 71, 167–169) стосовно ке- рівництва загальноросійських партій, доводить, що віко- вий склад лідерів УДРП був схожим, насамперед, із керівни- цтвом кадетської партії (особи 1865–70-х рр. народження) та партії соціалістів-революціонерів (особи 1865–70-х рр. наро- дження). Показово, що наймолодші члени керівництва УДРП (С. О. Єфремов та деякі інші) справді контактували з есерами, народними соціа лістами та «Селянською спілкою». За соціальним походженням лідери радикал-демократів приблизно в рівній мірі були вихідцями із дворянсько- го та духовного станів. Освітній ценз лідерів УДРП був до- статньо високим: 14 з 16 одержали вищу освіту й лише двоє (Б. Д. Грінченко та Г. О. Коваленко) є випускниками, відпо- відно реального училища та фельдшерської школи. Що, од- нак, не завадило першому завдяки таланту, енергії та пра- цьовитості зробитися видатним українським письменником, ученим і публіцистом, другому — письменником, етногра- фом і художником. Серед керівників УДРП приблизно у рівній пропорції були наявні журналісти, юристи, діячі земського та місько- 289 го самоврядування, землевласники. Більшість із них зробили власний оригінальний цінний внесок в українську культуру (Б. Д. Грінченко, В. М. Доманицький, С. О. Єфремов тощо). Не випадково М. С. Грушевський у своїх «Споминах» відзначав, що в УДРП концентрувався «мозок української нації, ... усе, що вважало себе одиноко інтелігентним і культурним серед української нації й покликаним до політичного проводу»6. На думку С. О. Єфремова, основне ядро партії складали «люди помірно-демократичного напрямку, близькі до російським кадетам і по самій істоті нездібні до нелегальної діяльності, на яку приречені через умови невблаганної російської дійсності» [13, с. 47]. Відзначимо, що у первинних організаціях і керівних органах УДРП також переважала інтелігенція. Час входження діячів УДРП в активне суспільне життя різ- ниться, але загальна тенденція є такою: половина залучилася до нього в 1890-ті рр. (50%), останні — в 1880-ті (24%), 1870-ті (13%), 1860-ті (6%), 1900-ті (6%). Більшість із них до створення УДРП увіходила в різноманітні організації допартійного часу: громади, «Братство тарасівців», ВБДО. Деякі представники покоління 1870-х і 1880-х рр. мали зв’язки з російськими рево- люційними народниками (Б. Д. Грінченко, Л. М. Жебуньов, Є. Х. Чикаленко). Інші брали участь у лавах інших партій: М. А. Славінський, П. І. Чижевський, І. Л. Шраг — у кадет- ській, В. М. Шемет — у Українській Народній (УНП). Отже, діяч УДРП на початку 1900-х рр. — це порівняно молода людина з високим освітнім цензом і багатим досві- дом участі в національно-визвольному русі, із чітко окресле- ною українською національною ідентичністю, рекрутована із дворянського або духовного, рідше — з козацького або селян- ського стану, зайнята у сфері найманої розумової праці (ви- кладач середньої або вищої школи, лікар, «третій елемент» земства, службовець кредитко-фінансових установ, дрібний урядовець), із журналістськими навичками та науковими за- цікавленнями переважно у галузі гуманітарних наук (літера- турознавство, лексикографія, етнографія, історія). Обраний дедуктивний шлях дослідження — від окремо- го до загального, від вивчення окремої біографії лідера, акти- віста, ідеолога — до створення «колективного портрету» ке- рівництва партії, — дає змогу змалювати «образ» партії як ці- 6 Див. «Спомини» М. Грушевського [7, c. 131]. 290 лісного суспільного організму, конкретизувати форми учас- ті партії в суспільно-політичному житті, насамперед, шляхом енергійної праці окремих видатних (користуючись терміно- логією Л. М. Гумільова, «пасіонарних») особистостей, які мали зв’язок із легальними інституціями (органи земства, міського самоуправління, «Общества грамотности», преса, університе- ти), громадськими об’єднаннями (професійно-політичні сою- зи, «Просвіти») та спорідненими політичними партіями. Стосовно перспективи подібних досліджень, зазначимо, що коли йдеться про створення «колективного образу» партії, парламентської групи, професійної корпорації, то, вірогідно, оптимальним є шлях опрацювання за допомогою статистич- них методів «вторинної бази» уніфікованих даних (таких, як енциклопедії, довідники, біографічні словники тощо, перева- гою яких є структуризація змісту, збір даних за уніфікованою програмою), та застосування методів «декілька джерел — де- кілька персоналій» або «одне джерело — декілька персоналій». 1. Бевз, Т. А. Партія національних інтересів і соціальних перспектив [Текст] : політична історія УПСР / Т. А. Бевз. – К., ІІЕНД ім. Кураса, 2008. – 587 с. 2. Беренштам-Кістяківська, Г. Українські гуртки в Києві другої половини 1880-х та початку 1890-х років [Текст] / Г. Беренштам- Кістяківська // За сто літ / за ред. М. С. Грушевського. – К. : Держвидав України, 1928. – Кн. 3. – С. 210–220. 3. Бойко, Ю. О. Громадсько-політична діяльність Євгена Чикаленка [Текст] : автореф. дис.... канд. іст. наук : 07.00.01 / Ю. О. Бойко ; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2007. – 19 с. 4. Болабольченко, А. Петро Стебницький [Текст] / А. Болабольченко // Київ. старовина. – 2005. – №3. – С. 144–159. 5. Верстюк, В. Ф. Діячі Української Центральної Ради : бібліогр. довідник / В. Ф. Верстюк, Т. С. Осташко ; НАН України, Укр. міжнар. комітет з питань науки і культури. – К., 1998. – 255 с. 6. Грушевский, М. Движение политической и общественной мысли в ХІХ ст. [Текст] / М. С. Грушевский // Грушевський М. Освобождение России и украинский вопрос. – СПб. : Общественная польза, 1907. – С. 42–54. 7. Грушевський, М. Спомини [Текст] / М. Грушевський // Київ. – 1989. – № 8. – С. 125–145. 8. Грушевський, М. С. Твори [Текст] : у 50 т. / НАН України, Ін–т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського ; голов. ред. П. Сохань ; упоряд. М. Капраль. – Л. : Світ, 2005. – Т. 7. 9. Демченко, Т. П. Батько Шраг : [Текст] / Т. П. Демченко. – Чернігів : Деснянська правда, 2008. – 263 с. : фотоіл. 291 10. Дорошенко, Д. І. Мої спомини про давнє-минуле (1901–1914 рр.) [Текст] / Д. І. Дорошенко. – Виннипег : Тризуб, 1949. – 167 с. 11. Дудко, О. О. Життєвий шлях, громадсько-політична та науково- педагогічна діяльність Олександра Гнатовича Лотоцького (1870– 1939) [Текст] : автореф. дис. ... канд. іст. наук : 07.00.01 / О. О. Дуд- ко ; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2005. – 20 с. 12. Ерастов, С. «Вільне слово» та «Пан» [Текст] / С. Ерастов // Ювіл. зб. на пошану ак. М. С. Грушевського : з нагоди шістдесятої річниці життя та сороковин наук. діяльності. – К. : ВУАН, 1928. – Т. 1. – С. 473–476. 13. Ефремов, С. Из общественной жизни на Украине [Текст] / С. Еф- ремов // Рус. багатство. – СПб., 1908. – № 7. – С. 17–57. 14. Єфремов, С. О. Грінченко [Текст] / С. Єфремов // Єфремов С. О. Лі тературно-критичні статті. – К. : Дніпро, 1993. – С. 322–332. 15. Єфремов, С. О. Марія Грінченкова. Посмертна згадка [Текст] / С. Єф ремов // Там само. – С. 314–317. 16. Єфремов, С. О. На світанку українських видавництв («Вік») [Текст] / С. Єфремов // Бібліологічні вісті. – 1925. – № 1–2. – С. 109–111. 17. Єфремов, С. О. Про дні минулі [Текст] / С. Єфремов // Молода нація : альманах / ред. кол. : В. Верстюк (гол. ред.) та ін. – К. : Смолоскип, 2003. – № 2. – С. 126–169. 18. Іваницька, С. Г. Проблеми формування модерної української нації в інтелектуальній спадщині українських радикал-демократів на початку ХХ століття [Текст] / С. Г. Іваницька // Наук. праці іст. ф–ту Запорізького держ. ун–ту. – Запоріжжя, 2006. – Вип. 20. – С. 106–112. 19. Каппелер, А. Національний рух українців у Росії та Галичині : спроба порівняння [Текст] / А. Кеппелер // Україна : культурна спадщина, національна свідомість, державність.– К. : Наук. думка, 1992. – Вип. 1. – С. 104–119. 20. Касьянов, Г. В. Теорії націй та націоналізму [Текст] / Г. В. Касьянов. – К. : Либідь, 1999. – 352 с. 21. Касьянов, Г. В. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ–ХХ століть [Текст] : соціально-політичний портрет / Г. В. Касьянов. – К. : Либідь, 1993. – 172 с. 22. Кравченко, Б. Соціальні зміни і національна свідомість в Україні ХХ ст. [Текст] / Б. Кравченко. – К., Основі, 1997. – 423 с. 23. Лобода, Т. М. Перерваний політ, або спроба реконструкції життєвого та творчого шляху Трохима Зіньківського [Текст] / Т. М. Лобода // Укр. біографістика : зб. наук. праць. – К., 2005. – Вип. 3. – С. 170–175. 24. Лотоцький, О. Сторінки минулого [Текст] / О. Лотоцький ; Укр. наук. ін.-т. – Варшава, 1932–1934. – Ч. 1–3. 25. Миллер, А. «Украинский вопрос» в политике властей и русском общественном мнении (вторая половина ХІХ в.) [Текст] / А. Мил- лер. – СПб. : Алетейя, 2000. – 281 с. 26. Михутина, И. В. Украинский вопрос в России (конец ХІХ – начало ХХ в.) [Текст] / И. В. Михутина. – М. : Ин–т славяноведения и балканистики РАН, 2003. – 288 с. 292 27. Нарский, И. В. К вопросу о социально-моральной среде российского либерализма в начале ХХ века [Текст] / И. В. Нарский // Рус. либерализм : сб. ст. / под ред. В. В. Шелохаева. – М., РОССПЭН, 1999. 28. Наумов, С. О. Український політичний рух на Лівобережжі (90-і рр. XIX ст. – лютий 1917 р.) [Текст] / С. О. Наумов ; Харків. нац ун-т ім. В. Н. Ка разіна. – Х. , 2006. – 344 с. 29. Политические партии России. Конец ХIХ – первая треть ХХ века [Текст] : энциклопедия. – М. : РОССПЭН, 1996 30. Попик, В. І. Проблеми розвитку біографічних досліджень та формування вітчизняних біобібліографічних інформаційних ресурсів [Текст] / В. І. Попик // Укр. біографістика : зб. наук. праць. – К., 2005. – Вип. 3. – С. 15–27. 31. Рахно, О. Я. Олександр Русов у науковому і громадсько- політичному житті України (друга половина XIX – початок ХХ ст.) [Текст] : автореф. дис. ... канд. іст. наук : 07.00.01 / О. Я. Рахно ; Харків. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. – Х., 2003. – 19 с. 32. Солоіденко, Г. Петро Стебницький – оборонець української книги та української мови [Текст] / Г. Солоіденко // Бібл. вісн. – 2007. – № 2. – С. 29–33. 33. Старовойтенко, І. Просопографічний портрет особистості у контексті сучасних завдань біографічних та історичних досліджень [Текст] / І. Старовойтенко // Укр. біографістика : зб. наук. праць.– К., 2008. – Вип. 4. – С. 50–66. 34. Стрельський, Г. В. Творче життя і трагічна смерть М. А. Сла- вінського [Текст] / Г. В. Стрельський // Укр. біографістика : зб. наук. праць. – К., 2005. – Вип. 3. – С. 175-180. 35. Стрілець, В. В. Українська Демократично-Радикальна партія : витоки, ідеологія, організація, діяльність (кінець ХІХ ст. – 1939 р.) [Текст] / В. В. Стрілець. – К. : Вид-во Київ. нац. ун-ту, 2002. – 361 с. 36. Токар, Н. М. Наукова і громадська діяльність В. М. Доманицького в контексті суспільно-політичного життя України останньої чверті ХІХ – поч. ХХ ст. [Текст] : автореф. дис. … канд. іст. наук : 07.00.01 / Н. М. Токар ; НПУ ім. М. Драгоманова. – К., 2008. – 20 с. 37. Харченко, В. Ю. Громадсько-політична діяльність Володимира Антоновича [Текст] : автореф. дис. ... канд. іст. наук : 07.00.01 / В. Ю. Харченко ; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2000. – 21 с. 38. Хомутенко, А. С. Громадсько-політична діяльність Б. Д. Грінченка (1875–1910) [Текст] : автореф. дис. ... канд. іст. наук : 07.00.01 / А. С. Хо мутенко ; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2008. – 15 с. 39. Чикаленко, Є. Є. Чикаленко. П. Стебницький. Листування. 1901– 1922 роки [Текст] / Євген Чикаленко, Петро Стебницький ; НАН України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Гру- шевського ; упоряд. Н. Миронець ; вступ. ст. : Н. Миронець, І. Старовойтенко ; наук. ред. І. Гирич. – К. : Темпора, 2008. – 628 с. : фото. 40. Чикаленко, Є. Спогади (1861–1907) [Текст] / Є. Чикаленко. – Л. : Вид. спілка «Діло», 1926. – Ч. 1. – Ч. 3. 41. Чикаленко, Є. Щоденник (1907–1917) [Текст] / Є. Чикаленко – Л. : Червона калина, 1931. – 486 с. 293 42. Чишко, В. С. Біографістика як галузь історичної науки : історіографія та методологія [Текст] : дис. ... д-ра іст. наук : 07.00.06 / НАН України. – К., 1997. – 404 арк. 43. Чмир, С. Г. Громады 1890-х годов и их роль в национальном возрождении украинцев Российской империи [Текст] / С. Г. Чмир (С. Г. Иваницкая) // Вестник Челябинского ун-та. Серия 1. История. – Челябинск, 1999. – № 1. – С. 68–81. 44. Чмир, С. Г. Одеська громада в українському русі (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) [Текст] / С. Г. Чмир (С. Г. Иваницкая) // Південна Україна ХХ століття : Записки наук.-дослід. лабораторії історії Південної України ЗДУ. – Запоріжжя, 1998. – Вип. 1 – С. 107–114. 45. Чмырь, С. Г. Украинская демократическо-радикальная партия : генезис, программа, тактика (90-е годы ХIХ в. – 1909 г.) [Текст] / С. Г. Чмир (С. Г. Иваницкая) // История нац. политических партий России : материалы междунар. конф., Москва. 21–22 мая 1996 г. – М. : РОССПЭН, 1997. – С. 146–153. 46. Чмырь, С. Г. Украинская демократическо-радикальная партия : истоки, организация, программа, тактика (90-е гг. ХIХ в. – 1908 г.) [Текст] : дис. … канд. ист. наук : 07.00.02 / С. Г. Чмир (С. Г. Иваницкая) ; ИРИ РАН. – М., 1994. – 374 с. 47. Шамара, С. О. Сільська інтелігенція Наддніпрянської України другої половини XIX – початку ХХ ст. [Текст] : соціально- психологічні та етнокультурні характеристики : автореф. дис. ... канд. іст. наук : 09.00.12 / С. О. Шамара ; Київ. нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. – К., 2008. – 20 с. 48. Швидкий, В. П. Громадсько-політична, культурно-освітня та наукова діяльність О. Г. Лотоцького (1890-і – 1930-і рр.) [Текст] : автореф. дис. ... канд. іст. наук : 07.00.01 / В. П. Швидкий ; НАН України. Ін-т історії України. – К., 2001. – 20 с. Підготовка статті частково уможливлена завдяки дослідчій дотації Канадського інституту українських студій Альбертського університету (із Вічного фонду з українознавства ім. д-ра І. Іванцева й д-ра М. Мисько-Іванців) Іваницька С. Г. «Колективний портрет» керівництва Української демократично-радикальної партії (1905–1908 рр.). Ключові слова: радикальні демократи, Українська демократично- радикальна партія, персоналії, колективний портрет, політична соціалізація. Предметом історико-біографічного аналізу в статті стали персоналії ви- датних діячів Української демократично-радикальної партії (1905–1908 рр.): Б. Д. Грінченка, М. А. Дмитрієва, В. М. Доманицького, С. О. Єфремова, Л. М. Жебуньова, Г. О. Коваленка, М. Ф. Левицького, О. Г. Лотоцького, Ф. П. Матушевського, М. А. Славінського, П. Я. Стебницького, П. І. Чи- жевського, Є. Х. Чикаленка, С. П. Шелухіна, В. М. Шемета, І. Л. Шрага. Для створення «колективного портрету» УДРП автор пропонує: збирання біогра- 294 фічних відомостей за уніфікованою програмою; виділення поколінь (генера- цій) у межах конкретної партії; порівняння колективної біографії діячів цієї партії з іншими політичними асоціаціями. Наголошено, що подібний підхід дасть змогу гармонійно вирішити проблему співвідношення макро- та мікро- аналізу. Ivanytska S.G. «Collective portrait» of the leaders of Ukrainian democratic radical party (1905–1908). Key words: radical democrats, Ukrainian democratically radical party, personalias, collective portrait, political socialization. The object of historical and biographic analysis of the article are the personalities of the prominent fi gures of Ukrainian democratic radical party (1905–1908): B.D. Grinchenko, M.A. Dmitriyev, V.M. Domanytskyi, S.O. Yef remov, L.M. Zhebunyov, G.O. Kovalenko, M.F. Levytskyi, O.G. Lototskyi, F. P. Ma tushevskyi, M.A. Slavinskyi, P.Ya. Stebnytskyi, P.I. Chyzhevskyi, Ye.Kh, Chikalenko, S.P. Shelukhin, V.M. Shemet, I.L. Shraga. For the purpose of creating the «collective portrait» the author offers to collect biographic data in a unifi ed program; to defi ne generations within a separate party; to compare collective biography of the fi gures of this party with other political associations. It is underlined that such approach will enable us to solve the issue of macro- and micro-analysis. Иваницкая С. Г. «Коллективный портрет» руководства Украинской демократически-радикальной партии (1905–1908 рр.). Ключевые слова: радикальные демократы, Украинская демократиче- ски радикальная партия, персоналии, коллективный портрет, политиче- ская социализация. Предметом историко-биографического анализа в статье стали персона- лии выдающихся деятелей Украинской демократическо-радикальной пар- тии (1905–1908 гг.): Б. Д. Гринченка, М. А. Дмитриева, В. М. Доманицкого, С. О. Ефремова, Л. М. Жебунова, Г. О. Коваленка, М. Ф. Левицкого, О. Г. Лотоцкого, Ф. П. Матушевского, М. А. Славинского, П. Я. Стебницкого, П. І. Чижевского, Є. Х. Чикаленка, С. П. Шелухина, В. М. Шемета, И. Л. Шрага. Для создания «коллективного портрета» УДРП автор предлагает сбор биогра- фических сведений по унифицированной программе; выделение поколений (генераций) в рамках конкретной партии; сравнение коллективной биогра- фии деятелей этой партии с другими политическими ассоциациями, считая, что подобный подход позволит гармонически решить проблему соотношения макро- и микроанализа.

«Колективний портрет» керівництва Української демократично-радикальної партії (1905–1908 рр.)

Репозитарії

Схожі ресурси