Манівці споконвічного сусідства
Рецензія на книгу: Molchanov M. A. Politiсal culture and National Identity in Russiаn—Ukrainian Relations. — College Station, 2002. — IX + 350 pp.
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України
2008
|
| Назва видання: | Схід-Захід: Історико-культурологічний збірник |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28267 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Манівці споконвічного сусідства / В. Петровський // Схід-Захід: Історико-культурологічний збірник. — 2008. — Вип. 9-10. — С. 383-385. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-28267 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-282672011-11-05T12:23:13Z Манівці споконвічного сусідства Петровський, В. Recensio Рецензія на книгу: Molchanov M. A. Politiсal culture and National Identity in Russiаn—Ukrainian Relations. — College Station, 2002. — IX + 350 pp. 2008 Article Манівці споконвічного сусідства / В. Петровський // Схід-Захід: Історико-культурологічний збірник. — 2008. — Вип. 9-10. — С. 383-385. — укр. XXXX-0082 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28267 uk Схід-Захід: Історико-культурологічний збірник Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Recensio Recensio |
| spellingShingle |
Recensio Recensio Петровський, В. Манівці споконвічного сусідства Схід-Захід: Історико-культурологічний збірник |
| description |
Рецензія на книгу: Molchanov M. A. Politiсal culture and National Identity in Russiаn—Ukrainian Relations. — College Station, 2002. — IX + 350 pp. |
| format |
Article |
| author |
Петровський, В. |
| author_facet |
Петровський, В. |
| author_sort |
Петровський, В. |
| title |
Манівці споконвічного сусідства |
| title_short |
Манівці споконвічного сусідства |
| title_full |
Манівці споконвічного сусідства |
| title_fullStr |
Манівці споконвічного сусідства |
| title_full_unstemmed |
Манівці споконвічного сусідства |
| title_sort |
манівці споконвічного сусідства |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Recensio |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28267 |
| citation_txt |
Манівці споконвічного сусідства / В. Петровський // Схід-Захід: Історико-культурологічний збірник. — 2008. — Вип. 9-10. — С. 383-385. — укр. |
| series |
Схід-Захід: Історико-культурологічний збірник |
| work_keys_str_mv |
AT petrovsʹkijv manívcíspokonvíčnogosusídstva |
| first_indexed |
2025-07-03T08:16:41Z |
| last_indexed |
2025-07-03T08:16:41Z |
| _version_ |
1836612952718835712 |
| fulltext |
Володимир Петровський (Харків)
МАНІВЦІ СПОКОНВІЧНОГО СУСІДСТВА
Molchanov M. A. Politiсal culture and National Identity in Russiаn-
Ukrainian Relations. — College Station, Texas: Texas University Press,
2002. — IX + 350 pp.
Для добре відомого науковцям канадського історика й політолога Михайла Олек-
сандровича Молчанова рецензована праця — це його докторська дисертація, захищена
в університеті Альберти на кафедрі політичних наук. Вона присвячена батьку вченого —
Олександру Прокоповичу Молчанову (1922–1975). Робота складається з передмови,
семи розділів, висновку, приміток на тридцяти сторінках, списку використаної літера-
тури — загалом близько 400 сторінок.
У призначеному, природно, для західного читача вступі автор, застосовуючи звичний
концепт авторитарної сутності російської політичної культури, оцінив кремлівську владу
на початку ХХІ ст. як бюрократичний авторитаризм латиноамериканського зразка (с. 5).
Аналогічною він вважає і владу в Україні, замішану теж на непотизмі, клептократії, на-
ціоналізмі й президентському деспотизмі. Доводячи суперечливість російсько-українських
відносин, М. Молчанов підкреслює саме їхню унікальність, коли почуття спорідненості
обох народів химерно сполучається з «іншістю». Важко посперечатися також із тезою про
те, що, незважаючи на століття гегемонізму й асиміляційних зусиль з боку Росії, щодо
України вона може сьогодні зважитися лише на «холодний» конфлікт.
Однак, зауважує автор, спільність чи спорідненість історичних доль, подібність
культур і мов зовсім не применшує складності відносин між сучасними Росією й Укра-
їною. Наче пророкуючи події 2005 р., він підкреслює, як вони можуть загостритися через
економічні інтереси, міркування безпеки, міжнародні пріоритети (с. 10–11).
Розглядаючи традиції радянської політичної культури, які перешкоджають фор-
муванню сучасного світосприйняття, автор посилається на польських, чеських та
угорських істориків міжвоєнного часу, які іменували її «червоним царизмом». Водно-
час він відкидає тезу про російську комуністичну «інтервенцію» та «окупацію» колиш-
ніх регіонів Російської імперії, зважаючи на наявність периферійних національних
більшовицьких кадрів та розподіл влади між ними та центром. Наводячи цю тезу,
М. Молчанов наголошує, що з 1980 до 1987 рр. Російська Федерація за темпами зрос-
тання промислового потенціалу залишалася позаду України, Білорусі, Казахстану та
деяких інших республік. Він категорично відкидає характеристику Радянського Со-
юзу як імперії класичного зразка (с. 30–47).
Сучасний стан російсько-українських відносин автор розглядає у термінах амбіва-
лентності. При цьому не має значення, з якого боку — російського чи українського —
384 Схід / Захід. Випуск 9–10. Спеціальне видання
вони оцінюються. Умотивованість такого погляду полягає у відомій розбіжності думок
і пояснень щодо минулого обох народів, і не лише в епоху Київської Русі (с. 60–94).
У розділі «Відхід України та криза російської ідентичності» йдеться про моделі, які роз-
роблялися у російському політичному полі щодо ставлення до незалежної України.
Погляди та прагнення гравців у цьому політичному полі мали досить широкий спектр —
від євразійських до євроатлантичних. Серед різних ідеологічних концепцій, вважає автор,
ліберальна виявилася найслабшою, поряд зі зростанням впливу носіїв неогегемоніст-
ського націоналізму «a la Жириновський» (с. 102–103). Хоча на с. 117–118 ретельно
перераховано всі умови, які б забезпечили у непередбачуваному майбутньому форму-
вання східнослов’янського союзу, але насамкінець така ідея виглядає майже цілком
фантастичною.
Говорячи про особливості розвитку політичної культури в Україні, автор висуває тезу
про те, що головною причиною проголошення колишньою номенклатурою Києва дер-
жавної незалежності було приховане бажання ізолюватися від російських демократів.
Причому саме радянське минуле української керівної еліти, коли вона звикла до авто-
ритарних методів управління, призвело до такої позиції. Незважаючи на зусилля пред-
ставників української діаспори трансформувати зовнішню політику України виключно
в напрямі євроатлантичної інтеграції, підкреслює автор (с. 182–183), перші десять років
незалежності Київ «більше залишався частиною сфери впливу Росії, ніж [ставав] про-
хачем, що стукав у двері Європи» (с. 183).
Якщо для багатьох вчених регіональна фрагментація України є джерелом слабкості,
то М. Молчанов убачає у ній позитивний аспект, а саме: неможливість тиранії більшос-
ті через роздвоєність майже навпіл українського соціуму між україно- та російськомов-
ними. У результаті «природний» етнічний поділ у порівнянні з соціально-історичними
й культурними особливостями не має вирішального значення.
Значну увагу автор приділяє розглядові історичної закоріненості ментальних осо-
бливостей українців, які відрізняли їх від східних сусідів, наприклад «селянського інди-
відуалізму». Саме ця особливість, на думку М. Молчанова, разом із «обмеженістю інте-
ресів» працювала проти централізації, бюрократичного унормування та раціоналізації
соціальних практик, які були більш звичними для росіян (с. 180–194). Автор також
вважає цілком відмінними за своєю природою «офіційний націоналізм» Російської ім-
перії, що об’єднав не лише освічені верстви держави, але й інші страти суспільства,
і український націоналізм, який ніби ретельно копіював погляди націоналістичної елі-
ти країн Європи, протиставляючи себе Польщі та Росії. Далі М. Молчанов уводить ан-
гломовного читача в атмосферу протиборства націонал-комунізму та інтегрального
націоналізму і наголошує на їхній специфічності — адже в російському суспільстві чогось
подібного не існувало (с. 198–199).
У рецензованій праці, на нашу думку, дещо перебільшується вплив діячів україн-
ської діаспори на перебіг подій та рішень в урядових коридорах Києва. Не зовсім ясно,
чи вважає автор поширеними погляди учасників Конгресу української інтелігенції —
носіїв націоналістичної міфології (с. 210). Сумнівно, щоб заходи лінгвістичної украї-
нізації (точніше, повернення до української мови) мали характер масової «заборони»
385
російської мови, хоча наведені в праці дані щодо зменшення кількості шкіл з росій-
ською мовою викладання здатні вразити західного читача (с. 213). Насправді, як нам
видається, реальна ситуація широкого білінгвізму якщо й змінилася до початку ХХІ ст.,
то не на користь української мови. Йдеться зовсім не про небезпечне обмеження на-
кладів російськомовних книг, а якраз навпаки — про жалюгідні наклади україномовної
літератури. На думку М. Молчанова, засадничі етнонаціональні пріоритети
інтелектуалів-націоналістів дуже далекі від почувань пересічних громадян. Навіть
у західних регіонах України наприкінці 90-х рр. ХХ ст. 48 % громадян не вважали не-
знання державної мови перешкодою для одержання громадянства. Але здається, що
подібні міркування сьогодні вже не стосуються такої значної кількості західноукраїн-
ської людності.
Перебіг часу показав, що окреслений у середині 1990-х рр. президентом України
Л. Д. Кучмою «звичний шлях націоналістичної політики» (с. 229) являв собою зовсім не
копіювання дій свого попередника, а лише політичний еквілібризм. Адже зі змісту про-
мов Кучми, скажімо, у Львові та Луганську робити висновки про зовнішньополітичні
уподобання глави держави було неможливо через їхню полярну спрямованість. Саме
тому підкреслено: імідж державника і борця з малоросійським упослідженням, який він
штучно створив для національно свідомих громадян (с. 230), виявився не чим іншим,
як справжнісінькою облудою.
Можна погодитися з висновком автора щодо проблематичності членства Росії
в європейських і трансатлантичних структурах (с. 245), однак напевне не можна без-
застережно сприйняти його висновок про суттєву небезпеку, яку начебто являтиме
собою вступ до НАТО України (с. 246). Адже навіть сьогодні перспективи для такого
кроку є для Києва поки що примарними. Соціологічні дослідження демонструють, що
за членство України в НАТО виступали у травні 2005 р. не більше 30 % дорослого на-
селення країни.
Не ідеалізуючи сучасну систему влади в Росії, М. Молчанов насамкінець підкрес-
лює, що її співпраця з Україною допомагає російській еліті та суспільству поступово
долати постімперський синдром. Водночас висновок щодо зростання в Україні тен-
денцій до включення до російсько-білоруського союзу (с. 283) не підтверджується
реальними даними. В цілому ж монографію можна оцінити як цікаву та змістовну
працю, яка проте є лише одним із фрагментів у зображенні строкатих відносин обох
народів та держав.
Володимир Петровський. Манівці споконвічного сусідства
|