Соціологічна проблематика в дослідженнях усної історії

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2008
1. Verfasser:	Мусієздов, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України 2008
Schriftenreihe:	Схід-Захід: Історико-культурологічний збірник
Schlagworte:	Усна історія: теорія
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28342
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Соціологічна проблематика в дослідженнях усної історії / О. Мусієздов // Схід-Захід: Історико-культурологічний збірник. — 2008. — Вип. 11-12. — С. 83-90. — Бібліогр.: 27 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-28342
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-283422011-11-10T12:13:55Z Соціологічна проблематика в дослідженнях усної історії Мусієздов, О. Усна історія: теорія 2008 Article Соціологічна проблематика в дослідженнях усної історії / О. Мусієздов // Схід-Захід: Історико-культурологічний збірник. — 2008. — Вип. 11-12. — С. 83-90. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. XXXX-0082 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28342 uk Схід-Захід: Історико-культурологічний збірник Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Усна історія: теорія Усна історія: теорія
spellingShingle	Усна історія: теорія Усна історія: теорія Мусієздов, О. Соціологічна проблематика в дослідженнях усної історії Схід-Захід: Історико-культурологічний збірник
format	Article
author	Мусієздов, О.
author_facet	Мусієздов, О.
author_sort	Мусієздов, О.
title	Соціологічна проблематика в дослідженнях усної історії
title_short	Соціологічна проблематика в дослідженнях усної історії
title_full	Соціологічна проблематика в дослідженнях усної історії
title_fullStr	Соціологічна проблематика в дослідженнях усної історії
title_full_unstemmed	Соціологічна проблематика в дослідженнях усної історії
title_sort	соціологічна проблематика в дослідженнях усної історії
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України
publishDate	2008
topic_facet	Усна історія: теорія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28342
citation_txt	Соціологічна проблематика в дослідженнях усної історії / О. Мусієздов // Схід-Захід: Історико-культурологічний збірник. — 2008. — Вип. 11-12. — С. 83-90. — Бібліогр.: 27 назв. — укр.
series	Схід-Захід: Історико-культурологічний збірник
work_keys_str_mv	AT musíêzdovo socíologíčnaproblematikavdoslídžennâhusnoíístoríí
first_indexed	2025-07-03T08:24:37Z
last_indexed	2025-07-03T08:24:37Z
_version_	1836613451197186048
fulltext	Олексій мусієздов (Харків, Україна) соціологіЧна проблематика в дослідженнях усної історії Соціологічна уява дає нам змогу встановлювати співвіднесеність історії та біографії та їхній взаємозв’язок у межах одного суспільства. Ч. Р. Мілс. Соціологічна уява Соціологічна проблематика стосується того, що і як вивчає соціологія. Не вдаючись до опису теоретичних дискусій, можемо послатися на визначення соціології, яке да- ється в популярному американському підручнику: соціологія — це наукове вивчення суспільства 1. Додамо також, що соціологія вивчає суспільство через діяльність людей (і тим відрізняється, наприклад, від соціальної філософії або філософії історії). Якщо розглядати суспільство як упорядковану діяльність людей, то соціологію буде цікави- ти, по-перше, який саме цей порядок 2, а по-друге, чим зумовлена ця діяльність. До останнього варто дати невеликий коментар. Справа в тому, що несоціальні чинники людської поведінки (які безумовно існують), по суті, не входять у поле соціологічно- го аналізу. Так, наприклад, Е. Дюркгайм, характеризуючи «соціальні факти», які становлять, на його думку, предмет соціології, відзначає, що вони перебувають поза індивідом, мають примусову силу і «їх не слід змішувати з органічними явищами, тому що вони складаються з уявлень і дій, ні з явищами психічними, які існують лише в індивідуальній свідомості й завдяки їй. Вони являють, отже, новий вид, і саме їм і має бути надано назву соціальних» 3. Зокрема, це означає, що пояснення поведінки, наприклад, станом афекту або особливостями темпераменту, хоча й може бути слуш- ним, але не є соціологічним. І далі він додає, що соціальним фактом є спосіб (зроби- ти індивіда сприйнятливим до зовнішнього примусу), загальний для даного соціального простору 4, тобто йдеться, по суті, про соціальні норми (як говорив сам Дюркгайм — про колективні уявлення) — саме вони цей самий порядок і виражають. І дійсно, наша поведінка являє собою постійне співвіднесення з нормами, знаємо ми про них чи ні. Тут не йдеться про високу мо раль, норма — це лише те, що є прийнятим, і якщо прак- тика переходу вулиці на червоне світло поширена (тобто фактично так прийнято, припустимо), то це й буде нормою, нехай навіть вона суперечить нормі офіційній. Навіть порушення норми може бути виправдано відповідністю іншим нормам 5. Тоб- то соціологію цікавить насамперед те надіндивідуальне, яким зумовлений існуючий у суспільстві порядок. Не є новиною різноманіття соціологічних концепцій і підходів. Соціологічні підходи можна класифікувати, зокрема, на підставі їх орієнтації на використання 84 Схід / Захід. Випуск 11–12. Спеціальне видання певних методів: наприклад, існує так звана кількісна і якісна соціологія, які можна назвати дослідницькими стратегіями. У їх основі лежать різні принципи бачення й вивчення суспільства. Загалом відмінність у принципах цих стратегій полягає в тому, що кількісна соціологія орієнтується скоріше на визначальну роль суспільства в людській поведінці, а якісна — на визначальну роль людської поведінки у функ- ціонуванні суспільства. До останнього належать, як правило, теорії, які заведено об’єднувати під загальною назвою «мікросоціологічні» — такі, у центрі уваги яких перебувають індивіди, їхня поведінка, зумовлена їхнім баченням й інтерпретацією ситуацій — символічний інтеракціонізм (Ч. Кулі, Дж. Г. Мід, П. Блумер), етномето- дологія (Г. Гарфінкель), феноменологічна соціологія (А. Шуц), драматургічна со- ціологія (Е. Гоффман) та ін. Кількісна соціологія вивчає здебільшого масові соціальні явища, будує теорії й формулює гіпотези переважно дедуктивно, орієнтована на причинне пояснення, вимірювання, широко використовує формалізацію соціологічних даних і статистич- ні методи перевірки гіпотез й обґрунтування отриманих висновків. Якісна соціо- логія акцентує свою увагу на унікальному досвіді людини, її переживанні певних подій і ситуацій, прагнучи через нього скоріше не пояснити, а на основі якомога повнішого описання досліджуваних феноменів зрозуміти суспільство. Тут, як пра- вило, використовуються індуктивна логіка, неформалізовані та/або такі, що важко піддаються формалізації, дані — арсенал статистичних методів через це практично не задіяний, принаймні на рівні аналізу даних 6. Вважається, що якісні методи зо- рієнтовані на людину, тому представники якісної соціології гордо йменують свій підхід гуманістичним. Відповідно, із цього й випливають як переваги, так і вади обох підходів. Наприклад, методи якісної соціології, з одного боку, досить плідні на ета- пі уточнення й формулювання гіпотез, але з іншого боку — висновки, засновані винятково на матеріалах, отриманих якісними методами, досить часто зазнають справедливої критики щодо їх об’єктивності й обґрунтованості. Це пов’язано з низкою обставин. По-перше, з добором випадків для досліджен- ня якісними методами: що спостерігати, які саме об’єкти соціальної реальності можуть вважатися такими, що репрезентують суспільство або його частини з точки зору, що цікавить дослідника. По-друге, з їхньою кількістю: як правило, через на- багато більші витрати, зокрема, часу, організаційних зусиль і т. ін., ніж у випадку кількісних досліджень, число одиниць спостереження в якісних дослідженнях не- велике — принаймні менше кількості, яка дає змогу говорити про статистичну репрезен тативність. Тому репрезентативність якісних досліджень дуже часто під- дається сумніву й вимагає більш істотних теоретичних обґрунтувань. По-третє, з набагато більш значущою роллю дослідника як на етапі збору інформації, так і — що важливіше — на етапі аналізу даних. Наприклад, автори «обґрунтованої теорії» («Grounded Theory») стверджують, що однією з необхідних умов успішного вико- ристання цього методу є дослідницька навичка, названа ними «теоретичною чутли- вістю». Крім того, доречно згадати думку таких соціологів, як Ч. Р. Міллс, П. Штомп- ка, З. Бауман та інших про те, що соціологія конституюється не стільки корпусом 85 теорій і методів, скільки своєрідним способом бачення соціальної реальності — так званим «соціологічним мисленням», або «соціологічною уявою»7. По-четверте, най- частіше з відсутністю чітко сформульованих і таких, що підлягають перевірці й по- вторенню, процедур дослідження (за винятком досить загальних і абстрактних вимог того або іншого методу) тощо. Зазначені обставини, втім, не завжди є непереборними, а традиція якісної со- ціології має досить солідну історію — можна згадати хоча б роботи представників чиказької соціологічної школи, зокрема відому працю В. Томаса й Ф. Знанецького «Польський селянин у Європі й Америці», побудовану на матеріалах, проаналізо- ваних якісними методами. Проте історія ця далеко не проста: як відомо, протягом практично всього ХХ ст. в соціології панівним був кількісний підхід. Так, у західній соціології багато в чому визначальну роль відігравав структурний функціоналізм, підкріплений досить сильною емпіричною методологією П. Лазарсфельда, а до- слідження з використанням якісних методів, як і мікросоціологічні теорії, перебу- вали не на перших ролях. Вітчизняна соціологія, незважаючи на панування марк- систського підходу, багато в чому перейняла, і небезуспішно, кількісну дослідниць- ку стратегію, крім того, для неї особливо актуальною виявилася відома теза про те, що в будь-якій науці рівно стільки науки, скільки в ній математики. І лише останнім часом, завдяки зростанню знання про різноманіття не лише теоретичних, але й до- слідницьких підходів, можемо спостерігати в нас своєрідну «моду» на якісні дослі- дження. У цьому контексті можна розглядати й звернення соціології до методів усної історії (яка нерідко трактується саме як сукупність історичних методів 8), хоча, як бачимо, використання подібних методів (зокрема, біографічний метод, вільне інтерв’ю, лейтмотивне інтерв’ю і т. ін.) не є чимось зовсім новим для соціології. Мабуть, найближчим до методів усної історії є метод біографічного інтерв’ю. Незважаючи на те, що в широкому значенні він може містити всілякі прийоми збирання й аналізу матеріалів (від аналізу — наприклад, контент-аналізу — письмо- вих автобіографій до інтерпретації усних свідчень про власне або чуже життя), під біографічним методом у вузькому значенні зазвичай розуміємо збирання й аналіз даних біографічних інтерв’ю — інтерв’ю, у яких респондента просять розповісти історію свого життя від народження до сьогоднішнього дня. Подальша участь інтерв’юєра в процесі інтерв’ю по можливості зводиться до мінімуму й обмежується лише стимулюванням респондента до розповіді. І лише коли розповідь завершена, можуть бути поставлені уточнювальні питання, відповіді на які також не повинні перериватися 9. Таким чином, матеріалом біографічного інтерв’ю є спонтанна роз- повідь респондента про своє життя, викладена ним в усній формі біографія. Далі текст інтерв’ю транскрибується й аналізується. Як бачимо, методика проведення біографічного інтерв’ю багато в чому збігається з тією, яка використовується в усно- історичних дослідженнях. Існує значний досвід роботи з біографічними інтерв’ю в рамках соціології, у ба- гатьох навчальних посібниках розповідається про біографічний метод 10, однак більшість робіт, присвячених йому, основну увагу приділяють питанням процедури Олексій Мусієздов. соцІологІчна проблематика в дослІдженнях усної ІсторІї 86 Схід / Захід. Випуск 11–12. Спеціальне видання його проведення 11, аналіз отриманого матеріалу часто залишається за кад ром 12. Така ситуація легко пояснюється тим, що якісні методи, особливо аналізу даних, як уже було сказано, досить багато «віддають на відкуп» дослідникові, суб’єктивна складова в них є досить великою. Принципи роботи з даними біографічних інтерв’ю часто розділяють на два підходи — класичний та інтерпретативний. У першому випадку біографії виступа- ють як інструмент пізнання певних соціальних явищ, у другому — самі по собі є предме том аналізу (Н. Денцин) 13. Однак, на наш погляд, такий поділ є трохи штучним, оскільки соціологія так чи інакше покликана вивчати соціальні явища, а не щось інше, і у випадку інтерпретативного підходу біографія також, нехай на- віть через власну індивідуальність, розкриває різні прояви соціального (норми, цінності, ідентичності тощо). Як приклад свого роду перетинів між усною історією й соціологією можна зга- дати діяльність журналіста й усного історика із Чикаго Стадса Теркеля. У 1930-х рр. він брав участь у проекті, у рамках якого на Американському Півдні відбувалося збирання інтерв’ю в людей, котрі у свої молоді роки ще застали рабство — до гро- мадянської війни в США. На нього вплинула традиція вже згадуваної чиказької соціологічної школи, і Теркель випустив кілька робіт, виконаних у дусі методології, що передбачає інтерв’ювання й спостереження за повсякденним життям людей для розуміння соціальних проблем 14. Слід зауважити, що однією з презумпцій досліджень подібного роду є той факт, що не всі рівною мірою мають можливість «свідчити» в історичному або соціологіч- ному сенсі, тобто висловлювати свою думку про що-небудь або своє знан ня про які- небудь події. Ця проблема добре відома як історикам, так і соціологам. Так, ще А. Ле- февр історії держав і правителів протиставив історію повсякденного життя людей, а інші дослідники звертаються до свідчень тих, чия версія тих або інших подій може відрізнятися від офіційної не тому, що суперечить історичній істині, а через немож- ливість її висловити — тобто до членів соціально непривілейованих груп. У соціології також існує ця проблема. Річ у тім, що більшість масових опитувань громадської думки явно або неявно припускають рівнозначність різних думок з тих чи інших питань, хоча на практиці виявляється, що такої рівнозначності не існує. Свого часу аналіз подібної ситуації дав можливість відомому французькому соціо- логові П. Бурдьє дати своїй статті досить яскраву назву «Громадської думки не іс- нує» 15. Соціальні уявлення не рівнозначні — більше значення мають думки тих, хто посідає в суспільстві високостатусні позиції (вони і є «лідерами громадської думки»). Більше того, у суспільстві відбувається боротьба за нав’язування своїх думок, уявлень, бачення соціального простору, що відповідає певним інтересам. Той же П. Бурдьє назвав цю ситуацію «символічною боротьбою» за «владу номінації» — за право ле- гітимного визначення соціального порядку 16. Таким чином, соціально непривіле- йовані групи виявляються у підпорядкованій позиції, і їхній «голос» важко підда- ється фіксації в соціологічних дослідженнях. Можна також відзначити факт, який часто фіксується в соціології, коли такі групи дають максимальну порівняно з інши- 87 ми групами кількість «відсутності відповіді» на запитання 17. Це зумовлено тим, що практики та уявлення розпізнаються й розрізняються на рівні практичної логіки 18, на рівні звички, автоматичного й спонтанного реагування. Вираження ж свого ро- зуміння соціального світу й думок щодо нього на вербальному рівні передбачає певну рефлексію, тобто додаткову роботу, яка потрібна й відбувається далеко не завжди, а лише в тих випадках, коли виникає необхідність — позначити, підкресли- ти відмінність, особливість, своєрідність себе та/або «своєї» групи стосовно інших. Тобто тоді, коли виникає потреба представництва, з метою спеціально заявити про своє існування й свої інтереси 19. Кожен дійсно має практичне чуття щодо соціаль- ного світу й того, що відбувається в ньому, але мало хто при цьому замислюється про те, як це своє відчуття виразити. Інакше кажучи, можна бути, припустімо, «селяни- ном» і при цьому не замислюватися про вираження своїх поглядів, оскільки подібна рефлексія є, по суті, особливою практикою. Практикою, яка не належить до тих практик, які «селяни» зазвичай мають виконувати відповідно до своєї соціальної позиції, тобто не властивою їм 20. Тому спробувати виразити «голоси» соціально не- привілейованих груп важливо як для історії, так і для соціології 21. Дослідження з усної історії подібні до соціологічних ще й у тому, що дозволяють вивчати відмінності між нормативною поведінкою і такою, що реально здійсню- ється (відбулася). Хоч би які були норми, що регламентують людську поведінку, для вивчення суспільства дослідження самих цих норм замало, оскільки в реаль- ному житті, як ми вже згадували, існують різні варіації їхнього виконання й по- рушення 22. Тут можна знову згадати практичне чуття, пов’язане з імпліцитною нормативністю й соціальним осудом: «Соціальний осуд діє завжди, і це добре від- чувають ті, хто його зазнає: селяни на пляжі, що зіштовхнулися з містянами- відпочивальниками, зайнятими винятково доглядом за своїм тілом; «бідні батьки», що відчувають страждання, готуючи офіційну сімейну вечерю «за правилами» (чи можна подавати ковбасу, які овочі вибрати для гарніру?); ветеран, якому належить виступити з промовою на честь свого «улюбленого патрона»; «прості люди», що «позують» для фотографії; «скромне» сімейство, якому треба пройти через всі ритуали у зв’язку із одруженням одного з членів з особою більш високого й по- чесного походження» 23. Як саме і які саме рішення люди приймають у непростих життєвих ситуаціях — питання цілком соціологічне, яке досить часто зустрічаєть- ся в дослідженнях з усної історії. Посилаючись на А. Портеллі, ризикну висловити думку про те, що усна історія набула поширення не лише через необхідність пошуку нових методів встановлення історичних фактів. Дослідники звернули увагу на досить дивну річ: свідчення людей про історичні події (навіть розповіді очевидців) часом відрізняються від уже досто- вірно встановлених фактів 24. У чому причина таких розбіжностей? Відповіді на це питання лежать саме в площині соціології. Можна сказати, що в соціології існує принцип соціальної зумовленості знання. Його можна пов’язувати з марксистським вченням про ідеологію або із соціологією науки тощо, але суть залишається тією самою. Наприклад, один з напрямків Олексій Мусієздов. соцІологІчна проблематика в дослІдженнях усної ІсторІї 88 Схід / Захід. Випуск 11–12. Спеціальне видання соціології науки, відштовхуючись від тези Дюркгайма-Мосса про те, що у всіх кла- сифікаціях, створюваних людьми, виражаються відносини між людьми, спрямував свій інтерес на вивчення того, як пов’язані наукові побудови того або іншого вче- ного з його соціальними інтересами 25. Якщо ж під знанням розуміти будь-які уяв- лення взагалі, то думка про соціальну зумовленість уявлень тим більше безумовно визнається як класиками соціології, так і сучасними дослідниками. Цю саму ідею розвивав, зокрема, учень Е. Дюркгайма М. Хальбвакс. Він стверджував, що індиві- дуальна пам’ять повністю залежить від пам’яті колективної — індивідуальні образи минулого, особисті спогади й суб’єктивні ремінісценції зумовлені їхнім місцем у концептуальних структурах тієї або іншої соціальної спільноти, вплетені в розу- міння минулого, властиве групі 26. Це, на його погляд, проявляється й у процесі запам’ятовування подій, і в їх «зберіганні», й у відтворенні. І саме ця ідея виявляєть- ся плідною під час пошуку відповідей на питання, пов’язані з усноісторичними свідченнями. Соціологічна проблематика в дослідженнях усної історії пов’язана насамперед з тими чинниками, які вказують на соціальну зумовленість пам’яті й спогадів. А це означає, що «соціологічний» акцент робиться не стільки на тому, що розповідає інформант, скільки на тому, як він це робить 27. У цьому випадку зміст розповіді як такий виступає скоріше тлом для прояву соціальної детермінації розповіді й життє- вого досвіду оповідача. Специфіка ж власне соціологічних досліджень (на відміну від усноісторичних) полягає в тому, що крізь призму біографій вивчається саме суспільство, а окремі люди й досвід їхнього життя цікавлять соціологію тією мірою, якою вони репрезентують його. З огляду на сказане щодо соціологічних досліджень, заснованих на якісній ме- тодології, можна говорити про те, що навряд чи матеріали усної історії можуть при- служитися для якихось широких узагальнень. Скоріше тут може йтися про спроби побудови «теорії випадку» («сase study»), про виявлення схем сприйняття, що лежать в основі розповіді інформанта, а також чинників, що спричиняють це сприйняття, — тобто про те, яким чином соціально загальне переломлюється крізь призму індиві- дуального досвіду й конкретних життєвих ситуацій. Практика досліджень з усної історії показує, що в центрі уваги дослідників, як правило, виявляються досить травматичні для людської пам’яті події — наприклад, досить великою є кількість досліджень, присвячених подіям, пов’язаним з військо- вими конфліктами і т. ін. Інтерес істориків до цих подій цілком очевидний — вста- новлення непростих з огляду вивчення історичних фактів. Однак подібні події є цінними й для соціології, оскільки саме в таких умовах відбувається свого роду випробовування соціальних норм: обставини часто ставлять людей перед необхід- ністю здійснювати вибір між дотриманням певних норм і виживанням. Як це від- бувається? Як приймаються рішення? Як люди інтерпретують свою поведінку? Відповіді на ці й інші питання допомагають прояснити, яким, власне, є суспільство — і те, до якого належать свідчення інформантів, і сучасне, на вимоги якого орієнто- вана їхня розповідь. 89 1 Смелзер Н. Социология / Пер. с англ. — М., 1994. — 688 с. 2 Згадаймо О. Конта, для якого соціологія — наука про ПОРЯДОК та прогрес людських суспільств (хоча сам він, очевидно, віддавав перевагу розмірковуванням про прогрес). 3 Дюркгейм Э. Общественное разделение труда. Метод социологии / Пер. с фр. и послесловие Л. Б. Гофмана. — М., 1991. — С. 412. 4 Дюркгейм Э. Общественное разделение труда. Метод социологии / Пер. с фр. и послесловие Л. Б. Гофмана. — М., 1991. — 572 с. 5 Бурдье П. Практический смысл / Пер. с фр.: А. Т. Биксов, К. Д. Вознесенская, С. Н. Зенкин, Н. А. Шматко; Отв. ред. пер. и послесл. Н. А. Шматко. — СПб., 2001. — 562 с. 6 Семенова В. В. Качественные методы: Введение в гуманистическую социоло- гию. — М., 1998. — С. 37. 7 Див., напр.: Бауман З. Мыслить социологически. — М., 1996. — 255 с.; Бергер П. Приглашение к социологии // Человек и общество. Хрестоматия / Под ред. С. А. Ма- кеева. — К., 1999. — С. 17–23; Штомпка П. Теоретическая социология и социологи- ческое воображение (доступно на http://sociologi.narod.ru/lib/Sh1.htm). Страус А., Корбин Дж. Основы качественного исследования: обоснованная теория, процедуры и техники / Пер. с англ. и послесловие Т. С. Васильевой. — М., 2001. — 256 с. 8 Грінченко Г. Г. Усна історія — теорія, метод, джерело // Невигадане. Усні історії остарбайтерів / Авт.-упоряд., ред., вступ. ст. Г. Г. Грінченко. — Харків, 2004. — С. 10–32. 9 Як бачимо, перша, основна частина біографічного інтерв’ю має характер на- ративного, а друга — лейтмотивного. 10 Див., напр., Астафьева Е. Н., Кошелева О. Е., Мещеркина Е. Ю., Нуркова В. В. Би- ографическое интервью: учебно-методическое пособие / Под ред. В. Г. Безрогова. — М., 2001. — 88 с.; Профатилова Л. Г. Методическое пособие по курсу «Качественные методы в социологических исследованиях» для студентов. — Х., 2004. — 48 с. 11 Встановленню контакту й мотивації інформанта до розповіді, застосуванню технічних засобів, прийомів транскрибування усного тексту в письмовий тощо. 12 Напевне, найвідоміше дослідження, проведене за допомогою цього методу, — «Долі людей. Росія. ХХ століття» — викликало свого часу досить бурхливу дискусію явною неоднозначністю своїх висновків. 13 Профатілова Л. Г. Біографічний метод: два дослідницькі підходи // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. — Харків, 2003, — С. 158—160. 14 Лоскутова М. В. Введение // Хрестоматия по устной истории / Пер., сост., вве- дение, общ. ред. М. В. Лоскутовой. — СПб., 2003. — С. 9–10. 15 Бурдье П. Общественное мнение не существует // Бурдье П. Социология поли- тики: Пер.с фр. / Сост., общ. ред. и предисл. Н. А. Шматко. — М., 1993. — С. 159–177. 16 Бурдье П. Социальное пространство и символическая власть // Начала. Choses dites: Пер. с фр. Шматко Н.А. / Pierre Bourdieu. Choses dites. Paris, Minuit, 1987. — М., 1994. — C. 181–207; Бурдье П. Символический порядок и власть номинации // Бурдье П. Социология политики / Пер. с фр.; Сост., общ. ред. и предисл. Н. А. Шматко. — М., 1993. — С. 72–79. Олексій Мусієздов. соцІологІчна проблематика в дослІдженнях усної ІсторІї 90 Схід / Захід. Випуск 11–12. Спеціальне видання 17 Шампань П., Ленуар Р., Мерлье Д., Пенто Л. Начала практической социоло- гии / Пер. с фр. Д. В. Баженова, Е. Д. Вознесенской, Г. А. Чередниченко; Отв. ред. Н. А. Шматко. — М., 1996. — 240 с. 18 Бурдье П. Практический смысл / Пер. с фр. — СПб., 2001. — 562 с. 19 Шампань П. Делать мнение: Новая политическая игра / Пер. с фр. под ред. Н. Г. Осиповой/ Faire l’opinion le nouveau jeu politique. — Paris, 1990. — М., 1997. — 317 с. 20 «За практикою слід визнати особливу, нелогічну логіку, щоб не вимагати від неї більше логіки, ніж вона здатна дати, неминуче примушуючи її говорити незв’язності або нав’язуючи їй штучну зв’язність» (Бурдье П. Практический смысл / Пер. с фр. — СПб., 2001. — C. 167). 21 До речі, дослідження високостатусних груп також нерідко буває утруднене, але вже із зовсім інших причин — такі групи мають можливість обмежувати іншим до- ступ до їхнього приватного життя, й чисельність їх доволі невелика, що не дає змоги вивчати цю групу в межах статистичних досліджень. 22 Бурдье П. Практический смысл / Пер. с фр. — СПб., 2001. — 562 с.; Волков В. В. «Следование правилу» как социологическая проблема // Социологический журнал. — 1998. — № 3/4. — С. 157–170. 23 Шампань П., Ленуар Р., Мерлье Д., Пенто Л. Начала практической социоло- гии / Пер. с фр. — М., 1996. — С. 95–96. 24 Портелли А. Смерть Луиджи Трастулли. Память и событие // Хрестоматия по устной истории / Пер., сост., введение, общ. ред. М. В. Лоскутовой. — СПб., 2003. — С. 202–230. 25 Современная западная социология науки. Критический анализ / Ред. В. Ж. Кел- ле, Е. З. Мирская, А. А. Игнатьев. — М., 1988. — 272 с. 26 Грінченко Г. Г. Усна історія — теорія, метод, джерело // Невигадане. Усні історії остарбайтерів / Авт.-упоряд., ред., вступ. ст. Г. Г. Грінченко. — Харків, 2004. — С. 10–32. 27 Можна говорити, що припущення про якщо не тотожність, то відповідність структури розповіді структурі свідомості лежить в основі всіх подібних досліджень.

Соціологічна проблематика в дослідженнях усної історії

Institution

Ähnliche Einträge