Охорона здоров’я в системі глобальних суспільних благ: міжнародні порівняння
З огляду на необхідність підвищення якості надання медичних послуг в Україні у статті розглянуто особливості функціонування сфери охорони здоров’я в різних країнах світу, проаналізовано типові проблеми надання медичних послуг та умови їх розв’язання в контексті активізації ролі суспільного сектора е...
Gespeichert in:
| Datum: | 2011 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут економіки та прогнозування НАН України
2011
|
| Schriftenreihe: | Економічна теорія |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28471 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Охорона здоров’я в системі глобальних суспільних благ: міжнародні порівняння / О.В. Длугопольський // Економічна теорія. — 2011. — № 3. — С. 83-97. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-28471 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-284712011-11-13T12:10:18Z Охорона здоров’я в системі глобальних суспільних благ: міжнародні порівняння Длугопольський, О.В. Міжнародна економіка З огляду на необхідність підвищення якості надання медичних послуг в Україні у статті розглянуто особливості функціонування сфери охорони здоров’я в різних країнах світу, проаналізовано типові проблеми надання медичних послуг та умови їх розв’язання в контексті активізації ролі суспільного сектора економіки. Specific features of the functioning of the sphere of health care in different countries are considered taking into account the need to improve the quality of medical services in Ukraine. Typical problems of providing health care services are described and conditions for resolving these problems are outlined under the perspective of activization of the role of public sector of economy. 2011 Article Охорона здоров’я в системі глобальних суспільних благ: міжнародні порівняння / О.В. Длугопольський // Економічна теорія. — 2011. — № 3. — С. 83-97. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. 1811-3141 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28471 338.45.01 uk Економічна теорія Інститут економіки та прогнозування НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Міжнародна економіка Міжнародна економіка |
| spellingShingle |
Міжнародна економіка Міжнародна економіка Длугопольський, О.В. Охорона здоров’я в системі глобальних суспільних благ: міжнародні порівняння Економічна теорія |
| description |
З огляду на необхідність підвищення якості надання медичних послуг в Україні у статті розглянуто особливості функціонування сфери охорони здоров’я в різних країнах світу, проаналізовано типові проблеми надання медичних послуг та умови їх розв’язання в контексті активізації ролі суспільного сектора економіки. |
| format |
Article |
| author |
Длугопольський, О.В. |
| author_facet |
Длугопольський, О.В. |
| author_sort |
Длугопольський, О.В. |
| title |
Охорона здоров’я в системі глобальних суспільних благ: міжнародні порівняння |
| title_short |
Охорона здоров’я в системі глобальних суспільних благ: міжнародні порівняння |
| title_full |
Охорона здоров’я в системі глобальних суспільних благ: міжнародні порівняння |
| title_fullStr |
Охорона здоров’я в системі глобальних суспільних благ: міжнародні порівняння |
| title_full_unstemmed |
Охорона здоров’я в системі глобальних суспільних благ: міжнародні порівняння |
| title_sort |
охорона здоров’я в системі глобальних суспільних благ: міжнародні порівняння |
| publisher |
Інститут економіки та прогнозування НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Міжнародна економіка |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28471 |
| citation_txt |
Охорона здоров’я в системі глобальних суспільних благ: міжнародні порівняння / О.В. Длугопольський // Економічна теорія. — 2011. — № 3. — С. 83-97. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. |
| series |
Економічна теорія |
| work_keys_str_mv |
AT dlugopolʹsʹkijov ohoronazdorovâvsistemíglobalʹnihsuspílʹnihblagmížnarodníporívnânnâ |
| first_indexed |
2025-07-03T08:36:29Z |
| last_indexed |
2025-07-03T08:36:29Z |
| _version_ |
1836614203121598464 |
| fulltext |
© О.Длугопольський, 2011 83
УДК 338.45.01
О.В.Длугопольський, канд. екон. наук, доцент
Тернопільський національний економічний університет
ОХОРОНА ЗДОРОВ’Я В СИСТЕМІ ГЛОБАЛЬНИХ
СУСПІЛЬНИХ БЛАГ: МІЖНАРОДНІ ПОРІВНЯННЯ
З огляду на необхідність підвищення якості надання медичних послуг в Україні у
статті розглянуто особливості функціонування сфери охорони здоров’я в різних
країнах світу, проаналізовано типові проблеми надання медичних послуг та умови
їх розв’язання в контексті активізації ролі суспільного сектора економіки.
З поступом глобалізації суспільство стикається з численними викли-
ками, що змінюють сприйняття та реакцію світових спільнот на вже відомі
соціально-економічні явища і процеси. Останнім часом до таких "болю-
чих" проблем суспільства прийнято відносити проблему охорони здоров’я
населення, що поступово стає питанням міжнародних відносин та розгля-
дається в контексті надання глобальних суспільних благ.
Щодо надання суспільних благ, то ще наприкінці ХІХ століття в еко-
номічній науці виокремилось два традиційних вектори, які відрізняють фі-
нансову науку (німецька традиція) від теорії державних фінансів (англій-
ська традиція)1. В німецькій традиції акцентується увага на суспільній опіці
щодо споживання певних товарів і послуг, стосовно яких у суспільства є
свій нормативний інтерес, який не може бути "виведений" з індивідуаль-
них інтересів окремих агентів ринку. Такі блага позначаються дефініцією
"патронатні блага" (protected goods) — їх виробництво і споживання
пов’язане з державною активністю, а також вони забезпечують компліме-
нтарність індивідуальної та соціальної корисності2. Причому до патронат-
них благ можуть належати як суспільні, так і приватні товари і послуги,
адже світовою наукою поки що не вироблено чітких критеріїв благ, що
підпадають під державну опіку3. До кола патронатних благ потрапляють
і так звані мериторні товари Р.Масгрейва4, попит на які з боку приватних
осіб відрізняється від нормативних настанов суспільства; в зазначеному
контексті важливо встановити співвідношення патронатних (ПБ), мери-
торних (МБ) та суспільних благ (СБ), яке, зокрема може виглядати так:
СБ < МБ < ПБ.
1 Рубинштейн А.Я. К теории рынков "опекаемых благ": доклад на Секции эконо-
мики отделения общественных наук РАН, 25 марта 2008 г. — М., 2008.
2 Для того щоб товар чи послуга належали до складу патронатних благ, необхідно
і достатньо, щоб вони володіли соціальною корисністю (постулат економічної со-
ціодинаміки).
3 Гринберг Р.С. Экономическая социодинамика / Р.С.Гринберг, А.Я.Рубинштейн. —
М., 2000; Гринберг Р.С. Социальная экономика: введение в новую аксиоматику /
Р.С.Гринберг, А.Я.Рубинштейн // Российский экономический журнал. — 1997. — № 1.
4 Musgrave R.A. Merit Goods // The New Palgrave. — London-Basingstoke, 1987.
О.В.Длугопольський
84
Національна система охорони здоров’я, на нашу думку, є і патрона-
тним, і до мериторним благом. По-перше, оскільки суспільні інтереси фо-
рмуються як ринком, так і за допомогою політичного процесу, то важливо
виокремлювати індивідуальну та соціальну корисність у контексті патрона-
тних благ. Здоров’я, безперечно, є надзвичайно цінним товаром для інди-
відів, проте процес його збереження не обмежується лише індивідуаль-
ними зусиллями, а й суспільними, оскільки пов’язаний з рівнем економіч-
ного розвитку, якістю людського капіталу, обсягом соціальних видатків.
По-друге, попит на послуги охорони здоров’я з боку населення має певну
специфіку, оскільки переважна більшість населення не виявляє особливо-
го інтересу до послуг профілактичного характеру, не усвідомлює важли-
вості фінансового забезпечення щорічних обстежень тощо. Крім того, іс-
нує частина населення, яка не лише не піклується про стан свого здо-
ров’я, а й свідомо йому шкодить, тому нормативний інтерес суспільства
до збереження здоров’я населення проявляється у масштабних агітаціях
на користь здорового способу життя, запровадження спеціальних адмініс-
тративних та регуляторних механізмів підтримки належного стану здо-
ров’я переважної більшості членів суспільства. Тобто система охорони
володіє ознаками суспільних благ, ідею яких було закладено західноєвро-
пейськими мислителями гуманістичного напряму XVI—XVIII століть
Ж.Бодена, Т.Гоббса, Дж.Локка, Ж.Руссо та ґрунтовно розвинене у працях
П.Самуельсона, Дж.Б’юкенена, Р.Масґрейва, Г.Таллока, М.Олсона, А.Пі-
кока, Дж.Хеда, Л.Йохансена, Д.Кампа. Американський вчений К.Боулдінг
вивів категорію суспільного блага за межі економіки, наділяючи його та-
кож соціальними та етичними властивостями. Е.Доунс визначав суспільне
(колективне) благо як таке, що забезпечує неподільні вигоди, тобто саме
існування такого блага дозволяє "кожній особі скористатися ним незале-
жно від того, як багато інших людей отримують вигоду з нього"5. П.Са-
муельсон визначає суспільні блага як блага "колективних витрат". За ви-
значенням Г.Ахінова, суспільне благо, на відміну від приватного, — це
"благо, використання якого приносить прибуток у вигляді більшої
корисності чи менших витрат більш ніж одній особі одночасно"6. В цілому
ж суспільні блага можна поділити за критерієм охоплення на глобальні
й приватні. Глобальним властиві дві основні характеристики, що відрізня-
ють їх від приватних: невиключність зі споживанням та неконкурентність.
Граничні витрати надання суспільних благ індивідуальному споживачеві
дорівнюють нулю, а поява додаткового споживача являє собою Парето-
покращення.
З кола товарів приватного використання суспільні блага виокрем-
люються також низкою додаткових властивостей: вони надаються спожи-
вачам, оминаючи конкурентний ринок; створювані ними вигоди неподільні
на індивідуальні частини; рішення про постачання цих благ приймається
за суспільною (колективною) згодою; забезпечення цих благ здійснюється
через механізм державних фінансів; такого роду блага неможливо вкрас-
5 Downs A. An Economic Theory of Democracy. — New York : Harper and Row Publish-
ers, 1957. — 310 p.
6 Ахинов Г.А. Основы экономики общественного сектора: курс лекций. — М., 2003.
— С. 100.
Охорона здоров’я в системі глобальних суспільних благ...
85
ти7. Лише для небагатьох суспільних благ кількість індивідів, що отриму-
ють перевагу з їх наявності, може до безкінечності збільшуватись без до-
даткових витрат, а обмеження доступу до цих благ, якщо й можливе, то
для цілих груп, а не для окремої особи персонально. Стосовно таких чис-
тих суспільних благ можна з упевненістю говорити, що вони є неподіль-
ними, проте більшість суспільних благ є "недосконалими" (змішаними за
своїм характером), що зумовлено наявністю обмежень у їх використанні
та суперництвом у споживанні.
Суспільні товари й послуги, як і приватні блага, мають корисність
для окремого споживача, проте у разі надання приватних благ вибір ви-
користання ресурсів повністю залежить від сформованих переваг індиві-
дів. З суспільними благами ситуація є іншою, оскільки споживач позбав-
лений можливості безпосередньо визначати пропорції їх споживання,
адже: 1) в межах фіскальних стосунків між податкоплатником-споживачем
суспільних благ та державним сектором не існує прямого зв’язку, який
актуалізується лише під час структурування видаткової частини бюджету;
2) індивіди не в змозі диференціювати власний податковий тягар відпо-
відно до сукупної корисності суспільних благ; 3) невідповідність існуючої
структури пропозиції суспільних благ індивідуальним перевагам податкоп-
латників створює передумови для появи неявного перерозподілу добро-
буту; 4) суспільні блага мають не тільки економічну, а й політичну природу
(оподаткування виконує роль фіскального ціноутворення на суспільні бла-
га, а платники податків виступають їхніми споживачами, виявляючи попит
через законодавчо-політичні процедури).
Якщо розглядати систему охорони здоров’я як глобальне суспільне
благо, то з урахуванням вищезазначеного вигоди від існування такого
блага повинні отримувати всі країни та громадяни. Так, згідно з позицією
І.Коул8, надання глобальних суспільних благ спрямоване на досягнення
загального добробуту всього світу, проте вони часто не виробляються,
оскільки в цьому ніхто не зацікавлений. Д.Вудвард та Р.Сміт9 вбачають у
глобальних суспільних благах такі товари та послуги, виробництво яких є
раціональним для загального споживання з точки зору групи націй і для
яких нераціонально виключати окрему націю з кола їх споживачів незале-
жно від того, чи забезпечує нація свій внесок в їх фінансування.
Теоретична дискусія про глобальні суспільні блага була ініційована
різними агенціями ООН (зокрема, Програмою розвитку ООН — UNDP)10,
при визначенні глобальних суспільних благ використовувався двоступінча-
тий підхід: 1) оскільки ці блага є суспільними, то вони характеризуються
7 Шастико А. Организационные рамки предоставления публичных услуг // Вопро-
сы экономики. — 2004. — № 7. — С. 150—155; Козюк В.В. Курс лекцій з дисципліни
"Фінанси" для студентів факультету управління та бізнесу по спеціальності "Мар-
кетинг", "Менеджмент" для всіх форм навчання. — Тернопіль : ТДТУ ім. І.Пулюя,
2001. — С. 77.
8 Kaul I. Providing Global Public Goods: Managing Globalization / І.Kaul, Р.Conceicao,
K.Goulvern, R.U.Mendoza. — New York : Oxford University Press, 2003. — 646 p.
9 Smith R. Communicable Disease Control: a Global Public Good Perspective /
R.Smith, D.Woodward, А.Acharya, R.Beaglehole, N.Drager // Health Policy and Plan-
ning. — 2004. — № 19(5). — Р. 271—278.
10 Kaul I. Global Public Goods: International Cooperation in the 21-st Century / І.Kaul,
І.Grunberg, М.Stern. — Oxford : Oxford University Press, 2003. — 592 p.
О.В.Длугопольський
86
відсутністю конкуренції у споживанні та проблемою невиключності у вико-
ристанні11; 2) глобальність благ означає те, що вони є універсальними для
всіх країн, людей і поколінь.
На фоні зростання кількості наукових публікацій та практичних дис-
кусій щодо глобальних суспільних благ ВООЗ актуалізувала для фахівців
проблему дослідження системи охорони здоров’я; за результатами було
опубліковано працю "Глобальні суспільні блага для здоров’я: перспективи
економіки охорони здоров’я і суспільного здоров’я"12. Дослідники дово-
дять, що стан здоров’я населення за своєю сутністю є не приватним бла-
гом, а глобальним суспільним благом, адже саме населення виступає йо-
го первинним споживачем13. Дійсно, незважаючи на те, що стан здоров’я
часто є конкурентним і взаємовиключним серед окремих суб’єктів та кра-
їн щодо благ, необхідних для забезпечення й підтримки його на належно-
му рівні, існують принаймні два аспекти на користь визначення його як
глобального суспільного блага. По-перше, це "ефект профілактики"
пов’язаний з тим, що попередження захворюваності в однієї особи забез-
печує позитивний зовнішній ефект для інших; по-друге, це значний "нако-
пичувальний ефект", який стосується того, що стан здоров’я індивіда чи
нації має широкі економічні наслідки у контексті його впливу на рівень ви-
робництва чи доходів. Вчені, які займаються проблемами забезпечення
суспільними благами на міжнародному рівні (К.Гоулвен, І.Грюнберг,
І.Коул, Р.Мендоза, Е.Остром)14, апелюють до актуальності контролю за-
хворюваності, консервації побутових відходів, фінансування соціально-
економічної стабільності, здійснення ефективної енергетичної політики,
контролю над корупцією тощо. Сукупність таких намірів, оприлюднених
науковцями на початку ХХІ століття, отримала назву Millennium Develop-
ment Goals ("Цілі розвитку століття").
Ліквідація поліомієліту є класичним прикладом глобального суспіль-
ного блага у сфері охорони здоров’я. У 1988 році Всесвітня асамблея
охорони здоров’я проголосувала за стратегію ліквідації поліомієліту, яку
на той момент передбачалося поширити на 125 країн і п’ять континентів.
До кінця 2001 року всі країни світу ратифікували рекомендовану ВООЗ
стратегію ліквідації поліомієліту через посилення масової імунізації насе-
11 Ostrom E. Neither Market nor State: Governance of Common-Pool Resources in the
21-st Century. — Washington, D.C., 1994.
12 Хеннеланд Г. Здоровье как международная политика — борьба с инфекционны-
ми заболеваниями в регионе Балтийского моря / Г.Хеннеланд, Л.Рове //
www.epinorth.org; Zacher M. Global Epidemiological Surveillance: Global Public Goods.
— New York : Oxford University Press, 1999.
13 З точки зору макроекономічної стратегії, жорсткий поділ між приватними блага-
ми із значними зовнішніми ефектами та чистими суспільними благами є недоціль-
ним. Наприклад, створення інфраструктури для забезпечення своєчасного і ефек-
тивного лікування туберкульозу, мотивація хворих до пошуку та завершення курсу
лікування можуть набувати рис суспільних благ, незважаючи на те, що лікування
для особи, по суті, є приватним благом з позитивним зовнішнім ефектом.
14 Kaul I. Providing Global Public Goods: Managing Globalization / І.Kaul, Р.Conceicao,
K.Goulvern, R.U.Mendoza. — New York : Oxford University Press, 2003. — 646 p.; Os-
trom E. Neither Market nor State: Governance of Common-Pool Resources in the 21-st
Century. — Washington, D.C., 1994; Kaul I. Global Public Goods: International Coopera-
tion in the 21-st Century / І.Kaul, І.Grunberg, М.Stern. — Oxford : Oxford University
Press, 2003. — 592 p.
Охорона здоров’я в системі глобальних суспільних благ...
87
лення. В результаті узгоджених дій країн із використанням механізмів
міжнародного державно-приватного партнерства лише 10 країн виявились
ендемічними за захворюванням15.
Навіть через п’ятдесят років після впровадження ефективного ліку-
вання туберкульозу захворювання все одно продовжує реєструватися, ви-
ступаючи поруч зі СНІДом домінуючою причиною смертності інфекційного
характеру дорослого населення у світі, що забирає від 1,5 до 2 млн життів
щорічно. В 1993 році ВООЗ оголосила туберкульоз глобальною проблемою
і почала активно пропагувати стратегію DOTS (терапія короткостроковими
курсами під безпосереднім наглядом), яка була успішно апробована ще у
1958 році в Індії. Сьогодні ця стратегія вважається найбільш ефективною
для лікування туберкульозу та економічно вигідною інтервенцією в глобаль-
ній системі охорони здоров’я16. Глобальний план боротьби з туберкульозом
2002 року, розроблення якого фінансувалося Дж.Соросом через Інститут
"Відкрите суспільство", оцінює витрати на реалізацію всіх заходів у
9,1 млрд дол. США, більша частина яких призначена для лікування хворих
активною формою туберкульозу та хворих на туберкульоз у поєднанні з
ВІЛ-інфекцією. Також багато інших фондів (Фонд Гейтса, Фонд Рокфелле-
ра) зробили свій внесок у фінансування таких заходів.
Результатом таких узгоджених дій стала загальносвітова тенденція
зниження рівня захворюваності туберкульозом на 100 тис. населення, яка
особливо яскраво проявляється на приладі європейських країн (табл. 1).
Так, у більшості країн ЄС протягом 1999-2008 років скоротилась кількість
випадків захворюваності на туберкульоз усіх форм.
Доводиться констатувати, на жаль, що сьогодні Україна займає ліди-
руючі позиції за рівнем захворюваності на чимало смертельних хвороб —
СНІД, туберкульоз, рак, вірусний гепатит. Навіть у Португалії, де показник
захворюваності на СНІД також високий (6,57 випадки), спостерігається по-
зитивна тенденція його зниження порівняно з 1999 р. в 1,6 раза. Спеціаль-
на сесія Генеральної асамблеї ООН з проблеми СНІДу у 2001 р. оцінила
потребу у фінансуванні витрат на ВІЛ/СНІД у країнах з низьким і середнім
рівнем доходів, до яких відноситься і Україна, у 9,2 млрд дол. США щоріч-
но. Спільна програма ООН з боротьби зі СНІДом стала глобальною відпо-
віддю на загрозу ВІЛ/СНІД. Проте, як це часто відбувається, саме ці країни
недоотримують фінансування на програми боротьби з вірусними захворю-
ваннями, що пов’язано як з недостатніми ініціативами на ринку виробницт-
ва ліків та вакцин для таких країн, так і з масштабною корупцією в більшос-
ті секторів економік країн з низьким і середнім рівнем доходів.
Досить важливою проблемою для багатьох країн є фінансування
суспільних благ. Зазвичай воно пов’язане з проблемою "безквиткового
пасажира" (free-rider problem), яка виникає щоразу, коли люди намагають-
ся скористатися вигодами суспільних благ, уникаючи власного податкового
15 Незважаючи на те, що контроль інфекційних хвороб є неконкурентним за своїм
впливом, його здійснення вимагає як виключних (вакцинація, презервативи), так і
невиключних інтервенцій (знання профілактичних заходів, оптимальне лікування).
16 При витратах від 0,9 до 3,1 дол. США в рік за збережене життя, DOTS може
швидко знизити як летальність від туберкульозу, так і захворюваність на нього,
забезпечуючи одужання понад 85% хворих.
О.В.Длугопольський
88
Таблиця 1
Динаміка поширення захворюваності в розрізі країн світу,
1999—2008 роки
Захворюваність
на СНІД /
100 тис. нас.
Захворюваність
на туберкульоз
/ 100 тис. нас.
Захворюваність
на вірусний
гепатит /
100 тис. нас.
Захворюваність
на рак
/ 100 тис. нас.
Країна
1999 2008 1999 2008 1999 2008 1999 2008
Велика Британія 1,28 1,42 10,54 12,88 … 15,24 457,1 485,3
Австрія 1,25 0,7 13,41 9,75 15,29 14,92 437,6 425,2
Данія 1,41 0,92 11,04 6,39 6,02 8,76 506,6 595,3
Фінляндія 0,19 0,83 10,94 7,28 47,14 28,93 420,4 494,3
Німеччина 1,04 0,44 12,15 5,57 16,7 18,6 479,1 …
Ісландія 0,35 0,98 3,61 15,97 31,03 13,83 413,4 …
Нідерланди 1,13 1,16 8,84 8,22 … 4,1 479,5 …
Норвегія 0,65 0,53 4,77 7,7 22,95 2,54 475,1 550,9
Швеція 0,76 0,63 5,41 18,5 41,56 37,33 510,0 547,7
Швейцарія 3,91 2,06 10,58 5,63 45,07 3,76 … 1239,3
Італія 3,74 1,91 7,78 4,2 7,3 … … 424,8
Іспанія 7,77 3,5 21,18 16,85 10,19 2,49 … …
Угорщина 0,36 0,22 34,5 12,32 13,29 7,57 … 846,7
Чехія 0,16 0,12 15,61 7,65 22,39 9,41 586,7 …
Польща 0,35 0,3 31,48 39,36 … 6,63 289,2 …
Естонія 0,14 2,38 54,81 38,71 75,53 12,12 429,3 …
Молдова 0,07 2,87 63,27 135,8 83,15 … 148,2 213,2
Росія 0,03 0,59 92,55 89,74 99,08 … 304,1 333,7
Білорусь 0,05 2,76 73,13 52,95 51,7 43,53 330,4 411,1
Україна 1,18 9,73 66,22 81,9 … 69,37 318,5 331,1
Джерело: складено автором на основі даних: http://data.euro.who.int та http://esa.un.org/unpp.
внеску для їхнього фінансування17. Проблема "безквиткового пасажира"
найчастіше виникає у великих групах споживачів, ніж у малих. Саме в ма-
лих групах окремий індивід є настільки важливим з погляду усього колек-
тиву, що його внесок задля досягнення групової мети справляє відчутний
вплив на втрати або вигоди інших учасників групи.
В контексті забезпечення необхідними фінансово-матеріальними
ресурсами для профілактики та лікування СНІДу, туберкульозу на рівні
глобальної спільноти важливо попередити прагнення окремих держав до
"безквиткового проїзду", аналогічно як і протидію потенційних антагоністів
там, де вони мають можливість блокувати рішення щодо надання глоба-
льних суспільних благ. Міжнародні організації можуть забезпечити органі-
заційну та ресурсну підтримку, проте вони залежать від фінансування кра-
їнами-учасницями; більшість країн, що розвиваються, і які переважно є
основними споживачами глобальних суспільних благ, мають обмежені ре-
сурси для інвестування; а транснаціональні корпорації орієнтуються, на-
самперед, на прибуток, отже, інвестують лише в тому разі, якщо самі очі-
кують отримати вигоду. Д.Вудвард та Р.Сміт18 пропонують комбіновану
17 Длугопольський О.В. Теорія економіки державного сектора : навчальний посіб-
ник. — К., 2007.
18 Smith R. Communicable Disease Control: a Global Public Good Perspective /
R.Smith, D.Woodward, А.Acharya, R.Beaglehole, N.Drager // Health Policy and Plan-
ning. — 2004. — № 19 (5). — Р. 271—278; Woodward D. The GATS and Trade in Health
Охорона здоров’я в системі глобальних суспільних благ...
89
систему добровільних інвестицій та планових внесків, які розподіляють
між країнами відповідно до узгоджених схем, що фіксуються національни-
ми податками, скоординованими між країнами, податками, що встанов-
люються та збираються на глобальному рівні, та системою різноманітних
ринкових механізмів. Незважаючи на прогресивність такої схеми фінансу-
вання, на практиці її реалізувати досить складно, адже жодна розвинута
країна не зацікавлена у фінансовій підтримці більш слабких економік, які
до того ж є реальними претендентами на споживання більшої частки гло-
бального суспільного блага.
Сучасні тенденції в системах охорони здоров’я країн світу можна
охарактеризувати так:
1) орієнтація на стаціонарне лікування з розвитком високоспеціалі-
зованої медичної допомоги. Протягом ХХ століття основною ланкою сис-
тем охорони здоров’я більшості країн світу були лікарні, оснащені техно-
логіями та укомплектовані вузькими спеціалістами; в наш час така систе-
ма виявила свою обмеженість у вигляді неефективності та нерівності.
Досвід промислово розвинутих країн свідчить, що орієнтація на стаціо-
нарне лікування призводить до значних витрат, ставить під загрозу гума-
нітарні й соціальні аспекти охорони здоров’я, актуалізує ефект невикорис-
таних можливостей. Починаючи з 1990-х років більшість країн ОЕСР нама-
гаються все менший акцент робити на лікарнях, вузьких спеціалістах,
а також ефективно контролювати вартість лікування через скорочення кі-
лькості лікарняних ліжок, заміну госпіталізації доглядом на дому, норму-
вання медичного обладнання тощо. Загалом, видатки на медичне облад-
нання в США, Японії та країнах ЄС становлять 250—290 дол. США на осо-
бу, тоді як в більшості пострадянських країн — 6—10, в країнах Африки —
2,5 на особу;
2) фрагментація як результат розроблення й реалізації багатьох
програм та проектів одночасно. Якщо міське медичне обслуговування за-
галом пов’язане з лікарнями, то бідні прошарки сільського населення час-
тіше стикаються з прогресуючою фрагментацією медичних послуг, оскіль-
ки "вибіркові" або "вертикальні" підходи зосереджені на програмах і про-
ектах боротьби з окремими хворобами. Різниця в оплаті праці
працівників, що зайняті в звичайному державному секторі і в програмах та
проектах з хорошим фінансуванням, поглиблюють кризу людських ресур-
сів у слабких системах охорони здоров’я. Послуги надаються лише за
хворобами, які фінансуються програмами, а особи, що не підпадають під
жодні програмні пріоритети, залишаються без уваги медиків;
3) поширення комерціалізації медичної допомоги в нерегульованих
системах охорони здоров’я. В багатьох країнах з низьким і середнім рів-
нем доходів недостатнє фінансування і фрагментація медичних послуг
прискорили комерціалізацію сфери охорони здоров’я. При цьому вартість
медичних послуг перекладається на пацієнта незалежно від того, в медич-
ний заклад якої форми власності він звертається, асиметрія інформації
сприяє завищенню цін або зниженню якості пропонованих послуг.
Services: Implications for Health Care in Developing Countries // Review of Interna-
tional Political Economy. — 2005. — № 12 (3). — Р. 511—534.
О.В.Длугопольський
90
Зазначені тенденції є надзвичайно загрозливими для стабільності та
соціально-економічної ефективності сфери охорони здоров’я в глобальних
масштабах, адже ігнорування прав пацієнтів, "вибірковість" надання ме-
дичної допомоги, зниження якості та підвищення цін на медичні послуги,
орієнтація на фінансові результати в стратегічному сенсі "підривають"
якість людського потенціалу, а отже, завдають збитків національним еко-
номіками в плані економічного зростання та інноваційної активності.
Як свідчать дані табл. 2, витрати на стаціонарну допомогу в структу-
рі загальних витрат на охорону здоров’я сягають 45—50% у країнах ЄС, і є
найвищими в Україні — приблизно 70% у 2008 році. Витрати на медика-
менти в середньому становлять 12—15% і є найвищими в Молдові —
35,7%, Угорщині — 31,2%, Естонії — 24,8%. Капітальні видатки на медичні
заклади в більшості країн ЄС становлять 3—4% і щороку зменшуються,
тоді як в Україні та Білорусі спостерігається поступове зростання цього
показника до 10—13%. Проте в умовах високого рівня корумпованості
економік цих країн зазначена тенденція не може розглядатись як одно-
значно позитивна. Що ж стосується готівкових виплат на охорону здо-
ров’я ("з гаманців пацієнтів у кишені лікарів"), то найменшим цей показ-
ник є у Нідерландах (в межах 8%), а найбільшого значення досягає у Мо-
лдові та Україні (40—42%).
Таблиця 2
Структура витрат у системі охороні здоров’я в розрізі країн світу,
відсоток від загальних витрат на охорону здоров’я
Загальні витрати
на стаціонарну
допомогу
Витрати на
медикаменти
(без стаціонарів)
Капітальні
витрати на
медичні заклади
Готівкові виплати
сімей на охорону
здоров’я
Країна
1999 2005 2008 1999 2005 2008 1999 2005 2008 1999 2005 2008
Велика
Британія 36,7 33,9 36,0 13,8 12,8 12,2 … 1,4 2,3 13,6 11,9 …
Австрія 39,1 39,5 40,1 12,0 13,0 13,3 6,0 5,5 4,8 16,4 16,4 …
Данія 54,4 31,2 36,4 8,7 8,6 8,6 2,8 … … 16,1 14,9 …
Фінляндія 39,5 38,3 37,1 14,8 15,5 14,1 … … … 20,3 17,8 …
Німеччина 35,4 34,9 34,5 13,5 15,1 15,1 4,0 3,8 3,5 11,2 13,1 …
Ісландія 58,0 56,1 44,0 13,6 13,4 13,5 … … … 16,9 17,5 …
Нідерланди 36,8 … … 11,4 10,3 11,0 … … … 9,0 7,7 …
Норвегія 42,4 40,7 42,4 8,9 9,1 8,0 7,7 6,5 5,8 16,6 15,7 …
Швеція 46,3 30,3 29,7 13,9 13,7 13,4 … … … 13,4 16,2 …
Швейцарія 46,2 45,5 45,9 10,6 10,6 10,3 … … … 33,3 30,5 …
Італія 43,6 44,3 45,8 22,1 20,2 18,2 4,6 4,3 4,2 26,1 20,3 …
Іспанія 28,8 27,1 27,6 21,5 22,4 21,0 3,0 3,0 … 23,3 20,9 …
Угорщина 29,3 29,4 29,6 … 31,1 31,2 … … … 24,9 25,3 …
Чехія 33,6 33,4 32,9 23,0 25,1 21,5 8,3 3,6 3,3 9,5 10,9 …
Польща … 29,4 30,7 … 28,0 24,5 … … … 28,9 26,1 …
Естонія 35,4 35,8 33,3 19,4 26,7 24,8 2,2 0,6 1,5 14,4 20,5 …
Молдова … 40,6 50,9 11,3 45,6 35,7 4,2 5,4 3,9 46,0 42,9 …
Росія … … … … … … … … … 27,8 31,3 …
Білорусь 54,8 52,0 45,0 13,6 16,1 20,1 12,8 11,6 13,0 12,7 16,7 …
Україна 64,2 76,7 69,1 10,2 10,7 11,1 7,3 … 10,3 48,5 40,0 …
Джерело: складено автором на основі даних: http://data.euro.who.int та http://esa.un.org/unpp.
У структурі джерел фінансування охорони здоров’я загалом доміну-
юча роль у більшості країн відводиться, як правило, державі (табл. 3). Зо-
крема у США державне фінансування охорони здоров’я за даними 2008
Охорона здоров’я в системі глобальних суспільних благ...
91
року сягає 7,3% ВВП, тоді як частка приватних витрат становить приблиз-
но 2% ВВП. Для європейських країн характерним є те, що частка держав-
них витрат на сферу охорони здоров’я становить у середньому 5—7%
ВВП, тоді як приватні витрати обмежуються 2% ВВП. В Україні, за даними
2008 року, 3,5% ВВП становили державні витрати на охорону здоров’я, і
близько 3% — приватні.
Таблиця 3
Витрати на охорону здоров’я з державних та приватних джерел у
розрізі країн світу, % ВВП
Загальні витрати на
охорону здоров’я
Державні витрати на
охорону здоров’я
Приватні витрати на
охорону здоров’я Країна
2000 2008 2000 2008 2000 2008
США 13,6 16,0 5,8 7,3 1,8 1,9
Канада 8,8 10,1 6,2 7,0 1,3 1,5
Мексика 5,4 5,9 2,4 2,6 2,8 3,0
Велика Британія 7,0 8,4 5,5 6,8 0,9 0,9
Данія 8,3 9,8 6,8 8,2 1,3 1,3
Фінляндія 7,2 8,2 5,1 6,1 1,6 1,5
Німеччина 10,3 10,4 8,2 8,2 1,2 1,3
Ісландія 9,5 9,3 7,7 7,6 1,8 1,5
Ірландія 6,3 7,6 4,6 6,1 0,7 0,7
Італія 8,1 9,0 5,8 6,9 1,8 1,8
Угорщина 6,9 7,4 4,8 5,2 1,9 1,8
Чехія 6,5 6,8 5,8 5,8 0,7 0,9
Польща 5,5 6,4 3,8 4,5 1,5 1,5
Японія 7,7 8,1 6,3 6,5 1,2 …
Корея 4,7 6,6 2,1 3,4 1,9 2,3
Україна … 7,0 … 3,5 … 2,9
Джерело: складено автором на основі даних: http://data.euro.who.int та http://stats.oecd.org.
Сьогодні близько 5,6 млрд людей у країнах із низьким і середнім рі-
внем доходів більшу частину витрат на медичну допомогу оплачують із
власних коштів, до того ж поширюється загрозлива тенденція, коли понад
100 млн людей у світі опиняються на межі бідності через високі витрати
на медичне обслуговування. Сфера охорони здоров’я в таких умовах
втрачає не лише ознаки суспільного блага, але й властивості мериторного
та патронатного товару. Держава ніби дистанціюється від нормативних
потреб суспільства, зменшуючи фінансування системи охорони здоров’я
та перекладаючи його тягар на плечі пацієнтів, перетворюючи їх на заруч-
ників недосконалої інституційної системи. Неабияку допомогу для
розв’язання цієї проблеми надають міжнародні організації, адже, згідно з
даними ВООЗ19, у світі обсяг фінансування охорони здоров’я із зовнішніх
ресурсів досяг 17% загальних витрат, а в деяких країнах з низьким рівнем
доходів на душу населення цей показник сягає 75% (в Україні — 45%).
Що ж стосується ролі держави у фінансуванні стаціонарної допомо-
ги та медикаментозного забезпечення населення як форми суспільних
благ, то дані табл. 4 демонструють неоднозначні тенденції. Так, протягом
1999-2008 років серед європейських країн лідируючі позиції щодо рівня
державних витрат на стаціонарну допомогу займає Ісландія, Велика Бри-
танія демонструє стабільно високі норми державного фінансування як ви-
19 http://www.еurostat.com.
О.В.Длугопольський
92
трат на стаціонару допомогу, так і витрат на медикаменти; В Україні, Бі-
лорусі, Молдові в умовах недофінансування системи охорони здоров’я
витрати на медикаменти практично повністю стали приватною справою
пацієнтів, адже частка держави в таких видатках скоротилась до 18—
25%20. Швейцарія є однією з небагатьох європейських країн, де державне
фінансування як стаціонарної допомоги, так і медикаментів за паритетом
купівельної спроможності (ПКС) є одним із найвищих, проте в структурі
загальних витрат сягає лише 62—65%.
Таблиця 4
Роль держави у фінансуванні витрат на стаціонарну допомогу
та медикаменти в розрізі країн світу, 1999—2008 роки
Державні витрати на стаціонарну
допомогу
Державні витрати
на медикаменти
% від загальних ви-
трат на стаціонарну
допомогу
ПКС дол. на
особу
% від загальних
витрат
ПКС дол. на
особу
Країна
1999 2008 1999 2008 1999 2008 1999 2008
Велика
Британія … 85,3 … … … 83,6 … …
Австрія 83,8 84,3 1055 1508 66,6 65,3 325 500
Данія 93,9 94,3 1241 1278 49,6 55,8 198 301
Фінляндія 83,8 88,1 691 1053 48,8 55,1 260 400
Німеччина 86,3 83,7 919 1238 71,2 75,9 350 542
Ісландія 99,2 99,2 1599 1461 65,9 44,8 375 448
Нідерланди 79,4 … 801 … 59,2 83,1 249 422
Норвегія 92,4 94,0 1180 1988 58,7 53,7 246 381
Швеція 98,8 97,3 986 988 70,5 58,1 295 446
Швейцарія 57,7 62,2 1419 2027 57,8 67,6 326 454
Італія 89,3 92,6 819 1203 41,2 47,5 415 518
Іспанія 87,4 86,7 418 737 72,5 72,7 311 562
Угорщина 89,1 90,1 237 411 … 58,5 … 434
Чехія 98,5 97,6 315 536 77,1 66,0 216 349
Польща … 95,4 … 318 … … … 253
Естонія 99,2 90,4 … … 40,1 41,8 … …
Молдова … 92,9 … … 11,0 24,8 … …
Білорусь … … … … 45,5 18,9 … …
Джерело: складено автором на основі даних: http://data.euro.who.int та http://esa.un.org/unpp.
Стосовно розвитку системи охорони здоров’я в показниках її кадро-
вого та матеріально-технічного забезпечення, можна відзначити, що в
Україні 100 тис. населення обслуговує в середньому 302 лікарі (або 1160
медичних працівників)21, що суттєво перевищує аналогічний показник Ве-
лика Британії, Угорщини, Польщі (табл. 5) та відповідає показникам Данії,
Естонії, Молдови. За показником кількості лікарень на 100 тис. населення
Україна займає лідируючі позиції в порівнянні з країнами ЄС, поступаю-
чись лише кільком пострадянським країнам. Однак така велика кількість
лікарень не пов’язана в Україні, на жаль, з ефективністю надання медич-
ної допомоги. З цим показником тісно кореспондує інший, а саме — кіль-
кість лікарняних ліжок на 100 тис. населення. Україну (868 на 100 тис.) за
20 Станом на 1.01.2010 р. на здоров’я кожного українця витрачається по 160 дол.
щорічно, з яких 89 дол. — бюджетні кошти, 71 дол. — приватні.
21 Про недостатній розвиток медицини свідчить факт, якщо 100 тис. жителів об-
слуговує менше, ніж 230—250 медичних працівників.
Охорона здоров’я в системі глобальних суспільних благ...
93
Таблиця 5
Деякі показники, що характеризують динаміку розвитку системи
охорони здоров’я в розрізі країн світу, 1999—2008 роки
Кількість лі-
карів /
100 тис. нас.
Кількість лі-
карень /
100 тис. нас.
Кількість лі-
карняних лі-
жок /
100 тис. нас.
Кількість тих,
хто поступив
до стаціона-
рів / 100 осіб
Середня три-
валість пере-
бування у
стаціонарі, дн.
Країна
1999 2008 1999 2008 1999 2008 1999 2008 1999 2008
Велика
Британія 196,1 … … … 416,4 … 16,02 12,94 10,3 8,0
Австрія 302,5 374,9 3,47 3,25 798,2 776,3 23,13 28,08 8,1 6,8
Данія 267,5 308,8 1,47 1,09 434,2 349,5 18,11 14,64 6,1 5,1
Фінляндія 305,7 330,9 7,53 6,45 760,5 682,5 24,62 24,55 10,5 9,7
Німеччина 320,9 348,3 4,45 4,13 919,6 846,4 21,85 23,12 11,6 9,9
Ісландія 338,4 373,1 8,3 6,76 781,6 … 21,64 15,62 5,4 5,4
Нідерланди 309,8 393,2 1,34 1,16 504,0 480,8 9,99 10,55 13,1 10,8
Норвегія 328,6 385,3 … … 396,0 396,2 15,31 18,18 7,4 6,5
Швеція 302,2 349,3 0,97 … … … 18,56 15,63 7,0 6,2
Швейцарія 336,3 379,8 5,49 4,53 660,8 553,9 17,47 … 13,2 10,9
Італія 423,5 379,1 2,36 2,21 475,8 399,9 16,78 14,46 7,8 …
Іспанія 295,8 375,6 1,95 1,73 377,6 336,1 10,88 12,02 9,18 8,2
Угорщина 310,3 278,0 1,68 1,76 811,3 712,6 21,68 20,79 9,16 10,48
Чехія 307,8 356,6 3,54 3,34 847,2 810,5 20,09 20,71 11,16 10,0
Польща 226,4 199,3 2,08 2,19 580,9 523,5 13,33 17,97 9,3 …
Естонія 310,7 320,2 5,67 4,25 752,9 557,0 18,54 19,01 9,9 7,86
Молдова 325,0 312,2 3,5 2,32 818,9 612,0 20,65 17,82 16,2 10,0
Росія 422,6 424,6 7,02 6,06 1085 974,2 21,34 … 15,8 …
Білорусь 457,3 484,1 8,3 7,24 1264 1123 25,07 29,37 14,2 11,7
Україна 301,3 301,6 6,29 5,62 895,1 868,3 21,88 22,5 15,1 12,8
Джерело: складено автором на основі даних: http://data.euro.who.int та http://esa.un.org/unpp.
цим індикатором "обігнали" лише Японія (1400), Китай (1320), Білорусь
(1123) та Росія (974)22. Вітчизняна система охорони здоров’я й досі базу-
ється на тому, що у державних і комунальних лікарнях обсяг фінансування
та розмір зарплат медичного персоналу залежить від кількості ліжко-місць
у закладі. Наприклад, якщо шпиталь розрахований на 500 хворих, то з
державного або місцевого бюджету він отримує значно більше, ніж той,
де кількість ліжко-місць, наприклад 100, хоча насправді у лікарні на 500
місць може бути зайнято лише кількадесят. Тому керівництво таких ліка-
рень зацікавлене приховувати реальний стан речей (лікування фіктивних
пацієнтів, затягування строків лікування), адже фінансування медичних
закладів з великою кількістю порожніх ліжок просто врізають. Не дивно,
що й показник середньої тривалості перебування на стаціонарі в Україні
у 1,5—2 рази (13 днів) перевищує аналогічні показники в європейських
країнах (наприклад, в Нідерландах, Швейцарії, Угорщині — 11 днів, Фін-
ляндії, Німеччині, Чехії — 10 днів, Австрії — 7 днів, Данії, Ісландії — 5 днів).
Фахівці з системи охорони здоров’я вважають23, що саме "боротьба за
ліжко-місця" замість залучення інвестицій в удосконалення методів діаг-
ностики (лікування) стала основною причиною відставання і розвалу ра-
дянської системи охорони здоров’я, адже й досі медицина в Україні фі-
22 Пода В. На здоров’я кожного українця витрачається по $160 щорічно // Комен-
тарі. — 2010. — № 16—17 (216). — С. 8.
23 Коноваленко Я. Lege artis // «МК» в Украине. — 2009. — 2-8 декабря. — С. 9.
О.В.Длугопольський
94
нансується за залишковим, а функціонує — за затратним принципом. Якби
фінансування порожніх ліжок спрямовувалось на закупівлю нового облад-
нання і гідну оплату праці, то пацієнти отримували б якісніше лікування24,
а персонал — більше задоволення від своєї роботи (як моральне, так і ма-
теріальне).
Зважаючи на нерівномірне зростання витрат на охорону здоров’я
у світі (на сьогодні зафіксована більш ніж 300-кратна різниця між країнами
у витратах на охорону здоров’я, рівень яких коливається від 20 до
6000 дол. на особу), доцільно виділити три типи країн за обсягами фінан-
сування сфери охорони здоров’я (табл. 6). До першої групи країн нале-
жать ті, в яких обсяг витрат на охорону здоров’я перевищує 1500 дол. на
особу, а в структурі витрат домінують державні інвестиції та кошти стра-
хових компаній; при цьому масштабні державні інтервенції на ринку меди-
чних послуг поєднуються з чіткими механізмами контролю бюджетних ко-
штів. Нині в цих країнах (наприклад, США, Канада, Велика Британія, Нор-
вегія) проживає близько 1 млрд населення. До другої групи входять
країни (наприклад Бразилія, Чилі, Чехія, Угорщина, Польща), в яких обсяг
витрат на охорону здоров’я коливається від 400 до 1500 дол. на особу, а
в їх структурі переважають фонди страхових компаній та приватні кошти
самих споживачів — пацієнтів. До третьої групи країн (наприклад Індія, Бу-
рунді, Малі, Україна, Білорусь), на наш погляд, можна віднести держави,
в яких фінансування охорони здоров’я перебуває на мізерному рівні (від
100 до 400 дол. на особу), в структурі цих витрат домінують приватні ко-
шти пацієнтів; а високий рівень корумпованості медичної галузі часто ні-
велює тут будь-які позитивні реформи в системі охорони здоров’я.
Таблиця 6
Типологія країн залежно від обсягів і структури витрат
на охорону здоров’я
Тип країн
Обсяг витрат
на охорону
здоров’я (в
середньому),
дол.
Чисельність
населення, що
проживає в
цих країнах,
млрд
Моделі зростання
Країни з високо витрат-
ною економікою охоро-
ни здоров’я (США, Нор-
вегія, Велика Британія)
Понад 1500
на особу
1
У структурі зростання
більшу частину забез-
печують державні ко-
шти і страхова меди-
цина
Країни з економікою
охорони здоров’я, що
швидко розвивається
(Бразилія, Чилі,
Польща)
Від 400 до
1500 на особу
2,9
У структурі зростання
більшу частину забез-
печує страхова меди-
цина та приватні кош-
ти пацієнтів
Країни з низьковитрат-
ною і повільно зростаю-
чою економікою охоро-
ни здоров’я (Індія, Бу-
рунді, Україна)
В межах від
100 до 400 на
особу
2,6
У структурі зростання
більшу частину забез-
печують приватні кош-
ти пацієнтів
24 За даними опитувань, проведених Program on International Policy Attitudes, 95%
українців незадоволені якістю вітчизняного медичного обслуговування.
Охорона здоров’я в системі глобальних суспільних благ...
95
Отже, незважаючи на те, що скорочення смертності населення та
зростання якості медичних послуг висуваються сьогодні на перший план
у програмах реформ багатьох країн, проте економіці охорони здоров’я в
глобальних масштабах притаманна низка ознак, які не дозволяють з оп-
тимізмом говорити про ефективність модернізації системи охорони здо-
ров’я на найближчу перспективу25:
1) значне піднесення у секторі охорони здоров’я, досягнутий за
останні десятиліття, має вкрай нерівномірний характер, адже, незважаючи
на те, що значна кількість країн світу прогресує в напрямку покращення
стану охорони здоров’я (Велика Британія, Франція, Німеччина, Сінгапур),
проте залишається ще багато тих, що відстають за цими показникам або
втрачають колишні провідні позиції;
2) у спектрі стану проблем здоров’я відбуваються трансформаційні
зміни, які раніше важко було передбачити — старіння населення та наслід-
ки важко керованої глобалізації, урбанізації сприяють зростанню темпів
поширення інфекційних захворювань в усьому світі і збільшують тягар
хронічних та інфекційних хвороб, вимагаючи більш високих затрат на ме-
дичну допомогу та медико-санітарне обслуговування;
3) системи охорони здоров’я не оминули стрімкі перетворення,
пов’язані з глобалізацією — економічні та політичні кризи ставлять під
сумнів здатність держав та суспільних інститутів в цілому забезпечувати
максимальне охоплення медичними послугами населення;
4) у сфері надання медичних послуг невиправдано багато уваги
приділяється вузькоспрямованому наданню спеціалізованої медичної до-
помоги та застосуванню адміністративно-управлінських методів боротьби
із хворобами з орієнтацією на короткострокові результати, що призводить
до фрагментації медичного обслуговування;
5) національні системи охорони здоров’я будуються за принципом
невтручання чи необмеженої свободи у сфері управлінської діяльності; це
призводить до нерегульованої комерціалізації сектора медичних послуг,
тоді як врегулювання прав і повноважень пацієнтів та лікарів набуває де-
далі більш політизованого характеру.
Усе це коло проблем глобальної системи охорони здоров’я в тій чи
іншій мірі властиве і вітчизняній медицині, проте воно також доповнюється
суто національними вадами, частково успадкованими від радянської меди-
цини, а частково набутими за роки незалежності. Так, зокрема, недостат-
ність фінансової забезпеченості та слабкість державних гарантій надання
медичної допомоги в Україні зумовлюють низький рівень захисту населення
від ризиків обтяження масштабними витратами на лікування в разі захво-
рювання. Також існує значна нерівномірність у розподілі тягаря витрат на
медичну допомогу для населення з різним рівнем доходів та з різних регіо-
нів країни. Незадовільне матеріальне оснащення медичних закладів України
органічно поєднується з надлишковим ліжковим фондом, надмірною чи-
25 The World Health Report 2008: Primary Health Care Now More than Ever. — WHO,
2008. — 125 p.
О.В.Длугопольський
96
сельністю персоналу медичних закладів26, низькою ефективністю викорис-
тання фінансово-матеріальних ресурсів, наявністю структурних диспропор-
цій між різними видами та рівнями надання медичної допомоги27.
Та все ж головною проблемою вітчизняної медицини, на нашу дум-
ку, є відсутність чіткої державної урядової програми модернізації сфери
охорони здоров’я. В умовах значної корумпованості соціально-економіч-
ного життя та браку політичної волі для здійснення кардинальних реформ
практично неможливо змінити правила гри, що склались на ринку медич-
них послуг. Тут доцільно навести приклад країн, які мали аналогічні про-
блеми у сфері охорони здоров’я, проте з використанням виваженої дер-
жавної політики змогли не лише вдосконалити систему охорони здоров’я,
розширити доступ пацієнтів до якісних медичних послуг, але й перетвори-
ти медицину на джерело поповнення доходів державного бюджету, звести
до мінімуму тіньовий сектор цієї галузі.
Так, наприкінці 1970-х років у Султанаті Оман налічувалась лише не-
велика кількість працівників сфери охорони здоров’я, переважна більшість
яких були іноземними спеціалістами. Менш ніж за одне покоління ситуація
кардинально змінилась. Оман послідовно інвестував значні ресурси в на-
ціональну систему охорони здоров’я і зберігав стабільно високий рівень
інвестицій протягом тривалого періоду. Нині в країні існує мережа з 180
місцевих, районних та регіональних медичних установ зі штатом понад
5000 медичних працівників, які забезпечують практично повселюдний до-
ступ до медичного обслуговування для населення Оману та іноземців.
Очікувана тривалість життя порівняно з 1970-ми роками збільшилася з 60
до 74 років, а коефіцієнт смертності серед дітей у віці до 5 років скороти-
вся на 94%28.
Найбільш вражаючих успіхів у реформуванні сфери охорони здо-
ров’я досяг сьогодні Сінгапур — країна медичного туризму. В 2008 році, за
даними місцевої організації з розвитку медичного туризму SingaporeMedi-
cine, в країні лікувалося понад 415 тис. іноземців (60% від усієї кількості
пацієнтів), тоді як в Німеччині, яка відома на весь світ високим рівнем
якості послуг з охорони здоров’я, щорічно лікується лише 70 тис. інозем-
ців29. Таким чином, Сінгапур щорічно заробляє на медичних туристах 13—
15 млрд дол.30, що дорівнює половині державного бюджету України.
Якість медичних послуг у країні органічно поєднується з відносною їх де-
шевизною — на 30—40% нижче, ніж у Західній Європі, Америці.
26 Якщо в Україні на 10 тис. населення — 31 лікар, то в Сінгапурі — 14. Також уря-
дова політика охорони здоров’я Сінгапуру надає перевагу великим медичним
центрам, тоді як в Україні існує велика кількість дрібних лікарень без належного
медичного обладнання, що свідчить про нераціональне використання бюджетних
коштів.
27 Незважаючи на те, що 80—85% медичної допомоги надається на первинному та
вторинному рівнях медичного обслуговування (рівні безпосереднього контакту з
хворим), бюджетне фінансування первинного рівня послуг в Україні виконується
лише на 5%, вторинного — на 15%.
28 Primary Health Care Performance: Sultanate of Oman. —Directorate General of
Health Affairs, Department of Primary Health Care, 2008.
29 Тымкив К. Доктор Азия // Корреспондент. — 2010. — № 21 (409). — С. 36—38.
30 Найчастіше в Сінгапурі лікуються пацієнти з Малайзії, Китаю, В’єтнаму, Індії,
останнім часом — зі США, Австрії, Бельгії, Росії, України.
Охорона здоров’я в системі глобальних суспільних благ...
97
Стрімкий розвиток сінгапурської медицини професор з питань еко-
номіки охорони здоров’я Маастрихтського університету В.Гроот пов’язує
із загальною державною політикою, адже система охорони здоров’я краї-
ни утримується не лише за рахунок державних субсидій, а й часткової
оплати медичних послуг самими пацієнтами із засобів, акумульованих на
їх рахунках та у фондах соціального забезпечення. Щомісячно громадяни
зобов’язані перерахувати на такі рахунки від 6,5 до 9% своєї зарплати;
проте навіть у державних клініках у Сінгапурі за послуги лікарів пацієнтам
доводиться платити31 . В результаті такої політики в галузі охорони здо-
ров’я за 1980—2008 роки середня тривалість життя в країні зросла з 71 до
80 років, а дитяча смертність скоротилась з 10,7 до 1,9%. Система охо-
рони здоров’я Португалії так само фінансується за рахунок податків, кош-
тів обов’язкового і добровільного страхування, а також приватних внесків
пацієнтів. Система повністю сформувалась у 1979—1983 роках і базується
на принципах первинної медико-санітарної допомоги. Її суттєвими досяг-
неннями можна вважати наявність широкої мережі медичних закладів,
штати яких укомплектовано сімейними лікарями і медсестрами; покра-
щення доступу до медичного обслуговування; підвищення показників ста-
ну здоров’я населення.
Отже, вивчення позитивного зарубіжного досвіду реформування си-
стеми охорони здоров’я дозволяє стверджувати, що розв’язання проблем
української медицини неможливе без глибоких інституційних перетворень,
які ґрунтуються на розумінні сфери надання медичних послуг як патро-
нажного, мериторного і суспільного блага національного та глобального
значення. Найбільш пріоритетними напрямами в цьому контексті, на наш
погляд, є: 1) визначення конкретних гарантій безоплатної медичної допо-
моги на основі розроблення стандартів медичних послуг, що включали б
перелік лікувально-діагностичних процедур і ліків та мінімальні вимоги до
умов надання медичної допомоги; 2) перехід від бюджетного принципу
утримання медичних установ до оплати за наданий обсяг і якість медичної
допомоги, що надається у відповідності до принципів обов’язкового стра-
хування; 3) створення стимулів до розвитку добровільного медичного
страхування; 4) мінімізація корупційної складової вітчизняної медицини
через зростання вимог до якості медичних послуг та підвищення рівня
оплати праці працівникам сфери охорони здоров’я.
31 Консультація в лікаря у державній клініці Сінгапуру — 6 дол., приватній — 76 дол.
|