Філософія В.І. Шинкарука: екзистенціально-антропологічний вимір
Gespeichert in:
| Datum: | 2010 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України
2010
|
| Schriftenreihe: | Філософські діалоги |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28591 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Філософія В.І. Шинкарука: екзистенціально-антропологічний вимір / В. Ярошовець // Філософські діалоги'2010. Вип. 4, Ч. 1: Філософсько-антропологічні читання: творча спадщина В.І. Шинкарука та сьогодення. — К., 2010. — С. 102-108. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-28591 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-285912011-11-15T12:20:29Z Філософія В.І. Шинкарука: екзистенціально-антропологічний вимір Ярошовець, В. 2010 Article Філософія В.І. Шинкарука: екзистенціально-антропологічний вимір / В. Ярошовець // Філософські діалоги'2010. Вип. 4, Ч. 1: Філософсько-антропологічні читання: творча спадщина В.І. Шинкарука та сьогодення. — К., 2010. — С. 102-108. — укр. XXXX-0083 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28591 uk Філософські діалоги Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| format |
Article |
| author |
Ярошовець, В. |
| spellingShingle |
Ярошовець, В. Філософія В.І. Шинкарука: екзистенціально-антропологічний вимір Філософські діалоги |
| author_facet |
Ярошовець, В. |
| author_sort |
Ярошовець, В. |
| title |
Філософія В.І. Шинкарука: екзистенціально-антропологічний вимір |
| title_short |
Філософія В.І. Шинкарука: екзистенціально-антропологічний вимір |
| title_full |
Філософія В.І. Шинкарука: екзистенціально-антропологічний вимір |
| title_fullStr |
Філософія В.І. Шинкарука: екзистенціально-антропологічний вимір |
| title_full_unstemmed |
Філософія В.І. Шинкарука: екзистенціально-антропологічний вимір |
| title_sort |
філософія в.і. шинкарука: екзистенціально-антропологічний вимір |
| publisher |
Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2010 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28591 |
| citation_txt |
Філософія В.І. Шинкарука: екзистенціально-антропологічний вимір / В. Ярошовець // Філософські діалоги'2010. Вип. 4, Ч. 1: Філософсько-антропологічні читання: творча спадщина В.І. Шинкарука та сьогодення. — К., 2010. — С. 102-108. — укр. |
| series |
Філософські діалоги |
| work_keys_str_mv |
AT ârošovecʹv fílosofíâvíšinkarukaekzistencíalʹnoantropologíčnijvimír |
| first_indexed |
2025-07-03T08:43:17Z |
| last_indexed |
2025-07-03T08:43:17Z |
| _version_ |
1836614626533441536 |
| fulltext |
________________________________________________________________
102
Володиимир Ярошовець
ФІЛОСОФІЯ В.І.ШИНКАРУКА:
ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНО-АНТРОПОЛОГІЧНИЙ ВИМІР
Зазвичай серед різних іпостасей, у яких постає Володимир
Іларіонович Шинкарук як учений, обов‟язково згадують про нього
як про історика філософії. Як про людину, котра була однією з
перших, хто фахово, на справді європейському науковому рівні
дослідив суто методологічні проблеми історії філософії.
Одним із провідних мотивів формування філософії В.І.Шинкарука є
змістовний перегляд предмету філософії та способу філософу-
вання. Фактично такий перегляд був започаткований вже П.Копніним,
який формулює нове, відмінне від сталінського догматизму,
розуміння предмету філософії. Філософія, за П.Копніним, постає
як наука завдяки діалектичному методу, що є логікою осягнення
об‟єктивної істини і достеменного знання. Але ж вона не є просто
наукою (такою є лише остільки, оскільки є діалектикою, логікою,
методом), а ще й світоглядом, тобто розглядає світ не лише як суще, а
й як належне, як те, що має, повинно бути. При цьому, як зазна-чає
В.І.Шинкарук, у своїх попередніх працях П.Копнін виходив із
традиційного ототожнення філософії зі світоглядом. Тепер він
вдається до розрізнення філософії як науки та філософії як форми
суспільної свідомості, пов‟язуючи світогляд з останньою. Філософія
як форма суспільної свідомості “має начало, споріднене з міфом, у
тому розумінні, що вона ніколи не позбувається людського став-
лення до об‟єктивного світу, його явищ і процесів”.
Отже, предметом філософії як форми суспільної свідомості є
насамперед людина в її ставленні до світу не лише як до сущого, а й як
до належного, того, що має бути відповідно до “цілей людини”, її
цінностей. Саме цим “діалектико-логічним” і “антропологічним”
поворотом в інтерпретації предмету філософії, наголошує Шинкарук,
Копнін став одним із засновників того напряму у філософських
дослідженнях в Україні, який дістав назву Київської школи філософії.
Як згадував сам Володимир Іларіонович, його позиція, власне, не
була ідентичною позиції П.Копніна. Розбіжності з Копніним полягали в
розумінні єдності логіки, діалектики і теорії пізнання: В.І.Шинкарук
обстоював розуміння їх тотожності як тотожності відмінностей
Філософія В.І.Шинкарука: екзистенціально-антропологічний виміру
103
і зосередив увагу не на логіці (Гегеля), а на співвідношенні
“Феноменології духу” та “Науки логіки”. “Феноменологія духу”,
як він сам зазначав, і вивела його безпосередньо на філософські
проблеми виховання, освіти, культури, особистості та суспільства,
людини як самосущого буття.
У виступі на симпозіумі з історії філософії в Москві у березні
1967 p. В.І.Шинкарук висунув і обстоював ідею, що “засадове”
питання філософії не є таким у творчості кожного окремого філо-
софа навіть за нових часів. Вихідні позиції у розв‟язанні “головного
питання” визначаються, зрештою, засвоєним у процесі виховання й
освіти світоглядом. Безпосередньо всіх філософів, казав він, завжди
цікавило питання про ставлення людини до світу й відношення світу
до людини: що являє собою світ, в якому ми живемо? Яким є місце
людини у цьому світі? Що є сама людина та якою є природа її свідо-
мості? Ці й багато аналогічних питань діставали у філософських
вченнях матеріалістичне або ідеалістичне розв‟язання залежно від
характеру розв‟язання головного питання філософії. Проте це розв‟я-
зання було лишень вихідним гносеологічним принципом для
постановки й розв‟язання загальноосвітніх і спеціальних питань
кожного філософського вчення.
У доповіді на Міжнародному філософському конгресі у Відні в
серпні 1968 p., всупереч традиційним ортодоксальним твердженням,
що проблема сенсу людського буття є не філософською, а релігій-
ною, В.І.Шинкарук обстоював ідею, що ця проблема є центральною в
марксистському й загалом у будь-якому світогляді.
Досліджуючи філософію В.І.Шинкарука, не можна не визнати,
що вона є такою ж багатогранною, як і особистість самого філософа.
Нині є вже чимало більш або менш вдалих моделей відтворення
основних ідей того, що становить систему “філософування Шинка-
рука”, кожна з яких розпочинає з тієї чи іншої проблеми, яка
інтерпретується як ключ до розуміння цієї філософії. Не претенду-
ючи на пошук таких універсальних “ключів”, звернемося лише до
одного з аспектів (чи правильніше було б навіть сказати – вимірів)
його філософування, який за його життя дуже часто не хотіли ані
бачити, ані сприймати. Я маю на увазі той потужний антропологіч-
ний та екзистенціальний мотив, яким пронизані не лише його суто
філософські, але й практично всі без винятку історико-філософські
праці. Справді, вже в своїх перших розвідках В.І.Шинкарук демон-
Володимир ЯРОШОВЕЦЬ_______________________________________
104
струє спроби рівноправного поєднання духовної та природної
реальності у феномені людського існування – “екзистенції”, яку
включає у складну й розгалужену систему взаємовідношень суспіль-
ної практики. Дещо пізніше цей імпульс набуває свого логічного
продовження в підтриманому ним проекті П.Копніна, суть якого
(проекту) полягала в поступовому зміщенні основного акценту
філософування з того, що не залежить від людини і людства, на те,
чим оволодіває людина в процесі своєї пізнавальної діяльності.
Йдеться про специфічне світоглядне осмислення світу через призму
людини, яка сприймається у всій повноті свого існування та своєї
екзистенції.
Хоча, як мені видається, ця лінія може бути продовжена в
українській філософії дещо далі. Тут не можна не згадати постать
Григорія Сковороди, про всю унікальність якої нам нещодавно
нагадав у своїй монографії академік Мирослав Володимирович
Попович. Згадаймо, що Сковорода інтерпретував людину не стільки
як “мислячу істоту”, весь сенс існування якої зводиться до відтво-
рення властивостей класичного гносеологічного суб‟єкта, скільки
як специфічний рід духовно-сердечного буття, як екзистенцію чи
навіть як онтологічного суб‟єкта. Тобто від самого початку сково-
родинівська філософія була екзистенціально орієнтована не на
вузько раціоналістичні філософські обрії, а на всю розмаїтість
сенсожиттєвих орієнтацій і почуттів, думок і емоцій. Знамениту
ідею сродності не слід при цьому розуміти у вузько становому,
виключно соціальному сенсі і навіть не в сенсі лютерансько-
протестантського покликання, за яким людина виступає якоюсь
зброєю Божої волі, призначеною для певного служіння і сильною
саме Божою, а не власною волею.
Сродність у Г.Сковороди – це своєрідний механізм гармоні-
зації мікро- і макрокосму, спосіб творчого освоєння особистістю
навколишнього світу – творчо-споглядального, а не творчо-
розладного. Внаслідок цього сковородинівська ідея сродності
перетворюється насамперед на пошук своєрідного духовного виміру,
в якому розгортається симфонія людського серця, людської екзис-
тенції та світу. Цей духовний вимір, який по суті утворює собою
принципово новий простір для філософського пошуку, зумовив
собою практично все філософування Г.Сковороди. Разом з тим
саме цей філософ закладає основи розуміння того, що морально-
Філософія В.І.Шинкарука: екзистенціально-антропологічний виміру
105
гуманістичні параметри особистості лежать в площині духовного
буття, і тому, якщо цілеспрямовано вибудовувати їх ієрархію,
потрібно починати саме з духовності. Причому витлумачена в
такий спосіб духовність не є антитезою тілесності і не тотожна
душевності. Вона набуває свого концентрованого виразу в людській
екзистенції, що перетворюється на фактор, завдяки якому освітлю-
ється як людське існування, так і існування навколишнього світу
людини. Фактично екзистенція стає тією формуючою силою, яка
допомагає особистості організовувати себе і влаштовуватися у
зовнішній світ. Водночас вона є й самою особистістю або її центром,
серцевиною (в цьому аспекті не випадкова її асоціація з серцем,
так популярна саме в українській філософії). Завдяки цьому
людська екзистенція у своєму осмисленому існуванні, в постійному
пошуку сенсу життя відкриває зовнішньому буттю можливість
визначитися, засвідчити себе як особливий альтернативний світ.
Згодом філософський пошук у цьому напрямі, або ж філософські
мандри в щойно окресленому антропологічно-екзистеціальному прос-
торі, на українських теренах було відтворено у ХІХ та ХХ століттях.
Певною мірою ця характерна для вітчизняної філософії парадигма
дає змогу об‟єднати в одному й тому ж філософському обрії такі
різні і водночас багато в чому схожі в способі свого філософування
постаті, як: Г.Сковорода, О.Новицький, П.Юркевич, П.Копнін,
В.Шинкарук, В.Горський, В.Табачковський, С.Кримський, І.Бичко,
М.Попович.
Я цілком свідомо вжив поняття “парадигма”, оскільки вважаю
його найбільш вдалим у даному випадку. Нагадаю, що термін “пара-
дигма” походить зі старогрецької мови і буквально перекладається
як приклад або зразок. Його актуальністю в сучасному науковому
дискурсі ми завдячуємо передовсім Т. Куну, який зробив його стриж-
невим поняттям резонансного твору “Структура наукових революцій”.
У нашому контексті парадигма – це передусім знаряддя структуру-
вання філософської думки та ключ для осягнення її специфіки, а
також властивостей її розвитку. Це – комунікативне середовище, в
якому співіснують філософи, сукупність непроблематичних очевид-
ностей, що імпліцитно репрезентовані в різноманітних філософських
працях. Водночас це – важлива підвалина для історико-філософських
узагальнень, завдяки яким набуває сенсу дискурс про цілісність
конкретної філософської традиції, зв‟язок та спадкоємність між
Володимир ЯРОШОВЕЦЬ_______________________________________
106
творчими зусиллями вітчизняних мислителів минулого та сучасності.
У даному разі немає потреби наводити будь-які додаткові
аргументи щодо того, наскільки актуальним є цей екзистенціально-
антропологічний вимір філософування в наш час, коли прогрес
техногенного розвитку, що постійно прискорюється, та інформацій-
ний вибух супроводжуються відходом на другий план екзистен-
ціально-антропологічної проблематики, коли, сподіваючись на різні
науки, людство забуває саме себе, забуває ту основу, на якій воно
виникає і розвивається. Водночас сьогодні дедалі більше посилюється
традиційна опозиція природи, суспільства, держави, соціального
примусу, ідеології, економіки, техніки, яка доповнюється ще й
новою опозицією глобалізації. Глобалізація так само, як і будь-яка
інша зовнішня сила, готова підкорити собі людину, вичавити з неї
душу й замінити її інформацією. Вона у своєму пафосі робить це
завжди ззовні, а тому у своєму векторі вона протилежна як свободі,
так і силі екзистенції. Не демонізуючи цей процес в цілому, хочу
наголосити на тому, що він дає змогу значно краще усвідомити (і в
цьому, мабуть, один із його позитивів) всю важливість звернення до
джерел та основ усіх без винятку вимірів людського буття.
Для В.І.Шинкарука цією основою завжди виступала людина в
усій широті та глибині її екзистенції. У підсумку властивий для
цього вітчизняного мислителя тип філософування був визначально
орієнтований на пошук такого об‟єднання, в якому єдність досяга-
лася б не шляхом уніфікації і пригноблення людини, а шляхом
вільного розвитку її екзистенції. Тому філософія Шинкарука – це,
крім усього іншого, ще й потужний голос проти властивого сучас-
ності прагнення до схематизму, до застосування стандартизованих
шаблонів та масових стереотипів, до нівелювання в соціумі, історії
та будь-яких формах комунікації унікального особистісного начала.
Причому все те, що справедливо щодо особистості, справедливо й
щодо культур та народів. Це дозволяє казати про універсальний
потенціал запропонованого В.І.Шинкаруком розуміння філософії,
людини і світу.
Наголошуючи зараз на ролі екзистенціально-антропологічних
мотивів у філософії В.І.Шинкарука, не можна обійти увагою й
проблему свободи, до якої він також неодноразово звертався. Тема
діалектичної взаємодії позитивної і негативної свободи потужно
звучить в багатьох його працях і вимагає від нас не лише її розу-
Філософія В.І.Шинкарука: екзистенціально-антропологічний виміру
107
міння, але й адекватної філософської реакції, адже людська твор-
чість і свобода в нинішній глобалізаційній світобудові поєднані з
такими умовностями і соціальними коннотаціями, що дійсна реаліза-
ція творчої екзистенції як сходження на новий онтологічний рівень
буття виявляється надто проблематичною.
Значною мірою специфіка переконструювання ідеї свободи у
філософії В.І.Шинкарука пов‟язана з тим, що вона відбувалась у
часи, коли відбувався поступовий розпад ідеологічної матриці
радянського філософування, в якій місце людини було остаточно,
раз і назавжди визначено. Натомість індивід, як його осмислює
Шинкарук, отримує нові можливості вибору і самовизначення.
Для такого індивіда набуває вирішального значення свобода всту-
пити в нові комунікативні зв‟язки, формувати з іншими людьми ті
чи інші спільноти і разом з тим у цих відносинах формувати свою
індивідуальність, вільно самореалізовуватись. При цьому свобода
інтерпретується в працях Шинкарука і як дар, і як обов‟язок, як
тягар, котрий накладає на людину вільно прийнятий морально-
етичний та гуманістичний обов‟язок.
Разом з тим у філософії В.І.Шинкарука і особливо в практиці
його “живого філософування”, яке, мабуть, відчували на собі всі,
хто особисто контактував з мислителем, чітко відбилася характерна
для українського мислення емоційність, навіть певне переважання
емоційно-екзистенціального моменту над раціональним. Фактично
це було своєрідним альтернативним способом вирішення проблеми
логоцентризму, опозиція якому в сучасних умовах філософування
так часто набуває надлишково контроверсійного характеру.
Певною мірою тут було б доцільно провести паралель з іншим не
менш відомим вітчизняним філософом – Памфілом Даниловичем
Юркевичем, для якого розум мав насамперед значення світла,
котрим освічується життя людського духу. Це – та характерна
вітчизняна традиція, за якою, попри наголос на винятковій значу-
щості раціонального, духовне життя завжди сприймалось як таке,
що виникає раніше, ніж розум, котрий може бути лише вершиною,
але ніяк не коренем духовного життя людини. Як зауважував
П.Юркевич, закон душевної діяльності не створюється силою
розуму, а належить людині як готовий, богом установлений порядок
морально-духовного життя людини і людства, і міститься цей
закон у серці як найглибшому куточку людського духу. Цей же
Володимир ЯРОШОВЕЦЬ_______________________________________
108
екзистенціально-антропологічний вимір проявляється і в філософії
В.І.Шинкарука, який намагався всіляко уникати тих пасток, що їх
несе разом із собою суто раціональне тлумачення природи людини
та її сутності.
Саме в працях В.І.Шикнарука максимально рельєфно виявля-
ється складний і водночас результативний процес пошуку нових
форм екзистенційного осягнення людського буття, моральнісно-
гуманістичних параметрів особистості, яка стоїть перед обличчям
зміненого світу. В цьому сенсі людина як універсум здатна сама
перетворити своє буття в універсальну екзистенціально-антрополо-
гічну систему цінностей. Щоправда, для цього, як попереджав
В.І.Шинкарук, виявляється недостатньою лише зовнішня маніфес-
тація її раціональності. Значно більшу роль відіграє посилення
внутрішнього духовного стрижня особистості, який визначає вісь як
людської особистості, так і людської культури в цілому. Навколо
цієї вісі вибудовуються всі інші соціальні, економічні, політико-
правові цінності. Про це неодноразово писав В.І.Шинкарук. Під цим
кутом зору можна реконструювати як його філософію, так і відтво-
рити той проект майбутнього філософування, який він залишив для
нас і прийдешніх дослідників філософії у своїх текстах.
В цьому, на моє переконання, полягає та унікальна сила, що
робить В.І.Шинкарука не просто однією з найбільш значущих поста-
тей в історії вітчизняної філософії (не лише ХХ століття), а й
залишає його нашим сучасником, вчителем, співрозмовником та
наставником нових поколінь філософів в Україні.
|