Цілісність української культури за умов глобалізації
Gespeichert in:
| Datum: | 2010 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України
2010
|
| Schriftenreihe: | Філософські діалоги |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28592 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Цілісність української культури за умов глобалізації / В. Лобас // Філософські діалоги'2010. Вип. 4, Ч. 1: Філософсько-антропологічні читання: творча спадщина В.І. Шинкарука та сьогодення. — К., 2010. — С. 109-116. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-28592 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-285922011-11-15T12:21:00Z Цілісність української культури за умов глобалізації Лобас В. 2010 Article Цілісність української культури за умов глобалізації / В. Лобас // Філософські діалоги'2010. Вип. 4, Ч. 1: Філософсько-антропологічні читання: творча спадщина В.І. Шинкарука та сьогодення. — К., 2010. — С. 109-116. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. XXXX-0083 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28592 uk Філософські діалоги Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| format |
Article |
| author |
Лобас В. |
| spellingShingle |
Лобас В. Цілісність української культури за умов глобалізації Філософські діалоги |
| author_facet |
Лобас В. |
| author_sort |
Лобас В. |
| title |
Цілісність української культури за умов глобалізації |
| title_short |
Цілісність української культури за умов глобалізації |
| title_full |
Цілісність української культури за умов глобалізації |
| title_fullStr |
Цілісність української культури за умов глобалізації |
| title_full_unstemmed |
Цілісність української культури за умов глобалізації |
| title_sort |
цілісність української культури за умов глобалізації |
| publisher |
Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2010 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28592 |
| citation_txt |
Цілісність української культури за умов глобалізації / В. Лобас // Філософські діалоги'2010. Вип. 4, Ч. 1: Філософсько-антропологічні читання: творча спадщина В.І. Шинкарука та сьогодення. — К., 2010. — С. 109-116. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
| series |
Філософські діалоги |
| work_keys_str_mv |
AT lobasv cílísnístʹukraínsʹkoíkulʹturizaumovglobalízacíí |
| first_indexed |
2025-07-03T08:43:21Z |
| last_indexed |
2025-07-03T08:43:21Z |
| _version_ |
1836614630276857856 |
| fulltext |
________________________________________________________________
109
Володимир Лобас
ЦІЛІСНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
ЗА УМОВ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
Сучасне українське суспільство, яке часто називають пере-
хідним, вражає дослідників своєю невизначеністю, постмодерністю.
Ні правлячі сили, ні виборці не можуть збагнути основні пріоритети
суспільного розвитку на рівні осмислених програм. Але на
інтуїтивному рівні якась узгодженість між “верхами і низами”,
“Заходом і Сходом” досягається і прогнози соціологів щодо
результатів виборів підтверджуються. Спроби пояснити ці
результати наближенням до європейських стандартів нічого не
дають. Адже в Європі партії змагаються за розміри податків і
соціальних виплат згідно зі своїми лівими чи правими орієнтаціями,
а в Україні під час дострокових виборів до Верховної Ради 2007 р.
максимум голосів одержали дві праві партії під лівими гаслами.
Тому доцільно реконструювати глибинні мотиви відповідної
соціальної поведінки. Як зазначав В.І.Шинкарук, відчуття причет-
ності людини до суспільного цілого визначається світоглядом, а
зміст цього суспільного цілого “найбільш повно і органічно закар-
бовується в його культурі” [5, 11]. І тоді з‟ясовується, що світогляд
дорослих українських громадян, незважаючи на шалений натиск
різних містичних пропозицій, лишається матеріалістичним. В оцінці
мотивів діяльності більшості політичних діячів наші громадяни
впевнено вбачають економічні інтереси, а не прояви злої волі сатани
чи космічного духу.
Світоглядні та ціннісні орієнтири систематизують культуру,
заповнюють лакуни в ній універсальними схемами, які сформувались
у дуже далекі часи. І це дуже добре видно в сучасній культурі
України, в якій зруйновано технологічну підсистему індустріального
рівня культури, на символічному полі культури панує американі-
зована масова культура, а люди і далі користуються радянськими
формулами в оцінюванні державних діячів, які повинні дбати про
трудящих, новонароджених та пенсіонерів.
Відповідно і політичні діячі змагаються в обіцянках збільшити
виплати на новонароджених дітей, не звертаючи увагу на те, що
в США такі виплати взагалі відсутні.
Володимир ЛОБАС______________________________________________
110
Довір‟я до держави і керівників, які її очолюють, має не тільки
радянське коріння. Є ще глибша мотивація, яку можна назвати
“візантійською традицією”. Вона полягає у визнанні
божественного статусу правителя. Якщо в Англії ще 1609 р. парла-
мент ухвалив рішення про відсутність у короля божественних
ознак, то у Росії уявлення про божественність царя зберігалось до
1917 року. Цю нерозривність політичних і ідеологічних функцій
було відтворено в радянській конституції, яка мала статтю (шосту)
про правлячий статус лише однієї партії (комуністичної). Необхід-
ність партійного очищення керівники усіх рангів сприймали як
вдосконалення візантійської традиції. Якщо візантійському імпе-
ратору лише трон надавав божественності, а його минуле не мало
значення, то кримінальне минуле радянських громадян закривало їм
дорогу в партію і до влади. Так легітимізувалась влада. І суспільна
свідомість це пам‟ятає. Кримінальне минуле одного з претендентів
на посаду президента під час виборів 2004 року стало для нього
головною перешкодою. Разом із тим кримінальні досягнення
“газової принцеси”, відзначені двома президентами, ніяк не зава-
жають їй набувати месіанського статусу. Від сільських бабусь до
академіків лунає надія на сакральну особистість, яка “наведе
порядок”.У цьому розумінні українська (і російська) суспільна
свідомість звільнилась від “тоталітарного минулого” і поверну-
лась до звичайної візантійської традиції.
Ця традиція найбільш виразно виявилася в Центральному
макрорегіоні України під час парламентських виборів 2007 року,
але й Західний регіон (за винятком Закарпаття) теж віддав перевагу
“новій месії”. Це свідчить про зростання ролі Центрального регіону
в житті країни і зміщення суперечностей з мовно-конфесійної
сфери в сферу соціальних функцій держави. Тим самим цивілізацій-
ний розкол України на “Схід – Захід”, про який писав С.Хантінгтон
і який посилили політики в часи “помаранчевої революції”,
поділивши Україну на “нашу” і “ненашу”, відходить на другий
план. Важливим постає протиставлення “Україна – Європа”.
Це протиставлення вже 17 років хвилює українських політиків і
заробітчан, але предметом професійного соціологічного дослідження
воно стало лише в 2005 році, після того, як Україна ввійшла до
складу учасників “Європейського соціального дослідження”
(European Social Survey – ESS). Було проведено дослідження 10
Цілісність української культури за умов глобалізаціїу
111
глибинних мотиваційних типів цінностей, яке виявило значну
відмінність змісту цінностей українського (і російського) населення
“від аналогічних цінностей населення європейських країн” [1, 228].
До таких цінностей належать “влада” (домінування над людьми і над
ресурсами), “гедонізм” (власне задоволення), “стимуляція” (насичене
гострими відчуттями життя), “самостійність” (незалежність у прий-
нятті рішень, творчість), “універсалізм” (захист благополуччя всіх
людей, толерантність), “доброзичливість” (позитивне ставлення до
людей, з якими часто спілкуєшся), “традиція” (повага до традицій-
ної культури), “конформність” (ухилення від конфліктів), “безпека”
(орієнтація на гармонію і стабільність у суспільстві, особистому
житті і в стосунках з людьми).
Під час дослідження Україну традиційно поділили на 4 макроре-
гіони: Центральний, Західний, Східний і Південний, а під час аналізу
результатів опитування об‟єднали їх у категорії: “збереження”
цінності – “безпека”, “конформність” і “традиція”; “відкритість змі-
нам” цінності – “самостійність”, “гедонізм” і “стимуляція”. Це дало
змогу дійти висновку, що “середній українець” відрізняється від
“середнього європейця” схильністю до “збереження”, високим поці-
нуванням влади (і багатства, зокрема), та низьким оцінюванням
“відкритості змінам” і “доброзичливості”.
Ще цікавіші відмінності ціннісних орієнтацій виявилось під час
порівняння регіонів. Так, з‟ясувалося, що Центр найвище цінує
“доброзичливість”, а Захід не цінує “універсалізм”. Загальний висно-
вок полягає в тому, що найбільші відмінності “існують не між Заходом
і Сходом, а між Заходом і Центром України. Жителі Західної України,
на відміну від жителів Центру, більше цінують “традицію”, “досяг-
нення”, “гедонізм” і “стимуляцію”, тимчасом як для них менш
важливими є “безпека”, “доброзичливість” і “універсалізм” [1, 267].
З‟ясувалося, що “розбіжності в цінностях жителів Східних і Західних
регіонів зовсім невеликі…і, таким чином, Схід до Заходу ціннісно
ближчий, ніж Південь і, тим більше, ніж Центр України” [1, 267].
Щоб виявити витоки цих розбіжностей та їх тенденцій
соціологічними засобами, потрібно буде здійснити значні додаткові
дослідження. Але засобами філософії та культурології вже тапер
можна сформулювати деякі припущення щодо перспектив української
культури в умовах глобалізації. Якщо абстрагуватись від еконо-
мічних та геополітичних вимірів глобалізації, концентруючи увагу
Володимир ЛОБАС______________________________________________
112
лише на інформаційному аспекті, то можливо помітити певну
закономірність. Вона полягає в узгоджені “єдиного” і “різноманіт-
ного”. Вперше це було сформульовано у вигляді “проблеми
Парменіда”, яка проходить через усю європейську історію філософії в
онтологічному чи гносеологічному вимірах (проблема універсалій,
пантеїзм, емпіризм та раціоналізм, сутність та явище есенція та
екзистенція). К.Ясперс писав про “вісь світової історії”, а К.Маркс –
про “вільний розвиток кожного як умову вільного розвитку всіх”.
Культурологічний вимір загальнолюдської закономірності
узгодження “єдиного” і “різноманітного” постає як протиставлення
“культурного” “некультурному” серед створеного людьми. Кожна
культура є системою артефактів, форм поведінки та уявлень, які
забезпечують спілкування людей та спільне освоєння ними
природи. В межах цієї системи відбувається боротьба між традиці-
ями і новаціями, “нашим” і “ненашим”. Лише ті утворення, які
зрозумілі людям і набрали нормативного статусу (стали програмою
поведінки), входять до складу “культури”. Решта відкидається. На
рівні первісних культур та ранніх землеробських цивілізацій
відкидались не тільки “чужі” витвори, а й самі носії цих артефактів.
На них не поширювалась заборона “не вбий”. Самоназва “тільки ми –
справжні люди” типова в первісних культурах. А оцінювання інших
як “варварів” (антична традиція) чи “німців” (українська традиція)
теж типове у землеробських цивілізаціях.
Лише у грека Македонського, якого виховував Аристотель,
причетний до формування “вісі світової історії”, могла з‟явитись
потреба синтезу Заходу і Сходу. Еллінізм, який здійснив цей
синтез, був надзвичайно цікавим культурним експериментом.
Настільки цікавим і вражаючим, що терміном “еллінізм” сучасні
дослідники процесу глобалізації намагаються примирити прихиль-
ників і супротивників глобалізаційних процесів. Якщо чилійський
історик Клаудіо Веліз порівнює поширення американського варіанту
англійської мови з поширенням “койне” (варіанту грецької) і
пропонує термін “елліністична стадія англо-американської цивілі-
зації”, то група дослідників, яка вивчала протяом трьох років процес
глобалізації у десяти країнах Сходу і Заходу, насичує цей термін
аналізом конкретних глобалізаційних процесів. Розглядаються,
зокрема, міжнародна культура провідних ділових і політичних кіл
світу (“давоська культура”), клубна культура інтелектуалів,
Цілісність української культури за умов глобалізаціїу
113
культура масова, яка охоплює собою рок-музику і комерційні заклади
всіх видів, і, нарешті, “масові рухи того чи іншого типу” [2, 15].
Загальний висновок дослідників П.Бергера і С.Хантінгтона,
концепція яких була покладена в основу колективного дослідження,
полягає в тому, що всі перелічені сфери беруть участь у формуванні
глобальної культури і “сприяють незалежності індивіда від
традиції і спільноти” [там само].
Цей висновок, на мою думку, засвідчує тенденцію до нав‟язу-
вання всьому світу західної, зокрема американізованої, культури, а
не про еллінізм, який був синтезом Заходу і Сходу.
Як відомо, в часи еллінізму греки зберегли і поширили свою
мову, наукові, архітектурні та інші естетичні досягнення. Але
водночас запозичили політичні та філософські конструкції Сходу.
Полісна демократія виявилась нежиттєздатною в умовах імперії, а
східні політичні і релігійні уявлення – цілком адекватними. Уже
Олександр Македонський, визнаний частиною жерців сином бога
Аммона, запровадив для себе божественні почесті “проскюнесіс”
(падати ниць перед правителем). Його полководець Птолемей
запровадив у Єгипті культ бога Сарапіса із Малої Азії, ототож-
нивши його з єгипетським богом Апісом. А греки в цей час могли
ототожнювати Сарапіса з Зевсом, Геліосом чи Асклепієм. З метою
об‟єднання суспільства узвичаюються і релігійні культи правителів.
Так, Арсиноя, сестра і одночасно дружина Птолемея Філадельфа,
була після смерті оголошена своїм братом одним із божеств Єгипту.
Їй було присвячено храм поблизу Олександрії. Незабаром виник
культ “божественних брата і сестри”, тобто правлячого тоді
Птолемея II Філадельфа і покійної Арсиної. Тут не було нічого
незвичного для єгиптян, адже Ізіда і Озіріс теж були сестрою і
братом, а фараона вважали сином бога.
Грецька філософія теж радикально змінилася. Замість класичної
філософії, яка прагнула бути послідовною і доказовою, з‟являються
школи стоїків, епікурейців і скептиків, байдужих до онтологічних
проблем, до доказу істини. Стоїки запозичують у кініків уявлення
про самодостатність доброчинності як найвищого блага. “Апатія”
стоїків та “атараксія” епікурейців, які передбачали обмеження
своїх потреб, несуть на собі явні східні риси, зокрема буддизму.
Цікаво, що така філософія відповідала не тільки соціальній розгуб-
леності греків, які опинились у великому світі, в якому не діє
Володимир ЛОБАС______________________________________________
114
полісна демократія, але й рівню тогочасної науки. Так, у медицині
під впливом скептиків склалась емпірична школа, прихильники
якої вважали, що причини хвороби непізнавані і достатньо
обмежитись спостереженнями за симптомами і випробуванням на
практиці різноманітних ліків.
У галузі риторики та історіографії сформувався стиль, який
дістав назву “азіанізм” (за походженням багатьох ораторів із Азії).
Цьому стилю була властива надлишкова пафосність, декламація із
завиванням, як іронічно писав про це Ціцерон. А в історіографії
намагались ошелешити читача, викликати в нього співпережи-
вання або гнів. Важливою вважали не достовірність подій, а
розважальність, що нагадує потреби сучасної масової культури. В
період еллінізму було створено багато складних іграшок. Ця увага
до ігрового виміру буття відповідала духу еллінізму і була
співмірна з сучасними ігровими технологіями, які наповнили не
тільки масову культуру, а й професійну (ділові ігри, конкурси).
Еллінізм реалізував закономірність узгодження “єдиного” і
“різноманітного” з допомогою еклектизму (грец. eklekticos –
вибираючий) і синкретизму (грец. synkretismos – поєднання). Сам
термін “еклектизм” для позначення типу філософствування запро-
вадив Потамон з Олександрії в II столітті. Він дає право країн на
основі будь-яких філософських систем будувати власну, яка буде
синкретичною. Ось такий постмодерн II століття!?
Друга зустріч Сходу і Заходу відбулася на території Римської
імперії. Містичне християнське вчення Сходу зіткнулося з
прагматичною римською культурою. Як писав Ніцше, хитрі євреї
перевернули шкалу цінностей, оголосивши силу слабкістю, а
слабкість силою. І римляни розгубились. Їхні нащадки в Західній
Європі протягом 600 років з допомогою інквізиції знищували
“різноманіття” на користь “єдиного” правильного вчення. Лише в
період Відродження було здійснено віртуальне повернення до
античності і запропоновано узгодження “єдиного” і “різноманітного”
з допомогою пантеїзму. Власне, ідея пантеїзму у М.Кузанського
з‟явилась під час дипломатичних контактів з Константинополем.
Мабуть, мислителя вразив візантійський досвід поєднання
античності з християнством, світської влади – з релігійною і
спонукав на проект поєднання католицизму з православ‟ям на
фоні турецької загрози. Справді, Візантія на той час досягла
Цілісність української культури за умов глобалізаціїу
115
небаченого поєднання політичної та ідеологічної складових влади.
Символом цього поєднання став трон візантійського імператора,
який складався з двох стільців (червоний – для імператора, а золотий –
для Ісуса). Візантійський досвід вразив і Київську Русь, яка
запозичила звідти християнство, і Московську Русь, яка Москву
оголосила “третім Римом”.
Отже, з певною долею умовності, цю другу зустріч Сходу і
Заходу можна іменувати “другим еллінізмом”. Якщо “перший
еллінізм” започаткував історію людства практичним зближенням
раніше автономних землеробських цивілізацій, то “другий еллінізм”
спричинив створення двох варіантів індустріальної цивілізації:
моністичної східної та плюралістичної західної. Радянський союз
реалізував східну модель, якої нині додержується Китай.
Сучасну ситуацію можна називати “постіндустріальною
цивілізацією”, “інформаційним суспільством”, “глобалізацією” чи
“третім еллінізмом”. Усі назви фіксують збільшення питомої ваги
інформаційних процесів, які виходять за межі окремих спільнот і
досвіду окремих цивілізацій. Ніхто ще не жив в умовах інформа-
ційного суспільства і не знає, як його регулювати засобами
національних держав та права. Навіть пристрасні прихильники
глобалізації, яких вона збагачує, стурбовані тим, що “здатність
капіталу піти деінде підриває здатність держави здійснювати
контроль над економікою” [3, 18]. А нейтральні аналітики і футуро-
логи намагаються збагнути сумісність інформації з приватною
власністю, на якій тримається західна цивілізація. Поняття інтелек-
туальної власності все частіше піддається сумніву, оскільки
поширюється на невідчутні, нематеріальні явища, якими можуть
одночасно користуватись мільйони людей, не вичерпуючи їх.
Оскільки без зростання інформаційної складової стає неможливою
будь-яка діяльність, то лише “один цей факт накидає зашморг на
шию капіталізму” [4, 366]. Адже капіталістична економіка побудо-
вана на законі попиту і пропозиції, який регулює обмежені ресурси.
А інформація є необмеженим ресурсом. Звичайно, можливі такі
спритні бізнесмени, які можуть вимагати зареєструвати їх право на
нуль чи алфавіт. Але це вже буде повним безглуздям.
Тому вважати західну модель цивілізації єдино правильною
буде некоректно і з інформаційного (культурологічного), і з
філософського погляду, який передбачає “єдність різноманітного”.
Володимир ЛОБАС______________________________________________
116
Українська культура в умовах глобалізації ще може реалізувати
своє різноманіття, історичне та регіональне.
Література
1. Магун В., Руднев М. Жизненные ценности населения: сравнение Украины
с другими европейскими странами // Украинское общество в европейском
пространстве . – К., 2007.
2. Многоликая глобализация. – М., 2003.
3. Сорос Дж. Про глобалізацію. – К., 2002.
4. Тоффлер Э. Революционное богатство. – М., 2008.
5. Шинкарук В.И., Иванов В.П. Введение // Научное мировоззрение и
социалистическая культура. – К., 1988.
|