Українські святості. Сакральні сигнатури мистецтва
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України
2010
|
| Назва видання: | Філософські діалоги |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28596 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Українські святості. Сакральні сигнатури мистецтва / В. Личковах // Філософські діалоги'2010. Вип. 4, Ч. 1: Філософсько-антропологічні читання: творча спадщина В.І. Шинкарука та сьогодення. — К., 2010. — С. 146-150. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-28596 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-285962011-11-15T12:22:32Z Українські святості. Сакральні сигнатури мистецтва Личковах, В. 2010 Article Українські святості. Сакральні сигнатури мистецтва / В. Личковах // Філософські діалоги'2010. Вип. 4, Ч. 1: Філософсько-антропологічні читання: творча спадщина В.І. Шинкарука та сьогодення. — К., 2010. — С. 146-150. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. XXXX-0083 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28596 uk Філософські діалоги Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| format |
Article |
| author |
Личковах, В. |
| spellingShingle |
Личковах, В. Українські святості. Сакральні сигнатури мистецтва Філософські діалоги |
| author_facet |
Личковах, В. |
| author_sort |
Личковах, В. |
| title |
Українські святості. Сакральні сигнатури мистецтва |
| title_short |
Українські святості. Сакральні сигнатури мистецтва |
| title_full |
Українські святості. Сакральні сигнатури мистецтва |
| title_fullStr |
Українські святості. Сакральні сигнатури мистецтва |
| title_full_unstemmed |
Українські святості. Сакральні сигнатури мистецтва |
| title_sort |
українські святості. сакральні сигнатури мистецтва |
| publisher |
Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2010 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28596 |
| citation_txt |
Українські святості. Сакральні сигнатури мистецтва / В. Личковах // Філософські діалоги'2010. Вип. 4, Ч. 1: Філософсько-антропологічні читання: творча спадщина В.І. Шинкарука та сьогодення. — К., 2010. — С. 146-150. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
| series |
Філософські діалоги |
| work_keys_str_mv |
AT ličkovahv ukraínsʹkísvâtostísakralʹnísignaturimistectva |
| first_indexed |
2025-07-03T08:43:35Z |
| last_indexed |
2025-07-03T08:43:35Z |
| _version_ |
1836614644212432896 |
| fulltext |
________________________________________________________________
146
Володимир Личковах
УКРАЇНСЬКІ СВЯТОСТІ.
САКРАЛЬНІ СИГНАТУРИ МИСТЕЦТВА
Навіть у складних умовах домінанти компартійної ідеї вищості
марксизму-ленінізму й інтернаціоналізму В.І.Шинкарук мав
сміливість написати: “Велика роль належить суспільно-історичним
знанням у формуванні національних почуттів і національної
свідомості” [1, 328]. Звичайно, мова йшла про “діалектичну єдність”
національного й інтернаціонального, але самий факт звертання до
проблематики національної ідеї засвідчує не тільки “мужність у
користуванні власним розумом”, але й причетність до національного
кола філософії, антиципацію майбутнього українознавства.
Сучасна українська філософія спирається як на традиції класич-
ного філософування, так і на здобутки Київської світоглядно-
антропологічної школи, закладеної В.І.Шинкаруком. Проблематика
аналізу світогляду, взаємовідношення людини й світу розвивається,
зокрема, у дослідженні природи ментальності, ментальних особли-
востей українського народу [2]. Серед визначальних універсалій та
архетипів української ментальності виокремлюється і глибока
релігійність – її соціально-психологічна і духовна складова. Спира-
ючись на концепцію історичної релігійності М.Максимовича,
дослідники екстраполюють розуміння релігійності як “чистої
сутності духовного” на історію українського народу, в якій воно
виступає як рушійна сила й основа пояснення історії етносу. “Так
само, як для особи сутнісною є потаємна внутрішня “людина серця”,
так для соціуму сутність його визначає духовність, внутрішня ідея –
в даному разі ідея християнська, “чисте християнство”” [2, 327].
Беручи до уваги універсальне значення релігійності в “культур-
ній душі” українства, її поширення на всі горизонти національного
світовідношення, вважаємо за можливе твердити про метарелігій-
ність української ментальності. Маємо на увазі духовно освячене,
сакральне ставлення українців до всього в світі, що становить “дім
Буття”, “життєвий світ” нації. Зароджуючись у міфологічній
свідомості, через синтез язичництва і християнства, українська
метарелігійність сприймає світ як свято, перетворюючи світовідно-
шення фактично у “святовідношення” [докл. див.: 3]. Український
Українські святості. Сакральні сигнатури мистецтваа
147
“світ” навіть етимологічно пов‟язується зі “світлом”, “святом”,
“святістю”, тому набирає сакральних вимірів і стає об‟єктом
шанування в усіх своїх вітально-екзистенційних вимірах: Природа,
Край, Хутір, Хата, Хліб, Земля. Ці архетипи уособлюються і часто
пов‟язуються із символічними образами Жінки, Матері, Дому,
Саду (“дивосаду”). Звичайно, найвищими в українській ментальності
є християнські цінності, що проростають, за словами Г.С.Сковороди,
із біблійних “зерен”, які сам мислитель називає “святинями”.
Відтак український Sacrum – це духовно-освячені цінності віри й
життя, метарелігійні святості українського буття.
Знову ж таки, вихід на дослідження сенсожиттєвих духовних
святинь – Віри, Надії та Любові – належить В.І.Шинкаруку, який
впровадив ці традиційні релігійні поняття в сучасний філософський
обіг в Україні, в структуру вітчизняного філософсько-світоглядного
знання. На сьогодні, головним чином стараннями С.Б.Кримського,
здійснено “сигнатурний поворот” в аналізі святостей національної
культури й етноментальності [4]. Сигнатурами позначають знаково-
смислові системи, які утворюють духовний простір культури й
часто мають символічний або персоніфікований характер. Завдяки
сигнатурам виявляються семантичне поле й світоглядні змісти
вищих національних святостей, їх присутності не лише в метафізиці
національної культурі, а й в її топономії та “фізіогноміці”.
Метарелігійність українства втілюється в його соціальній
історії та духовній культурі, зокрема в мистецтві. Інкультурація
вищих духовних цінностей відбувається через сакралізоване бачення
власного історичного процесу (“міф України”), символіки художньо-
образних систем (“візантійський стиль”, єдиний національно-
довершений стиль – українське бароко, сецесіон, сучасне необароко
тощо). Як і символічний світ Біблії, мистецький sacrum має
ієрархічний характер, і найвищі його щаблі посідають релігійні
святині, що організують ціннісно-смисловий простір художнього
образу в знаково-символічних комплексах сакральних сигнатур.
Приклади систематизації такого роду символіки українського
бароко можна побачити у відомій монографії Д.Чижевського
“Філософія Г.С.Сковороди” [5].
Сковородинівський символічний світ Біблії відповідно має
“видиму” і “невидиму” натури, а самий Sacrum виявляється як на
життєво-емпіричному, так і трансцендентному рівні, що відповідає
Володимир ЛИЧКОВАХ_________________________________________
148
бароковому уявленню про антиномії буття, а також і некласичній
концепції діалектики сакрального (“дюркгеймівська школа”). Зістав-
лення нами “позитивного” і “негативного” sacrum‟y відтак виступає
як необарокова деконструкція біблійної аксіології. Українські
святості конституюються з протиставлення їх гріховності, з анти-
тетики добра і зла, прекрасного і потворного; поділяють буття на
істинне і неістинне, праведне і неправедне, святе і грішне, освячене
і прокляте.
У Г.С.Сковороди, як і в українській ментальності загалом, ієрархія
сакральних цінностей (“святостей”) являє собою високу піраміду, з
Божественної вершини якої еманують “святині”, що конституюють
людське щастя – “вечное веселие боголюбивых сердец” [6, 28].
Увесь “Сад” просякнутий ідеєю алілуйї господа Бога як універ-
сальної абсолютної цінності, як найвищого Блага, Слова і Духу.
“Ты един всем жизнь и радость,
Ты един всем рай и сладость” [6, 28].
На цьому найвищому сакральному рівні мова часто йде про “гла-
голь Божий”, тобто Слово животворне, яке стає водночас і “мечем
духовним”. Сам святий Дух характеризується і як “безодня”, і як
“живий глаголь”.
Вищий, “деісусний” ряд православних святинь становлять
провідні сакральні сигнатури українського мистецтва, які безпо-
середньо втілюються, передусім, у церковній архітектурі. Українські
храми являють собою “застиглу музику” сигнатур: св. Трійці, Софії,
Богородиці, Спаса, архистратига Михайла, святителя Миколая,
святих Петра і Павла, інших апостолів, святителів і святих, в т.ч. і
місцевих (напр., чернігівських святих Михайла і Федора). Сакральні
сигнатури мають не тільки загальнорелігійний характер, а й
набувають культурологічного змісту, образно-символічно виявляючи
менталітетні принципи, духовну метафізику культурних регіонів. З
цього погляду вже досліджено сигнатури Софії, Спаса, Богородиці
[див.: 3, 4, 7], на черзі – й інші, пов‟язані з духовною історією й
топографією української культури.
За Г.С.Сковородою, сакральна мета і мудра міра зумовлюють
святість людського життя, роблять його духовною цінністю, “святим
життям”. Звичайно, це – “путь уский” у бурхливому морі “горя
життя”, але водночас це – “Камінь” мети і міри, бо любов, мудрість
і доброта перетворюють життя у святість. І “лучче один день свят
Українські святості. Сакральні сигнатури мистецтваа
149
от безбожного года” [6, 9]. Природним середовищем для святого
життя є в Україні село, “блаженная натура”, де досягається
гармонія людини зі світом, так само і з собою.
Розкриваючи ієрархію цінностей на рівні “внутрішньої людини”,
Г.С.Сковорода описує “зерцало чистое доброт”, в якому відобра-
жуються вищі духовні цінності, що становлять “чистоту серця і
душі”. Саме серед кордоцентричних і духовно-екзистенціальних
цінностей утворюються святості життя, які уособлюються в ідеалах
та образах українського мистецтва. У свою чергу, вони естетично
впливають на ментальність і духовну культуру людини. Як зазначав
В.І.Шинкарук, “предмети духовних почуттів є сенсожиттєвими
предметами” [8, 21].
Ламаючи догматичні стереотипи уявлень про структуру
світогляду, сучасний український філософ звертається до його
часових і ціннісних вимірів, запроваджує сакральні параметри
внутрішнього наповнення. “Віра, надія, мрія, духовні чуття (а
позитивним виявом усіх їх є любов у найширшому значенні цього
слова) – це вкрай важливі категорії духовного життя людини і
суспільства, і, відтак, духовної культури” [8, 23].
Отже, не лише найвищі Божественні, біблійні “святині”, а й
сенсожиттєві, світоглядні цінності людського буття можуть стано-
вити сакральні змісти українських святостей. Віра, Надія, Любов,
Матір, батьківська хата, “Дім-Поле-Храм” сприймаються як
хронотопи й екзистенціали людського життя, з яких постають
архетипи й національно визначені образи українського мистецтва.
Сакральні сигнатури потрібні, щоб “людина не тільки усвідомлювала,
але й переживала свій діяльнісний стан” [1, 326] буття-у-світі.
Останнім часом в українському мистецтві, культурології та
естетиці посилюється інтерес до аналізу традиційних духовних
компонентів етнонаціонального художнього мислення, їх трансфор-
мації у сучасних мистецьких стилістиках. Відбуваються художні
імпрези, спрямовані на відтворення українських святостей,
сакральних сигнатур в образно-символічних рядах мови модерного
мистецтва, яке пробуджує “те, що не вмирає” [9].
Література
1. Человек и мир человека / Отв.ред. В.Шинкарук. – К., 1977.
2. Проблеми теорії ментальності / Відп.ред. М.В.Попович. – К., 2006.
Володимир ЛИЧКОВАХ_________________________________________
150
3. Личковах В. Український sacrum: світовідношення як свято
відношення // Філософія етнокульури та морально-естетичні
стратегії громадянського самовизначення. – Чернігів, 2006.
4. Кримський С. Під сигнатурою Софії // Філос. і соціол. думка. – 1995. –
№5–6.
5. Чижевський Д. Філософія Г.С.Сковороди. – Х., 2004.
6. Сковорода Г. Сад божественных песней: Вірші, байки, діалоги,
притчи. – К., 1988. (Друга цифра в посиланнях позначає порядковий
номер пісні).
7. Личковах В. Сигнатура Богородиці в духовній культурі як “покрова”
національної єдності України // Філософія етнокультури та наукові
стратегії збереження національної єдності України. – Чернігів, 2007.
8. Шинкарук В.И. Категориальная структура научного мировоззрения
// Мировоззренческое содержание категорий и законов
материалистической диалектики. – К., 1981.
9. Личковах В. Проект фестивалю сучасного мистецтва “Територія
душі” // Територія душі: Каталог. – Чернігів, 2007.
|