Онтологічні ідеї В.І. Шинкарука як підгрунтя історії української філософії ХХІ століття
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України
2010
|
| Назва видання: | Філософські діалоги |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28613 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Онтологічні ідеї В.І. Шинкарука як підгрунтя історії української філософії ХХІ століття / О. Чорний // Філософські діалоги'2010. Вип. 4, Ч. 1: Філософсько-антропологічні читання: творча спадщина В.І. Шинкарука та сьогодення. — К., 2010. — С. 289-293. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-28613 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-286132011-11-15T12:25:41Z Онтологічні ідеї В.І. Шинкарука як підгрунтя історії української філософії ХХІ століття Чорний, О. 2010 Article Онтологічні ідеї В.І. Шинкарука як підгрунтя історії української філософії ХХІ століття / О. Чорний // Філософські діалоги'2010. Вип. 4, Ч. 1: Філософсько-антропологічні читання: творча спадщина В.І. Шинкарука та сьогодення. — К., 2010. — С. 289-293. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. XXXX-0083 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28613 uk Філософські діалоги Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| format |
Article |
| author |
Чорний, О. |
| spellingShingle |
Чорний, О. Онтологічні ідеї В.І. Шинкарука як підгрунтя історії української філософії ХХІ століття Філософські діалоги |
| author_facet |
Чорний, О. |
| author_sort |
Чорний, О. |
| title |
Онтологічні ідеї В.І. Шинкарука як підгрунтя історії української філософії ХХІ століття |
| title_short |
Онтологічні ідеї В.І. Шинкарука як підгрунтя історії української філософії ХХІ століття |
| title_full |
Онтологічні ідеї В.І. Шинкарука як підгрунтя історії української філософії ХХІ століття |
| title_fullStr |
Онтологічні ідеї В.І. Шинкарука як підгрунтя історії української філософії ХХІ століття |
| title_full_unstemmed |
Онтологічні ідеї В.І. Шинкарука як підгрунтя історії української філософії ХХІ століття |
| title_sort |
онтологічні ідеї в.і. шинкарука як підгрунтя історії української філософії ххі століття |
| publisher |
Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2010 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28613 |
| citation_txt |
Онтологічні ідеї В.І. Шинкарука як підгрунтя історії української філософії ХХІ століття / О. Чорний // Філософські діалоги'2010. Вип. 4, Ч. 1: Філософсько-антропологічні читання: творча спадщина В.І. Шинкарука та сьогодення. — К., 2010. — С. 289-293. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
| series |
Філософські діалоги |
| work_keys_str_mv |
AT čornijo ontologíčníídeívíšinkarukaâkpídgruntâístorííukraínsʹkoífílosofííhhístolíttâ |
| first_indexed |
2025-07-03T08:44:33Z |
| last_indexed |
2025-07-03T08:44:33Z |
| _version_ |
1836614705753358336 |
| fulltext |
_______________________________________________________________
289
Олександр Чорний
ОНТОЛОГІЧНІ ІДЕЇ В.І.ШИНКАРУКА
ЯК ПІДГРУНТЯ ІСТОРІЇ
УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ ХХІ СТОЛІТТЯ
Складнiсть вивчення і тлумачення проблеми єдності мислення і
буття змушує нас шукати опертя для своїх ідей в творчості великого
українського мислителя ХХ ст. В.І.Шинкарука. Адже саме він даній
проблематиці присвятив багато історико-філософських розвідок.
Складність даної проблеми в контекстi сучасної історії української
фiлософiї загалом значною мiрою зумовлена недослiдженiстю розу-
міння діалектики як методології суспільствознавства. Hаприклад,
навiть у теперiшнiх дослiдженнях практикуються пiдходи до діа-
лектики як методології суспільствознавства, опертi на методологiю
захiдноєвропейських філософських вчень. Тобто нинi в українськiй
фiлософiї шукають матерiалiзм та iдеалiзм, монiзм або дуалiзм в
тлумаченнi свiту i людини. Hавiть радикальнi критики марксистсько-
ленiнської фiлософiї в Українi iнодi не помiчають, що вони в тлума-
ченнi свiту, політики, людини, людського iснування нерiдко продов-
жують стояти на позицiях марксистсько-ленiнської фiлософiї.
Актуальною для розвязання цієї проблеми є велика стаття
В.І.Шинкарука “Діалектика: традиційні та нові підходи”. Аналiзуючи
проблеми марксистської діалектики, він наголошує, що, крім
марксистської, є й та, що присутня в багатьох інших визначних
філософських вченнях минулого й сучасності, і вона нині активно
освоюється нами, бо кожна видатна філософська система, як
відзначив ще Гегель, містить в собі момент істини, “зерно” абсолют-
ного знання. “На жаль, упродовж багатьох років у нас офіційно
насаджувалось уявлення, ніби вся істина зосереджена лише в
марксистській діалектиці, “що не від того, то від лукавого”, тобто
всі інші інтерпретації і розробки діалектики – лише її спотворення.
Зрозуміло, таке уявлення про розвиток діалектики є антиісторичне і,
отже, антидіалектичне. Тепер намітилась протилежна крайність –
тенденція повного відкидання і шельмування як матеріалізму, так і
його діалектики.
Виходячи з принципу історизму і з фактичного стану речей,
ми повинні визнати, що й дослідження проблем діалектики як у
Олександр ЧОРНИЙ_____________________________________________
290
руслі ідей марксизму в колишньому Радянському Союзі, так і за
його межами містять серйозні досягнення. Вони потребують осмис-
лення (безперечно, критичного) й подальшого розвитку” [1, 492].
Даний приклад яскраво засвідчує велич філософської думки
В.І.Шинкарука, його науковий такт, порядність, засади, що менталь-
но властивi українцям i виділяють упродовж вiкiв українських
мислителів загалом і “Київську школу філософів”, зокрема, в якій
В.І.Шинкарук був і залишається ідейним “Батьком”.
Вiдзначимо своєрiднiсть тлумачення діалектики як методології
суспільствознавства. На думку В.І.Шинкарука, в загальному плані
це, насамперед, введення в основу розв‟язання проблеми єдності
мислення і буття, духовного і матеріального замість так званого
ленінського принципу відображення – принципу діяльності й у
зв‟язку з цим дослідження діалектики у формах і способах практично-
духовного освоєння світу: в світогляді, в знанні та вірі, в мистецтві
та в культурі загалом.
Зрозумiло, що сьогоднi поняття “діяльність” має широкі
філософські характеристики, воно охоплює найістотніше в людині –
її свободу як здатність вільно вибирати з-поміж різних і альтерна-
тивних можливостей, даних в обставинах діяльності природою.
Вiдтак необхідним стає як звернення до екзистенціальних основ
людського життя, так i до соцiокультурного поля, того простору, в
якому i на пiдгрунтi якого ця діяльність здiйснюється. Певний
наголос тут потрiбно зробити на власній діяльності людини, яка є
свободною, бо здатна підноситися над обставинами, застосовувати
до них, за висловом Гегеля, “хитрість розуму“, “перегравати” їх і
створювати нову дійсність, багато в чому не опосередковану, не
похідну від обставин діяльності, тобто від минулого [1, 493].
В.І.Шинкарук збагачував скарбницю історії української філо-
софської думки, виступаючи як істинний патріот своєї країни. Тут
слiд взяти до уваги думку Михайла Грушевського стосовно укра-
їнської людини: “Передусiм, розумiється, всi тi, хто зроду
Українець, родився i вирiс з українською мовою на устах i хоче тепер
iти спiльно з своїм народом, з усiма свiдомими синами українського
народу, якi хочуть працювати для його добра, боротися за його
свободу i кращу долю. Але не тiльки, хто природжений Українець,
а також i всякий той, хто щиро хоче бути з Українцями, i почуває
себе їх однодумцем i товаришем, членом українського народу,
Онтологічні ідеї В.І.Шинкарука
як підгрунтя історії української філософії ХХІ століття
і
291
бажає працювати для його добра. Якого б не був вiн роду, вiри чи
знання – се не важно. Його воля i свiдомiсть рiшає дiло” [2, 113].
Хоч це означення має бiльш полiтично-культурний напрямок,
але М.Грушевський веде мову про “свiдомих” синiв українського
народу. Тобто людей, якi мають високу мораль. Враховуючи погляди
вченого на етико-моральнi характеристики українця, ми повиннi
взяти до уваги, що вони схожi з характеристикою В.І.Шинкарука,
який словом і ділом закликає “вiдроджувати” все українське
історико-філософським шляхом. В це поняття вiн вкладає всю ту
працю, спрямовану на пiдтримку української людини, яка ще
залишила свою неповторнiсть i самобутнiсть. Людина стає соціально-
культурною істотою в міру того, як вона опановує природу, стихійну
гру природних сил і створює свій світ, цивілізує і окультурює
умови свого життя.
Мораль людини формується внаслiдок цього через послiдов-
нiсть людських дiй, що втiлюють гуманну мету. Такi дiї включають
змiни в iснуючому негуманному свiтi. Дане розумiння моралi
служило пiдгрунтям для того, щоб показати, що щастя люди дося-
гають у високоморальнiй дiяльностi, здатній замiнити аморальний
свiт свiтом нового людяного буття.
Обстоюючи погляд на гуманне життя, як на морально умоти-
вовану “генеральну лiнiю” існування людини та цiлих народiв,
вчений твердив, що етноси як “культурні одиниці антропосфери”
творять, хоча і єдиний, але істотно неоднорідний культурний
простір людської історії [1, 496].
В.І.Шинкарук, таким чином, не подiляв самотньо-однолiнiйну
концепцiю моральності людського життя. Останнє мислиться йому
насиченим рiзноманiтними несподiванками, тривкими i нетривкими
зв‟язками людей. Він визнає, що у кожної людини i всього народу
є злети i падiння, здобутки i втрати. Витримати їх люди можуть
лише завдяки моральнiй стiйкостi. Моральнiсть людини у такому
контекстi виражається в послiдовностi життєвої позицiї, опертої на
людяну мораль та правильну, рацiонально вмотивовану вiру. Отже,
моральний iдеал, на думку мислителя, не нав‟язується людинi
природною необхiднiстю. Людина сама формує себе як моральну
особистiсть, спираючись на мораль та життєвий приклад, яким
служить їй обраний iдеал. Через це й терпить вона життя і його
політичні катаклізми добровiльно, тобто свободно, а не фатально.
Олександр ЧОРНИЙ_____________________________________________
292
Свобода закладена тут “в самий фундамент світобудови”, вона
уможливлює самоорганізацію Всесвіту і людства [1, 497].
Визнання рiзноманiтностi свiту, а також складностi свободи
людини зумовило в українськiй фiлософiї появу нової iнтерпретацiї
спiввiдношення серця i голови, розуму i чуттєво-емоцiйних аспектiв
людської екзистенцiї.
В.І.Шинкарук допускав, що людина може тлумачити на свій
розсуд певний статут чи правило і діяти згідно із власним розу-
мінням моралі. Він підходив до суспільно-політичних настанов і догм
з точки зору здорового глузду і тлумачив їх раціонально. Все це
вказує на те, що мислитель бачив людину не пасивною, покірливою, а
активною, сміливою. Вона морально зобов‟язана втручатися в світо-
порядок, виявляючи силу розуму, твердість духу і віру в перемогу.
Світопорядок на основі морального принципу “життя народжує
життя”, на думку В.І.Шинкарука, є не тільки ознака найвищої
форми політичного існування. Він постає і єдино надійною умовою
нормального буття. Однобічність змушує людей вступати у зв‟язки
між собою для того, щоб подолати індивідуальну, властиву кожному,
“необізнаність”, а це можливо лише через свободу. Хай там як, а
свобода опосередковується необхідністю. І це опосередкування
дано в діяльності [1, 497]. Вільна, раціональна та морально вмотиво-
вана співпраця особистостей – це цілком гуманістична думка, котра,
як наголошує С.О.Подокшин: “...Проголошувала свободу особи, як
найголовнішу етичну цінність, закликаючи до задоволення всіх її
потреб і розкриття різнобічних здібностей. На цьому шляху діячі
культури філософськи утверджували ідеал творчої особистості, але
найважливішою умовою втілення цього ідеалу вважали гармонію
індивідуального і соціального”[3, 15].
Взагалі вся діалектика і філософія свободи у творчості
В.І.Шинкарука була покликана звеличувати раціональне начало в
людині. Він надавав особливе значення її свободі, моральному
вихованню й освіті, вбачаючи в них засіб досягнення земного
щастя завдяки особистим зусиллям людей та взаємообміну
талантами. У зв‟язку з розвитком синергетики В.І.Шинкарук
підкреслював плідність застосування принципів синергетики до
суспільствознавства [1, 495].
Філософські погляди на свободу людини, які висловлював
В.І.Шинкарук, досить різнобарвні. Але ключові погляди філософа:
Онтологічні ідеї В.І.Шинкарука
як підгрунтя історії української філософії ХХІ століття
і
293
свобода, мораль, поведінка, соціокультурні традиції людини є осно-
вою формування людської свободи, як самобутньої ознаки укра-
їнської політичної і культурної спільноти. В.І.Шинкарук велику увагу
приділяв розвитку історико-філософських досліджень в Україні.
В.І.Шинкарук, аналізуючи філософські концепції різних філософ-
ських шкіл, течій і напрямків, підкреслював їх цінність і користь.
Свобода людини, її вільний розвиток, індивідуальна висока
моральність тлумачиться В.І.Шинкаруком як сила, покликана
здійснити гармонію особи й суспільства, він апелює до свідомості,
совісті та мудрості. Вчений відкидає несправедливість і несвободу
людини, він націлює особистість чинити так, щоб не обмежувалися
права і свободи людини, закликав враховувати особливості укра-
їнської дійсності. Як відзначає М.Кашуба: “Філософія… повернула
людину з неба на землю, почала вирішувати її проблеми, виходячи
головним чином з реальних умов життя” [4, 73].
Творчість В.І.Шинкарука свідчить, що у вітчизняній філософії
XX–ХХI ст. формування моралі людини проходило і проходить під
впливом тих діалектичних етико-гуманістичних ідей, які будили та
продовжують будити інтерес до цих ідей у філософів наступних
поколінь.
Література
1. Шинкарук В.І. Вибрані твори: у 3-х тт. Т. 2. – К., 2003.
2. Грушевський М.С. Хто такі українці і чого вони хочуть. – К., 1991.
3. Подокшин С.А. Философская и общественно-политическая мысль
эпохи Возрождения в Белорусии. – Автореф. дис. докт. филос. наук. –
Минск, 1985.
4. Кашуба М.В. Гуманістичні та реформаційні ідеї в Україні другої
половини XVII ст. // Європейське Відродження та українська літера-
тура XIV–XVIII ст. – К., 1993.
|