Роль теорій інновацій та інноваційного розвитку у формуванні регіональної інноваційної політики

Здійснено оцінку теорій інновацій та інноваційного розвитку й обґрунтовано важливість їх використання при формуванні регіональної інноваційної політики. ----------

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
1. Verfasser:	Жихор, О.Б.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут економіки промисловості НАН України 2009
Schlagworte:	Інвестиційні та інноваційні процеси
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/2866
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Роль теорій інновацій та інноваційного розвитку у формуванні регіональної інноваційної політики / О.Б. Жихор // Економіка пром-сті. — 2009. — № 1. — С. 132-137. — Бібліогр.: 22 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-2866
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-28662009-04-28T12:00:33Z Роль теорій інновацій та інноваційного розвитку у формуванні регіональної інноваційної політики Жихор, О.Б. Інвестиційні та інноваційні процеси Здійснено оцінку теорій інновацій та інноваційного розвитку й обґрунтовано важливість їх використання при формуванні регіональної інноваційної політики. ---------- Осуществлена оценка теорий инноваций и инновационного развития и обоснована важность их использования при формировании региональной инновационной политики. --------- The paper assesses theories of innovations and innovative development and motivates the importance of their using in formation of regional innovation policy. ---------- 2009 Article Роль теорій інновацій та інноваційного розвитку у формуванні регіональної інноваційної політики / О.Б. Жихор // Економіка пром-сті. — 2009. — № 1. — С. 132-137. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. 1562-109Х http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/2866 uk Інститут економіки промисловості НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Інвестиційні та інноваційні процеси Інвестиційні та інноваційні процеси
spellingShingle	Інвестиційні та інноваційні процеси Інвестиційні та інноваційні процеси Жихор, О.Б. Роль теорій інновацій та інноваційного розвитку у формуванні регіональної інноваційної політики
description	Здійснено оцінку теорій інновацій та інноваційного розвитку й обґрунтовано важливість їх використання при формуванні регіональної інноваційної політики. ----------
format	Article
author	Жихор, О.Б.
author_facet	Жихор, О.Б.
author_sort	Жихор, О.Б.
title	Роль теорій інновацій та інноваційного розвитку у формуванні регіональної інноваційної політики
title_short	Роль теорій інновацій та інноваційного розвитку у формуванні регіональної інноваційної політики
title_full	Роль теорій інновацій та інноваційного розвитку у формуванні регіональної інноваційної політики
title_fullStr	Роль теорій інновацій та інноваційного розвитку у формуванні регіональної інноваційної політики
title_full_unstemmed	Роль теорій інновацій та інноваційного розвитку у формуванні регіональної інноваційної політики
title_sort	роль теорій інновацій та інноваційного розвитку у формуванні регіональної інноваційної політики
publisher	Інститут економіки промисловості НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Інвестиційні та інноваційні процеси
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/2866
citation_txt	Роль теорій інновацій та інноваційного розвитку у формуванні регіональної інноваційної політики / О.Б. Жихор // Економіка пром-сті. — 2009. — № 1. — С. 132-137. — Бібліогр.: 22 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT žihorob rolʹteoríjínnovacíjtaínnovacíjnogorozvitkuuformuvanníregíonalʹnoíínnovacíjnoípolítiki
first_indexed	2025-07-02T06:09:18Z
last_indexed	2025-07-02T06:09:18Z
_version_	1836514341075025920
fulltext	О.Б. Жихор РОЛЬ ТЕОРІЙ ІННОВАЦІЙ ТА ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ У ФОРМУВАННІ РЕГІОНАЛЬНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ Оскільки Україна обрала іннова- ційну модель розвитку економіки, суттє- во актуалізувалося здійснення оцінки теорій інновацій та інноваційного роз- витку задля використання отриманих результатів при формуванні регіональної інноваційної політики, без якої немож- лива реалізація вказаної моделі. Розглянемо детальніше теорії інно- ваційного розвитку, які було розроблено у ХХ ст. таким науковцями, як Й. Шумпе- тер [20], Ф. Бродель, Г. Менш [17], С. Куз- нець [22], М. Кондратьєв [4], П. Сорокін [9]. Серед них можна виділити теорії ін- новаційної динаміки та теорії інновацій у ритмі циклічно-генетичних закономірно- стей розвитку суспільства [3]. Основоположником теорії іннова- цій є Й. Шумпетер, який у своїй науковій праці "Теорія економічного розвитку" (1911 р.) сформулював цілісну теорію ін- новаційного розвитку, центральним міс- цем якої було введення економічної кате- горії "інновації" як необхідної виробни- чої функції, зумовленої змінами факторів виробництва, ресурсів або їх комбінації. Й. Шумпетер виділяє такі складові інно- вації [8]: запровадження нової продукції, товару, послуги, нових видів або невідо- мих для споживача; застосування нової технології виробництва, запровадження для певної галузі невідомого методу (способу) виробництва; використання нових матеріалів, видів сировини, а та- кож її джерел; відкриття та освоєння но- вого ринку споживання продукції; підрив монополії конкурентів або монополізація ринку за рахунок виробництва власної, невідомої раніше продукції; упроваджен- ня нової організації виробничого, управ- лінського процесу, організаційної струк- тури або їх удосконалення. Крім дослідження економічних ін- новацій, Й. Шумпетер відводив значну роль підприємцям-новаторам в економіч- ному прогресі. Ажде від них залежить реформування виробництва з використан- ням винаходів для випуску нових товарів або виробництва старих більш новим способом, відкриваючи нові джерела сировини й матеріалів або нові ринки, реорганізуючи галузь тощо. На його думку, завдяки підприємцям-новаторам в економіці відбуваються динамічні зміни [21]. Суттєвий внесок у теорії інновацій- ного шляху розвитку економіки зробив М.Д. Кондратьєв. Він у своєму вченні про великі цикли кон'юнктури приблизно піввікової тривалості, обґрунтовував за- кономірний зв'язок "підвищуючих" і "по- нижуючих" хвиль цих циклів із хвилями технічних винаходів і їх практичного ви- користання [4]. Не менш важливу роль у розвитку теорій інноваційного розвитку відведено дослідженням Дж. Бернала, який наголо- шував на тому, що "періоди розквіту на- уки звичайно збігаються з періодами по- силення економічної активності й техніч- ного прогресу, як наслідок застосування інновацій" [1]. Нові підходи до теорії інновацій сформував С. Кузнець. Розвиваючи ідеї Й. Шумпетера і Дж. Бернала, науковець зосередився на дослідженні проблем взаємозв'язку інновацій з економічним зростанням [22], у процесі якого було введено поняття епохальних нововве- день, що лежать в основі переходу від однієї історичної епохи до іншої, і об- ґрунтовано залежність прискорення тем- ___________________________ © Жихор Олена Борисівна – кандидат економічних наук, доцент. Інститут регіональних досліджень НАН України, Львів. ISSN 1562-109X пів економічного зростання в індустрі- альну епоху від епохального нововведен- ня (нове джерело зростання – прискоре- ний розвиток науки). Як вважав С. Кузнець, економічне зростання – це довгострокове збільшення здатності господарства забезпечувати все більш різноманітні потреби населення за допомогою все більш ефективних техно- логій і відповідних їм інституціональних та ідеологічних змін. Його головними оз- наками є [6]: 1) постійне зростання національно- го продукту і, отже, здатності господар- ства задовольняти все ширше коло потреб людей, що є свідченням зрілості економіки; 2) технічний прогрес, що є основою зростання, його необхідною умовою; 3) для реалізації закладеного в но- вій технології потенціалу зростання необ- хідні інституціональні, поведінкові й іде- ологічні зміни. Таким чином, епохальні нововве- дення й інновації є основою прориву в розвитку людських знань та основою переходу суспільства й економіки на ви- щий щабель розвитку. Адже економічну історію можна розділити на економічні епохи, кожна з яких визначається епо- хальним нововведенням із властивими їй характеристиками зростання. Одним із найважливіших джерел економічного зростання є поява сучасної науки як основи розвитку технології – прорив в еволюційному розвитку науки, що ство- рив потенціал для розвитку технології, у багато разів більший, ніж існував до цього. Свою лепту в теорію інноваційного розвитку вніс Б. Твісс, який розглядав нововведення як процес, у якому винахід або наукова ідея здобувають економіч- ний зміст, творчий характер інноваційної діяльності. При цьому науковцем було окреслено ряд факторів, що визначають ефективність нововведень: ринкова орі- єнтація, відповідність цілям корпорації, методи оцінки, ефективне управління проектом, творчість, інноваційна обста- новка й наявність "захисника проекту", методи оцінки ефективності інновацій- них проектів [11]. Зазначимо, що розвиток теорії ін- новаційної економіки відбувався і на ос- нові узагальнень щодо наукового пояс- нення стрімкого зростання інноваційних галузей і їх впливу на економіку, вияв- лення факторів, що сприяють активності інноваційних процесів. Особливу роль у цьому відіграли Г. Менш, В.Дж. Баумоль, К. Фріман, Л. Соєте, К.Р. Макконнелл, С.Л. Брю, Е. Хелпман, Д.Г. Віктор, Р. Нель- сон та інші. Долучилися до розвитку теорії інно- ваційного розвитку й російські економіс- ти, які зосередилися на дослідженні теорії циклів і інновацій. Так, Ю.В. Яковець ін- новації розглядав як неодмінну частину науково-технічних і економічних циклів (середньо-, довго-, наддовгострокових), основу виходу із кризи. Також науковцем досліджувався взаємозв'язок наукових, технічних, інноваційних, економічних, ос- вітніх, організаційно-управлінських цик- лів і їх інноваційних фаз [13]. Новими ідеями збагатилася теорія інновацій унаслідок глибокої кризи у сві- товій економіці в середині 70-х і на по- чатку 80-х років. У результаті цього з`явилося нестандартне з точки зору тео- рії криз явище, що одержало назву стаг- фляції. За таких умов виникла потреба у переосмисленні ряду основних ідей роз- витку економіки. Суттєвий внесок у розвиток теорії інновацій зробили сучасні вчені-еконо- місти (А.Б. Яффе, Дж. Лернер, С. Штерн, М. Гяратана, С. Торрісі, А. Пагано), яки- ми було наведено приклади економічного зростання країн, що розвиваються, за ра- хунок інновацій, і виділено ряд факторів економічного зростання [16]. На їх думку, вагомим чинником інноваційного розвитку економіки є освіта (особливо фахова), оскільки вона відіграє суттєву роль у підтримці технічного прогресу, як і витрати великих компаній на дослід- ження й розробки разом із зусиллями приватних підприємців доповнюють ін- новаційний процес. Такої ж думки дотримуються А. Аро- ра і А. Гамбардела, обґрунтовуючи це тим, що у країнах, де розвивається високотехнологічний сектор економіки, є високоосвічені фахівці відповідно до рівня розвитку регіону [15]. Слід звернути увагу на те, що роль освіти в інноваційному розвитку еконо- міки є двоякою. З одного боку, освіта надає технічні знання й навички підпри- ємцям і іншим зацікавленим особам, пов'язаним із процесом інновацій і еконо- мічним зростанням, а з іншого – може стимулювати креативність і в такий спо- сіб спростити процес пристосування ін- новацій до вимог реального життя. При цьому освіта може мати й негативний вияв, суть якого полягає у можливості позбавитися креативності, заганяючи індивідуума в певні рамки мислення, позбавляючи його змоги нестандартно мислити. Окрім освіти, до першорядних факторів інноваційного розвитку еконо- міки науковці відносять великі компанії. Саме таку думку відстоюють К.Р. Мак- коннелл, С.Л. Брю, обґрунтовуючи це тим, що нові технології потребують: використання великого капіталу; великих ринків; комплексного, централізованого і чітко інтегрованого ринку; багатих і надійних джерел сировини [7]. Таким чином, вони наголошують на тому, що лише великим компаніям на відміну від малого бізнесу під силу забезпечити технічний прорив, оскільки вони володіють достатньою ресурсною базою. Своє продовження дана теорія зна- ходить у наукових доробках М. Гяратана, С. Торрісі та А. Пагано, у яких описано практичний досвід Ірландії, де прихід ІT транснаціональних компаній передував зростанню інноваційного сектору еконо- міки [16]. Як ще один фактор ін- новаційного розвитку економіки науков- ці виділили надлишок висококваліфіко- ваних кадрів, міжнародні зв'язки та внут- рішній попит. Слід звернути увагу, що таке тверд- ження суперечить теорії Й. Шумпетера, у якій головну роль відведено малому під- приємництву як основному фактору інно- ваційного розвитку. Пізніше самим на- уковцем буде визнано, що роль незалеж- ного підприємця в інноваційному процесі стає менш значною через витиснення йо- го великими компаніями, що здійснюють дослідження та розробки на постійній основі й довели цей процес до бюрокра- тично вивіреного [21]. Безперечно інновації є основою економічного розвитку, що обґрунтовано у наведених вище теоріях. Однак бажа- ного ефекту не буде досягнуто, якщо во- ни не будуть широко розповсюдженими в економіці. Тому виникає потреба у засто- суванні теорії дифузії (поширення) інновацій. Розглянемо деякі з них. Останіми роками доволі актуаль- ним є питання розвитку периферійних територій, що виходять за межі центрів і осей розвитку. Дж. Фрідман, Т. Херман- сен та інші [18] пропонують їх розвивати на основі моделі "дифузії нововведень", або "хвилі нововведень", запропонованої Т. Хегерстрандом. У даній моделі обґрун- товано чотири стадії "хвилі нововведень" [12, 77]: перша стадія (початкова) – харак- теризується початком дифузійного про- цесу й різким контрастом між центрами, джерелами поширення нововведення і периферійними територіями; друга стадія – початок справжньої дифузії, що обумовлюється дією потуж- них відцентрових сил, унаслідок яких у віддалених регіонах утворюються нові центри, що швидко розвиваються. При цьому відбувається скорочення різких регіональних контрастів, притаманних першій стадії; третя стадія (конденсації) – однакове розширення нововведень у всіх місцях; четверта стадія (насичення) – за- гальний повільний асимптотичний підйом до максимуму. Модель "дифузії нововведень" Т. Хе- герстранда де в чому переплітається зі схемою "просторової дифузії" П. Хаггета, згідно з якою зміни в більшості випадків не настають одночасно в усіх точках. Адже звичайно вони починаються у не- великому числі місць, від яких поширю- ються до інших уздовж каналів зв'язку, через вузли, перетинаючи поверхні, схо- дячи по ієрархічних щаблях [12, 75].Е. Роджерс у своїй книзі "Дифузія інновацій" (1960 р.) [19] уперше зробив спробу об'єднати наявні теорії дифузії інновацій, виділяючи такі чотири аспекти власної теорії дифузії інновацій: процес ухвалення рішення використання інно- вації (Іnnovatіon Decіsіon Process); інди- відуальна сприйнятливість до інновацій (Іndіvіdual іnnovatіveness); норма сприй- няття (Rateof Adoptіon); властивості сприйняття (Perceіved Attrіbutes). При цьому процес ухвалення рішення вико- ристання інновації дослідник поділив на п'ять стадій: знання, переконання, рішен- ня, апробація і підтвердження. Звідси по- тенційні реципієнти інновації повинні знати все про інновацію, бути перекона- ними у її якості, готовими до її сприйнят- тя, випробувати інновацію й підтвердити рішення сприйняти інновацію. Індивідуальна сприйнятливість до інновацій полягає у поділі реципієнтів на категорії більш схильних і менш схильних до сприйняття інновацій [19]. 1. Новатори (іnnovators, 2,5%) – більш схильні до ризику, прагнуть ви- пробувати будь-яке нововведення, мають значні фінансові ресурси і багато джерел інформації, здатні розуміти й застосову- вати складні технічні знання. 2. Ранні реципієнти (early adopters, 13,5%) – соціальні лідери: саме до них найбільше звертаються потенційні реципієнти за порадою й консультацією. Охоче приймають або випробовують нововведення, але є обережнішими, ніж новатори. Вони є рольовою моделлю для інших членів соціальної системи – потенційних реципієнтів. 3. Рання більшість (early majorіty, 34%) – розсудливі, можуть трохи коливатися до моменту сприйняття інновації (їх період сприйняття інновації відносно довший, ніж у реципієнтів І та ІІ катего- рій). Вони охоче йдують за іншими у процесі сприйняття інновацій, однак рід- ко очолюють цей рух. 4. Пізня більшість (late majorіty, 34%) – скептики, які приймають нововве- дення тільки тоді, коли його вже прий- няла більшість. У більшості випадків сприйняття ними інновації пояснюється їх економічною необхідністю або реак- цією на соціальний тиск. 5. Пізні реципієнти (laggards, 16%) – консерватори, що приймають зміни, коли вони стають загальноприйнятими; вони останні, хто сприймає інновацію, і най- частіше можуть відмовитися від сприй- няття [10]. Е. Роджерс, розглядаючи норму сприйняття, стверджує, що процеси дифузії можуть бути представні S- подібною функцією (див. рисунок), яка має три фази розвитку: перша – формування бази розвитку (повільне зростання), друга – різке зростання, третя – насичення (повільне зростання).При цьому, на його думку, швидкість дифузії інновацій визначається п'ятьма основними факторами, які потенційні реципієнти оцінюють при ухваленні рішення про використання інновацій [2]. 1. Відносні переваги інновації – ступінь переваги інновації над іншими (часто аналогічними), яка найчастіше но- сить економічний або соціальний харак- тер (прибутковість, економічність, зни- ження рівня забруднення, шуму, витрат ручної праці тощо). 2. Сумісність інновації – її відповідність існуючій системі цінностей, набутому досвіду й потребам реципієнта. 3. Складність інновації – простота й легкість для розуміння, використання або Рисунок. S-подібна функція, що відображає норму сприйняття інновації у часі [2] пристосування до інновації, бо досить часто її складність негативно пов'язують зі сприйняттям. 4. Простота апробації інновації – можливість апробації інновації в обмежених масштабах. 5. Комунікативність інновації – мож- ливість поширення між іншими реципієнтами. Цінність описаної теорії для формування інноваційної теорії розвитку регіонів полягає в тому, що ефективність її впровадження багато в чому залежить від поширення інновацій та інноваційних рішень, а також здатності та готовності суспільства до сприйняття тих чи інших нововведень. Оцінка або прогноз швид- кості дифузії інновацій у регіонах має здійснюватися заздалегідь до реалізації даної політики з можливою диференці- ацією заходів відносно готовності насе- лення регіонів, тоді інноваційна політика буде перспективною та вчасною для ре- гіонального розвитку. На нашу думку, у контексті даного дослідження слід зупинитися на соціально-психологічній концепції теорії нововведень, пов'язаній із пріоритетом людських відносин в управлінні інно- ваційною діяльністю (X. Барнет, Є. Вітте, Е. Денісон). Центральне місце в даній теорії відводиться проблемам ролі особистості, поведінки, мотивації, рівня освіти, аналізу соціально-психологічних і організаційно-соціологічних чинників. Тому основним є виділення певної групи людей як особливих носіїв інновацій. Дослідження X. Барнета, Є. Вітте, Е. Денісона присвячені питанню про можливість високих темпів інновацій, що вирішує теорія стимуляторів (Є. Вітте). Об'єктом дослідження тут є перешкоди, які виникають при впровадженні ново- введень. Для їх усунення, за даною тео- рією, необхідно організувати плідну су- місну роботу «владних стимуляторів» Number or Percentage of Adopters Period of Rapid Growth Time (адміністрації) і «кваліфікованих стиму- ляторів» (фахівців) – своєрідну творчу групу, де фахівці створюють новинки, а адміністрація – умови для їх упровад- ження та усунення будь-яких перешкод [5]. Як бачимо, інновації органічно впле- лися у сучасну економіку, стали неод- мінним атрибутом її розвитку. Усе це обумовило виникнення і розробку теорій інновацій та інноваційного розвитку в різних напрямах, зокрема появу ряду концепцій щодо природи інновацій, їх типології, визначення їх ролі в еконо- мічній системі, що під впливом інновацій трансформується в інноваційну економі- ку. Тому врахування базових постулатів інноваційних теорій та теорій інновацій- ного розвитку має бути обов’язковим при формуванні заходів інноваційної політи- ки розвитку регіонів. Адже економічна обґрунтованість у цьому процесі є неод- мінною запорукою досягнення позитив- ного результату та підвищення ефектив- ності механізму реалізації даної політики. Література 1. Бернал Дж. Наука в истории общества / Дж. Бернал– М.: ИЛ, 1956. – 735 с. 2. Гареев Т.Ф. Диффузия новых тех- нологий. – Режим доступа: http://www.tis- bi.ru/science/vestnik/2004/issue4/Economi- ca10.html. 3. Герасимов А.В. Инновационное развитие экономики: теория и методология. – Режим доступа: http://oad.rags.ru/ vestnikrags/issues/issue0307/030718.htm. 4. Кондратьев Н.Д. Большие циклы конъюнктуры и теория предвидения: избр. тр. / Н.Д. Кондратьев [сост. Ю.В. Яко- вец]. – М.: Экономика, 2002. – 767 с. 5. Краснокутська Н.В. Інноваційний менеджмент: навч. посіб. / Краснокутська Н.В. – К.: КНЕУ, 2003. – 504 с. 6. Кузнец С. Современный экономический рост: результаты исследований и размышлений. Нобелевская лекция / С. Кузнец // Нобелевские лауреаты по экономике: взгляд из России / [под ред. Ю.В. Яковца]. – СПб.: Гуманистка, 2003. 7. Макконнелл К.Р. Экономикс: прин- ципы, проблемы и политика. В 2 т. / К.Р. Макконнелл, С.Л. Брю [пер. с англ.]. – М., 1997. – Т. 2. 8. Кучерява З. Правове забезпечення інноваційного розвитку в Україні. – Режим доступу: http://www.minjust.gov. ua/0/13958. 9. Сорокин П.А. Главные тенденции нашего времени / П.А. Сорокин [пер. с англ., сост. и предисл. Т.С. Васильева]. – М.: Наука, 1997. 10. Степанов Н.П. Нововведения в организациях / Н.П. Степанов. – М.: ВНИИСИ, 1983. 11. Твисс Б. Управление научно- техническими нововведениями / Б. Твисс. [сокр. пер. с англ.; авт. предисл. науч. ред. К.Ф. Пузыня]. – М.: Экономика, 1989. – 217 с. 12. Хаггет П. Пространственный ана- лиз в экономической географии / П. Хаггет [пер. с англ. под ред. В.М. Гохмана и Ю.В. Медведкова]. – М.: Прогресс, 1968. – 392 с. 13. Яковец Ю.В. Эпохальные инновации 21 века / Ю.В. Яковец. – М.: Экономика, 2004. – С. 12. 14. Jaffe Adam B., Lerner J., Stern S. Innovation Policy and the Economy”, Volume 5, National Bureau of Economic Research. – Cambridge, Massachusetts: The MIT Press, 2005. – 186 с. 15. Arora A., Gambardella A. Brid- ging the Gap / In A. Aurora and A. Gam- bardella, eds., From Underdogs to Tigers: The Rise and Growth of the Software In- dustry in Some Emerging Economies. – Ox- ford, UK: Oxford University Press, 2005. 16. Giarratana M., Torrisi S., Pagano А. The Role of MNCs in the Evolution of the Software Industry in India, Ireland and Israel. / In A. Aurora and A. Gambardella, eds., From Underdogs to Tigers: The Rise and Growth of the Software Industry in Some Emerging Economies. – Oxford, UK: Oxford University Press, 2005. 17. Mensch G. Das technologische Patt. Innovationen überwinden die Dep- ression. Frankfurta.M.: Umschau-Verl. 1975. Engl. Ausg.: Stalemate in Techno- logy. – Cambridge: Ballinger, 1979. 18. Regional Policy; Readings in The- ory and Applications / Ed. By Friedman J., and Alonso W. – Cambridge, London, 1975. 19. Rogers E.M. Diffusion of innova- tions (4th ed.). – N. Y.: The Free Press, 1995. 20. Schumpeter J. History of Econo- mics Analysis / Ed. from manuscript by E. Schumpeter. – N. Y., 1954. 21. Schumpeter J., Review of Econo- mic Theory. – N. Y.: Oxford University Press, 1929. 22. Kuznets S. Modern Economic Growth: Findings and Reflections. Ameri- can Economic Review // American Econo- mic Association. – 1973. – Vol. 63 (3). – Р. 247-258.

Роль теорій інновацій та інноваційного розвитку у формуванні регіональної інноваційної політики

Institution

Ähnliche Einträge