Питання співвідношення права власності та права спеціального природокористування

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
1. Verfasser:	Комарницький, В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2009
Schriftenreihe:	Право України
Schlagworte:	Земельне право
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28686
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Питання співвідношення права власності та права спеціального природокористування / В. Комарницький // Право України. — 2009. — № 10. — С. 111-117. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-28686
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-286862011-11-17T12:16:22Z Питання співвідношення права власності та права спеціального природокористування Комарницький, В. Земельне право 2009 Article Питання співвідношення права власності та права спеціального природокористування / В. Комарницький // Право України. — 2009. — № 10. — С. 111-117. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. 0132-1331 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28686 uk Право України Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Земельне право Земельне право
spellingShingle	Земельне право Земельне право Комарницький, В. Питання співвідношення права власності та права спеціального природокористування Право України
format	Article
author	Комарницький, В.
author_facet	Комарницький, В.
author_sort	Комарницький, В.
title	Питання співвідношення права власності та права спеціального природокористування
title_short	Питання співвідношення права власності та права спеціального природокористування
title_full	Питання співвідношення права власності та права спеціального природокористування
title_fullStr	Питання співвідношення права власності та права спеціального природокористування
title_full_unstemmed	Питання співвідношення права власності та права спеціального природокористування
title_sort	питання співвідношення права власності та права спеціального природокористування
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Земельне право
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28686
citation_txt	Питання співвідношення права власності та права спеціального природокористування / В. Комарницький // Право України. — 2009. — № 10. — С. 111-117. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.
series	Право України
work_keys_str_mv	AT komarnicʹkijv pitannâspívvídnošennâpravavlasnostítapravaspecíalʹnogoprirodokoristuvannâ
first_indexed	2025-07-03T08:48:38Z
last_indexed	2025-07-03T08:48:38Z
_version_	1836614962988974080
fulltext	111• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • © В. Комарницький, 2009 При дослідженні питань права власності та права спеціально% го користування особлива ува% га звертається на співвідношення цих правових категорій. При цьому акцент робиться на походженні права кори% стування від права власності [1, 88–89; 2, 86]. Насамперед тому, що право користування (разом із правом воло% діння та правом розпоряджання) є однією з правомочностей повнова% жень суб’єкта права власності, які формують його зміст. Маючи зв’язок із правом власності, право користування підпадає під вплив двох груп норм, які регулюють відносини щодо права власності та відносини щодо права користування. Ці дві групи норм з питань виникнен% ня та здійснення права природокори% стування об’єднуються та формують комплексний інститут права природо% користування, у якому й виокремлю% ють право спеціального природокори% стування. У багатьох працях при аналізі останнього здебільшого наго% лошується на його зовнішніх атрибу% тах (наявності спеціальних дозволів, цільовому характері природокористу% вання, наданні природного ресурсу у відособлене користування тощо) [3, 260–262, 279; 4, 95–97; 5, 123–125], що наштовхує на думку про повну відокремленість цього права від права власності й не дає змоги зосередити увагу на єдності права власності та права спеціального природокористу% вання. Тож є потреба в проведенні спеціального дослідження з питання співвідношення права власності та права спеціального природокористу% вання. Насамперед констатуємо, що праву природокористування як одному з правомочностей власника на природні ресурси (разом із правом володіння та користування природним ресурсом) іманентно властивий спеціалізований характер. По%перше, право користу% вання виникає водночас із набуттям відповідними суб’єктами права влас% ності на природні ресурси, тобто після Земельне право ПИТАННЯ СПІВВІДНОШЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ТА ПРАВА СПЕЦІАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ В. КОМАРНИЦЬКИЙ кандидат юридичних наук, доцент, ректор (Луганський державний університет внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка) 112 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • В. Комарницький отримання ними документа, що по% свідчує право власності, і його держав% ної реєстрації. Йдеться про спеціальну фіксацію відповідного права конкрет% них осіб. Інші особи мають утримува% тися від дій, котрі порушують права власника чи перешкоджають йому в здійсненні відповідних правомочно% стей. По%друге, за сучасною концепцією права власності на природні ресурси це право не є абсолютним, воно не доз% воляє власникові робити те, що може обмежити права інших власників і осіб, суспільства в цілому в питаннях природокористування, охорони дов% кілля. Цю концепцію сприйнято зако% нодавством багатьох країн світу [6, 110–130], не є винятком у цьому й Україна. Екологічне законодавство України за допомогою визначення системи екологічних обов’язків влас% ників природних ресурсів забезпечує врахування екологічних вимог у про% цесі експлуатації природних ресурсів, що є об’єктом власності певної особи. Дотримання спеціальних умов щодо природокористування з урахуванням особливостей того чи іншого природ% ного ресурсу є ознакою спеціального природокористування. По%третє, користування природни% ми ресурсами на підставі права влас% ності здійснюють спеціально визна% чені суб’єкти, а саме: суб’єкти, які за законодавством України можуть набу% вати та реалізовувати право власності на природні ресурси. При цьому склад цих суб’єктів конкретизується в зако% нодавстві. Наприклад, іноземці й осо% би без громадянства мають обмежені можливості в набутті такого права. Вони, зокрема, не можуть набувати у власність землі сільськогосподарсько% го призначення та ліси. У певних випадках у законодавстві робиться ак% цент на статусі осіб, які можуть набу% вати право власності на ті чи інші при% родні ресурси. Так, право приватної власності на ліси можуть набувати громадяни та юридичні особи Украї% ни, котрі ведуть особисте селянське, фермерське та інше господарство (мо% жуть набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 га). По%четверте, для суб’єктів права власності характерною є така ознака, як володіння певним природним об’єктом. Це право забезпечує юри% дичну можливість утримувати тери% торію, на якій розташовано природ% ний ресурс, здійснювати господарське панування над привласненими при% родними ресурсами. Володіння при% родним ресурсом, поширення права користування на певну територію є однією з ознак права спеціального користування. По%п’яте, власники природних ресурсів, які реалізують свою право% мочність щодо користування природ% ним ресурсом, несуть також юридичну відповідальність за дотримання умов і вимог стосовно здійснення такого природокористування, як і інші по% стійні та тимчасові користувачі при% родних ресурсів. Отже, право природокористування на підставі права власності має всі оз% наки, що властиві праву спеціального природокористування. Однак зв’язок між правом власності та правом спеціального природокористування на цьому не переривається. Власник природного ресурсу, маючи таку пра% вомочність, як право ним розпоряджа% тися, може прийняти рішення про на% дання його в користування іншим осо% бам. В останніх це право є похідним від права власності іншої особи й ви% никає на підставі рішень уповноваже% 113• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • ПИТАННЯ СПІВВІДНОШЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ТА ПРАВА СПЕЦІАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ них органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування чи на під% ставі угод між власником природного ресурсу, уповноваженими ним особа% ми й особою, яка бажає взяти природ% ний ресурс у тимчасове користування. Розглядаючи зазначене питання за формами права власності на природні ресурси (державної, комунальної, приватної власності), визначимо певні особливості у його вирішенні. Так, органи виконавчої влади й ор% гани місцевого самоврядування, які реалізують повноваження власника на природні ресурси, можуть прийняти рішення про надання природного ресурсу в постійне чи тимчасове кори% стування. За загальним правилом, право постійного природокористування — це володіння та користування природ% ною ділянкою без зазделегідь установ% леного терміну. На відміну від власни% ка, постійний природокористувач не має права на власний розсуд розпоря% джатися наданою йому природною ділянкою: продати, закласти, подару% вати тощо. Без участі власника немож% ливі жодні юридичні дії, що пов’язані з природними об’єктами державної та комунальної власності, які перебува% ють у постійному користуванні. На% томість особа, яка набула право по% стійного користування, несе відпо% відальность за організацію належного природористування відповідно до еко% лого%правових приписів, дотримання його цільового призначення та інших умов, визначених у документах, що фіксують це право відповідного суб’єкта. Такими документами є: дер% жавний акт на право постійного кори% стування земельною ділянкою, у тому числі земельними ділянками лісового (посвідчують право постійного кори% стування лісами) і водного фонду (ст. 126 Земельного кодексу України, ст. 17 Лісового кодексу України, ст. 85 Водного кодексу України); спеціаль% ний дозвіл (термін його дії обчис% люється від дня його реєстрації, якщо в ньому не передбачено іншого) на ко% ристування надрами без заздалегідь визначеного строку. Зокрема, без обме% ження строку дії надаються дозволи на створення геологічних територій та об’єктів, що мають важливе наукове, культурне, рекреаційно%оздоровче зна% чення. Якщо питання про надання при% родного ресурсу в постійне користу% вання вирішують лише органи вико% навчої влади й органи місцевого само% врядування, які реалізують повнова% ження власника на природні ресурси, то в тимчасове користування природні ресурси можуть надаватися у випад% ках, передбачених законодавством, і за рішенням постійного природокори% стувача. Останньому таке право, зокрема, визначає Лісовий кодекс Ук% раїни, за яким постійні лісокористу% вачі можуть надавати спеціальний дозвіл на рубки (за винятком рубок головного користування) та роботи, пов’язані та не пов’язані з веденням лісового господарства (ч. 5 ст. 69). До цього моменту йшлося про при% родокористування, яке не виходило за межі права державної та комунальної власності. Тобто ресурси можуть нада% ватися в користування не лише юридичним особам державної чи ко% мунальної власності, а й приватним юридичним особам і фізичним особам, що не призводило до зміни форми власності. Однак державна та кому% нальна власність є також джерелом походження приватної власності, а от% же, виникнення природокористуван% ня на підставі права приватної влас% ності на природні ресурси. Здебільшо% го це пов’язано з набуттям права при% ватної власності на земельну ділянку. 114 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • В. Комарницький У Земельному кодексі України (стат% ті 83, 84) урегулювання цього питання ґрунтується на вторинності права при% ватної власності стосовно державної та комунальної. Так, установлено, що до земель державної власності, які не можуть передаватися в приватну влас% ність, належать землі атомної енерге% тики та космічної системи, землі під державними залізницями, об’єктами державної власності повітряного та трубопровідного транспорту тощо. Право власності на інші природні ресурси тісно пов’язане з набуттям у приватну власність земельних діля% нок, на яких вони розташовані. В уза% гальненому вигляді цей момент за% кріплено в Цивільному кодексі Украї% ни (ст. 373), за яким право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї ділянки, водні об’єкти, ліси, бага% торічні насадження, які на ній знахо% дяться, а також на простір над і під поверхнею ділянки, висотою та глиби% ною, що необхідні для зведення жит% лових, виробничих та інших будівель і споруд. Власник земельної ділянки може використовувати на власний розсуд усе, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо іншого не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб. Із цим поло% женням Цивільного кодексу України кореспондуються приписи інших за% конодавчих актів. Право приватної власності надає можливість його суб’єктам користува% тися природними ресурсами на влас% ний розсуд, але відповідно до вимог законодавства і в установленому зако% ном порядку надавати їх у користу% вання іншим особам. Від права приватної власності, як і від права державної та комунальної власності, походить право тимчасово% го користування природними ресурса% ми (на договірній основі чи за спе% ціальними дозволами). Згідно із зако% нодавством у тимчасове користування можуть передаватися земельні ділян% ки, водні об’єкти, ділянки надр, ліси державної, комунальної та приватної власності. Розділяють довгострокове та тимчасове природокористування. При цьому їх строки по%різному визначаються стосовно окремих при% родних ресурсів. Так, у короткостро% кове користування земельні ділянки надаються на строк до 5 років, а в дов% гострокове — до 50 років (ст. 93 Зе% мельного кодексу України). Для надр термін короткострокового користу% вання становить не більше 5 років, а довгострокового — до 20 років (ст. 15 Кодексу України про надра). Водне законодавство передбачає надання водних ресурсів у короткострокове ко% ристування на строк до 3 років, а у довгострокове — від 3 до 25 років (ст. 50 Водного кодексу України). Від% повідно до Закону України «Про мис% ливське господарство та полювання» строк тимчасового користування мис% ливськими угіддями має становити не менше 15 років (ч. 2 ст. 22). Саме ж по% лювання має сезонний характер і здійснюється в періоди, безпосередньо визначені в цьому Законі (ст. 19). Законодавство може передбачати особливості у визначенні підстав на% дання природних ресурсів у тимчасове користування. Так, земельне законо% давство допускає надання земельних ділянок у тимчасове користування ли% ше за договором оренди. Умови веден% ня мисливського господарства закріп% люються в договорі, який укладається між місцевими органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі мисливсько% го господарства й полювання та кори% стувачами мисливських угідь. Надра надаються в тимчасове користування 115• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • ПИТАННЯ СПІВВІДНОШЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ТА ПРАВА СПЕЦІАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ на підставі спеціальних дозволів. Строк тимчасового спеціального вико% ристання диких тварин визначається в дозволі на таке користування чи в іншому документі, що надає таке право. Узагальнюючи всі аспекти питання про співвідношення права власності на природні ресурси та права спе% ціального природокористування, мож% на зазначити таке. 1. Право користування — це одна з правомочностей власника, що за всіма ознаками має спеціальний характер (є індивідуальним, відособленим, при% родні ресурси використовуються за цільовим призначенням, здійснюється відповідно до правового режиму кори% стування, установленого для цього виду природокористування, тощо). 2. Спеціальний характер користу% вання природними ресурсами збері% гається при наданні їх власниками в постійне чи тимчасове користування іншим особам. Це здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади й органів місцевого самовряду% вання, договорів про надання природ% них ресурсів у тимчасове користуван% ня, дозволів власників природних ресурсів, уповноважених ними осіб, постійних природокористувачів на спеціальне використання природних ресурсів. Право постійного користу% вання за своїм статусом наближається до права власності, проте має певні обмеження. Без участі власника не% можливі жодні юридичні дії, пов’язані з природними об’єктами державної та комунальної власності, що перебува% ють у постійному користуванні. 3. Спеціальний режим правомочно% стей власника щодо користування на% лежними йому природними об’єктами поширюється й на природокористу% вачів, які набули право користування природним ресурсом або його части% ною за рішенням власників природ% них об’єктів, уповноважених ними осіб чи за договором між власником і природокористувачем. Так, наприк% лад, користувачі (у тому числі орен% дарі) земельних ділянок, як і їх влас% ники, мають право без спеціальних дозволів використовувати рослинні ресурси в межах відповідних земель% них ділянок, за винятком дикорослих суданних рослин, мохоподібних, водо% ростей, лишайників, а також грибів, види яких занесені до Червоної книги України, і природних рослинних угру% повань, занесених до Зеленої книги України (ст. 10 Закону України «Про рослинний світ»). 4. Режимний характер природоко% ристування зумовлений його цільовим характером, спеціальними еколого% правовими вимогами, правилами щодо здійснення відповідного виду приро% докористування на підставі права власності та на підставі рішень, доз% волів власників природних ресурсів (уповноважених ними осіб), зумовлює у певних випадках спеціальну право% суб’єктність осіб (відповідність профе% сійним та іншим вимогам), яким при% родні об’єкти можуть надаватися у власність чи у постійне та тимчасове користування. Проведений аналіз дає змогу кри% тично оцінити певні положення зако% нодавства, що регламентують відноси% ни права власності та пов’язаного з ним права спеціального природокори% стування. Існує певна невідповідність між за% декларованим правом приватної влас% ності на окремі природні ресурси та визначенням у земельному законо% давстві засад використання земель лісового та водного фонду. Останні встановлюються виходячи з пріорите% ту державної й комунальної власності на ліси та водні об’єкти, нівелюючи цим значення приватної власності. Це 116 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • В. Комарницький чітко простежується, зокрема, у ст. 57 «Використання земель лісового фон% ду» Земельного кодексу України, в якій наголошується на повноваженнях органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування щодо на% дання в користування земельних діля% нок лісового фонду і не йдеться про відповідні повноваження приватних власників лісів. Незважаючи на те, що питання стосовно суб’єктів приватної власності на ліси врегулювано в Лісо% вому кодексі України, проте відсут% ність його узгодженого врегулювання земельним і лісовим законодавством ускладнює як сприйняття відповідних положень, так і їх тлумачення. Перебування природних об’єктів у власності, постійному чи тимчасовому користуванні окремих фізичних і юридичних осіб породжує проблему узгодження загальних інтересів су% спільства та населення стосовно віль% ного доступу до природних ресурсів з інтересами окремих осіб, які з різних підстав отримали право на індивіду% альне, відособлене користування при% родними ресурсами. У законодавстві робиться спроба забезпечити таку узгодженість шляхом установлення різних обмежень щодо набуття в при% ватну власність тих чи інших природ% них територій або покладання на влас% ника зобов’язань дотримуватися тих чи інших умов користування об’єкта% ми власності. Так, Земельний кодекс України (ст. 83) забороняє надавати в приватну власність землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, на% бережні, пляжі, парки, сквери, бульва% ри, кладовища, місця знешкодження й утилізації відходів тощо). Натомість не чітко сформульовано вимоги стосовно надання у відособле% не довгострокове чи короткострокове користування земель, що можуть використовуватися як об’єкти загаль% ного користування для задоволення рекреаційних та інших потреб насе% лення. Відповідне положення Земель% ного кодексу України (ч. 4 ст. 59), наприклад, допускає надання грома% дянам і юридичним особам на правах оренди земельних ділянок прибереж% них захисних смуг для рекреаційних цілей. Це є підставою для отримання відповідних ділянок в оренду особами, які поряд мають індивідуальний жит% ловий будинок. Унаслідок цього останні розширюють територію для задоволення власних потреб за раху% нок відповідного зменшення території, що перебуває в загальному користу% ванні. Для запобігання цьому доцільно в законодавстві встановити чітки вимо% ги щодо надання земель загального ко% ристування в оренду з урахуванням пріоритету загальних інтересів щодо вільного доступу до природних ре% сурсів. Наприклад, варто встановити заборону на надання в оренду земель державної та комунальної власності, що є традиційними місцями відпочин% ку населення [7, 99–100]. Набуття права на природні ресурси вимагає від власників такої поведінки, яка б узгоджувалася з вимогами раціо% нального використання природних ре% сурсів, їх відновлення й охорони. У ба% гатьох випадках для дотримання цих вимог власникам чи уповноваженим ними особам необхідно не лише знати їх, а й мати практичний досвід, здат% ність фінансово, матеріально%технічно забезпечувати здійснення відповідних заходів. Цю обставину враховано в за% конодавстві, яке стосовно окремих суб’єктів права власності, права кори% стування встановлює спеціальні вимо% ги щодо їх правосуб’єктності. Проте необхідно зазначити, що законодавст% во вирішує це питання без урахування нових моментів в організації природо% 117• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • ПИТАННЯ СПІВВІДНОШЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ТА ПРАВА СПЕЦІАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ користування, появи нових суб’єктів права власності на природні ресурси. На це, зокрема, звертається увага в юридичній літературі під час аналізу певних аспектів набуття природних ресурсів у приватну власність. Наприклад, наголошується на необ% хідності визначення в законодавстві ключових умов щодо права набуття у власність громадянами та юридични% ми особами земельних ділянок дегра% дованих і малопродуктивних угідь для заліснення. Йдеться про наявність у відповідних суб’єктів необхідної освіти, досвіду роботи в лісовому гос% подарстві чи можливості залучення до здійснення робіт фахівців, а також змоги організації належного мате% ріально%технічного забезпечення за% ходів із заліснення тощо [8, 88–89]. Також необхідно посилити вимоги до осіб, які бажають набути право власності на диких тварин. Оскільки Закон України «Про тваринний світ» закріплює підстави припинення права власності (ст. 8), то адекватними їм він має визначити й умови, за яких фі% зичні та юридичні особи можуть отри% мати у власність диких тварин. На% приклад, така особа повинна мати можливість створити умови для утри% мання тварин, що відповідатимуть їх біологічним, видовим та індивідуаль% ним особливостям (зокрема, щодо за% доволення їх природної потреби в їжі, сні, рухах, контактах із собі подібними тощо), а також не завдавати шкоди життю та здоров’ю оточуючих тощо. Таким чином, користування при% родними ресурсами на підставі права власності чи за рішенням органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, на підставі договорів з власниками чи уповноваженими ни% ми особами або ж за наданими ними дозволами здійснюється на єдиних еколого%правових засадах та має відповідати вимогам законодавства стосовно набуття права на користу% вання й умов його здійснення. Це за% конодавство потребує вдосконалення в питанні забезпечення більш збалан% сованого узгодження загальних інте% ресів суспільства та населення щодо вільного доступу до природних ре% сурсів з інтересами певних осіб, які з різних підстав отримали право на індивідуальне, відособлене користу% вання природними ресурсами. Існує потреба у посиленні законодавчих ви% мог (наявність спеціальної освіти, досвіду, кваліфікації чи відповідності певним матеріальним та іншим харак% теристикам) до фізичних і юридичних осіб, які бажають користуватися при% родними ресурсами на підставі права власності, і вдосконаленні інших ас% пектів правового регулювання відно% син, що пов’язані з правом власності та правом природокористування. ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ 1. Екологічне право України. Академічний курс : підруч. / за заг. ред. Ю. С. Шемшученка. — 2$ге вид. — К., 2008. 2. Екологічне право України : підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл. / за ред. В. К. Попова та А. Г. Гетьмана. — Х., 2001. 3. Боголюбов С. А. Экологическое право : учеб. для вузов. — М., 1999. — С. 260–262, 279. 4. Ерофеев Б. В. Экологическое право : учеб. — [3$е изд., доп.]. — М., 2006. 5. Екологічне право України : підруч. / за ред. професорів А. П. Гетьмана і М. В. Шульги. — Х., 2005. 6. Малышева Н. Р. Гармонизация экологического законодательства в Европе. — К., 1996. 7. Тагієв Садіг Рза огли. Обов’язки фізичних осіб в галузі охорони довкілля : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.06. — К., 2009. 8. Шершун С. М. Еколого$правове регулювання лісокористування в Україні : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.06. — К., 2005.

Питання співвідношення права власності та права спеціального природокористування

Institution

Ähnliche Einträge