Політичні гарантії права людини на свободу світогляду і віросповідання та їх правове забезпечення за законодавством України

Політичні гарантії права людини на свободу світогляду і віросповідання та їх правове забезпечення за законодавством України

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2009
1. Verfasser: Калініченко, О.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2009
Schriftenreihe:Право України
Schlagworte:
Захист прав людини і громадянина
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28689
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Політичні гарантії права людини на свободу світогляду і віросповідання та їх правове забезпечення за законодавством України / О. Калініченко // Право України. — 2009. — № 10. — С. 132-138. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-28689
record_format dspace
spelling irk-123456789-286892011-11-17T12:18:24Z Політичні гарантії права людини на свободу світогляду і віросповідання та їх правове забезпечення за законодавством України Калініченко, О. Захист прав людини і громадянина 2009 Article Політичні гарантії права людини на свободу світогляду і віросповідання та їх правове забезпечення за законодавством України / О. Калініченко // Право України. — 2009. — № 10. — С. 132-138. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. 0132-1331 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28689 uk Право України Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Захист прав людини і громадянина
Захист прав людини і громадянина
spellingShingle Захист прав людини і громадянина
Захист прав людини і громадянина
Калініченко, О.
Політичні гарантії права людини на свободу світогляду і віросповідання та їх правове забезпечення за законодавством України
Право України
format Article
author Калініченко, О.
author_facet Калініченко, О.
author_sort Калініченко, О.
title Політичні гарантії права людини на свободу світогляду і віросповідання та їх правове забезпечення за законодавством України
title_short Політичні гарантії права людини на свободу світогляду і віросповідання та їх правове забезпечення за законодавством України
title_full Політичні гарантії права людини на свободу світогляду і віросповідання та їх правове забезпечення за законодавством України
title_fullStr Політичні гарантії права людини на свободу світогляду і віросповідання та їх правове забезпечення за законодавством України
title_full_unstemmed Політичні гарантії права людини на свободу світогляду і віросповідання та їх правове забезпечення за законодавством України
title_sort політичні гарантії права людини на свободу світогляду і віросповідання та їх правове забезпечення за законодавством україни
publisher Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
publishDate 2009
topic_facet Захист прав людини і громадянина
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28689
citation_txt Політичні гарантії права людини на свободу світогляду і віросповідання та їх правове забезпечення за законодавством України / О. Калініченко // Право України. — 2009. — № 10. — С. 132-138. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.
series Право України
work_keys_str_mv AT kalíníčenkoo polítičnígarantíípravalûdininasvobodusvítoglâduívírospovídannâtaíhpravovezabezpečennâzazakonodavstvomukraíni
first_indexed 2025-07-03T08:48:48Z
last_indexed 2025-07-03T08:48:48Z
_version_ 1836614973322690560
fulltext 132 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • © О. Калініченко, 2009 Держава, закріплюючи в законо% давстві досягнутий рівень осо% бистої свободи людини за допо% могою конституційного розпоряджен% ня, мусить брати на себе відпові% дальність за забезпечення рівних умов реалізації конституційних прав і сво% бод усім особам, що проживають на її території, незалежно від їх раси, ко% льору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження тощо. З цього приводу в ч. 2 ст. 3 Консти% туції України робиться наголос на тому, що «держава відповідає перед людиною за свою діяльність» [1]. Характерною рисою особистісного права на свободу світогляду і віро% сповідання є те, що людина, як суб’єкт правовідносин, не може відмовитися від реалізації цього права. Кожному притаманні певні світоглядні переко% нання, у тому числі релігійного харак% теру — від глибокої віри у надпри% родні сили до переконаного їх запере% чення. Реалізація людиною права, що розглядається, не залежить від такої умови, як володіння особою дієздат% ності [2, 57]. Таким чином, наша дер% жава покликана забезпечувати особи% сте право на свободу світогляду й віросповідання і малолітнім дітям, і душевнохворим, і особам з обмеженою дієздатністю. Державні гарантії права людини, у тому числі на свободу світогляду і віросповідання, є взаємообумовлени% ми, взаємоузгодженими, а відтак і взаємопов’язаними між собою. Одним зі способів забезпечення права люди% ни, у тому числі й того, що є предме% том нашого дослідження, є політичні гарантії. Слід зазначити, що в загаль% нотеоретичному аспекті під ними, за визначенням О. Скакун, слід розу% міти наявність розвиненої системи народовладдя, реальної можливості особи брати участь в управлінні дер% жавою безпосередньо або через пред% ставницькі органи; політичне різнома% Захист прав людини і громадянина ПОЛІТИЧНІ ГАРАНТІЇ ПРАВА ЛЮДИНИ НА СВОБОДУ СВІТОГЛЯДУ І ВІРОСПОВІДАННЯ ТА ЇХ ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ О. КАЛІНІЧЕНКО старший викладач кафедри конституційного та міжнародного права (Київський національний університет внутрішніх справ) 133• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • ПОЛІТИЧНІ ГАРАНТІЇ ПРАВА ЛЮДИНИ НА СВОБОДУ СВІТОГЛЯДУ І ВІРОСПОВІДАННЯ ТА ЇХ ПРАВОВЕ … ніття; можливість користуватися своїми правами і свободами, захищати свої інтереси; поділ влади; наявність незалежної конструктивної опозиції, політичного плюралізму та ін. [3, 204]. Такої самої думки дотримується О. Петришин, який зазначає, що «політичною гарантією прав і свобод людини і громадянина виступає демо% кратія в широкому її значенні — політичний плюралізм і багатопар% тійність, орієнтація різних соціальних сил на цінності політичного дискурсу і злагоди, сформована на демократич% них засадах виборча система, яка нада% вала б громадянам змогу реально впливати на вироблення державної політики, брати активну участь в уп% равлінні державними справами» [4, 145–146]. У конституційному праві, говорячи про політичні гарантії, за визначенням В. Кравченка, розуміється «відпо% відним чином орієнтована політика держави, її спрямованість на форму% вання умов із забезпечення належного рівня життя людини; стабільність політичних структур; належний рі% вень політичної культури в суспіль% стві» [5, 101]. Дещо інакше тракту% ють політичні гарантії А. Колодій, А. Олійник, хоча в цілому їх визначен% ня збігається з думкою попереднього автора. Вони вважають, що політичні гарантії — це «закріплені конститу% ційними нормами та принципами політичні умови та засоби, що забезпе% чують здійснення основних прав і сво% бод людини і громадянина» [6, 224]. Водночас, розкриваючи зміст полі% тичних гарантій прав людини, П. Ра% бінович, М. Хавронюк зазначають, що це є «суверенітет держави, суворе до% тримання її демократичних засад, фактична незмінність її консти% туційного ладу, закріпленого в Основ% ному Законі України, суворе забезпе% чення законності й неможливості зловживань з боку політичної влади, відкритість політичної системи і наяв% ність можливостей для вільної діяль% ності політичних партій та громад% ських організацій, наявність усіх інших ознак правової держави в їх сукупності» [7, 247]. Слід зазначити, що політичні гарантії (відповідно до Конституції України) є єдиними гарантіями, які стосуються виключно громадян України. Отже, на нашу думку, під політич% ними гарантіями права людини на свободу світогляду і віросповідання слід розуміти закріплену Конститу% цією і законами України систему норм і принципів, які започатковують політику держави у сфері формування умов і засобів забезпечення реалізації людиною цього суб’єктивного права та похідних від нього свобод і заклада% ють підґрунтя щодо встановлення рівності всіх, незалежно від осо% бистісного ставлення до релігії, щодо участі в управлінні державними і суспільними справами та вирішення нагальних питань виключно на заса% дах дискурсу та злагоди. Політичні гарантії реалізації прав людини в нашій державі достатньо широко відображені у статтях Консти% туції України. Стосовно ж суб’єктив% ного права особи, яке ми розглядаємо, насамперед звертають на себе увагу положення, закріплені в статтях 5, 7, 15 Основного Закону нашої держави. Стаття 5 Конституції України, серед іншого, закріплює, що «носієм суве% ренітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи держав% ної влади та органи місцевого само% врядування» [1]. Стаття 7 Основного Закону встановлює, що «в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування» [1]. У свою чергу, 134 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • О. Калініченко ст. 15 Конституції України проголо% шує, що «суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної... багатоманітності» [1]. Отже, зазна% чається, що серед іншого і право люди% ни на свободу світогляду, і віроспо% відання реалізується, охороняється і захищається у країні відповідно до цих властивостей конституційного ладу нашої держави. З урахуванням предмета нашого дослідження можна зазначити, що проголошений згаданими статтями Основного Закону народний суве% ренітет означає володіння громадяна% ми країни, незалежно від їх особистісних світоглядних поглядів і віросповідальних переконань, дієвими засобами владарювання у країні для реального здійснення політичної влади в управлінні державними і суспільними справами. Звертаючись до положень, закріп% лених у ст. 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організа% ції» від 23 квітня 1991 р., слід зауважити, що «громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях… політичного… життя незалежно від їх ставлення до релігії», а «будь%яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення пря% мих чи непрямих переваг громадян за% лежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов’язаних з цим ворожнечі й ненависті чи обра% жання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом» [8]. Відповідність цих поло% жень реальному стану забезпечення суб’єктивного права людини на свобо% ду світогляду і віросповідання можна побачити, провівши аналіз законодав% ства України, що регулює суспільні відносини у сфері народовладдя. Фор% мами прямої демократії у нашій країні є способи прямого здійснення влади народом, до яких, відповідно до ст. 69 Конституції України, належать «вибо% ри, референдум та інші форми безпо% середньої демократії» [1]. Крім того, відповідно до чинного законодавства України, громадяни України, з метою здійснення і захисту своїх прав і сво% бод, мають право на об’єднання в політичні партії, громадські органі% зації та професійні спілки й користу% ються прерогативою самостійно вирі% шувати питання місцевого значення. Аналіз вітчизняного законодавства щодо політичних гарантій забезпечен% ня реалізації права людини на свободу світогляду і віросповідання хотілося б розпочати із законів нашої держави, якими визначається порядок органі% зації та проведення виборів до вищих органів державної влади і місцевого самоврядування. Так, у ст. 2 законів України «Про внесення змін до Зако% ну України “Про вибори Президента України”» від 18 березня 2004 р., «Про вибори народних депутатів України» від 25 березня 2004 р. та «Про вибори депутатів Верховної Ра% ди Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 4 квітня 2004 р., розкриваючи зміст загального вибор% чого права, визначається, що «будь%які прямі або непрямі привілеї або обме% ження виборчих прав громадян Украї% ни за ознаками… релігійних… переко% нань… забороняється» [9, 10, 11]. Ра% зом із тим, характеризуючи сутність рівного виборчого права, в Законі України «Про вибори депутатів Вер% ховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, се% лищних, міських голів» відсутнє поло% ження, що викладене в ст. 3 двох інших зазначених нормативно%право% вих актів країни — рівність прав і мож% ливостей участі у виборчому процесі забезпечується забороною привілеїв 135• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • ПОЛІТИЧНІ ГАРАНТІЇ ПРАВА ЛЮДИНИ НА СВОБОДУ СВІТОГЛЯДУ І ВІРОСПОВІДАННЯ ТА ЇХ ПРАВОВЕ … чи обмежень кандидатів на відповідні посади за ознаками релігійних переко% нань [9, 10, 11]. Формування владних структур починається з первинних ор% ганізацій, які діють на місцевому рівні. Органи місцевого самоврядування, як ніякі інші, мають бути незаангажова% ними в питаннях, пов’язаних із забез% печенням реалізації людиною будь% якого суб’єктивного права особи, у тому числі на свободу світогляду і віросповідання. Саме тому, на нашу думку, відсутність цього положення у згаданому нормативному акті є непри% пустимим. Закон України «Про внесення змін до Закону України “Про вибори Пре% зидента України”» у статтях 51 і 52 містить положення, які, встановлю% ючи порядок реєстрації, зазначають, що Центральна виборча комісія у разі виявлення у передвиборчій програмі кандидата ознак положень, спрямова% них на розпалювання релігійної во% рожнечі, зобов’язана звернутися до Верховного Суду України й, у разі встановлення ним їх наявності, повин% на відмовити такому кандидатові у реєстрації [9]. В інших двох законах, що ми розглядаємо, відповідні поло% ження відсутні. І це, на нашу думку, видається дивним. Адже серед не% обхідних документів, що подаються для реєстрації усіма кандидатами, про яких йдеться в цих законах, скрізь за% значається передвиборча програма, зміст якої, серед іншого, має закладати підґрунтя щодо встановлення рівності усіх, незалежно від особистісного ставлення до релігії. Розкриваючи зміст обмежень щодо ведення передвиборчої агітації, ст. 64 Закону України «Про внесення змін до Закону України “Про вибори Президента України”», ст. 71 Закону України «Про вибори народних депу% татів України» та ст. 56 Закону Украї% ни «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» встановлюють, що поширення у будь%якій формі мате% ріалів, які містять заклики до розпа% лювання релігійної ворожнечі заборо% няється (не допускається) [9, 10, 11]. І тільки Закон України «Про вибори народних депутатів України» йде в цьому плані далі. Згадана вище стаття цього нормативного акта визначає, що «Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення своїм рішенням припиняє трансляцію на території України… операторами теле% комунікацій… в діяльності яких містяться заклики до… розпалювання релігійної ворожнечі…» [10]. На нашу думку, і решта законів має містити відповідну норму, що зобов’яже насам% перед відповідних кандидатів до роз% судливості, поміркованості й корект% ності у своїх висловлюваннях, зокре% ма, щодо питань, пов’язаних із предме% том нашого дослідження. Крім того, такі недоліки притаман% ні й законам нашої держави, які визна% чають безпосередню участь громадян України в управлінні державними справами та надають їм прерогативи самостійного вирішення питань місце% вого значення. Так, ст. 7 Закону Ук% раїни «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р., визначаючи принципи участі грома% дян у референдумах, формулює прин% цип загальності з урахуванням став% лення осіб до релігії, разом із тим об% межується лише встановленням того, що вони «беруть участь у референдумі на рівних засадах» [12], припускаючи тим самим довільне трактування принципу рівності. Незважаючи на наявність положень, закріплених у статтях 5, 6, якими встановлюється перелік питань, що не можуть бути ви% 136 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • О. Калініченко несеними на всеукраїнський і місцеві референдуми та визначаючи ст. 17 по% рядок реєстрації ініціативних груп [12], зазначений Закон не дає чітких формулювань, а обмежується загаль% ними фразами, оминаючи у тому числі й те право людини, що становить предмет нашого дослідження. Крім то% го, цей Закон взагалі не містить поло% жень про встановлення певних обме% жень щодо ведення агітації з приводу предмета референдуму, які б мали забезпечувати реалізацію, охорону і захист права людини на свободу світогляду і віросповідання. У свою чергу ст. 3 Закону України «Про місцеве самоврядування в Украї% ні» від 21 травня 1997 р., встановлю% ючи право громадян на участь у місце% вому самоврядуванні, формулює, з урахуванням ставлення особи до релігії, лише принцип загальності [13]. А принцип рівності громадян у законі взагалі не згадується! Розгляд вітчизняного законодавст% ва щодо політичних гарантій забезпе% чення реалізації суб’єктивного права особи на свободу світогляду і віросповідання хотілося б завершити рядом законів України, відповідно до яких громадяни країни мають право на об’єднання в політичні партії, гро% мадські організації та професійні спіл% ки. Так, закони України «Про об’єд% нання громадян» від 16 червня 1992 р., «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 ве% ресня 1999 р. та «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 р. не містять принципів, що визначають за% гальність і рівність громадян на участь у відповідних спільнотах [14, 15, 16]. А отже, не встановлюють виразних за% порук щодо запобігання дискримі% нації громадян за певними ознаками, у тому числі щодо їх ставлення до релігії. Водночас п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про об’єднання громадян» та п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про політичні партії в Україні» встановлю% ють обмеження щодо утворення й діяльності відповідних об’єднань, ко% ли їх метою, або якщо їх програмні цілі або дії спрямовані, серед іншого, на розпалювання релігійної ворожнечі [14, 16]. І хоча відповідно до ст. 1 За% кону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» про% фесійна спілка є добровільною непри% бутковою громадською організацією, що об’єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх про% фесійної (трудової) діяльності (навчання) [15], жодних обмежень щодо її утворення і діяльності не вста% новлюється. А отже, можна припусти% ти і можливість певних зловживань, викривлень і деструкцій серед іншого і на релігійному ґрунті. У свою чергу ч. 3 ст. 18 Закону України «Про об’єднання громадян» та ч. 3 ст. 17 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначають, що символіка політичних партій і професійних спі% лок, серед іншого, не повинна відтво% рювати релігійні символи [14, 15]. Викликає подив, по%перше, — на під% ставі чого за громадськими організа% ціями таке право збережено, адже ч. 3 ст. 1 Закону України «Про об’єднання громадян» чітко встановлює, що «дія цього Закону не поширюється на релігійні… об’єднання громадян» [14]. По%друге, чому відповідне поло% ження відсутнє, зокрема, у ст. 9 Зако% ну України «Про політичні партії в Україні» [16], що було б доречним і логічним. Таким чином, можна констатувати, що закріплені у статтях 5, 7, 15 Кон% ституції України засади народного суверенітету, місцевого самоврядуван% 137• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • ПОЛІТИЧНІ ГАРАНТІЇ ПРАВА ЛЮДИНИ НА СВОБОДУ СВІТОГЛЯДУ І ВІРОСПОВІДАННЯ ТА ЇХ ПРАВОВЕ … ня і багатоманітності суспільного жит% тя в державі в цілому знаходять належне відображення у чинних орга% нічних і звичайних законах України. А отже, в державі створюються ре% альні передумови щодо можливості громадянам країни здійснювати політичну владу в управлінні держав% ними і суспільними справами, неза% лежно від їх світоглядних поглядів і віросповідальних переконань. Але водночас має місце неоднакове випи% сування відповідних норм чинного внутрішньодержавного законодавст% ва, що припускає їх неоднозначне тлу% мачення і використання. А неоднакове використання цих норм, які покликані слугувати політичними гарантіями за% безпечення реалізації, охорони й захи% сту права громадянина на свободу світогляду і віросповідання, у свою чергу, може призводити до викрив% лень, зловживань і порушень, у тому числі того суб’єктивного права особи, що розглядається. Отже, на наше глибоке переконан% ня, відповідні правові норми мають нести однакове змістове навантажен% ня і бути тотожними за своїм юридич% ним змістом. Тому вважаємо, що з метою приведення у відповідність до вимог загальних засад конституційно% го ладу в Україні, ст. 35 Конституції України і положень ст. 4 Закону Ук% раїни «Про свободу совісті та релігійні організації» та вдосконалення полі% тичних гарантій забезпечення права громадянина на світоглядні переко% нання і віросповідальні погляди, необхідно внести зміни до чинного за% конодавства. Це стосується законів України «Про внесення змін до Закону Украї% ни “Про вибори Президента України”» та «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» щодо надання права Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення припи% няти трансляцію операторів телеко% мунікацій, у матеріалах яких містять% ся, серед іншого, заклики до розпалю% вання релігійної ворожнечі. Закони України «Про вибори на% родних депутатів України» та «Про вибори депутатів Верховної Ради Ав% тономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» мають бути доповнені нормою, яка б встановлювала обов’язок Цент% ральної виборчої комісії, у разі вияв% лення у передвиборчій програмі суб’єкта виборчого процесу ознак положень, спрямованих, зокрема, на розпалювання релігійної ворожнечі, порушувати процедуру щодо відмови у реєстрації. У Законі України «Про вибори де% путатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» принцип рівного виборчого права вар% то викласти у такій самій редакції, як і в решті законів, що стосуються ви% борів в Україні. Нова редакція Закону України «Про всеукраїнський та місцеві рефе% рендуми» потребує закріплення прин% ципу загальності та рівності участі громадян у референдумах за анало% гією з тим, як вони виписані у законах про вибори в Україні. Те саме сто% сується і Закону України «Про місце% ве самоврядування в Україні» щодо участі громадян у місцевому самовря% дуванні. Крім того, Закон України «Про всеукраїнський та місцеві рефе% рендуми» має містити перелік питань, що не можуть бути винесеними на все% український і місцеві референдуми, серед іншого щодо неприпустимості обговорення на референдумі питань, які б порушували право людини на 138 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • О. Калініченко свободу світогляду і віросповідання. У цьому ж сенсі цей Закон має місти% ти норми, якими встановлювалися б певні обмеження щодо створення ініціативних груп і порядку їх діяль% ності з приводу роз’яснення предмета референдуму. У свою чергу, закони України «Про об’єднання громадян», «Про профе% сійні спілки, їх права та гарантії діяль% ності», «Про політичні партії в Украї% ні», на нашу думку, мають містити принципи загальності й рівності громадян на створення та участь у добровільних громадських формуван% нях. Ці домінанти мають включати положення щодо заборони прямих або непрямих привілеїв чи обмежень сто% совно громадян за ознаками їх став% лення до релігії та забезпечення цього табу державним примусом. Крім того, ці закони повинні містити норми, які б визначали порядок, підстави, певні заборони і перестороги щодо викори% стання релігійної символіки та атри% бутики. ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ 1. Конституція України (із змінами і доповненнями). — К., 2006. — 64 с. 2. Толкачев К. В., Хабибулин А. Г. Органы внутренних дел в механизме обеспечения личных кон$ ституционных прав и свобод граждан : моногр. — Уфа, 1991. — 168 с. 3. Скакун О. Ф. Теория государства и права : учеб. — Х., 2000. — 704 с. 4. Загальна теорія держави і права : підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова, О. В. Петришин, С. М. Олейников та ін. ; за ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. — Х., 2002. — 432 с. 5. Кравченко В. В. Конституційне право України : навч. посіб. — К., 2000. — 320 с. 6. Колодій А. М., Олійник А. Ю. Права людини і громадянина в Україні : навч. посіб. — К., 2003. — 336 c. 7. Рабінович П. М., Хавронюк М. І. Права людини і громадянина : навч. посіб. — К., 2004. — 464 с. 8. Про свободу совісті та релігійні організації : Закон України від 23 квітня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 25. — Ст. 283. 9. Про внесення змін до Закону України «Про вибори Президента України» : Закон України від 18 березня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 20–21. — Ст. 291. 10. Про вибори народних депутатів України : Закон України від 25 березня 2004 р. : офіц. вид. — К., 2006. — 200 с. 11. Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів : Закон України від 6 квітня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 30–31. — Ст. 382. 12. Про всеукраїнський та місцеві референдуми : Закон України від 3 липня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 33. — Ст. 443. 13. Про місцеве самоврядування в Україні : Закон України від 21 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 24. — Ст. 170. 14. Про об’єднання громадян : Закон України від 16 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 34. — Ст. 504. 15. Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності : Закон України від 15 вересня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 45. — Ст. 397. 16. Про політичні партії в Україні : Закон України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 23. — Ст. 118.

Ähnliche Einträge