Особливості правового регулювання трудової правосуб’єктності у період незалежності Української держави (1991–1996 рр.)

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
1. Verfasser:	Костюк, В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2009
Schriftenreihe:	Право України
Schlagworte:	Питання трудового права
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28693
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Особливості правового регулювання трудової правосуб’єктності у період незалежності Української держави (1991–1996 рр.) / В. Костюк // Право України. — 2009. — № 10. — С. 157-161. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-28693
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-286932011-11-17T12:08:09Z Особливості правового регулювання трудової правосуб’єктності у період незалежності Української держави (1991–1996 рр.) Костюк, В. Питання трудового права 2009 Article Особливості правового регулювання трудової правосуб’єктності у період незалежності Української держави (1991–1996 рр.) / В. Костюк // Право України. — 2009. — № 10. — С. 157-161. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. 0132-1331 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28693 uk Право України Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Питання трудового права Питання трудового права
spellingShingle	Питання трудового права Питання трудового права Костюк, В. Особливості правового регулювання трудової правосуб’єктності у період незалежності Української держави (1991–1996 рр.) Право України
format	Article
author	Костюк, В.
author_facet	Костюк, В.
author_sort	Костюк, В.
title	Особливості правового регулювання трудової правосуб’єктності у період незалежності Української держави (1991–1996 рр.)
title_short	Особливості правового регулювання трудової правосуб’єктності у період незалежності Української держави (1991–1996 рр.)
title_full	Особливості правового регулювання трудової правосуб’єктності у період незалежності Української держави (1991–1996 рр.)
title_fullStr	Особливості правового регулювання трудової правосуб’єктності у період незалежності Української держави (1991–1996 рр.)
title_full_unstemmed	Особливості правового регулювання трудової правосуб’єктності у період незалежності Української держави (1991–1996 рр.)
title_sort	особливості правового регулювання трудової правосуб’єктності у період незалежності української держави (1991–1996 рр.)
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Питання трудового права
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28693
citation_txt	Особливості правового регулювання трудової правосуб’єктності у період незалежності Української держави (1991–1996 рр.) / В. Костюк // Право України. — 2009. — № 10. — С. 157-161. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.
series	Право України
work_keys_str_mv	AT kostûkv osoblivostípravovogoregulûvannâtrudovoípravosubêktnostíuperíodnezaležnostíukraínsʹkoíderžavi19911996rr
first_indexed	2025-07-03T08:49:01Z
last_indexed	2025-07-03T08:49:01Z
_version_	1836614987032821760
fulltext	157• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • © В. Костюк, 2009 Об’єктивні передумови до фор% мування нового етапу в розвит% ку правового регулювання тру% дової правосуб’єктності зумовлені проголошенням незалежності Україн% ської держави та переходом до ринко% вої економіки, на підставі прийнятої Верховною Радою 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України [1, 429] та Акта проголошен% ня незалежності України від 24 серпня 1991 р. [2, 502]. У розвиток соціально%економічних та правових реформ, які були намічені після проголошення Декларації про державний суверенітет України, в Україні було розпочато формування якісно нової моделі правового регулю% вання суспільно%трудових відносин, у тому числі з питань трудової право% суб’єктності шляхом ухвалення змін і доповнень до КЗпП УРСР, які б забез% печували його відповідність реально% му стану суспільно%трудових відно% син, а також прийняття окремих актів національного трудового законодавст% ва, що покликані формувати цілісну правову модель трудової право% суб’єктності. У цей період закладають% ся системні зміни у правовому стано% вищі окремих суб’єктів трудового права [3, 9–12; 4, 12–14]. Метою цієї наукової статті є науко% во%теоретичне дослідження проблем становлення національної моделі трудової правосуб’єктності в умовах незалежності Української держави. У юридичній літературі окремі ас% пекти порушеної проблеми розгляда% лися у працях таких учених, як: В. Ве% недиктов, І. Зуб, М. Іншин, О. Середа, П. Пилипенко, В. Прокопенко, Н. Ху% торян, О. Ярошенко та інші. Визнаючи вагомий внесок цих та інших дослід% ників у розв’язання порушеної проблеми, буде справедливим вказати на те, що цілісно та системно ці питан% ня не розглядалися. Одним із ключових аспектів право% вого регулювання трудової право% Питання трудового права ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВОЇ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ У ПЕРІОД НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ (1991–1996 рр.) В. КОСТЮК кандидат юридичних наук, доцент, головний науковий консультант Апарату Верховної Ради України (Національний університет «Києво�Могилянська академія») 158 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • В. Костюк суб’єктності стало удосконалення КЗпП УРСР та закріпленої у ньому моделі трудової правосуб’єктності. На підставі Закону Української РСР «Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю Україн% ської РСР при переході республіки до ринкової економіки» від 20 березня 1991 р. [5, 267] було внесено корективи у зміст трудової правосуб’єктності працівника, роботодавця, професійної спілки та трудового колективу. За змінами, передбаченими у цьому За% коні, у КЗпП УРСР терміни «адмі% ністрація» та «адміністрація підприєм% ства, організації», «адміністрація підприємства, установи, організації» замінено терміном «власник або упов% новажений ним орган», терміни «ро% бітники і службовці» — «працівники». Уніфікація правової термінології та приведення її до реальних умов транс% формації економічної моделі розвитку від радянської до ринкової у цілому була позитивною. Проте конструкція «власник або уповноважений ним орган» була невдалою, оскільки не відображала сутності та правового ста% новища роботодавця [6, 100–105]. Очевидно, що такі зміни не могли не позначитись на правовому стано% вищі працівників та їх трудовій право% суб’єктності. По%перше, у новій ре% дакції ст. 2 було визначено, що право громадян Української РСР на пра% цю, — тобто на отримання роботи з оплатою праці не нижче встановлено% го державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, — за% безпечується державою. По%друге, у контексті цих змін у ст. 2 уточнено, що працівники реалізу% ють право на працю шляхом укладен% ня трудового договору на підприєм% стві, в установі, організації. З огляду на це за новою редакцією ст. 21 «тру% довий договір є угода між працівни% ком і власником підприємства, устано% ви, організації або уповноваженим ним органом, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпоряд% кові, а власник підприємства, устано% ви, організації або уповноважений ним орган зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забез% печувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені зако% нодавством про працю, колективним договором і угодою сторін». Такий за% конодавчий підхід до розуміння тру% дового договору як основної форми реалізації трудової правосуб’єктності працівника та роботодавця є нечітким та поверховим, оскільки не відображає основних (істотних) умов, які мають наповнювати зміст трудового догово% ру. По%третє, відбувається посилення соціально%трудових гарантій праців% ників у сфері робочого часу, оплати праці, відпочинку, особливо у частині надання відпусток жінкам та іншим особам, які виховують дітей, молоді, у частині встановлення броні та про% фесійного навчання на виробництві. Нормами Закону України «Про внесення змін і доповнень, що стосу% ються розгляду індивідуальних трудо% вих спорів, до Кодексу законів про працю Української РСР та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів» від 18 лютого 1992 р. [7, 302] більш чітко окреслено питання трудової правосуб’єктності юрисдикційних органів, які покликані розглядати індивідуальні трудові спори. Важливо підкреслити, що зако% нодавець чітко визначає умови та порядок набуття трудової право% суб’єктності КТС як органу, що фор% мується трудовим колективом (ст. 223), умови та порядок розгляду 159• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВОЇ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ У ПЕРІОД НЕЗАЛЕЖНОСТІ… нею трудових спорів (ст. 224), а також компетенцію суду, обсяг його трудової правосуб’єктності (статті 231–239). Проте одним із ключових недоліків цих норм є обмеження доступу праців% ників до суду як найбільш універсаль% ного юрисдикційного органу, у зв’язку з обов’язковим зверненням до КТС, а також обмежені строки звернення до КТС та суду. Необхідно зазначити, що на підста% ві Закону України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України у зв’язку з встановленням 40%годинно% го робочого тижня» від 17 листопада 1993 р. [8, 435] було запроваджено на території України 40 годинний робо% чий тиждень, що сприяло посиленню соціально%трудових гарантій праців% ника у сфері робочого часу та забезпе% чено процес відповідності положень Кодексу міжнародно%правовим актам МОП. Процесу удосконалення трудової правосуб’єктності покликані норми Закону України «Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю України» від 5 липня 1995 р. [9, 204]. Змістовний аналіз цього Закону дає змогу констатувати, що він покли% каний значно конкретизувати систему трудових прав та соціально%трудових гарантій, трудових обов’язків праців% ника, понесення ним матеріальної від% повідальності, а також систему обо% в’язків роботодавця. Не менш важливою є роль у право% вому регулюванні трудової право% суб’єктності деяких актів трудового законодавства. Вже протягом 1991 р. Верховною Радою Української РСР було ухвалено ряд законодавчих актів, які були спрямовані не лише на право% ве регулювання суспільно%трудових відносин у ринкових умовах, а й на якісні зміни у трудовій правосуб’єкт% ності. Суттєві зміни у правовому стано% вищі роботодавця зумовлені прийнят% тям Верховною Радою Української РСР законів України «Про власність» [10, 249] та «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р. [11, 168]. На підставі цих актів визначено засади роботодав% чої правосуб’єктності власника та підприємця. Зважаючи на це, нормами цих Законів передбачено, що: 1) кожен громадянин в Україні має право во% лодіти, користуватися і розпоряджа% тися майном особисто або спільно з іншими; 2) власник має право на договірній основі використовувати працю громадян; 3) власник зобов’яза% ний забезпечити громадянину, праця якого використовується, соціальні, економічні гарантії та права, передба% чені законом; 4) для здійснення підприємницької діяльності підприє% мець має право укладати з громадяна% ми договори про використання їх праці; 5) при укладанні трудового договору (в тому числі у випадках, пе% редбачених законами України) — кон% тракту підприємець зобов’язаний за% безпечити умови та охорону праці, її оплату не нижче встановленого в рес% публіці мінімального рівня, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до чинного законодавства. З таких положень випливає, що підприємець (фізична чи юридична особа) отримує право укладати трудо% ві договори із громадянами про вико% ристання їх праці. Одним із ключових проблемних аспектів цих законів є те, що вони не регламентують умови, за яких власник (підприємець) може ви% ступати як роботодавець. У прийнятому Верховною Радою Законі Української РСР «Про під% приємства в Україні» від 27 березня 1991 р. [12, 144] визначено основні за% 160 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • В. Костюк сади трудової правосуб’єктності під% приємств та трудового колективу в умовах трансформації суспільства та держави від адміністративно%планової до ринкової моделі розвитку. З точки зору трудової правосуб’єктності тру% дового колективу, варто зазначити таке. Відповідно до цього Закону: тру% довий колектив підприємства — це всі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі тру% дового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють тру% дові відносини працівника з підприєм% ством; трудовий колектив підприєм% ства з правом найняття робочої сили: розглядає і затверджує проект колек% тивного договору; розглядає і вирішує згідно з статутом підприємства питан% ня самоврядування трудового колек% тиву; визначає і затверджує перелік і порядок надання працівникам під% приємства соціальних пільг тощо. На удосконалення трудової право% суб’єктності працівника та роботодав% ця спрямовані норми Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. [13, 668]. За своєю суттю цей законодавчий акт покликаний розви% вати та конкретизувати право праців% ника на охорону праці. Значною мірою процесу удоскона% лення існуючої моделі трудової право% суб’єктності працівника та роботодав% ця сприяли норми Декрету Кабінету Міністрів України «Про оплату праці» від 31 грудня 1992 р. [14, 93]. Однак цей акт лише у певній мірі зміг визна% чити правові положення у сфері опла% ти праці. Тому на його основі Верхов% ною Радою України було ухвалено Закон України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 р. [15, 121]. У цей період певних корективів зазнає трудова правосуб’єктність тру% дового колективу та професійної спілки. Це пов’язано із прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про колективні договори, угоди» від 1 липня 1993 р. [16, 361]. Правова значущість цього акта про% являється у тому, що він законодавчо закріпив трудові права та обов’язки трудового колективу або уповноваже% них ним органів, у тому числі профе% сійної спілки з питань ведення колек% тивних переговорів, вироблення змісту колективного договору, його за% твердження та виконання. Відповідні права та обов’язки Закон закріпив за роботодавцем як стороною колектив% ного договору. Визначені Законом трудові права та обов’язки сприяли розширенню змісту трудової право% суб’єктності трудового колективу та роботодавця. Важливою новелою цьо% го акта також стало законодавче за% кріплення трудової правосуб’єктності об’єднань роботодавців та об’єднань трудящих на регіональному, галузево% му та національному рівнях. Зрештою, ще одним важливим позитивним ас% пектом цього Закону є те, що він закріпив колективний договір та ко% лективну угоду як самостійні форми реалізації трудової правосуб’єктності трудового колективу та роботодавця, а також їх об’єднань. Проте ключовою проблемою у формуванні конструк% тивної моделі трудової правосуб’єкт% ності об’єднань працівників та робото% давців стала відсутність законодавчо визначених умов та порядку їх ство% рення, набуття трудової правосуб’єкт% ності. Таким чином, формування правово% го регулювання трудової правосуб’єкт% ності в умовах незалежності Україн% ської держави (розпочинається зі здобуттям незалежності Українською державою — 1991 р. і завершується 1996 р.) характеризується: 1) визна% ченням основ трансформації радян% ської моделі трудової правосуб’єкт% 161• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВОЇ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ У ПЕРІОД НЕЗАЛЕЖНОСТІ… ності до демократичної, ринкової мо% делі та з огляду на це — удосконален% ням правового регулювання конструк% тивних елементів трудової право% суб’єктності основних учасників тру% дових відносин; 2) посиленням ролі трудових прав та соціально%трудових гарантій, удосконаленням підвищеної матеріальної відповідальності у конст% рукції трудової правосуб’єктності працівника; 3) розширенням трудових прав, обов’язків роботодавця, а також удосконаленням понесення ним ма% теріальної відповідальності; 4) поси% ленням трудових повноважень трудо% вого колективу та професійної спілки у взаємовідносинах із роботодавцем, а також іншими суб’єктами соціального партнерства; 5) чітким закріпленням правосуб’єктності органів, які здійс% нюють нагляд та контроль у сфері праці, а також покликані вирішувати трудові спори; 6) посиленням ролі тру% дового договору (контракту), а також колективних договорів (угод) у право% вому регулюванні трудової право% суб’єктності. Сформована протягом цього періо% ду національна модель трудової пра% восуб’єктності ґрунтувалась на таких засадах: домінування політико%ідео% логічних чинників над правовими та соціально%економічними у визначенні сутності та змісту трудової право% суб’єктності; поступове розширення договірного регулювання трудової правосуб’єктності; поступове розши% рення трудових прав та розширення трудових повноважень у конструкції трудової правосуб’єктності. ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ 1. Декларація про державний суверенітет України, прийнята Верховною Радою України 16 липня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1990. — № 31. — Ст. 429. 2. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 38. — Ст. 502. 3. Геращенко Л. П. Правове регулювання відпусток за законодавством України : автореф. дис. ... канд. юрид. наук ; Київ. нац. ун$т ім. Т. Шевченка. — К., 2002. — 21 с. 4. Циганчук Н. А. Професійні спілки як суб’єкти трудового права : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.05 ; Нац. ун$т внутр. справ. — Х., 2004. — 20 с. 5. Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю Української РСР при переході республіки до ринкової економіки : Закон Української РСР від 20 березня 1991 р. № 871$XII // Відомості Верховної Ради. — 1991. — № 23. — Ст. 267. 6. Прокопенко В. І. Трудове право України : підруч. — 2$ге вид., стер. — Х., 2000. — 480 с. 7. Про внесення змін і доповнень, що стосуються розгляду індивідуальних трудових спорів, до Ко$ дексу законів про працю Української РСР та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів : Закон України від 18 лютого 1992 р. № 2134$XII // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 22. — Ст. 302. 8. Про внесення змін до Кодексу законів про працю України у зв’язку з встановленням 40$годин$ ного робочого тижня : Закон України від 17 листопада 1993 р. № 2610$XII // Відомості Верхов$ ної Ради України. — 1993. — № 47. — Ст. 435. 9. Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю України : Закон України від 5 лип$ ня 1995 р. № 263/95$ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 28. — Ст. 204. 10. Про власність : Закон Української РСР від 7 лютого 1991 р. № 697$XII // Відомості Верховної Ради. — 1991. — № 20. — Ст. 249. 11. Про підприємництво : Закон Української РСР від 7 лютого 1991 р. № 698$XII // Відомості Вер$ ховної Ради. — 1991. — № 14. — Ст. 168. 12. Про підприємства в Україні : Закон Української РСР від 27 березня 1991 р. № 887$XII // Відо$ мості Верховної Ради України. — 1991. — № 24. — Ст. 272. 13. Про охорону праці : Закон України від 14 жовтня 1992 р. № 2694$XII // Відомості Верховної Ради. — 1992. — № 49. — Ст. 668. 14. Про оплату праці : Декрет Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 р. № 23$92 // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 11. — Ст. 93. 15. Про оплату праці : Закон України від 24 березня 1995 р. № 108/95$ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 17. — Ст. 121. 16. Про колективні договори і угоди : Закон України від 1 липня 1993 р. №3356$XII // Відомості Вер$ ховної Ради України. — 1993. — № 36. — Ст. 361.

Особливості правового регулювання трудової правосуб’єктності у період незалежності Української держави (1991–1996 рр.)

Institution

Ähnliche Einträge