Проблеми правового розмежування адміністративної та господарської юрисдикції: аналіз передумов виникнення та можливі шляхи їх вирішення

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2009
Автори: Коломоєць, Т., Лютіков, П.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2009
Назва видання:Право України
Теми:
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28695
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Проблеми правового розмежування адміністративної та господарської юрисдикції: аналіз передумов виникнення та можливі шляхи їх вирішення / Т. Коломоєць, П. Лютіков // Право України. — 2009. — № 10. — С. 175-181. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-28695
record_format dspace
spelling irk-123456789-286952011-11-17T12:24:02Z Проблеми правового розмежування адміністративної та господарської юрисдикції: аналіз передумов виникнення та можливі шляхи їх вирішення Коломоєць, Т. Лютіков, П. Пропозиції до законодавства 2009 Article Проблеми правового розмежування адміністративної та господарської юрисдикції: аналіз передумов виникнення та можливі шляхи їх вирішення / Т. Коломоєць, П. Лютіков // Право України. — 2009. — № 10. — С. 175-181. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 0132-1331 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28695 uk Право України Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Пропозиції до законодавства
Пропозиції до законодавства
spellingShingle Пропозиції до законодавства
Пропозиції до законодавства
Коломоєць, Т.
Лютіков, П.
Проблеми правового розмежування адміністративної та господарської юрисдикції: аналіз передумов виникнення та можливі шляхи їх вирішення
Право України
format Article
author Коломоєць, Т.
Лютіков, П.
author_facet Коломоєць, Т.
Лютіков, П.
author_sort Коломоєць, Т.
title Проблеми правового розмежування адміністративної та господарської юрисдикції: аналіз передумов виникнення та можливі шляхи їх вирішення
title_short Проблеми правового розмежування адміністративної та господарської юрисдикції: аналіз передумов виникнення та можливі шляхи їх вирішення
title_full Проблеми правового розмежування адміністративної та господарської юрисдикції: аналіз передумов виникнення та можливі шляхи їх вирішення
title_fullStr Проблеми правового розмежування адміністративної та господарської юрисдикції: аналіз передумов виникнення та можливі шляхи їх вирішення
title_full_unstemmed Проблеми правового розмежування адміністративної та господарської юрисдикції: аналіз передумов виникнення та можливі шляхи їх вирішення
title_sort проблеми правового розмежування адміністративної та господарської юрисдикції: аналіз передумов виникнення та можливі шляхи їх вирішення
publisher Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
publishDate 2009
topic_facet Пропозиції до законодавства
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28695
citation_txt Проблеми правового розмежування адміністративної та господарської юрисдикції: аналіз передумов виникнення та можливі шляхи їх вирішення / Т. Коломоєць, П. Лютіков // Право України. — 2009. — № 10. — С. 175-181. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.
series Право України
work_keys_str_mv AT kolomoêcʹt problemipravovogorozmežuvannâadmínístrativnoítagospodarsʹkoíûrisdikcííanalízperedumovviniknennâtamožlivíšlâhiíhviríšennâ
AT lûtíkovp problemipravovogorozmežuvannâadmínístrativnoítagospodarsʹkoíûrisdikcííanalízperedumovviniknennâtamožlivíšlâhiíhviríšennâ
first_indexed 2025-07-03T08:49:08Z
last_indexed 2025-07-03T08:49:08Z
_version_ 1836614994286870528
fulltext 175• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • © Т. Коломоєць, П. Лютіков, 2009 ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РОЗМЕЖУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ТА ГОСПОДАРСЬКОЇ ЮРИСДИКЦІЇ: АНАЛІЗ ПЕРЕДУМОВ ВИНИКНЕННЯ ТА МОЖЛИВІ ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ Т. КОЛОМОЄЦЬ доктор юридичних наук, професор, декан юридичного факультету, заслужений юрист України (Запорізький національний університет) Правотворчий процес у цілому та законотворчий зокрема, без сумніву, є одним із найваж% ливіших напрямів діяльності держави. Обраний державою той чи інший век% тор правотворчої діяльності впливає на подальший процес формування по% точного законодавства, і як наслідок — на механізм правового регулювання та розвиток суспільних відносин у ній. Уособленням такого вектора, його чіткою формою є Основний Закон держави — Конституція. Програмні норми Конституції, загальні засади, які закріплені в ній, і є тим самим законодавчо визначеним напрямом становлення, розвитку і реформуван% ня держави та її окремих інститутів. Підтвердженням наведеної вище тези є історія державницьких та правотвор% чих процесів України. Так, за радянсь% ких часів існувала модель суспільних відносин, побудована на принципі пріоритету державних інтересів над правами та свободами людини і грома% дянина, що не могло не справити вплив на розвиток правової доктрини (у тому числі й адміністративної) та відповідно — на чинне в той момент законодавство. Держава, як своєрід% ний орієнтир нормотворення, доміну% вала над особистістю, що було харак% терним для адміністративного, кримі% нального, цивільного та інших галузей законодавства. Можна навіть ствер% джувати, що пострадянська юридична доктрина і, під її впливом, законода% вець обслуговували так звану «держа% воцентристську» ідеологію, в якій дер% жавницькі інтереси превалювали над П. ЛЮТІКОВ кандидат юридичних наук, доцент кафедри адміністративного та господарського права (Запорізький національний університет) 176 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • Т. Коломоєць, П. Лютіков інтересами людини. З проголошенням незалежності та переходом на концеп% туально нові моделі управління зако% нодавча база почала вимагати нових векторів свого спрямування. Це впли% нуло на юридичну науку в цілому та фактично стало новим поштовхом для наукових досліджень, зокрема адміні% стративно%правовій сфері. Якщо вести мову безпосередньо про адміністра% тивно%правову доктрину, то в її онов% лену основу була покладена так звана «людиноцентристська» ідеологія, згід% но з якою держава має «служити» людині, забезпечувати пріоритет її прав, свобод та інтересів. Конституція України у статтях 1, 3, 6, 8, 21, 22, 55 та інших закріпила, так би мовити, ос% новні правила взаємовідносин держа% ви і людини. Тривалий час реалізація вказаних конституційних норм на практиці, на жаль, ускладнювалась відсутністю належної законодавчої ба% зи. Нормативний матеріал потребував уніфікованого, зорієнтованого на пріоритет прав і свобод людини та до% тримання принципу верховенства права законодавчого акта, який основ% ним своїм завданням має захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно%правових відносин від пору% шень з боку органів публічної адмі% ністрації. У результаті різнобічних те% оретичних досліджень, тривалої зако% нопроектної роботи було прийнято КАС України, що став тим норматив% но%правовим актом, який був покли% каний забезпечити реалізацію поло% жень Основного Закону України. Проте його прийняття мало й інші, досить суперечливі наслідки. КАС України можна назвати певним ка% талізатором загострення наукових дискусій, які виникають не тільки в межах предмета адміністративно%пра% вової науки, але й спричиняють на% укові суперечки між вченими%адміні% стративістами, з одного боку, і циві% лістами — з другого. Зокрема, найза% пекліші диспути викликає проблема% тика розмежування адміністративної та господарської юрисдикцій. Недо% статня урегульованість тих чи інших аспектів суспільних відносин, що ви% никають у цій сфері, та відсутність у правовій науці єдиного бачення вирі% шення поставленого наукового за% вдання з цього питання є підґрунтям для вироблення недосконалої, неодна% кової судової практики щодо розме% жування двох, а то й трьох (у цьому випадку йдеться про «цивільну» юри% сдикцію) судових юрисдикцій. У свою чергу така суперечлива правозасто% совна практика досить часто викорис% товується вченими як додатковий ар% гумент на користь певних варіантів подолання існуючих проблем, що створює ще більшу плутанину при вирішенні цього питання та взагалі за% водить у «глухий кут» цю дискусію. Викладене вище зумовило потребу розглянути передумови виникнення проблеми правового розмежування адміністративної та господарської юрисдикції і на підставі узагальнення сутності зазначеної проблематики за% пропонувати власний варіант її вирішення. Передумови виникнення проблеми розмежування адміністративної та господарської юрисдикції пов’язані насамперед із набуттям чинності 1 ве% ресня 2005 р. КАС України [1], поло% ження якого передбачають розгляд спорів у сфері господарської діяль% ності між суб’єктами відповідної діяльності та органами державної вла% ди (суб’єктами публічної адміні% страції), що здійснюється в адміні% стративних судах. Раніше відповідні спори розглядали господарські суди України, керуючись положеннями 177• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РОЗМЕЖУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ТА ГОСПОДАРСЬКОЇ ЮРИСДИКЦІЇ… Закону України «Про судоустрій України» (ч. 3 ст. 22) [2], ГК [3] та ГПК України [4]. Певні труднощі виникали й раніше, однак, як слушно зазначають М. Бородін та О. Ситник, вони не були значними, оскільки існу% вали досить чіткі критерії визначення юрисдикції спорів, підвідомчих за% гальним та господарським судам за суб’єктивним складом правовідносин і характером спору [5]. Із внесенням змін до чинного зако% нодавства, зокрема, із прийняттям КАС України та внесенням певних до% повнень до ГПК України, суб’єктний склад правовідносин між сторонами спору перестав бути беззаперечним критерієм розмежування підвідомчос% ті справ, так само як і характер спірних правовідносин. Ще більшу плутанину спричинило внесення змін до КАС України щодо залишення до остаточного формуван% ня системи адміністративних судів спорів, які виникають з господарської діяльності, за участю суб’єктів влад% них повноважень, у віданні госпо% дарських судів. На практиці — це так звані податкові, земельні справи. Лист Верховного Суду України «Щодо застосування господарськими судами України положень процесу% ального законодавства стосовно роз% межування компетенції між адміні% стративними і господарськими суда% ми» від 26 грудня 2005 р. № 3.2. — 2005 [6] також констатував існування проблеми розмежування адміністра% тивної та господарської юрисдикції, відсутність можливості на підставі аналізу чинної редакції КАС України сформулювати загальне правило щодо такого розмежування. Саме у цьому Листі Верховного Суду України за% пропоновано критерії поділу спорів на адміністративні та господарські з ура% хуванням: дефініцій «справа адмініст% ративної юрисдикції» (ст. 3 КАС України), «суб’єкт владних повнова% жень» (ст. 3 КАС України). З огляду на це, пропонується виокремити певні категорії справ, розгляд яких, відпо% відно до статей 1, 4, 17 КАС України має здійснюватися в порядку адміні% стративного судочинства: а) спори осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішення, дій чи бездіяльності, в яких такий суб’єкт своїми діями, владними рішеннями зобов’язує цих осіб вчиняти певні дії, утримуватися від вчинення певних дій, нести відповідальність; б) спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компе% тенції у сфері управління, а також спо% ри з приводу укладення та виконання адміністративних договорів. І саме у цьому Листі Верховного Суду України вказано, що пріоритет визначення підвідомчості справ адміністративної юрисдикції належить Вищому адмі% ністративному судові України, який є вищим судовим органом для спеціа% лізованих адміністративних судів. Отже, як слушно зазначають І. Ко% ліушко та Р. Куйбіда, реанімувалася дискусія, яка існувала на завершаль% ній стадії прийняття КАС України, сутність якої полягає у тому, хто ж на% справді повинен, на підставі чинного законодавства, розглядати спори, що виникають з господарської діяльності за участю суб’єктів владних повнова% жень [7]. На той момент представники господарських судів наполягали на не% обхідності залишення у компетенції господарських судів спорів, які вини% кають у сфері контролю за господарсь% кою діяльністю, зокрема податкових спорів. Але законодавча гілка влади, в особі Верховної Ради України, не підтримала цієї пропозиції, з тих міркувань, що визначальною характе% ристикою адміністративних спорів є 178 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • Т. Коломоєць, П. Лютіков не те, чиї права у них порушено, — пе% ресічної фізичної особи чи суб’єкта господарювання, а те, ким і за яких умов вони порушені, зокрема, органом публічної адміністрації при здійсненні ним владних повноважень. Таким чи% ном, усі адміністративні спори, в тому числі за участю юридичних осіб та фізичних осіб%підприємців, віднесли до юрисдикції адміністративних судів, хоча тимчасово, до остаточного фор% мування системи адміністративних судів України, спори між органами влади і суб’єктами господарювання розглядають господарські суди за правилами адміністративного судо% чинства. Ситуація загострилася у процесі підготовки законопроекту «Про вне% сення змін і доповнень до КАС Украї% ни та ГПК України щодо розмежуван% ня компетенції адміністративних та господарських судів» (від 12 вересня 2006 р. № 2146), згідно з яким публічно%правові спори, в яких хоча б однією зі сторін є суб’єкт господарсь% кої діяльності, суди розглядатимуть за правилами господарського судочинст% ва. Все це зумовило гостру дискусію у середовищі вчених%юристів, юристів% практиків стосовно вирішення цього питання. І насамперед дискусії роз% горілися щодо підсудності податко% вих, земельних спорів, укладання і ви% конання адміністративних договорів та участі у цьому органів місцевого са% моврядування, а також спорів, які ви% никають з відповідних договорів. Дискусії розгорнулися у науково% му, публіцистичному та навчальному середовищі. Якщо для останнього характерною є певна стриманість і спрямованість на пошук критеріїв відповідного розмежування, то у публіцистичних правничих публіка% ціях сформувалося два напрями з діаметрально протилежними шляхами вирішення проблемного питання роз% межування. Перша — позиція при% хильників широкої, універсальної гос% подарської юрисдикції, друга — при% хильників розгляду таких справ за правилами адміністративного судо% чинства адміністративними судами. Після детального аналізу позицій при% хильників обох напрямів, належить зазначити, що достатньо аргументова% ною виглядає саме позиція прихиль% ників другого напряму. На підтверд% ження цього можна процитувати твер% дження О. Пасенюка, Голови Вищого адміністративного суду України, який аргументовано відстоює свою думку щодо вирішення цього проблемного питання у полеміці із С. Демченком — Головою Вищого господарського суду України [8]. У полеміці стосовно недоскона% лості дефініції «адміністративний договір» та її змістовного наповнення О. Пасенюк слушно зазначає, що дер% жавно%правове явище — виконання органами влади своїх функцій шляхом укладання з приватними особами до% говорів, умови яких випливають із адміністративних прав та обов’язків контрагентів. Назва такого договору зумовлена галузевою належністю норм, що регулюють його правовий режим. Погоджуючись із позицією С. Демченка щодо дискусійності при% роди деяких видів адміністративних договорів, О. Пасенюк цілком слушно, на підставі ґрунтовного аналізу науко% вих праць О. Харитонової, А. Школи% ка, К. Афанасьєва, зазначає, що кіль% кість різновидів адміністративних договорів щодо своєї природи запере% чень та дискусій не викликає (догово% ри на отримання спеціального дозволу на користування певними пільгами переможця конкурсу та спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади, договір у сфері по% 179• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РОЗМЕЖУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ТА ГОСПОДАРСЬКОЇ ЮРИСДИКЦІЇ… водження з радіоактивними відходами тощо). У свою чергу С. Демченко різко негативно висловлюється з приводу передачі від господарської до адміні% стративної юрисдикції справ щодо ос% карження рішень, дій чи бездіяльності органів Антимонопольного комітету України. Основним аргументом є те, що це призведе до дестабілізації судо% вої практики [9]. Таким чином, для ук% раїнського правосуддя, на думку С. Демченка, типовою є радше публіч% но% або приватноправова «спеціаліза% ція» тієї чи іншої юрисдикції, ніж «універсальність» господарської юри% сдикції. О. Пасенюк акцентує увагу на специфічності методу правового регу% лювання як основному критерії розме% жування спорів. Компетенція судів того чи іншого виду юрисдикції визна% чається не через матеріальне законо% давство, що має застосовуватися при вирішенні спорів, і не через предмет матеріально%правового регулювання, а через матеріальні правовідносини, спори з яких повинна розглядати відповідна підсистема судів. При цьо% му слід визнати, що КАС України виз% начив адміністративну юрисдикцію нетрадиційно для вітчизняного проце% суального законодавства — шляхом закріплення родових ознак відпо% відних матеріальних правовідносин (по суті — рис методу регулювання, закладеного у цих правовідносинах), а не через визначення переліку таких відносин. Проте вказаний підхід не ус% кладнив і не міг ускладнити розмежу% вання видів судової юрисдикції [9]. Узагальнений аналіз наявних наукових праць з відповідної пробле% матики дозволяє виділити єдність по% глядів авторів щодо потреби розмежу% вання адміністративної та господарсь% кої юрисдикції, виділення критеріїв такого розмежування. Р. Куйбіда, В. Шишкін при розгляді відмінностей господарського та адміністративного судочинства зазначають, що за прави% лами першого розглядаються спори, які виникають з приватноправових відносин, тобто тих відносин, що регу% люються нормами приватного права і мають диспозитивний характер [10, 85]. При уточненні розмежування предмета адміністративної та госпо% дарської юрисдикції вчені зазначають, що з прийняттям КАС України госпо% дарську юрисдикцію було «очищено» від невластивих їй публічно%правових категорій справ. Водночас на практиці можливі певні труднощі. Зокрема, вони виникають при визначенні ком% петенції щодо справ з відшкодування матеріальної чи моральної шкоди, за% подіяної рішеннями, діями чи без% діяльністю суб’єктів владних повнова% жень. У КАС України обрано комбіно% ваний варіант вирішення цих питань — питання про компенсацію шкоди розглядає адміністративний суд, якщо вимога про це заявлена од% ночасно з вимогою про протиправ% ність рішення, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень. Певні труднощі характерні і для проблеми визначення суду щодо: а) вирішення справ про відшкодуван% ня шкоди державі чи органу місцевого самоврядування посадовими і службо% вими особами, відповідальними за ви% дання протиправних рішень, вчинен% ня незаконних дій чи допущення бездіяльності; б) справ щодо оскар% ження актів підприємств, установ, організацій незалежно від форм влас% ності, їх органів і посадових осіб; в) спорів, які виникають з договорів між суб’єктами владних повноважень та іншими особами; г) спорів з приво% ду вчинення нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні, які донедавна знаходили вирішення в порядку окре% 180 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • Т. Коломоєць, П. Лютіков мого провадження за главою 39 ЦПК 1963 р.; ґ) справ про встановлення не% правильності запису в актах громад% ського стану; д) оскарження рішень, дій або бездіяльності державної вико% навчої служби [10, 97–98]. Ці, безумовно, актуальні проблемні питання розмежування адміністратив% ної та господарської юрисдикцій у вітчизняній правовій науці та нормо% творчому процесі знайшли прояв у трьох варіантах свого вирішення: пер% ший — збереження за господарськими судами всіх адміністративних спорів, що виникають у сфері господарської діяльності (актуальності не втрачає і до цього часу, його підтримують судді господарських судів); другий — всі адміністративні справи повинні бути віднесені виключно до юрисдикції адміністративних судів (домінуючий варіант, який набуває практичної ре% алізації після остаточного завершення формування всієї вітчизняної системи адміністративних судів); третій — роз% межування справ за критерієм доціль% ності (податкові спори залишати гос% подарським судам, решту — адмініст% ративним судам) [10, 99]. Отже, слід зазначити, що дискусії з приводу окресленої у статті проблема% тики продовжують розгортатися як на рівні доктринальних досліджень, їх результатів, так і в нормотворчому процесі, що знаходить зовнішній про% яв у дещо суперечливих положеннях проектів нормативно%правових актів. Вбачається, що виокремлення кри% теріїв повинно супроводжуватися нормативним закріпленням засад роз% поділу адміністративної та госпо% дарської юрисдикції. Саме тому не варто підтримувати точку зору певної групи вчених та юристів%практиків, які пропонують вирішити це проблем% не питання лише на підставі узагаль% нень судової практики, без внесення змін та доповнень до законодавства, враховуючи те, що нормативно%право% вий акт був і залишається основним джерелом права. Логічним було б нор% мативно закріпити перелік справ, які повинні розглядатися в порядку адміністративного судочинства в адмі% ністративних судах. У КАС України (ст. 17) нормативно акцентувати увагу на участі суб’єкта публічної адмініст% рації та публічному спрямуванні (ха% рактері) справи. При цьому будь%яких інших тлумачень не повинно бути. Будь%які додаткові роз’яснення мають групуватися у межах законодавчого закріплення переліку справ КАС Ук% раїни. У ГК та ГПК України також потрібно внести доповнення, що у по% рядку господарського судочинства у господарських судах розглядаються справи, які виникають лише у сфері господарської діяльності (без участі владних суб’єктів), окрім справ, під% судних адміністративним судам у по% рядку адміністративного судочинства. Окрім того, уточнення потребує нор% мативно визначений термінологічний ряд: «адміністративна справа», «спра% ва адміністративної юрисдикції». З метою уніфікації термінології у чинному законодавстві слід внести певні корективи і до Закону України «Про судоустрій України», узгодивши його положення із положеннями КАС України, у такий спосіб дещо «змен% шивши» напругу у питанні розподілу юрисдикційних повноважень між адміністративними та господарськими судами щодо розгляду справ за участю владних суб’єктів у процесі госпо% дарської діяльності. 181• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РОЗМЕЖУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ТА ГОСПОДАРСЬКОЇ ЮРИСДИКЦІЇ… ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ 1. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 р. // Відомості Верховної Ра$ ди. — 2005. — № 35–36. — Ст. 446 (з наступними змінами та доповненнями). 2. Про судоустрій України : Закон України від 7 липня 2002 р. // Відомості Верховної Ради. — 2002. — № 27–28. — Ст. 180 (з наступними змінами та доповненнями). 3. Господарський кодекс України. — К., 2004. — 192 с. 4. Господарський процесуальний кодекс України // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi$ bin/laws/main.cgi?nreg=1798$12 5. Бородін М., Ситник О. Узагальнення судової практики з питань визначення критеріїв відмежу$ вання цивільних, адміністративних та господарських справ / М. Бородін, О. Ситник // www.pravo.org.ua 6. Лист Верховного Суду України «Щодо застосування господарськими судами України положень процесуального законодавства стосовно розмежування компетенції між адміністративними і господарськими судами» від 26 грудня 2005 р. № 3.2. — 2005 // www.rada.gov.ua 7. Коліушко І., Куйбіда Р. Господарські суди. VS Адміністративні / І. Коліушко, Р. Куйбіда // www.pravo.org.ua 8. Демченко С. Недосконала законодавча база сприяє криміналізації економіки / С. Демченко // Юридичний вісник України. — 2008. — № 13. — 29 берез. — 4 квіт. 9. Пасенюк О. Адміністративна та господарська юрисдикція // www.rada.gov.ua.nauka 10. Основи адміністративного судочинства та адміністративного права : навч. посіб. / за заг. ред. Р. О. Куйбіди, В. І. Шишкіна. — К., 2006. — 576 с. Видавничий Дім «Ін Юре» пропонує: Україна. Закони. Кодекс України про адміністративні правопорушення ; Кодекс адміністративного судочинства України : офіц. вид. : із змінами та допов. станом на 3 верес. 2007 р. / М/во юстиції України. — К. : Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — 472 с. Замовляйте видання за телефонами: (44) 537�51�20, 537�51�21 або електронною поштою sales@inyure.kiev.ua http://shop.inyure.kiev.ua