Шляхи вирішення конфліктних ситуацій (корпоративних конфліктів) в акціонерних товариствах

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Жорнокуй, Ю.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2009
Назва видання:	Право України
Теми:	Дискусії та обговорення
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28696
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Шляхи вирішення конфліктних ситуацій (корпоративних конфліктів) в акціонерних товариствах / Ю. Жорнокуй // Право України. — 2009. — № 10. — С. 190-198. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-28696
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-286962011-11-17T12:18:54Z Шляхи вирішення конфліктних ситуацій (корпоративних конфліктів) в акціонерних товариствах Жорнокуй, Ю. Дискусії та обговорення 2009 Article Шляхи вирішення конфліктних ситуацій (корпоративних конфліктів) в акціонерних товариствах / Ю. Жорнокуй // Право України. — 2009. — № 10. — С. 190-198. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 0132-1331 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28696 uk Право України Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Дискусії та обговорення Дискусії та обговорення
spellingShingle	Дискусії та обговорення Дискусії та обговорення Жорнокуй, Ю. Шляхи вирішення конфліктних ситуацій (корпоративних конфліктів) в акціонерних товариствах Право України
format	Article
author	Жорнокуй, Ю.
author_facet	Жорнокуй, Ю.
author_sort	Жорнокуй, Ю.
title	Шляхи вирішення конфліктних ситуацій (корпоративних конфліктів) в акціонерних товариствах
title_short	Шляхи вирішення конфліктних ситуацій (корпоративних конфліктів) в акціонерних товариствах
title_full	Шляхи вирішення конфліктних ситуацій (корпоративних конфліктів) в акціонерних товариствах
title_fullStr	Шляхи вирішення конфліктних ситуацій (корпоративних конфліктів) в акціонерних товариствах
title_full_unstemmed	Шляхи вирішення конфліктних ситуацій (корпоративних конфліктів) в акціонерних товариствах
title_sort	шляхи вирішення конфліктних ситуацій (корпоративних конфліктів) в акціонерних товариствах
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Дискусії та обговорення
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28696
citation_txt	Шляхи вирішення конфліктних ситуацій (корпоративних конфліктів) в акціонерних товариствах / Ю. Жорнокуй // Право України. — 2009. — № 10. — С. 190-198. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.
series	Право України
work_keys_str_mv	AT žornokujû šlâhiviríšennâkonflíktnihsituacíjkorporativnihkonflíktívvakcíonernihtovaristvah
first_indexed	2025-07-03T08:49:12Z
last_indexed	2025-07-03T08:49:12Z
_version_	1836614997944303616
fulltext	190 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • © Ю. Жорнокуй, 2009 Досить важливим аспектом будь% якого конфлікту є шляхи і способи його упередження, припинення і вирішення. Якщо брати це до уваги, то майже кожен із них можна назвати юридичним, оскільки не буває, напевно, такого випадку, ко% ли не було б можливим за допомогою юридичних норм та інститутів втрути% тися в розвиток тих чи інших подій. Не кожен конфлікт є юридичним, але майже кожен може завершуватись тією чи іншою юридичною процеду% рою. Юридичні можливості упере% дження, вирішення або припинення конфлікту в принципі є ширшими, ніж правова природа конфлікту. Однак у більшості випадків для юридичного втручання в конфлікт із самого почат% ку існують правові підстави. У діяльності акціонерних това% риств повинен бути поставлений ак% цент на важливість управління конф% ліктами та їх вирішення. У зв’язку з чим в юридичній літературі [2, 448] окреслена проблема неправомірності постановки завдання саме усунення конфліктів. Управління юридичним конфліктом повинне мати вираз у здійсненні прямих або непрямих пра% вових та інших форм впливу на поведінку сторін, які знаходяться у протистоянні, з метою примушення їх до необхідного ступеня контролю над конфліктом і звернення до юридичних способів його вирішення. Вирішення конфлікту — це та або інша позитивна дія (рішення) самих суб’єктів конфлікту або третьої сторо% ни, що припиняє протистояння мир% ними засобами або шляхом вирішення суперечностей, що перебувають в ос% нові конфлікту, або шляхом узгоджен% ня інтересів протиборчих сторін, або шляхом імперативного припису відпо% відного органу. Головна риса юридичного вирішен% ня конфліктів полягає у його регла% ментації правовими нормами. Конф% лікт легше вирішити, коли є відомими правила взаємодії сторін і можливі наслідки розгляду проблеми. У стані ж невизначеності це зробити склад% ніше. Проте відзначимо, що іноді знач% на формалізація дій і відносин конф% ліктуючих сторін, що є характерною для юридичних процедур, стає пере% шкодою у досягненні домовленостей. В юридичній літературі неодноразо% во були зроблені спроби окреслення шляхів виходу з корпоративних конф% ліктів у корпоративних відносинах. ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ КОНФЛІКТНИХ СИТУАЦІЙ (КОРПОРАТИВНИХ КОНФЛІКТІВ) В АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВАХ Ю. ЖОРНОКУЙ кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри правових основ підприємницької діяльності навчально�наукового інституту права, економіки та соціології (Харківський національний університет внутрішніх справ) 191• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ КОНФЛІКТНИХ СИТУАЦІЙ (КОРПОРАТИВНИХ КОНФЛІКТІВ) В АКЦІОНЕРНИХ… Варто відзначити, що у працях таких вчених, як О. Вінник [3, 4], О. Макаро% вої [6], Д. Дєдова [7], В. Кравчука [8] проведено аналіз та надано значні про% позиції щодо вирішення конфліктних ситуацій у діяльності суб’єктів корпо% ративних відносин. Однак відповідні праці не мають системного характеру та не містять пропозицій з удоскона% лення чинного законодавства, яке ста% ном на сьогодні потребує радикальних реформ. Вдосконалення правового ре% гулювання стосується, насамперед, рівня закону (включаючи ГК України і ЦК України), що має забезпечити запровадження нових правових меха% нізмів, спрямованих на попередження, розв’язання корпоративних конфліктів будь%яких видів та управління ними. Слід виокремити такі напрями вирішення корпоративних конфліктів (зокрема конфліктів інтересів) — публічно%правовий та приватноправо% вий. Особливістю першого напряму є вирішення конфліктів одностороннім владним волевиявленням органів дер% жавної публічної влади (наприклад, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку або Антимонополь% ного комітету України). Водночас для другого характерною є наявність мож% ливості досягнення компромісу між учасниками конфліктної ситуації (до% мовленості сторін). Підхід до вирішення проблем за% побігання корпоративним конфліктам їх розв’язання, управління ними має бути системним, з урахуванням ком% плексу чинників — економічних, правових, культурних та ін. Правові механізми при цьому відіграють особ% ливу роль, забезпечуючи цивілізоване вирішення зазначених питань навіть за відсутності інших чинників [5, 74]. На нашу думку, для приватноправово% го напряму вирішення корпоративних конфліктів найбільш поширеними є такі способи — викуп контролюючим акціонером акцій на вимогу мінори% тарних акціонерів; обмін акцій міно% ритарних акціонерів на акції холдин% гової компанії; виділення частини активів дочірнього товариства у влас% ність (розпорядження) міноритарних акціонерів; передача акцій контролю% ючого акціонера у розпорядження акціонерного товариства. Викуп контролюючим акціонером акцій на вимогу міноритарних акціонерів Вказаний спосіб відомий і отримав закріплення у праві Європейського Союзу, практично в багатьох демокра% тичних країнах з економікою, що роз% вивається (наприклад, ст. 80 Закону РФ «Про акціонерні товариства» [9]). На жаль, законодавча база України щодо діяльності акціонерних това% риств не містить такого положення. У країнах Європейського Союзу обов’язок викупу акцій покладений на акціонера, який отримав контроль в компанії без вказівки процентів у ста% тутному капіталі, в той час в Німеч% чині і Росії таке відсоткове співвідно% шення встановлено на рівні 30 % голо% суючих акцій, а в США, Великій Бри% танії та Австралії на рівні 20 % і більше [7, 125]. Незважаючи на те, що чинне законодавство України не містить від% повідних положень, поступові спроби щодо врегулювання цього питання вже зроблені. Так, у ст. 63 проекту За% кону України «Про акціонерні товари% ства» [10] зазначено, що особа (особи, які діють спільно), яка придбала знач% ний пакет акцій товариства протягом 20 днів з моменту придбання значного пакета акцій зобов’язана запропонува% ти всім акціонерам придбати у них прості акції товариства, крім випадків придбання значного пакета акцій у процесі приватизації. Однак такий обов’язок існує лише у відкритих акціонерних товариствах, 192 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • Ю. Жорнокуй акції яких допущені до торгів на фондо% вих біржах. На нашу думку, доцільно було б ввести таке правило у законодав% чу базу України, закріпивши норму, за якою акціонер, незалежно від виду акціонерного товариства, який володіє 30 % і більше голосуючих акцій зо% бов’язаний запропонувати викуп акцій іншим акціонерам. За умови володіння контролюючим акціонером 75 % + 1 акція, що мають право голосу, і наяв% ності конфлікту інтересів, обумовлено% го існування протиставлених інтересів між ним та іншими акціонерами, він в обов’язковому порядку повинен вику% пити решту акцій, емітованих відпо% відним акціонерним товариством. При цьому для конфлікту інтересів не є важ% ливим відкритим чи закритим є акціо% нерне товариство, навіть незважаючи на переважне право купівлі, яке можуть використати міноритарні акціонери. Відмова від використання права пере% важної купівлі не суперечить інтересам інвесторів, що пов’язано з подальшим продажем акцій контролюючому акціо% неру. Законодавство багатьох країн пе% редбачає норми, пов’язані з правом кон% тролюючого акціонера, який володіє 90 % і більше голосуючих акцій, вику% пати акції, що залишилися у міноритар% них акціонерів [7, 131]. На підставі зазначеної проблемати% ки в юридичній літературі висловлено думку, що використання такого варіанту не може повністю задоволь% нити інтереси міноритарних акціоне% рів і, як наслідок, не відповідає публіч% ним інтересам, оскільки міноритарії взагалі залишаються без розміщеного капіталу і натомість отримують готів% кові кошти, що не є капіталом [7, 126]. На нашу думку, примусовий викуп акцій може бути використаний лише як крайній захід для усунення конф% лікту інтересів і недопущення корпо% ративного конфлікту. Позбавлення фізичної особи влас% ності, навіть якщо це здійснюється на підставі закону, зачіпає основні права і свободи людини та громадянина і тому спонукає нас до встановлення обставин, за умови яких це може бути здійснено. У зв’язку з цим постала проблема аналізу положень ст. 41 Кон% ституції України [1], за якою кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. На% далі зазначена норма закріплює, що право приватної власності набуваєть% ся в порядку, визначеному законом (ч. 2) і ніхто не може бути протиправ% но позбавлений права власності, оскільки воно є непорушним (ч. 4). Стосовно останнього аспекту, ч. 5 ст. 41 Конституції України містить положення про те, що примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток із мотивів суспільної необ% хідності, на підставі й у порядку, вста% новлених законом, та за умови попе% реднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження та% ких об’єктів із наступним повним від% шкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичай% ного стану. Виникає запитання: чи можна роз% глядати примусовий викуп акцій кон% тролюючим акціонером «як виняток з мотивів суспільної необхідності» і що означає здійснення таких дій «на підставі і в порядку, встановлених зако% ном»? Ми добре розуміємо, що засто% сування компенсаційних заходів («за умови попереднього і повного відшко% дування їх вартості») дещо згладжує конфлікт, який може виникнути в про% цесі діяльності корпоративного утво% рення. Проте у цьому разі слід окресли% ти коло деяких особливих обставин: 1) чи має право законодавець, на рівні законів, закріпити норми про 193• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ КОНФЛІКТНИХ СИТУАЦІЙ (КОРПОРАТИВНИХ КОНФЛІКТІВ) В АКЦІОНЕРНИХ… примусовий викуп акцій міноритар% них акціонерів, якщо Конституцією України охороняється право приват% ної власності та не здійснено жодних протиправних дій власником акцій відповідного акціонерного товариства; 2) з урахуванням першої обставини Конституційному Суду України необ% хідно здійснити тлумачення категорії «мотиви суспільної необхідності» й окреслити їх коло (у цьому разі до уваги не береться воєнний чи надзви% чайний стан); 3) певну специфіку має категорія «попереднє і повне відшкодування їх вартості», що зумовлюється особ% ливістю суб’єктного складу, який буде визначати вартість однієї акції, що підлягає примусовому викупу. Заува% жимо, що стосовно деяких категорій суб’єктів (наприклад, корпоративний інвестиційний фонд) такі правила встановлені у спеціальному законо% давстві (за нашим прикладом, Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» [11]). Однак на% ведений приклад має спеціальний ха% рактер і стосується вузького (спеціа% лізованого) кола осіб, а у нас наразі постає проблема закріплення загаль% ної норми, яка б поширювалась на всі корпоративні юридичні особи. Крім того, за ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист усіх прав суб’єктів права власності й господарювання, соціальну спрямо% ваність економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом. Також у ст. 21 Конституції України міститься норма, що права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Міжнародні нормативно%правові акти містять також норми, за якими встановлюється повне і беззаперечне визнання права приватної власності та її захист від неправомірних посягань. Так, у ст. 1 «Захист власності» Прото% колу № 1 від 20 березня 1952 р. до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопа% да, закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право на повагу своєї власності. Ніхто не може бути позбавлений свого майна не інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У зв’язку із зазначеним головний пріоритет та повага у сфері корпора% тивних відносин спрямований до за% хисту саме до приватної власності. Вільний викуп акцій у фізичних осіб у примусовому порядку значно обме% жує їх свободу здійснення еконо% мічної діяльності та свободу вибору способів і форм здійснення інвес% тицій. Публічне значення інтересів інвесторів не залежить від розміру їх внеску до капіталу товариства і їх можливості впливати на прийняття управлінських рішень, оскільки інте% рес акціонера вже ґрунтується на здійснених інвестиціях у капітал. Участь в управлінні товариством, як наслідок, є правом, а не обов’язком акціонера. Проте в контексті відповід% ного викупу акцій товариства мова йде про обов’язок здійснити пропо% зицію щодо такого викупу, а ніяк не про обов’язок продавати (чи в інший спосіб відчужувати) цінні папери, що підтверджують право на участь в уп% равлінні акціонерного товариства. Позбавлення прав власності на акції без волевиявлення міноритарних акціонерів навіть за умови справедли% вої компенсації, повинно, таким чином, бути крайнім заходом, коли вичерпані інші засоби для збереження інвестицій. Обмін акцій міноритарних акціонерів на акції холдингової компанії В юридичній літературі звертається увага, що одним зі способів урегулю% 194 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • Ю. Жорнокуй вання конфлікту інтересів у цьому ви% падку є придбання кожним із мінори% тарних акціонерів дочірньої компанії акцій холдингової компанії [7, 126], тобто міноритарний акціонер дочір% ньої компанії стає міноритарним акціонером холдингової компанії. Водночас холдингова компанія стає власником 100 % акцій дочірнього то% вариства. У цьому випадку конфлікт інтересів нівелюється, оскільки і ма% жоритарний, і міноритарні акціонери розмістили капітал у спільній діяль% ності, що закріплюється за цілою гру% пою компаній. Проте баланс інтересів за таких об% ставин досягається за умови, що в хол% динговій компанії відсутній контро% люючий акціонер, спроможний впли% вати на всі рішення, які приймаються органами управління акціонерного то% вариства, оскільки такий контроль за прийняттям рішень можна визнавати вирішальним, що безперечно рано чи пізно призведе до виникнення корпо% ративного конфлікту. Структура холдингу, за якої всі акції дочірніх товариств (прямо чи опосе% редковано) належать контролюючому товариству, а воно, відповідно, має у своєму складі міноритарних акціо% нерів, характерна для будь%якого хол% дингу при ринковій економіці незалеж% но від національної приналежності. Виділення частини активів дочірнього товариства у власність (розпорядження) міноритарних акціонерів Цей спосіб урегулювання конфлік% ту інтересів між контролюючим (мажоритарним) акціонером і мінори% тарними акціонерами має дещо специ% фічний характер і може бути застосо% ваний за умови наявності певних обставин. В юридичній літературі на% ведено приклад застосування зазначе% ного способу рішенням Верховного Суду Австрії [7, 127]. Він полягає у виділенні частини активів дочірнього товариства в нову компанію, акціоне% рами якої стають міноритарні акціоне% ри старої компанії. Проте зауважимо, що такий варіант усунення конфлікту інтересів є можливим за умови, якщо активи, що виділяються і активи, які залишаються в розпорядженні контро% люючого акціонера, можуть функ% ціонувати як відокремлені майнові комплекси з метою здійснення під% приємницької діяльності. По%перше, констатуємо той факт, що українське законодавство не надає можливості су% дам вище наведених повноважень. По% друге, до якого часу ми зможемо про% водити відповідний поділ, оскільки з часом (шляхом набуття прав на частки (акції) інших акціонерів) і в структурі товариства міноритарних акціонерів з’являться власники крупних пакетів? Як наслідок, дотримуючись такого способу, стосовно них знову необхідно проводити поділ, що не призведе до ос% таточного вирішення ситуації. Передача акцій контролюючого акціонера у розпорядження акціонерного товариства У випадку якщо контролюючий акціонер переслідує власні інтереси у збиток загальним інтересам товариства через конфлікт інтересів, що виник у нього, є такий захід відповідальності, як виключення такого акціонера з товари% ства і передача акцій контролюючого акціонера в розпорядження акціонерно% го товариства, якщо за це проголосувала проста більшість міноритарних акціо% нерів. Д. Дєдов називає такий факт «своєрідним імпічментом» [7, 127]. Зазначений захід повинен ініціюва% тися міноритарними акціонерами, які володіють у сукупності певною кіль% кістю голосів (наприклад, не менше 10 %), і може бути оскаржений у судо% вих інстанціях. Однак необхідно зазна% 195• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ КОНФЛІКТНИХ СИТУАЦІЙ (КОРПОРАТИВНИХ КОНФЛІКТІВ) В АКЦІОНЕРНИХ… чити, що такі переваги не дають змоги адекватно оцінити підприємницьку діяльність товариства і не виключають втрати, які б товариство могло омину% ти, якщо б існувало незалежно від хол% дингу. Такого роду спори мають високу категорію складності, тому судам не% обхідно якомога детальніше і по% вноцінно вивчати обставини для вине% сення правильного рішення. Саме по собі бажання контролюю% чого акціонера позбавитись від мінори% тарних акціонерів не може бути визна% не інтересом, що підлягає захисту. Для цього повинні існувати певні умови. Такою умовою є наявність конфлікту інтересів між контролюючим і мінори% тарними акціонерами, що має не випад% ковий, проте об’єктивний характер через концентрацію капіталу й обумов% лену ним противагу економічних інтересів цих груп акціонерів. Така си% туація виникла в ряді товариств, які проводили консолідацію акцій, що при% звело до корпоративного конфлікту. Для усунення цього конфлікту інте% ресів і одночасно збереження інве% стицій міноритарних акціонерів засто% совується обмін акцій міноритарних акціонерів у дочірньому товаристві на акції контролюючого акціонерного то% вариства, яке зазвичай має публічний характер і вже має у своєму складі міноритарних акціонерів. Формально процедура обміну полягає у придбанні міноритарними акціонерами акцій контролюючого товариства з оплатою акціями дочірнього товариства. Це, власне, спосіб 2, зазначений вище. Однак необхідно одночасно брати до уваги і варіант 3 (виділення частини активів дочірнього товариства у влас% ність (розпорядження) міноритарних акціонерів), котрий більше враховує інтереси міноритаріїв, оскільки дозво% ляє їх зберегти незалежність хоча б для частини підприємницької діяльності, в якій вони розміщували свої капітали. Стосовно міноритарних акціонерів, які відмовились від запропонованого їм обміну акцій, можливим є викуп акцій на вимогу контролюючого акціонера як необхідний і вимушений захід з усунення конфлікту інтересів. Зваживши на зазначені способи вирішення корпоративних конфліктів в акціонерному товаристві між мажо% ритарним і міноритарними акціонера% ми зауважимо, що у разі неможливості застосування будь%якого зі способів, з різних причин, кожна із конфліктую% чих сторін має право будь%якими не забороненими законом засобами захи% щати свої права і свободи від пору% шень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України). За способом вирішення корпора% тивного конфлікту він, безумовно, на% лежить до правових конфліктів. Від% несення корпоративних конфліктів до правових зумовлено тим, що у випад% ку, якщо учасники конфлікту не досяг% ли компромісу (консенсусу) і не зафіксували своє волевиявлення у рішенні зборів або шляхом укладання угоди, то вирішення конфлікту здійс% нюється шляхом розгляду судом ци% вільних або господарських спорів. Крім традиційних правових механізмів (зокрема щодо чіткого роз% межування компетенції між органами товариства та встановлення порядку прийняття ними рішень, визначення повноважень та обов’язків посадових осіб органів товариства), одним із дієвих механізмів попередження та розв’язання корпоративних конфлік% тів є запровадження обов’язкового внутрішньокорпоративного механізму вирішення конфліктних ситуацій (у разі їх виникнення між безпосе% редніми учасниками корпоративних відносин), без застосування якого спір не може розглядатися в адміністра% тивних або судових органах. При цьо% 196 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • Ю. Жорнокуй му на рівні закону мають передбачати% ся: обов’язкове включення в установ% чий документ товариства положень щодо порядку розгляду конфліктів у товаристві (посадовими особами чи спеціально створеним органом), обов’язковість створення для розгля% ду корпоративних конфліктів спе% ціального органу — арбітражної комі% сії в товариствах із кількістю учас% ників понад 1 000 осіб, можливість залучення за згодою сторін конфлікту незалежного посередника, макси% мальні строки розгляду конфлікту (10 днів, а в складних випадках, що по% требують спеціальних перевірок, — 30 днів), персональна відповідальність посадових осіб, що порушують цей по% рядок, у формі відшкодування заявни% кові заподіяних йому з вини таких осіб збитків (судові та інші, пов’язані з конфліктом, витрати) [5, 74]. Специфічні особливості має і судо% вий захист прав акціонерів. У багатьох випадках при порушенні прав акціоне% ра, наприклад, права на інформацію про проведення загальних зборів, пра% ва голосувати на загальних зборах і т. д., акціонер уповноважений вимага% ти в судовому порядку не поновлення його порушених прав, а оскарження рішень загальних зборів [12, 83]. Так, якщо шляхом переговорів та посередництва між сторонами у про% тистоянні за спірним питанням домо% вленості не досягнуто і конфлікт не вирішений, то у цьому випадку можна звернутися до арбітра або третейсько% го судді [2, 450]. У випадку неефектив% ності застосування досудового вирі% шення корпоративного конфлікту сторонам у протистоянні або третій стороні необхідно звернутися до судо% вого провадження — найбільш поши% реного способу вирішення корпора% тивних конфліктів. Судовий порядок розгляду корпоративних конфліктів, що застосовується на розсуд його учасників, потребує вдосконалення з огляду на збільшення можливостей щодо захисту їх інтересів. Порядок розгляду економічних конфліктів господарським судом не є єдиним можливим: сторони мають право провести між собою прямі пере% говори, укласти компромісну угоду, звернутися до консультантів, посеред% ників, третейських суддів і т. д. Учас% ники акціонерних відносин мають право, таким чином, обрати між дер% жавним і недержавним порядком вирішення конфлікту. Однак з ураху% ванням усіх можливих вигод недер% жавної форми вирішення економічно% го конфлікту (простота, нефор% мальність, швидкість та анонімність) лише господарський процес був і за% лишається найбільш надійним спосо% бом законного закінчення спору. Лише він гарантує державну підтримку і за% безпечення прийнятого судом рішен% ня. Без нього складно, якщо не немож% ливо, вирішити справу, пов’язану з недосконалістю законодавства, незро% зумілістю юридичного тлумачення або його суперечливістю. Господарсь% кий суд також має змогу допомогти перебороти конфліктну ситуацію юридично непідготовленим особам. Найефективнішим засобом вирі% шення корпоративних конфліктів залишається судова процедура їх роз% гляду. Напрацьована значна за обся% гом судова практика, що дає змогу визначити концептуальні підходи су% дових органів до багатьох складних питань захисту прав і законних інте% ресів учасників корпоративних конф% ліктів [13, 4]. Судовому захисту корпоративних прав характерна ще одна риса — суд може залишити без захисту порушене право. Це можливо за умови, коли по% рушення, допущені під час загальних 197• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ КОНФЛІКТНИХ СИТУАЦІЙ (КОРПОРАТИВНИХ КОНФЛІКТІВ) В АКЦІОНЕРНИХ… зборів, не є істотними, прийнятими рішеннями не завдані збитки акціоне% ру і голосування акціонера, чиї права були порушені, не могло вплинути на результати такого голосування. Акціонер має право оскаржити в суд будь%яке рішення загальних зборів акціонерів товариства, що було прий% няте з порушенням вимог закону, інших правових актів, статуту товари% ства, за умови, що він не брав участі в загальних зборах акціонерів або голо% сував проти такого рішення і цим рішенням порушені його права та за% конні інтереси. Кожен акціонер має право оскар% жити рішення будь%якого органу управління акціонерного товариства, тому доцільним уявляється виокрем% лення таких видів позовів: позови про визнання недійсними рішень загаль% них зборів акціонерів товариства; по% зови про визнання недійсними рішень ради директорів (наглядової ради) товариства; позови про визнання недійсними рішень виконавчих орга% нів товариства [14, 378]. Під час вирішення корпоративних спорів суди враховують також сутність порушення. У судовій практиці сфор% мувалося правило, за яким не можуть бути визнані недійсними корпоративні акти, якщо допущені порушення істот% но не вплинули на результат [8, 482]. Одним із відомих законодавству Франції, США і ряду інших країн спо% собів узгодження інтересів є правочи% ни, що укладаються між крупними і дрібними акціонерами. Такі угоди пе% редбачають певні гарантії для мен% шості, наприклад прийняття рішень за окремими питаннями лише одного% лосно, також право вимагати викуп акцій за певних обставин: недостатній прибуток, зміна структури акціонер% ного капіталу не в інтересах мінори% тарних акціонерів та ін. [15, 125]. Наведені вище аргументи дають змогу погодитись з О. Вінник, на думку якої припинення корпоративного конфлікту може відбутися у результаті: відновлення порушеного права чи законного інтересу однієї зі сторін конфлікту шляхом: а) відмови іншого суб’єкта конфлікту від своїх домагань; б) втручання чи використання третьої особи, що виконує роль арбітра; в) до% сягнення компромісу між суб’єктами конфлікту; відкладення розв’язання конфлікту на певний термін або до настання пев% них подій (наприклад, до винесення загальними зборами товариства рі% шення щодо питання, від якого тією чи іншою мірою залежить перебіг конфліктної ситуації, включаючи її розв’язання); припинення конфлікту через усу% нення його причини (що може мати місце, наприклад, у разі прийняття локального документа про порядок розгляду заяв учасників товариства, якщо спір виник через відсутність та% кого документа, в тому числі недотри% мання, на думку одного з суб’єктів конфлікту, строків розгляду заяв у то% варистві) [5, 71]. Можливість врегулювання корпо% ративного конфлікту різними правови% ми способами не гарантує відсутності негативних наслідків таких конфліктів. Тому необхідно максимально вжити за% ходів щодо їх попередження. Отже, загалом можна констатувати, що існує два основні блоки вирішення «корпоративних конфліктів» в акціо% нерних правовідносинах — приватно% правовий та публічно%правовий. Пер% ший передбачає врегулювання конф% ліктних ситуацій самими учасниками відповідних правовідносин за допомо% гою існуючих правових методів та процедур. Натомість другий — пред% ставлений судовим порядком розгля% 198 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • Ю. Жорнокуй ду відповідних конфліктних ситуацій та можливістю їх вирішення компе% тентними органами державної влади. Чи дає вирішення юридичного конфлікту гарантію, що всі конфліктні взаємовідносини в певній сфері бу% дуть припинені? На жаль, ні. Досвід показує, що юридична оболонка може приховувати в собі чисельні зародки різних розбіжностей поглядів, супе% речностей та інших конфліктних ситу% ацій. Тому і маємо таке явище, як відновлення або продовження юри% дичних конфліктів в тій чи іншій формі. Достатньо послатися на багато% разовий розгляд цивільних та госпо% дарських спорів у судових інстан% ціях — паперову тяганину й адмі% ністративні кляузи. Вирішення конфліктів юридичним шляхом має, загалом, чотири загальні ознаки: 1) конфлікт розглядається і вирішується уповноваженим на це державою органом або уповноваже% ним органом акціонерного товариства; 2) орган, який вирішує конфлікт, діє на підставі і для виконання норм пра% ва; 3) сторони конфлікту наділяються в період розгляду спору певними, пе% редбаченими законодавством правами та обов’язками; 4) рішення, що прий% няте за конфліктом, є обов’язковим для сторін і, як правило, для інших фізичних і юридичних осіб, проте мо% же бути оскаржене в судових інстан% ціях вищих рівнів. Із усіх способів подолання проти% стояння сторін домовленість між ними є найбільш ефективними. Для так названого переговорного типу взаємодії характерним є те, що сторо% ни намагаються досягти хоча б части% ни бажаного, піти на певні ком% проміси. Процес переговорів може бу% ти розпочатий за таких умов: 1) сторо% ни крім протилежних інтересів мають і значні загальні інтереси; 2) сторони вважають за можливе досягнення пев% ного розуміння або домовленості, яка для них є більш вигідною, ніж інші альтернативи; 3) вони вступають у дискусію в пошуках рішення, що їх взаємно задовольняє. ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ 1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141. 2. Общая теория государства и права : Акад. курс : в 3 т. — 2$е изд., перераб. и доп. ; отв. ред. проф. М. Н. Марченко. — М., 2002. — Т. 3. — 528 с. 3. Вінник О. М. Корпоративна конфліктологія як новий напрямок науки господарського права // Вісник Вищого арбітражного суду України. — 2000. — № 4. – С. 110–115. 4. Вінник О. М. Ключові поняття корпоративної конфліктології // Предпринимательство, хозяй$ ство и право. — 2000. — № 12. — С. 3–6. 5. Вінник О. Корпоративні конфлікти : поняття, види, правові механізми попередження і розв’язання // Українське комерційне право. — № 7. — 2006. — С. 60–77. 6. Корпоративное право : учеб. / О. А. Макарова. — М., 2005. — 432 с. 7. Конфликт интересов / Д. И. Дедов. — М., 2004. — 288 с. 8. Кравчук В. М. Корпоративне право : наук.$практ. комент. законодавства та судової практики. — К., 2005. — 720 с. 9. Закон Российской Федерации «Об акционерных обществах» // Собрание законодательства Российской Федерации. — 1995. — № 1. — Ст. 1. 10. Проект Закону України «Про акціонерні товариства» прийнятий за основу Верховною Радою України 15 травня 2007 р. 11. Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 21. — Ст. 103. 12. Сердюк Е. Б. Акционерные общества и акционеры : корпоративные и обязательственные пра$ воотношения / Е. Б. Сердюк. — М., 2005. — 192 с. 13. Теньков С. О. Коментар судової практики вирішення корпоративних конфліктів. — К., 2005. — 368 с. 14. Ионцев М. Г. Акционерные общества : Правовые основы. Имущественные отношения. Управ$ ление и контроль. Защита прав акционеров. — 3$е изд., перераб. и доп. — М., 2005. — 416 с. 15. Романова Ю. В. Защита прав миноритарных акционеров в российском и зарубежном граждан$ ском праве // Журнал российского права. — 2004. — № 10.

Шляхи вирішення конфліктних ситуацій (корпоративних конфліктів) в акціонерних товариствах

Репозитарії

Схожі ресурси