Можливості реалізації принципу змагальності сторін під час затримання особи: проблеми теорії і практики

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Мохонько, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2009
Назва видання:	Право України
Теми:	Трибуна молодого вченого
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28704
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Можливості реалізації принципу змагальності сторін під час затримання особи: проблеми теорії і практики / О. Мохонько // Право України. — 2009. — № 10. — С. 247-253. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-28704
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-287042011-11-17T12:08:40Z Можливості реалізації принципу змагальності сторін під час затримання особи: проблеми теорії і практики Мохонько, О. Трибуна молодого вченого 2009 Article Можливості реалізації принципу змагальності сторін під час затримання особи: проблеми теорії і практики / О. Мохонько // Право України. — 2009. — № 10. — С. 247-253. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. 0132-1331 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28704 uk Право України Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Трибуна молодого вченого Трибуна молодого вченого
spellingShingle	Трибуна молодого вченого Трибуна молодого вченого Мохонько, О. Можливості реалізації принципу змагальності сторін під час затримання особи: проблеми теорії і практики Право України
format	Article
author	Мохонько, О.
author_facet	Мохонько, О.
author_sort	Мохонько, О.
title	Можливості реалізації принципу змагальності сторін під час затримання особи: проблеми теорії і практики
title_short	Можливості реалізації принципу змагальності сторін під час затримання особи: проблеми теорії і практики
title_full	Можливості реалізації принципу змагальності сторін під час затримання особи: проблеми теорії і практики
title_fullStr	Можливості реалізації принципу змагальності сторін під час затримання особи: проблеми теорії і практики
title_full_unstemmed	Можливості реалізації принципу змагальності сторін під час затримання особи: проблеми теорії і практики
title_sort	можливості реалізації принципу змагальності сторін під час затримання особи: проблеми теорії і практики
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Трибуна молодого вченого
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28704
citation_txt	Можливості реалізації принципу змагальності сторін під час затримання особи: проблеми теорії і практики / О. Мохонько // Право України. — 2009. — № 10. — С. 247-253. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.
series	Право України
work_keys_str_mv	AT mohonʹkoo možlivostírealízacííprincipuzmagalʹnostístorínpídčaszatrimannâosobiproblemiteorííípraktiki
first_indexed	2025-07-03T08:49:38Z
last_indexed	2025-07-03T08:49:38Z
_version_	1836615026306187264
fulltext	247• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • © О. Мохонько, 2009 Стаття 29 Конституції України визначає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановленому законом. Частина 4 цієї статті закріплює право затриманого у будь%який час оскаржи% ти це затримання до суду. Ця консти% туційна норма конкретизована у ст. 106 кримінально%процесуального кодексу України, яка тлумачить затри% мання підозрюваного як тимчасовий запобіжний захід, сутність якого поля% гає в тому, що підозрюваний на 72 го% дини ізолюється у спеціальному приміщенні — ізоляторі тимчасового тримання. Незважаючи на обраний законодав% цем курс гуманізації суспільних відно% син у сфері кримінального судочинст% ва, держава продовжує використовува% ти одну з найсуворіших примусових заходів — затримання особи за підо% зрою у вчиненні злочину. У середньо% му, згідно зі статистичними даними, отриманими при вивченні 187 кримі% нальних справ, в яких підозрюваними було визнано 264 особи, з них до 182 осіб (що становить 68 % від загальної кількості підозрюваних, тобто частіше, ніж до кожного другого) застосовува% лось затримання в порядку, передбаче% ному статтями 106, 115 КПК України. Оскільки застосування затримання як примусового заходу обмежує кон% ституційні права і свободи громадян, відповідно кожне його застосування вимагає чітких процесуальних га% рантій, які б забезпечували законність і обґрунтованість його застосування. «Звід принципів захисту всіх осіб, що піддаються затриманню чи арешту в будь%якій формі» трактує «затри% мання» як стан будь%якої особи, поз% бавленої особистої свободи без засу% дження за здійснення правопорушен% ня [6, 208]. У теорії кримінального процесу за% тримання за своєю процесуальною природою розуміється по%різному. Так, одні вчені розглядають затриман% ня як захід кримінально%процесуаль% ного примусу, [11, 162] інші — тільки в рамках слідчих дій [18, 99–103; 1, 17]. Треті називають і заходом процесуаль% ного примусу, і слідчою дією одночас% но [9, 36]. МОЖЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ ЗМАГАЛЬНОСТІ СТОРІН ПІД ЧАС ЗАТРИМАННЯ ОСОБИ: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ О. МОХОНЬКО капітан міліції, кафедра кримінального процесу (Київський національний університет внутрішніх справ) 248 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • О. Мохонько Припиняючий характер затриман% ня є підґрунтям поглядів науковців, які наполягають на тому, що затриман% ня є запобіжним заходом. Так, О. Біло% усов характеризує затримання як «запобіжний захід, що має коротко% часний характер» [2, 43]. У 2001 р. законодавець визначив затримання як тимчасовий запобіж% ний захід. Спробуємо дослідити спра% ведливість такого переконання. Роз% почнемо розгляд з того, що, по%перше, різними є підстави затримання особи за підозрою у вчиненні злочину, пе% редбачені ст. 106 КПК, і підстави за% стосування запобіжних заходів, перед% бачених ст. 148 КПК. Різняться і суб’єкти, щодо яких застосовуються ці заходи примусу. Якщо в порядку ст. 106 КПК і ст. 115 КПК затримання може бути застосовано лише до особи підозрюваного, то запобіжний захід, відповідно до закону, може бути засто% совано як до підозрюваного, так і до обвинуваченого [8, 100]. У частині 1 ст. 431 КПК України за% конодавець виокремив дві самостійні підстави визнання особи підозрюва% ною: 1) особа, затримана за підозрою у вчиненні злочину; 2) особа, до якої за% стосовано запобіжний захід до вине% сення постанови про притягнення її як обвинуваченого. Але назвавши затри% мання запобіжним заходом, логічним було б об’єднати затримання з іншими запобіжними заходами, і викласти в одному пункті ч. 1 ст. 431 КПК України. Також згідно з ч. 1 ст. 1652 КПК Ук% раїни запобіжні заходи, пов’язані з триманням особи під вартою, обирає лише суд, а затримання в порядку ст. 106, 115 КПК України мають право обирати орган дізнання, слідчий, про% курор. Слід зазначити, що до внесення змін і доповнень в КПК України Зако% ном України від 21 червня 2001 р., за% тримання не відносилося законодав% цем до запобіжних заходів. Це, на перший погляд суто теоре% тичне питання, на справді має велике практичне значення, оскільки вказана суперечність процесуальних норм призводить до неоднозначного їх ро% зуміння, і як наслідок — неправильно% го застосування. Тому, на нашу думку необхідно чітко визначити у законо% давстві те, що затримання є заходом процесуального примусу. Зазначимо, що за проектом КПК, затримання має% мо розуміти саме таким чином [13]. Законодавець, як вже згадувалось, при визначенні поняття «підозрюва% ний» у ч. 1 ст. 431 КПК України зазна% чив, що таким визнається: 1) особа, за% тримана за підозрою у вчиненні зло% чину; 2) особа, до якої застосовано за% побіжний захід до винесення постано% ви про притягнення її як обвинуваче% ного. Аналізуючи п. 1 ч. 1 цієї статті, відразу бачимо внутрішню супереч% ність норми, оскільки підозрюваний як учасник кримінального процесу може з’явитись лише після факту за% тримання особи. Але надання особі статусу підозрюваного обумовлено, насамперед, не проведеним щодо ньо% го затриманням, а навпаки, необхід% ність затримання викликана появою підозри, а також наявністю особи, яка підозрюється у скоєнні злочину. Дуже влучно і правильно зазначено в літературі, що саме поява законної і обґрунтованої підозри прямо обумов% лює правомірність застосування усіх процесуально%примусових дій, дозво% лених законом щодо підозрюваного [10, 42]. З огляду на це, В. Тертишник про% понує внести пропозицію про заміну поняття «підозрюваний» на «підслід% ний». Таким поняттям би охоплюва% лись і особи, щодо яких порушено 249• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • МОЖЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ ЗМАГАЛЬНОСТІ СТОРІН ПІД ЧАС ЗАТРИМАННЯ ОСОБИ… кримінальну справу та здійснюється розслідування [18, 99–100]. З огляду на це, вважаємо не корект% ною точку зору науковців%процесу% алістів [3, 38], які вказують на необ% хідність надати процесуальний статус підозрюваного й особі, щодо якої порушено кримінальну справу (у ст. 45 проекту КПК це положення є). Оскільки, як правильно зазначив М. Сірий: «Не порушення відносно особи кримінальної справи, не засто% сування до особи запобіжного заходу є підставами для визнання особи підо% зрюваною, а навпаки, наявність таких обставин, як: 1) знаходження особи у місці вчинення злочину під час або безпосередньо після його вчинення; 2) вказівка очевидців та потерпілих на певну особу як таку, що вчинила зло% чин; 3) виявлення слідів злочину в житлі, іншому володінні особи, серед його речей, на йому чи на його одязі — складає об’єктивні підстави для виз% нання підозри обґрунтованою і такою, що потребує в кримінально%процесу% альному порядку невідкладної пе% ревірки, та підстави для тимчасового правомірного обмеження консти% туційних прав і свобод особи» [16]. Відповідно до ст. 106 КПК України затримання можливе лише у тих ви% падках, коли особа підозрюється у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді поз% бавлення волі, лише за наявності однієї з таких підстав: 1) коли цю осо% бу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення; 2) коли очевидці, в тому числі й по% терпілі, прямо вкажуть на цю особу, що саме вона вчинила злочин; 3) коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде вияв% лено явні сліди злочину. При наявності інших даних, що да% ють підстави підозрювати особу у вчи% ненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, коли ця особа нама% галася втекти, або коли вона не має постійного місця проживання, або коли не встановлено особи підозрюва% ного (частини 1–2 ст. 106 КПК України). Щодо затримання підозрюваного, обвинуваченого в порядку ст. 1652 КПК України, то відповідно до п. 8 постано% ви Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків три% мання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» від 25 квітня 2003 р. № 4, воно можливе лише за на% явності передбачених ст. 148 і ч. 1 ст. 155 КПК України. Тобто за наяв% ності підстав для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Протягом 72 годин після затриман% ня орган дізнання: 1) звільняє затри% маного — якщо не підтвердилась підо% зра у вчиненні злочину, вичерпався встановлений законом строк затри% мання або затримання було здійснено з порушенням вимог, передбачених ча% стинами першою і другою цієї статті; 2) звільняє затриманого і обирає щодо нього запобіжний захід, не зв’язаний з триманням під вартою; 3) доставляє затриманого до судді з поданням про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (ч. 6 ст. 106 КПК України) Згідно з ч. 3 ст. 29 Конституції України, ч. 6 ст. 106, ч. 3 ст. 1652 КПК України судове рішення про обрання запобіжного заходу повинно бути ого% лошено протягом 72 годин з моменту затримання підозрюваного, обвинува% ченого. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом 72 годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про три% мання під вартою. 250 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • О. Мохонько Норми Конституції є нормами пря% мої дії. Аналіз судової практики свід% чить про незначну кількість випадків порушень строків подачі подань, але якщо порушення строків зустрічаєть% ся доволі рідко, то переважна біль% шість таких матеріалів подається в ос% танні години визначеного законом строку, що позбавляє суддю можли% вості належним чином дослідити матеріали кримінальної справи, а це, у свою чергу, призводить до формально% го розгляду подань, або стає причиною продовження строку затримання [7]. Сприяє формуванню такої практики роз’яснення постанови Пленуму Вер% ховного Суду від 25 квітня 2003 р., в якому зазначено, що надходження до суду подання про взяття затриманої особи під варту після закінчення 72%годинного строку не є підставою для відмови в його розгляді [5, 57]. Подібна ситуація, що склалась на практиці, суперечить нормам Консти% туції, порушує права підозрюваного чи обвинуваченого. Голова Білоцер% ківського міськрайонного суду Київ% ської області В. Санін такий підхід вважає неправильним і, більше того, — антиконституційним. Якщо Консти% туція України встановлює строк у 72 години і не передбачає жодних ви% нятків — цих положень необхідно до% тримуватись, а винні у їх порушенні особи мають нести передбачену зако% ном відповідальність. Неможливо побудувати демократичну країну шля% хом порушень Основного Закону [15, 42–43]. Треба зазначити, що законодавства% ми багатьох держав, з метою дотри% мання прав затриманої особи, вста% новлено граничний строк подання ма% теріалів до суду. Так, нормами КПК РФ (ч. 3 ст. 108) закріплено порядок подання матеріалів до суду не пізніше ніж за вісім годин до спливу строку за% тримання. Законодавством Швейцарії [17, 98–128] встановлено, що ма% теріали повинні бути подані до суду не пізніше ніж за 2–5 годин до спливу строку затримання. Вважаємо, що така норма повинна бути закріплена і законодавством нашої держави. А прийнятним строком подачі подання і матеріалів кримінальної справи до суду вважаємо три години. Строк затримання без пред’явлен% ня обвинувачення за чинним законо% давством становить 72 години. Зако% нодавствами багатьох країн СНД (КПК РФ), а також країн ЄС (законо% давство Швейцарії) цей строк стано% вить 48 годин. Подібне реформування обговорювалося і в Україні. Так, Упов% новажений Верховної Ради з прав людини Н. Карпачова вважає за необ% хідне скасувати норму, згідно з якою правоохоронні органи мають право за% тримувати громадян на три доби, тоб% то на 72 години, без пред’явлення обвинувачення. За словами Н. Карпа% чової: «Україна повинна наближатись до міжнародних стандартів і встанови% ти термін затримання до 48 годин» [14, 39]. Вважаємо, що подібне звужу% вання часових меж насамперед нега% тивно впливатиме на якість обґрунту% вання і доведеності подань про взяття особи під варту, які за даними судової звітності і так не завжди належним чи% ном обґрунтовуються [7]. Важливим питанням, яке безпосе% редньо пов’язано з реалізацією прин% ципу змагальності й дотримання пра% ва на захист є визначення початково% го моменту обчислення строку затри% мання. Як вже згадувалося, згідно з ч. 10 ст. 106 КПК України, затримання підозрюваного не може тривати біль% ше 72 годин. У процесуальній літера% турі можна зустріти різні погляди з приводу початкового моменту обчис% лення строку затримання. 251• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • МОЖЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ ЗМАГАЛЬНОСТІ СТОРІН ПІД ЧАС ЗАТРИМАННЯ ОСОБИ… Для визначення вказаного питання звернемось до закону. Аналізуючи ст. 29 Конституції України, можна дійти висновку, що 72 години, на які за% тримується особа, відраховуються з мо% менту затримання. У чинному КПК України цей момент чітко не встанов% люється. Хоча є дуже важливим, оскільки саме з моменту затримання особа має право захищати себе особис% то та користуватись правовою допомо% гою захисника (п. 5 ст. 5 Закону «Про міліцію»). Тому порядок відраховуван% ня часу затримання вимагає уточнення. Порядок затримання осіб, підозрю% ваних у вчиненні злочину, визна% чається «Положенням про порядок короткочасного затримання осіб, підо% зрюваних у вчиненні злочину» [12]. Згідно з цим положенням строк затри% мання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, обчислюється з моменту до% ставлення цієї особи в орган дізнання чи до слідчого, а якщо затримання за% значеної особи провадиться на під% ставі постанови про затримання, вине% сеної органом дізнання або слідчим, то з моменту фактичного її затримання. У практиці Європейського суду (далі — Суд) зазначається, що час з моменту фактичного затримання до його процесуального закріплення у протоколі затримання визнається як «невизнане затримання». Конвенція ст. 5 вимагає, щоб будь%яке затриман% ня особи було певним чином зафіксо% вано в офіційних документах. Будь% яке утримання особи під вартою без фіксації є найбільш грубим порушен% ням ст. 5 Конвенції. І. І. проти Болгарії уряд доводив, що заявник добровільно з’явився для допиту в поліцію і знахо% дився там, доки проводився допит та інші слідчі дії. Його затримали лише 2 лютого о 15 годин 55 хвилин 31 січня. До складання протоколу за% явник перебував у приміщенні поліції. За цих обставин суд дійшов вис% новку, що між 11 годиною 55 хвилин 31 січня і 15 годиною 30 хвилин 2 лю% того заявник був позбавлений волі [20, 7]. Вивчення кримінальних справ, а також власний досвід роботи у слідчо% му відділі ОВС показали, що строк за% тримання найчастіше вираховується не з моменту доставлення особи до ор% ганів внутрішніх справ, а з моменту складання протоколу затримання. Такий підхід суперечить реалізації застосування принципу змагальності на цьому етапі провадження по кримінальній справі, і тому вимагає гарантій, якими має бути захищена будь%яка затримана особа. Зокрема Суд зазначав, що для того «щоб визна% читись, чи був хто%небудь позбавле% ний волі, в розумінні ст. 5 Конвенції, слід керуватися конкретною ситу% ацією. Незважаючи на видимість, вив% чити реальну ситуацію і взяти до ува% ги ряд чинників, таких як: тип, три% валість, наслідки і спосіб виконання цього заходу» [19, 9]. Коли саме підозрюваний буде до% ставлений в ОВС і чи буде він поміще% ний в ІТТ, від нього не залежить, для нього затримання почалось з моменту обмеження пересування і спілкування [4, 27]. А оскільки згідно з Законом України «Про міліцію» (п. 5 ст. 5) та ч. 2 ст. 21 КПК України саме з момен% ту затримання особа має право захи% щати себе особисто та користуватись правовою допомогою захисника, то са% ме з моменту фактичного затримання вона має право на захисника і це право повинно їй бути роз’яснено. Також досить дискусійним зали% шається питання щодо самої особи захисника. Як зазначено в «Узагальненні прак% тики застосування органами досудо% вого слідства законодавства, яке забез% 252 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • О. Мохонько печує підозрюваному, обвинувачено% му, підсудному та засудженому право на захист, проведеному апеляційним судом м. Києва, за 2000–2002 роки» [7], практика допуску близьких ро% дичів як захисників у кримінальних справах стала дуже поширеною, що пов’язано з можливістю цих осіб отри% мувати дозвіл на конфіденційне поба% чення з підсудним, якого утримують під вартою. Без обмеження їх кіль% кості та тривалості. Це, у свою чергу, ускладнює роботу слідчого ізолятора, в якому немає належних умов для на% дання такої кількості конфіденційних побачень. Ми переконані, що захист у кримінальному судочинстві мають здійснювати лише професійні захис% ники і якщо вирішити питання про на% лежну оплату праці адвокатів за при% значенням, то потреби в допуску близьких родичів до участі у справі як захисників не буде. На підтвердження нашого переко% нання, маємо позитивний державний досвід. Так, у м. Біла Церква Київської області за сприяння міжнародного фонду «Відродження» створено Біло% церківську міську організацію «Гро% мадський комітет сприяння реалізації права людини на правовий захист». До складу цієї організації входять п’ять досвідчених адвокатів, які надають правову допомогу підозрюваним (обвинуваченим) по кримінальних справах. Вони представляють інтереси тих осіб, які бажають користуватись послугами захисника, але через мате% ріальне становище не можуть реалізу% вати своє право на захист. Показовим є те, що за рік існування цієї органі% зації можна відмітити активну участь адвокатів офісу, щодо надання право% вої, безкоштовної допомоги громадя% нам. Так, згідно з проведеним дослі% дженням, майже у половині затри% мань, що застосовувались слідчими й органами дізнання у м. Біла Церква, брали участь саме адвокати офісу. Поява такої організації в місті по% зитивно відобразилась на роботі слід% чих. Як встановлено при особистому спілкуванні з працівниками слідчих підрозділів, було вирішено дуже акту% альне і наболіле питання про залучен% ня захисника в порядку, передбачено% му ст. 47 КПК України, тобто у випад% ках: 1) коли участь захисника є обов’язковою, але підозрюваний, об% винувачений, підсудний не бажає або не може запросити захисника; 2) коли підозрюваний, обвинувачений, підсуд% ний бажає запросити захисника, але за відсутністю коштів чи з інших об’єк% тивних причин не може цього зро% бити. На жаль, ця позитивна практика існує лише в кількох містах України, тому вирішення цього питання в ме% жах держави залишається нагальним й до сьогодні. Сподіваємось, що дер% жава сприятиме ініціюванню подібних програм, закріпить їх діяльність на за% конодавчому рівні та сприятиме по% ширенню на всій території України. ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ 1. Бабурин В. В. Незаконное задержание : уголовно$правовой и уголовно$процессуальный ас$ пекты : моногр. / В. В. Бабурин. — Красноярск, 2004. — 196 с. 2. Білоусов О. І. Затримання підозрюваного у кримінальному процесі України : моногр. / О. І. Білоусов, С. М. Смоков. — О., 2009. — 112 с. 3. Вапнярчук В. В. Кримінальний процес України (в схемах і таблицях) : навч. посіб. : вид. 2$ге, преробл. і допов. — Х., 2005. — 212 с. 4. Жураускас А. И. Совершенствование института уголовно$процессуального задержания / А. И. Жураускас // Совершенствование правовой основы расследования преступлений органа$ ми внутренних дел : сб. науч. тр. — М., 1991. — С. 25–31. 5. Затримання та взяття під варту : рекомендації, практика застосування та досвід / за заг. ред. Н. О. Верещінської, А. Г. Алєксєєва. — К., 2007. — 216 с. 253• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • МОЖЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ ЗМАГАЛЬНОСТІ СТОРІН ПІД ЧАС ЗАТРИМАННЯ ОСОБИ… 6. Звід принципів захисту всіх осіб, що піддаються затриманню чи арешту в будь якій формі / Международные акты о правах человека. : сборник документов. — М., 1999. — С. 208. 7. Зубар В. В. Узагальнення судової практики застосування судами Київської області запобіжно$ го заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства / В. В. Зубар // Судова апеляція. — 2006. — № 3 // http://www.gov.ua 8. Кримінально-процесуальний кодекс України. — Х., 2007. — 256 с. 9. Кудин Ф. М. Об основаниях задержания и его производстве до возбуждения уголовного дела : сборник ученых трудов. [«Проблемы уголовно$процессуального права»] / Ф. М. Кудин. — Свердловський юридический институт. — Свердловськ, 1971. — Вып. 15.— С. 36. 10. Кудин Ф. М. Подозрение как условие применения мер процессуального принуждения. Уголов$ но$процессуальное принуждение и ответственность, их место в решении задач предварительно$ го расследования / Ф. М. Кудин // Сборник научных трудов. — Волгоград, 1987. — С. 39–42. 11. Михеєнко М. М. Кримінальний процес України / М. М. Михеєнко, В. Т. Нор, В. П. Шибіко. — К., 1999. — 534 с. 12. Про затвердження Положення про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину : Указ президії Верховної Ради СРСР від 13 липня 1976 р. // http://zakon.rada.gov.ua 13. Проект Кримінально$процесуального кодексу України від 25 грудня 2007 р. — реєстраційний номер 1233. — К., 2007. 14. Проти катувань. Огляд повідомлень про жорстоке поводження і застосування катувань / Харківська правозахисна група. — Х., 2004. — С. 368 с. 15. Санін В. Спірні питання застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту / В. Санін // Юридичний журнал. — 2004. — № 4 — С. 42–45. 16. Сірий М. Експертний висновок щодо проекту Кримінально$процесуального кодексу України / М. Сірий // http://www.helsinki.org.ua 17. Стефансон Д. Швейцарський досвід вирішення питання щодо затримання та взяття під варту / Д. Стефансон / Затримання та взяття під варту : рекомендації, практика застосування та досвід. — К., 2007 — С. 98–128. 18. Тертишник В. Проблеми процесуальної форми затримання особи у кримінальному процесі / В. Тертишник // Підприємництво, господарство і право. — 2003. — № 8. — С. 99–103. 19. Riera Blume and Others v. Spain judgment of 12 October 1999, reports of Judgments and Decisions 1999, p. 28 : Застосування статей 3 та 5 Європейської конвенції з прав людини в національній судовій практиці / Харківська правозахисна група. — Х., 2007. — 216 с. 20. I.I. v. Bulgaria judgment of 9 June 2005 : Застосування статей 3 та 5 Європейської конвенції з прав людини в національній судовій практиці / Харківська правозахисна група. — Х., 2007. — 216 с. Рекомендовано до друку кафедрою кримінального процесу Київського націо� нального університету внутрішніх справ. Вийшов друком навчальний посібник: Нор В. Т. Кримінальний процес України : практикум : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В. Т. Нор, Н. Р. Бобечко, В. П. Бойко та ін. / за ред. В. Т. Нора. — К. : Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — 232 с. Навчальний посібник побудований відповідно до навчальної програ$ ми з курсу «Кримінально$процесуальне право України», який вивчається студентами вищих юридичних навчальних закладів України, зокрема на юридичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка, та з урахуванням положень Болонської декларації, до якої приєдналася Україна. Він охоплює плани практичних занять, контрольні запитання, нормативні матеріали та додаткову спеціальну літературу, засвоєння якої дає можливість успішно опанувати програму курсу. Для студентів та викладачів вищих навчальних закладів. Він буде також корисним для практичних працівників правоохоронних органів та суддів. Замовляйте видання за телефонами: (44) 537�51�20, 537�51�21 або електронною поштою sales@inyure.kiev.ua http://shop.inyure.kiev.ua

Можливості реалізації принципу змагальності сторін під час затримання особи: проблеми теорії і практики

Репозитарії

Схожі ресурси