Вплив християнства на правову свідомість українців у досвіді першої Української держави (Київська Русь)

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Луцький, І.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2009
Назва видання:	Право України
Теми:	Історико-правові нариси
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28705
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Вплив християнства на правову свідомість українців у досвіді першої Української держави (Київська Русь) / І. Луцький // Право України. — 2009. — № 10. — С. 254-260. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-28705
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-287052011-11-17T12:28:05Z Вплив християнства на правову свідомість українців у досвіді першої Української держави (Київська Русь) Луцький, І. Історико-правові нариси 2009 Article Вплив християнства на правову свідомість українців у досвіді першої Української держави (Київська Русь) / І. Луцький // Право України. — 2009. — № 10. — С. 254-260. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 0132-1331 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28705 uk Право України Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історико-правові нариси Історико-правові нариси
spellingShingle	Історико-правові нариси Історико-правові нариси Луцький, І. Вплив християнства на правову свідомість українців у досвіді першої Української держави (Київська Русь) Право України
format	Article
author	Луцький, І.
author_facet	Луцький, І.
author_sort	Луцький, І.
title	Вплив християнства на правову свідомість українців у досвіді першої Української держави (Київська Русь)
title_short	Вплив християнства на правову свідомість українців у досвіді першої Української держави (Київська Русь)
title_full	Вплив християнства на правову свідомість українців у досвіді першої Української держави (Київська Русь)
title_fullStr	Вплив християнства на правову свідомість українців у досвіді першої Української держави (Київська Русь)
title_full_unstemmed	Вплив християнства на правову свідомість українців у досвіді першої Української держави (Київська Русь)
title_sort	вплив християнства на правову свідомість українців у досвіді першої української держави (київська русь)
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Історико-правові нариси
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28705
citation_txt	Вплив християнства на правову свідомість українців у досвіді першої Української держави (Київська Русь) / І. Луцький // Право України. — 2009. — № 10. — С. 254-260. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.
series	Право України
work_keys_str_mv	AT lucʹkijí vplivhristiânstvanapravovusvídomístʹukraíncívudosvídíperšoíukraínsʹkoíderžavikiívsʹkarusʹ
first_indexed	2025-07-03T08:49:42Z
last_indexed	2025-07-03T08:49:42Z
_version_	1836615029822062592
fulltext	254 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • © І. Луцький, 2009 Сучасне, за прийнятою класифі% кацією — четверте, українське державотворення, свідками й учасниками якого ми є, певно, поро% джує масовий тотальний скептицизм, що найкращим чином виражається словами одного із практиків поперед% нього третього державотворчого про% цесу М. Грушевського: «Для того щоб дати з України світові ще одну міщан% ську республіку, хоч би й демократич% ну, по правді, не варто було стільки труду й заходу. Для того щоб тільки підняти добробут нашого народу, шко% да тієї крови й жертв, котрі зроблено для визволення України… Найкращі сини нашого народу… поклали голо% ви — і покладуть їх іще, для того, щоб дати щось дійсно цінне своєму наро% дові — і в тім людству взагалі» [1]. Розуміючи, що сучасна Україна йде шляхом не розв’язання державотвор% чих проблем, а їх накопичення, акту% ально застосовувати не платні кон% сультації зарубіжних експертів щодо перспектив наших проблем, а історич% ний метод як апробований інструмен% тарій державотворення. Безкомпромісне ігнорування полі% тичної опозиції ми вже мали у період розбудови третьої української держа% ви 1917–1919 рр., що відбувалось під гаслом «несоціалістична Україна нам не потрібна», з одного боку, та закли% ками до «сильної руки» (монархічної влади) — з другого. Тож, очевидно, що «на ці граблі нерозумно наступати знову». В історичному досвіді найбільш успішний український державотвор% чий процес — Київська Русь — держа% ва, що зіграла велику роль не лише у плані консолідації українського етно% су, підвищення його матеріального добробуту і духовно%культурного роз% витку, а й зробила свій внесок більшо% го, ніж внутрішнє життя, значення — стимулювала етногенез двох етносів — новгородсько%псковського та володи% мирсько%суздальського, формувала Історико�правові нариси ВПЛИВ ХРИСТИЯНСТВА НА ПРАВОВУ СВІДОМІСТЬ УКРАЇНЦІВ У ДОСВІДІ ПЕРШОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ (КИЇВСЬКА РУСЬ) І. ЛУЦЬКИЙ кандидат юридичних наук, доктор права, доктор філософії, доктор канонічного права, академік Української академії наук, ректор (Івано�Франківський університет права імені короля Данила Галицького) 255• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • ВПЛИВ ХРИСТИЯНСТВА НА ПРАВОВУ СВІДОМІСТЬ УКРАЇНЦІВ У ДОСВІДІ ПЕРШОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ… зразки міжнародних дипломатичних відносин (особливо у стосунках із Візантією) тощо. Біля витоків Київської Русі стояв князь Володимир, а вся її історія — це державницьке життя Володимирової династії, бо княжий престол не міг посісти ніхто, крім кровного нащадка князя Володимира. Тогочасна ук% раїнська свідомість формувалась на настанові, що ніщо не виступає такою запорукою єдності руських земель, як династичне правління державою. Діяльність українського князя Во% лодимира найчастіше висвітлюється у контексті запровадження християнст% ва у Київській Русі. Тривалий час дослідження велись на підтвердження цієї, висловленої нашими східними сусідами, тези. За часи незалежності (після 1990 р.) з’явились матеріали, що спростовують ідею про христи% янізацію України%Русі князем Воло% димиром, на тій підставі, що до 988 р. на території сучасної України вже існувало християнство у причорно% морських українських землях (ще з ІV ст.), в Азовській Русі (Тьмуторо% канська єпархія, ІХ ст.), на лівобереж% них українських землях (Перея% славська митрополія, до 988 р.) [2]. Тому, маючи на увазі подію 988 р., іменовану як хрещення Русі Володи% миром Великим, швидше, ми можемо говорити про надання князем Володи% миром християнству статусу держав% ної релігії. А. Колодний доводить, що у жодному разі не могло бути так звано% го масового хрещення, канонізованого Візантійським патріархом. По%перше, у жодному літописному візантійсько% му джерелі немає про це згадки, тоді як про інші події суспільного життя Київської Русі зафіксована дуже точ% на інформація. По%друге, і це головне, на період Х ст. усі християнські обря% ди і таїнства були чітко канонізовані. Хрещення проводилось індивідуально і в храмі. Масове хрещення виглядало б як велика єресь, і на це Візантій% ський патріарх ніяк не погодився б [3]. З огляду на це, масове хрещення Київської Русі було зініційоване са% мим князем Володимиром, який не був заангажований ні Західною, ні Східною догматикою, а мав твердий намір розбудувати особливу руську догматику й утвердити свою, незалеж% ну ні від Риму, ні від Константинопо% ля, Церкву. Саме у такому, державотворчому, контексті слід розглядати дії Володи% мира 988 р. Тим паче, що з ідентичних засад пише про князя і митрополит Іларіон, засуджуючи «іудейську ску% пість» у світовому поширенні христи% янства: «Нові християни — це нові учні Христа, що несуть благородне вчення, ідею, Новий Закон, а не канон. Те, що Русь була хрещена, — заслуга Бога і Во% лодимира, просвітленого самим Богом і аж ніяк — Візантійської церкви як по% середника. Володимир ніколи не бачив Христа, але отримав прозріння зверну% тися до Бога безпосередньо і привести до нього цілий народ. І в цьому плані він не нижчий від імператора Костян% тина, який у 312 р. проголосив христи% янство державною релігією Римської імперії, а рівний йому» [4]. Тогочасна держава потребувала ефективних чинників консолідації ет% носу. Адже, як відомо, будь%яка спіль% нота, більша за село, є уявною, тобто люди не мають жодного шансу, щоб зустрітися хоча б з одним відсотком людей, які належать до неї. Це означає, що етнос як державно%суспільна ціліс% ність мусить бути об’єднаний іншими, ніж прямі контакти, зв’язками. За умов слабкості тогочасних засобів мобіль% ності — інформаційних і транспортних, необхідно було шукати дуже надійні чинники консолідації етносу. 256 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • І. Луцький До ідеї християнського Бога як консолідуючого чинника українців Володимир прийшов не відразу. Як дитина свого часу, він був вихований на двовір’ї, що панувало у династії йо% го предків: у 862 р. два варязьких князі Аскольд і Дір, вихрещені у 860 р., заво% лоділи Києвом; у 882 р., у результаті державного перевороту, владу в Києві захопив Олег. Він вів відкриту анти% християнську політику, намагаючись відродити язичницьку віру своїх предків; у 912 р. до влади приходить Ігор, який не будував політики на релігійних засадах. Відомо, що його дружинники були як християни, так і язичники; у 954 р. Ігорева дружина Ольга стала християнкою, але, як і її чоловік, сповідувала релігійну толе% рантність; син Ігоря і Ольги — Свято% слав орієнтувався на язичництво, але до християн ставився так, як і його батьки: без упереджень. Проте волхви назвали причиною ганебної поразки Святослава у війні з Візантією те, що в його війську переважали християни. Після цього князь почав палити церк% ви. Саме у цей час княгиня Ольга за% просила до Києва Римо%католицького місіонера єпископа Адальберта і Яро% полк, один із синів Святослава, був вихрещений за латинським обрядом. Тому князь Володимир Святославо% вич розпочав державотворення з побу% дови язичницького пантеону Богів на Перуновій горі. Але зведене ним святи% лище не стало центром релігійного життя, роздроблені племена не потяг% нулись до Києва, а продовжували відправляти свої звичні місцеві культи. Остаточно розчарувавшись у спромож% ності язичницької релігії стати чинни% ком консолідації українського етносу, Володимир розбиває своє святилище і приймає рішення хрестити Русь. Загально відомі перекази про те, як Володимир розсилав гінців по всьому світу, щоб визначитись, яка релігія найкраща, щоб узяти її за державну релігію Русі. Якщо навіть щось подібне і було, то Володимир через де% тальне вивчення популярних у світі релігій міг точно знати те, що прий% няття християнства чи від Візантії, чи від Риму, чи то якоїсь іншої релігії оз% начатиме неминуче підданство насам% перед Церкви, а потім — держави. Він же мав на меті збудувати міцну й неза% лежну державу, і релігія потрібна була йому перш за все як союзник у цій справі. Тому й приймає рішення про затвердження християнства держав% ною релігією Київської Русі й само% чинне масове хрещення народу. Й історія складалась, наче спеціаль% но під задум Володимира: у 988 р. відбувся успішний похід на Крим. По% вертаючись назад, Володимир забрав з Херсонесу мощі римського папи Кли% мента, вбитого, за легендою, посланця% ми імператора Трояна за успіхи поши% рення християнства серед жителів Херсонесу. Разом зі святими мощами князь привіз до Києва кількох херсо% неських священиків. Збудував у сто% лиці Десятинну Церкву і разом зі свя% щеником Анастасом вихрестив Русь. Подальші кроки Володимира були спрямовані на діяльність Моравських монахів Кирила та Мефодія. Відомо, що вони першими проігнорували релігійну догму про те, що «недостой% но жодному народу мати азбуку свою, окрім євреїв, і греків, і латинян» й здійснили переклад Біблії на слов’ян% ську мову. Очевидно, що ці визначні болгари також шукали третій, неза% лежний ні від Сходу, ні від Заходу шлях, бо писемні джерела засвідчують про контакти Кирила і Мефодія як із Римом, так і з Візантією. Таким чином, Володимир першим у світі запровадив християнську Церк% ву, в якій: служба велась на народній 257• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • ВПЛИВ ХРИСТИЯНСТВА НА ПРАВОВУ СВІДОМІСТЬ УКРАЇНЦІВ У ДОСВІДІ ПЕРШОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ… (слов’янській) мові; використовува% лась перекладена Біблія; передбача% лось підпорядкування Церкви ви% ключно власній державі. За таку церкву Європа почне боро% тись тільки за часів Реформації. Тому Володимир, у певному розумінні, був першим протестантом світу. Отже, закономірно, що ні Рим, ні Візантія не визнали новоствореної церкви. Справу догматизації Руської церкви Володимир поклав на свяще% ника Анастаса. І в цьому плані споді% вання Великого князя вперше не ви% правдали себе. Догматичне оформлен% ня потребувало серйозних науково% філософських розробок, для яких у русичів підґрунтя ще не було. Руська церква виявилась догматично не кон% курентною ні для Ватикану, ні для Константинополя. Останнє, що встиг зробити Володимир для своєї Церк% ви, — це запровадив десятивідсоткове фінансування від княжої казни, зафіксоване у назві збудованого ним храму (Десятинна Церква). Далі справою християнізації зай% нявся Ярослав Мудрий. Він почав із налагодження переговорів щодо за% провадження іноземної митрополії. Для успіху свого задуму заручився ди% настичними шлюбами майже з усією Європою і Візантією, закладав Святу Софію як спеціальну резиденцію май% бутньої митрополії. Застосовуючи всеможливі політичні засоби тиску, домігся від Візантії митрополита Фео% пемпта, про якого літописці згадають як першого Руського митрополита. Прибувши до Києва у 1039 р., но% вий глава церкви розпочав з того, що освячує Десятинну Церкву. Це вкотре підтверджує факт про перше нека% нонічне самочинне її освячення Воло% димиром і Анастасом. Але ця подія і обмежила місію Феопемпта на Ру% ській землі. У плани Києва не входило перебудовувати свою Церкву під Візантійські стандарти. Іноземний ми% трополит почесно посідав свій пост, а церковні справи узгоджувались із дер% жавними інтересами і релігійними настроями народу. Через три роки Фе% опемпт утік до Візантії. Стосунки між двома державами погіршуються, але митрополія вже була заснована. У 1051 р. митрополичу процедуру з руки Ярослава Мудрого посідає русич Іларіон. Він пише свою славетну пра% цю «Слово про Закон і Благодать», в якій викладає самобутньо%русинське розуміння християнства: усі народи рівні перед Богом; пріоритет єван% гельських засад в організації соціаль% ної інфраструктури; відповідальність перед Богом окремою людиною за свої вчинки, а цілим народом — за справу створення нової християнської цивілі% зації; розмежування функцій держави (світські справи, матеріальний доста% ток тощо) і церкви (душевний спокій і моральна чистота), що зумовлює потребу в незалежному церковному самоуправлінні (міцна інституція, схожа на державну). Прочитані Іларіоном ключові заса% ди християнства з позицій українсько% го світосприйняття стали новим, най% надійнішим, чинником консолідації українського етносу. На їх підставі «запрацював» механізм державниць% ко%правовової свідомості простих лю% дей на рівні спільного розуміння соціальною групою своїх прав як межових ситуацій необхідності і сво% боди, що можна найкраще виразити, перефразувавши відомий афоризм С. Екзюпері — люди почали дивитися не одне на одного, а в одному напрямі. Етнос почав розуміти, що на нього по% кладена відповідальність за «те, що приручили»: оволодівши Словом Бо% жественної істини, люди стали відпо% відальними за побудову нового типу 258 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • І. Луцький цивілізації, де усі будуть пов’язані за% коном любові до ближнього. А це озна% чає, що кожен зможе скористатися своїм правом на любов від іншого, навіть незнайомого, за однієї лише умови — бути готовим відповісти любов’ю, але не тому, хто тобі вчинив добро, а тому, хто його потребує — «ко% перніковський переворот» у свідомості людини, ситуація якісного стрибка в еволюції людського когнітивного механізму. На фоні таких світоглядних пе% ремін за часів митрополита Іларіона формувалась система внутрішньої ор% ганізації Руської Церкви, в якій єпис% копат дублював князівські структури: одна єпархія — одне князівство. Поса% да єпископа визнавалась виборною. Право вибору мала як княжа влада, так і громада прихожан. Щоб забезпе% чити рівність єпархії, посада митропо% лита обіймалась за призначенням. Такий розподіл функцій виявився проблематичним. Жоден із єпископів не міг посісти посади митрополита, щоб не порушити рівності інших. Для уникнення міжособних претензій на митрополиче крісло з боку київської династії було вирішено про виключно іноземне представництво цієї вакансії. Митрополит%іноземець отримував статус верховного судді між своїми. Ця посада мала забезпечувати функ% цію не централізації влади, а миро% творця, посла. Митрополит так і дек% ларувався — посланий Богом, щоб не допустити кровопролиття. Поступово здійснювався розподіл функцій між державою і церквою — процес секуляризації. До компетенції Церкви відійшли такі справи, як: роз% лучення, двоєжонство, зґвалтування, нецерковні форми шлюбу, шлюб з близькими родичами, спадщина між дітьми, чаклунство, єресь, нагляд за терезами і мірами тощо. Важливий елемент церковного життя — опікун% ство над ізгоями (сучасною мовою — маргіналами — людьми, які втратили свій попередній соціальний статус і не здобули нового). Церква жила своїм власним само% бутнім життям, розвивала богослов’я, випускала духовну літературу, розроб% ляла власний стиль, архітектуру, розбудовувала монастирі та храми, го% тувала свої кадри. Відвідувати богослужіння і розумі% тись у богословських питаннях, жерт% вувати на Церкву було престижною справою як для князів, так і для про% стого люду — усі жили чуттям і вірою, що процес побудови нової христи% янської цивілізації розпочався. Володимир Мономах став одним із останніх видатних діячів Київської Русі і продовжував державотворчу справу своїх попередників. Оскільки основи державної та релігійної інсти% туції вже були закладені, то В. Моно% мах зміг повністю зосередитися на праві, зрозуміло, не у плані його як суспільної інституції. Але тим не мен% ша цінність зробленого ним — він висловив у письмовій формі те право, в якому люди вже «дивились в одному напрямі». В. Мономах закликав перш за все «мати страх Божий у серці», будучи певним, що саме це — підстава, щоб «милостиню чинити щедру, бо вона початок добру всякому» [5]. Власне, князь переконував, що Бог має бути присутнім у людському серці (а не десь у Космосі), а страх — це контроль людини над собою, щоб не зробити чо% гось не співвідносного з буттям Бога, милостиня — ще один зі способів са% моконтролю (чи перестрахування?) щодо своєї Боговідповідності. Ось та% ка екзистенціальна спрямованість у доброчинність як нормальний стан людського буття. 259• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • ВПЛИВ ХРИСТИЯНСТВА НА ПРАВОВУ СВІДОМІСТЬ УКРАЇНЦІВ У ДОСВІДІ ПЕРШОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ… Правова свідомість на побутовому рівні функціонує на межі з правовою психологією, яка у свою чергу вира% жається на рівні певних чітких стерео% типів. Як великий знавець людської природи, В. Мономах закликав до формування таких стереотипів: «На% віть і на коні їдучи.., якщо інших моли% тов не можете мовити, то «Господи, по% милуй» благайте без перестану по% тай, — бо ся молитва є ліпша від усіх… ліпше молитися, ніж думати нісеніт% ницю, їдучи» [5]. Суть про глибоке ду% ховне переродження людини (до речі, також один із постулатів раннього протестантизму). Тогочасна оновлена, духовно пере% роджена, українська людина, на думку В. Мономаха, стала внутрішньо гото% вою до таких зрушень у правовій свідомості, які в Європі розпочнуться тільки у ХІХ ст. — до протесту проти смертної кари: «Ні правого, ні винного не вбивайте… не погубляйте жодної душі християнської» [5]. Своїми повчаннями В. Мономах, фактично, закладав правову основу до такого суспільного порядку, який нині має назву «соціальна держава»: «убо% гих не забувайте, але наскільки є змога, по силі годуйте» [5]; «подавайте си% роті»; «за вдовицю вступітесь»; «єпис% копів, і попів, і ігуменів… по силі любіте і подбайте [5] (усе, зазначене в цих пунктах, сучасною мовою говорячи, — це механізм перерозподілу благ. — І. Л.); «а коли підете в путь по землях… нагодуйте стороннього»; «вшануйте гостя — чи простий, чи знатний, чи по% сол, — якщо можете дарунком, а то їжею і питвом»; «недужого одвідайте»; «за мерцем ідіть»; «чоловіка не миніть не привітавши, добре слово йому по% дайте» [5]. «Золотий вік» українського держа% вотворення був обірваний монголо%та% тарською навалою у 1240 р. Проте Україна «зникла» не того року. Вона вмирала поволі, а безповоротно, на% певно, після 1303 р., коли та підвали% на, на якій вона стояла, — православна церква — розкололась навпіл шляхом переміщення Київської митрополії до м. Володимира Суздальського і засну% вання Галицької митрополії. Історич% на аналогія, що ілюструє падіння держави через «вибиття» з%під неї наріжного каменя, — розвал СРСР із послабленням компартії. Наріжний камінь першої україн% ської держави — Українська Право% славна Церква — була керована 22 ми% трополитами, 4 з них — українці. Формально Церква входила до складу Константинопольського патріархату, але фактично діяльність митрополитів була незалежною. Територіально Київ% ська митрополія була значно більшою, ніж Константинопольський патріар% хат, в якому вона стояла на 60%му місці. Підсумовуючи, слід виокремити державотворчі «рецепти» для нашого сьогодення. В українському соціокультурному просторі процеси державотворення та інституалізації Церкви — дзеркальні: у 90%ті роки українське православ’я зазнало свого подальшого розколу (Українська Православна Церква Київ% ського патріархату, Українська Право% славна Церква Московського патріар% хату, крім них — Українська Автоке% фальна Православна Церква і, певною мірою, Українська Греко%католицька Церква). Вслід за цим (чи тому?) ук% раїнський політикум розділив Україну на Східну і Західну. Усі українські православні церкви так чи інакше претендують на (або можуть довести) свій зв'язок з тією Церквою, що її будував Володимир Ве% ликий. За сучасних реалій найбільш виправданий критерій цього зв’язку — ідейний, тобто варіант православ’я, 260 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • І. Луцький найбільш зміщений у бік протестан% тизму. Загальновідомо, що світове православ’я не мало свого єдиного органічного центру (як католицизм), формально цю роль відігравав Візан% тійський патріархат, а після занепаду Візантійської імперії світове право% слав’я набрало ще більшої полісної організації. Тому й виробились від% мінні етнічні варіанти православ’я, наприклад російські старовіри. Щодо суто українського варіанту право% слав’я, то саме воно і має протестант% ську спрямованість (розбудова нової цивілізації на євангельських засадах, рідна мова Богослужіння тощо). Ще Ф. Ніцше помітив, що між євангельськими ідеями та ідеями соціалізму існує багато спільного. Визнаний найдосконалішим, тип соціальної держави розбудували ті європейські держави, що сповідують протестантизм. Концептуальні засади протестантизму — не той Бог, що на небі, а той, що у людському серці, а свідченням того, що з людиною Бог, є її успіх у власній справі. До активної власної праці закликав своїх нащадків і В. Мономах: «У домі своїм не лінуй% теся, а за всім дивіться. Не покладай% теся на тивуна, ні на отрока, що би не посміялися ті, які приходять до вас, ні з дому вашого, ні з обіду вашого» [5]. Те православ’я, що його започатку% вав Володимир Великий, заклало у правову свідомість українців концеп% туально%правові формули «соціальної держави». Саме вони у тривалий період бездержавності (750 років, з 1240 р. по 1990 р.), коли покладатись не було на кого, лише на свого ближ% нього, допомогли українцям вижити, зберігши свою самоідентичність і не розсіятись поміж сильними цього світу. Тому в сучасних державотвор% чих процесах слід спиратись на них як етнічно апробований інструментарій, бо навіть найкращий досвід євро% пейських країн не обов’язково при% лаштується до нашого суспільно%дер% жавного організму. ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ 1. Грушевський М. На порозі Нової України. — К., 1991. — С. 14. 2. Луцький І. М. Правове становище християнства другої доби перед розколом Вселенської Церк$ ви (989–1054 рр.). — Івано$Франківськ, 2000. 3. Колодний А. Академічне релігієзнавство. — К., 2000. 4. Яцук Н. Є. Релігієзнавство : навч.$метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — Івано$Франківськ, 2005. 5. Літопис руський. — К., 1989. — С. 454, 457–458.

Вплив християнства на правову свідомість українців у досвіді першої Української держави (Київська Русь)

Репозитарії

Схожі ресурси