Суверенітет народу і його забезпечення публічною владою
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
2009
|
| Назва видання: | Право України |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28728 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Суверенітет народу і його забезпечення публічною владою / А. Селіванов // Право України. — 2009. — № 11. — С. 66-72. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-28728 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-287282011-11-19T12:07:26Z Суверенітет народу і його забезпечення публічною владою Селіванов, А. Всеукраїнський форум учених, правознавців «Як ефективніше облаштувати владу в Україні» 2009 Article Суверенітет народу і його забезпечення публічною владою / А. Селіванов // Право України. — 2009. — № 11. — С. 66-72. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 0132-1331 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28728 uk Право України Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Всеукраїнський форум учених, правознавців «Як ефективніше облаштувати владу в Україні» Всеукраїнський форум учених, правознавців «Як ефективніше облаштувати владу в Україні» |
| spellingShingle |
Всеукраїнський форум учених, правознавців «Як ефективніше облаштувати владу в Україні» Всеукраїнський форум учених, правознавців «Як ефективніше облаштувати владу в Україні» Селіванов, А. Суверенітет народу і його забезпечення публічною владою Право України |
| format |
Article |
| author |
Селіванов, А. |
| author_facet |
Селіванов, А. |
| author_sort |
Селіванов, А. |
| title |
Суверенітет народу і його забезпечення публічною владою |
| title_short |
Суверенітет народу і його забезпечення публічною владою |
| title_full |
Суверенітет народу і його забезпечення публічною владою |
| title_fullStr |
Суверенітет народу і його забезпечення публічною владою |
| title_full_unstemmed |
Суверенітет народу і його забезпечення публічною владою |
| title_sort |
суверенітет народу і його забезпечення публічною владою |
| publisher |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Всеукраїнський форум учених, правознавців «Як ефективніше облаштувати владу в Україні» |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28728 |
| citation_txt |
Суверенітет народу і його забезпечення публічною владою / А. Селіванов // Право України. — 2009. — № 11. — С. 66-72. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| series |
Право України |
| work_keys_str_mv |
AT selívanova suverenítetnaroduíjogozabezpečennâpublíčnoûvladoû |
| first_indexed |
2025-07-03T08:52:38Z |
| last_indexed |
2025-07-03T08:52:38Z |
| _version_ |
1836615241558917120 |
| fulltext |
66 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
© А. Селіванов, 2009
Доктрина суверенітету в сучасній
правовій теорії визначає такий
характер влади, коли вона виз'
нається вищою і незалежною у право'
вому відношенні. Поняття сувереніте'
ту формувалося історично стосовно
держави, народу та суб’єктів монар'
хічної влади і тому за своїм історич'
ним походженням суверенітет є,
насамперед, політичною ідеєю, яка з
часом перетворилася на консти'
туційно'правову категорію з важливи'
ми політичними і соціально'еконо'
мічними складовими. Суверенітет на'
роду обумовлює існування не менш
важливих ознак національної іден'
тифікації, таких як суверенітет держа'
ви, територія, публічна влада, націо'
нальне законодавство тощо. Саме
виходячи з доктрини народного суве'
ренітету, отримало політичне визнан'
ня і конституційне закріплення визна'
чення джерела всіх форм влади, що
відображено у ст. 5 Конституції Украї'
ни і на сьогодні сприймається у
суспільстві як непорушний постулат:
принцип носія і єдиного джерела вла'
ди в Україні — народу.
Сутність суверенітету народу поля'
гає у його головних політико'правових
і суспільних ознаках і характеризується
невідчуженістю, неподільністю, безу'
мовністю. Ця категорія в теорії і прак'
тиці конституціоналізму належить до
найголовніших конституційних ціннос'
тей, оскільки свідчить про верховну
владу в Україні, яка охороняється кон'
ституційним ладом, усіма засобами
механізму держави й особливо консти'
туційним правосуддям.
Суверенітет народу безпосередньо
пов’язаний із демократичним устроєм
держави, формами здійснення демо'
кратії та її гарантіями в державі.
Визнання чинною Конституцією Ук'
раїни верховної влади народу, яку він
отримав у результаті історичної бо'
ротьби за самовизначення, поширено
на всі складові суверенітету в державі
та у міждержавних відносинах. Про це
свідчить, насамперед, преамбула Кон'
ституції, в якій проголошено прийнят'
тя Основного Закону України Верхов'
ною Радою України від імені Україн'
ського народу та виражаючи суверен'
ну волю народу. В цих положеннях
закладено найголовнішу властивість і
цінність Конституції, яка, маючи вер'
ховенство в правовій системі, узго'
джується виключно з інтересами наро'
ду, його політичною волею як визна'
чальним суб’єктом конституційного
правопорядку. Осмислюючи класичну
концепцію суверенітету (Ж. Боден —
СУВЕРЕНІТЕТ НАРОДУ І ЙОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ПУБЛІЧНОЮ ВЛАДОЮ
А. СЕЛІВАНОВ
доктор юридичних наук, професор,
член$кореспондент АПрН України
XVI ст.), яка в той період історії визна'
чалась як «абсолютна і постійна влада
Держави», філософська і правова дум'
ка Г. Гроція, Ж.'Ж. Руссо, Г. Гегеля та
інших збагатила саме утвердження су'
веренітету як верховенства, незалеж'
ності й самостійності держави на всій
території, незалежності волі (дій)
держави у міжнародних відносинах,
визнання її територіальної цілісності
та недоторканності. Теоретичні погля'
ди щодо категорії народного сувере'
нітету не мали завершеного узагаль'
нення. Тому особливість народного
суверенітету, його верховенство мен'
ше сприймалося юристами і політика'
ми тих часів, хоча в Конституції
Франції 1791 р. народний суверенітет
обумовлювався імперативним виклю'
ченням будь'яких обставин, коли
«жодна частина народу, жодна особа
не в змозі привласнити його здійснен'
ня» [1]. Співзвучним у відображенні
змісту суверенітету народу відповідно
до європейських правових традицій є
положення чинної Конституції
України.
Форми і способи реалізації суве'
ренітету народу визначено у ст. 1 Кон'
ституції України («Україна є суверен'
на і незалежна»); у ст. 2 («Суверенітет
України поширюється на всю її тери'
торію»); у ст. 3 («Права і свободи лю'
дини та їх гарантії визначають зміст і
спрямованість діяльності держави»);
у ст. 5 («Право визначати і змінювати
конституційний лад в Україні нале'
жить виключно народові і не може бу'
ти узурповане державою, її органами
або посадовими особами»).
Доктрина суверенітету народу, як
свідчить аналіз, має історичне поход'
ження і сучасну конституційно'право'
ву концепцію, але її цінність більше
схильні відзначати вчені, ніж політики
і суб’єкти публічної влади, для яких
частіше це поняття здається більш аб'
страктним, ніж конкретним. Мабуть,
як і в історичному минулому, актуаль'
ним залишається вислів російського
вченого'юриста В. Гессена: «Колись за
суверенітет воювали королі, нині про
нього дискутують професори. Колись
для того, щоб відстояти його, не шко'
дували крові, зараз для того, щоб пояс'
нити його, не шкодують чорнил» [2].
Переважна більшість учених і прак'
тиків єдині у виявленні природи на'
родного суверенітету, його праворо'
зумінні як цілісного універсального
правового поняття, яке й отримало
підтвердження в Конституції України,
як принципу національної самоіден'
тифікації та духовної єдності народу.
Суверенітет народу є надійним фунда'
ментом публічної влади всередині
держави і відображає її незалежність у
міжнародній сфері відносин. Чим далі
публічна влада намагається діяти дис'
персійно, перешкоджати демократич'
ному процесу самообмеження, втруча'
тися у сферу реалізації прав і свобод
громадянина та особи, тим акту'
альнішим і нагальним є реалізація всіх
складових категорії «суверенітет на'
роду». Теоретична правова думка ще
має приділити цій проблематиці серй'
озну увагу, зважаючи на спокуси дея'
ких політиків і науковців, як вітчизня'
ного, так і зарубіжного походження,
віднести свою прихильність держав'
ному суверенітету, який визначається
ними реальним, повним і функціо'
нальним. Більше того, як цілком спра'
ведливо зауважує у науковій праці
«Несостоятельность идей «ограничен'
ного» суверенитета» професор Р. Ма'
куєв: «Суверенітет є тим нервом дер'
жави, прибравши який, можна зруй'
нувати всю державну конструкцію»
[3]. Державі завжди притаманні
національні ознаки, а тому народний
суверенітет має завжди національні
риси, безпосередньо зв’язаний з існу'
67• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 • 67• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
СУВЕРЕНІТЕТ НАРОДУ І ЙОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПУБЛІЧНОЮ ВЛАДОЮ
68 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
А. Селіванов
ванням суспільства, відображаючи за'
хищеність прав і свобод людини та
громадянина як конституційну ознаку
втілення принципу «верховенства
права» у внутрішньодержавній і зо'
внішній діяльності органів державної
влади. Як зафіксовано у ст. 3 Декла'
рації прав людини і громадянина:
«Джерело суверенітету по суті відно'
ситься до нації. Жодна корпорація,
жодний індивід не в змозі бути наді'
лені владою, яка не виходить вочевидь
із цього джерела». Світлої пам’яті про'
фесор Ю. Тодика — відомий учений'
конституціоналіст — завжди у своїх
працях підкреслював, що оскільки
тільки народ висловлює свою суверен'
ну волю, встановлює основні принци'
пи облаштування держави і суспіль'
ства, Конституція є єдиним юридич'
ним актом, яка проголошує і захищає
суверенітет народу [4]. Конституцій'
ний інститут народного суверенітету є
однією з важливих гарантій постійно'
го взаємозв’язку між державою,
суспільством, кожною людиною і гро'
мадянином, що втілюється у створенні
політичного, економічного і правового
режиму вільного розвитку суспіль'
ства, нації, територіальних громад,
кожної людини. Будь'яке обмеження
суверенітету народу, створення дис'
пропорцій між державним і народним
суверенітетом, що може проявлятися
в актах законодавчої чи виконавчої
влади, у здійсненні (управлінні) Пре'
зидентом України зовнішньополітич'
ної діяльності може чинити негатив'
ний вплив на спокій, добробут і
стабільність суспільства. Не випадко'
во європейська інтеграція, до якої
прагне Україна, ставить питання для
активного обговорення шляхів по'
дальшого розвитку країни, і у цьому
зв’язку — питання про те, якою мірою
цей шлях передбачає залучення до
процесів глобалізації держави, і чи не
означає згода держави на відмову від
одного із головних проявів демокра'
тичного устрою — суверенітету наро'
ду. Адже питання народного суве'
ренітету на відміну від державного
перебуває у сфері вагомих цінностей,
які характеризуються як конституцій'
но обов’язкові для держави та її
суб’єктів. Але тенденція створення
єдиного європейського простору вра'
ховує лише принципи Вестфальських
мирних договорів, які стосуються дер'
жавного суверенітету країн, що реалі'
зують його мету і завдання. Суве'
ренітет дає формально'юридичну
однакову, рівну можливість всім дер'
жавам бути і розвиватися у сучасному
світі. А як саме держави реалізують
цей принцип на практиці — це питан'
ня практичної політики, політичного
мистецтва. Можливо, це відбувається
по'різному, але важливо, щоб не в
межах Конституції України.
Відповідно до Договору про засну'
вання Європейської спільноти, Дого'
вору про Європейський Союз (за кон'
солідованою версією станом на
2005 р.) досягнення мети їх держав'
учасниць — стале поліпшення умов
праці своїх народів, — пов’язане з
добровільною передачею реального
обсягу суверенітету безпосередньо
державою на рівень наднаціональних
структур. Це реалізовано в ідеї
об’єднаних націй (United Nations) та
об’єднаних суверенітетів («pooling»
Sovereinties). Безпосереднього забезпе'
чення механізму верховенства народ'
ного суверенітету над державним, по'
ки що навіть теоретично (доктриналь'
но), наукою конституційного права не
визначено і юридично не встановлено.
Відомо, що представники публічної
влади беруть активну участь в обгово'
ренні проблеми перегляду деяких
міжнародно'правових норм і прин'
ципів. Насамперед, це стосується п. 7
ст. 2 гл. І Статуту ООН, в якому прого'
69• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
СУВЕРЕНІТЕТ НАРОДУ І ЙОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПУБЛІЧНОЮ ВЛАДОЮ
лошується принцип невтручання «у
внутрішню компетенцію будь'якої
держави». Але без доктринального
спрямування позиція учасників таких
обговорень (як позиція суверенної
держави) може і обходити інститут су'
веренітету народу України. Життя
свідчить, що передача державою повно'
важень в інтегровані Європейські
структури стосується не лише питань
глобальної безпеки, а й економіки,
фінансів та ін. Відмова від сувереніте'
ту деяких держав на практиці природ'
но зміцнює суверенітет якоїсь іншої
держави, сприяє тому, хто отримує
право діяти в ім’я «загальних» інте'
ресів. Чи випадково, зокрема, в Дого'
ворі про Європейський Союз у ст. 6 у
засадничих принципах Союзу народ'
ний суверенітет навіть не згадується
серед спільних принципів держав'
членів, а лише закріплюються інші —
свобода, демократія, верховенство
права [5]. Може це і не випливає із
конституційних традицій, спільних у
державах'членів, а тому Союз обми'
нає цей інститут.
Конституція України з її основними
принципами визнає верховенство,
пріоритет міжнародного права над
національними законами. З одного бо'
ку, це свідчить про визнання прав і
свобод людини відповідно до загально'
визнаних принципів і норм міжнарод'
ного права. А з другого, — Конституція
проголошує суверенітет України, тобто
суверенітет держави, але джерелом
публічної влади залишається народ,
тобто держава отримує повноваження
здійснювати владу від народу і тому
інтеграція держави в Євросоюз, вход'
ження України в ООН не може ігнору'
вати народний суверенітет, обходити
його як статичну, формальну категорію.
Як саме держава повинна цінувати
і дотримуватися суверенітету народу,
керуватися цим принципом консти'
туційного ладу і водночас брати ак'
тивну участь у формуванні нового
світопорядку — питання важливе для
праворозуміння демократії, незалеж'
ності держави, суверенної волі народу.
При цьому варто зазначити, що зна'
чення Конституції полягає насампе'
ред у тому, що вона не допускає розчи'
нення суверенітету народу в інтере'
сах, які ігнорують демократію, спра'
ведливість і право. Конституція не
дозволяє, щоб суверенітет перетворю'
вався на фікцію або категорію абст'
рактного (формального) права. Зв’я'
зок засадничого принципу «верховен'
ства права» в системі європейських
цінностей безпосередньо стосується
принципу суверенітету народу, адже
його верховенство дає змогу існувати
конституційному ладу, який є засад'
ничою категорією українського кон'
ституціоналізму. Проте автори, які на'
магаються рекламувати себе як
провідники теорії принципу «верхо'
венства права», навіть не спробували
залучити до розгляду таку категорію,
як «верховенство суверенітету наро'
ду», виглядають початківцями в на'
уці, що характеризує їх прихильність
маргіналізму [6].
Суверенність влади народу
завжди має свою внутрішню силу, не'
залежність від будь'яких коливань
політики та розсуду влади і одна з ос'
новних особливостей вищого суве'
ренітету, який є джерелом влади, —
це створення політико'правових
умов, які б позбавили державу в
будь'який час брати або давати наро'
ду свободу, звужувати права людини,
втручатися у демократичні інститути
суспільного буття. Держава повинна
бути зв’язана своїм правом і це вип'
ливає не із самообмеження держав'
ної волі, а з права природного, яке
стоїть над державою і спрямовує йо'
го діяльність, що яскраво доводив у
своїх наукових працях засновник
70 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
А. Селіванов
школи «відродженого природного
права» П. Новгородцев [7].
Саме народний суверенітет слід
розглядати як природне право народу
самостійно і в повному обсязі розпоря'
джатися своєю долею, створювати та'
кий суспільний і конституційний лад,
який відповідає його волі та інтересам.
Унаслідок цього влада народу ніким не
може бути обмеженою, а можливе ли'
ше її добровільне самообмеження, —
вступаючи у відносини з іншими наро'
дами (як зазначалося вище, шляхом
утворення інтегративних міжнародних
союзів, спільнот). Для цього передба'
чена референдна форма волевиявлен'
ня, внесення змін до Конституції шля'
хом всенародного (загального) голосу'
вання. Але у тому разі, як зазначають
автори окремих публікацій про народ'
ний суверенітет, «здійснювана наро'
дом влада через уповноважені на це
органи зберігає свою природу… і не
трансформується у владу органів». За
таким праворозумінням автору
здається за можливе ототожнювати
поняття «влада» і «повноваження», що
змінює саму природу влади як кате'
горії юридичної науки [8].
Конституційне закріплення ідеї
народного суверенітету обумовлює
створення механізмів її реалізації (спо'
собів і засобів організації та здійснення
державної влади), які охоплюються
поняттям безпосередньої демократії та
представницької демократії, на що
вказується у змістовному підручнику
професора В. Шаповала [9].
На нашу думку, такий підхід учено'
го'конституціоналіста є принципово
правильним, але недостатнім, щоб за'
провадити весь потенціал народного
суверенітету. Адже кожна людина,
кожний народ повинен мати впев'
неність у своїй внутрішній і зовнішній
безпеці. Тому навряд чи може здавати'
ся переконливими твердження захід'
них публіцистів Е. Тоффлера, Ф. Фу'
куями, С. Хантингтона та інших, які в
своїх наукових публікаціях, що заслу'
говують серйозного сприйняття і по'
ваги, висловлюються про «закінчення
суверенітету» як наслідок глобалізації
та інтеграції. Мабуть, змінюється гли'
бина, якість реалізації функцій суве'
ренітету, але залишається без змін
право кожного народу на суверенну
волю і владу над державою, публічною
правосуб’єктністю. Якщо немає на'
родного суверенітету, не може бути і
громадянського суспільства, не може
існувати і публічний правопорядок і
суспільні цінності, які здатні існувати
поза правом.
У питанні про народний суве'
ренітет держава завжди намагається
внести більше у правосвідомість
суспільства важливість державного
суверенітету. У такому разі відсторо'
нюється багато інших цінностей, які
належать, швидше, до теоретичних
понять, зокрема: «єдина влада наро'
ду», «установча влада народу»,
«організоване суспільство», «демо'
кратичний порядок» та ін. Якщо виз'
нати, що в державі відсутній народ'
ний суверенітет, то і демократичний
устрій у державі здається зайвим, а
територія і населення скеровуються
державою без будь'яких обмежень
форм і методів. За таких умов може
поступово зникати і поняття «Вітчиз'
на».
Розглядаючи, як свідчить аналіз,
дуже складну проблему сучасності —
«суверенітет народу», логічно поста'
вити питання про його забезпечення
публічною владою, згадати засоби
правового захисту, хоча, на нашу дум'
ку, вони не є системними. Навіть
плідна діяльність Конституційного
Суду України поки що повільно
позначається на вироблені правових
позицій щодо цього важливого інсти'
туту конституційного ладу.
71• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
СУВЕРЕНІТЕТ НАРОДУ І ЙОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПУБЛІЧНОЮ ВЛАДОЮ
Слід нагадати, що конституційне по'
дання 60 народних депутатів України та
конституційне звернення громадян
В. Галайчука, В. Подгорної, Т. Кислої
про офіційне тлумачення положень ча'
стин 2, 3, 4 ст. 5 Конституції України
(справа про здійснення влади народом)
очікували «письмової форми» розгляду
кілька місяців і це відбулося без участі
представників суб’єктів. Вирішуючи
питання, поставлені у конституційних
клопотаннях, Конституційний Суд
України послався на Рішення від
11 липня 1997 р. № 3'зп, в якому була
зазначена доволі проста побудова ро'
зуміння ст. 98 Конституції України:
«Прийняття Конституції Верховною
Радою України було безпосереднім ак'
том реалізації суверенітету народу»
(абзац І п. 4 мотивувальної частини).
Занадто спрощеною без виявлення
конституційного змісту є, при всій гли'
бині суттєвого значення, правова по'
зиція Конституційного Суду у Рішенні
від 5 жовтня 2005 р. № 6'рп/2005. У чо'
му можна побачити цінність таких
правових позицій: «влада народу
здійснюється в межах території держа'
ви у спосіб і формах, встановлених
Конституцією та законами України»,
або «Конституція забороняє узурпа'
цію належного виключно народові
права визначати і змінювати конститу'
ційний лад в Україні державою, її орга'
нами або посадовими особами» та ін.
Більш суттєвим є висновок у вказа'
ному Рішенні Конституційного Суду
України: «Право визначати і змінювати
конституційний лад в Україні нале'
жить виключно народові і не може бути
узурповане державою, її органами і по'
садовими особами» слід розуміти так,
що тільки народ має право безпосеред'
ньо шляхом всеукраїнського референ'
думу визначати конституційний лад в
Україні, який закріплюється Консти'
туцією України, а також змінювати
конституційний лад внесенням змін до
Основного Закону в порядку, встанов'
леному його розділом XIII» [10].
Квінтесенцією такого висновку є
звернення уваги на вагомий внесок
Рішення Конституційного Суду Украї'
ни у розвиток теорії та практики
конституціоналізму і народного суве'
ренітету. Водночас вимагає подальшого
дослідження системний зв’язок засобів
і форм забезпечення суверенітету наро'
ду, які закріплені в Конституції
України, і це є на сьогодні методоло'
гією, яка сприятиме створенню ефек'
тивної та відповідальної перед власним
народом влади, що здатна об’єднати
націю. Тому конституційні принципи, а
саме: здійснення державної влади на
засадах її поділу на законодавчу, вико'
навчу та судову (ст. 6); судовий захист
конституційних прав і свобод людини і
громадянина (ст. 8); органічність
міжнародних договорів щодо націо'
нального законодавства України, згода
на обов’язковість яких надана Верхов'
ною Радою (ст. 9); єдине громадянство
(ст. 4); пріоритетне право власності
Українського народу на природні
ресурси (ст. 13); неприпустимість ви'
користання Збройних Сил України,
інших військових формувань для обме'
ження прав і свобод громадян з метою
повалення конституційного ладу, усу'
нення органів влади чи перешкоджання
їхній діяльності (ст. 17) та інші мають
пряме відношення до категорії «народ'
ний суверенітет», і тому наукові дослі'
дження, з подальшим втіленням їх у
практику забезпечення суверенітету
народу, мають істотне значення і водно'
час відображають високу місію науки
конституційного права у теоретичному
розв’язанні цієї складної проблеми.
72 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
А. Селіванов
ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ
1. Боден Ж. Какова цель хорошо управляемого государства // Антология правовой мысли : в 5 т. —
М., 1999. — Т. 2. — С. 692.
2. Гессен В. М. Общее учение о государстве. — СПб., 1912. — С. 56.
3. Макуев Р. Х. Несостоятельность идеи «ограниченного суверенитета» // Государство и право. —
2008. — № 9. — С. 28.
4. Тодыка Ю. Н. Конституция Украины : проблемы теории и практики. — Х., 2000. — С. 19–20.
5. Конституційні акти Європейського Союзу / упоряд. Г. Друзенко ; за заг. ред. Т. Качки. — К.,
2005. — Ч. І. — С. 21.
6. Головатий С. Верховенство права : у 3 кн. — К., 2006. — 1747 с.
7. Правовая мысль : антология / авт./сост. В. П. Малахов. — М., 2003. — С. 602.
8. Шаповал Т. Народний суверенітет та політичні права і свободи (питання співвідношення) //
Право України. — 2008. — № 2. — С. 9.
9. Шаповал В. Н. Сравнительное конституционное право. — К., 2007. — С. 171.
10. Конституційний Суд України : Рішення. Висновки. 2005 р. / відп. ред. П. Б. Євграфов. — К.,
2006. — С. 148–151.
Вийшло друком видання:
Селіванов А. О.
Конституція. Громадянин. Суд. Професійні та суспільні погляди. — К.,
2009. — 560 с.
Наукові й практичні статті автора складають за своїм змістом оригі/
нальну працю з конституційної, судової, адміністративної та публічно/
правової проблематики, яка також торкається прав і свобод громадянина
стосовно органів влади. Окремо сформований розділ конституційної
юрисдикції відображає актуальні питання дослідження верховенства права
як принципу праворозуміння і правозастосування. Широкий діапазон
наукових поглядів автора привертає увагу до найбільш складних питань
правової політики, що безпосередньо стосуються формування законодавства
у сфері діяльності органів місцевого самоврядування, банківських установ, а
також інших питань правового регулювання суспільних відносин.
Полемічний виклад посилює інтерес до автора та його наукової праці, що сприятиме
приверненню уваги широкого кола не тільки правознавців і політологів, а й допитливих
читачів, які цікавляться сучасними проблемами права та держави.
Замовляйте видання за телефонами:
0(44) 537%51%20, 537%51%21
або електронною поштою sales@inyure.kiev.ua
http://shop.inyure.kiev.ua
|