Методологія дослідження державно-правових явищ як актуальна проблема
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
2009
|
| Назва видання: | Право України |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28733 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Методологія дослідження державно-правових явищ як актуальна проблема / Ю. Кунєв // Право України. — 2009. — № 11. — С. 118-123. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-28733 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-287332011-11-19T12:16:34Z Методологія дослідження державно-правових явищ як актуальна проблема Кунєв, Ю. Загальна теорія права і держави 2009 Article Методологія дослідження державно-правових явищ як актуальна проблема / Ю. Кунєв // Право України. — 2009. — № 11. — С. 118-123. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 0132-1331 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28733 uk Право України Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Загальна теорія права і держави Загальна теорія права і держави |
| spellingShingle |
Загальна теорія права і держави Загальна теорія права і держави Кунєв, Ю. Методологія дослідження державно-правових явищ як актуальна проблема Право України |
| format |
Article |
| author |
Кунєв, Ю. |
| author_facet |
Кунєв, Ю. |
| author_sort |
Кунєв, Ю. |
| title |
Методологія дослідження державно-правових явищ як актуальна проблема |
| title_short |
Методологія дослідження державно-правових явищ як актуальна проблема |
| title_full |
Методологія дослідження державно-правових явищ як актуальна проблема |
| title_fullStr |
Методологія дослідження державно-правових явищ як актуальна проблема |
| title_full_unstemmed |
Методологія дослідження державно-правових явищ як актуальна проблема |
| title_sort |
методологія дослідження державно-правових явищ як актуальна проблема |
| publisher |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Загальна теорія права і держави |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28733 |
| citation_txt |
Методологія дослідження державно-правових явищ як актуальна проблема / Ю. Кунєв // Право України. — 2009. — № 11. — С. 118-123. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| series |
Право України |
| work_keys_str_mv |
AT kunêvû metodologíâdoslídžennâderžavnopravovihâviŝâkaktualʹnaproblema |
| first_indexed |
2025-07-03T08:53:41Z |
| last_indexed |
2025-07-03T08:53:41Z |
| _version_ |
1836615285801484288 |
| fulltext |
118 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
© Ю. Кунєв, 2009
Аналізуючи стан розвитку вітчиз'
няної державно'правової науки,
можна виокремити необхідність
більш широких і активних зусиль що'
до розвитку методологічної та при'
кладної основи наукових досліджень.
Актуальними є питання вирішення
ряду концептуальних, методологічних
проблем, загальних для різних сфер
державно'правової діяльності за су'
часних умов розвитку науки та су'
спільства.
Проблема виділення й подальшої
розробки методології дослідження
соціальних систем та процесів у них
набуває особливої актуальності у
зв’язку з тим, що в Україні ще прий'
мається чимало державно'управлін'
ських рішень, яким бракує стра'
тегічності, системності та наукової
обґрунтованості. Вирішення цієї про'
блеми також пов’язується із проведен'
ням адміністративної реформи, спря'
мованої на посилення дієздатності
держави й ефективного виконання
нею своїх функцій.
Почати статтю слушно з думки
В. Селіванова, який зазначає, що
«проблема якісного перетворення
вітчизняної, у тому числі правової, си'
стеми зводили і продовжують зводити
до реформування, модернізації лише
окремих сторін цієї системи…» Він за'
значає, що основні причини такого
стану справ у тому, що «особливістю
сучасного стану національної юридич'
ної науки, із гносеологічної точки
зору, є певна невизначеність її методо'
логічних і теоретичних підвалин та ус'
тановок» [1].
Крім В. Селіванова, цю проблему
виокремлює більшість провідних уче'
них України й інших держав, де про'
довжують пошук цих основ, розу'
міючи, що без належного теоретичного
та методологічного забезпечення
складно, а часом і неможливо, досягти
наукової новизни в результатах до'
сліджень державно'правових явищ,
які зможуть сприяти практичній реалі'
зації людиноцентристських позицій у
державно'правовому будівництві.
Загальна теорія права і держави
МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ
ДЕРЖАВНО&ПРАВОВИХ ЯВИЩ
ЯК АКТУАЛЬНА ПРОБЛЕМА
Ю. КУНЄВ
кандидат юридичних наук,
доцент кафедри кримінально$правових дисциплін
(Академія митної служби України)
119• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕРЖАВНО�ПРАВОВИХ ЯВИЩ ЯК АКТУАЛЬНА ПРОБЛЕМА
Основним у будь'якому дослі'
дженні є питання застосовуваної мето'
дології. В. Розін вважає, що «методо'
логія — це не знання, органон, а куль'
тура мислення, що включає не лише
техніки розпредмечення, а й багато
чого іншого, наприклад, техніки
опредмечення, проблематизацію й
критику, дослідження мислення, виро'
щування на собі нових, ефективніших
способів мислення» [2].
На сучасному етапі формується но'
ва теорія й методологія, які зможуть
дати поштовх подальшому розвитку
суспільства на базі нових наукових па'
радигм, де основою повинна бути те'
орія вивчення й розвитку людини, її
здібностей, як елементів соціуму, які є
його змістом і формою.
Основними працями, які сприяють
формуванню нової теорії, є праці вче'
них ХХ ст., таких як: Г. Альтшуллєр,
О. Богданов, О. Генісаретський,
Є. Кубко, В. Лефевр, О. Пригожин,
В. Розін, В. Селіванов, В. Стьопін,
Г. Щедровицький, В. Цвєтков та ін.
В. Цвєтков, В. Селіванов, Є. Кубко
зазначають на необхідності карди'
нальної зміни радянської правової па'
радигми та методологічного оснащен'
ня вітчизняної юридичної науки, її
складових — правознавства, державоз'
навства, теорії державного управ'
ління. «У нових історичних умовах ця
парадигма неспроможна бути етало'
ном наукового юридичного мислен'
ня» [3].
Формування нової теорії права,
можливо, перебуває на шляху зміни
об’єкта та предмета права. Можливо,
питання треба ставити ширше —
визначити предмет державно'право'
вої організації соціальних систем, а
право є складовою цієї організації як
категорії. При розгляді цього питання
необхідно відзначити колективну
монографію «Введение в теорию госу'
дарственно'правовой организации со'
циальных систем» за загальною редак'
цією Є. Кубка, видану в 1997 р. «Мо'
нографія є вступом до теорії держав'
но'правової організації соціальних
систем, у ній запропоновано підходи,
погляди, оцінки, які можуть станови'
ти самостійний предмет у межах теорії
юридичної науки. Зрозуміло, наукова
розробка самої теорії — процес трива'
лий і потребує подальшого більш по'
глибленого вивчення сутності держав'
но'правових явищ. Однак, на наше пе'
реконання, просуватися в заданому
напрямі без цього першого кроку не'
можливо» [4].
Після виходу цієї монографії чима'
ло зроблено у сфері розвитку загаль'
ної та прикладної методології, форму'
ванні теорії організації, нових пара'
дигм розвитку науки (некласичної та
постнекласичної), але значних змін у
дослідженні державно'правової орга'
нізації суспільних процесів та соціаль'
них систем не відбулося. У монографії
окреслено напрям або шлях, за яким,
на думку авторського колективу, треба
йти сучасній правовій науці, а в першу
чергу адміністративній, учені якої ос'
таннім часом відмовляються від теорії
управління, що ми вважаємо помилко'
вим для правової науки на цьому етапі
розвитку. В управлінській науці тра'
диційно більш розвинена предметна
методологія досліджень та більш
часто у проведенні досліджень вико'
ристовують сучасну загальну методо'
логію на відміну від правової науки, де
панівним залишається класичний
підхід з ідеями, підходами та методо'
логією, притаманними науці початку
ХХ ст.
При проведенні наукових дослі'
джень необхідно спиратись на сучасну
методологію (технологію мислення
при проведенні наукового пошуку).
Найбільш сучасними підходами до
120 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
Ю. Кунєв
дослідження соціальних процесів і си'
стем є організаційний підхід або те'
орія організації, в яку дуже вдало впи'
суються некласичні та постнекласичні
парадигми розвитку науки, і в галузі
правознавства зокрема. Це й системо'
миследіяльнісна методологія (СМД)
Г. Щедровицького, теорія вирішення
винахідницьких завдань та життєва
стратегія творчої особистості Г. Альт'
шуллєра, які називають інженерією
наукового дослідження та практики й
без яких взагалі складно будувати
дійсно наукове дослідження. Це й
суб’єктивістські підходи — ноосфер'
ний В. Вернадського та інших, це й
методологія з обмеженою відпові'
дальністю В. Розіна, яка поєднує
суб’єктивістський та інженерний під'
ходи тощо.
При цьому головне завдання учено'
го — додавати в правовій науці до тра'
диційного класичного підходу сучасні
некласичний та постнекласичний. На
цьому шляху передбачається вирішен'
ня багатьох складних завдань. Але по'
шук необхідний під час певної кризи
правової науки, яку відзначають
провідні вчені Росії, України та інших
держав. У правовій науці існують тра'
диції, що ефективні до певної межі,
після якої слід йти далі, ґрунтуючись
на нових методологіях, особливо, як'
що основи їх уже закладено. Цю межу,
гадаємо, ми вже пройшли, а змін
відбувається дуже мало, можливо,
традиційно або через обмеженість
світогляду.
Зважаючи на складність державно'
правових систем і явищ, рівні абст'
ракції при побудові їх моделей мають
бути досить високими (хоч їх обирає
сам дослідник, залежно від мети та
критеріїв оцінки результатів) і мето'
дологія має відповідати останнім
досягненням науки. Відповідно, вибір
методології — це основоположне пи'
тання для адекватного та повного
визначення об’єкта правознавства.
Шляхом для застосування нових
методологічних підходів, насамперед,
стає визначення того, що «об’єктом
вивчення, проекції, оперування або
реальним об’єктом правознавства є
суспільна діяльність (практика);
ідеальним об’єктом — модель або тео'
ретична модель реального об’єкта,
знання про діяльність, пов’язану з пра'
вом (теорію)» [5].
Визнання об’єктом правової науки
діяльності спонукає до застосування в
правових дослідженнях СМД'методо'
логії, яка займає площину загальної
методології й методології науки (за
Г. Щедровицьким), та, на думку бага'
тьох учених, відповідає парадигмам
некласичної та постнекласичної на'
уки. Крім того, існує успішний досвід
використання системодіяльнісного
підходу в наукових дослідженнях та
розробках у сфері соціального управ'
ління й під час розробки адміністра'
тивної реформи й реформи судової
системи Російської Федерації.
Фактично СМД'методологія може
бути основою інженерії правознавства
або складовою, що охоплюється кате'
горією «правова організація», яка
означає набуття певної якості за допо'
могою та у сфері дії права. Правова
організація як універсальна ознака
юридичної діяльності складається з
інженерії правознавства та мистецтва
юридичної діяльності, яка ґрунтується
на досвіді практичного засвоєння
дійсності (свідомого та позасвідомого)
суб’єктом юридичної діяльності.
Залежно від того, що необхідно
нормувати, — стають ефективнішими
ті або інші проекти. Якщо це процесу'
альні (можна назвати технологічні)
норми права, то тут ефективними є
соціально'інженерні програми, за ос'
нову їх можна взяти системодіяль'
121• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕРЖАВНО�ПРАВОВИХ ЯВИЩ ЯК АКТУАЛЬНА ПРОБЛЕМА
нісний та нормативно'діяльнісний
підходи, формування яких має відпо'
відати загальним закономірностям
проектування діяльності. При ство'
ренні матеріальних норм або норм'
принципів на перший план виходить
політика, яка впливає на такі елемен'
ти: культурні традиції щодо правової
системи та ставлення до права, госпо'
дарський устрій у державі (власність,
режим), система органів влади, еконо'
мічний рівень суспільства, освіта,
норми й ідеали суспільного устрою
(громадянське суспільство, правова
держава), характерні якості особис'
тості у спільноті.
На думку багатьох учених, наука
вступає в особливу стадію наукового
прогресу, коли гуманістичні орієнтири
мають стати провідними. У цьому кон'
тексті зазначається, що «ніякої універ'
сальної для всіх суб’єктів, відокремле'
ної від внутрішньої організації суб’єк'
та — незалежної від структурування
світу суб’єктом, існуючої поза канала'
ми реальності суб’єкта, об’єктивної
інформації та інформаційної склад'
ності управління бути не може. Кана'
ли реальності проявляються у своєму
реальному для суб’єкта існуванні»
[6]. Тобто увага зосереджується на
суб’єктивній складовій соціальних
систем та процесів у них. Сюди можна
зарахувати поглиблене дослідження
рефлексивно'діяльнісного та рефлек'
сивно'суб’єктного аспектів організації
соціальних процесів і систем, що потре'
бує побудови суб’єктно орієнтованої
концепції соціального розвитку, осно'
вою якої є суб’єкт діяльності. Цей шлях
вимальовується сучасною наукою
провідним, і на цьому шляху передба'
чаються найбільші успіхи людства.
Ядром наукової діяльності є побу'
дова ідеальних об’єктів і теорії. Ідеаль'
ні об’єкти — це інтелектуальні конст'
рукції (онтологічні схеми), що пред'
ставлені у функції моделей стосовно
«реальних» об’єктів, які теорія береть'
ся описати. Оскільки змінюються спо'
соби мислення, з часом змінюються й
принципи конструювання ідеальних
об’єктів.
Окреслимо основні напрями ство'
рення сучасної концепції державно'
правової організації соціальних
процесів і систем:
1) розвиток інтелектуальної куль'
тури, тому що основною характерною
особливістю ефективної організації
соціуму є ускладнення мисленнєвої
роботи, а це вимагає нових стратегій
(технологій) мислення як науковців,
так і практиків;
2) перехід на превалювання куль'
турних основ в організації діяльності,
що передбачає додаткові вимоги до
індивідуальної ідентичності та ціліс'
ності осіб, які приймають рішення,
особливо це стосується державного
управління;
3) поглиблене дослідження теорії
поля (взаємодія й взаємовплив біо',
психічних та інших полів основних
елементів соціальних систем — лю'
дей) як однієї з основних складових
теорії діяльності;
4) остаточний перехід на суб’єкт'
суб’єктну парадигму в організації
соціальних процесів і систем, яка відо'
бражає взаємозалежність і взаємообу'
мовленість суб’єкта та об’єкта управ'
ління в соціальних системах (об’єкт не
менш складний та розвинений за
суб’єкт);
5) превалювання суб’єктного під'
ходу в організації соціальних процесів
і систем над нормативно'діяльніс'
ним — це продовження попереднього
напряму, який передбачає врахування
інтересів усіх складових системи
(суб’єктів);
6) превалювання вирішення про'
блем суб’єктом на підставі технології
122 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
Ю. Кунєв
ліквідації розривів у діяльності над за'
стосуванням типових рішень у склад'
них ситуаціях. Указує на підвищення
вимог до підготовки та добору осіб, які
приймають рішення, їх здатність са'
мостійно формулювати результативні
рішення на підставі як аналізу, так і
синтезу, тобто володіння методоло'
гією синтезу об’єктів складних со'
ціальних систем на підставі багато'
рівневої рефлексії та опануванні мето'
диками системного конструювання
різних видів діяльності: конструюван'
ня нових видів діяльності; розвиток
видів діяльності, що вже склалися;
впровадження інноваційних проектів
нових видів діяльності; супроводжен'
ня видів діяльності, що склалися
(нормованих); підтримання суб’єктів
у місцях розриву діяльності, що скла'
лася (комунікації) в окремих пози'
ціях;
7) орієнтація на створення підсис'
тем безперервного розвитку діяль'
ності соціальної системи. Наприклад,
впровадження сучасних систем кон'
тролю якості (ISO) у соціальні систе'
ми на різних рівнях структуризації
(виконавська та управлінська діяль'
ність), яка передбачає не лише кон'
троль, а й заходи постійного вдоскона'
лення системи та її діяльності;
8) дослідження не лише об’єктів
організації, а й поглиблене досліджен'
ня суб’єктів організовування, керів'
ництва та управління (людей та їх
діяльності з правотворчості та право'
застосування). Предметами дослі'
дження й удосконалення має бути не
лише конкретна правова діяльність, а
й власна свідомість, досконалість і
можливості якої — найважливіші
інструменти досягнення успіху;
9) орієнтація на врахування забез'
печення безпеки як об’єктів, так і
суб’єктів соціального управління на
рівні процесів життєдіяльності.
У ракурсі реалізації визначених на'
прямів доцільно додати, що в Україні
опануванню, не говорячи про розви'
ток і впровадження сучасної методо'
логії в державно'правовій діяльності,
приділяється дуже мало уваги. Мето'
дологія науки в Україні розвивається
самостійно, а на це необхідно розу'
міння, час, увага й ресурси. Москва
багато років була науковим центром
Радянського Союзу, і втрата їх зв’язків
впливатиме на Україну ще довго без
якісного стрибка в розвитку націо'
нальної культури й науки.
Впровадження нових методологіч'
них підходів — складне завдання, що
вимагає опанування основ ще у вищих
навчальних закладах, а дисциплін цьо'
го напряму в більшості ВНЗ немає,
або рівень їх викладання є дуже низь'
ким. Опанування методологією відбу'
вається тільки на рівні приватної
зацікавленості окремих учених, хоча
вивчення основ методології має набу'
ти масового поширення як основної
складової розвитку науки й суспіль'
ства.
Більшість сучасних українських
учених'правознавців звертають увагу
на необхідність застосування систем'
ного підходу, на ґрунті якого необ'
хідно будувати методологію юридич'
ного дослідження, але далі проголо'
шення зазвичай справа не йде, а в
більшості випадків про методологію
взагалі не згадують, навіть при
здійсненні досліджень на здобуття на'
укового ступеня доктора юридичних
наук.
Це насамперед наслідок того, що в
підручниках із права методології не
приділено уваги, а розгляд питань
спирається знов'таки на розгляд окре'
мих елементів або обмежується лише
розглядом методів правового регулю'
вання. Це відбувається через: 1) неза'
цікавленість дослідників в опануванні
123• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕРЖАВНО�ПРАВОВИХ ЯВИЩ ЯК АКТУАЛЬНА ПРОБЛЕМА
загальною методологією пізнання, що
вимагає багато часу й зусиль; 2) мас'
штабність питань у дослідженні дер'
жавно'правових явищ потребує
енциклопедичних знань у сфері пра'
вознавства, державознавства, теорії
державного управління тощо.
Обмеженість дослідження й дослід'
ників призводить до того, що систем'
ність методології тільки проголо'
шується, а нову концепцію розвитку
вітчизняної юридичної науки не сфор'
мовано. «Неможливо ефективно керу'
вати суспільством, організовувати
діяльність державного апарату, функ'
ціонування економіки, інших сфер
життєдіяльності суспільства… спира'
ючись лише на здоровий глузд, керую'
чись тільки емпіричним досвідом,
стереотипами політичної волі» [3].
Не можна розвивати науку на мето'
дології ХІХ ст., тому що перед наукою
цивілізованими спільнотами став'
ляться нові «соціальні проекти»,
основним з яких є переведення цивілі'
зації на шлях контрольованого й без'
печного розвитку. Реалізація цього
проекту без проходження «точки
кінця Світу» — це завдання людства й
кожної держави окремо.
Таке складне й багатофакторне зна'
чення дослідження державно'право'
вої організації соціальних процесів і
систем обґрунтовує й розкриває не'
обхідність застосування комплексного
підходу до її дослідження.
В останні роки видано ряд праць, в
яких запропоновано підходи, властиві
системним дослідженням соціальних
процесів і систем, що мають назву
«системологія» та «системологія орга'
нізації». Їх поява, на думку автора, є
вдалою спробою створити синтетичну
теорію, що необхідна для подальшого
розвитку теорії та практики державно'
правової організації соціальних про'
цесів і систем, що органічно поєднає
на підставах теорії організації сучасні
методологічні підходи.
ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ
1. Селіванов В. М. До проблеми методологічного забезпечення теоретичного аналізу державотво/
рення і правотворення в Україні // Право України. — 2006. — № 4. — С. 21–28.
2. Розин В. Методология : становление и современное состояние : учеб. пособ. — М., 2005. —
С. 382.
3. Селіванов В., Цвєтков В. Від «здорового глузду» до теорії державного управління // Право
України. — 2001. — № 5. — С. 18–23.
4. Введение в теорию государственно/правовой организации социальных систем / под общ. ред.
Е. Б. Кубко. — К., 1997. — С. 4.
5. Кунєв Ю. Д. Об’єкт правознавства : системодіяльнісний підхід // Право України. — 2008. —
№ 3. — С. 35–38.
6. Аршинов В. И., Буров В. А., Лепский В. Е. Навигация, рефлексивные площадки и каналы реаль/
ности постнеклассического управления обществом // На пути к постнеклассическим концеп/
циям управления. — М., 2005. — С. 64.
|