Щодо змісту категорії «законодавство України»
Gespeichert in:
| Datum: | 2009 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
2009
|
| Schriftenreihe: | Право України |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28734 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Щодо змісту категорії «законодавство України» / К. Афанасьєв // Право України. — 2009. — № 11. — С. 124-131. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-28734 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-287342011-11-19T12:13:00Z Щодо змісту категорії «законодавство України» Афанасьєв, К. Загальна теорія права і держави 2009 Article Щодо змісту категорії «законодавство України» / К. Афанасьєв // Право України. — 2009. — № 11. — С. 124-131. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 0132-1331 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28734 uk Право України Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Загальна теорія права і держави Загальна теорія права і держави |
| spellingShingle |
Загальна теорія права і держави Загальна теорія права і держави Афанасьєв, К. Щодо змісту категорії «законодавство України» Право України |
| format |
Article |
| author |
Афанасьєв, К. |
| author_facet |
Афанасьєв, К. |
| author_sort |
Афанасьєв, К. |
| title |
Щодо змісту категорії «законодавство України» |
| title_short |
Щодо змісту категорії «законодавство України» |
| title_full |
Щодо змісту категорії «законодавство України» |
| title_fullStr |
Щодо змісту категорії «законодавство України» |
| title_full_unstemmed |
Щодо змісту категорії «законодавство України» |
| title_sort |
щодо змісту категорії «законодавство україни» |
| publisher |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Загальна теорія права і держави |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28734 |
| citation_txt |
Щодо змісту категорії «законодавство України» / К. Афанасьєв // Право України. — 2009. — № 11. — С. 124-131. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| series |
Право України |
| work_keys_str_mv |
AT afanasʹêvk ŝodozmístukategoríízakonodavstvoukraíni |
| first_indexed |
2025-07-03T08:53:47Z |
| last_indexed |
2025-07-03T08:53:47Z |
| _version_ |
1836615291608498176 |
| fulltext |
124 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
© К. Афанасьєв, 2009
Правові спори, що останнім ча'
сом ведуться на рівні керів'
ництва держави, позначили
певні недоліки чинного законодавст'
ва, у тому числі конституційних поло'
жень. Складність виходу із політичної
кризи зумовлюється, зокрема, відсут'
ністю єдиного погляду на її причини
серед провідних вітчизняних полі'
тиків, політологів, учених. Керівники
держави, більшість лідерів політичних
партій для подолання цієї кризи вва'
жають необхідним діалог щодо стра'
тегії розвитку української держави,
забезпечення дій сторін у межах пра'
вового поля, узгодження суперечнос'
тей шляхом компромісу, а головне —
перегляд нормативних положень ряду
законодавчих актів, а можливо, й Ос'
новного Закону країни. Останні, по'
ряд з іншим, повинні забезпечувати
належну спрямованість діяльності ор'
ганів (посадових осіб) державної ви'
конавчої влади, суворе дотримання
ними принципу законності під час ви'
дання підзаконних нормативно'пра'
вових актів, положення яких сприяти'
муть реалізації конституційних і зако'
нодавчих приписів.
У вирішенні цих завдань важливу
роль відіграє адміністративне право,
система якого в нових умовах зазнала
істотних змін. Необхідність радикаль'
ного реформування українського
адміністративного права, на думку
В. Авер’янова, об’єктивно зумовлена
тим, що в радянський період соціальна
роль і призначення цієї галузі права
були суттєво деформовані. Внаслідок
панування ідеології верховенства дер'
жави над людиною превалювали два
аспекти оцінки галузі: як «управлін'
ського» або «юрисдикційного» права.
Це призвело до спрощеного розуміння
предмета адміністративно'правового
регулювання, гальмування розвитку
інституту надання державних управ'
лінських послуг, недооцінки ролі
адміністративних процедур. Як зазна'
чає цей відомий учений'адміністра'
тивіст, застарілі (за суттю «неора'
дянські») ідеологічні стереотипи доте'
пер, на жаль, превалюють у націо'
нальній громадській думці, що аж ніяк
не сприяє європейському розумінню
адміністративного права як провідної
галузі правового забезпечення пріори'
тету прав людини у сфері публічної
влади. Тому першочерговим завдан'
ням реформування цієї галузі права на
сучасному етапі є перегляд застарілих
доктринальних позицій з метою фор'
мування нової національної доктрини.
Вирішальне значення для цього має
ЩОДО ЗМІСТУ КАТЕГОРІЇ
«ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ»
К. АФАНАСЬЄВ
кандидат юридичних наук,
доцент, завідувач кафедри цивільних
та адміністративно$правових дисциплін
(Луганський державний університет
внутрішніх справ ім. Е. О. Дідоренка)
125• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
ЩОДО ЗМІСТУ КАТЕГОРІЇ «ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ»
переосмислення фундаментальних за'
сад адміністративного права, почина'
ючи з визначення принципів галузі,
які відіграють важливу системоутво'
рюючу роль, формують дух, світогляд'
ну основу, визначають суспільну
(соціальну) роль і спрямованість адмі'
ністративного права.
Зокрема, учений аналізує основний
принцип адміністративного права —
принцип верховенства права, — та на'
голошує, що за сутністю він не є то'
тожним більш звичному принципу
верховенства закону, який традиційно
означає примат законів над іншими
формами нормативно'правового регу'
лювання суспільних відносин. На
відміну від нього принцип верховенст'
ва права в більшості українських дже'
рел пропонується доктринально тлу'
мачити як двоєдину вимогу, яка забез'
печує: а) визнання пріоритетності ос'
новних прав людини перед іншими
цінностями демократичної, соціаль'
ної, правової держави; б) підпорядку'
вання діяльності усіх без винятку дер'
жавних інститутів цілям реалізації та
захисту прав людини [1, 33–34].
Позначені права людини повинні
мати відповідне нормативне закріп'
лення, адже ст. 19 Конституції визна'
чає, що правовий порядок в Україні
ґрунтується на засадах, відповідно до
яких ніхто не може бути примушений
робити те, що не передбачено законо'
давством, а органи державної влади та
органи місцевого самоврядування, їх
посадові особи зобов’язані діяти лише
на підставі, у межах повноважень та у
спосіб, що передбачені Конституцією
та законами України.
З огляду на це конституційне поло'
ження, категорія «законодавство» має
надзвичайне практичне значення та
вимагає однозначності підходів до її
розуміння. Тому дослідження теорети'
ко'правових питань щодо змісту кате'
горії «законодавство України», які
розглядаються в цій статті, є вкрай не'
обхідним.
Насамперед, доцільно звернутися
до відповідних положень теорії дер'
жави та права. Як зазначає О. Скакун,
в юридичній літературі найбільш по'
ширеними є два трактування категорії
«законодавство»: широке і вузьке.
Широке трактування законодавст'
ва — нормативно'правові акти вищих
органів державної влади й управлін'
ня: закони та постанови парламенту,
укази президента, постанови уряду; а
вузьке — закони й інші акти, прийняті
законодавчою владою в особливому
порядку. Підкреслено, що широкий
обсяг поняття «законодавство» був
властивий радянському періоду роз'
витку України й нині є неприйнят'
ним. Головним аргументом щодо
слушності такого твердження є те, що
належність до законодавства всіх нор'
мативно'правових актів держави зни'
жує значущість закону, спонукає до
«обростання» його підзаконними,
особливо відомчими, нормативними
актами, применшує його значення як
основи законності та правопорядку в
державі, тоді як шлях до правової дер'
жави лежить через зростання ролі
закону.
О. Скакун підкреслює, що, визнача'
ючи поняття «законодавство» кон'
кретної держави, слід керуватися Ос'
новним Законом або конституційни'
ми (органічними) законами про пра'
вові акти, в яких містяться перелік і
характеристики нормативно'правових
актів і пов’язаних з ним термінів та їх
понять. При цьому наголошується, що
внаслідок неприйняття законопроекту
«Про нормативно'правові акти», нині
слід керуватися тлумаченням Консти'
туційного Суду України, яке віддає пе'
ревагу вузькому трактуванню поняття
законодавства [2, 373–374].
126 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
К. Афанасьєв
Зокрема, згідно з Рішенням Кон'
ституційного Суду України від 9 лип'
ня 1998 р. термін «законодавство», що
вживається в ч. 3 ст. 21 КЗпП України
щодо визначення сфери застосування
контракту як особливої форми трудо'
вого договору, слід розуміти як такий,
що охоплює закони України, чинні
міжнародні договори України, згоду
на обов’язковість яких надано Верхов'
ною Радою України, а також постано'
ви Верховної Ради України, укази
Президента України, декрети й поста'
нови Кабінету Міністрів України,
прийняті в межах їх повноважень та
відповідно до Конституції та законів
України [3].
Незважаючи на це, усталена прак'
тика нормативного регулювання адмі'
ністративних правовідносин у сфері
виконавчої влади свідчить про доціль'
ність подальшого обговорення про'
блеми змісту категорії «законодавст'
во». Це зумовлюється істотними полі'
тичними й соціально'економічними
змінами, що відбулися в нашій країні з
1998 р. Демократичні перетворення,
підвищення ролі місцевого самовря'
дування для розвитку громадянського
суспільства, формування сучасної
національної правової системи, новіт'
ні завдання щодо надійного захисту
прав і свобод громадян визначили
важливість оновлення чинного зако'
нодавства та зміцнення режиму закон'
ності в діяльності органів публічної
влади.
Як відомо, для вирішення завдань,
що випливають із концептуальних по'
ложень адміністративної реформи в
Україні, та проблем, які виникли
внаслідок складного і непередбачува'
ного характеру результатів певних ре'
формаційних заходів, органи держав'
ної влади спираються на чинні закони,
а з метою реалізації наданої їм компе'
тенції видають різноманітні підза'
конні нормативні акти. Але саме тут
виявляються проблеми дотримання
принципів верховенства права та за'
конності. Річ у тім, що кількість підза'
конних нормативних актів, виданих з
метою реалізації законів, надзвичайно
перевищує кількість останніх. Більше
того, деякі положення цих актів не
повністю відповідають змісту при'
писів законів, за що загалом раніше
критикували систему законодавства
радянської доби.
З урахуванням цього й дотепер у
науковій літературі дискутується пи'
тання, що саме слід розуміти під кате'
горією «законодавство» — тільки су'
купність законів чи сукупність законів
і всіх інших підзаконних актів. При
цьому зазначимо, що в спеціальних
виданнях розрізняють поняття зако'
нодавства держави, галузевого, ком'
плексного та спеціального [4, 90–91].
На нашу думку, в нових умовах
правового життя українського су'
спільства більш доречним є викорис'
тання досліджуваної категорії в широ'
кому значенні, насамперед щодо
адміністративного законодавства. На
користь такого підходу свідчать і твер'
дження більшості науковців щодо
доцільності широкого розуміння до'
звільної системи, адміністративного
процесу та деяких інших фундамен'
тальних категорій адміністративно'
правової теорії.
Тому вважаємо за доцільне враху'
вати думку Ю. Шемшученка, який
визначає категорію «законодавство»
як систему нормативних актів, якими
регулюються суспільні відносини, і
вважає можливим її використання у
трьох значеннях: вузькому, широкому
та найширшому. У вузькому зна'
ченні — це система законів і міжнарод'
ні договори, згоду на обов’язковість
яких надано Верховною Радою Украї'
ни шляхом прийняття закону про ра'
127• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
ЩОДО ЗМІСТУ КАТЕГОРІЇ «ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ»
тифікацію відповідного договору.
У широкому значенні — система нор'
мативних актів відповідно до зазначе'
ного вище Рішення КСУ. У найшир'
шому значенні — система законів і по'
станов Верховної Ради України, указів
Президента України, постанов, дек'
ретів і розпоряджень Кабінету Мініст'
рів України, а також нормативних
актів міністерств і відомств, місцевих
рад та місцевих державних адмініст'
рацій (до законодавства у цьому тлу'
маченні належать також Конституція
АР Крим, акти Верховної Ради й по'
станови Ради міністрів АР Крим,
міжнародні договори, згоду на
обов’язковість яких надано Верхов'
ною Радою України) [5, 274–275].
Включення до законодавства актів
місцевого рівня, безперечно, є диску'
сійним, але для сфери виконавчо'роз'
порядчої державної діяльності сприй'
няття законодавства у більш широко'
му значенні вбачається важливим.
Так, на думку С. Стеценка, підзаконні
нормативно'правові акти становлять
основний кількісний масив джерел
адміністративного права, але на від'
міну від інших галузей права (ци'
вільного, кримінального, криміналь'
но'процесуального) вони відіграють
суттєву роль. Це пов’язано з тим, що
органи виконавчої влади здійснюють
значну роботу у сфері правотворчості,
яка є необхідною для врегулювання
великої кількості суспільних відносин
у рамках предмета адміністративного
права. Закони (як основа правового
регулювання) не містять положень,
покликаних регулювати детальні, кон'
кретні питання, — вони визначають
своєрідну загальну стратегію регулю'
ючого впливу [6, 38].
З огляду на галузевий аспект, віт'
чизняні вчені висловлювали пропо'
зиції обмежити поняття «адміністра'
тивне законодавство» правовими
актами, які видаються лише найвищи'
ми державними органами. Так, на дум'
ку Ю. Битяка та О. Константого,
адміністративне законодавство — це
система нормативно'правових актів, у
яких містяться найбільш загальні й
важливі адміністративно'правові нор'
ми. Воно охоплює не всі нормативно'
правові акти, а лише відповідні акти
Верховної Ради, Президента України
й Кабінету Міністрів України, тобто ті
нормативно'правові акти, дія яких по'
ширюється на всю територію країни.
Водночас учені вважають, що існують
вагомі підстави додати до цього пе'
реліку також нормативно'правові ак'
ти міністерств та інших центральних
органів виконавчої влади (тобто так
зване відомче законодавство), але ли'
ше в тих випадках, коли вони визнача'
ють права та обов’язки громадян і
підлягають реєстрації у встановлено'
му законом порядку. Зазначено, що об'
сяг відомчого законодавства щодо ре'
гулювання прав і обов’язків громадян
повинен поступово скорочуватися, і в
перспективі ці питання мають вирішу'
ватися на рівні законів і лише у випад'
ках делегування ними повноважень
актами органів виконавчої влади.
Нормативно'правові акти інших орга'
нів виконавчої влади, органів місцево'
го самоврядування, адміністрації дер'
жавних підприємств, установ, ор'
ганізацій є джерелами права, але не
входять до системи адміністративного
законодавства [7, 147–148].
Не вдаючись до дискусій, зауважи'
мо, що занадто вузьке розуміння по'
няття законодавства може негативно
вплинути на забезпечення режиму за'
конності в суспільстві. Так, на думку
М. Матузова, законодавство краще
розглядати в широкому розумінні, а
поняття «законність» має охоплювати
дотримання всіх юридичних норм.
«Вибірковий» метод у цьому разі є не'
128 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
К. Афанасьєв
доречним, бо інакше зміст законності
був би невиправдано звужений [8,
410–411]. З цим можна погодитися,
адже значна частина владних повнова'
жень поступово делегується на місце'
вий рівень, а більшість прав і свобод
людини та громадянина реалізуються
за участю місцевих органів виконавчої
влади й органів місцевого самовряду'
вання, які відповідно до чинного зако'
нодавства мають право видавати нор'
мативні акти управління, обов’язкові
для виконання на території конкрет'
ної адміністративно'територіальної
одиниці.
Загалом, нормативно'правові акти
в сучасному світі є найбільш активно
використовуваною формою права,
завдяки тому що вони мають власти'
вість пристосовуватися до регулюван'
ня суспільних відносин, яким прита'
манні централізований, цілеспрямова'
ний і динамічний характер. У цих
актах міститься потенційна можли'
вість найбільш зрозуміло та повно
донести до свідомості учасників
правовідносин сутність правового
припису. На думку С. Алексєєва, саме
система нормативно'правових актів
робить можливим фіксування чіткої
визначеності в усьому, що стосується
поведінки учасників суспільних від'
носин і наслідків їх правозначущих
дій [9, 78]. Водночас законодавство
традиційно сприймається багатьма
пересічними громадянами тільки як
система законів, а підзаконні норма'
тивно'правові акти не визнаються йо'
го частиною. Таке уявлення, на думку
дослідників, є неправильним, позаяк
звужує можливості законодавства як
соціального інституту. Ефективне
регулювання суспільних відносин пе'
редбачає комплексне використання як
законів, так і підзаконних актів, а тому
виключення із загальної системи зако'
нодавства одного з елементів призведе
до руйнування системи правового ре'
гулювання, до його фрагментарності,
зробить неможливим повноцінний
вплив на комплекс суспільних відно'
син. Акти, що видаються не лише
відповідно до законів, а й на їх вико'
нання, є своєрідним їх продовженням,
ланцюжком, який зв’язує закони з
правовим життям [10, 42–43].
Чітке розуміння змісту категорії
«законодавство» є вкрай важливим
для подальшого вдосконалення адмі'
ністративно'правового регулювання,
визначення правових засад діяльності
органів виконавчої влади, які повинні
забезпечувати реалізацію приписів за'
конів України.
Розглянемо це на прикладі регулю'
вання діяльності правоохоронних ор'
ганів, для якої є характерними висо'
кий рівень централізації управління,
суворе дотримання принципу закон'
ності та чітка ієрархічність відносин
між учасниками управлінської діяль'
ності. Вважаємо, що широке розумін'
ня категорії законодавства більш
точно відповідає положенням чинних
законів України, які регулюють право'
відносини у сфері охорони громад'
ського порядку та громадської без'
пеки.
Так, норми права, які визначають
правові засади діяльності головних
правоохоронних органів у цій сфері,
хоч і містять, на перший погляд, схожі
формулювання, але водночас мають
суттєві відмінності. Аналіз положень
ст. 4 Закону України «Про міліцію»,
ст. 4 Закону України «Про Службу
безпеки України», ст. 3 Закону Украї'
ни «Про прокуратуру» свідчить про
певну невизначеність у правових заса'
дах діяльності цих органів місця й ролі
міжнародних правових актів, актів
Президента України, центральних ор'
ганів виконавчої влади та органів
місцевого самоврядування.
129• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
ЩОДО ЗМІСТУ КАТЕГОРІЇ «ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ»
Включення широкого кола норма'
тивних актів для визначення правово'
го статусу правоохоронних органів є
характерним і для нових законопро'
ектів у цій сфері. Так, згідно зі ст. 5 за'
конопроекту «Про органи внутрішніх
справ України» «правову основу діяль'
ності органів внутрішніх справ
України становлять Конституція
України, цей Закон та інші закони
України, рішення та висновки Консти'
туційного Суду України, акти Прези'
дента України, Кабінету Міністрів
України, міжнародні договори Украї'
ни, згода на обов’язковість яких нада'
на Верховною Радою України, акти
органів місцевого самоврядування,
прийняті в межах їх компетенції, а та'
кож нормативно'правові акти Міні'
стерства внутрішніх справ України».
Тобто якщо керуватися аксіомою що'
до здійснення органами внутрішніх
справ своєї діяльності відповідно до
чинного законодавства, очевидним є
використання розробниками законо'
проекту категорії «законодавство» у
широкому значенні.
Певні складнощі в питаннях трак'
тування змісту категорії «законодав'
ство» виникли, на нашу думку, після
прийняття КАС України.
Безперечно, формування в Україні
адміністративної юстиції є важливим
чинником забезпечення належного
правопорядку в нашій державі. Так, до
принципів здійснення правосуддя в
адміністративних судах включено
принцип законності. Аналіз ст. 9 КАС
України, положення якої розкривають
зміст принципу законності, дає змогу
дійти висновку, що йдеться більшою
мірою про вузьке трактування законо'
давцем категорії «законодавство».
У статті визначено, що суд при вирі'
шенні справи керується принципом
законності, відповідно до якого органи
державної влади, органи місцевого са'
моврядування, їхні посадові та служ'
бові особи зобов’язані діяти лише на
підставі, у межах повноважень та у
спосіб, що передбачені Конституцією
та законами України (п. 1), та вирішує
справи на підставі Конституції та за'
конів України, а також міжнародних
договорів, згода на обов’язковість
яких надана Верховною Радою Украї'
ни (п. 2) [11, 7–8].
Як зазначено в коментарі до вказа'
ної статті, положення п. 4 ст. 9 КАС
України відображають принцип ієрар'
хічності нормативно'правових актів,
відповідно до якого найвищу юридич'
ну силу має Конституція України, якій
повинні відповідати всі інші норма'
тивно'правові акти, що прийняті в
державі. Після Конституції залежно
від юридичної сили йдуть консти'
туційні закони, чинне законодавство,
підзаконні нормативні акти. Міжна'
родні договори, згоду на обов’яз'
ковість яких надано Верховною Радою
України, є частиною національного за'
конодавства і мають пріоритет над
іншими нормативними актами [12,
48–51]. Наведений перелік правових
основ для вирішення справи в рамках
адміністративного судочинства свід'
чить, що підзаконні нормативні акти
виокремлено в самостійну групу після
чинного законодавства. Тобто йдеться
про поняття законодавства у вузькому
розумінні.
Водночас пункти 3, 7 ст. 9 КАС
України дають певні підстави вважати,
що суддя, розглядаючи адміністратив'
ну справу, може виходити і з широкого
трактування категорії «законодавст'
во». Так, згідно з пунктами 1–3 ст. 17
КАС України компетенція адміністра'
тивних судів щодо вирішення адміні'
стративних справ поширюється на:
спори фізичних чи юридичних осіб із
суб’єктом владних повноважень щодо
оскарження його рішень (нормативно'
130 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
К. Афанасьєв
правових актів чи правових актів
індивідуальної дії), дій чи бездіяль'
ності; спори з приводу прийняття
громадян на публічну службу, її про'
ходження, звільнення з публічної
служби; спори між суб’єктами влад'
них повноважень з приводу реалізації
їхньої компетенції у сфері управління,
у тому числі делегованих повнова'
жень, а також спори, які виникають з
приводу укладання та виконання
адміністративних договорів.
З наведеного випливає, що предме'
том розгляду адміністративного суду є
різноманітні нормативно'правові ак'
ти. Наприклад, це може бути рішення
міської ради (про державну реєст'
рацію договорів оренди землі), наказ
керівника державної установи (про
прийняття на державну службу) тощо.
Тому для об’єктивного розгляду спра'
ви доцільно використовувати поло'
ження різних за юридичною силою
нормативно'правових актів (з надан'
ням переваги, безперечно, положен'
ням Конституції України та законів).
Більше того, відсутність належного за'
конодавчого врегулювання питань ук'
ладення адміністративних договорів,
які, до речі, більшість науковців не
відносять до джерел адміністративно'
го права, на нашу думку, не дозволить
використовувати виключно вузьке
трактування законодавства.
Щодо вирішення адміністративним
судом справи на підставі аналогії зако'
ну та аналогії права (п. 7 ст. 9 КАС)
слід урахувати зауваження деяких
учених'цивілістів, які стверджують,
що питання про допустимість аналогії
норм процесуального права є дуже
суперечливим. На їхню думку, засто'
сування права за аналогією можливе
тоді, коли немає норми права, що регу'
лює і конкретне спірне відношення,
і схожі відносини. У цьому разі суд
вирішує справу, керуючись загальни'
ми засадами і змістом законодавства
України. Наголошується, що аналогія
закону й аналогія права є одним зі спо'
собів заповнення прогалин у праві, що
вони не є ідеальними способами, але
до внесення доповнень у законодавст'
во все'таки дозволяють здійснювати
захист права у певних випадках [13,
5–6].
На практиці суддя приймає рішен'
ня за аналогією закону лише в разі
відсутності норми права, яка регулює
відносини, що є предметом спору. Така
аналогія застосовується після послі'
довного аналізу судом (суддею) поло'
жень Конституції України, консти'
туційних законів, законів України, а
також підзаконних нормативно'пра'
вових актів. Тобто якщо суддя під час
розгляду справи виявить необхідну
норму права в підзаконному правово'
му акті, то він керується саме нею для
вирішення спору. Але при цьому,
звісно, приписи цієї норми не повинні
суперечити загальним положенням і
принципам Конституції та законів.
Підсумовуючи зазначене, можна
дійти таких висновків.
По'перше, нині існують певні тео'
ретико'правові та соціально'еконо'
мічні підстави щодо трактування кате'
горії «законодавство» в найширшому
розумінні. По'друге, проблемні питан'
ня щодо поняття й змісту останньої за'
слуговують на подальше обговорення
науковою спільнотою та їх включення
до тематики досліджень вітчизняних
учених. По'третє, актуальним є при'
скорення прийняття Закону України
«Про нормативно'правові акти», в
якому, серед іншого, необхідно чітко
визначити поняття правової категорії
«законодавство України».
131• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
ЩОДО ЗМІСТУ КАТЕГОРІЇ «ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ»
ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ
1. Аверьянов В. Б. Обновление украинской административно/правовой доктрины на основе прин/
ципа верховенства права // Правоведение. — 2007. — № 1. — С. 31–42.
2. Скакун О. Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс) : підруч. — Х., 2006. — 776 с.
3. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської
міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодек/
су законів про працю України (справа про тлумачення терміна «законодавство») від 9 липня
1998 р. № 12/рп/98.
4. Юридический научно/практический словарь/справочник (основные термины и понятия) /
О. Ф. Скакун, Д. А. Бондаренко / под общ. ред. проф. О. Ф. Скакун. — Х., 2007. — 488 с.
5. Великий енциклопедичний юридичний словник / за ред. акад. НАН України Ю. С. Шемшучен/
ка. — К., 2007. — 992 с.
6. Стеценко С. Г. Адміністративне право України : навч. посіб. — К., 2007. — 624 с.
7. Адміністративне право України. Академічний курс : підруч. : у 2 т. / ред. кол.: В. Б. Авер’янов
(голова). — К., 2004. — Т. 1. Загальна частина. — 584 с.
8. Матузов Н. И., Малько А. В. Теория государства и права : учеб. — М., 2004. — 512 с.
9. Алексеев С. С. Право на пороге нового тысячелетия. — М., 2000.
10. Чухвичев Д. В. Законодательная техника : учеб. пособ. для студ. вузов, обучающихся по направ/
лению 030500 «Юриспруденция». — М., 2006. — 239 с.
11. Кодекс адміністративного судочинства України. — Х., 2005. — 160 с.
12. Кодекс административного судопроизводства Украины : науч./практ. коммент. / С. В. Кивалов,
О. М. Пасенюк, Е. И. Харитонова и др. ; под ред. С. В. Кивалова, Е. И. Харитоновой. — Х.,
2006. — 544 с.
13. Тертишніков В. І., Шутенко О. В. Захист суб’єктивних прав у загальних та адміністративних су/
дах (відповіді на запитання та зразки документів). — Х., 2007. — 128 с.
Видавничий Дім «Ін Юре» пропонує:
Чушенко В. І.
Конституційне право України : підруч. / В. І. Чушенко, І. Я. Заяць. —
2�ге вид., допов. і переробл. — К. : Ін Юре, 2009. — 548 с.
Авторський колектив акцентує на доктринальному тлумаченні консти/
туційно/правових засад, норм та положень, які характерні сучасній правовій си/
стемі України. Проаналізовано тенденції імплементації міжнародно/правових
стандартів у національному конституційному законодавстві та результати право/
вих процесів, зумовлених входженням України у Європейське співтовариство.
Розглянуто політико/правові наслідки конституційно/правової реформи
та положення пропонованої концепції реформування територіального устрою.
У контексті аналізу конституційно/правової реформи досліджено тенденції
розвитку системи органів публічної влади, їх компетенції та юрисдикції.
Для студентів, аспірантів, викладачів юридичних закладів, усіх тих, хто
цікавиться проблематикою сучасного конституційного законодавства України.
Замовляйте видання за телефонами: 0(44) 537%51%20, 537%51%21
або електронною поштою sales@inyure.kiev.ua
http://shop.inyure.kiev.ua
|