Політико-правові концепції феномену політичної влади
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
2009
|
| Назва видання: | Право України |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28735 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Політико-правові концепції феномену політичної влади / Є. Цокур // Право України. — 2009. — № 11. — С. 132-138. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-28735 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-287352011-11-19T12:17:05Z Політико-правові концепції феномену політичної влади Цокур, Є. Загальна теорія права і держави 2009 Article Політико-правові концепції феномену політичної влади / Є. Цокур // Право України. — 2009. — № 11. — С. 132-138. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 0132-1331 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28735 uk Право України Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Загальна теорія права і держави Загальна теорія права і держави |
| spellingShingle |
Загальна теорія права і держави Загальна теорія права і держави Цокур, Є. Політико-правові концепції феномену політичної влади Право України |
| format |
Article |
| author |
Цокур, Є. |
| author_facet |
Цокур, Є. |
| author_sort |
Цокур, Є. |
| title |
Політико-правові концепції феномену політичної влади |
| title_short |
Політико-правові концепції феномену політичної влади |
| title_full |
Політико-правові концепції феномену політичної влади |
| title_fullStr |
Політико-правові концепції феномену політичної влади |
| title_full_unstemmed |
Політико-правові концепції феномену політичної влади |
| title_sort |
політико-правові концепції феномену політичної влади |
| publisher |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Загальна теорія права і держави |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28735 |
| citation_txt |
Політико-правові концепції феномену політичної влади / Є. Цокур // Право України. — 2009. — № 11. — С. 132-138. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| series |
Право України |
| work_keys_str_mv |
AT cokurê polítikopravovíkoncepcíífenomenupolítičnoívladi |
| first_indexed |
2025-07-03T08:53:52Z |
| last_indexed |
2025-07-03T08:53:52Z |
| _version_ |
1836615294361010176 |
| fulltext |
132 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
© Є. Цокур, 2009
Розвиток та ускладнення суспіль'
них відносин, формування вели'
ких людських спільнот обумо'
вило виникнення певних регулюючих,
стримуючих та організуючих ме'
ханізмів та процесів, які б спонукали
та сприяли перетворенню первісного
хаосу на єдино можливу, з огляду на
специфіку життя людства, організую'
чу силу, спрямовану на конструктив'
ний та поступальний розвиток. Такою
організуючою силою постала влада.
На сучасному етапі розвитку науки
поки достеменно не встановлено, які
соціальні, психологічні, біологічні чи
інші підґрунтя сприяли появі та ствер'
дженню влади як організуючої сили
суспільства.
Осмислюючи феномен влади в
цілому, ми, звичайно ж, повинні виз'
нати, що маємо справу з явищами
різного плану. Це і явища, що характе'
ризують середовище і сферу влади, і
явища, що демонструють різноманіття
видів і форм самої влади, і занурення
світу влади в загальну картину супе'
речливої дійсності, багатогранного
життя нашої унікальної планети і
Всесвіту, й ті вражаючі властивості
влади, які невблаганно ваблять до себе
людину — здобувача влади, перш за
все державної.
Теоретичне дослідження феномену
влади відбувається у рамках різних
суспільних наук і знайшло відобра'
ження у працях таких дослідників, як:
М. Вебер, Р. Даль, Б. Рассел, Ч. Мер'
ріам, Х. Лассуелл, Т. Парсонс,
С. Люкс, Д. Марч, Д. Ронг, М. Фуко,
Т. Вартенберг, Т. Алексєєва, В. Ледяєв,
Ю. Батурин, А.'Н. Дібіров та ін.
Влада завжди виступала і як най'
більше суспільне благо, і як найбільше
зло, і як найбільша загадка [1, 41].
Будучи невід’ємною стороною со'
ціального життя, влада розвивається у
процесі еволюції людського співтова'
риства, набуваючи тієї або іншої
форми залежно від різних етапів істо'
ричної еволюції й суспільних змін.
Складний і навіть таємничий характер
владного примусу перетворив владу
на один із найпривабливіших для лю'
дини об’єктів вивчення. З найдавні'
ших часів і в доступних їм формах лю'
ди намагалися усвідомити загадки і
закономірності цього явища.
Нині в науковій літературі можна
віднайти більше 300 визначень влади.
Більшість із них, трактуючи її як яви'
ще соціальне, тим самим розкривають
і природу політичної влади.
Труднощі концептуалізації влади і
відсутність згоди в її розумінні поро'
ПОЛІТИКО&ПРАВОВІ КОНЦЕПЦІЇ ФЕНОМЕНУ
ПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДИ
Є. ЦОКУР
кандидат історичних наук,
доцент кафедри політології
(Запорізький національний університет)
133• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
ПОЛІТИКО�ПРАВОВІ КОНЦЕПЦІЇ ФЕНОМЕНУ ПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДИ
дили сумніви в необхідності такого
поняття, в його науковій корисності та
придатності для проведення дослі'
джень соціальної практики. Деякі ав'
тори вважають поняття влади таким
невизначеним, що від нього слід
відмовитися або, принаймні, всіляко
уникати. У зв’язку з цим Д. Марч на'
звав «владу» поняттям, що «розчаро'
вує» [2, 82–83].
Сумніви в необхідності концепту'
ального аналізу влади ще більш поси'
лилися після появи ідеї «сутнісної ос'
каржуваності політичних понять», що
поділяється нині багатьма дослідника'
ми. Поняття влади, згідно з С. Льюк'
сом, є сутнісно оскаржуваним і «неви'
корінно ціннісно'залежним, воно не'
минуче породжує нескінченні диспути
з приводу його змісту і використан'
ня». С. Льюкс відкидає можливість
досягнення загальноприйнятої кон'
цепції влади. Більше того, він переко'
наний, що сама спроба її створення є
помилковою, оскільки дослідників
цікавлять різні аспекти влади і загаль'
не поняття не може бути застосовано в
усіх ситуаціях. З огляду на це немину'
че виникає запитання про доцільність
концептуального аналізу: який сенс
прагнути до строгого визначення вла'
ди, якщо це неможливо в принципі?
Проте така необхідність існує на'
самперед тому, що вітчизняній соціо'
логічній і політологічній літературі з
проблем влади не вистачає саме чіт'
кості й усебічності у визначенні змісту
поняття влади, уточнення його обсягу
і вигляду. Результатом цього стало йо'
го вкрай нестроге вживання. Часто
дослідники допускають настільки
вільне тлумачення поняття влади, що
створюють велику кількість псевдо'
проблем, а іноді просто говорять на
різних мовах, не розуміючи своїх
опонентів. Під владою стало модним
розуміти все, що завгодно, і це відбу'
вається не лише в публіцистиці й про'
пагандистських статтях, а й у серйоз'
них теоретичних працях. У соціально'
філософській і політологічній літера'
турі з’являється багато загальних
міркувань про владу, які зазвичай
можна з повним правом віднести і до
будь'яких інших явищ, хоч якось
пов’язаних з дією одних людей на
інших, або зі сферою політики в ціло'
му. Влада виявляється невиокремле'
ною від таких понять, як вплив, при'
мус, управління, детермінація, сила,
причина, соціальний контроль, пану'
вання, політична система тощо, мало
хто звертає увагу на такі дрібниці, як
сфера і межі застосування поняття,
його чіткість і однозначність, смислові
нюанси і специфіка.
Різнобічні теоретичні уявлення про
владу роблять акцент на її різноманіт'
них сторонах і аспектах. У політичній
науці й політичній філософії не існує
єдиного теоретико'методологічного
підходу до аналізу феномену влади,
інтерпретації цього поняття. Класичне
поняття влади так званого політично'
го реалізму у багатьох відношеннях
схоже з поняттям бога у схоластів:
влада розкривається як інструмент
політики, й водночас як вища мета
політичної дії та її першопричина.
З другого боку, влада бачиться як
матеріальне благо, а отже, вона може
бути завойована, втрачена, збільшена
або зменшена; вона характеризується
навіть як «гроші політики» [3].
Віхою в історії аналізу влади стала
концепція М. Вебера, в якій поняття
влади набуло цілком сучасної чіткості
й визначеності. М. Вебер розглядав
владу як «вірогідність того, що актор
буде в змозі реалізувати свою волю в
соціальному відношенні всупереч опо'
ру, незалежно від того, на чому ця
вірогідність ґрунтується». У його
визначенні підкреслюються такі ос'
134 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
Є. Цокур
новні риси влади: 1) влада не є на'
лежністю індивідів, а існує у відноси'
нах між ними; 2) влада повинна визна'
чатися в термінах вірогідності, можли'
вості; 3) основу влади можуть стано'
вити будь'які речі, властивості або
відносини; 4) влада завжди проти ко'
гось, вона припускає конфлікт і дії
всупереч інтересам людей.
Як і Т. Гоббс, М. Вебер розглядає
владу як навмисне асиметричне відно'
шення між індивідами (але не групами
або спільнотами). На відміну від авто'
ритету, влада пов’язана не з соціальни'
ми позиціями або ролями, а з персо'
нальними якостями індивідів. М. Ве'
бер, проте, вважав поняття влади
«соціологічно аморфним», оскільки
будь'яка якість людини і будь'який
збіг обставин можуть створити ситу'
ацію, де індивід дістане можливість
вимагати підпорядкування своїй волі.
Тому він вважав за краще користува'
тися чіткішим, з його точки зору, по'
няттям «панування» (Herrshaft), яке
він розглядав як окремий випадок
влади (можливість примусити певну
групу людей підкорятися певній ко'
манді) [3].
Влада стала ключовим поняттям у
політичній науці не тільки через її зна'
чущість для аналізу політики і су'
спільства в цілому. Це пов’язано з
традиційним сприйняттям влади, як
чогось дуже важливого, що визначає
хід подій і характер соціальних відно'
син. Влада зазвичай асоціюється з го'
ловними політичними проблемами,
державними рішеннями, основними
принципами соціального устрою су'
спільства. Такий імідж влади стиму'
лює суспільний інтерес до вивчення
цього явища і забезпечує популяр'
ність самого терміна.
Відповідно до свого предметного
поля філософія, соціологія, психо'
логія, юриспруденція трактують фено'
мен влади, його сутність та структуру.
Суттєвою відмінністю політологічно'
го підходу в дослідженні влади є знач'
не збагачення його пояснювального
потенціалу завдяки використанню
всіх перерахованих вище концепцій.
Отже, можна говорити про психо'
логічні, соціологічні, філософські,
юридичні та, власне, політологічні
теорії влади.
До філософських концепцій влади
можна з упевненістю віднести ті, в
яких влада постає як загальна абст'
ракція, універсальний регулятор
суспільного життя, що розглядається
крізь призму етичних категорій, а
також ті, автори яких намагаються, ви'
користовуючи широкі узагальнення,
здійснити системний аналіз влади від
«влади'ідеї» до «влади'реальності».
Зокрема, Ж. Баландьє визначає владу
як наслідок необхідності боротися
проти ентропії, що загрожує будь'яко'
му суспільству безладдям, як загрожує
будь'якій іншій системі. Системний
розгляд феномену влади здійснює
Р. Хомелєва, пропонуючи онтологічну
концепцію влади. Автор пропонує роз'
глядати владу у трьох її вимірах:
матеріальному, психологічному та ду'
ховному. Матеріальна природа влади
становить сукупність тих об’єктивних,
речово'енергетичних, технологічних,
антропологічних передумов та умов,
під визначальним впливом яких
сутнісні відносини влади такі, як воло'
дарювання, підпорядкування, вплив,
контроль та управління, набувають
своє видиме зовнішнє «соціальне
тіло» та організацію. Це насамперед
відносини власності, форми і принци'
пи організації праці, соціально'орієн'
тований ринок. Психологічний вимір
влади показує, наскільки великою є
залежність влади від соціально'психо'
логічних детермінант — традицій, зви'
чок, коливань суспільних настроїв,
135• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
ПОЛІТИКО�ПРАВОВІ КОНЦЕПЦІЇ ФЕНОМЕНУ ПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДИ
особистих якостей людей, що йдуть до
влади, і, нарешті, яким є ступінь
соціалізації самої влади, її адапто'
ваність у тому соціокультурному про'
сторі, в якому вона проявляє силу сво'
го владного впливу, провадить рішен'
ня, враховуючи національні культур'
но'історичні традиції, звичаї, норми та
цінності цього суспільства. Онтологіч'
ний статус влади проявляється на
рівні її духовної природи, є сутністю
політичної волі, що охоплює всі сфери
й аспекти людського буття [4].
У цьому ж контексті розглядається
влада і в праці А. Дегтярьова [6, 108].
Він виділяє три проекції («площини»)
влади і впливу: 1) символічна влада
(відносини «панування й підпорядку'
вання», відповідно до домінуючих цін'
ностей суспільства, визначальний
легітимний порядок); 2) структурна
влада (відносини «контролю й впли'
ву», пов’язані з регулюванням ресур'
сів і розподілом зон впливу між еле'
ментами політичної системи); 3) інст'
рументальна влада (відносини «керу'
вання й тиску», що визначають ресур'
си та способи взаємної дії зустрічних
процесів управління людьми з боку
правлячої верстви й тиску на правлячі
структури суспільства).
Сучасні правові концепції влади
представлені насамперед у працях
відомих французьких правознавців
Ж. Веделя, М. Дюверже, Ж. Бюрдо та
ін. Розглядаючи їх, слід зазначити, що
Ж. Бюрдо є прихильником методоло'
гічного синкретизму, що дозволяє до'
сягти всебічного пізнання політичних
феноменів. Він виступає прихильни'
ком комплексних досліджень політич'
них явищ, що означає для нього, як
правознавця, звертання до соціології,
психології, історії. Ж. Бюрдо пропо'
нує таке визначення політичної влади:
влада є чинність на службі ідеї. Це
чинність, породжена суспільною
свідомістю, призначена вести групу в
пошуку загального добра й здатна, у
разі потреби, зажадати від членів гру'
пи підпорядкування. Ж. Бюрдо роз'
різняє три аспекти влади: юридичний,
психосоціологічний та історичний.
Влада як юридичний феномен є
енергією правової ідеї, що склалася в
суспільній свідомості в рамках гло'
бального суспільства. На думку
Ж. Бюрдо, саме завдяки політичній
владі, багата, але ще безформна право'
ва ідея отримує перспективи своєї ре'
алізації. Влада, як юридичний фено'
мен, є не лише енергією правової ідеї, а
й посередницею між правовою ідеєю і
позитивним правом.
Теорія політичної влади Ж. Бюрдо
містить класифікацію історичних
форм влади: анонімна, індивідуалізо'
вана, інституціоналізована, з періо'
дичним поверненням до індивіду'
алізованого типу влади. Таким чином,
критерієм класифікації у Ж. Бюрдо
виступає спосіб вираження влади [5,
667–669].
Непомітна в масі індивідів, анонім'
на влада виникає із сукупності віру'
вань, марновірств або звичаїв, які пря'
мо диктують правила поведінки —
підпорядкування цим правилам здійс'
нюється без втручання якої'небудь
особистої влади. Така влада властива
деяким архаїчним суспільствам, хоча
її можна спостерігати й у сучасних
суспільствах у формі коливань
суспільної думки, колективного опору
та ін.
Індивідуалізована влада характери'
зується концентрацією всієї творчої
енергії правової ідеї у правителів або в
меншостях, що символізують цю вла'
ду. Особистісне начало виступає фак'
тором ефективності влади. Ж. Бюрдо
вважає, що ця влада (у формі
тиранічної влади, у формі влади фео'
дального сюзерена й т. п.) рідко
136 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
Є. Цокур
зустрічається в «чистому вигляді»,
оскільки дуже часто до неї додаються
«престиж функції» і «розуміння ідеї»,
що слугує індивідуалізованій владі.
Інституціоналізована влада — вла'
да, що існує в юридичній формі держа'
ви. Ж. Бюрдо вважає, що ця влада є
аналогом влади, оцінюваної М. Вебе'
ром як раціональна. Інституціоналізо'
вана влада — це результат штучного
утворення юридичного зв’язку між
інституцією, що містить правову ідею,
і людиною, що є правителем лише з ог'
ляду на органічний статус цієї інсти'
туції. Під інституцією Ж. Бюрдо ро'
зуміє «підприємство на службі ідеї,
організоване таким чином, що ідея, бу'
дучи включеною в підприємство, має в
розпорядженні вищу міць і тривалість
над міццю й тривалістю індивідів, че'
рез які вона діє».
Дефініція держави Ж. Бюрдо така:
«Держава — це інституціоналізована
влада й інституція, в якій втілюється
ця влада» [5, 667–669].
Особливості дослідження влади в
політології визначаються необхід'
ністю залучення методологічного апа'
рату всіх суспільних наук, оскільки
предметом дослідження політології є
світ політичного загалом. Отже, влада
має досліджуватися і як ідеальний тип
(ідея влади), і як структурний зв’язок
політичної підсистеми суспільства як
соціальної системи, і як влада пер'
соніфікована, і як універсальний регу'
лятор суспільно'політичного життя.
Виникнення феномену влади
пов’язане з виникненням політики.
Функції та завдання влади та політи'
ки перебувають у нерозривному зв’яз'
ку. Ключовий різновид влади — влада
політична — володіє колосальними
конструюючими здібностями, пред'
ставляє наймогутніше джерело роз'
витку суспільства, знаряддя соціаль'
них перетворень і трансформацій.
Політична влада має власну спе'
цифіку, що знаходить відображення в
її відмітних ознаках: 1) верховенство,
обов’язковість її рішень для всього
суспільства й, відповідно, для всіх
інших видів влади. Вона може обме'
жити вплив інших форм влади, поста'
вивши їх у розумні межі, або взагалі
усунути їх; 2) загальність, тобто
публічність. Це означає, що політична
влада діє на основі права від імені
всього суспільства; 3) легальність у
використанні чинності й інших кош'
тів; 4) володарювання в межах країни;
5) моноцентричність, тобто існування
загальнодержавного центру (системи
владних органів) прийняття рішень;
6) найширший спектр використовува'
них коштів для завоювання, утриман'
ня й реалізації влади.
Основними елементами влади є її
суб’єкт, об’єкт, а також ресурси.
Суб’єкт влади втілює її активний, на'
прямний початок. Ним може бути осо'
бистість, орган, організація, соціальна
спільнота. Для реалізації владних
відносин суб’єкт повинен володіти ря'
дом таких якостей, як бажання пану'
вати та воля до влади. Крім цього,
суб’єкт влади має бути компетентним,
повинен знати стан і настрій підлег'
лих, мати авторитет.
Вираженням першорядної ролі
суб’єкта у відносинах влади є широко
поширене ототожнення влади та її
носія. Так говорять про рішення вла'
ди, про дії влади, про сваволю влади
тощо, маючи на увазі під владою
управлінські органи або окремих осіб.
Суб’єкт визначає зміст владного
відношення через: 1) наказ (розпоряд'
ження) як владне веління підкоритися
волі суб’єкта влади; 2) підпорядкуван'
ня приватної волі загальній волі вла'
ди; 3) покарання (санкції) як засіб
впливу на заперечення пануючої волі;
4) нормування поведінки як сукуп'
137• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
ПОЛІТИКО�ПРАВОВІ КОНЦЕПЦІЇ ФЕНОМЕНУ ПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДИ
ність правил відповідно до загального
інтересу.
Усвідомлення залежності суб’єкта
влади від покірності населення знайш'
ло своє практичне вираження в акціях
громадської непокори, що широко ви'
користовуються у сучасному світі як
засоби ненасильницької боротьби.
Якості об’єкта політичного володарю'
вання визначаються, насамперед,
політичною культурою населення. Із
цієї точки зору найбільшу покірність
забезпечує патріархальний і піддансь'
кий типи політичних культур.
Переважання в суспільстві людей,
що звикли коритися, що жадають
«твердої руки», є сприятливим жи'
вильним середовищем для авторитар'
них і тоталітарних режимів. Якими ж
мотивами керується об’єкт володарю'
вання? Що змушує його підкорятися?
Одним із найважливіших внутрішніх
спонукань до підпорядкування є страх
перед покаранням. Страх — це дуже
сильний мотив, але вкрай неміцний.
Фахівці у сфері психології зазнача'
ють, що дієвість влади, заснованої на
страху перед санкціями за непокору,
прямо пропорційна вазі покарання й
обернено пропорційна ймовірності бу'
ти покараним у разі непослуху.
Більш стабільною є влада, заснова'
на на інтересі, оскільки особиста
заінтересованість спонукає підлеглих
до добровільного виконання розпоря'
джень, робить зайвим контроль і за'
стосування негативних санкцій. Не
менш сильною мотивацією підпоряд'
кування об’єкта є його внутрішня
переконаність у необхідності підпо'
рядкування, що пов’язана із прекло'
нінням перед розумом, досвідом, або
якими'небудь іншими якостями
суб’єкта влади, тобто преклоніння пе'
ред авторитетом. Максимальна ж
чинність влади досягається при іден'
тифікації, ототожненні об’єкта влади
із суб’єктом. У цьому разі об’єкт влад'
них відносин сприймає справу суб’єк'
та як свою особисту, він абсолютно
довіряє своєму керівникові.
Чинність влади, підпорядкованість
об’єкта суб’єктові залежить від ще од'
ного важливого фактору — нерівності.
В основі підпорядкування однієї
людини іншій (об’єкта суб’єктові) ле'
жить нерівність. Влада, що виникає на
основі природної нерівності, завжди
має характер міжособистісної взаємо'
дії, завжди персоніфікована. Виникає
підпорядкування конкретній людині.
І якщо в новій ситуації вона виявиться
нездатною продемонструвати свою пе'
ревагу, навряд чи її розпорядження бу'
дуть виконуватися. Влада, заснована
на соціальній нерівності, втрачає пер'
соніфіковану форму. Саме така влада
має більш певний і сталий характер.
Вона відтворюється в суспільстві не'
залежно від її конкретних учасників.
Наприклад, керівник підприємства,
лідер партії мають виняткове право на
прийняття рішень, що є обов’язкови'
ми для підлеглих.
Водночас механізм владного спіл'
кування, очевидно, містить тиснення
«знизу» різних груп і верств грома'
дянського суспільства, що мають свої
зони впливу й сфери інтересів, які че'
рез канали «зворотного зв’язку», си'
стему представництва й інші форми
демократичного волевиявлення впли'
вають на стан владних відносин у тій
або іншій країні.
Отже, феномен політичної влади,
зважаючи на його глибоку вкорі'
неність у суспільне буття, є предметом
досліджень переважної більшості гу'
манітарних наук, кожна з яких прагне
осмислити деякі його аспекти. Саме
тому цінним є політологічний підхід
до вивчення політичної влади, що ха'
рактеризується цілісністю та ком'
плексністю. Використання політоло'
138 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
Є. Цокур
гічних концепцій влади у політичній
практиці робить можливим підвищен'
ня ефективності діяльності державних
органів, загальну гуманізацію владних
відносин. Перспективи подальших
досліджень вбачаємо у дослідженні
сутнісних характеристик влади, що
визначають її дієвість, і насамперед —
легітимності.
ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ
1. Дибиров А.:Н. З. Теория политической легитимности : курс лекций / А./Н. З. Дибиров. — М.,
2007. — 272 с.
2. Соловьев А. И. Политология : Политическая теория. Политические технологии : учеб. для студ.
вузов. — М., 2001. — 559 с.
3. Ледяев В. Г. Власть : концептуальный анализ. — М., 2001. — 384 с.
4. Хомелева Р. А. К построению онтологической концепции власти : теоретико/методологический
подход // Журнал социологии и социальной антропологии. — СПб., 2000. — Т. ІІІ. — Вып. 1.
5. История политических и правовых учений : учеб. / под ред. д/ра юрид. наук, проф.
О. Э. Лейста. — М., 2000. — 688 с.
6. Дегтярев А. А. Политическая власть как регулятивный механизм социального общения / А. А. Дег/
тярев // Полис. — 1996. — № 3. — С. 108–120.
|