Правова природа виконавчого збору: фінансово-правові аспекти
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
2009
|
| Назва видання: | Право України |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28739 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Правова природа виконавчого збору: фінансово-правові аспекти / Г. Стаднік // Право України. — 2009. — № 11. — С. 156-164. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-28739 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-287392011-11-19T12:10:59Z Правова природа виконавчого збору: фінансово-правові аспекти Стаднік, Г. Питання виконавчого провадження 2009 Article Правова природа виконавчого збору: фінансово-правові аспекти / Г. Стаднік // Право України. — 2009. — № 11. — С. 156-164. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 0132-1331 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28739 uk Право України Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Питання виконавчого провадження Питання виконавчого провадження |
| spellingShingle |
Питання виконавчого провадження Питання виконавчого провадження Стаднік, Г. Правова природа виконавчого збору: фінансово-правові аспекти Право України |
| format |
Article |
| author |
Стаднік, Г. |
| author_facet |
Стаднік, Г. |
| author_sort |
Стаднік, Г. |
| title |
Правова природа виконавчого збору: фінансово-правові аспекти |
| title_short |
Правова природа виконавчого збору: фінансово-правові аспекти |
| title_full |
Правова природа виконавчого збору: фінансово-правові аспекти |
| title_fullStr |
Правова природа виконавчого збору: фінансово-правові аспекти |
| title_full_unstemmed |
Правова природа виконавчого збору: фінансово-правові аспекти |
| title_sort |
правова природа виконавчого збору: фінансово-правові аспекти |
| publisher |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Питання виконавчого провадження |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28739 |
| citation_txt |
Правова природа виконавчого збору: фінансово-правові аспекти / Г. Стаднік // Право України. — 2009. — № 11. — С. 156-164. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
| series |
Право України |
| work_keys_str_mv |
AT stadníkg pravovaprirodavikonavčogozborufínansovopravovíaspekti |
| first_indexed |
2025-07-03T08:54:09Z |
| last_indexed |
2025-07-03T08:54:09Z |
| _version_ |
1836615309342015488 |
| fulltext |
156 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
© Г. Стаднік, 2009
Питання виконавчого провадження
ПРАВОВА ПРИРОДА ВИКОНАВЧОГО ЗБОРУ:
ФІНАНСОВО&ПРАВОВІ АСПЕКТИ
Г. СТАДНІК
заступник Міністра юстиції України
Чинним законодавством, а саме
Законом України «Про вико'
навче провадження» від
21 квітня 1999 р. № 606'ХІV (далі —
Закон) виконавче провадження як за'
вершальна стадія судового провад'
ження та примусове виконання рі'
шень інших органів (посадових осіб)
визначається як сукупність дій орга'
нів і посадових осіб, зазначених у цьо'
му Законі, спрямованих на примусове
виконання рішень судів та інших
органів (посадових осіб), які здійсню'
ються на підставах, у спосіб та в межах
повноважень, визначених цим Зако'
ном, іншими нормативно'правовими
актами, виданими відповідно до цього
Закону та інших законів, а також
рішеннями, що відповідно до цього
Закону підлягають примусовому ви'
конанню (ст. 1) [1].
Серед заходів примусового вико'
нання рішень зазначений Закон нази'
ває: 1) звернення стягнення на майно
боржника; 2) звернення стягнення на
заробітну плату (заробіток), доходи,
пенсію, стипендію боржника; 3) вилу'
чення у боржника і передача стягува'
чеві певних предметів, зазначених у
рішенні; 4) інші заходи, передбачені
рішенням (ст. 4 Закону).
Відповідно до ст. 46 Закону Украї'
ни «Про виконавче провадження» у
разі невиконання рішення у строк, ус'
тановлений для добровільного його
виконання, з боржника постановою
державного виконавця, що затвер'
джується начальником відповідного
органу державної виконавчої служби,
якому він безпосередньо підпорядко'
ваний, стягується виконавчий збір у
розмірі 10 % від фактично стягненої
суми або вартості майна боржника,
яке передане стягувачу за виконавчим
документом, а в разі невиконання
рішення немайнового характеру в
строк, встановлений для добровільно'
го його виконання, з боржника після
повного виконання рішення в тому са'
мому порядку стягується виконавчий
збір у розмірі 20 неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян з боржни'
ка — громадянина і в розмірі 50 неопо'
датковуваних мінімумів доходів
громадян — з боржника — юридичної
особи.
157• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
ПРАВОВА ПРИРОДА ВИКОНАВЧОГО ЗБОРУ: ФІНАНСОВО�ПРАВОВІ АСПЕКТИ
В юридичній літературі є ряд
праць, що присвячені проблемам пра'
вового регулювання виконавчого про'
вадження. Серед авторів можна назва'
ти прізвища А. Авторгова, В. Бортня'
ка, Р. Ігоніна, Л. Крупнової, А. Перепе'
лиці, С. Щербак та ін. Зазвичай у дея'
ких із цих праць виконавчий збір зга'
дується як один із елементів виконав'
чого провадження. Водночас він не ви'
ступає безпосередньо об’єктом дослі'
дження дисертаційних праць, що при'
свячені переважно адміністративно'
правовим аспектам діяльності держав'
ної виконавчої служби, статусу дер'
жавного виконавця, врегулювання
виконавчого провадження тощо. Тим
паче відсутні розробки щодо розгляду
виконавчого збору з позицій фінансо'
вого права.
Виникає запитання, яка правова
природа виконавчого збору? Відпо'
відь на це запитання може бути дана
виходячи, зокрема, з функцій, які він
виконує. У фаховій літературі трап'
ляється позиція, що виконавчий збір
може розглядатися, по'перше, як оп'
лата боржником здійснення держав'
ним виконавцем щодо нього юридич'
ного значущих дій, що стягується в
примусовому порядку, і по'друге, як
своєрідна штрафна санкція за невико'
нання в добровільному порядку вико'
навчого документа [2, 1].
Відповідно до постанови Кабінету
Міністрів України «Про порядок ви'
користання коштів, отриманих орга'
нами державної влади від надання ни'
ми послуг відповідно до законодавст'
ва, та їх розміри» від 25 червня 2001 р.
№ 702 та Додатку до неї, Міністерство
юстиції України як головний розпо'
рядник коштів уповноважений спря'
мовувати 50 % суми виконавчого збо'
ру, який було стягнуто Державною
виконавчою службою (далі — ДВС) на
витрати, що пов’язані з проведенням
виконавчих дій, відповідно до ст. 45
Закону України «Про виконавче про'
вадження» [3].
Таким чином, законодавство за'
кріплює право Міністерства юстиції
спрямовувати половину з отриманих
від стягнутого виконавчого збору сум
на організацію послуг, що надаються
органом виконавчої влади. При цьому
визначено цільове спрямування таких
коштів — безпосередньо на витрати,
пов’язані з проведенням виконавчих
дій, які згідно із законами України
«Про виконавче провадження» [1] та
«Про державну виконавчу службу»
[4] здійснюються виключно держав'
ною виконавчою службою.
Водночас, якщо аналізувати зазна'
чене вище положення щодо витрачан'
ня коштів, отриманих від стягнутого
органами ДВС виконавчого збору,
можна дійти висновку, що сам збір не
визначається як послуга. Мова йде ли'
ше про те, що він використовується на
фінансування витрат, що пов’язані з
проведенням виконавчих дій.
Відповідно до Закону України
«Про внесення змін до законів Ук'
раїни “Про державну виконавчу служ'
бу” та “Про виконавче провадження”»
від 10 липня 2003 р. № 1095'ІV [5] ви'
трати органів державної виконавчої
служби на організацію та проведення
виконавчих дій щодо забезпечення
примусового виконання рішень є вит'
ратами виконавчого провадження.
Такі витрати згідно зі ст. 45 Закону
України «Про виконавче проваджен'
ня» здійснюються за рахунок коштів
Державного бюджету України та
коштів виконавчого провадження, які
використовуються у порядку, встанов'
леному Кабінетом Міністрів України.
Що стосується коштів Державного
бюджету, то вони витрачаються в
межах бюджетних повноважень,
визначених для Міністерства юстиції
158 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
Г. Стаднік
України як головного розпорядника
коштів на поточний бюджетний період
(тобто календарний рік) відповідно до
встановлених бюджетних асигнувань.
Розподіл коштів з метою виконання
функціональних повноважень між
структурними підрозділами та нижчи'
ми розпорядниками здійснює безпосе'
редньо Міністерство юстиції як го'
ловний розпорядник коштів.
У свою чергу кошти виконавчого
провадження складаються з: коштів
виконавчого збору, які було стягнуто з
боржника в порядку, встановленому
статтею 46 Закону; авансового внеску
стягувачів на проведення виконавчих
дій згідно зі ст. 48 Закону; стягнутих з
боржника витрат на проведення вико'
навчих дій; інших надходжень, що не
суперечать законодавству.
До витрат на організацію та прове'
дення виконавчих дій належать кош'
ти, витрачені на: 1) перевезення,
зберігання і реалізацію майна боржни'
ка; 2) оплату праці експертів, перекла'
дачів та інших осіб, залучених у вста'
новленому порядку до провадження
виконавчих дій; 3) поштовий переказ
стягувачеві стягнених аліментних сум;
4) розшук боржника, його майна або
розшук дитини; 5) оголошення в засо'
бах масової інформації; 6) інші необ'
хідні витрати для забезпечення належ'
ної організації виконання рішень орга'
нами державної виконавчої служби.
Про стягнення з боржника витрат,
пов’язаних із організацією та прове'
денням виконавчих дій, державний
виконавець виносить постанову, яка
затверджується начальником відпо'
відного відділу державної виконавчої
служби.
Таким чином, якщо аналізувати за'
значені вище положення законодавст'
ва, кошти, що отримуються від вико'
навчого збору, є коштами виконавчого
провадження, за рахунок яких (але не
виключно) здійснюється фінансуван'
ня витрат виконавчого провадження,
тобто витрат, що пов’язані з організа'
цією та проведенням виконавчих дій
щодо забезпечення примусового вико'
нання рішень. Тобто виконавчий збір
не є платою за державну послугу, але
виконавчим збором держава, дійсно,
компенсує певною мірою свої витрати
з примусового виконання судового
рішення.
Що стосується наділення виконав'
чого збору функцією штрафної санк'
ції, то, дійсно, виходячи з юридичних
підстав його нарахування, він може
розглядатися як своєрідна штрафна
санкція, яка застосовується у разі не'
виконання боржником у добровільно'
му порядку вимог виконавчого доку'
мента. А тому виконавчий збір підля'
гає примусовому стягненню, із дотри'
манням встановленої процедури та у
фіксованому розмірі.
У такому разі виконавчий збір
спричиняє майнових втрат боржни'
кові. Саме це, можливо, дало підстави
називати виконавчий збір видом май'
нової відповідальності боржника, який
не виконав без поважних причин у
строк, встановлений державним вико'
навцем для добровільного виконання
вимог виконавчого документа [2, 1].
Говорячи про майновий характер
виконавчого збору як санкції, що на'
кладається на боржника, який не ви'
конав без поважних причин у вставле'
ний строк вимог виконавчого доку'
мента, можна дискутувати щодо пра'
вової природи такої санкції. Адже
майновий характер притаманний
санкціям, які застосовуються і в ци'
вільних правовідносинах, і в госпо'
дарських, і в адміністративних, і в
фінансових тощо. Наприклад, доктор
юридичних наук В. Щербина зазначає,
що поняття господарсько'правової
відповідальності охоплює також май'
159• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
ПРАВОВА ПРИРОДА ВИКОНАВЧОГО ЗБОРУ: ФІНАНСОВО�ПРАВОВІ АСПЕКТИ
нові наслідки застосування санкцій.
І оскільки господарсько'правові
санкції є переважно економічно'юри'
дичними, тому в законодавстві визна'
чення «економічні» й «майнові» мо'
жуть вживатися як тотожні. Термін
«майнові санкції» є юридичним екві'
валентом терміна «економічні санк'
ції» і означає, що з точки зору форми
господарсько'правова відповідаль'
ність є юридичною відповідальністю
[6, 316].
У свою чергу цивілісти зазначають,
що цивільно'правовій відповідаль'
ності, як і кожній юридичній відпо'
відальності, властиві виховно'попере'
джувальна (превентивна), відновлю'
вальна (компенсаційна) та охоронна
функції, що зумовлюється її кваліфі'
кацією як виду охоронних цивільних
відносин [7, 205].
Застосування виконавчого збору не
є наслідком невиконання фінансового
обов’язку суб’єктом фінансових пра'
вовідносин. Він не виникає у зв’язку з
невиконанням боржником податково'
го обов’язку або обов’язку, що виникає
з кредитного, іпотечного договору то'
що. Законом чітко встановлено, що
підставою для стягнення виконавчого
збору є невиконання боржником ви'
конавчого документа у строк, установ'
лений для добровільного його вико'
нання.
Водночас виконавчий збір за своїм
призначенням, порядком зарахування
та витрачання підпадає під дію фінан'
сово'правових норм, зокрема норм
бюджетного та банківського права.
Підтвердженням зазначеної тези слу'
гують такі положення законодавства
стосовно виконавчого провадження.
Відповідно до Інструкції про прове'
дення виконавчих дій (п. 4.16.3) кош'
ти виконавчого збору перераховують'
ся до Державного бюджету України і
як фінансування надходять на спе'
ціальні реєстраційні рахунки для
обліку інших надходжень спеціально'
го фонду, що відкриті на ім’я Міністер'
ства юстиції України, регіональних
управлінь юстиції, районних, район'
них у містах, міських (міст обласного
значення), міськрайонних управлінь
юстиції в органах Державного казна'
чейства [8]. Порядок бухгалтерського
обліку депозитних сум, коштів вико'
навчого провадження та звітності про
них, а також порядок розподілу кош'
тів виконавчого збору визначається
Міністерством юстиції України.
Таким чином, кошти виконавчого
збору можуть належати до доходів
Державного бюджету. Під доходами
бюджету розуміються усі податкові, не'
податкові та інші надходження на без'
поворотній основі, справляння яких
передбачено законодавством України
(включаючи трансферти, дарунки,
гранти). Вони посідають центральне
місце у системі публічних доходів.
За Бюджетним кодексом України
доходи бюджету поділяються на: по'
даткові надходження; неподаткові
надходження; доходи від операцій з
капіталом та трансферти. Податкови'
ми надходженнями визнаються перед'
бачені податковими законами України
загальнодержавні й місцеві податки,
збори та інші обов’язкові платежі; не'
податковими надходженнями — дохо'
ди від власності та підприємницької
діяльності; адміністративні збори та
платежі, доходи від некомерційного та
побічного продажу; надходження від
штрафів та фінансових санкцій; інші
неподаткові надходження (ст. 9) [14].
Надходження від виконавчого збо'
ру за своєю природою можуть належа'
ти до неподаткових доходів Держав'
ного бюджету, оскільки виконавчий
збір не наділений за своєю правовою
природою ознаками, що приманні по'
даткам.
160 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
Г. Стаднік
Так, у теорії податкового права ви'
окремлюють кілька основних рис будь'
якого податку, зокрема: 1) податок ус'
тановлюється законно обраними пред'
ставниками народу, тобто законно
сформованим представницьким орга'
ном; 2) податок зараховується лише до
бюджету (до позабюджетних фондів
можуть зараховуватися не податки, а
інші обов’язкові платежі); 3) податок
обмежує право власності або інше за'
конне володіння (господарське відан'
ня, оперативне управління) шляхом
відчуження частини матеріальних благ
на користь публічних утворень; 4) він
соціально обумовлений; 5) беззво'
ротній; 6) безоплатний; 7) податок є за'
гальнообов’язковим; 8) має вартісний
(грошовий) характер; 9) базується на
принципах загальності, рівності,
співмірності, регулярності, рівномір'
ності; 10) є платежем, що має публіч'
ний характер [9, 67–68; 10, 120–121].
Аналіз правової природи виконав'
чого збору свідчить про те, що вико'
навчий збір має лише кілька рис, що
збігаються з податком. Так, він вста'
новлений законом, має вартісний
(грошовий) характер і зараховується
до бюджету. Натомість, за своїми
функціями він не збігається з функ'
ціями податків, позаяк не виконує
стимулюючої або регулюючої ролі.
Виконавчий збір може бути поверну'
тий у випадках, встановлених законо'
давством. Він не є загальнообов’язко'
вим, а пов’язується лише з настанням
певних юридичних фактів. Він зарахо'
вується до спеціального фонду бю'
джету і має цільове призначення,
оскільки витрачається на фінансуван'
ня витрат виконавчого провадження.
Крім того, виконавчому збору не
можуть бути притаманні у повному
обсязі такі принципи оподаткування,
як загальність, рівність, регулярність
або рівномірність.
За своєю правовою формою та еко'
номічним змістом податки та збори не
можуть розглядатися як тотожні. По'
даток є узаконеною формою відчужен'
ня власності юридичних та фізичних
осіб до бюджету відповідного рівня
(у розмірах і в строки, передбачені в
законі) на принципах обов’язковості,
безповоротності, індивідуальної без'
оплатності тощо. Що стосується збору,
то ним здебільшого є платіж, який стя'
гується переважно з платника держав'
ними органами за надання права брати
участь або використовувати як ма'
теріальні, так і нематеріальні об’єкти.
В юридичній літературі під збором ро'
зуміють обов’язковий платіж, який
сплачують юридичні та фізичні особи
за вчинення державними органами,
органами місцевого самоврядування,
їх посадовими особами дій, що мають
юридичне значення, або за надання
платникові спеціальних прав, видачу
дозволів, ліцензій, а також для забез'
печення функціонування системи за'
гальнообов’язкового державного пен'
сійного страхування підтримання
соціальної сфери розвитку [11, 165].
У західній юриспруденції під збо'
рами розуміють примусові виплати,
які обумовлені спеціальною метою та
характеризуються тим, що платник
або третя особа отримує певне зуст'
річне представлення, наприклад, пев'
ну перевагу у зв’язку зі сплатою збору
[12, 15].
Якщо аналізувати чинне законо'
давство України, то не всі збори мають
ознаки, що притаманні категорії «по'
даток, збір, інший обов’язковий
платіж». Адже вважається, що непо'
даткові обов’язкові платежі набувають
обов’язкового характеру після вклю'
чення їх Законом про державний бю'
джет на відповідний рік до дохідної
частини бюджету, або після включен'
ня до дохідної частини державного по'
161• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
ПРАВОВА ПРИРОДА ВИКОНАВЧОГО ЗБОРУ: ФІНАНСОВО�ПРАВОВІ АСПЕКТИ
забюджетного фонду, актом, яким за'
тверджується бюджет відповідного
фонду. Однак включити до дохідної
частини державного фонду можна ли'
ше уже встановлений неподатковий
платіж [9, 70].
У загальному вигляді виконавчий
збір є грошовими коштами, що стягу'
ються державними виконавцями із
суб’єктів виконавчого провадження —
боржників, які в добровільному по'
рядку у встановлені терміни не вико'
нують своїх зобов’язань у межах від'
критого виконавчого провадження.
Завдяки проведеному аналізу теоре'
тичної бази та чинних нормативно'
правових актів серед факторів, які
характеризують правову природу ви'
конавчого збору, можна назвати такі.
По'перше, правову основу вико'
навчого збору становлять: Закон
України «Про виконавче проваджен'
ня», у ст. 46 якого встановлено право
державних виконавців на стягнення
виконавчого збору у випадках, вста'
новлених законодавством, та згідно із
закріпленою процедурою; Закон Ук'
раїни «Про державну виконавчу служ'
бу». Правовий механізм виконавчого
збору розкривається у підзаконних
нормативно'правових актах, зокрема:
постановах Кабінету Міністрів «Про
затвердження Порядку використання
коштів виконавчого провадження та
виконавчого збору, стягнутого з борж'
ника» від 29 квітня 2004 р. № 554,
«Про заходи щодо підвищення ефек'
тивності діяльності органів державної
виконавчої служби» від 29 липня 2002
р. № 1087 (зі змінами), Інструкції
Міністерства юстиції України «Про
проведення виконавчих дій» від
15 грудня 1999 р. № 74/5 (зі змінами),
а також окремих правових актах упов'
новажених суб’єктів. Зокрема, сюди
належать листи Міністерства юстиції
України (наприклад, лист «Щодо
строку винесення постанови про стяг'
нення виконавчого збору» від 7 верес'
ня 2006 р. № 25'2/256/7), листи
Національного банку України (лист
«Про прийняття до виконання розра'
хункових документів від органів Дер'
жавної виконавчої служби» від
13 грудня 2001 р. № 25'111/2002'7659,
лист «Щодо стягнення з рахунків
клієнтів банків сум виконавчого
збору» від 19 листопада 1999 р.
№ 18'212/3251'9184) тощо.
По'друге, виконавчий збір є дохо'
дом Державного бюджету, але він не
може розглядатися як власний дохід
Державного бюджету, що наділений
рисами податкових платежів. Він не є
фіскальним доходом загального фон'
ду Державного бюджету, що має
постійний характер. Натомість, зважа'
ючи на свою природу, виконавчий збір
зараховується до спеціального фонду
бюджету і має цільове призначення,
оскільки частина коштів від його над'
ходження використовується на фінан'
сування витрат виконавчого прова'
дження.
По'третє, при визначенні розміру
виконавчого збору використовується
змішана система обрахунку. Викорис'
товуються як пропорційні ставки
(10 % від фактично стягненої суми або
вартості майна боржника, яке переда'
не стягувачу за виконавчим докумен'
том), так і тверді (фіксовані) розміри
(20 неоподатковуваних мінімумів до'
ходів громадян з боржника'громадя'
нина і 50 неоподатковуваних міні'
мумів доходів громадянина з боржни'
ка — юридичної особи при невико'
нанні рішення немайнового характе'
ру). Крім того, законом закріплено, що
у разі, коли стягнутої з боржника суми
недостатньо для повного задоволення
вимог стягувача, виконавчий збір
сплачується пропорційно від стягну'
тої суми.
162 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
Г. Стаднік
По'четверте, право на стягнення
виконавчого збору пов’язується з
юридичним фактом, яким буде не дія,
а бездіяльність боржника. У цій ознаці
визначена каральна, фіскальна функ'
ція виконавчого збору.
По'п’яте, стягнення виконавчого
збору не завжди здійснюється у межах
виконавчого провадження, у зв’язку з
яким він виник. Зокрема, відповідно
до ч. 7 ст. 46 Закону України «Про ви'
конавче провадження» у разі, коли ви'
конавче провадження закінчено, а ви'
конавчий збір не стягнуто, постанова
про стягнення виконавчого збору
виділяється в окреме провадження і
підлягає виконанню в порядку, вста'
новленому Законом.
По'шосте, законом встановлено ви'
падки звільнення від сплати виконав'
чого збору як за суб’єктивним, так і
об’єктивним складом. Зокрема, згідно
з ч. 2 ст. 46 Закону України «Про вико'
навче провадження» виконавчий збір
не стягується зі страховиків, які
здійснюють державне обов'язкове осо'
бисте страхування, при виконанні дер'
жавними виконавцями рішень про
стягнення коштів за державним обо'
в’язковим особистим страхуванням, а
також з осіб, звільнених від його спла'
ти згідно із законодавством, а також за
виконавчими документами про конфіс'
кацію майна, стягнення періодичних
платежів, стягнення виконавчого збо'
ру, накладення арешту на майно для
забезпечення позовних вимог.
По'сьоме, законом передбачено
можливість повернення виконавчого
збору, що робить його відмінним від
податку та багатьох обов’язкових пла'
тежів, яким притаманна така ознака,
як беззворотність. Відповідно до ч. 6
ст. 46 Закону України «Про виконавче
провадження» у разі закриття вико'
навчого провадження у зв'язку зі ска'
суванням рішення, що підлягало вико'
нанню на основі виконавчого доку'
мента, виконавчий збір повертається
боржникові.
По'восьме, правом стягнення вико'
навчого збору наділена державна ви'
конавча служба та її посадові особи.
Законом встановлено процедуру, якої
необхідно чітко дотримуватися для
того, щоб такий збір стягнути. Законо'
давством не встановлено винятків сто'
совно закріплення такого права за
іншими органами державної влади або
посадовими особами.
По'дев’яте, сплата виконавчого
збору забезпечується примусовою
силою держави. За несплату виконав'
чого збору, порушення термінів спла'
ти винна особа притягується до
відповідальності згідно із законом
(ч. 3 ст. 6 Закону України «Про вико'
навче провадження»).
По'десяте, постанова про стягнен'
ня виконавчого збору може бути як
оскаржена, так і скасована в установ'
леному законом порядку. Зокрема,
згідно з ч. 5 ст. 46 Закону постанова
про стягнення виконавчого збору не
пізніше, ніж наступного дня після її
винесення надсилається боржнику і
може бути оскаржена до суду в 10'ден'
ний строк. У свою чергу частинами 8,
9 цієї ж статті визначені випадки, коли
постанова державного виконавця про
стягнення виконавчого збору можу
бути скасована начальником відповід'
ного органу державної виконавчої
служби (ч. 8 — за заявою боржника,
ч. 9 — за поданням державного вико'
навця). На відміну від цього, посадові
особи інших органів державної влади
(наприклад, податкових органів, мит'
них органів, управління загальнодер'
жавних цільових фондів тощо) не
наділені правом в односторонньому
порядку приймати рішення щодо ска'
сування обов’язкового платежу із його
платника. Таке скасування може вста'
163• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
ПРАВОВА ПРИРОДА ВИКОНАВЧОГО ЗБОРУ: ФІНАНСОВО�ПРАВОВІ АСПЕКТИ
новлюватися виключно на рівні піль'
ги чи звільнення та бути закріпленим
у відповідному законі.
Водночас дослідження правової
природи виконавчого збору доводить,
що йому притаманні риси, що характе'
ризують обов’язкові платежі публіч'
ного характеру.
Враховуючи те, що існує велика
кількість різноманітних платежів, які
сплачуються як юридичними, так і
фізичними особами, і які мають харак'
тер податків, зборів, плат тощо, не'
обхідно чітко встановлювати критерії
розмежування, в яких випадках такий
платіж може розцінюватися як обо'
в’язковий, а в яких — як плата за по'
слугу приватноправового характеру.
Оскільки і перші, і другі зараховують'
ся до бюджету, але мають різну право'
ву природу.
Серед науковців висловлюється
думка, що обов’язковий платіж, на
відміну від інших, має законодавчу
форму встановлення, недотримання
якої спричиняє невизнання платни'
ком обв’язку сплачувати платіж. Так,
якщо в нормативному акті: 1) на дер'
жавний орган покладено обов’язок
здійснити на користь заявника певні
дії; 2) державному органу не надано
права визначати умови, за яких ці дії
будуть здійснені, а саме: визначати
розмір платежу, строки його внесення,
то сплачений у зв’язку зі здійсненням
таких дій платіж є обов’язковим для
платника і має публічно'правовий ха'
рактер [9, 77]. У свою чергу на відміну
від виконання функціональних обо'
в’язків державним органом цивільно'
правова послуга не може мати приму'
сового характеру для суб’єкта, який
надає таку послугу [13, 40].
В юридичній літературі обов’язкові
платежі розглядаються як урегульо'
вані нормами права платежі публічно'
правового характеру, що є регулярним
джерелом формування державних
централізованих грошових фондів
(держави та місцевого самоврядуван'
ня) та обов’язковість сплати яких за'
безпечена примусовою силою держа'
ви [9, 75].
Як доводить здійснений вище
аналіз, виконавчий збір має елементи,
що притаманні обов’язковим плате'
жам, зокрема: об’єкт платежу, платник,
розмір. На рівні закону щодо нього де'
талізується процедура справляння та
встановлюються пільги. Для виконав'
чого збору характерна така ознака, що
притаманна всім видам та групам
обов’язкових платежів, як їх регуляр'
ний характер. І хоча цей платіж не є
регулярним для платника, тобто для
боржника, який не виконав своєчасно
своє зобов’язання за виконавчим до'
кументом (оскільки для нього він має
одноразовий характер, що пов’я'
зується із неналежною поведінкою),
для самого бюджету надходження від
виконавчого збору мають регулярний
характер. Водночас цілий ряд ознак,
що притаманні виконавчому збору, ро'
бить його відмінним від обов’язкових
платежів податкового характеру.
Надходження від виконавчого збо'
ру є постійним джерелом поповнення
дохідної частини Державного бюдже'
ту як централізованого грошового
фонду (незалежно від того, що відпо'
відно до підзаконних нормативно'пра'
вових актів такі надходження зарахо'
вуються до спеціального фонду бю'
джету). Саме усе наведене вище дає
підстави розглядати виконавчий збір
як неподатковий дохід бюджету, що
має публічно'правовий характер.
164 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
Г. Стаднік
ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ
1. Про виконавче провадження : Закон України від 21 квітня 1999 р. № 606/XIV // Відомості Вер/
ховної Ради України. — 1999. — № 24. — Ст. 207 (зі змінами).
2. Авторгов А. Виконавчий збір : проблемні аспекти // Юридична газета. — № 3 (3). — 2003. —
20 серп.
3. Про порядок використання коштів, отриманих органами державної влади від надання ними по/
слуг відповідно до законодавства, та їх розміри : Постанова Кабінету Міністрів України від
25 червня 2001 р. № 702 // Офіційний вісник України. — 2001. — № 26. — Ст. 1178 (зі змінами).
4. Про державну виконавчу службу : Закон України від 24 березня 1998 р. № 202/98/ВР // Відомості
Верховної Ради України. — 1998. — № 36–37. — Ст. 243 (зі змінами).
5. Про внесення змін до законів України «Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче
провадження» : Закон України від 10 липня 2003 р. № 1095/ІV // Відомості Верховної Ради
України. — 2004. — № 6. — Ст. 37.
6. Щербина В. С. Господарське право : підруч. — 3/тє вид., перероб. і допов. — К., 2007. — 656 с.
7. Харитонов О. Є. Нариси теорії цивілістики (поняття та концепти) : моногр. — О., 2008. — 464 с.
8. Про затвердження Інструкції про проведення виконавчих дій : наказ Міністерства юстиції
України від 15 грудня 1999 р. № 74/5, зареєстровано в Мін’юсті України вiд 15 грудня 1999 р.
№ 865/4158 (зі змінами, внесеними згідно з наказами Міністерства юстиції від 4 грудня 2000 р.
№ 62/5; від 21 квітня 2005 р. № 40/5, від 5 вересня 2008 р. № 1507/5) // Офіційний вісник
України. — 1999. — № 51. — С. 102.
9. Пришва Н. Ю. Правові проблеми регулювання обов’язкових платежів : моногр. — К., 2003. —
280 с.
10. Кучерявенко М. П. Податкове право України. Академічний курс. — К., 2008. — 701 с.
11. Фінансова енциклопедія / Л. К. Воронова, І. Б. Заверуха, Н. Ю. Пришва та ін. ; за заг. ред. д/ра
юрид. наук О. П. Орлюк / [Л. К. Воронова, І. Б. Заверуха, Н. Ю. Пришва, О. П. Орлюк]. — К.,
2008. — 472 с.
12. Польссон Р. Введение в шведское налоговое право : пер. со швед. / под ред. д/ра юрид. наук
Д. В. Винницкого / [Р. Польссон, Д. В. Винницкий]. — М. ; Екатеринбург, 2006. — 168 с.
13. Карасев М. Н. Некоторые проблемы российского законодательства о налогах и сборах // Жур/
нал российского права. — 2001. — № 7. — С. 36–46.
14. Науково:практичний коментар до Бюджетного кодексу України / кол. авт. : В. І. Антипов,
Л. К. Воронова, Н. В. Воротіна та ін. ; заг. ред. проф. П. В. Мельника ; ДПА України ; Нац. акад.
держ. податк. служби України / [В. І. Антипов, Л. К. Воронова, Н. В. Воротіна, П. В. Мельник
та ін.]. — К., 2003. — 240 с.
Видавничий Дім «Ін Юре» пропонує:
Україна. Закони. Бюджетний кодекс України ; Митний
кодекс України : офіц. вид. : із змінами та допов. станом на
1 берез. 2007 р. / М�во юстиції України. — К. : Вид. Дім
«Ін Юре», 2007. — 352 с.
Замовляйте видання за телефонами:
0(44) 537%51%20, 537%51%21
або електронною поштою
sales@inyure.kiev.ua
http://shop.inyure.kiev.ua
|