Конституційний принцип єдиного громадянства
Gespeichert in:
| Datum: | 2009 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
2009
|
| Schriftenreihe: | Право України |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28746 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Конституційний принцип єдиного громадянства / І. Толкачова // Право України. — 2009. — № 11. — С. 196-200. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-28746 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-287462011-11-19T12:21:38Z Конституційний принцип єдиного громадянства Толкачова, І. Трибуна молодого вченого 2009 Article Конституційний принцип єдиного громадянства / І. Толкачова // Право України. — 2009. — № 11. — С. 196-200. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 0132-1331 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28746 uk Право України Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Трибуна молодого вченого Трибуна молодого вченого |
| spellingShingle |
Трибуна молодого вченого Трибуна молодого вченого Толкачова, І. Конституційний принцип єдиного громадянства Право України |
| format |
Article |
| author |
Толкачова, І. |
| author_facet |
Толкачова, І. |
| author_sort |
Толкачова, І. |
| title |
Конституційний принцип єдиного громадянства |
| title_short |
Конституційний принцип єдиного громадянства |
| title_full |
Конституційний принцип єдиного громадянства |
| title_fullStr |
Конституційний принцип єдиного громадянства |
| title_full_unstemmed |
Конституційний принцип єдиного громадянства |
| title_sort |
конституційний принцип єдиного громадянства |
| publisher |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Трибуна молодого вченого |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/28746 |
| citation_txt |
Конституційний принцип єдиного громадянства / І. Толкачова // Право України. — 2009. — № 11. — С. 196-200. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
| series |
Право України |
| work_keys_str_mv |
AT tolkačovaí konstitucíjnijprincipêdinogogromadânstva |
| first_indexed |
2025-07-03T08:54:36Z |
| last_indexed |
2025-07-03T08:54:36Z |
| _version_ |
1836615338597285888 |
| fulltext |
196 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
© І. Толкачова, 2009
КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРИНЦИП
ЄДИНОГО ГРОМАДЯНСТВА
І. ТОЛКАЧОВА
Український державний університет
фінансів та міжнародної торгівлі
Стаття 4 Конституції України го'
ворить про те, що в Україні
існує єдине громадянство. Від'
повідно до п. 1 ст. 2 Закону України
«Про громадянство» принцип єдиного
громадянства держави Україна ви'
ключає можливість існування грома'
дянства адміністративно'територіаль'
них одиниць України. Це означає не'
можливість наявності громадянства
АР Крим, м. Києва або Севастополя,
чи будь'якої області. Єдине громадян'
ство є невід’ємною умовою існування
незалежної унітарної держави. Якщо
громадянин України набув громадян'
ство (підданство) іншої держави або
держав, то у правових відносинах з
Україною він визнається лише грома'
дянином України. Якщо іноземець на'
був громадянство України, то у право'
вих відносинах з Україною він
визнається лише громадянином
України [3]. Це означає, що держава не
бере до уваги наявність у такої особи
громадянства (підданства) іншої дер'
жави і ставиться до неї як до свого гро'
мадянина, визнаючи за ним права та
покладаючи відповідні обов’язки. Але
якщо громадянин України після до'
сягнення ним повноліття добровільно
набув громадянство іншої держави, то
він втрачає українське громадянство.
Відповідно до п. 1 ст. 19 Закону
України «Про громадянство України»
«добровільним набуттям громадянст'
ва іншої держави вважаються всі
випадки, коли громадянин України
для набуття громадянства іншої дер'
жави повинен був звертатися із
заявою чи клопотанням про таке на'
буття відповідно до порядку, встанов'
леного національним законодавством
держави, громадянство якої набуто».
Дослідженням принципів грома'
дянства України та інституту грома'
дянства України в цілому займалися
такі видатні вчені, як Р.Б. Бедрій [1],
Ю. Боярс [2], Л. Воєводін, Д. Злато'
польський [4], С. Косаков [6], О. Ло'
тюк [7], В. Мелащенко [8], Ю. Тодика
[10], П. Чалий [11].
У Законі України «Про громадян'
ство» [3] зафіксовано, що громадянст'
во в Україні, незалежно від його набут'
тя, є рівним і єдиним. Незалежно від
того, чи мають громадяни свій статус
громадянства від народження, чи вони
набули його на інших підставах, усі
громадяни України користуються
рівними правами і є рівними перед за'
коном.
Визнання Конституцією України
єдиного громадянства в Україні є од'
ним із суттєвих принципів грома'
дянського суспільства, умовою існу'
вання міцної суверенної української
держави, яка будується на демокра'
тичних і правових засадах. Консти'
туційне положення покликане забез'
печити єдиний правовий статус для
всіх громадян, які мешкають на тери'
торії України та мають українське гро'
мадянство. Заборонена можливість
юридичних утисків громадян, які
прийняли громадянство інших дер'
жав, але мають помешкання на тери'
торії України. З моменту прийняття
Конституції України, яка набула чин'
197• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРИНЦИП ЄДИНОГО ГРОМАДЯНСТВА
ності, встановлення принципу єдино'
го громадянства в Україні зумовлює
однакове розуміння кожною людиною
своєї причетності до долі незалежної
держави — України.
Важливим є те, що зникло підґрун'
тя політичних і юридичних колізій,
які існують у тих державах, де консти'
туціями і законами визнається інсти'
тут подвійного громадянства, наприк'
лад США, Канада, Іспанія, Швейцарія
та ін. Такий інститут породжує дуже
велику кількість суперечностей, зако'
нодавчих неузгоджень внаслідок неод'
накового обсягу прав і свобод, якими
біпатрид (тобто особа з подвійним гро'
мадянством) можуть реально користу'
ватися за місцем мешкання, і тими, за
яким вони мають право отримувати за'
хист відповідно до правопорядку, що
діє на їх етнічній батьківщині, грома'
дянами якої вони також визнаються.
Керуючись такими принципами, у
практиці міждержавних відносин
склалась тенденція уникати застосу'
вання інституту подвійного громадян'
ства, а користуватися ним тільки на ос'
нові двосторонніх угод.
Можна зазначити те, що у багатьох
країнах законодавство про громадян'
ство переважно або частково заснова'
но на так званому jus soli («право ґрун'
ту»), що надає вирішальне значення
факту народження особи на території
цієї держави. Такий підхід, природно,
спричиняє численні ситуації подвій'
ного громадянства. У США і Канаді
діти імігрантів (а у Великій Бри'
танії — майже всі), які там народили'
ся, при народженні отримують грома'
дянство відповідних держав. Діти
імігрантів, що народилися у Франції,
зазвичай набувають французького
громадянства після досягнення 18'річ'
ного віку за тієї умови, якщо вони до
цього моменту ще живуть на фран'
цузькій території. Проте в кожній з на'
званих чотирьох країн майже всі ці діти
матимуть щонайменше ще одне грома'
дянство. Річ у тому, що в більшості
країн еміграції закони про громадянст'
во засновані на jus sanguinis («право
крові»), тобто на критерії походження:
тому діти іммігрантів отримують гро'
мадянство батьків, незважаючи на те,
що народилися в іншій країні.
Подвійне громадянство (біпат'
ризм), як і безгромадянство (апат'
ризм), слід розглядати як негативні
явища. Й. Кунц розглядав біпатриз як
нетерпиме явище, що містить супереч'
ності як джерело серйозних міжнарод'
них конфліктів [2]. Німеччина та
Швеція мають жорсткі обмеження
подвійного громадянства. Але і в цих
державах кількість осіб з подвійним
громадянством досить істотна. За на'
явними статистичними даними, у
Німеччині натуралізація імігрантів
майже в кожному третьому випадку
приводить до подвійного громадянст'
ва, тому що допускаються численні
винятки з правил, відповідно до яких
умовою натуралізації є відмова від по'
переднього громадянства. У свою чер'
гу, у Польщі останній президент Дру'
гої республіки (1918–1939 рр.) мав,
крім громадянства Польщі, громадян'
ство Швейцарії, куди і вирушив після
вторгнення у Польщу гітлерівських
військ [5, 129–130].
Розповсюдження подвійного гро'
мадянства стимулюється також харак'
терними для нашого часу великими
переміщеннями біженців. Біженці, як
правило, натуралізуються частіше та
швидше, ніж інші імігранти, та від них
лише у рідких випадках вимагається
відмова від попереднього громадянст'
ва як попередня умова натуралізації.
Реально існуюча кількість осіб, які
мають подвійне громадянство, не вста'
новлена, але відомо, що таких людей
багато та з часом їх кількість зростає.
198 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
І. Толкачова
Зокрема причинами виникнення біпа'
тризму є територіальні зміни, міграція
населення та розходження законо'
давств держав про порядок набуття та
втрати громадянства. Усунення по'
двійного громадянства можливе за
допомогою як внутрішньодержавних,
так і міжнародно'правових засобів [1,
116].
Єдине громадянство проголошено
в Конституції України як існуюче, що
дає можливість застосовувати юри'
дичні внутрішньодержавні механізми
захисту прав і свобод громадянина за
їх тісної взаємодії з міжнародно'пра'
вовими процедурами захисту прав і
законних інтересів усіх громадян, ви'
робленими та застосовуваними в
міжнародному співтоваристві.
Єдине громадянство в Україні є
умовою стабільності політичної і
соціальної ситуації в країні, усуває мо'
ральну напругу, національну кон'
фронтацію людей, які на засадах
спільної патріотичної мети і солідар'
ності будують незалежну державу —
Україну. Встановивши принцип
єдиного громадянства, Конституція
України вносить цим упорядкованість
і врегульованість у суспільні процеси.
У свою чергу, це дає можливість коор'
динувати й узгоджувати інтереси
різних соціальних груп і політичних
сил, підводити правову основу під
складну систему зв'язків і відносин
людей у суспільстві. Тому світова
практика йде шляхом негативного
відношення до біпатризму, тобто
наявності осіб з подвійним громадян'
ством [9, 40].
Законодавство України дає мож'
ливість особам, які проживають на
території України, отримати грома'
дянство України і володіти всіма кон'
ституційними правами і свободами,
відповідними обов'язками громадяни'
на України. Наше законодавство
керується тим, що кожний має право
набути та вийти з громадянства
України відповідно до Закону. Також є
суттєвим те, що при цьому не беруться
до уваги походження, соціальне поло'
ження, расова та національна на'
лежність, стать, освіта, відношення до
релігії, політичні та інші переконання.
Належність особи до громадянства
України дає змогу брати участь в
управлінні державними справами, у
всеукраїнському та місцевих референ'
думах, вільно обирати та бути обрани'
ми до органів дежавної влади та орга'
нів місцевого самоврядування (ст. 38
Конституції України) та інші приві'
легії.
Тому законодавство України про
громадянство спрямоване на скоро'
чення випадків біпатризму (подвійно'
го громадянства) та апатризму (без'
громадянства). Україною було укладе'
но численні міжнародні договори з
цього приводу. Одним із прикладів є
Договір між Україною та Республікою
Узбекистан про запобігання виник'
ненню випадків подвійного громадян'
ства, підписаний 15 грудня 1996 р. та
ратифікований 13 липня 1999 р. [9,
225–230].
Гаазька конвенція від 12 квітня
1930 р. керувалася невизнанням по'
двійного громадянства і рекомендува'
ла ставитись до біпатридів як до осіб,
що мають лише одне громадянство.
При цьому пропонувалося визначати
громадянство або за місцем «звичай'
ного чи переважного проживання»,
або за принципом «ефективного» гро'
мадянства, тобто за громадянством
тієї держави, з якою особа більш тісно
пов’язана і де вона реально використо'
вує всі свої права чи переважну
більшість з них (ст. 5 Конвенції).
30 серпня 1961 р. у Нью'Йорку була
ухвалена Конвенція про скорочення
безгромадянства. 6 травня 1963 р.
199• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРИНЦИП ЄДИНОГО ГРОМАДЯНСТВА
країни — члени Ради Європи також
підписали Конвенцію про скорочення
випадків багатогромадянства та про
військову повинність у випадках бага'
тогромадянства. Так, 24 листопада
1977 р. Радою Європи було ухвалено
Додатковий протокол до зазначеної
Конвенції та внесено до неї поправки.
Підсумовуючи зазначене, можна
дійти висновку, що єдине громадянст'
во в Україні — це міцний правовий
зв’язок людини з державою, що зумов'
лено сукупністю їх взаємних прав,
обов’язків і відповідальності. Такий
зв’язок ґрунтується на визначеній дер'
жавою наявності в людини, яка
проживає в Україні, основних прав і
свобод, гарантує повагу до гідності
громадянина, що регулюється законом
відповідно до міжнародно'правових
актів. Громадянство є одним із най'
більш важливих прав людини, осно'
вою правового статусу особи як всере'
дині будь'якої держави, так і в міжна'
родному спілкуванні. Тільки за посе'
редництвом громадянства виникає
міцний і стійкий у просторі і часі
політико'правовий зв’язок між держа'
вою та окремою особою, який дає
індивіду і державі право на повне ви'
користання всіх переваг, що виплива'
ють з їхніх взаємних прав та обо'
в’язків. В оптимальних умовах лише
на основі громадянства певної держа'
ви окрема особа може скористатися
максимальним рівнем прав, гаранто'
ваних цим громадянством, як у дер'
жаві, так і в міжнародному спілку'
ванні. Як апатризм, так і біпатризм
порушують цей оптимальний режим
регулювання правового статусу інди'
віда, тому вони є небажаними явища'
ми. Апатризм часто є передумовою
значних обмежень в правах, а біпат'
ризм призводить до нечіткості та супе'
речностей у визначенні правового ста'
тусу осіб із подвійним громадянством
та до конфліктів у міждержавних
відносинах. У зв’язку зі згаданими
причинами держави за допомогою
внутрішньодержавних, а також міжна'
родно'правових засобів намагаються
усунути негативні правові наслідки як
апатризму, так і біпатризму.
Розглянувши основні теоретичні
підвалини інституту громадянства та
договірно'правову базу, на якій цей
інститут ґрунтується, можемо відзна'
чити факт невеликої кількості міжна'
родних угод світового характеру, що
відповідно спричиняє колізії законів
про громадянство різних держав та
міжнародного права. Щодо україн'
ського законодавства, то серед інсти'
туцій конституційного права нашої
держави інститут громадянства є од'
ним із найважливіших правових інсти'
тутів. У нормах вітчизняного законо'
давства, що регулюють цей інститут, у
цілому відображені положення міжна'
родних документів з питань громадян'
ства, а також враховано позитивний
досвід законодавчого регулювання за'
значених питань в інших державах.
Розглянувши основні проблеми
громадянства, що зустрічаються у
практиці міжнародного права, можемо
зазначити, що незважаючи на нама'
гання міжнародної спільноти усунути
конфліктні питання з цього приводу,
колізії усе ж трапляються, зокрема,
через конфлікти внутрішніх законо'
давств держав між собою та з міжна'
родним правом. Тому це питання
потребує ширшого доопрацювання на
міжнародній арені.
Найбільш вдалою спробою усунен'
ня негативних правових наслідків
подвійного громадянства та безгрома'
дянства слід вважати договір між
скандинавськими країнами 1969 р.
Система договорів з питань громадян'
ства між розвиненими країнами безпе'
рервно вдосконалюється та онов'
200 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
І. Толкачова
люється. Найбільш позитивною об'
ставиною є те, що діалектичний розви'
ток цієї договірної системи, власне,
ніколи не зупинявся.
Проте слід зазначити, що загальний
рівень міжнародно'правового регулю'
вання питань громадянства на основі
універсальних норм все ще досить
низький. У міжнародному праві ви'
роблено цілий ряд прогресивних норм
у сфері громадянства, що мають ха'
рактер звичаїв та користуються широ'
ким або навіть загальним визнанням,
але їхня універсальна кодифікація в
рамках ООН поки що не здійснена,
незважаючи на те, що така необхід'
ність існує, оскільки колізії законів
про громадянство різних держав про'
довжують викликати ускладення у
міждержавних відносинах.
Усунення існуючих міждержавних
суперечностей можливе шляхом роз'
ширення — за умови поваги законо'
давства кожної держави — міжнарод'
ного співробітництва у здійсненні со'
ціальних, політичних та особистісних
прав людини, до яких саме і належать
права у сфері громадянства.
ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ
1. Бедрій Р. Б. Конституційно/правові основи громадянства України : моногр. — Л., 2006. — 164 с.
2. Боярс Ю. Р. Вопросы гражданства в международном праве. — М., 1986. — 157 с.
3. Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 13. — Ст. 65.
4. Воеводин Л. Д., Златопольский Д. Л. Государственное право зарубежных социалистических
стран : учеб. — 3/е изд. — М., 1984. — 368 с.
5. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Общая часть. — М., 1996.
6. Косаков С. К. Конституционные основы советского гражданства. — Фрунзе, 1984. — 96 с.
7. Лотюк О. С. Принципи громадянства України відповідно до Конституції України // Право
України. — 1998. — № 7. — С. 9.
8. Мелащенко В. Ф. Принципи громадянства України // Право України. — 1992. — № 7. —
С. 12–14.
9. Науково/практичний коментар Закону України «Про громадянство України». — К., 2002. —
251 с.
10. Тодика Ю. М. Громадянство України : конституційно/правовий аспект : навч. посіб. — Х.,
2002. — 254 с.
11. Чалий П. Ф. Елемент державності — інститут громадянства // Політика і час. — 2001. — № 1. —
С. 38–46.
|