Відомий український історик-декабристознавець Володимир Варламович Міяковський (до 120-річчя з дня народження)
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2009
|
| Назва видання: | Декабристи в Україні: дослідження й матеріали |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/29778 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Відомий український історик-декабристознавець Володимир Варламович Міяковський (до 120-річчя з дня народження) / Є Луняк // Декабристи в Україні: дослідження й матеріали. — 2009. — Т. 6. — С. 177-184. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-29778 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-297782011-12-27T23:07:33Z Відомий український історик-декабристознавець Володимир Варламович Міяковський (до 120-річчя з дня народження) Луняк, Є Історіографія декабристського руху 2009 Article Відомий український історик-декабристознавець Володимир Варламович Міяковський (до 120-річчя з дня народження) / Є Луняк // Декабристи в Україні: дослідження й матеріали. — 2009. — Т. 6. — С. 177-184. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. XXXX-0088 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/29778 uk Декабристи в Україні: дослідження й матеріали Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історіографія декабристського руху Історіографія декабристського руху |
| spellingShingle |
Історіографія декабристського руху Історіографія декабристського руху Луняк, Є Відомий український історик-декабристознавець Володимир Варламович Міяковський (до 120-річчя з дня народження) Декабристи в Україні: дослідження й матеріали |
| format |
Article |
| author |
Луняк, Є |
| author_facet |
Луняк, Є |
| author_sort |
Луняк, Є |
| title |
Відомий український історик-декабристознавець Володимир Варламович Міяковський (до 120-річчя з дня народження) |
| title_short |
Відомий український історик-декабристознавець Володимир Варламович Міяковський (до 120-річчя з дня народження) |
| title_full |
Відомий український історик-декабристознавець Володимир Варламович Міяковський (до 120-річчя з дня народження) |
| title_fullStr |
Відомий український історик-декабристознавець Володимир Варламович Міяковський (до 120-річчя з дня народження) |
| title_full_unstemmed |
Відомий український історик-декабристознавець Володимир Варламович Міяковський (до 120-річчя з дня народження) |
| title_sort |
відомий український історик-декабристознавець володимир варламович міяковський (до 120-річчя з дня народження) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Історіографія декабристського руху |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/29778 |
| citation_txt |
Відомий український історик-декабристознавець Володимир Варламович Міяковський (до 120-річчя з дня народження) / Є Луняк // Декабристи в Україні: дослідження й матеріали. — 2009. — Т. 6. — С. 177-184. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
| series |
Декабристи в Україні: дослідження й матеріали |
| work_keys_str_mv |
AT lunâkê vídomijukraínsʹkijístorikdekabristoznavecʹvolodimirvarlamovičmíâkovsʹkijdo120ríččâzdnânarodžennâ |
| first_indexed |
2025-07-03T10:03:20Z |
| last_indexed |
2025-07-03T10:03:20Z |
| _version_ |
1836619662549319680 |
| fulltext |
177
Євген Луняк
ВІДОМИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ІСТОРИК-
ДЕКАБРИСТОЗНАВЕЦЬ
ВОЛОДИМИР ВАРЛАМОВИЧ МІЯКОВСЬКИЙ
(до 120-річчя з дня народження)
Ім’я Володимира Варламовича Міяковського недостатньо
відомо науковому загалу в Україні. Проте кожен сумлінний дослідник
історії суспільно-політичних рухів в Україні ХІХ ст., зокрема,
декабризму, діяльності Кирило-Мефодіївського товариства, творчості
діячів вітчизняної культури, не може обійти того величезного
доробку, який зробив цей історик. В добу так званого “розстріляного
відродження”, тобто в 1920-х роках, професора Міяковського
відзначали, як одного з найвідоміших українських літературознавців,
архівістів, істориків культури. Однак, ставши жертвою сталінських
репресій, а згодом змушений залишити Батьківщину та виїхати на
чужину, Міяковський був приречений до забуття комуністичною
радянською владою. Ім’я цього видатного науковця віднині було
табуйоване для радянських істориків або дозволялося його
згадувати лише в негативному контексті. Втім Володимир
Варламович продовжував свою плідну наукову роботу і за межами
України, поповнивши плеяду видатних українських діаспорних
істориків.
Наведемо оглядовий життєпис цього науковця. Володимир
Варламович (інколи вказують Варлаамович) Міяковський народився
у місті Ковелі на Волині 18 липня (6 липня за старим стилем) 1888 р.
в дворянській родині. Його батько був мировим посередником
Ковельського повіту, почесним мировим суддею. Мати, Ольга
Леонтіївна (у дівоцтві Лятошинська) доводилась рідною тіткою
відомому українському композиторові Борису Лятошинському,
сестрою його батька. Отже, Володимир Міяковський і Борис
Лятошинський були двоюрідними братами [1].
В 1896 р. після смерті батька Міяковські переїхали до
Житомира. Приязні стосунки зав’язалися у них з родиною Косачів,
зокрема, Володимир був ровесником молодшої сестри геніальної
Лесі Українки Ізидори Косач (у заміжжі – Борисової). Тут у Житомирі
Володимир пішов до гімназії, пізніше продовжив навчання у київській
гімназії, де викладав історію його дядько Микола Леонтійович
Лятошинський. Серед відомих гімназистів того часу, що навчалися у
178
цьому ж закладі можна назвати відомого українського
літературознавця Миколу Зерова, історика та політика Олександра
Шульгина, які завершили навчання через два роки після
Міяковського [2].
В 1906 р., коли по всій імперії вирувала перша революція,
Міяковський закінчив гімназію зі срібною медаллю й того ж року
поступив на юридичний факультет Київського університету святого
Володимира, проте через рік переїхав до столичного Петербурзького
університету. Спочатку юнак навчався на економічному відділі
юридичного факультету, а згодом, по двох роках навчання перевівся
до літературного відділу історико-філологічного факультету. У
Петербурзі він познайомився з багатьма відомими людьми. Серед
викладачів Міяковського були Лев Йосипович Петражицький, відомий
юрист, один з засновників психологічної школи права, Михайло
Іванович Туган-Барановський, у майбутньому – міністрів фінансів
Української Центральної Ради. Товаришем у навчанні у Міяковського
був майбутній шевченкознавець Павло Іванович Зайцев. А невдовзі
Володимир познайомився і з “батьком української історії” Михайлом
Сергійовичем Грушевським, під керівництвом якого Міяковський
копіював польські документи ХVІІ ст. в архіві імператорської
публічної бібліотеки. Праці молодого історика-літературознавця
почали друкуватися у наукових виданнях, зокрема у відомому
журналі “Голос минувшего” [3].
Однак у січні 1911 р. за участь у студентській демонстрації,
присвяченій пам’яті видатного письменника Льва Толстого,
Міяковський був заарештований і виключений з університету. Тільки
майже через рік, за підтримки викладачів, що знали його як
сумлінного студента та перспективного науковця, Міяковському
вдалося відновитися на навчанні й закінчити університет у 1913 р.
Згодом він пройшов іще й річні педагогічні курси, після чого отримав
кваліфікацію вчителя російської мови та літератури. Деякий час
вчителював. Проте Російська імперія поринула у вир світової війни. У
важких воєнних умовах Міяковський намагався продовжувати свої
дослідження, збираючи й опрацьовуючи архівні документи.
В 1915 р. Володимир Варламович одружився з Інною
Леонтіївною Голошвіловою (Голошвілі), яка була на півроку старшою
від нього. Незважаючи на грузинське прізвище, дівчина народилася в
українському Переяславі, а, отже, була близька до української
культури.
Міяковського завжди відзначали як дуже здібного історика та
сумлінного науковця. На момент революції 1917 р. Володимир
Варламович працював у Російському державному видавничому
179
цензурному архіві, де керував описами архівних матеріалів [4]. Саме
тут він мав змогу ознайомитися з засекреченими архівними
документами з минулого України, переглянути звіти жандармського
управління, карні справи політичних злочинців, дослідження
української історії заборонені царською цензурою до друку. Робота в
російському центральному архіві дозволила йому ретельно вивчити
документи з історії декабристського руху, революційних гуртків,
Кирило-Мефодіївського товариства, які раніше були майже
недоступні для істориків.
Після створення Центральної Ради на чолі з видатним
істориком Михайлом Сергійовичем Грушевським 29-річний
Володимир Варламович повертається на Україну. Спочатку з
родиною мешкали у Переяславі, у родичів дружини, а потім
переїхали до Києва. У важких умовах революції, постійної зміни
влади він намагається займатися науковою діяльністю. Він підтримує
наукові зв’язки з Михайлом Грушевським, Сергієм Єфремовим,
Дмитром Дорошенком, Олександром Грушевським та іншими
відомими істориками-політиками того часу. Однак найбільше
враження на молодого науковця справило знайомство з відомим
архівістом, літературознавцем, пушкінознавцем, дослідним
родоводів Вадимом Львовичем Модзалевським. 11 травня 1918 р.
Міяковського познайомив з ним Зайцев, який працював тоді в
часописі “Наше минуле”. Модзалевський очолював тоді Архівно-
бібліотечний відділ Головного управління мистецтв і культури. Його
співробітником став Міяковський.
Згодом Володимир Варламович згадував: “Участь моя в
роботах архівних органів Київа, мій великий інтерес до цієї справи
поклав на мене обов”язки збирання архівних матеріялів сучасности,
які гинули, про які не було кому клопотатися. При Архівному
Управлінні було утворено «відділ матеріялів сучасности», до якого
збіралося з установ, з приватних рук матеріяли періоду після 1917
року. Він складався переважно з друкованих відозв, газет та різних
паперів різних установ цієї доби. Пізніше цей відділ було
перетворено в VIII архівний фонд, а ще пізніше він став історично-
революційним відділом і тоді вже він складався й з суто архівних
матеріялів Жандармського архіву, секретних частин генерал-
губернаторського, губернаторського архіву тощо” [5].
Одна за одною починають виходити наукові праці
Міяковського: “А.Н.Радищев” (1918), “З історії української книжки.
Видавничі пляни Кирило-Методіївського товариства” (1919),
“Революційні відозви до українського народу 1850–1870 рр.” (1920)
тощо. Історика цікавила революційна та національно-визвольна
180
боротьба. Його праці були побудовані на детально вивченому та
опрацьованому архівному матеріалі. Наукова робота відбувалася в
режимі постійного політичного хаосу та зміни влади: гетьманці,
петлюрівці, більшовики, денікінці, знову більшовики.
Після остаточного встановлення радянської влади на Україні
Володимир Варламович залишився у Києві. Нова влада спочатку не
переслідувала науковця, оскільки активної участі у буремних подіях
революції на Україні він не брав. Міяковський з 1920 по 1929 р.
працював директором Київського Центрального історичного архіву
імені Володимира Боніфатійовича Антоновича [6]. Саме цей період
виявився дуже плідним у науковій роботі. Особливо сприятливі
умови склалися в короткий період українізації в другій половині 1920-
х років, а також покращення соціально-економічної ситуації в країні
внаслідок непу. Приваблений змінами у ставленні радянського
керівництва до України, в 1924 р. до Києва повернувся Михайло
Грушевський.
Як директор Центрального історичного архіву, Володимир
Варламович Міяковський підтримував тісні наукові зв’язки з
Михайлом Сергійовичем Грушевським, Сергієм Олександровичем
Єфремовим, Осипом Юрійовичем Гермайзе, Михайлом
Єлисійовичем Слабченком, Матвієм Івановичем Яворським та
іншими відомими істориками, що відіграло у подальшому для нього
фатальну роль.
У 1921 р. на пропозицію Міяковського при Всукраїнській
академії наук було утворено Комісію для дослідів над історією
громадсько-політичних течій в Україні, головою якої обрано
Єфремова. Активно долучився Міяковський і до створення
Центральної народної бібліотеки України у Києві [7].
Після повернення до України Михайла Грушевського,
Міяковський став одним з активних дописувачів редагованих ним
часописів “Україна” та “За сто літ”, друкуючи переважно матеріал про
кирило-мефодіївців. У своїх статтях Міяковський відзначав
величезний ідейний вплив декабристів на ідеологію членів Кирило-
Мефодіївського товариства.
В 1926 р., коли широко відзначалося сторіччя виступу
декабристів, Міяковський разом з Єфремовим проредагував два
томи збірника «Декабристи на Україні», що вийшов у столичному
Харкові.
На жаль, історичні дослідження Володимира Варламовича
Міяковського незабаром були перервані. Влітку 1929 р. почалися
арешти відомих наукових працівників за справою “Спілки визволення
України”. Разом зі своїми колегами-істориками Сергієм
181
Олександровичем Єфремовим, Осипом Юрійовичем Гермайзе,
Михайлом Єлисійовичем Слабченком на лаві підсудних опинився і
Міяковський.
21 серпня 1929 р. Володимир Варламович був заарештований
співробітниками ДПУ. Цікаво, що чекісти мали ордер, виписаний на
арешт “Владимира Маяковского” [8].
Допити над Міяковським проводив відомий сталінський кат
Соломон Брук, пізніше розстріляний у 1938 р., який говорив, що
українську інтелігенцію треба поставити на коліна. Хто не стане, тих
треба перестріляти!
Міяковський намагався триматися гідно, відкидаючи закиди в
контрреволюційній діяльності.
Колеги із Всеукраїнської Академії наук, що поки ще
залишалися на волі, поспішилися відхреститися від заарештованих
товаришів. 28 листопада 1929 р. сесія ВУАН прийняла резолюцію
про засудження діяльності “СВУ” та боротьбу з буржуазним
націоналізмом [9].
З 9 березня по 19 квітня 1930 р. у Харкові, тодішній столиці
Радянської України, відбувався судовий процес за справою “СВУ”. Як
тоді жартували, “Опера СВУ, музика ГПУ”. На лаві підсудних сиділи
двоє академіків Сергій Єфремов і Михайло Слабченко, професори,
письменники, юристи, священники, викладачі, студенти – цвіт
тогочасної української інтелігенції. Справа “СВУ” ясно показала, що
радянська влада бере під повний контроль наукову думку у країні.Всі
засуджені отримали довготривалі терміни ув’язнення, але більшість
із сталінських таборів вже більше не повернулася ніколи.
Володимира Варламовича засудили до 5 років. Своє покарання він
відбував у таборах холодної Карелії. Йому пощастило. Працював
статистиком. Залишився живий. Витримавши вир сталінських
репресій, Міяковський повернувся на Україну. Але шлях до науки
йому був закритий. Ім’я відомого раніше науковця-архівіста
Міяковського, як “ворога народу”, не згадувалося в історичних
дослідженнях.
В 1932 р., не дочекавшися сина з заслання, померла Ольга
Леонтіївна [10].
За нез’ясованих обставин в 1934 р. помер Михайло
Грушевський. Жертвами репресій стали Матвій Яворський, Зиновій
Гуревич та багато інших істориків. Історична наука в Радянській
Україні була фактично розгромлена. Міяковський працював
статистиком у Києві.
Під час німецько-радянської війни, що вибухнула в 1941 р.,
Володимир Варламович Міяковський залишився у Києві. Це ж саме
182
зробили колишні радянські історики Олександр Петрович Оглоблин,
Наталія Дмитрівна Полонська-Василенко та ін. Ці науковці
сподівалися, що гітлерівське панування буде гуманніше, ніж
сталінське. Буде відроджена державна незалежність України. Були
навіть деякі сподівання з приходом німецької окупаційної влади. Під
німецькою окупацією опинилися сестри Лесі України – Ольга
Петрівна Косач-Кривинюк та Ізидора Петрівна Косач-Борисова.
Олександр Оглоблин очолював Київську міську управу, а
згодом Музей-архів переходової доби. Володимир Варламович
Міяковський з 1941–1943 роках знову очолив Головний історичний
архів. Разом із Наталією Дмитрівною Полонською-Василенко, яка
працювала з ним, вони намагалися зберегти від знищення
німецькими окупантами цінні документи та раритетні речі української
історії [11].
З наближенням радянсько-німецького фронту до Києва сім’ї
багатьох людей, що співпрацювали з німцями чи просто не бажали
знову потрапити під радянське поневолення, почали тікати на захід.
Родини Міяковського, Оглоблина, Полонської-Василенко спочатку
дісталися Львова, потім буремна хвиля воєнного лихоліття їх
відкинула до Праги, а відтак навесні 1945 р. вони опинилися у
Західній Німеччині. Спочатку втікачі від сталінського режиму
переховувалися у невеличкому баварському селищі
Трасфельден [12]. Постійним було побоювання, що місцева влада
видасть їх, як радянських громадян, уряду СРСР. Повернення на
Радянську Україну навряд чи змальовувало їм рожеві перспективи.
На їхній Батьківщині постійно відбувалися судові процеси та страти
над німецько-фашистськими загарбниками та їх посіпаками. У
багатьох містах майоріли шибенеці з повішеними прислужниками
окупантів.
Але минулося. Історики-втікачі переїхали до баварського міста
Аугсбург. Саме тут наприкінці 1945 р. за ініціативою українських
науковців за кордонами Батьківщини була утворена Українська
Вільна Академія наук (УВАН). Слово “вільна” означало свободу від
комуністичного режиму, що тримав у ярмі їхню Вітчизну. Першим
президентом УВАН став історик Дмитро Іванович Дорошенко, а
генеральним секретарем – Володимир Варламович Міяковський.
Останньому доводилося докладати значних зусиль для нормального
функціонування української науки в Німеччині.
У 1946 р. українська громадськість, як на Батьківщині так і за її
межами, відзначала столітній ювілей Кирило-Мефодіївського
товариства. Радянська ідеологічна махіна видавала на-гора
пропагадистські твори на честь цього ювілею. 1946 рік тут
183
проголошувався втіленням мрій року 1846. Завдяки Радянському
Союзу відбулося визволення України та інших слов’янських держав
від чужоземного ярма, в усіх визволених країнах встановлено
республіканський лад. Звичайно, проти такої ідеологічної лавини
голос Володимира Варламовича Міяковського, історика-вигнанця,
був краплею в морі. Але він прозвучав. Міяковський пише статті
присвячені 100-річчю Кирило-Мефодіївського товариства. В них
історик особливо наголошує, що кирило-мефодіївці активізували
процес українського національного відродження. В цих статтях
яскраво проглядає надія і віра в те, що колись “встане Україна зі
своєї могили”.
В 1947 р. Володимир Міяковський став членом НТШ, а в
1948 р. – професором Українського Вільного Університету на
кафедрі української літератури.
Володимир Варламович публікував свої праці за кордоном під
псевдонімами “Б. Янівський”, “В. Порський”, “В. П.”, “В. М.” та ін.
Таким чином науковець, приховуючи своє справжнє ім’я, намагався
не завдати шкоди родичам, що залишалися на радянській території.
Міяковський продовжував працювати над дослідженням
Кирило-Мефодіївського товариства на протязі всього життя. Багато
нового він приніс в підході до витоків його ідеології. Так, Міяковський
звернув увагу на те, що Костомаров походив з місцевості, де часто
перебував Кіндратій Федорович Рилєєв. Недарма при обшуку в
кімнаті Костомарова знайшли стару газету з повідомленням про
страту декабристів. Міяковський висловив припущення, що розповіді
про виступ декабристів, один з лідерів яких, тобто Рилєєв, часто
бував на Острогожчині (батьківщина Костомарова), могли запасти в
душу малому Костомарову ще в дитинстві. Але, якщо це припущення
довести точно неможливо, то твердження про те, що братчики
(Білозерський, Гулак, Навроцький) підтримували стосунки з Софією
Капніст-Скалон, яка мала тісні зв’язки з декабристами, не підлягає
сумніву. До речі, ця жінка є дочкою відомого письменника й
українського автономіста Василя Капніста. З її братом Олексієм
Капністом познайомився Шевченко у Яготині, в маєтку Репніних [13].
У 1950 р. Володимир Варламович Міяковський разом з
родиною переїхав до США, де були кращі умови для прожиття та
наукової роботи. Це ж саме зробив й Оглоблин.
Останні роки життя Міяковський провів у Нью Йорку. Він
підтримав ідею створення Українського історичного товариства, яке
очолив Олександр Оглоблин, та видання фахового українського
журналу істориків діаспори “Український історик”, що почав виходити
під редакцією Любомира Винара у 1963 р.
184
Декабристознавство цікавило Міяковського доостанку. Відомо,
що одна з останніх рукописних його робіт називалася “Дворянские
революционеры-декабристы перед судом большевистской
историографии” [14].
Як сумлінний дослідник, Володимир Варламович Міяковський
ніколи не цурався кропіткої пошукової роботи. Для його праць
характерна ретельна вивченість і співставлення всіх можливих
джерел, обгрунтованість висновків, неупередженість думки, цікавість
викладу матеріалу. Свій життєвий шлях невтомний трудівник науки
скінчив 22 березня 1972 р. у Нью Йорку в шпиталі святого Луки, на
два роки переживши свою дружину Інну Леонтіївну [15].
Володимир Міяковський віддав своє життя на вівтар служіння
української науки. Історична справедливість вимагає кращого
ознайомлення з його життям та науковою діяльністю.
Джерела та література:
1. Білокінь С. Володимир Міяковський, 1888–1972 // Вісті УВАН. –
Ч. 2. – Нью-Йорк, 2000. – С. 201–267.
2. Там само.
3. Мияковский В. В. Годы учения А. Н. Радищева // Голос
минувшего. – 1914. – № 3. – С. 5–42; № 5. С. 83–104; його ж. К истории
цензурных гонений на сочинения А. Н. Радищева // Русский библиофил. –
1914. – Кн. 2. – С. 49–59.
4. Оглоблин О. Українська історіографія 1917–1956. – К., 2003. –
С. 147.
5. Білокінь С. Вказ. праця.
6. Оглоблин О. Вказ. праця.
7. Білокінь С. Вказ. праця.
8. Там само.
9. Історія Академії наук України. 1918–1993. – К., 1994. – С. 59.
10. Білокінь С. Вказ. праця.
11. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. – К., 1992. –
С. ХХХІХ.
12. Там само.
13. Міяковський В. Недруковане й забуте. Громадські рухи
дев’ятнадцятого сторіччя. Новітня українська література. – Нью Йорк, 1984.
14. Білокінь С. Вказ. праця.
15. Там само.
|