Проблема демаркації раціонального та ірраціонального в праві
У статті формулюються і аналізуються деякі проблеми права в контексті демаркації його раціональних та ірраціональних складових. Розгляд дихотомії «раціональне – ірраціональне» дає можливість знайти нові грані діалектичного зв’язку об’єктивного та суб’єктивного в праві, конкретизувати методологічну...
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України
2009
|
| Назва видання: | Наука. Релігія. Суспільство |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/29889 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Проблема демаркації раціонального та ірраціонального в праві / М. Логачова // Наука. Релігія. Суспільство. — 2009. — № 2. — С. 157-162. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-29889 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-298892012-01-10T12:05:53Z Проблема демаркації раціонального та ірраціонального в праві Логачова, М. Філософія У статті формулюються і аналізуються деякі проблеми права в контексті демаркації його раціональних та ірраціональних складових. Розгляд дихотомії «раціональне – ірраціональне» дає можливість знайти нові грані діалектичного зв’язку об’єктивного та суб’єктивного в праві, конкретизувати методологічну базу юридичних дисциплін. В статье формулируются и анализируются некоторые проблемы права в контексте демаркации его рациональных и иррациональных составляющих. Рассмотрение дихотомии «рациональное – иррациональное» дает возможность найти новые грани диалектической связи объективного и субъективного в праве, конкретизировать методологическую базу юридических дисциплин. 2009 Article Проблема демаркації раціонального та ірраціонального в праві / М. Логачова // Наука. Релігія. Суспільство. — 2009. — № 2. — С. 157-162. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 1728-3671 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/29889 340.12 uk Наука. Релігія. Суспільство Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Філософія Філософія |
| spellingShingle |
Філософія Філософія Логачова, М. Проблема демаркації раціонального та ірраціонального в праві Наука. Релігія. Суспільство |
| description |
У статті формулюються і аналізуються деякі проблеми права в контексті демаркації його раціональних та
ірраціональних складових. Розгляд дихотомії «раціональне – ірраціональне» дає можливість знайти нові грані
діалектичного зв’язку об’єктивного та суб’єктивного в праві, конкретизувати методологічну базу юридичних
дисциплін. |
| format |
Article |
| author |
Логачова, М. |
| author_facet |
Логачова, М. |
| author_sort |
Логачова, М. |
| title |
Проблема демаркації раціонального та ірраціонального в праві |
| title_short |
Проблема демаркації раціонального та ірраціонального в праві |
| title_full |
Проблема демаркації раціонального та ірраціонального в праві |
| title_fullStr |
Проблема демаркації раціонального та ірраціонального в праві |
| title_full_unstemmed |
Проблема демаркації раціонального та ірраціонального в праві |
| title_sort |
проблема демаркації раціонального та ірраціонального в праві |
| publisher |
Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Філософія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/29889 |
| citation_txt |
Проблема демаркації раціонального та ірраціонального в праві / М. Логачова // Наука. Релігія. Суспільство. — 2009. — № 2. — С. 157-162. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| series |
Наука. Релігія. Суспільство |
| work_keys_str_mv |
AT logačovam problemademarkacííracíonalʹnogotaírracíonalʹnogovpraví |
| first_indexed |
2025-07-03T10:09:22Z |
| last_indexed |
2025-07-03T10:09:22Z |
| _version_ |
1836620042185211904 |
| fulltext |
«Наука. Релігія. Суспільство» № 2’2009 157
УДК 340.12
Маріанна Логачова
Донецький національний університет, Україна
ПРОБЛЕМА ДЕМАРКАЦІЇ РАЦІОНАЛЬНОГО
ТА ІРРАЦІОНАЛЬНОГО В ПРАВІ
У статті формулюються і аналізуються деякі проблеми права в контексті демаркації його раціональних та
ірраціональних складових. Розгляд дихотомії «раціональне – ірраціональне» дає можливість знайти нові грані
діалектичного зв’язку об’єктивного та суб’єктивного в праві, конкретизувати методологічну базу юридичних
дисциплін.
Питання про розумність, доцільність, осмисленість права було поставлене ще в епо-
ху Античності. Латентно воно присутнє в посланнях апостола Павла, згодом – у Фоми
Аквінського та юристів Середньовіччя. У Новий і Новітній час ця проблема хвилювала
Г. Гегеля, Г. Зінцгеймера, Е. Бірлінга, С.А. Муромцева, Л.Й. Петражицького та ін. Вона
знайшла відображення в працях представників неокантіанського, неогегельянського,
екзистенціального напрямів, в концепції «відродженого» природного права і т.д. Еврис-
тичні дослідження з даної теми належать перу відомого українського філософа і право-
знавця Б.О. Кістяківського.
Мета статті: на підставі принципів відповідності, системності, додатковості ви-
явити основні лінії, що поділяють (а можливо, і зв’язують) раціональне та ірраціональне
у праві. Така демаркація передбачає вирішення низки завдань, а саме: визначення права
в контексті його відмінності або ототожнення з законом; побудови типології правової
раціональності, виявлення специфіки зв’язку права з іншими формами суспільної свідо-
мості. Дослідження передбачає, поряд з філософією права, звернення до логіки, філософії
та методології науки.
Питання про раціональність права не є питанням про існування самої цієї проблеми
(хоча здоровий глузд нібито підказує, що право не може не бути раціональним). Скоріше
це питання про те, як можлива раціональність. Відповідь, на перший погляд, тривіальна:
оскільки право виражено в нормах і «складається з норм, воно є щось безумовно раціо-
нальне» [1, с. 192]. Раціональність зазвичай позв’язується з розумністю, співмірністю з
людиною. Але ось парадокс: саме розуміння того, що розум являє собою щось унікальне
і слугує своєрідним критерієм оцінки тих чи інших сутностей як раціональних, досягає-
ться інтуїтивно.
Не претендуючи на вичерпну характеристику правової раціональності, можна від-
значити деякі риси системи права, які необхідні для того, щоб система була раціональ-
ною. Однак слід мати на увазі, що необхідні умови раціональності ще не гарантують, що
досліджувана система є раціональною. Не виключено, що поняття раціональності перед-
бачає наявність ще деяких умов. Окрім того, раціональна соціально-регулятивна система
необов’язково є правовою. Наприклад, діям якогось правопорушника (суб’єктивний рі-
вень) або тоталітарному «нормативізму» радянського легізма (об’єктивний рівень) важко
відмовити в певній раціональності. Інакше кажучи, для того щоб бути правовою, система
обов’язково повинна бути раціональною, але зворотнє твердження буде невірним.
Раціональне в праві – це щось доцільне, точне, однозначне, узгоджене, таке, що
здійснюється завдяки розуму і утворює причинно-наслідкову структуру. Воно, вико-
ристовуючи термінологію Дж. Сантаяни, є датум (dаtum (англ.) – безпосередньо оче-
Маріанна Логачова
«Наука. Релігія. Суспільство» № 2’2009 158
видне, дане безвідносно до тих чи інших стосунків). Отже, ірраціональне – це те, що не
має вказаних (і наведених далі) ознак. Слово «ірраціональне» – полісемічне. Надалі під
«ірраціональним» розуміється лише заперечення загальновизнаних характеристик ра-
ціонального. Тобто коли йдеться про ірраціональне в праві, доцільно уникати оперування
такими поняттями, як «безсвідоме», «архетипове», «надприродне», «містичне».
На відміну від наукової раціональності, раціональності правовій проблематично
ставити вимоги гомогенності і замкненості (повноти формальної системи). У змістов-
ному тлумаченні остання вимога означає, що система тим більше замкнена, чим менше
факторів (міркувань), що лежать поза межами системи і не належать їй, залучаються для
пояснення об’єктного світу теоріями, що епістемологічно обслуговують систему (у нашому
випадку правову). Гомогенність та замкненість неможливі з причини екзистенціальної
та культурно-історичної детермінації права, його тісного зв’язку з такими нежорсткими
і нестійкими системами, як релігія, мораль, політика. У філософії науки раціональність
часто розглядають як комплекс умов і передумов, необхідних для досягнення істинного
знання. Вихід до категорій істинності виглядає як найпряміший шлях характеризації
поняття раціональності. Проте загальновідомі труднощі, пов’язані з поняттям «істина»
та його аналогами, а також специфіка нормативної, еротетичної і аксіологічної логік, що
«обслуговують» право. Це дозволяє умовно ігнорувати істинність як ознаку раціональ-
ності. По відношенню до права доречною є теза К. Поппера: «Поняття істини відіграє в
основному роль регулятивної ідєї».
Наявність причинно-наслідкових зв’язків – найважливіша ознака правової раціо-
нальності. Ці зв’язки знаходять своє втілення, як правило, в логіко-дедуктивній формі.
Взагалі в раціональних міркуваннях всі висновки виводяться з посилок шляхом послі-
довних розумових операцій, які можна відстежити, верифікувати (фальсифікувати) і які
інші люди (за умови, що вони розуміють значення вжитих слів) приймуть в якості до-
стовірних, причому достовірних для всіх і кожного, а не просто для якогось окремого
індивіда. Таким чином, раціональність немовби ототожнюється з логікою. Проте це не
зовсім так. Якщо вірним є твердження «все логічне – раціональне», то зворотне твер-
дження хибне. Сучасні логічні теорії не покривають всієї сфери раціонального. Це не
означає, що існує раціональне як алогічне, а вказує лише на обмеженість сучасних теорій
і систем логіки. Мислити логічно – це насправді мислити тією або іншою мірою безособо-
вим способом або мислити sub speсie aeternalis (з точки зору вічності). Безособовість та
стійкість – такими є дві суттєві ознаки істини в логіці. Для права, що апелює в конкрет-
них випадках до одиничних, фактуальних висловлювань, ці ознаки не завжди будуть
релевантними. Німецький класик логіки Г. Фреге формулює три її основні принципи:
1) завжди чітко відокремлювати психологічне від логічного, суб’єктивне від об’єктив-
ного; 2) розуміти значення слів тільки в контексті судження, а не ізольовано; 3) завжди
мати на увазі принципову відмінність між поняттям і об’єктом. Якщо другий принцип
знаходить у праві як раціональній системі адекватне вираження, третій – частково (з
причини невизначеності ряду фундаментальних понять), то з першим виникають певні
труднощі. Юридичні поняття і дефініції не можуть позбавитися «психологічної залеж-
ності». В гегелівській філософії поняття «право» вживається в наступних основних зна-
ченнях: право як свобода (ідея права); право як певний рівень і форма свободи (особливе
право); право як закон (позитивне право). «Підґрунтям права є взагалі духовне, і його
найближчим місцем і вихідною точкою – воля, яка є свободною; отже, свобода складає
її субстанцію і визначення і система права є царство здійсненої свободи, світ духу, по-
роджений ним самим як деяка друга природа» [2, с. 67], – пише німецький мислитель.
Поняття «свобода», «дух», «світ духу», «воля» не мають однозначних і інваріантних
змістів та об’ємів і сприймаються більш інтуїтивно. Гегель погоджується з ірраціональ-
ним началом вказаних понять: «Воля містить в собі елемент чистої невизначеності або
Проблема демаркації раціонального та ірраціонального в праві
«Наука. Релігія. Суспільство» № 2’2009 159
чистої рефлексії “я в собі”, в якій розчинено будь-яке обмеження, будь-який зміст, без-
посередньо дане і визначене природою, потребами, бажаннями, прагненнями або ще
чимось; це – безмежна нескінченність абсолютної абстракції або всезагальності, чисте
мислення самого себе» [2, с. 70].
Всі наші правові знання нагадують певне «сховище понять». Ми його поповнюємо,
звертаючись до досвіду, комбінуємо залежно від умов. Але поняття – це логічний «атом»,
що має зміст лише в судженні або, в більш загальному випадку, в цілому ряді суджень.
«Мати поняття» – означає не більше ніж «розуміти», а що таке «розуміти», можна
пояснити переважно в психологічних термінах. Ми не знайдемо правової норми, що скла-
дається з одного поняття, тому приречені на процедуру інтерпретації, яка вже не буде
мати всього набору ознак раціональності з причини своєї суб’єктивності. Тобто право
тут ірраціональне, бо воно індивідуальне. Жодне, навіть найбільш вдале, визначення
права не може замінити розгорнутої правової теорії, творці якої об’єктивно включені в
«життєвий простір», де домінує та чи інша культурно-історично обумовлена картина
світу. Абсолютне верховенство логічного, розумового не може бути логічно доведено,
бо будь-яке доведення ґрунтується на вірі в абсолютну, остаточну компетенцію суто ра-
ціонального мислення. Іншими словами, ми маємо справу зі своєрідним юридичним про-
явом теореми К. Геделя.
Якщо ми поставимо знак рівності між раціональністю і логічністю, то, наприклад,
вся китайська правова думка відразу ж перестає бути такою, бо китайські мислителі не
тільки не керувалися принципами формальної логіки, але й не розробили її як систему.
Вони керувалися своєю методологією, але її органом була аж ніяк не логіка, а класифіка-
ційні схеми корелятивного мислення і нумерологія.
Як зазначає Б.О. Кістяківський, право здійснюється у житті, набуваючи статус пра-
ва суб’єктивного. Між сукупністю ознак скоєного діяння і зазначеними в законі ознаками
злочину, звичайно в ідеалі, встановлюється логічна еквівалентність. Але факти самі по
собі можуть і не визначати інтерпретацію, яку отримує явище. Той специфічний сенс,
який, наприклад, суддя надає «загальному правилу» в контексті конкретної обставини,
що доводиться, не є абсолютно тотожним «загальному правилу» як такому. Звичайно,
ця «невідповідність не повинна бути більшою за ту, що існує взагалі між раціональним
і загальним, з одного боку, та ірраціональним і індивідуальним – з іншого» [1, с. 195].
Що стосується точності як ознаки правової раціональності, то тут цікавим є зауваження
М. Полані: «Дескриптивні фактуальні висловлювання можуть означати щось реальне
тільки в тому випадку, якщо вони не є строго точними». Зрозуміло, ступінь точності
залежно від ситуації та специфіки конкретного випадку може змінюватися, і юрист здатен
навести багато нормативних висловлювань, які представляються максимально точними,
семантично і логічно адекватними.
Можна припустити, що кожний крок вперед у справі вдосконалення (ускладнення)
та гуманізації правової системи містить у собі «ірраціональний елемент» або «творчу
інтуїцію» в бергсонівському сенсі. Розглядаючи правову творчу діяльність з психологічної
точки зору, припустимо говорити, що вона «неможлива без віри в ідеї чисто спекуля-
тивного, умоглядного типу, які часто бувають вельми невизначеними, віри, абсолютно
невиправданої з точки зору науки і в цьому відношенні “метафізичної”» [3, с. 60]. Вкрай
раціоналістичний тип мислення, що дав людині головний метод правової науки, за межа-
ми кабінету юриста-теоретика здатен сам слугувати засобом руйнування раціональності,
оскільки схильність до гіпостазування, тобто до приписування реального змісту побу-
дованим в розумі концепціям, – ворог логічного мислення.
Водночас абсолютизація ситуаційності і недооцінка позитивного права, наприклад,
в екзистенціальних концепціях (Е. Фехнер, Г. Кон, В. Майхофер) руйнують ту всезагаль-
ність і загальнозначимість, без яких право нівелюється. Саме позитивне право завдяки
Маріанна Логачова
«Наука. Релігія. Суспільство» № 2’2009 160
своїй раціональності та відстороненості від «життєвого світу» індивіда накладає обме-
ження на вихідні інтуїтивні уявлення. Особисті уявлення про право знаходять своє ви-
раження тільки через використання колективних понять. Нові форми, в які втілюються
індивідуальні думки, набувають певних обрисів тільки тоді, коли вони стають (у всякому
разі потенційно) колективними інтелектуальними інструментами відповідної правової
спільноти. Позитивне право, що забезпечує функціонування суспільства, неможливе без
логічно-конструктивної діяльності. По відношенню до позитивного права помилковою
виглядає позиція К. Поппера: «Приречена на провал будь-яка спроба визначити універ-
сальні імена за допомогою індивідуальних імен. Цей факт часто не помічають, і широко
розповсюдженою є думка про те, що за допомогою процесу, який зветься “абстрагуван-
ням”, можна від індивідуальних понять піднятися до універсальних понять. Ця думка тісно
пов’язана з індуктивною логікою, з характерним для неї переходом від сингулярних ви-
словлювань до універсальних. З точки зору логіки такі процедури однаково нездійснен-
ні» [3, с. 91]. Однак ми прийшли до висновку, що логіка не тотожна раціональності. Більш
того, шлях юридичної логіки є іншим: вона рухається від сингулярних висловлювань до
універсальних (закріплених згодом в законі), щоб потім повернутися збагаченою і сис-
тематизованою до одиничних випадків. На стадії другого переходу і відбувається дода-
вання такої складової, як владна загальнообов’язковість того, що офіційно визнається і
встановлюється як закон. Позитивне право – складна конструкція норм, що складаються
з понять. Розвиток права і засвоєння його нових сфер потребує нових понять, і зазвичай ці
нові поняття з’являються на світ у вельми непроясненій і нерозпрацьованій формі. З ча-
сом вони модифікуються, іноді майже зовсім витісняються і замінюються кращими по-
няттями, які рано чи пізно досягають ясності, строгої визначеності, прикладної адекват-
ності. Цей тривалий процес вдосконалення обумовлений як об’єктивними соціальними
чинниками, так і суб’єктивними, отже, ірраціональний аспект обов’язково присутній.
Розробляти типологію ірраціонального недоцільно, бо сама процедура подібної кла-
сифікації є логічною раціональною операцією. Раціональне та ірраціональне не можна
звести один до одного. Тут, як і у квантовій фізиці, діють принципи неспіврозмірності
та додатковості. Тому зупинимося на типології раціонального. Плідною виглядає ідея про
існування «відкритої» та «закритої» раціональності, яка цілком принагідна у відношенні
до права. Цю ідею започаткували А. Бергсон і К. Поппер, а обґрунтував її російський
філософ В.С. Швирєв. Вони розрізняли дві форми раціональності. Перша форма – «за-
крита» раціональність – це репродуктивна діяльність всередині заданої системи понять,
норм і правил, теоретичних тверджень прийнятої концепції, яка не підлягає критиці.
Така діяльність призводить до догматизації лише в тому випадку, якщо ці положення
перетворюються на «недоторкані істини», а дослідники перестають розрізняти дійсний
світ і уявлення про нього. Друга форма – «відкрита» раціональність – припускає можли-
вість виходу за межі фіксованої системи пізнавальних орієнтирів та критеріїв, їх критику
і зміну. Це створює умови для продуктивної творчості і переходу на нові рівні вивчення
реальності, не обмеженого жорсткими приписами та нормами [4].
Виокремлюють також три історичні типи раціональності: класичний, некласичний,
постнекласичний. Останній тип можна розглядати і як самостійний, і як етап у розвитку
некласичного типу. Аберація близькості не дозволяє однозначно діагностувати місце пост-
некласичної раціональності. Так чи інакше, правова постнекласична раціональність має
наступні риси: відмова від однозначності на користь багатозначності і ставка на логіку
«можливих світів»; інтерес до логіки цінностей; розширення поля рефлексії над право-
вою діяльністю, політеоретизм як можливість співіснування декількох альтернативних
описів правової реальності, що іноді доходять до еклектизму (наприклад, у авторів, що
шукають «третю теорію права»); інтерес до проблем семантичної та методологічної скла-
дових раціональності.
Проблема демаркації раціонального та ірраціонального в праві
«Наука. Релігія. Суспільство» № 2’2009 161
Ще чекає на свого дослідника проблема розгляду крізь призму правової проблема-
тики типологія, запропонована українським філософом Б.О. Парахонським. На основі
методологічного і діяльнісного критеріїв він виокремлює: 1) цілераціональність, за до-
помогою якої людина розраховує свої дії і сферою застосування якої є знання в галузі
технологій; 2) раціональність соціально-комунікативного плану, заснована головним чи-
ном на введенні відносин умовного типу, знакових систем; 3) ті схеми раціональних мір-
кувань і обґрунтувань, які склалися в рамках експериментального і теоретичного при-
родознавства; 4) тип раціональності, з яким більшою мірою пов’язане філософське знання
(у рамках цього типу створюються схеми обґрунтування та розуміння вищого, синтетич-
ного типу).
Зв’язок «раціонального» права з «ірраціональною» мораллю (А. Фердросс, Х.Ф. Лор-
ка-Наваретте, Р. Марчіч та ін.) і ще більш «ірраціональною» релігією (Г.А. Шварц-Лі-
берман фон Валендорф, Й. Месснер, Ф. Хорст та ін.) загальновідомий. Оцінка цього
зв’язку різноманітна: від закликів до жорсткої демаркації у Г. Кельзена до необхідності
синтезу, як у А.А. Алексєєва. Він пише: «Право повинно відповідати вимогам моралі...
загальноприйнятим, загальнолюдським, елементарним етичним вимогам, які відповідають
основним началам християнської культури, або культури однопорядкової з християнсь-
кою, в тому числі культури буддизму, ісламу» [5, с. 56]. А П.І. Новгородцев закликає:
«Оберігати етичну основу права від впливів дрібної практики і однобічної теорії, утвер-
джувати його чисте, ідеальне значення, його моральну основу» [6, с. 306].
Компромісну позицію займає Б.О. Кістяківський. Стисло вона така. Внутрішня, без-
відносна, духовна свобода можлива виключно за існування свободи зовнішньої. Соціальна
дисципліна створюється тільки правом, на одній моралі не можна побудувати суспільне
життя. Право має ґрунтуватися на філософії культури, а не на філософії політики. Будь-
яка суспільна організація потребує правових норм, тобто правил, що регулюють не внутріш-
ню поведінку людей (це є функцією етики), а їх поведінку зовнішню. Б.О. Кістяківський
правий, коли стверджує, що внаслідок своєї загальнообов’язковості право відрізняється
і від моралі, і від релігії. Але він розглядає право не тільки як критерій юридичної пра-
вомірності. Український мислитель розрізняє право зовнішнє (сукупність норм, яким
людина надає надіндивідуальне значення і які мають статус необхідних і обов’язкових)
і право внутрішнє (сукупність уявлень, почуттів і вольових імпульсів). Внутрішнє право,
втілене в життя, – ірраціональне і складається з одиничних, індивідуальних правових
фактів. Ідеї правового порядку, прав особистості конституційної держави неможливо
перейняти, їх треба творчо пережити, асимілювати з узвичаєними уявленнями про сус-
пільство і людину. Б.О. Кістяківський вважає, що немає єдиних і одних і тих же ідей
свободи особистості, правового ладу, конституційної держави, однакових для всіх на-
родів і часів. Всі правові ідеї у свідомості кожного окремого народу отримують своєрідне
забарвлення і власний відтінок. «Необхідно дивитися на те право, яке живе в народі і
відображується в його поведінці, його вчинках, його правомочності, а не за тим правом,
яке встановлено в параграфах кодексів» [1, с. 180]. Віддаючи данину ірраціональному,
Б.О. Кістяківський доводить, що релігійно-культурна традиція, яка ввібрала в себе досвід
багатьох поколінь і творчо вдосконалена, здатна дати більш ясні і прийнятні відповіді
на питання правового життя, ніж схематичне копіювання, нехай навіть і апробованих,
раціональних правових норм.
Висновки
Сформулюємо висновки у формі інтерпретаційної, описової, пояснювальної та ме-
тодологічної гіпотез. Вони, приймаючи до уваги обсяг статті, декларуються як попередні.
Отже, право – це багатоаспектне поняття гуманітаристики. Принципи права (ос-
новні ідеї його існування і розвитку) мають ірраціональну, але артикульовану природу;
стійко раціональними є його основні ознаки, пов’язані з джерелами, вираженням, харак-
Маріанна Логачова
«Наука. Релігія. Суспільство» № 2’2009 162
тером, реалізацією. У контексті неминучості присутності в праві вольових інтенцій, етико-
психологічних факторів і релігійних патернів, юридичне праворозуміння має більше
перспектив, ніж легістське.
Демаркація раціонального та ірраціонального є нежорсткою та нестабільною і про-
ходить по лініях формування, позитивізації і додатності. Зовнішнє право – раціональне,
внутрішнє – ірраціональне. «Право – це математика свободи» (В.С. Нерсесянц), але на-
віть в математиці проблема ірраціонального актуальна до цього часу. Право, як і релігія,
покликане забезпечувати рівновагу раціонального та ірраціонального, але на користь
першого. Правова раціональність нейтральна з аксіологічної точки зору і не еквівалентна
раціональності науковій.
Присутність у праві ірраціонального пояснюється наявністю габітусу. Це поняття
філософії науки означає певну сукупність цільових настанов, схильностей діяти, думати,
відчувати й оцінювати певним чином, причому спонтанно, без розрахунку та приписів.
Габітус – продукт історії і культури, зумовлений «життєвим світом». Його елементи мін-
ливі і відносні, на відміну від ейдосів, що маркують раціональне.
Класична логіка далеко не завжди є адекватним і релевантним органом опису і до-
слідження процедур міркувань, пов’язаних з правовою проблематикою. Перевагу має
логіка модальна, заснована на принципі багатозначності, яка враховує ірраціональні скла-
дові. Немає необхідності, щоб логіка системи співпадала за всіма пунктами з сукупністю
локальних логік, які є вставленими в цю систему. Ця загальна логіка може бути іншого
порядку. Філософія права, юридичні науки можуть продуктивно використовувати прин-
ципи неспіврозмірності і додатковості.
ЛІТЕРАТУРА
1. Кістяківський Б.О. Методологія і соціологія права // Вибране / Б.О. Кістяківський ; [пер. з рос. ; упоряд.,
передмова і примітки Л.П. Депенчук]. – К. : Абрис, 1996. – С. 97-274.
2. Гегель Г.В.Ф. Философия права / Гегель Г.В.Ф. ; [Пер. с нем. ; ред. и сост. Д.А. Керимов и В.С. Нерсесянц;
авт. вступ. ст. и примеч. В.С. Нерсесянц]. – М. : Мысль, 1990. – 524 с.
3. Поппер К.Р. Логика и рост научного знания / Поппер К.Р. ; [сост. и общ. ред. В.Н. Садовский]. – М. :
Прогресс, 1983. – 606 с.
4. Швырев В.С. Рациональность в спектре ее возможностей // Исторические типы рациональности /
Швырев В.С. – М. : Наука. – Т. 1. – 1995. – С. 13-20.
5. Алексеев А.А. Философия права / Алексеев А.А. – М. : НОРМА, 1998. – 336 с.
6. Новгородцев П.И. О задачах современной философии права // Сочинения / Новгородцев П.И. [сост. вступ.
ст. и прим. М.А. Колерова, Н.С. Плотникова] – М. : Раритет, 1995. – С. 300-307.
Марианна Логачова
Проблема демаркации рационального и иррационального в праве
В статье формулируются и анализируются некоторые проблемы права в контексте демаркации его
рациональных и иррациональных составляющих. Рассмотрение дихотомии «рациональное – иррациональное»
дает возможность найти новые грани диалектической связи объективного и субъективного в праве,
конкретизировать методологическую базу юридических дисциплин.
Стаття надійшла до редакції 13.04.2009.
|