Історія відкриття та ранніх досліджень полярних областей Землі (до 100-річчя відкриття географічних полюсів)

Висвітлено відкриття полярних областей Землі та розвиток ранніх їх досліджень. Показано роль у цьому дослідників різних країн.

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2010
Main Author:	Будзика, Г.А.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України 2010
Series:	Наука та наукознавство
Subjects:	Історія науки
Online Access:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/30843
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Історія відкриття та ранніх досліджень полярних областей Землі (до 100-річчя відкриття географічних полюсів) / Г.А.Будзика // Наука та наукознавство. — 2010. — № 3. — С. 82-90. — Бібліогр.: 14 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-30843
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-308432012-02-16T12:17:44Z Історія відкриття та ранніх досліджень полярних областей Землі (до 100-річчя відкриття географічних полюсів) Будзика, Г.А. Історія науки Висвітлено відкриття полярних областей Землі та розвиток ранніх їх досліджень. Показано роль у цьому дослідників різних країн. Освещены открытие полярных областей Земли и развитие ранних их исследований. Показана роль в этом исследователей разных стран. Information about the discovery of polar areas of the Earth and their earliest research is contained. The role of researchers from various countries is shown. 2010 Article Історія відкриття та ранніх досліджень полярних областей Землі (до 100-річчя відкриття географічних полюсів) / Г.А.Будзика // Наука та наукознавство. — 2010. — № 3. — С. 82-90. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 0374-3896 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/30843 uk Наука та наукознавство Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія науки Історія науки
spellingShingle	Історія науки Історія науки Будзика, Г.А. Історія відкриття та ранніх досліджень полярних областей Землі (до 100-річчя відкриття географічних полюсів) Наука та наукознавство
description	Висвітлено відкриття полярних областей Землі та розвиток ранніх їх досліджень. Показано роль у цьому дослідників різних країн.
format	Article
author	Будзика, Г.А.
author_facet	Будзика, Г.А.
author_sort	Будзика, Г.А.
title	Історія відкриття та ранніх досліджень полярних областей Землі (до 100-річчя відкриття географічних полюсів)
title_short	Історія відкриття та ранніх досліджень полярних областей Землі (до 100-річчя відкриття географічних полюсів)
title_full	Історія відкриття та ранніх досліджень полярних областей Землі (до 100-річчя відкриття географічних полюсів)
title_fullStr	Історія відкриття та ранніх досліджень полярних областей Землі (до 100-річчя відкриття географічних полюсів)
title_full_unstemmed	Історія відкриття та ранніх досліджень полярних областей Землі (до 100-річчя відкриття географічних полюсів)
title_sort	історія відкриття та ранніх досліджень полярних областей землі (до 100-річчя відкриття географічних полюсів)
publisher	Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Історія науки
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/30843
citation_txt	Історія відкриття та ранніх досліджень полярних областей Землі (до 100-річчя відкриття географічних полюсів) / Г.А.Будзика // Наука та наукознавство. — 2010. — № 3. — С. 82-90. — Бібліогр.: 14 назв. — укр.
series	Наука та наукознавство
work_keys_str_mv	AT budzikaga ístoríâvídkrittâtaranníhdoslídženʹpolârnihoblastejzemlído100ríččâvídkrittâgeografíčnihpolûsív
first_indexed	2025-07-03T11:13:07Z
last_indexed	2025-07-03T11:13:07Z
_version_	1836624052277477376
fulltext	Science and Science of Science, 2010, № 382 43. Марзєєв Олександр Микитович (1883—1956) — учений-гігієніст, академік Академії медич- них наук СРСР [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/institutions/health/ marzeev.html. 44. Томилин С.А. Основные вопросы социальной гигиены. (Печатается в дискуссионном по- рядке) / Томилин С.А. // Профилактическая медицина. — 1924. — № 5—6. — С. 66—78. Одержано 06.09.2010 О.В.Романец Евгеника в 20-х годах ХХ ст. в Украине Освещено развитие евгенических взглядов в трудах отечественных учених и учених-медиков в 20-е годы ХХ ст. Показано влияние этих идей на формирование в Украине учреждений медико-генетической на- правленности, развитие профилактической медицины, становление санитарно-гигиенической службы. Для досліджень полярних областей Землі 2009 і 2011 роки — ювілейні. Адже 100 років тому, в 1909 році, Північного полюса вперше досяг американський полярний дослідник Роберт Пірі. Дво- ма роками пізніше, в 1911 році, пряму- ючи від східної частини бар’єру Росса, норвезький полярний дослідник Руаль Амундсен, за ним незабаром і англій- ський дослідник Антарктиди Роберт Скотт відкрили Південний полюс. Протилежні за розташуванням та майже однакові щодо суворості при- родних умов, полярні «шапки» Землі є дуже різними. У центрі Арктики розта- шований водний басейн — Північний Льодовитий океан, а в цілому це північ- на полярна область Землі, яка включає Північний Льодовитий океан з остро- вами, прилеглі частини Атлантичного і Тихого океанів, північні частини Євразії та Північної Америки. З півдня Аркти- ка обмежується Північним полярним колом. Цілий рік в районі Північного полюса дрейфують потужні багаторічні нагромадження пакового льоду. Північ- ний полюс розташований в центральній частині Північного Льодовитого океану, де глибина становить близько 4000 м. Навпаки, в центрі Антарктики роз- ташований континент, вкритий вели- чезною товщею льоду, — Антарктида. Крім материка, до Антарктичного регі- ону відноситься також океанічний про- стір Південного океану з малими остро- вами. Фізико-географічною границею Антарктики є зона Антарктичної кон- вергенції, де відбувається сходження південних холодних поверхневих вод з північними, відносно більш теплими. © Г.А. Бузика, 2010 Г.А.Будзика Історія відкриття та ранніх досліджень полярних областей Землі (до 100-річчя відкриття географічних полюсів) Висвітлено відкриття полярних областей Землі та розвиток ранніх їх досліджень. Показано роль у цьому дослідників різних країн. ІСТОРІЯ ВІДКРИТТЯ ТА РАННІХ ДОСЛІДЖЕНЬ ПОЛЯРНИХ ОБЛАСТЕЙ ЗЕМЛІ... Наука та наукознавство, 2010, № 3 83 Вона проходить в межах 50°—60° пів- денної широти. Південний полюс роз- ташований в межах Полярного плато Антарктиди на висоті 2800 метрів. Перші експедиції в Арктику відбули- ся в другій половині XVI століття, коли спробували знайти північний морський шлях у Китай та Індію. Систематичні дослідження Арктичного регіону розпо- чалися під час Першого міжнародного полярного року в 1882—1883 роках [1]. На відміну від Арктики, досліджен- ня в Антарктиці ускладнювались суво- рішими природними умовами. Антарк- тида була відкрита останньою з матери- ків. Англійський дослідник і картограф Джеймс Кук1 під час своєї другої круго- світньої експедиції в 1772—1775 роках зробив спробу знайти Південний мате- рик. Він тричі перетнув Південне поляр- не коло, досягши 71° південної широти, але так і не зміг наблизитися до його бе- регів. «Ризик, пов’язаний з плаванням в цих недосліджених і покритих льодами морях у пошуках південного материка настільки великий, що я сміливо можу сказати, що жодна людина ніколи не зважиться про- никнути на південь далі, ніж це вдалося мені», — писав Кук [1]. Після Дж. Кука мореплавці довго не наважувалися шукати шостий кон- тинент, але перша половина XIX ст. відзначилась проведенням багатьох навколосвітніх плавань. Російські мо- ряки здійснили понад 40 експедицій, (більше ніж Англія і Франція разом). Ці плавання супроводжувалися відкрит- тями нових земель і островів, уточнен- ням морських мап, отриманням цін- ної інформації про природу віддале- 1 Джеймс Кук (1728 — 1779) — англійський дослідник. Народився в Мартоні (Йоркшир) в сім’ї робітників. Брав участь в гідрографічних дослідженнях в Північній Америці, був призначе- ний начальником астрономічної експедиції в Ти- хому океані, очолив два навколосвітніх плавання. них куточків Землі, життя народів, що населяють їх. Подальші по- ходи сприяли розвитку та започаткува- ли нову науку з вивчення морів — океа- нографію. Ряд видатних російсь -ких дослідників, такі як І.Ф. Кру зенштерн, Р.А. Саричев, О.Е. Ко цебу та ін., неодноразово наполя- гали на організації морської експедиції для пошуків південного материка і досліджен- ня суміжних південних акваторій Атлан- тичного, Індійського і Тихого океанів. І лише на початку 1819 ро ку було вирішено направити з Кронштадта в навколосвітнє плавання два парусних корабля «Восток» і «Мирний» «з метою придбання найповні- ших знань про земну ку лю» [2]. У червні 1819 року капітана Фарадея Беллінсгаузена2 призначили команди- ром парусного шлюпа «Восток» і на- чальником експедиції для пошуків шос- того континенту, організованою за схва- лення Олександра I [3]. Капітаном дру- гого шлюпа «Мирний» став молодий лейтенант Михайло Лазарєв3. 15 липня 2 Фарадей Беллінсгаузен (1778—1852) — росій ський дослідник, мореплавець, адмірал. Народився на острові Сааремаа (нині територія Естонії). У 1803 — 1806 роках приймав участь в першій російській навколосвітній подорожі на кораблі «Надєжда» під керівництвом дослідника І.Ф. Крузенштерна. Під час експедиції основною роботою Беллінсгаузена було складання мап та астрономічні спостереження. 3 Михайло Лазарєв (1788 — 1851) — російський дослідник, мореплавець, адмірал. Народився у Володимирській губернії (нині Володимирська область, Росія) в сім’ї дворян. Службу на флоті розпочав в Балтійському морі. Пізніше був при- значений командиром судна «Суворов», на яко- му російськими вченими під час навколосвітньої подорожі було відкрито низку островів [4]. Дж. Кук Г.А. Будзика Science and Science of Science, 2010, № 384 1819 року судна вийшли з Кронштадта. 27 січня 1820 року кораблі в районі Бере- га Принцеси Марти підійшли до невідо- мого «льодовикового материка». Цим днем датується відкриття Антарктиди (рис. 1). Ще тричі в це літо вони перети- нали Південний полярний круг, на по- чатку лютого знов наблизилися до Ан- тарктиди, але через несприятливі погод- ні умови не змогли його добре розгляну- ти. У березні 1820 року, коли плавання біля берегів материка через скупчення льодів стало неможливим, були прове- дені точні зйомки архіпелага Туамоту. У листопаді 1820 року кораблі вдруге попрямували до Антарктиди, обійшов- ши її з боку Тихого океану. Були від- криті острови Шишкова, Мордвінова, Петра Великого, Земля Олександра I. Учасники експедиції пробули в плаван- ні 751 день, пройшли понад 92 тисячі кілометрів. Було відкрито 29 островів і один кораловий риф, проводились ви- мірювання глибин океану, систематич- ні вимірювання температури та питомої ваги води, визначалась її прозорість. За допомогою простого барометра влас- ної конструкції дослідники діставали проби глибинної води й було зроблено спроби вимірювання температури води океанічних глибин. Експедиція Беллін- сгаузена — Лазарєва розробила першу в науці класифікацію антарктичних льо- довиків, дала правильну картину роз- повсюдження плаваючих та нерухомих льодів і їх границі. На основі досліджень було вивчено залежність замерзання води від ступеню її солоності, виріше- но проблему походження антарктичних айсбергів [6, 7]. Це видатне географічне відкриття не було гідно оцінено сучасниками. Ви- знання першості й видатного внеску ро- сійських моряків у відкриття південного континенту прийшло значно пізніше — в 1886 році. Цього року британський дослідник Дж. Мерей представив на за- сіданні Шотландського географічного товариства доповідь, в якій він об’єднав маршрути різних експедицій, що і лягли в основу першого абрису Антарктичного континенту, покладеного на мапу. У цій праці вперше досягнення російських до- слідників було наочно продемонстрова- но науковому співтовариству. Відкриття Південного полюса Землі по праву належить двом видатним до- слідникам — норвежцю Руалю Амундсе- ну4 і англійцю Роберту Скотту5 (рис. 2). Р.Амундсен і Р.Скотт ніколи не були в одній експедиції, але саме так, «Амундсен—Скотт», нині назива- ється американська антарктична на- укова станція, розташована прямо на Південному полюсі. Коли в 1887 4 Руаль Амундсен (1872 — 1928) — норвезький полярний дослідник. Народився в провінції Ест- фол в родині спадкових мореплавців. Першим досяг Південного географічного полюса та побу- вав на обох географічних полюсах планети. Пер- ший дослідник, який здійснив морський перехід і Північно-східним (вздовж берегів Сибіру), і Південно-західним морським шляхом (протока- ми Канадського архіпелагу). 5 Роберт Скотт (1868 — 1912) — англійський по- лярний дослідник. Народився в Девонпорті. Був призначений керівником першої Національної антарктичної експедиції 1901 — 1904 рр., під час якої було відкрито півострів Едуарда VII та досліджено західний берег Землі Вікторії. У 1909 ро ці Скоттом організована наступна експедиція для продовження досліджень Антарктиди, в ході якої він досяг Південного полюса. Ф.Ф. Беллінсгаузен М.П. Лазарєв ІСТОРІЯ ВІДКРИТТЯ ТА РАННІХ ДОСЛІДЖЕНЬ ПОЛЯРНИХ ОБЛАСТЕЙ ЗЕМЛІ... Наука та наукознавство, 2010, № 3 85 Рис. 1. Карта-схема відкриття Антарктиди Беллінсгаузеном та Лазарєвим ([5], наведено мовою оригіналу) Г.А. Будзика Science and Science of Science, 2010, № 386 році п’ятнадцятирічний норвезький хлопчик на ім’я Руаль Амундсен ціл- ком свідомо поставив перед собою мету — стати полярним дослідником, дев’ятнадцятирічний мічман Роберт Скотт проходив службу на одному з кораблів військово-морського флоту Великобританії і навіть не подумував про суворі полярні країни [8]. Свої по- лярні експедиції вони почали практич- но одночасно. Роберт Скотт очолив першу офі- ційну британську експедицію в Ан- тарктику в 1901 — 1904 роках. Експе- диція Р. Скотта на судні «Діскавері» прибула до берегів Антарктиди на по- чатку 1902 року. На зимівлю корабель був поставлений в морі Росса. Скотт вперше відправився в похід на південь з двома супутниками — військовим мо- ряком Ернестом Шеклтоном і вченим- натуралістом Едуардом Уїлсоном, та- ємно сподіваючись досягти Південно- го полюса. Долаючи всі труднощі, що зустрічалися їм на шляху, група Скотта змогла дійти до 82° 17’ південної ши- роти. Тут, зваживши всі «за» і «проти», дослідники вирішили повернутися на- зад. Незабаром хворий Шеклтон був відправлений (проти своєї волі) додо- му, а інші полярники залишилися на другу зимівлю. Як і перша, вона також пройшла успішно. Британська експедиція 1901—1904 років остаточно встановила, що Півден- ний географічний полюс розташований на високогірному плато і для його підко- рення потрібна ґрунтовніша підготовка. Тому після повернення до Англії Роберт Скотт не тільки готує видання праць експедиції, але і розробляє план нового «штурму» Південного полюсу. Але досягати Південного полюсу йому довелось паралельно з Руалем Амундсеном. Руаль Амундсен — нор- везький полярний дослідник, перший дослідник, який досяг Південного по- люса та побував на обох географічних полюсах планети. Він був першим дослідником,який пройшов морський шлях вздовж берегів Сибіру та прото- ками Канадського архіпелагу. У 1910 — 1913 роках Р.Амундсен і Р.Скотт боролися за першість в до- сягненні Південного полюса. Роберт Скотт довго і наполегливо готувався, а для Амундсена це був своєрідний екс- промт, адже він готувався до дрейфу через Північний Льодовитий океан і лише при отриманні телеграми, що Північний полюс підкорився Пірі, Амундсен круто змінив свої наміри. Але ні своїй команді, ні полярному клубу Амундсен не оголосив про своє рішення, поки не залишив острів Ма- дейра. Телеграму про те, що Амундсен має намір йти до Південного полюса, Скотт отримав, коли знаходився в Ав- стралії. Вони не були близько знайомі, й наявність іноземних суперників зо- всім не насторожила Скотта. Пізніше реальні події показали, що «експромт» Амундсена був краще підготовлений, ніж експедиція Скотта. Дуже скоро Скотт зрозуміє, наскільки він недо- оцінив Амундсена. Скотт усвідомлю- вав, що несподівано виниклі на його шляху норвежці й є єдиними його кон- курентами та що майбутнє змагання з ними справді може поставити крапку Р. Скотт Р.Амундсен ІСТОРІЯ ВІДКРИТТЯ ТА РАННІХ ДОСЛІДЖЕНЬ ПОЛЯРНИХ ОБЛАСТЕЙ ЗЕМЛІ... Наука та наукознавство, 2010, № 3 87 в багаторічних спробах досягти Пів- денного полюса. Однак пріоритетом для Роберта Скотта були не змагання за першість відкриття, а наукові дослі- дження. Амундсен 19 листопада 1911 року встановив на Південному полю- сі норвезький прапор. Проте Скотта переслідували невдачі й він зі своїми супутниками дістався полюса лише 16 січня 1912 року. Р. Скотту не судилося повернутися на батьківщину з цієї експедиції. У лю- тому 1913 року Руал Амундсен розпо- всюдив заяву, де були наступні слова: «Я пожертвував би славою, рішуче всім, щоб повернути його до життя. Мій трі- умф затьмарений думкою про його тра- гедію, вона переслідує мене». Кінець XIX — початок XX ст. були ознаменовані значною активізацією міжнародних досліджень в Арктиці, які йшли відразу декількома напрямами: пошуки Північного морського шляху, наукові дослідження з метою визначен- ня форми Землі, проведення за ініціати- вою К. Вейпрехта в 1882 —1883 рр. Пер- шого міжнародного полярного року, який став першим досвідом широкої міжнародної співпраці в галузі вивчення Арктики, спроби досягнення Північ- ного полюсу, дослідження віддалених арктичних земель і островів та ін. Цьому сприяв стрімкий розвиток технічних за- собів, що дозволили досягати високих широт. Інтенсивність досліджень ви- значалася передусім зрослою політико- економічною зацікавленістю північних країн, прагненням з’ясувати економічні можливості, що надавав морський шлях північними морями. Для освоєння цього шляху необхідні були точні мапи і знан- ня фізико-географічних умов океану та узбережжя. У Росії головна роль в дослідженні полярних просторів на початку ХХ сто- ліття належала імператорському мор- ському відомству — Експедиції гідро- графії Північного Льодовитого океану, організованій Головним управлінням гідрографії. З 1910 р. експедиція вела в російському секторі Арктики активні пошуки Північного морського шляху. Зібрані попутно геологічні, флористич- ні та інші колекції учасники експедиції доставляли у відповідні академічні му- зеї. Петербурзька академія наук Росії також мала значний досвід у вивченні північних районів країни. Проте, хоч вона зберігала своє значення установи, де були зосереджені найбільші наукові сили, проведення експедицій з опорою на власну матеріальну базу було для неї надзвичайно скрутним, оскільки ака- демія не володіла необхідними фінан- совими і технічними можливостями. Приводом для створення Полярної комісії Петербурзької академії наук стали географічні відкриття, зроблені в 1913 — 1914 роках Експедицією гідро- графії Північного Льодовитого океану на кораблях «Таймир» і «Вайгач». Ре- зультати експедиції показали необхід- ність здійснення великомасштабних проектів щодо досліджень Арктики, що потребувало створення відповідних організаційних структур для їх плану- вання і координації. У цей період в Академії наук активно запроваджувалася практика утворення проблемних комісій і комітетів. Зокре- ма, працювали комісії по градусному вимірюванню на островах Шпіцберге- на з 1898 року, по організації Російської полярної експедиції з 1899 року, Сей- смічна комісія з 1900 року та ін. У 1914 році в Петербурзькій акаде- мії наук було зібрано нараду, на якій вирішили організувати при Академії наук постійну Полярну комісію за зразком раніше створеної і успішно Г.А. Будзика Science and Science of Science, 2010, № 388 Рис. 2. Карта-схема відкриття Південного географічного полюса Амундсеном і Скоттом ([5], наведено мовою оригіналу) ІСТОРІЯ ВІДКРИТТЯ ТА РАННІХ ДОСЛІДЖЕНЬ ПОЛЯРНИХ ОБЛАСТЕЙ ЗЕМЛІ... Наука та наукознавство, 2010, № 3 89 працюючої постійної Сейсмічної ко- місії. Ініціатором організації Полярної комісії був видатний російський геолог і палеонтолог І.П. Толмачов6. Коло завдань і форми діяльності створюваної установи І.П. Толмачов визначив в «Записке об учреждении постоянной Полярной комиссии» [9], зачитаній на організаційних зборах ко- місії 1 грудня 1914 року. Діяльність комісії повинна була включати: дослідження «полярних країн взагалі та російської півночі зокрема»,точний облік всього зробле- ного за минулі роки, організацію екс- педицій, розробку плану систематич- них робіт в арктичних областях Землі (по топографії, географії, гідрографії, кліматології, вивченню рослинного і тваринного світу і особливо населен- ня), вироблення правових норм між- народної співпраці, подальше вивчен- ня питання про Північний морський шлях, створення спеціального дру- карського органу комісії і формування спеціалізованої бібліотеки з полярних питань. Комісія мала бути в повному розу- мінні «міждисциплінарною» і міжві- домчою, тобто включати фахівців різ- них областей знань і не лише з Академії наук. Бачення І.П. Толмачова щодо основних завдань і напрямів діяльності нової комісії поділяв В.І. Вернадський. І Толмачов, і Вернадський відзначали один з головних аргументів на користь створення нової академічної структу- ри — збереження пріоритету вітчизня- 6 Інокентій Толмачов (1872 — 1950?) — росій- ський геолог, географ і палеонтолог. Був ученим хоронителем Геологічного музею Академії наук [10]. Ним написано низку наукових праць з па- леонтології і геології, багато з яких, зокрема його книги щодо скам’янілостей Кузнецького вугле- носного басейну, стали класичними [11]. Саме особисті наукові інтереси Толмачова слугували початком для створення Полярної комісії. них учених в дослі- дженні нововідкритих земель [12]. Російська Полярна комісія, на думку В.І. Вер над сь- кого, повинна бу ла також здійснювати значний вплив на ді- яльність Міжнародної полярної комісії, яка була створена ра- ніше. Як свідчать архівні матеріали, в цілому діяльність Полярної комісії розгорталася саме за тими напрямами, які були визначені в «Записке...» І.П. Толмачова в 1914 р., не дивлячись на те, що соціально-політичні умови, які складалися в країні в першій трети- ні XX в., вносили свої корективи. Важливо підкреслити, що В.І. Вер- надський першим ще в ті роки звер- нув увагу на необхідність дослідження полярних областей обох півкуль [13]. Пізніше, в 1938 році, В.І. Вернадський знову наголошував: «Ясно із суті спра- ви, що наукове дослідження Арктики не повинне йти без одночасного дослі- дження Антарктики. У другий підйом арктичних досліджень мали місце пер- винного значення кругосвітні плавання росіян учених і моряків в антарктичні води. Одночасно з утворенням Полярної комісії в Академії наук постало питання про відновлення і організацію досліджень антарктичних країн» [14]. Отже, географічні відкриття кінця ХІХ — початку ХХ століття дозволили вче- ним всього світу розширити коло своїх до- сліджень та проводити їх систематично в полярних областях земної кулі, які є скла- довою низки різноманітних глобальних досліджень Землі. Так, головним резуль- татом експедиції Беллінсгаузена — Лаза- рєва 1820 року було відкриття Антаркти- ди. У ході експедиції також були проведені важливі дослідження, схарактеризовані І.П. Толмачов Г.А. Будзика Science and Science of Science, 2010, № 390 вище, а також проводились пошуки най- продуктивніших районів для промислово- го вилову риб. Головним відкриттям 1909 року було відкриття Північного полюса Робертом Пірі, а двома роками пізніше в ході змагання Р. Скотта та Р. Амундсена було досягнуто Південного полюса нор- везьким полярним дослідником. 1. Богучарсков В. Т. История географии / Богучарсков В. Т. — М.: Академ. проект, 2006. — 560 с. 2. Магидович И. П. Очерки по истории географических открытий / Магидович И. П. — М.: Про- свещение, 1967. — 653 с. 3. Зубов Н. Н. Русские люди в Арктике и Антарктике / Зубов Н. Н. — М.: Военное изд-во, 1951. — 145 с. 4. Шамонтьев В. А. Адмирал М. П. Лазарев / Шамонтьев В. А. // Человек, море, техника. — 1989. — № 1. — С. 29 — 36. 5. Соколов А. В. Три кругосветных плавания М. П. Лазарева / Соколов А. В., Кушнарев Е. Г. — М., 1951. — С. 35, 86. 6. Берг Л. С. Русские открытия в Антарктике и современный интерес к ней / Берг Л. С. — М.: Географгиз, 1949. — 32 с. 7. Беллинсгаузен Ф.Ф. Двукратные изыскания в Южном Ледовитом океане / Беллинсгау- зен Ф.Ф. — 2-е изд. — М., 1949. — 326 с. 8. Трешников А. Ф. История открытия и исследования Антарктиды / Трешников А. Ф. — М.: Изд-во геогр. лит., 1963. — 432 с. 9. Толмачев И. П. Записки об учреждении постоянной Полярной Комиссии / Толмачев И. П. // Изв. Акад. наук. — 1915. — 6-я сер. — Т.9, № 6. — С. 476 — 481. 10. Красникова О. А. Новые документы о работе И. П. Толмачева в 1925—1927 гг. / Краснико- ва О. А. // Наука и техника: Вопр. истории и теории: Тез. XXVI конф. Санкт-Петербургского отд. Нац. комитета по истории и философии науки и техники РАН (21—25 ноября 2005 г .). — 2005. — Вып. 21. — С. 63—65. 11. Красникова О.А. Академия наук и исследования в Арктике: деятельность Полярной комис- сии в 1914 — 1936 гг / Красникова О.А. // Вопр. истории естествознания и техники. — 2006. — № 4. 12. Вернадский В. И. К вопросу о задачах Полярной Комиссии / Вернадский В. И. // Изв. Акад. наук. — 1915. — 6-я сер. — Т.9, № 6. — С. 481 — 484. 13. Кирпичников А. А. В. И. Вернадский о значении исследований Антарктики / Кирпични- ков А. А. // Природа. — 1945. — № 4. — С.71—73. 14. Вернадский В. И. О некоторых ближайших задачах исследования льда арктических обла- стей / Вернадский В. И. // Докл. Акад. наук СССР. — 1938. — Т. 19, № 8. — С. 619 — 622. Одержано 20.08.2010 Г. А. Будзыка История открытия и ранних исследований полярных областей Земли (к 100-летию открытия географических полюсов) Освещены открытие полярных областей Земли и развитие ранних их исследований. Показана роль в этом исследователей разных стран.

Історія відкриття та ранніх досліджень полярних областей Землі (до 100-річчя відкриття географічних полюсів)

Institution

Similar Items