Доповідь доктора Теодора Р. Шелленберга на щорічній зустрічі Товариства американських архівістів 18 серпня 1958р.

Публікується переклад доповіді доктора Теодора Р. Шелленберга1, помічника Архівіста Сполучених Штатів Америки у Національному архіві, виголошеної ним на щорічній зустрічі Товариства американських архівістів, що відбулася 18 серпня 1958 р у м. Солт-Лейк Сіті (штат Юта) (“American Archivist”, January...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2011
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2011
Назва видання:	Архіви України
Теми:	Архівна справа за кордоном
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/30882
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Доповідь доктора Теодора Р. Шелленберга на щорічній зустрічі Товариства американських архівістів 18 серпня 1958 р // Архіви України. — 2011. — № 2-3. — С. 212-221. — Бібліогр.: 18 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-30882
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-308822012-02-17T12:21:50Z Доповідь доктора Теодора Р. Шелленберга на щорічній зустрічі Товариства американських архівістів 18 серпня 1958р. Архівна справа за кордоном Публікується переклад доповіді доктора Теодора Р. Шелленберга1, помічника Архівіста Сполучених Штатів Америки у Національному архіві, виголошеної ним на щорічній зустрічі Товариства американських архівістів, що відбулася 18 серпня 1958 р у м. Солт-Лейк Сіті (штат Юта) (“American Archivist”, January 1959, Vol. 22, № 1, р. 49–58). Публикуется перевод доклада доктора Теодора Р. Шелленберга, помощника Архивиста Соединенных Штатов Америки в Национальном Архиве, представленного им на ежегодной встрече Общества американских архивистов, которая состоялась 18 августа 1958 г. в г. Солт-Лейк Сити (штат Юта) (“American Archivist”, January 1959, Vol. 22, № 1, р. 49–58). There is published the report of Dr. Theodore R. Schellenberg, Assistant Archivist of the United States for the National Archives, proclaimed at the annual meeting of the Society of American Archivists in Salt Lake City, Utah, August 18, 1958 (“American Archivist”, January 1959, Vol. 22, № 1, р. 49–58). 2011 Article Доповідь доктора Теодора Р. Шелленберга на щорічній зустрічі Товариства американських архівістів 18 серпня 1958 р // Архіви України. — 2011. — № 2-3. — С. 212-221. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. 0320-9466 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/30882 930.25(73) uk Архіви України Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Архівна справа за кордоном Архівна справа за кордоном
spellingShingle	Архівна справа за кордоном Архівна справа за кордоном Доповідь доктора Теодора Р. Шелленберга на щорічній зустрічі Товариства американських архівістів 18 серпня 1958р. Архіви України
description	Публікується переклад доповіді доктора Теодора Р. Шелленберга1, помічника Архівіста Сполучених Штатів Америки у Національному архіві, виголошеної ним на щорічній зустрічі Товариства американських архівістів, що відбулася 18 серпня 1958 р у м. Солт-Лейк Сіті (штат Юта) (“American Archivist”, January 1959, Vol. 22, № 1, р. 49–58).
format	Article
title	Доповідь доктора Теодора Р. Шелленберга на щорічній зустрічі Товариства американських архівістів 18 серпня 1958р.
title_short	Доповідь доктора Теодора Р. Шелленберга на щорічній зустрічі Товариства американських архівістів 18 серпня 1958р.
title_full	Доповідь доктора Теодора Р. Шелленберга на щорічній зустрічі Товариства американських архівістів 18 серпня 1958р.
title_fullStr	Доповідь доктора Теодора Р. Шелленберга на щорічній зустрічі Товариства американських архівістів 18 серпня 1958р.
title_full_unstemmed	Доповідь доктора Теодора Р. Шелленберга на щорічній зустрічі Товариства американських архівістів 18 серпня 1958р.
title_sort	доповідь доктора теодора р. шелленберга на щорічній зустрічі товариства американських архівістів 18 серпня 1958р.
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Архівна справа за кордоном
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/30882
citation_txt	Доповідь доктора Теодора Р. Шелленберга на щорічній зустрічі Товариства американських архівістів 18 серпня 1958 р // Архіви України. — 2011. — № 2-3. — С. 212-221. — Бібліогр.: 18 назв. — укр.
series	Архіви України
first_indexed	2025-07-03T07:47:22Z
last_indexed	2025-07-03T07:47:22Z
_version_	1836611107570057216
fulltext	АРХІВНА СПРАВА ЗА коРдоНом212 УДК 930.25(73) ДоповіДь ДоКтора теоДора р. Шелленберга на щорічній зУстрічі товариства америКансьКих архівістів 18 серпня 1958 р.* майбУтнє архівної професії Публікується переклад доповіді доктора Теодора Р. Шелленберга1, поміч- ника Архівіста Сполучених Штатів Америки у Національному архіві, виголо- шеної ним на щорічній зустрічі Товариства американських архівістів, що від- булася 18 серпня 1958 р у м. Солт-Лейк Сіті (штат Юта) (“American Archivist”, January 1959, Vol. 22, № 1, р. 49–58). Ключові слова: архівна професія; історичні асоціації; бібліотеки; архівні установи. один із надписів на табличці біля входу до будівлі Національного архіву з вулиці Пенсильванія авеню містить такі рядки Шекспіра: “ми- нуле є початком”. Ці рядки неодноразово використовувались у текстах багатьох промов у Вашингтоні. для нас вони підтверджують очевидне. Вони означають, що минуле забезпечує нас знаннями для розуміння майбутнього. Також це стосується майбутнього архівної професії, про яке я говоритиму сьогодні. Хоч деяка архівна робота здійснювалась у цій країні [США – О. В.] уже давно, архівна професія як така почала розвиватися у нашій на- ціональній історії досить пізно. У колоніальні часи архівною справою займалися окремі установи, кілька людей накопичували документальні матеріали за власним інтересом. Перші організовані спроби зберегти та зробити доступними документальні ресурси нації були здійснені установами трьох типів: історичними асоціаціями, бібліотеками та ар- хівами. Історичні асоціації були першими установами, які почали збира- ти та зберігати документальні матеріали. Перше історичне товариство цієї країни [США – О. В.] було засновано у 1791 р. у штаті массачу- сетс. кілька років по тому було організовано Американське товариство старовини (American Antiquarian Society, 1812), а ще пізніше з’явилось Нью-Йоркське історичне товариство (New-York Historical Society, 1804). Протягом декади 1820-х рр. було засновано багато державних та місцевих історичних товариств. до початку громадянської війни2 по- дібних товариств нараховувалось шістдесят п’ять, і діяли вони по всій країні. © о. Н. Волкотруб, 2011 * Переклад з англійської Волкотруб Ольги Нилівни – старшого наукового співробітника науково-інформаційного відділу Українського науково-дослід- ного інституту архівної справи та документознавства. 213АРХІВНА СПРАВА ЗА коРдоНом У післявоєнний період у ролі зберігачів матеріалів на перший план вийшли бібліотеки. Бібліотечна професія отримала свій розвиток вна- слідок сприяння джастіна Вінсора (Justin Winsor)3, який був головною особою у формуванні Американської асоціації бібліотекарів (American Library Association, 1876), та мельвіля дівея (Melville Dewey)4, який розробив основні техніки класифікації і заснував Бібліотечне Бюро (Library Bureau)5, що займалось поліпшенням методів та впровадженням нових бібліотечних систем. Роботу бібліотекаря протягом двох остан- ніх десятиріч століття було організовано як окрему професію. У різних бібліотеках країни було зібрано великі колекції рукописів. Завдяки зу- силлям бібліофілів та колекціонерів виникли Бібліотека Гарвардського університету (Library of Harvard University), Бібліотека джона картера Брауна при Університеті Брауна (John Carter Brown Library of Brown University, 1904) та Бібліотека Ленокса у Нью-Йорк Сіті (Lenox Library in New York City, 1871). Відділ рукописів при Бібліотеці конгресу (The Manuscript Division of the Library of Congress), який був державною установою та підпо- рядковувався Бюро рукописів та бібліотек державного департаменту (Bureau of Rolls and Library of the Department of State), приймав на збе- реження колекції рукописів, придбані Федеральним урядом. На захід- ному узбережжі згодом було створено сховища при бібліотеках Бен- крофта (Bancroft Library, 1905), Хантінгтона (Huntington Library, 1920) та Гувера (Hoover Library, 1962). Сховища третього типу з’явилися на сцені наприкінці минулого століття. Це були архівні установи. У 1889 р., незабаром після сво- го заснування, Американська історична асоціація (American Historical Association) створює комісію з питань державних архівів (Public Archives Commission, 1898), яка протягом багатьох років фінансувати- ме організацію державних архівів та зустрічі архівістів по всій краї- ні. Завдяки її діяльності на базі історичних товариств створено низку державних архівних інституцій у різних частинах країни. І нарешті, у 1934 р., майже через 150 років після заснування Федерального уряду, було створено Національний архів з метою збереження та підтримання важливих документів уряду. На даний час [1958 р. – О. В.] на території країни працює понад 500 просторих сховищ, у яких накопичуються та зберігаються доку- ментальні ресурси нації. Ці сховища вміщують неймовірні обсяги дже- рельного матеріалу. методи управління цими сховищами поєднують у собі історичні, бібліотечні та архівні принципи. Вони й досі розвива- ються і ще не виведені в окрему дисципліну. Розвиток нашої професії [архівної – О. В.] можна з’ясувати шляхом подальшого вивчення принципів та технік, які розвивались в окремому сховищі. Першим з яких, як я вже говорив, було Історичне товариство штату массачусетс (Massachusetts Historical Society). АРХІВНА СПРАВА ЗА коРдоНом214 24 січня 1791 р. вісім чоловік зустрілися у Бостонському будинку Вільяма Тюдора (William Tudor)6 з метою організувати товариство „для збирання, збереження та оприлюднення предметів старовини Амери- ки”. кожен із членів Товариства зробив свій внесок у вигляді рукопис- них матеріалів, які мав у приватній власності. З цих незначних почи- нань виникло одне із найважливіших сховищ рукописів у Сполучених Штатах Америки. одним із ранніх надбань Товариства були документи двох правителів колоній массачусетс та коннектикут, історія яких ілю- струє зокрема процес ведення та збереження документів суспільством. документи Томаса Хатчінсона (Thomas Hutchinson)7, губернатора колонії массачусетс у 1771–1774 рр., надійшли до Товариства з різ- них джерел. Томас Хатчінсон цікавився історією колонії массачусетс та збирав у власному будинку колекцію приватних і офіційних доку- ментів. У 1765 р. його будинок було пограбовано натовпом. Зібрані ним рукописи викинуто на вулицю, деякі з них затоптано в бруд, а деякі зовсім знищено. Його сусід, преподобний Ендрю Еліот (Andrew Eliot) зібрав та забрав до себе те, що зміг. Син Еліота як один із засно- вників Товариства передав врятовані його батьком матеріали. Інші ко- лекції рукописів Хатчінсона, які держава отримала у 1774 р., коли гу- бернатор втік до Англії, стали надбанням державних архівів. У 1821 р. їх було переглянуто секретарем штату ольденом Бредфордом (Alden Bradford)8, який перемістив окремі приватні папери до массачусетсько- го історичного товариства, членом якого він був. матеріали Хатчінсона, з якого б джерела вони не походили, були розташовані у хронологічному порядку, поділені на три томи та про- індексовані. Це був стандартний спосіб зберігання приватних доку- ментів. Пізніше документи Хатчінсона стали предметом суперечок між Товариством та урядом штату массачусетс. Товариство відхи- ляло неодноразові прохання уряду повернути документи. Зрештою у 1873 р. документи було повернуто у зв’язку з рішенням судді, призна- ченого Товариством та урядом для того, щоб визначити, які документи мали приватний характер, а які були передані ольденом Бредфордом у 1812 р. оскільки приватні та офіційні документи були сформовані у томи незалежно від їхнього джерела, суддя вирішив, що їх усі потрібно передати уряду. Інша колекція, долю якої я хотів би коротко висвітлити, була ко- лекцією документів джонатана Трамбулла (Jonathan Trumbull)9, губер- натора колонії коннектикут у 1769–1783 рр. девід Трамбулл (David Trumbull), син губернатора, у 1795 р. передав ці документи до масса- чусетського історичного товариства, тому що приміщення Йельського коледжу, в якому вони зберігалися, було занадто теплим. документи були сформовані у 23 томи та проіндексовані. Уряд коннектикуту нео- дноразово звертався до Товариства з проханням повернути документи, 215АРХІВНА СПРАВА ЗА коРдоНом стверджуючи, що вони мають більше значення для штату коннектикут, ніж для штату массачусетс, але безрезультатно. Згодом кількість колекцій массачусетського історичного товари- ства значно зросла. до початку громадянської війни Товариство налі- чувало понад 500 томів манускриптів, а до кінця століття [XIX – О. В.] це число подвоїлося. колекції охоплюють п’ять століть та містять такі важливі одиниці, як, наприклад, журнал Уінтропа10 (Winthrop’s journal: History of New England, 1630–1649), корреспонденцію Річар- да (Richard), Інкриза (Increase), та коттона матерів (Cotton Mather)11, а також важливі колекції рукописів Принса (John Prince), Белнапа (Belknap)12, Пікерінга (Pickering) та Уінсора (Winsor). Ці матеріали є одним із основних джерел історичної інформації нації. Їх використо- вували видатні американські історики джаред Спаркс (Jared Sparks, 1789 – 1866), джордж Бенкрофт (George Bancroft, 1800–1891), джордж Тікнор (George Ticknor, 1791–1871), Вільям Х. Прескотт (William H. Prescott, 1796–1859), джон Лотроп мотлі (John Lothrop Motley, 1814– 1877), Френсіс Паркмен (Francis Parkman, 1823–1893), джастін Уінсор та інші. Рада Товариства заявила, що Товариство було в деякому сенсі “опікуном науковців країни”. оскільки колекція Товариства збільшувалась у розмірі (а саме – ко- лекція брошур, яка і досі була чисельною), постало питання збільшення площі. Ще у 1855 р. діючий комітет Товариства заявив, що він “об- тяжує себе масою....цих громіздких документів, що не дуже відповідає його діяльності”. Напередодні громадянської війни було відзначено, що “полична кімната є заповненою вщент”. У 1866 р. повідомлялося, що та кількість документів, яка знаходиться на зберіганні у Товаристві, не залишає місця для нових надходжень. У 1889 р. Рада Товариства знову повідомила про необхідність перегляду документів і заявила, що “у цій проблемі винна система, а не недостатня кількість місця”. Це означа- ло, що навіть при достатній наявності місця Товариство має “отримати певні інструкції з сучасними методами накопичення”. Поступово Товариство стало дотримуватися принципу, що дослід- ницькі ресурси мають зберігатись там, де їх найімовірніше використо- вуватимуть. Цей принцип лаконічно озвучив Р. С. Уінтроп-молодший у 1890 р. “мені відомо, що в більшості випадків, коли Товариство чи окремий зберігач починають володіти масою джерельного історичного матеріалу, вони намагаються зберегти її, чого б це їм не коштувало. Але, на мою думку, в інтересах історичного дослідження доцільнішим було б передавання частин таких матеріалів до установ, які безпосе- редньо пов’язані з предметом документів. Інакше кажучи, забезпечен- ня різних груп історичних рукописів відповідними, надійними та най- більш зручними установами, на мій погляд, є найголовнішим”. Відповідно до цього зауваження Товариство повернуло уряду шта- ту коннектикут документи Трамбулла та Відділу рукописів Бібліотеки АРХІВНА СПРАВА ЗА коРдоНом216 конгресу, книги листів джона Хенкока (John Hancock)13 (які в дійснос- ті були першими п’ятьма книгами листів Президента колоніально- го конгресу та Журналом конгресу за 1774 р.). На рубежі століть, у 1899 р., Президент Товариства Чарльз Френсіс Адамс (Charles Francis Adams, 1835–1915) підняв завісу над наступним сторіччям і висловив припущення щодо майбутнього документальних матеріалів. Він казав: “ми маємо пам’ятати, що накопичення історичних матеріалів прогре- сує зі зростаючою швидкістю. для мене у цьому відношенні майбутнє постає жахливим. ми збанкрутіємо через наше майно. Прогресія буде геометричною. При такій швидкості накопичення документи двадця- того століття не піддаються обчисленню заздалегідь – вони взагалі унеможливлять будь-яку класифікацію або повну каталогізацію. Нако- пичення не будуть проблемою майбутнього, бо їх передбачено. Вони будуть і матимуть швидкі темпи зростання. Проблемою майбутнього стане з’ясування суті зібраних матеріалів. Тобто, проблема диференці- ації, відбору, класифікації, індексування та каталогізації”. майбутня робота архівіста буде визначатись характером матеріа- лів, з якими йому доведеться працювати. Ці матеріали мають певні ха- рактеристики, на яких я б хотів наголосити: обсяг, природний характер та різноманітність фізичного класу і типу. На той час, коли Адамс робив свій прогноз майбутнього архівної професії, колекція массачусетського історичного товариства налічу- вала близько 100 000 брошур та 1 000 томів рукописів. Ця колекція є краплею у морі порівняно із сучасними сховищами. Я підрахував, що томи рукописів містили близько півмільйона окремих документів і складали близько 250-ти погонних метрів документів за сучасними умовами зберігання. Тому я не схильний вимірювати цінність докумен- тів їх обсягом і хотів би підкреслити, що загальна кількість докумен- тів, накопичених всіма сховищами нації на рубежі століть була дуже незначною. Проблема обсягу, з якою стикається сучасний архівіст, є основним фактором, що визначає методи та політику, що він має за- стосовувати. другою характеристикою документів, на яку б я хотів звернути ува- гу, є їх природний характер. Замість того, щоб накопичувати, в осно- вному документи відомих американців, таких як губернатори колоній, революційні патріоти, засновники, президенти Сполучених Штатів, ми зараз накопичуємо документи первинних установ. Архівні установи, створені за останні півстоліття, фактично у першу чергу займаються документами первинних установ – урядів, підприємств, церков, на- вчальних закладів тощо. Третьою характеристикою документів є різноманітність їх фізич- ного класу і виду. крім того, щоб накопичувати тільки текстові та картографічні документи, ми зараз зберігаємо також і аудіовізуальні 217АРХІВНА СПРАВА ЗА коРдоНом матеріали, а саме: фотографії, фільми, відео- та аудіо матеріали. Щоб накопичувати тільки листи, ми зараз приймаємо на збереження доку- менти всіх видів: бухгалтерські, друковані книги, анкети та інші форми. Ці зміни в якості та типах матеріалів, з якими ми працюємо, визна- чають методи та принципи, котрі ми маємо використовувати в майбут- ньому. Перші вагомі зміни в політиці та процедурах архівної професії сто- суються до вибору та відбору. З часів дефіциту ми прийшли в часи достатку. Замість того, щоб володіти малою кількістю документальних матеріалів, доступних для відбору, ми ними перевантажені або “збан- крутіли через наше майно”, як казав Адамс. У часи достатку архівіст має бути більш розбірливим щодо мате- ріалів, які він приймає у свої сховища. особливо це стосується сучас- них документів – документів, які щойно створені та будуть створені у майбутньому. для отримання інформації про сучасний політичний, соціальний та економічний розвиток вчений більше звертається до друкованих пу- блікацій, ніж до оригіналів документів. обсяг друкованих матеріалів є настільки великим, що вченому важко знайти потрібні документи, для нього також є майже нездійсненим завданням вийти за межі дру- кованого слова, проводячи пошук інформації про деякі сучасні події чи епізоди або про економічні умови сьогодення. І дійсно, постає питання, чи хоча б маленька частина офіційних документів, створених у наш час, являє собою інтерес для вчених, і чи правий буде уряд, якщо він збереже маленьку частину цих документів? Проблема оцінювання до- кументів стає складнішою в міру наближення до сучасності. Велий обсяг документів, доступний для архівіста, має інший вплив на політику відбору, що я вважаєю особливо важливим. При великій кількості матеріалів, коли архівіст працює з певними документами, він не повинен втручатися у володіння своїх сусідів з метою придбання додаткових матеріалів. Архівісти, одним словом, стануть розбірливими стосовно джерел матеріалів, які вони приймають на збереження. Якщо вони працюють із державними документами, то вони будуть приймати тільки державні документи тих урядів, на які вони працюють, а не ін- ших. Якщо вони є державними архівістами, вони не будуть зацікавлені у придбанні документів федеральних урядів, окрім тих, що відповідають потребам архівних установ Федерального уряду. Архіви одного штату не будуть прийматись на зберігання архівами іншого штату. крім того, має бути розподіл обов’язків щодо збереження матеріалів приватного характеру. Приватні документи, що виникли в одній частині країни, не будуть накопичуватись у сховищах, розташованих у іншій. кожна установа має займатись виключно тими дослідницькими матеріалами, які стосуються до конкретної географічної місцевості, у якій вона здій- АРХІВНА СПРАВА ЗА коРдоНом218 снює свою діяльність. Не повинно бути такого розсіювання дослідних документів, як у минулому. короткий огляд того, що відбувалося в минулому, висвітлить де- які проблеми, що стоять перед вченими при проведенні досліджень. Так, федеральні архіви було розсіяно між різними науково-дослідними установами. Не існує жодної важливої історичної події Федерального уряду, стосовно якої документи у повному обсязі можна було б зна- йти в одному місці. Наприклад, документи, що стосуються формуван- ня Союзу14, були віднайдені у багатьох місцях. Звіти про експедицію Льюіса і кларка (1803–1806)15, які нещодавно були предметом судового розгляду і були знайдені в ході підготовки юридичних документів для суду, розкидані по декількох сховищах. Повне та всебічне вивчення розвідки Льюіса і кларка може бути здійснено тільки шляхом вивчення документів, які розкидані дуже, хоча багато з них є державного похо- дження. Наприклад, мапи, створені під час експедиції, були заховані серед файлів, класифікованих виключно за географічним принципом, без посилання на їх джерело. останнім часом дуже похвальною є діяльність приватних установ та організацій, які під егідою Національної комісії історичних публіка- цій (National Historical Publications Commission) публікують докумен- тальні матеріали видатних американців, що знову ж демонструє, на- скільки розкидані ці документи. матеріали джефферсона (Jefferson)16 знаходяться у більш ніж 50-ти сховищах, а також у руках численних колекціонерів та приватних осіб. Так само розсіяні і документи інших видатних американців. одним із завдань, що стоять перед редактором, є знайти і зібрати їх разом. очевидно, що така робота є розосередже- ною в процесі її здійснення, оскільки листи, як правило, зберігаються серед паперів їх отримувача. Навіть основні частини документів, що збереглися, як, наприклад, документи Вашингтона (Washington)17, через роки все одно опинилися в різних сховищах. Навіть такий видатний іс- торик, як джаред Спаркс, редагуючи документи Вашингтона, взяв на себе сміливість розірвати щоденник першого президента та подарувати його частину своєму другу як сувенір. Ступінь розпорошення документів добре ілюструє інцидент, описа- ний Френсісом Л. Берклі-молодшим (Francis L. Berkeley, Jr) при обго- воренні Американським товариством філософів проблем контролю над рукописами. Берклі говорить, що заслужений вчитель історії, профе- сор Вільям Н. Бішофф (William N. Bischoff) вивчав історію так званої Якимо-індіанської війни18 в орегоні у 1855–1856 рр. і з метою отри- мання інформації про цей відносно невеликий прикордонний інцидент повинен був отримати рукописи з 42-х сховищ, розташованих у США, канаді, Великобританії та Европі. дослідження привело його “від Бос- тона в Берклі, від Вікторії в квебек-Сіті, від узбережжя Тихого океану 219АРХІВНА СПРАВА ЗА коРдоНом до Атлантичного – до Лондона, Парижа, Ліона, марселя, Фрібурга та Риму”. У майбутньому, цілком ймовірно, архівні сховища будуть накопи- чувати документальні ресурси більш систематично та упорядковано. Якщо вони отримуватимуть матеріали, які більше відносяться до іншої географічної області, вони мають робити копії або передавати оригі- нали до тих установ, які діють у тій географічній області. одним із напрямів розвитку, що я бачу в майбутньому, буде більш раціональна, впорядкована та більш доступна політика придбання та вільного обмі- ну копіями документів між сховищами. Я вірю, що збирання та нако- пичення дослідних матеріалів не є основною функцією архівних уста- нов. Вони також мають задовольняти потреби вчених та користувачів, що буде здійснюватись краще, якщо документи будуть зберігатись у місцях, до яких вони належать і де вони, ймовірніше, будуть викорис- товуватись. Функцією архівіста не є ускладнити процес дослідження шляхом розділення досліджень та ресурсів, а звести їх докупи. другою важливою зміною в політиці та методах архівістів, що було викликано природою та якістю документів, з якими вони мали справу, є зміна методів доступу до документів з метою їх використання. Ці методи, в першу чергу, є методами описування, результатом якого є створення довідників, описів, кадастрів, каталогів та індексів. У минулому столітті, коли мала місце нестача дослідницьких мате- ріалів, і коли ці матеріали зберігались, головним чином, у історичних товариствах, які діяли як бібліотеки, або у самих бібліотеках, викорис- товувались бібліотечні методи. Наприклад, у Історичному товаристві штату массачусетс зібрання рукописів було сформовано у книги, зміст книг було проіндексовано, а самі книги – каталогізовані. Стандартна процедура полягала у підготовці каталога окремих фізичних одиниць, незалежно від того, чи це окремі документи, чи це томи документів. Така процедура може мати місце до того часу, поки кількість матеріа- лів є незначною. можна приділяти увагу кожній окремій одиниці доку- мента, поки таких одиниць небагато. Але з придбанням великих обся- гів дослідних матеріалів різної фізичної форми, мають бути застосовані нові техніки описування. По суті, це методи колективного описування, тобто описування одиниць в одному записі. Такі методи є архівними, а не бібліотечними. Я вірю, що в майбутньому всі процедури описування, запозичені з бібліотечної професії, будуть переглянуті, буде проаналізовано чи дійсно методи, які зараз використовуються, сприяють відображенню змісту та значущості колекції рукописів. І я впевнений, що в результаті такого перегляду буде розроблено нові методи, які краще інформува- тимуть дослідників та користувачів про зібрання сховищ, ніж ті, що функціонують зараз. Ці методи дозволять архівістам здійснювати опи- АРХІВНА СПРАВА ЗА коРдоНом220 сування їхніх зібрань однаковим способом по всій країні, що значно полегшить обмін інформацією про колекції, і врешті-решт призведе до створення зведених каталогів сховищ, аналогічних тим, які викорис- товуються для публікацій. Підготовлений Національною комісією іс- торичних публікацій довідник сховищ рукописів був кроком на шляху надання вичерпної інформації про рукописні ресурси. Але це тільки перший крок, бо в процесі створення довідника виявилось, що відпо- відні методи описування в багатьох науково-дослідних установах не використовуються. Протягом певного часу архівісти будуть створювати свою власну професію. Це буде професія з визначеними методами та принципами, так само як і бібліотечна професія, але це будуть інші, власні методи та принципи. Ці методи і принципи буде описано в літературі, що стане основою для нової дисципліни – окремих навчальних курсів у бібліо- течних школах та університетах. 1 Шелленберг Теодор Рузвельт (Schellenberg Theodore Roosevelt, 1903– 1970) – відомий американський практик та теоретик ХХ століття в галузі ар- хівної науки, викладач та автор освітніх програм, помічник Архівіста США у Національному архіві (1957–1963). 2 Американська громадянська війна 1861–1865рр. 3 Вінсор джастін (Winsor Justin, 1831–1897) – видатний американський письменник, бібліотекар та історик. 4 дівей мельвіль (Dewey Melville Louis Kossuth (Melvil), 1851–1931) – американський бібліотекар та викладач, засновник десяткової системи класи- фікації дівея (Dewey Decimal Classification (DDC). 5 Бібліотечне Бюро (Library Bureau, 1876) – виробник бібліотечних сис- тем. 6 Тюдор Вільям (Tudor William 1779–1830) – літератор, співзасновник Північно-Американського Бюлетня (Notrh American Review, 1815) та Бібліо- теки Бостона (Boston Athenauem, 1807)]. 7 Хатчінсон Томас (Hutchinson Thomas 1711–1780) – губернатор колонії массачусетс у 1771–1774 рр. 8 Бредфорд ольден (Bradford Alden 1765–1843) – головний секретар шта- ту массачусетс у1812–1824 рр. 9 Трамбулл джонатан (Trumbull Jonathan, 1710–1785) – губернатор коло- нії коннектикут у 1769–1783 рр. 10 Уінтроп джон (Wintrop John 1587/8–1649) – англійський юрист-пури- танин, один із засновників колонії массачусетс – другого найбільшого по- селення в Новій Англії, привів першу хвилю мігрантів з Англії у 1630 р., та слугував губернатором колонії 12 років (1630–1634, 1637–1640, 1642–1644, 1646–1649). 11 матер Річард (Mather Richard, 1596–1669) – священик-пуританин ко- лоніального Бостону, батько Інкриза матера; матер Інкриз (Mather Increase, 1639–1723) – міністр-пуританин, брав участь в управлінні колонією массачу- сетс та у адміністрації Гарвардського коледжу, батько коттона матера; ма- 221АРХІВНА СПРАВА ЗА коРдоНом тер коттон (Mather Cotton, 1663–1728) – соціально та політично впливовий міністр-пуританин Нової Англії. 12 Белнап джеремі (Belknap Jeremy, 1744–1798) – американський свяще- ник та історик, автор трьох томів “Історії Нью-Гемпшира” (1784–1792). 13 Хенкок джон (Hancock John, 1737–1793) – президент другого кон ти- нентального конгресу, перший та третій правитель штату массачусетс (1780– 1785, 1787–1793). 14 Союз (федерація) штатів в США в роки Американської громадянської війни 1861–1865рр. 15 Експедиція Льюіса та кларка (1803–1806) – перша сухопутна експеди- ція через територію США від атлантичного узбережжя до тихоокеанського і назад. Експедицію очолили меріуезер Льюіс (Meriwether Lewis, 1774–1809) та Уільям кларк (William Clark, 1770–1838). 16 джефферсон Томас (Jefferson Thomas, 1743–1826) – третій президент США (1801–1809), основний автор декларації незалежності США (1776). 17 Вашингтон джордж (Washington George, 1732–1799) – перший прези- дент США (1789–1797), засновник США. 18 Якимо-індіанська війна – конфлікт між США та сахаптинським наро- дом якима (1855–1858). Пубоикуется перевод доклада доктора Теодора Р. Шелленберга, помощ- ника Архивиста Соединенных Штатов Америки в Национальном Архиве, представленного им на ежегодной встрече общества американских архивис- тов, которая состоялась 18 августа 1958 г. в г. Солт-Лейк Сити (штат Юта) (“American Archivist”, January 1959, Vol. 22, № 1, р. 49–58). Ключевые слова: архивная профессия; исторические ассоциации; би б- лио теки; архивные учреждения. There is published the report of Dr. Theodore R. Schellenberg, Assistant Archivist of the United States for the National Archives, proclaimed at the annual meeting of the Society of American Archivists in Salt Lake City, Utah, August 18, 1958 (“American Archivist”, January 1959, Vol. 22, № 1, р. 49–58). Keywords: archival profession; historical societies; libraries; archival institu- tions.

Доповідь доктора Теодора Р. Шелленберга на щорічній зустрічі Товариства американських архівістів 18 серпня 1958р.

Репозитарії

Схожі ресурси