Інтертекстуальний російський фермент роману А. Мердок «Дилема Джексона»
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Russian |
| Опубліковано: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2009
|
| Назва видання: | Русская литература. Исследования |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31052 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Інтертекстуальний російський фермент роману А. Мердок «Дилема Джексона» / А.А. Матійчак // Русская литература. Исследования: Сб. науч. тр. — 2009. — Вип. XIII. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-31052 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-310522012-02-20T12:15:59Z Інтертекстуальний російський фермент роману А. Мердок «Дилема Джексона» Матійчак, А.А. Современный литературный процесс 2009 Article Інтертекстуальний російський фермент роману А. Мердок «Дилема Джексона» / А.А. Матійчак // Русская литература. Исследования: Сб. науч. тр. — 2009. — Вип. XIII. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. XXXX-0092 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31052 ru Русская литература. Исследования Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Russian |
| topic |
Современный литературный процесс Современный литературный процесс |
| spellingShingle |
Современный литературный процесс Современный литературный процесс Матійчак, А.А. Інтертекстуальний російський фермент роману А. Мердок «Дилема Джексона» Русская литература. Исследования |
| format |
Article |
| author |
Матійчак, А.А. |
| author_facet |
Матійчак, А.А. |
| author_sort |
Матійчак, А.А. |
| title |
Інтертекстуальний російський фермент роману А. Мердок «Дилема Джексона» |
| title_short |
Інтертекстуальний російський фермент роману А. Мердок «Дилема Джексона» |
| title_full |
Інтертекстуальний російський фермент роману А. Мердок «Дилема Джексона» |
| title_fullStr |
Інтертекстуальний російський фермент роману А. Мердок «Дилема Джексона» |
| title_full_unstemmed |
Інтертекстуальний російський фермент роману А. Мердок «Дилема Джексона» |
| title_sort |
інтертекстуальний російський фермент роману а. мердок «дилема джексона» |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Современный литературный процесс |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31052 |
| citation_txt |
Інтертекстуальний російський фермент роману А. Мердок «Дилема Джексона» / А.А. Матійчак // Русская литература. Исследования: Сб. науч. тр. — 2009. — Вип. XIII. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
| series |
Русская литература. Исследования |
| work_keys_str_mv |
AT matíjčakaa íntertekstualʹnijrosíjsʹkijfermentromanuamerdokdilemadžeksona |
| first_indexed |
2025-07-03T11:26:18Z |
| last_indexed |
2025-07-03T11:26:18Z |
| _version_ |
1836624881751425024 |
| fulltext |
А.А. МАТІЙЧАК
(Чернівці)
ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНИЙ РОСІЙСЬКИЙ ФЕРМЕНТ
РОМАНУ А.МЕРДОК «ДИЛЕМА ДЖЕКСОНА»
Дослідження літературного тексту, як відомо, безпосередньо
пов’язане з проблемою рецепції, тобто з проблемою розкриття іма-
нентної багатозначності смислу цього тексту на рівні його інди-
відуального сприйняття [4, с. 6]. Такий підхід свідчить про по-
тенційну можливість зміни перспективи дослідження, внаслідок чо-
го з’являються різні, інколи навіть суперечливі, рецептивні реакції
на один і той самий твір, різноманітні варіанти його прочитання,
змінюється «горизонт очікування».
Особливу цікавість у цьому контексті викликає останній роман
професійного філософа і водночас письменниці А. Мердок «Дилема
Джексона» (1995). Традиційна камерність її ранніх романів тут під-
нята на якісно новий рівень, буквально просякнута інтертексту-
альними зв’язками. Інтертекст роману багатоаспектний, насичений
різноманітними темами та компонентами. Серед аспектів інтер-
текстуальності (музика, живопис, театр, художня література, філо-
софія, релігія та ін.) найбільш чітко акцентовані філософсько-релі-
гійний та літературний. Хоча й вони переплетені настільки, що роз’-
єднати їх, мабуть, неможливо.
Так, головний герой роману Бенет Барнелл (відзначимо очевидну
схожість із біографічним моментом самої письменниці) свого часу
«вивчав класичну літературу, однак був схильним радше до філосо-
фії» [2, с. 15]. Ця зацікавленість у зрілі роки переросла у спробу на-
писати книгу про Мартіна Гайдеґґера, до якого герой відчуває своє-
рідну «любов-ненависть» [2, с. 21-22]. В цьому ракурсі цікаво від-
значити метатекстуальний зв’язок «Дилеми Джексона» з філософсь-
кою працею Мердок, присвяченою М.Гайдеґґеру, яка через хворобу і
смерть письменниці так і залишилася незавершеною [11, c.xiii, xxi].
Проте філософські рефлексії Бенета про Гайдеґґера постійно зісков-
зують у площину літератури, розкриваючи віяло алюзій та інтерпре-
тацій, пов’язаних з іменами Гельдерліна (улюбленого поета Гайдеґ-
ґера) [2, с. 287], Кафки [2, с. 33], Целана [2, с. 71], Достоєвсько-
2
го [2, с. 16]. Інші персонажі також не проти проявити ерудицію у
сфері літератури: вони часто цитують, інтерпретують, сперечаються
про твори давніх греків, російських класиків, представників німець-
комовних літератур і, звичайно ж, про своїх співвітчизників, що пе-
вною мірою ілюструє сферу інтересів самої письменниці. Як і Мер-
док, її герой Бенет відчуває душевний неспокій і шукає відповіді на
посталі питання то в літературі, то в філософії: «Ну чому я не обрав
світло і не зайнявся поезією замість філософії! Адже замолоду, до
спокушання цією філософією, я писав вірші. А тепер це вже немож-
ливо» [2, с. 71]. Поступово ми розуміємо, що образ Бенета є дзерка-
льним відображенням самої письменниці. Образ дзеркала постійно
з’являється в романі. Однак зрозуміло, що образ-символ дзеркала
далеко не єдиний у романі. Серед парадигматичних символів твору –
ключ, міст, павутиння та ін.
Бенет вважає, що втягнув себе в «гігантське павутиння інтелекту»
Гайдеґґера. А в читача, у свою чергу, виникає відчуття, що це саме
його обплутано «павутинням», але вже інтелекту Мердок, інтертекс-
туальні ниточки якого тягнуться далеко вглиб різних національних
літератур світу: давньогрецької, німецької, англійської, російської
тощо. Зважаючи на саму природу інтертексту Мердок, зазначимо,
що кожен його компонент уже не може розглядатися відокремлено,
тобто лише в річищі визначеної національної літератури, оскільки,
представлений у сукупності з іншими компонентами, вплетений у
своєрідну «сітку», «павутину» художнього тексту письменниці. За-
чепиш одну нитку – затріпоче вся павутина. До того ж Мердок часто
дає власну інтерпретацію різних художніх образів і навіть творів.
Отже, реакція читачів наперед опосередкована рецептивною реакці-
єю самої письменниці.
Розглянемо подібне явище на прикладі російського компонента,
найменш дослідженого і водночас найбільш близького для читачів зі
слов’янською ментальністю. Необхідно зазначити, що раніше росій-
ська тема у творчості Мердок досліджувалася вибірково, зокрема
стосовно творів Ф.М. Достоєвського [5, с. 277-293]. Хоча очевидно,
що діапазон цієї теми значно ширший, це помітно навіть на прикладі
«Дилеми Джексона». Окрім алюзій на твори Ф.М. Достоєвського,
російський контекст тут представлений також і творчістю О.С. Пуш-
кіна, Л.М. Толстого, В.В. Набокова. Саме російська тема у цьому
3
творі письменниці яскраво ферментує (сприяє розвитку, підсилює)
авторські інтенції.
Про російський вплив свідчать і деякі композиційні моменти. В
композиції персонажів роману «Дилема Джексона» помітна побіжна
схожість з «Євгенієм Онєгіним» О.С. Пушкіна; в композиції сюже-
тики – з романом Л.М. Толстого «Війна і мир». Містичний компо-
нент нагадує нам романи Ф.М. Достоєвського, проглядає навіть на-
тяк на набоківську «шахову стратегію» (Головну загадку шахової
теми в романі «Дар» В. Набокова розкрила О.В. Червінська [4,
с. 106-109]).
Мердок щиро захоплюється Пушкіним, «атмосферою великої по-
езії». Подібне захоплення відчуває і її головний герой Бенет. Він ви-
знає, що «його російська мова є надто недосконалою, але Пушкін
завжди допомагав йому, звеличував душу» [2, с. 137]. Бенет Барнелл
засмучений смертю свого дядечка Тіма, тим, що недостатньо добре
пізнав його за життя. Бенет (як і Євгеній Онєгін) живе в домі дядька.
Він та Едвард Ленніон, як Онєгін і Ленський, – сусіди (відзначимо
певну схожість прізвищ: Ленніон-Ленський). Подібно до Пушкіна,
Мердок розповідає про двох сестер (Розалінду та Меріен), проте
композиція сюжетики епізодично нагадує «Війну і мир» Толстого.
Недарма персонажі в складній ситуації обговорюють саме цей ро-
ман. Втеча Меріен напередодні її весілля з Едвардом Ленніоном ви-
кликає нерозуміння близьких, виявляючи такі риси суто англійської
ментальності, як стриманість, схильність до недомовок, прихований
ліризм [3, с. 243]. Підтвердженням тому слугує епізод, в якому роз-
мова про Меріен у вузькому колі обізнаних «за мовчазною згодою»
переходить у суперечку, але вже з приводу образу Соні з «Війни і
миру» [2, с. 92]. У такий спосіб Мердок демонструє англійський ва-
ріант прояву почуттів, про який писав В.В. Овчинніков: «За зовніш-
ньою стриманістю англійця ховається емоційна тонка натура.
А оскільки заведені правила поведінки не дозволяють відверто про-
являти свої почуття, в англійців – як дотик у сліпих – надзвичайно
розвинута чутливість до натяків і недомовок... у бесіді першорядну
роль відіграє не сам по собі словесний обмін, а його підтекст...» [3,
с. 338]. А отже, етичні критерії в англійців превалюють над емоцій-
ними, на відміну від росіян, які вважають за потрібне не приховува-
ти свої емоції. Російських письменників Мердок називала видатни-
4
ми майстрами непередбачуваного (great masters of contingent) [6,
с. 295]. І російський контекст у даному випадку – значуща підказка у
виявленні справжніх почуттів, старанно прихованих інтелектуалами-
англійцями.
У такому ж ключі вибудовує письменниця й власні інтерпрета-
ційні моделі. Вона дуже тактовно пропонує читачеві на вибір одразу
кілька інтерпретацій образу Соні. Художник Оуен переконаний, що
Толстой зображує Соню дурненькою, яка живе чужим розумом, Ні-
колєнька це розуміє і незабаром кидає її. А Наташа взагалі називає
Соню «нерозумною кішкою, що принизливо плазує перед родиною»
[2, с. 92]. За припущенням іншого персонажа (Туана), Толстой «ви-
являв зневагу і до обох дівчат, і до Ніколєнькі, а всю свою любов,
без сумніву, віддавав маленькому сину князя Андрія як безгрішному
образу майбутньої Росії» [2, с. 93]. Абсолютно іншої думки дотри-
муються Мілдред і Джексон. Мілдред пристрасно захищає Соню –
«розважливу й безкорисливу дівчину», яку обдурив Ніколєнька і не
зрозуміла невдячна Наташа. Для неї Соня – «це образ мовчазної і
самовідданої доброчесності!» [2, с. 93]. Мимоволі виникає відчуття,
що вустами Мілдред заговорила сама Мердок (стільки пафосу в її
промові).
Однак запропонований вибір інтерпретацій образу російської ге-
роїні лише підтверджує той факт, що й інші варіанти мають право на
співіснування. В такий спосіб Мердок стимулює читацьку реакцію,
надаючи читачеві право на власну думку. Ставши на бік читачів, во-
на писала: «Ми самі прагнемо контролювати твір і дати йому свою
кінцівку (необов’язково щасливу у звичному розумінні). Ми хочемо
зробити висновок, наш висновок» [8, с. 105]. Письменниця умисно
залучає читачів до дискусії, підкидаючи їм все нові й нові питання.
Начебто ненароком вона зазначає: «Згодом сперечання переключи-
лися на «Листи Асперна» – чи вкрав Генрі Джеймс сюжет пушкін-
ської «Пікової Дами», дізнавшись його від Тургенєва? І нарешті, во-
ни повернулися до зникнення Меріен» [2, с. 93]. Далі ні Меріен, ні
наведений сюжет не згадуються, а отже, питання адресоване тим
читачам, хто не проти взяти участь в інтелектуальній грі й помірку-
вати над окресленою проблемою. Значущим моментом для нас стає
те, що подібну позицію ми зустрічаємо й у шанованого письменни-
цею Ф.Достоєвського. З поглядом Мердок, зокрема, суголосний та-
5
кий фрагмент із його приватного листа щодо протилежних читаць-
ких інтерпретацій злочину, скоєного у «Братах Карамазових»: «Не
один лише сюжет роману важливий для читача, але й певне знання
душі людської (психології), чого кожний автор вправі очікувати від
читача» [1, с. 129].
Романи Мердок розраховані на активну рецепцію, про що
свідчать численні літературні алюзії, в тому числі й приховані, які
необхідно розгадувати, домислювати. Як приклад наведемо епізод, в
якому Бенет говорить про книги та розповіді дядечка Тіма. Герой
зізнається, що з віком, дослухаючись до історій Тіма, «він почав
відчувати в них щось на кшталт теплих, дзвінких обертонів,
відблиску чи то відлуння доброго співчуття, відчуття трагедії люд-
ського життя – доброчесного чи ганебного, – злочину і кари, каят-
тя, докорів сумління» [2, с. 16]. Свідченням однієї з подібних алюзій
на романи Достоєвського є згадка про «моралі дядечка Тіма» –
цитати та висловлювання його улюблених письменників, серед яких
і Достоєвський [2, с. 14]. Коли Бенет говорить, що «в книгах і «мора-
лях» Тіма було щось магічне» [2, с. 15] і замислюється, чи був
дядько «і справді володарем небесних дарів» [2, с. 18], ми поступово
починаємо розуміти, про яку магію, чи то містику, йдеться. З магією
та містицизмом письменниця асоціює не лише художню літературу,
але й релігію: «істинна релігія має бути тою чи іншою формою мі-
стицизму» [2, с. 186]. Вона неодноразово повторювала, що, в порів-
нянні з сучасним романом, їй більше імпонує роман ХІХ століття,
мотивуючи тим, що це був «видатний продукт релігії» (a great
product of religion), а письменники ХІХ ст. «були релігійними
людьми і приймали як належне релігійне підґрунтя життя» (were
religious people and took for granted a religious background to life) [7,
с. 255]. Мердок повністю погоджується з «вражаюче великодушною
ідеєю Толстого, що мистецтво є фундаментально релігійним, що
воно повинно виражати найвище релігійне сприйняття епохи і
переформульовуватися кожним поколінням» [7, с. 248]. Достоєв-
ського вона взагалі називала «сучасним теологом» (modern theolo-
gian) [9, с. 444]. Саме релігійні почуття, на її думку, чи не найкраще
допомагають письменникові усвідомити трагізм людського життя,
доказ тому – романи Достоєвського, Толстого; «з більш пізніх» Мер-
док називала Пастернака («Доктор Живаго»).
6
Особливість величі (the quality of greatness) російських письмен-
ників вона окреслювала співчуттям, любов’ю: «несилуваним розу-
мінням іншого» (the non-violent apprehension of difference) [10,
с. 218]. Ось, що для неї було «справді величним» (true sublime), і
такий діалог з «іншою» автохтонною (російською) культурою від-
криває ще один вимір інтеркультурної творчості письменниці.
У дослідженні інтертекстуальнизх чинників мердоківського
письма ми детальніше зупинилися на аналізі «Дилеми Джексона» –
останнього з її романів, оскільки цей твір фактично підводить риску
під усією творчістю письменниці, для якої в цілому інтертексту-
альність була найбільш характерною рисою. По суті, в романі
«Дилема Джексона» ми спостерігаємо особливо віртуозну суголос-
ність різних інтертекстуальних сфер, серед яких контрапунктами по-
стають національне та інонаціональне. Останнє розкривається в ас-
пекті кількох провідних традицій (зокрема, як найбільш яскравих,
німецькомовної та російськомовної), причому акцентуємо перевагу
філософії над літературою в німецькій інтертекстуальній версії та
літературної – в російській. Цей момент потребує уточнення: Мер-
док сприймала російських класиків як умоглядних філософів.
У контексті літературно-філософського дискурсу творчість Айріс
Мердок являє собою оригінальну модель взаємодоповнення різних
дискурсивних практик: художньої літератури, критики та теорії
літератури, філософії й культурології. Плідна конвергенція зазначе-
них дискурсів у фреймі творчості цієї письменниці розгортає бага-
тий рецептивний потенціал її власних художніх творів.
ЛІТЕРАТУРА
1. Достоевский Ф.М. Полное собр. соч.: В 30 т. – Т. 30. – Кн. 1. – Л.:
Наука, 1988. – 456 с.
2. Мердок А. Дилемма Джексона / Пер. с анг. И. Дорониной. – М.: АСТ,
2002. – 350 с.
3. Овчинников В.В. Корни дуба // Овчинников В.В. Сакура и дуб. – К.:
Днипро, 1986. – С. 227-478.
4. Червинская О.В. Пушкин, Набоков, Ахматова: метаморфизм русско-
го лирического романа: Монография. – Черновцы: Рута, 1999. – 152 с.
5. Conradi P. Іris Murdoch and Dostoevskii // Dostoevskii and Britain. –
Oxford, 1995. – P. 277-293.
7
6. Murdoch I. Against Dryness (Encounter, January 1961) // Murdoch I. Ex-
istentialists and Mystics. Writings on philosophy and literature. – N.Y.: Penguin
Books Ltd., 1999. – P. 287-295.
7. Murdoch I. Art is the Imitation of Nature (The University of Caen, 1978)
// Ibid. – Р. 243-257.
8. Murdoch І. Comic and Tragic // Murdoch І. Metaphysics as a Guide to
Morals. – N.Y.: Penguin Books Ltd., 1993. – P. 90-147.
9. Murdoch І. Descartes and Kant // Ibid.
10. Murdoch І. The Sublime and the Good (Chicago Review, Autumn 1959)
// Murdoch І. Existentialists and Mystics. – Р. 205-220.
11. Steiner G. Foreword // Ibid. – P. ix-xviii.
|