Політична адміністрація Кримського ханства в Буджацькій орді у період між 1739 – 1769 рр.

В статті розглядається проблема формування політичної адміністрації Кримського ханства в Буджацькій Ногайскій Орді протягом XVIII ст. Висвітлюється становлення та еволюція інституту сераскерства у взаємодії з потестарними структурами ногайців....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
1. Verfasser:	Грибовський, В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інституту історії України НАН України 2009
Schriftenreihe:	Чорноморська минувшина
Schlagworte:	Статті
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31065
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Політична адміністрація Кримського ханства в Буджацькій орді у період між 1739 – 1769 рр. / В. Грибовський // Чорноморська минувшина: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 4. — С. 24-33. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-31065
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-310652012-02-22T12:10:29Z Політична адміністрація Кримського ханства в Буджацькій орді у період між 1739 – 1769 рр. Грибовський, В. Статті В статті розглядається проблема формування політичної адміністрації Кримського ханства в Буджацькій Ногайскій Орді протягом XVIII ст. Висвітлюється становлення та еволюція інституту сераскерства у взаємодії з потестарними структурами ногайців. In the article it has been revealed the problem of forming the Political administration of the Crimean Khanate in the Boudjak Nogay Horde during the XVIII c. The special attention paid to the question on establishment and evolution of political institute of Serasker under influence of potestary structures of Nogay Tatars. 2009 Article Політична адміністрація Кримського ханства в Буджацькій орді у період між 1739 – 1769 рр. / В. Грибовський // Чорноморська минувшина: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 4. — С. 24-33. — укр. XXXX-0093 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31065 94(477.7)“1739/1769” uk Чорноморська минувшина Інституту історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Статті Статті
spellingShingle	Статті Статті Грибовський, В. Політична адміністрація Кримського ханства в Буджацькій орді у період між 1739 – 1769 рр. Чорноморська минувшина
description	В статті розглядається проблема формування політичної адміністрації Кримського ханства в Буджацькій Ногайскій Орді протягом XVIII ст. Висвітлюється становлення та еволюція інституту сераскерства у взаємодії з потестарними структурами ногайців.
format	Article
author	Грибовський, В.
author_facet	Грибовський, В.
author_sort	Грибовський, В.
title	Політична адміністрація Кримського ханства в Буджацькій орді у період між 1739 – 1769 рр.
title_short	Політична адміністрація Кримського ханства в Буджацькій орді у період між 1739 – 1769 рр.
title_full	Політична адміністрація Кримського ханства в Буджацькій орді у період між 1739 – 1769 рр.
title_fullStr	Політична адміністрація Кримського ханства в Буджацькій орді у період між 1739 – 1769 рр.
title_full_unstemmed	Політична адміністрація Кримського ханства в Буджацькій орді у період між 1739 – 1769 рр.
title_sort	політична адміністрація кримського ханства в буджацькій орді у період між 1739 – 1769 рр.
publisher	Інституту історії України НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Статті
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31065
citation_txt	Політична адміністрація Кримського ханства в Буджацькій орді у період між 1739 – 1769 рр. / В. Грибовський // Чорноморська минувшина: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 4. — С. 24-33. — укр.
series	Чорноморська минувшина
work_keys_str_mv	AT gribovsʹkijv polítičnaadmínístracíâkrimsʹkogohanstvavbudžacʹkíjordíuperíodmíž17391769rr
first_indexed	2025-07-03T11:26:47Z
last_indexed	2025-07-03T11:26:47Z
_version_	1836624912229335040
fulltext	24 ливості короля у майбутньому укладати договори з царем Петром І “доки запорожці не здобудуть своєї давнішньої волі і коли будуть залежні не від Москви, а від польської Речі Посполитої”68. Тобто, запорожці висували умову до Карла ХІІ Густава про його гарантію процесу перепідпорядкування Січі іншому протектору. А невдовзі козаки Війська Запорозького Низового виступили найбільш активною частиною українського війська, що допомагало шведській армії під час Полтавської облоги (1 квітня – 26 червня 1709 р.) та сумнозвісної Полтавської битви (27 червня т. р.)69. Проаналізувавши дії кошового отамана Кості Гордієнка можна стверджувати, що в умовах Північної війни 1700 – 1721 рр. він на чолі Запорозької Січі підтримав гетьмана Івана Мазепу й таким чином намагався уподібнитися до інших європейських порушників політичного спокою щодо вимагання більших “прав і привілеїв” від оточуючих монархів. Однак з огляду на нищівну військову поразку нового козацького суверена Карла ХІІ Густава від московського царя Петра І під Полтавою 27 червня 1709 р. така полівасалітетна політика запорозького правителя не набула логічного завершення. Хоча невдовзі більша частина запорожців визнала залежність вже від іншого ситуативного союзника Шведського королівства й довголітнього ворога Російської корони - володаря Кримського ханства. Taras Chuhlib On idea of Zaporozhian Sich ataman K.Gordiyenko concerning the refusal from Moscovian patronage in circumstances of North War 1700-1721 In the article it has been analysed an idea of Zaporozhian (Chortomlyts’ka) Sich Kish and its leader K. Gordiyenko concerning the refusal from patronage of Moscovian tsar during the North War 1700-1721. It is found out, that Kish has supported hetman Ivan Mazepa trying in this way to be similar to other European violators of political stability, which demanded more “rights and privileges” from monarch rulers. УДК 94(477.7)“1739/1769” Владислав Грибовський ПОЛІТИЧНА АДМІНІСТРАЦІЯ КРИМСЬКОГО ХАНСТВА В БУДЖАЦЬКІЙ ОРДІ У ПЕРІОД МІЖ 1739 – 1769 рр. В статті розглядається проблема формування політичної адміністрації Кримського ханства в Буджацькій Ногайскій Орді протягом XVIII ст. Висвітлюється становлення та еволюція інституту сераскерства у взаємодії з потестарними структурами ногайців. 68 Цит. за: Томашівський С. Із записок Каролінців про 1708 – 1709 рр. // Записки НТШ. – Т. 92. – Львів, 1909. – С. 83 – 84. 69 Докл. див.: Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. – Нью-Йорк-Київ, 2001; Григорьев Б. Карл ХІІ, или пять пуль для короля. – Москва, 2006; Чухліб Т. Шлях до Полтави. Україна і Росія за доби гетьмана Мазепи. – К., 2008; Петер Енглунд. Полтава. Розповідь про загибель однієї армії. – Харків, 2009 та ін. 25 У науковій літературі накопичено значний обсяг матеріалу, що дозволяє розглядати політоґенез номадних спільнот як такий, що не йшов далі стадії протодержави-чіфдом70 і не не мав більшості атрибутів, властивих для держав землеробського світу. З огляду на це дистинктивне означення типологія потестарної системи номадів визначається поняттям кочівницька імперія71. Ногайці, котрі упродовж другої половини ХVІ – ХVІІ ст. мігрували до Північно- Західного Причорномор’я і сформували у складі Кримського ханства Буджацьку орду, були нащадками політичних традицій Ногайської Орди, однієї з останніх кочівницьких імперій, що існували у Волго- Уральському межиріччі. Маючи за мету з’ясування характеру політичного зв’язку Буджаць- кої орди і Кримського ханства у XVIII ст., ми визначили собі завдання розглянути формування й еволюцію інститутів регіонального представ- ництва влади Бахчисараю у Буджаку, а також визначення міри інтеграції Буджацької орди до державної системи Кримського ханства порівнянно з іншими ногайськими ордами. Заявлені у назві хронологічні межі стосуються періоду між російсько-турецькими війнами і визначені з огляду на те, що саме у цей проміжок під владою Бахчисараю зосередилася максимально значна кількість ногайського населення, стабілізувалися кордони Кримського ханства з північними сусідами; система російсько-турецьких домовленостей після укладення Біл- градського мирного договору 1739 р. чітко зафіксувала підданство причорноморських кочовиків, створивши перешкоду їхнім самовільним міграціям й усунувши ситуацію перманентної війни між запорозьким козацтвом і підданими кримських ханів. Завдяки цьому Кримське ханство чи не вперше за всю свою історію отримало можливість ство- рити стабільні й постійно діючі інститути управління причорно- морськими кочовиками, які прийшли на зміну усталеній практиці залучення номадів, що ситуативно мігрували до Північного Причор- номор’я (й так само ремігрували з регіону), для здійснення набігів на землі північних сусідів. З’ясування інтегративних можливостей Кримського ханства стосовно причорноморських ногайців на прикладі Буджацької орди становить окреме завдання нашого дослідження. 70 Васильев Л. С. Протогосударство-чифдом как политическая структура // Народы Азии и Африки. – 1981. – № 6. – С. 175. 71 Крадин Н.Н. Кочевники, мир-империи и социальная эволюция // Альтернативные пути к цивилизации: Кол. монография; под ред. Н. Н. Крадина и др. – М.: Логос, 2000. – С. 314-336. Крадин Н. Н. Кочевые империи: генезис, расцвет, упадок // Восток. – М.: Наука, 2001. – № 5. – С. 21-32. Крадин Н. Н. Власть в традиционном обществе // Ресурс доступу: knowledge. isras.ru/sj/sj/sj4-02krad.htm; Трепавлов В.В. Бий мангытов, коронованный chief: вождество в истории позднесредневековых номадов западной Евразии // Альтернативные пути к цивилизации: Кол. монография; под ред. Н.Н. Крадина и др. – М.:Логос, 2000. – С. 356-367. Трепавлов В. В. История Ногайской Орды. – М.:Восточная литература, 2002. – С. 547-548 та ін.; Трепавлов В. В. Бий мангытов, коронованный chief: вождество в истории позднесредневековых номадов западной Евразии // Альтернативные пути к цивилизации. – С. 356-367. 26 Кримське ханство суттєво різнилося від типових кочівницьких імперій насамперед тим, що мало розвинену політико-адміні- стративну систему в районах із землеробською економікою (гірський Крим і передгір’я); типологічно вона була близькою до близькосхідних систем. Однак у Буджаку, Очаківському та Перекопському степах залишались чинними архаїчні моделі, пов’язані з кочівницькими політичними традиціями72. Будь-які спроби кримських ханів запро- вадити стабільне оподаткування чи приборкати ногайську аристо- кратію спричиняли міграцію ногайців за межі ханства, – до степового Передкавказзя і Поволжя. Тим самим, правителі Криму втрачали основну ударну силу, що використовувалася у набігах на північних сусідів73. Буджак становив крайній пункт міграцій кочовиків зі сходу на захід. Для ногайців оселення в Буджацькому степу мало низку переваг над іншими регіонами Північного Причорномор’я. По-перше, Буджак був віддалений від Запорозьких Вольностей, відтак козацькі рейди задля “луплення татарських чабанів” тут відбувалися з меншою інтенсивністю, ніж у Очаківському та Перекопському степах. По-друге, перебування на віддалі від Бахчисараю дозволяло ногайським мурзам уникати прямого контролю ханської адміністрації та підтримувати окремі стосунки з Портою та дунайськими князівствами. Існувала ще одна важлива перевага: можливість грабунку землеробської округи; зреалізувати цю одвічну потребу номадів не було складною справою в умовах беззахисності степових кордонів підпорядкованих Порті Молдови та Румунії, а також прозорих кордонів Речі Посполитої. Упродовж першої третини ХVІІ ст. Буджацька орда досягла апогею могутності, її очільник Кантемир-мурза Дівеєв звільнився з-під контролю Бахчисараю й домігся прямого васалітету Порті74. Після смерті Кантемир-мурзи Буджак повернувся під владу Бахчисараю. В результаті влаштованих кримським ханом репресій більшість буджацьких ногайців були змушені “зламати свої гарби”, тобто припинити кочування й оселитися у постійних селищах, перетворившись на податне населення. Вже у 30-ті рр. XVII ст. таких селищ нараховувалося до дев’яти десятків75. На 1663 р. вони 72 Fisher Alan. The Crimean Tatars. – Stanford: Hoover Institution Press, 1978. – Р. 25. 73 Грибовський В. Формування локальної групи причорноморських ногайців у ХVІ – ХVІІ ст. // Україна в Центрально-Східній Європі.– К., 2004. – № 4. – С. 279-306. 74 Новосельский А. А. Борьба Московського государства с татарами в первой половине XVII в. – М.– Л.: Изд-во АН СССР, 1948. – С. 101-115. Трепавлов В.В. История Ногайской Орды. – М.: Восточная литература, 2001. – С. 420. Гізер С. М. Кочове населення Буджацького степу у XVI – XVIII ст. // Заселення півдня України: проблеми національного та культурного розвитку: міжнародна науково-методична конференція. Херсон, 21-24 травня 1997 р.: Наукові доповіді. – Ч. І. – Херсон, 1997. – С. 218; Бачинский А. Д., Добролюбский А. О. Буджакская орда в XVI-XVII вв. (историко- археологический очерк) // Социально-экономическая и политическая история Молдавии периода феодализма. – Кишенев: Штиинца, 1988. – С. 82-94. 75 Боплан Г.-Л. Опис України. Меріме П. Українські козаки та їхні останні гетьмани; Богдан Хмельницький; пер. з франц. Я. І. Кравця. – Львів: Каменяр, 1990. – С. 46. 27 перебували під фіскальним та адміністративним контролем ханського яли-агаси (“намісника побережжя”), що мав резиденцію у селищі Ханкишла76 (тепер с. Удобне Білгород-Дністровського району Одеської області). Під тиском нових хвиль міграцій ногайців зі сходу територія Буджацької орди вже у другій половині XVII ст. обмежилася степовим межиріччям Дністра, Пруту й Дунаю. На Дністровому лівобережжі та в басейні Південного Бугу окремо від буджаківців кочували недиференційовані джерелами “ногайці”77. На початку XVIIІ ст. територія розселення буджацьких ногайців стабілізувалася у степах південної Бесарабії, тобто у Буджаку. Північну межу Буджаку визначено у 1672 р. кордоном Халіл-паші (інше датування – 1666 р.78), що тягнувся від гирла ріки Прут до села Троян, йшов до Верхнього Троянового валу і через р. Ботна прямував до гирла р. Бик, що впадає в Дністер79. Цим кордоном територія Буджацької орди була офіційно відмежована від Молдавського князівства. Після Прутського договору 1711 р. Порта дозволила буджаківцям кочувати за лінією Халіл-паші, а в 1729 р. примусила молдавського господаря віддати буджаківцям прилеглу до цієї лінії смугу “в 32 години [кінної їзди] довжиною і 2 години шириною”80. За володіння цією “двогодинною смугою” відбувалися гострі суперечки між буджацькими ногайцями і господарями Молдови, що потре- бували постійного втручання Порти і Бахчисараю81. До 70-х рр. XVIII ст. буджаківці спільно з турецькими райя займали 55,7% території Дністровсько-Прутського межиріччя82. Більшість буджацьких ногайців внаслідок переважно насильницької седентаризації залишила кочування і зайнялася напівкочовим скотарством і землеробством, мешкаючи в стаціонарних поселеннях. На початку XVIIІ ст. у відомстві кримського хана перебувало близько двох сотень сіл буджацьких ногайців83. Навернені до осілості/напівосілості буджаківці були, звісно, більш піддатливими контролю регіональних органів влади Бахчисараю, ніж їхні кочові одноплемінники. Відтак, адміністрація Кримського ханства у Буджаку сформувалася раніше, ніж в інших підвладних Гіреям ногайських ордах. 76 Челеби Эвлия. Книга путешествия. Извлечения из сочинения турецкого путешественника XVII в. – М.: Изд-во Вост. л.-ры, 1961. – С. 190, 264. 77 Санин Г. А. Отношения России и Украины с Крымским ханством в середине XVII в. – М.: Наука, 1987. – С. 67. 78 Хайдарлы Д. И. Молдавия и Крымское ханство (1718 – 1774 гг.) //Stratum plus. – Кишенев. – № 6: 2003 – 2004. – С. 249. 79 Кантемир Д. Описание Молдавии. – Кишенев: Штиинца, 1973. – С. 6, 25-27. 80 Гизер С.Н. Турецкий источник по истории буджакских ногайцев // Південна Україна XVIII-XIX ст.: Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ. – Вип. 6. – Запоріжжя: РА “Тандем-У”, 2001. – С. 213. 81 Хайдарлы Д. И. Молдавия и Крымское ханство. – С. 249-252. 82 Бачинська О. Колонізаційна політика Стамбула на Придунайських землях у XVIII ст. // Україна в Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до кінця XVIII ст.). – Вип. 3. – К., 2003. – С. 244. 83 Русов А. А. Русские тракты в конце XVII и начале XVIII веков и некоторые данные о Днепре из Атласа конца прошлого столетия. – К.: Тип. М.П. Фрица, 1876. – С. 36. 28 Протягом XVI-XVII ст. ногайці, які кочували поза межами Кримського півострова (за виключенням буджаківців), перебували у відомстві ханського губернатора Перекопу – ор-бея84. На середину XVIII ст. він залишався третім за значенням кримським диґнитарієм, після калги та нурадина, які призначалися ханом із представників династії Гіреїв (інколи – з мурз фамілії Ширин), мали станові привілеї й утримувалися коштом ханської скарбниці85. На початку XVIII ст. кримські хани, окрім “намісників побережжя”, стали призначати у Буджак правителів з титулом сераскера. Одна із перших згадок про наявність сераскера у Буджаку припадає на час кримського походу на Правобережну Україну в 1711 р., коли як буджацький сераскер виступав Мехмед Гірей- султан86. Однак призначення сераскерів кримськими ханами тоді ще не перетворилося на усталену практику. Натомість під час урегулювання відносин між Молдовою та буджацькими ногайцями фігурують посадові особи у чині яли-агаси, зокрема у 1719 р. – Джемаль-ага, у 1727 р. – Алі-ага87. Постійне перебування сераскер- султанів у Буджаку фіксується під час російсько-турецької війни 1735 – 1739 рр., зокрема у липні 1738 р., а 5 січня 1739 р. кримський хан спеціально приїздив до Буджаку з метою усунення з посади попереднього сераскера і призначення нового88. З того часу буджацький сераскер-султан перетворюється на постійного хансько- го резидента, якому крім військових функцій доручалося ще і цивільне управління. Інституалізація постійного представництва ханської влади за межами Кримського півострова була зумовлена не лише важливим стратегічним значенням Буджаку під час російсько- турецьких воєн, але й демографічними процесами, пов’язаними з новою хвилею міграцій ногайців. Таким чином, місце ханського чиновника яли-агаси посів представник кримської династії Гіреїв, що мав право на успадкування ханського престолу. Збільшення територіальних меж Кримського ханства в результаті укладання Прутського російсько-турецького договору 1711 р. створило умови для активізації міграцій ногайців до Північного Причорномор’ї. Протягом 1723 – 1728 рр. з Нижньої Волги та Кубані мігрували єдисанці і джембуйлуківці; чисельність ногайців у Буджаку стрімко зросла напередодні і під час російсько-турецької 84 Описание перекопских и ногайских татар, черкесов, менгрелов и грузин Жана де Люка // Записки Одесского общества истории и древностей (далі – ЗООИД). – Т. 11. – Одесса, 1879. – С. 485. 85 Кримський республіканський краєзнавчий музей. Наукова бібліотека “Таврика”. – № 9. С 1 П-24. “Записка о состоянии гражданском, политическом и военном Малой Татарии, посланная в 1755 г. министром короля господином де Пейссонель”; пер. В. Х. Лотошнікової. – Сімферополь, липень, 1925. Машинопис (далі: Записка Пейссонеля). – Арк. 10, 17. 86 Субтельний О. Мазепинці. Український сепаратизм на початку XVIII ст.; пер. з англ. В.Кулика. – К.: Либідь, 1994. – С 77-80. 87 Хайдарлы Д. И. Молдавия и Крымское ханство. – С. 253, 256. 88 Там само. – С. 269. 29 війни 1735 – 1739 рр.89. У результаті надмірного скупчення ногайців, які мігрували не розрізненими колективами, а цілісними ордами, виникла потреба створення нових представництв ханської влади з власними штатами й управлінської інфраструктури. У 1735 р. згадується ногайський сераскер Ахмет Гірей-султан, осідок якого розташовувався біля р. Молочної90. По закінченню російсько-турець- кої війни 1735-1739 рр. контроль над єдисанськими і єдичкульсь- кими ногайцями зосередився в руках буджацького сераскера. “Салтан белогородский сераскер” у 1744 р. вів офіційне листування з Запорозьким Кошем з приводу справ єдисанців, на прикордонній комісії 1749 р. він, спільно з перекопським каймаканом, був уповноважений кримським ханом для розгляду прикордонних суперечок і представництва інтересів ногайців91. Нечисельна Джембуйлуцька орда зайняла під кочування Перекопський степ, потрапила до відомства перекопського каймакана і перебувала під контролем ор-бея. Таким чином, починаючи з 40-х рр. ХVІІІ ст. сераскер-султан набуває функцій не лише військового начальника, який здійснює керівництво свого підрозділу під час воєнних дій, але й цивільного губернатора. Після запровадження інституту сераскерства в інших ногайських ордах ці диґнитарії входили до дивану кримського хана, беручи участь у вирішенні головних питань управління ханством92. У межах своїх орд вони мали всю повноту військово-адміністративної, фіскальної та судової влади, а також прерогативу представляти інтереси ногайського населення у відносинах з російською, польською прикордонними адміністраціями і Запорозьким Кошем. Функція військового управління для сераскерів була першорядною, натомість Ш. де Пейссонель використав для означення функцій сераскера слово “генерал”93, що вказувало на традиційне розуміння цього титулу в Османській імперії. В разі, коли кримський хан призначася головним над окремими турецькими підрозділами, тоді й він отримував чин сераскера. Так сталося під час придушення повстання Адил Гірея у Буджаку 1727 – 1728 рр.94. Певні управлінські функції у ногайських ордах мали каймакани, яких кримські хани призначали з тих же ногайців, а також кримських і литовських татар, вірменів95 та ін. Загалом, посада каймакана у 89 Грибовський В. Процес міграції ногайців до території Кримського ханства у І половині XVIII ст. // Наукові записки. Зб. пр. молодих вчених та аспірантів / Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. – Т. 6. – К., 2001. – С. 63-65; Хайдарлы Д. И. Молдавия и Крымское ханство. – С. 253, 266-269. 90 Скальковський А. О. Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького. – Дніпропетровськ: Січ, 1994. – С. 269. 91 Архів Коша Нової Запорозької Січі. Корпус документів. 1734-1775. – Т. 2. – С. 348-350. 92 Записка Пейссонеля. – Арк. 34-35. 93 Там само. – Арк. 17-18. 94 Хайдарлы Д. И. Молдавия и Крымское ханство. – С. 258. 95 Записка Пейссонеля. – Арк. 10. 30 Кримському ханстві не мала сталого регламенту, характеризувалася різними функціями і місцем в управлінській ієрархії. Єдине, що виокремлювало посадових осіб-каймаканів, – це приналежність до службової аристократії та місцевої родової знаті, не пов’язаних з династією Гіреїв. У більшості, каймакани виступали в ролі “заступників” своїх титулованих володарів виключно у питаннях цивільного управління. Зокрема, в разі відсутності хана або його смерті державні справи в Бахчисараї вів окремий каймакан96. Реальна влада сераскер-султана мала певні обмеження з боку ногайської родової знаті, представленої в особі того ж каймакана. Останнього нам вважається можливим співставити зі згаданим Ш. де Пейссонелем баш-мурзою (bache-mirsa)97, тобто головним мурзою. У запорозьких документах та російській дипломатичній кореспонденції згадуються каймакани ногайських орд, однак баш- мурзи практично не зазначаються, за єдиним виключенням згадки про єдичкульського “ваш мурзу Инчин Билат Иншкозя Нарсламбецкого”98. Імовірно, посада каймакана надавалася головному мурзі, який мав реальний вплив на стан справ в орді. Баш-мурза виступав як “глави знаті” (chef de la Nobless), будучи належним до першого за знатністю ногайського роду на рівні орди або аулу. Решта знатних родин “йому підпорядковується і ставиться до нього із рідкісним шануванням”99. Ознаки впливу ногайської знаті на ханських представників наявні вже у звичаї обов’язкового розташування сераскера та його штату в баш-мурзинському аулі, а головне – в участі баш-мурзи у роботі сераскер-султанського дивану. Там, за свідченням Пейссонеля, “йому належить перше місце”, адже сераскер “не має права карати будь-якого мурзу, не порадившись з ним, як у тому, що стосується до набору військ, так і в усьому, що відноситься до внутрішнього управління ордою. Йому також належить право стягнення усіх податків сераскера, котрий домовляється з ним про це”100. Зважимо й на те, що дані Пейссонеля щодо баш-мурзи стосуються виключно Єдисанської орди. Соціально-політичний лад Буджацької орди був суттєво видозмінений ще у XVII ст., а влада буджацького і кубанського сераскерів вирізнялася меншою залежністю від ногайської родової аристократії, представленої мурзами двох найбільших родів – Орак-оглу (Урак-улу) й Орумбет-оглу (Ор-Мамбет-улу). Єдисанська орда тривалий час залишалася у відомстві буджацького сераскера до того часу, коли кримський Арслан Гірей- хан (1748-1755), імовірно, вперше призначив до єдисанців сераскера – свого брата Крим Гірея, який водночас був і нурадином. Після 96 Центральний державний історичний архів України в м. Києві (далі – ЦДІА України в м. Києві). – Ф. 229. – Оп. 1. – Спр. 121. 1762 р. – Арк. 33; Записки Пейссонеля. – Арк. 15. 97 Peyssonel M. [Charl], de. Traite sur le commerce de la Mer Noire. – Т. ІІ. – Paris, 1787. – Р. 303. 98 Архів Коша Нової Запорозької Січі. Корпус документів. 1734-1775. – Т. 2. – С. 242. 99 Peyssonel M., de. Traite sur le commerce de la Mer Noire. – Т.ІІ. – Р. 303-304. 100 Записка Пейссонеля. – Арк. 41. 31 відмови Крим Гірея від обох посад, хан призначив свого старшого сина Селіма ор-беєм, середнього Девлета – буджацьким сераскером і молодшого Шахбаза – сераскером в Єдисанській орді101. Останні два призначення відбулися у 1753 р., натомість Шахбаз Гірей-султан згадується 24 вересня 1753 р. як “новоучрежденный главный командир” над єдисанцями102. Після виступу в 1754 р. Шахбаза в похід у Черкесію103, єдисанці знову опинилися під контролем буджацького сераскера, хоча цивільним управлінням опікувався каймакан єдисанець Джан-мурза104. Наступного року з’являється єдисанський Ахмед-каймакан. Девлет Гірей зміцнив свій вплив у Буджаку жорстокими репресіями проти буджацьких мурз105 і посилив контроль над Єдисанською ордою. У листі до російського генерал-майора Глібова він запевняє: “нагайский народ (йдеться про єдисанців, – В.Г.) не состоит под властию моею”, однак при цьому він отримував кореспонденцію від російської прикордонної адміністрації для передачі “находящимся над теми татарами к кадыю и каймакаму”. А єдисанський каймакан Ахмед мусив усю кореспонденцію, отриману з-за кордону відправляти для перекладу в Ганкишлу. Крім того, буд- жацький сераскер мав повноваження, як наприклад у 1755 р., викликати єдисанські караульні команди для отримання свідчень щодо певних прикордонних інцидентів106. Після повернення з невдалого походу Шахбазу не вдалося зберегти владу в Єдисанській орді. Він ще мав намір оселитися біля каймакана на Куяльнику107, але згодом звістки про нього губляться. Протягом наступних років буджацькі сераскери утримували непрямий контроль над єдисанцями, користуючись слабкістю влади їхніх сераскерів, котрі навіть не мали постійної резиденції і перебували в аулах єдисанських каймаканів. То ж єдисанський сераскер не мав можливості створити повноцінний адміністративний апарат і тримати під контролем кочовиків зі стратегічно вигідного пункту. З іншого боку, кримські хани не могли виділити єдисанському сераскерові військову коман- ду, зважаючи на те, що Білградський мирний договір забороняв будувати фортеці і тримати залоги поблизу кордону. Таким чином, не маючи важелів влади, єдисанський сераскер залишався номіналь- ним правителем, а Єдисанська орда, вирізняючись своєю чисель- ністю, впливовими мурзами і рівнем добробуту108, слабко контролю- валася центральною владою. 101 Негри А. Извлечение из турецкой рукописи [Одесского] общества [истории и древностей], содержащей историю крымских ханов // ЗООИД. – Т. І. – Одесса, 1844. – С. 391. 102 ЦДІА України в м. Києві. – Ф. 59. Оп. 1.– Спр. 798. 1741-1775 рр. – Арк. 185. 103 ІР НБУ. – Ф. 9. Док. 132-214. 1754 – 1755 рр. – Арк. 108-108 зв. 104 ЦДІА України в м. Києві. – Ф. 59. – Оп. 1.– Спр. 798. 1741-1775 рр. – Арк. 192-194. 105 Кочекаев Б.-А. Б. Ногайско-русские отношения в XV-XVIII вв. – Алма-Ата: Наука, 1988. – С. 143. 106 ІР НБУ. – Ф. 9. – Док. 132-214. – Арк. 27, 40-41. 107 Там само. – Арк. 108-108 зв. 108 Записка Пейссонеля. – Арк. 57. 32 Вигідне становище буджацького сераскера характеризувалося наявністю постійної резиденції у Ганкишлі (Ханкишлі), де розта- шувався сераскер-султанський палац з чиновницьким апаратом на чолі з султан-агаси, а також турецькими фортецями та залогами, що розташовувалися поруч. На 1754 р. у штаті буджацького сераскера були писар, вихідець з України, який сповідував християнство і вільно володів мовою російського діловодства, радник Махмед-ага, грек за походженням, який сповідував іслам109. Управлінський апарат буджацького сераскера мірою устаткування перетворювався на традиційний диван, на кшталт того, що був у кримського хана, а також калги, нурадина й кримських карачі-беїв. З цього приводу Пейсонель свідчив: “сераскери мають своїх візирів, своїх дефтер- дарів, своїх диван-ефенді, своїх каді[їв] і взагалі їх двір подіб-ний двору хана”110. Слід також взяти до уваги те, що напівосілих буджаківців, які мали постійні села, було легше контролювати, ніж кочовиків-єдисанців, а вплив місцевої буджацької аристократії був порівняно меншим. Єдисанські мурзи, обмеживши владу свого сераскера, були роздратовані нав’язливим “кураторством” буджацького сераскер- султана. Найбільше дратувало те, що він, з наказу Порти і Криму, контролював відносини єдисанців з порубіжним населенням Польщі, Молдови та Росії, перешкоджаючи набігам. Найбільш радикальним проявом протесту стало повстання єдисанців та буджаківців у 1758 р., яке не лише призвело до скинення чинного та призначення нового кримського хана – Крим Гірея (колишнього буджацького сераскера), але й спричинило важливі зміни у системі управління ногайськими ордами. Повстання 1758 р. почалося як протест проти сваволі буджацького сераскера Сеадет Гірея й і переросло в традиційний кочівницький набіг на землі Молдови та Румунії. Взагалі, воно засвідчило неефективність концентрації влади над ногайцями Північно-Західного Причорномор’я в руках буджацького сераскер- султана, так само як і низький рівень інтеграції ногайських орд у державну систему Кримського ханства. Цю проблему Крим Гірей (1758 – 1764 і 1768 – 1769) вирішив засобом створення другої столиці ханства в м. Каушани. Тут був побудований ханський палац, прилаштований для військових, адміністративних і представ- ницьких потреб111; тут Крим Гірей провів чи не більшу частину часу свого перебування на ханському престолі, зрідка навідуючись до Бахчисараю. 109 ІР НБУ. – Ф. 9. – Док. 132-214. – Арк. 40 зв.- 42, 74 зв. 110 Записка Пейссонеля. – Арк. 18. 111 Клееманово путешествие из Вены в Белград и Новую Килию также в земли буджатских и нагайских татар. – С.Пб, 1783. – С. 56-57. 33 Vladyslav Grybovs’kyi Political administration of the Crimean Khanate and the Boudjak horde in a period between 1739-1769 In the article it has been revealed the problem of forming the Political administration of the Crimean Khanate in the Boudjak Nogay Horde during the XVIII c. The special attention paid to the question on establishment and evolution of political institute of Serasker under influence of potestary structures of Nogay Tatars. УДК 94[(90477.7)+(470+571)]:357.1-058.22“1734-1775” Володимир Полторак ГОСПОДАРСЬКЕ ОСВОЄННЯ ПРИАЗОВСЬКИХ СТЕПІВ ЯК ФАКТОР ЗАПОРОЗЬКО-ДОНСЬКИХ ВЗАЄМИН У 1734-1775 рр. Стабілізація кордонів в приазовських землях та поступове заселення цих територій призвели до втягнення їх в економічні системи Запорозького та Донського військ. Часто саме економічні перспективи в освоєнні земель ставали приводом для виникнення міжкозацьких суперечок. Боротьба за землі й була результатом цього процесу, і відображала зміну внутрішньо- економічних систем козацьких військ. XVIII ст. стало часом переходу козаків від екстенсивних форм господарства до інтенсивних. Цей процес, започаткований в центральних областях Запорожжя та Дону, немов кола по воді від вкинутого в неї камінця розійшовся по всій території військ. Згідно прийнятої зараз економічної періодизації історії війська Запо- розького, виділяється три етапи: переважно промисловий етап (мисливство, рибальство тощо; XVI-XVII ст.); промислово-скотарський етап (XVII ст. – 1734); скотарсько-землеробський етап (1734-1775)112. Загалом не порушуючи послідовність та навіть хронологічні рамки етапів, розвивалась і економічна система війська Донського. Периферійні ж для обох військ приазовські землі та їх економічне освоєння в прискореній формі відображають загальнокозацькі процеси, які відбулись у центрі і поступово змінили саму сутність та функціональність козацтва. Мисливство, як галузь господарства, що початково забезпечувала козаків засобами для життя, в даний період залишалось прибут- ковим заняттям широких верств козацьких спільнот. Хутра були важливою статтею експорту Запорожжя та Дону113. Звіроловство, болоховська справа, лисичництво, звіриний промисел тощо – під такими назвами можна зустріти це заняття у запорозьких документах. Мисливці на Запорожжі мали окремий курінний устрій, підлягали обраному зі свого середовища отаману. 112 Олійник О. Запорозький зимівник часів Нової Січі (1734-1775 рр.). – Запоріжжя: Дике поле, 2005. – С. 178-179. 113 Голобуцький В. Запорозька Січ в останні часи свого існування 1734-1775. – К., 1961. – С. 274.

Політична адміністрація Кримського ханства в Буджацькій орді у період між 1739 – 1769 рр.

Institution

Ähnliche Einträge