“Кордон” та “ідентичність”: козацькі спільноти Причорномор’я наприкінці XVІІІ ст. (Історичний досвід і нові практики)
Стаття присвячена трансформаціям козацьких спільнот Причорномор'я в другій половині XVІІІ ст., рухливість яких змінювала конфігурацію прикордонних ліній Російської імперії. У центрі уваги автора три спільноти – козаки-чорноморці, козаки-некрасівці та задунайські запорожці....
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інституту історії України НАН України
2009
|
| Назва видання: | Чорноморська минувшина |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31068 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | “Кордон” та “ідентичність”: козацькі спільноти Причорномор’я наприкінці XVІІІ ст. (Історичний досвід і нові практики) / Д. Сєнь // Чорноморська минувшина: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 4. — С. 42-48. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-31068 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-310682012-02-22T12:12:00Z “Кордон” та “ідентичність”: козацькі спільноти Причорномор’я наприкінці XVІІІ ст. (Історичний досвід і нові практики) Сєнь, Д. Статті Стаття присвячена трансформаціям козацьких спільнот Причорномор'я в другій половині XVІІІ ст., рухливість яких змінювала конфігурацію прикордонних ліній Російської імперії. У центрі уваги автора три спільноти – козаки-чорноморці, козаки-некрасівці та задунайські запорожці. The artіcle іs devoted to the questіon on transformatіon of the Cossack communіtіes in Black Sea Regіon іn the second half of XVІІІ century, that had the influence on changes of frontiers of Russian empire. The main author’s attention was paid to the three mentioned communіtіes: to Cossacks of Chernomors’ke (North Black Sea region) Army, Nekrasov Cossacks and former Zaporozhіan Cossacks in Danube area. 2009 Article “Кордон” та “ідентичність”: козацькі спільноти Причорномор’я наприкінці XVІІІ ст. (Історичний досвід і нові практики) / Д. Сєнь // Чорноморська минувшина: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 4. — С. 42-48. — укр. XXXX-0093 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31068 94(477.7):357.1-058.22“17” uk Чорноморська минувшина Інституту історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Статті Статті |
| spellingShingle |
Статті Статті Сєнь, Д. “Кордон” та “ідентичність”: козацькі спільноти Причорномор’я наприкінці XVІІІ ст. (Історичний досвід і нові практики) Чорноморська минувшина |
| description |
Стаття присвячена трансформаціям козацьких спільнот Причорномор'я в другій половині XVІІІ ст., рухливість яких змінювала конфігурацію прикордонних ліній Російської імперії. У центрі уваги автора три спільноти – козаки-чорноморці, козаки-некрасівці та задунайські запорожці. |
| format |
Article |
| author |
Сєнь, Д. |
| author_facet |
Сєнь, Д. |
| author_sort |
Сєнь, Д. |
| title |
“Кордон” та “ідентичність”: козацькі спільноти Причорномор’я наприкінці XVІІІ ст. (Історичний досвід і нові практики) |
| title_short |
“Кордон” та “ідентичність”: козацькі спільноти Причорномор’я наприкінці XVІІІ ст. (Історичний досвід і нові практики) |
| title_full |
“Кордон” та “ідентичність”: козацькі спільноти Причорномор’я наприкінці XVІІІ ст. (Історичний досвід і нові практики) |
| title_fullStr |
“Кордон” та “ідентичність”: козацькі спільноти Причорномор’я наприкінці XVІІІ ст. (Історичний досвід і нові практики) |
| title_full_unstemmed |
“Кордон” та “ідентичність”: козацькі спільноти Причорномор’я наприкінці XVІІІ ст. (Історичний досвід і нові практики) |
| title_sort |
“кордон” та “ідентичність”: козацькі спільноти причорномор’я наприкінці xvііі ст. (історичний досвід і нові практики) |
| publisher |
Інституту історії України НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Статті |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31068 |
| citation_txt |
“Кордон” та “ідентичність”: козацькі спільноти Причорномор’я наприкінці XVІІІ ст. (Історичний досвід і нові практики) / Д. Сєнь // Чорноморська минувшина: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 4. — С. 42-48. — укр. |
| series |
Чорноморська минувшина |
| work_keys_str_mv |
AT sênʹd kordontaídentičnístʹkozacʹkíspílʹnotipričornomorânaprikíncíxvííístístoričnijdosvídínovípraktiki |
| first_indexed |
2025-07-03T11:26:54Z |
| last_indexed |
2025-07-03T11:26:54Z |
| _version_ |
1836624919855628288 |
| fulltext |
42
Volodymyr Poltorak
Economic reclamation of Azov steppes
as a factor of Zaporozhian-Don mutual relations in 1734-1775
The stabilization of borders in Azov area and gradual population of it have resulted
in including of region to the economic system of the Zaporozhian and Don armies. The
economic perspective concerning the reclamation of lands often became a cause for
arising of conflicts between Zaporozhian and Don Cossacks. As the result there was a
fight for owning the lands which also showed the changes of the internal-economic
systems of Сossack armies.
УДК 94(477.7):357.1-058.22“17”
Дмитро Сєнь
„КОРДОН” та „ІДЕНТИЧНІСТЬ”: КОЗАЦЬКІ СПІЛЬНОТИ
ПРИЧОРНОМОР’Я НАПРИКІНЦІ XVІІІ ст.
(Історичний досвід і нові практики)
Стаття присвячена трансформаціям козацьких спільнот Причорномор'я
в другій половині XVІІІ ст., рухливість яких змінювала конфігурацію
прикордонних ліній Російської імперії. У центрі уваги автора три спільноти –
козаки-чорноморці, козаки-некрасівці та задунайські запорожці.
У новітній історіографії з’являється все більше досліджень,
парадигма яких – багатовекторність розвитку козацьких співтовариств,
застосування в дослідженні перспективних методик, відмова від
“державоцентризму” при реконструкції минулого козацтва158. Це тим
більше важливо, що в історії козацтва знаходимо усе більше
підтверджень тій тезі, що це явище не є породження винятково
російської історії і подій розвитку Російської держави. Відмовлення від
такого застарілого (мало пояснюючого) підходу, імовірно, може привести
наукове співтовариство до розвитку проблемного поля козакознавства,
подальшого залучення історії козацтва у вивчення міжнародних
відносин, наприклад, на Північному Кавказі, басейні Чорного моря. Не
менш важлива і перспективна подальша розробка самостійної наукової
проблеми - "Козацтво у відносинах з мусульманськими державами
Причорномор'я", де є ґрунтовний досвід як в українській, так і
російській історіографії159.
158 Barrett M. At the Edge of Empіre: The Terek Cossacks and the North Caucasus Frontіer, 1700-1860. – Boulder Colo,
1999; Боук Б.М. К истории первого Кубанского казачьего войска: поиски убежища на Северном Кавказе //
Восток. – 2001. – №4. – С. 30–38; Мининков Н. А. К истории раскола Русской Православной Церкви (малоизвест-
ный эпизод из прошлого донского казачества) // За строкой учебника истории: уч. пос. – Ростов н/Д., 1995. –
С.26–46; Усенко О.Г. Начальная история Кубанского казачества (1692–1708 гг.) // Из архива тверских историков:
сб. науч. тр. – Тверь, 2000. – Вып. 2. – С.63–77; Королев В.Н. Босфорская война. – Ростов на/Д., 2002; Сень Д.В.
Кубанское казачество: условия пополнения и развития (К вопросу о генезисе и развитии ранних казачьих
сообществ)//Социальная организация и обычное право: материали науч. конф. (г. Краснодар, 24–26 августа
2000 г.). – Краснодар, 2001. – С. 193–214; Його ж. “У какого царя живем, тому и служим…” // Родина. Российский
исторический иллюстрированный журнал. – 2004. – №5. – С.73–76.
159 Бачинська О.А. Колонiзацiйна полiтика Стамбула на Придунайських землях у XVIII ст. // Україна в
Центрально-Східній Європі. – К., 2003. – Вип.3.; Сень Д.В. Козацтво Дону i Пiвнiчно-Захiдного Кавказу
43
Розробка цього напрямку здається методологічно важливою за
декількох обставин:
- виводить дослідників на розуміння особливостей керування
обома континентальними імперіями (Росією і Туреччиною) своїми
прикордонними територіями, де канон був тісно зв'язаний із
практиками імпровізації. У цілому подібне вивчення має саме
пряме відношення до полеміки навколо визначення можливостей
для порівняння континентальних імперій, що мали, “незважаючи
на наявність різних типів границь... загальні екологічні і культурні
особливості, що сформувалися в процесі створення імперій на
початку Нового часу і продовжували розвиватися до їхнього
розпаду...”160;
- сприяє вивченню козацтва як спільноти (нерідко - фронтірної
спільноти або співтовариств), що протистоїть (цінностно не
сприймаючи) факту/фактору просування лінійних кордонів
держави, встановлення de jure установлених демаркаційних ліній,
інших характеристик лінійного кордону. В реальності, пише
А. Рібер, “прикордонні лінії... схильні бути скоріше пористими, ніж
непроникними”, пересічними кочівниками, розбійниками, контра-
бандистами, прочанами161. Звідси витікають додаткові підстави
для ліквідації твердої дихотомії з вивчення козацтва в парадигмі –
“слуги государеві/бунтарі-руйнівники”;
- розвиває змістовну дискусійність тези про можливості
порівнянні рівня статусу в козацькому середовищі російського царя
і турецького султана; при цьому, здається, сама постановка
проблеми - про пошуки козаками інших, ніж царсько-імпера-
торська Росія, векторів тяжіння (персоніфікована, можливо, в особі
мусульманських государів), логічно виникає з різноманіття невоєн-
них форм співробітництва донських, запорозьких, кубанських
(Кубанське ханське козацьке військо) козаків з Гіреями та
Османами;
- формує емпіричну основу для вивчення питання про
актуалізацію пошуків/зміни козаками ідентичності(-ей) (сукупності
статусів), пов'язаної з життєвими обставинами, що змінилися - які,
власне кажучи, і містять у собі стимули до зміни ідентичності. На
прикладі декількох козацьких спільнот XVІІІ ст. можна чудово
в кінці XVII–XVIII cт.: практики взаємовідносин прикордонних спільнот з мусульманськими державами
Причорномор’я // Український історичний збірник; гол. ред. Т. Чухлiб. – К., 2007. – Вип.10; Могульова
С.М. Першi кроки Задунайського козацтва: про причини переходу запорожцiв до Туреччини
//Пiвденна Украiна XVIII–XIX ст. Записки науково-дослідної лабораторії ЗДУ. – Запорiжжя, 1996. –
№2; Мiльчев В.I. Вiйсько Запорозьке Низове пiд кримською протекциєю// Iстория українського
козацтва. Нариси у двух томах. – К., 2006. – Т.1.
160 Рибер А. Сравнивая континентальные империи //Российская империя в сравнительной
перспективе: сб. ст. – М., 2004. – С.55.
161 Рибер А. Меняющиеся концепции и конструкции фронтира: сравнительно исторический
подход // Новая имперская история постсоветского пространства: Сб. ст (Б-ка ж-ла “Ab
imperio”). – Казань, 2004. –С.199.
44
проілюструвати думку відомого ученого Ф. Барта про те, що,
змінюючи ідентичність (наприклад, на підставах підданства)
“людина може, роблячи те саме, одержати набагато більш високий
результат, вимірюваний за іншою, що стає в цьому випадку
релевантною, шкалою”162. Даному сюжетові автор має намір
присвятити окрему роботу.
У цілому вважаємо, що для розуміння історичної ситуації в усій
її повноті (перебування некрасівських козаків, козаків-
чорноморців, задунайських запорожців у межах Росії й Османської
імперії, також прикордонному просторі імперій) необхідно в якості
“оптичного приладу”, зверненого в минуле, використовувати не
лише “російське”, але і "турецьке дзеркало” - імовірно, унаслідок
чого козацька проблематика (звичайно, головним чином стосовно
до подій XVІ-XVІІІ ст.) одержить підстави для найперспективнішого
вивчення.
Конкретизуючи характеристики козацьких спільнот Причорно-
мор’я другої половини XVІІІ ст., слід зазначити, що, звичайно, вони
не вичерпуються зверненням до історії кубанських козаків-некра-
совців, що масово залишають Правобережну Кубань наприкінці
1770-х рр.163 Втім, невелика група цих козаків зуміла в підсумку
швидко освоїтися у фронтірному просторі Закубання, причому, що
примітно, деяке число “закубанських” некрасовців прибуло сюди з
Анатолії. Центром тяжіння для багатьох слов'ян, в тому числі
козаків-некрасовців і липован, стає турецька Анапа. Опосеред-
ковано ситуація досить сприятливого проживання в Закубанні цих
“зрадників” впливала і на настрої в середовищі чорноморських
козаків. Недарма вже незабаром після масового переселення ЧКВ
на Правобережну Кубань наприкінці XVІІІ ст., військове
командування ініціює письмову заборону на зносини чорноморців
із закубанськими липованами164. Не менш обережно ставилося
командування в період, наприклад, російсько-турецької війни
1787-1791 рр., до контактів козаків чорноморців із “турецькими
запорожцями”, проблему повернення яких у Росію курирував
особисто Г.Потьомкін165. Нерідкі були випадки переходу чорно-
морців у стан учорашніх товаришів-січовиків - чудова за своєю вираз-
ністю картина подій на Дунаї (з описом спільних бенкетів представників
обох груп) представлена в рапорті старшини Лисенко (з полку Кор-
довського) на ім’я З. Чепіги від 8 травня 1791 р.166
162 Барт Ф. Введение // Этнические группы и социальные гроаницы. Социальная
организация культурных различий; под ред. Ф. Барта. – М., 2006. – С.30.
163 Сень Д.В. “Войско Кубанское Игнатово Кавказское”: исторические пути казаков-некрасовцев
(1708 г. – конец 1920-х гг.). 2-е изд., испр. и доп. – Краснодар, 2002. – С.104–112.
164 Державний архів Краснодарського краю (далі – ДАКК). – Ф.249. – Оп.1. – Спр.216. – Арк.3.
165 Про його можливу мотивацію інтересу до козацтва див.: 8. Сень Д.В. Воображаемая
география в дискурсе империй: из истории “русификации” Причерноморья в конце 18 века
// Україна в Центрально-Східній Європі. – Вип.7. – К.: ИИУ НАНУ, 2007. – С.345–362.
166 ДАКК. – Ф.249. – Оп.1. – Спр.22. – Арк.37-37 зв.
45
В 1793 р. у Чорноморії відбулась справа “Малого-Мазанова”167,
що тривала довгі місяці і привернула до себе увагу як турецької
влади в Анапі, так і вищого керівництва російської адміністрації
Тавриди. З факту затримання чорноморцями “закубанського”
некрасівця А. Мазанова і втечі з полону чорноморського козака
П. Малого (раніше захопленого тим же А. Мазановим) розвиток
одержала історія з втечею чорноморських козаків у Закубання,
факт якого захотіла приховати військова старшина. Мазанова
катували, про що він зумів розповісти лише у Феодосійському
повітовому суді, причому один із головних свідків з цієї справи –
Петро Малий, зненацька і “вчасно” помер; як написано у документі
– “волею Божьею помре”. Феодосійський повітовий суд не вважав
переконливими факти, зібрані проти Мазанова в Чорноморії і,
більш того, узяв до відома його слова про змушений характер його
свідчень168. У підсумку А. Мазанова саме за недоведеністю
обвинувачень (хоча сам факт затримання Малого нікуди не діти,
він мав місце) відправили до Анапи. Історія ця примітна
насамперед тим, що показує внутрішню неоднорідність процесів
адаптації нових слов'янських поселенців Кубані (солдат і козаків),
що прийшли сюди з волі імперії, але неготових (незгодних)
прийняти уніфікацію соціальної поведінки як російських підданих.
З іншого боку, перед чорноморцями поставав неприємний для
місцевої російської адміністрації приклад збереження за некрасов-
цями під егідою Османів багатьох козацьких “вольностей”169.
Нерідко траплялося так, що на захист некрасовців ставав сам
Анапський паша, який визнавав козаків турецькопідданими; за
скаргами якого Таврійський віце-губернатор ставив за обов'язок
військовому командуванню чинити розслідування щодо відшукан-
ня нібито викрадених чорноморцями “ігнат-козаків”.
У цілому не підлягає сумнівам факт, що практики відносин
козаків регіону з Османською імперією (адміністрація турецької
Анапи) розвивалися і після появи тут чорноморських козаків, що
активно реагували на стан фронтірного простору в Північно-
Східному Причорномор’ї. Втеча їх у Закубання до черкесів і в Анапу
заохочувалося кожним пашею, які очолювали турецьку адміністра-
цію в Анапі аж до 1820-х рр. Так, 5 травня 1820 р. в Анапу втекли
козаки ЧКВ М. Безпалий, А. Чорний, А. Новаченко, а також “ден-
щик Таманського гарнізонного полку Бабиченко”, що не були
повернені Росії ще в 1822 р.12
Зазначимо, що ці факти не були одиничними, впливаючи на
загальне соціальне тло в Чорноморії, закріплюючи в народній
свідомості за цими придбаннями Росії в Причорномор’ї статус
167 Там само. – Спр. 258 (майже вся справа, що складається з багатьох десятків аркушів,
присвячена цьому сюжетові).
168 Там само. – Арк. 59-59 зв.
169 Там само. – Ф.261. – Оп.1. – Спр.54. – Арк.1-1 зв.
46
вільних від кріпосного права земель. З іншого боку, не слід забувати
про амбівалентність цих оцінок, оскільки цей “чужий” у недавньому
минулому простір відлякував самих чорноморських козаків, які
чинили опір зусиллям військової влади з організації, наприклад,
розвідувальної місії на Кубань представника Чорноморського
козацького війська М. Гулика навесні 1792 р.170. Вплив закубансь-
кого фронтіра не можна, звичайно, зводити до абсолютизації
впливу турецької Анапи (а також вплив черкесів), але звертає на
себе увага наступне: козаки-чорноморці найчастіше прагнули
актуалізувати свій статус “перебіжчика” саме в Анапі. Так, у листі
А. Головатого отаманові чорноморців З. Чепізі від 31 грудня 1796 р.
повідомлялося про те, що втекли в Анапу козаки (від будівельних
робіт при флотилії), про що просили, і що найцікавіше, анапський
паша відправив їх у селище Дунавець (Європейська Туреччина), як
відомо, населене в той час козаками-некрасівцями. Примітно, що ці
козаки виявляли бажання прийняти мусульманство171, але паша
усе-таки відмовився - не без тиску з боку З. Чепіги та С. Жегулина -
таврійського губернатора; і тоді втікачі вважали за можливе бігти
до “прибережних черкесів”.
Схожа ситуація сталася в 1795 р., коли в Анапу ж втекли
козаки-чорноморці, причому турецька адміністрація і їх не
поспішала повертати. Ще в 1795 р. російський шпигун повідомляв
з Анапи, що там знаходиться “тепер усіх 31 чоловік ваших
чорноморців (втікачів – Д. С.) і два єгері і щодня працюють у паші в
прихованих місцях”172. Посланці чорноморців відправилися в
Анапу, але в присутності їхній, а також самого паші Сеіда Мустафи,
26 козаків відмовилися повертатися, також побажавши прийняти
“магоме-танський закон”. Звичайно, можна припустити, що тиск
турків був визначальним, але такий підхід малопродуктивний –
подібні ситуації мали місце й у майбутньому, причому, повто-
римося, навряд чи не починаючи з самого переселення на Тамань
чорноморців у 1792 р. Відзначимо також, що всі ці утікачі
виявилися “прийняті” ефенді, чиновником в Анапі, що діяв,
звичайно, за згодою паші і що гадав відправити цих козаків на
судах до Анатолії. При цьому з контексту документа не випливає,
що мова йде про якийсь обман з боку “підступних османів”. Звертає
на себе увага і той факт, що паша виявив бажання влаштувати
долю ще шести чорноморців, викрадених абазинцями, звичайно,
теж за умови переходу їхнього у мусульманство. Всупереч цьому,
представникам Чорноморського війська доручалося, у випадку
видачі керівництва утікачів (особливо наполягаючи на видачі
проводиря – С. Пуриса) – зв’язати їм усім руки, перепровадивши на
російську сторону з великою обережністю.
170 ДАКК. – Ф. 249. – Оп. 1. – Спр. 161. – Арк. 8-8 зв., 32 та ін.
171 Там само. – Ф. 250. – Оп. 1. – Спр. 38. – Арк. 97 зв.
172 Там само. – Ф. 249. – Оп. 1. – Спр. 330. – Арк. 1.
47
Уявляється важливим надалі простежити відносини між “старими”
чорноморськими козаками і “перетвореними” у те ж військо недавніми
вихідцями з числа "невірних запорожців", що прибували в Чорноморію
ще в 1810 р.173 До слова сказати, непростим було ставлення “турецьких
запорожців” до “виходів” у Росію, у цілому далеке від ідилічної картини
умовляння запорожців у викладі З. Чепеги за 1788 р. - коли два козаки
за його слів про “вихід” розплакалися174. Звичайно, прямі домовленості
навряд могли подіяти на все співтовариство запорожців, якого
нараховувалось, за деякими даними 1788 р. “тисяч до чотирьох”, у
відношенні до яких Й. Дерібас радив у 1790 р. З. Чепізі: “...але при
всьому їх (запорожців – Д.С.) зовнішньому до нас доброму поводженню
досить остерігайтеся в розмовах з ними, а паче в поводженні”. В ті
роки запорожці - активні учасники російсько-турецької війни, що
створили чимало проблем, поряд з некрасівцями, різним російським
з’єднанням. Про “некрасівців самого хана” говорив у 1791 р. турецький
запорожець своєму братові, що служив тоді у чорноморців175. У травні
1791 р. цей хан, наприклад, знаходився разом з Осман-пашею у
фортеці Бабадаг, маючи можливість контролювати некрасівців і,
ймовірно, ставити їм оперативні завдання. Так, із травневих показань
запорожця Н. Байди за 1791 р. випливає, що "загін татар і некрасівців
утримують пікет при Бештепе (неподалік від лиману Разін – Д.С.) біля
того місця, де розходиться Георгіївський рукав із Сулінським, і самі
роблять роз’їзди до Тульчі”176. У ті ж дії були втягнуті і “невірні
запорожці”, кіннота і піхота яких у цей час знаходилася в Громоклії
біля Бабадага; “і тримають пікет, змінюючи людей щотижнево числом
до 50-ти”177. Влітку того самого року некрасівці брали активну участь у
битві під Бабадагом, діючи в союзі з турками і запорожцями178. У будь-
якому випадку перед нами - суперечлива картина; з одного боку -
безсумнівна активна особиста позиція запорожців, що виконали, до
речі, адресний наказ султана Абдул-Хаміда І про участь у війні з
Росією; їхні розповіді про довге, отже - навряд чи в режимі репресій з
боку турків – проживання, наприклад, в Очакові після ліквідації
Запорозької Січі179. З іншого боку - бажання частини перейти в
російське підданство, “але утримувані силою, а більш хитрістю старих
козаків”180.
Перед науковцями, таким чином, стоїть відразу кілька задач
при вивченні питань, пов’язаних з адаптаційними практиками
козацьких спільнот Причорномор'я в умовах трансформації
прикордонних конфігурацій в регіоні наприкінці XVІІІ ст. Серед
173 ДАКК. – Ф.249. – Оп.1. – Спр.598. – Арк.5.
174 Там само. – Спр.22. – Арк.4.
175 Там само. – Спр.140. – Арк.1 зв.
176 Там само. – Спр.22. – Арк.25 зв.
177 Там само.
178 Там само. – Спр. 140. – Арк. 1-1 зв.
179 Там само. – Спр. 223. – Арк.24 зв.
180 ДАКК. – Спр. 22. – Арк.25 зв.
48
них можна виділити вивчення динаміки масової свідомості козаків,
що часто бачили в державі погрозу “козацькій звичаєвості”,
питання про конфлікт поколінь і інші зникнення однорівневої
козацької спільноти (вибірка в цілому – козаки-некрасівці, козаки-
чорноморці, “турецькі запорожці”), роль козацьких еліт (“культурні
агенти”) у процесах подолання масових уявлень про Інше і Чуже,
місце і роль державних механізмів, реалізованих у державі
(наприклад, через еліти - адміністраторів, військових та ін.) у
процесах визначення козацькими групами своєї демографічної,
економічної перспективи.
Основа тому - наявні історіографічні розробки представників
радянської історичної науки, сучасних учених, насамперед -
українських181; а також - евристична робота в архівах Турецької
Республіки, насамперед - Başbakanlık Osmanlı Arşivi та Topkapı
Sarayı Müzesi Arşivi.
Dmytro Sen'
“The border” and “the identity”: the Cossack communіtіes in Black Sea
Regіon at the end of XVІІІ с. (the historical experience and new practices)
The artіcle іs devoted to the questіon on transformatіon of the Cossack communіtіes
in Black Sea Regіon іn the second half of XVІІІ century, that had the influence on changes
of frontiers of Russian empire. The main author’s attention was paid to the three
mentioned communіtіes: to Cossacks of Chernomors’ke (North Black Sea region) Army,
Nekrasov Cossacks and former Zaporozhіan Cossacks in Danube area.
УДК 94(477.7):314.7“17”
Єлена Бєлова
МІГРАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ ІЗ ПРИДУНАЙСЬКИХ КНЯЗІВСТВ
НА ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ у XVІІІ ст.
У статті на основі архівних і опублікованих матеріалів показано основні
моменти переселень населення з Придунайських князівств на південно-
українські землі у XVІІІ ст., зокрема до земель Нової Сербії. З’ясовано зміну
політики Російської імперії у питанні заселення Північного Причорномор’я.
У наслідок поглиблення військового конфлікту з Османською
імперією, прагнення залучити провінції Російської держави в
загальноросійський політичний, економічний, духовний процеси,
відбувалися і помітні зміни в міграційній політиці в територіях
України. Самі жителі з Османської імперії розглядали, здебільшого,
181 Бачинський А.Д., Бачинська О.А. Козацтво на півдні України (1775-1869). – Одеса, 1995;
Бачинський А.Д. Дунайські некрасівці і задунайські запорожці // Історичне краєзнавство
Одещини. – Вип.6: З історії та етнографії росіян Одещини. – Одеса, 1995; Бачинський А.Д.
Січ Задунайська. 1775-1828: Іст.-документальний нарис. – Одеса, 1994; Мильчев В.И.
Дискуссия о времени появления некрасовцев в Северо-Западном Причерноморье в свете
документов Российского государственного архива древних актов // Липоване: история и
культура русских-старообрядцев; ред.-сост. А.А. Пригарин. – Одесса, 2005. – Вып.2.
|