Релігійні традиції запорожців у задунайського козацтва

В статті на основі спогадів задунайських запорожців систематизована інформація про релігійні традиції Запорозьких Вольностей у Задунайській Січі. Аналізується збережені традиції та їх трансформація у задунайців....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автори:	Константінова, В., Лиман, І.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інституту історії України НАН України 2009
Назва видання:	Чорноморська минувшина
Теми:	Статті
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31075
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Релігійні традиції запорожців у задунайського козацтва / В. Константінова, І. Лиман // Чорноморська минувшина: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 4. — С. 96-104. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-31075
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-310752012-02-23T12:06:29Z Релігійні традиції запорожців у задунайського козацтва Константінова, В. Лиман, І. Статті В статті на основі спогадів задунайських запорожців систематизована інформація про релігійні традиції Запорозьких Вольностей у Задунайській Січі. Аналізується збережені традиції та їх трансформація у задунайців. In the article on the basis of mainly memoirs of Trans Danube Cossacks the authors have tried to systemize information about remains of Church system of Zaporozhzha Vol’nosti, spiritual world of Zaporozhzha Cossacks in Trans Danube. The causes of similarities and differences in religiousness of representatives of both communities are analyzed. 2009 Article Релігійні традиції запорожців у задунайського козацтва / В. Константінова, І. Лиман // Чорноморська минувшина: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 4. — С. 96-104. — укр. XXXX-0093 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31075 94(477):357.1-058.22:392:26 uk Чорноморська минувшина Інституту історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Статті Статті
spellingShingle	Статті Статті Константінова, В. Лиман, І. Релігійні традиції запорожців у задунайського козацтва Чорноморська минувшина
description	В статті на основі спогадів задунайських запорожців систематизована інформація про релігійні традиції Запорозьких Вольностей у Задунайській Січі. Аналізується збережені традиції та їх трансформація у задунайців.
format	Article
author	Константінова, В. Лиман, І.
author_facet	Константінова, В. Лиман, І.
author_sort	Константінова, В.
title	Релігійні традиції запорожців у задунайського козацтва
title_short	Релігійні традиції запорожців у задунайського козацтва
title_full	Релігійні традиції запорожців у задунайського козацтва
title_fullStr	Релігійні традиції запорожців у задунайського козацтва
title_full_unstemmed	Релігійні традиції запорожців у задунайського козацтва
title_sort	релігійні традиції запорожців у задунайського козацтва
publisher	Інституту історії України НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Статті
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31075
citation_txt	Релігійні традиції запорожців у задунайського козацтва / В. Константінова, І. Лиман // Чорноморська минувшина: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 4. — С. 96-104. — укр.
series	Чорноморська минувшина
work_keys_str_mv	AT konstantínovav relígíjnítradicíízaporožcívuzadunajsʹkogokozactva AT limaní relígíjnítradicíízaporožcívuzadunajsʹkogokozactva
first_indexed	2025-07-03T11:27:20Z
last_indexed	2025-07-03T11:27:20Z
_version_	1836624946844925952
fulltext	96 УДК 94(477):357.1-058.22:392:26 Вікторія Константінова, Ігор Лиман РЕЛІГІЙНІ ТРАДИЦІЇ ЗАПОРОЖЦІВ У ЗАДУНАЙСЬКОГО КОЗАЦТВА В статті на основі спогадів задунайських запорожців систематизована інформація про релігійні традиції Запорозьких Вольностей у Задунайській Січі. Аналізується збережені традиції та їх трансформація у задунайців. З огляду на специфіку “традиційних історичних свідчень” (”писемних джерел”) їхні інформативні можливості недостатні для багатоаспектного вивчення проблем, пов’язаних з духовним світом. Адже трансформації церковно-територіального устрою, зміни законодавчої бази, діяльність органів єпархіальної влади (що головним чином і фіксується “писемними джерелами”) становили і становлять важливий, але більше зовнішній бік релігійно-церковного комплексу, тоді як його сутністю був і залишається зміст релігійного життя на рівні парафій, родин, осіб. Значно ширші можливості (порівнянно з можливостями законодавчих, актових, справочинних чи описово-статистичних джерел) для вивчення духовного світу населення відкриває використання наративу та усних свідчень, включаючи і ті, що були записані, переказані чи використані при написанні узагальнюючих історичних досліджень. Зауважимо, що тут ми свідомо “проти- ставляємо” “писемні” джерела, “писемні” документи і записи спо- гадів. Як ”протиставляємо” і транскрипти інтерв’ю, інтерв’ю з усної історії, матеріали історико-етнографічних, фольклорних, археограф- фічних експедицій іншим типам “історичних свідчень”, як то мате- ріалам офіційного діловодства тощо. Хоча зважаючи на “агрегатний стан” ті ж транскрипти інтерв’ю, як і законодавчі, актові, справочинні та інші джерела можуть бути віднесені до документів та до писемних джерел (тут ми опускаємо проблеми дефініцій, пов’язані із визначенням писемного джерела, писемного документа і т. ін.). Сказане вище стосується і значення наративу та усних свідчень для вивчення церковних традицій запорожців у задунайського козацтва. Не випадково, що саме такі джерела широко вико- ристовувались дослідниками, які звертались до історії задунайців. Тож спробуємо систематизувати дані щодо “відлуння” церковного устрою Запорозьких Вольностей, духовного світу запорожців на Задунайських теренах. Причому зробимо це на основі переважно саме переказів-спогадів самих задунайців. Традиції релiгiйностi запорозького козацтва, якi формувались впродовж столiть, не могли зникнути одночасно з лiквiдацiєю Нової Сiчi. Значна частина таких традицій збереглася серед козакiв, що перейшли пiсля скасування Запорозьких Вольностей за Дунай. 97 Ще пiд час перебування П. Текелi з росiйськими вiйськами пiд Новою Сiччю значна частина козакiв залишила територiю Запорозьких Вольностей i переселилась на землi, що належали туркам402. Турецький уряд, незважаючи на Кючук-Кайнарджийський договiр, згiдно з яким заборонялось переховування однiєю державою утікачів, пiдданих iншої, скоївших будь-який “тяжкий злочин, непослух або зраду”, за винятком лише випадкiв, коли такi бiглi приймали в Туреччинi iслам, а в Росiї - православ'я, з огляду на власнi полiтичнi iнтереси дозволив запорожцям проживати на територiї Туреччини, “не змiнюючи нi звичаїв, нi вiри, нi мови батькiв”403. 30 серпня 1778 р. запорожцi, якi знаходились в Очаковi, були зiбранi до двору пашi, де волоськi священики привели їх до присяги404. Маючи близько 10 тисяч людей обох статей i знаходячись на турецьких землях, задунайськi козаки не мали змоги в повному обсязi вiдтворити устрiй Нової Сiчi, i його риси iснували в значно спрощеному i змiненому виглядi. Значною мiрою це стосується i церковного устрою. На вiдмiну вiд Запорозьких Вольностей, на територiї, заселенiй дунайськими козаками, не було монастирiв, великої кiлькостi церков, каплиць i скитiв. Не було на задунайських землях i великої кiлькостi священикiв. Крiм того, переселившись з територiї Росiйської iмперiї, запорожцi позбулися контролю за церковною дiяльнiстю з боку намiсного правлiння, митрополита з консисторiєю i Синоду. За таких умов управлiння церковною справою на територiях, зайнятих задунайськими козаками, порiвнянно з Новою Сiччю було значно спрощене, i вирiшення релiгiйних питань значною мiрою залежало лише вiд волi Коша. В духовнiй сферi козаки формально визнавали зверхнiсть молдавських архiєреїв, якi рукопокладали духовних осiб до їхнiх церков405. Проте, як i в перiод Пiдпiльненської Сiчi, вирiшальну роль у справi призначення духовенства вiдiгравали Кiш i Вiйсько. Саме вони обирали осiб, яких бажали мати священиками при їх церквах. До територiї, зайнятої задунайськими козаками, приїзджали для надання релiгiйних послуг ченцi з молдавських монастирiв406. Крiм того, духовними особами досить часто ставали самi козаки, якi вирiшили присвятити себе служiнню Боговi. Молдавськi архiєреї майже завжди рукопокладали до козацьких церков осiб, яких направляв до них Кiш. Владики тим бiльш охоче йшли назустрiч побажанням вiйськового керiвництва, що серед них були i українцi, 402 Устное повествование, бывшаго запорожца, жителя Екатеринославской губернии и уезда, селения Михайловки, Никиты Леонтьевича Коржа. – Днепропетровск, 1991. – С. 32-34. 403 Короленко П. Азовцы. – К., 1891. – С. 4. 404 Иванов П. К истории запорожских козаков после уничтожения Сечи // ЗООИД. – 1904. – Т. XXV. – C. 33. 405 Кондратович Ф. Задунайская Сечь. – К.: Изд. ред. ж. "Киевская Старина", 1883. – С. 84. 406 Иванов П. К истории запорожских козаков после уничтожения Сечи. – С. 33. 98 — наприклад, ясський митрополит Гавриїл. Запорожець А. Коломiєць згадував, що “самi козаки попiв обирали..., оберемо кого з козакiв... письменного чоловiка, то [преосвященний] i постриже”407. Харак- терно, що виборнiсть духовенства iснувала серед українського населення Добруджи принаймнi до кiнця ХIХ ст. До 20-х рр. ХIХ ст. iснувало право сiльських громад обирати собi священикiв в козацьких поселеннях Бессарабiї. Ставлення козакiв до своїх релiгiйних споруд багато в чому залишилось таким, яким було в часи Нової Сiчi. Сiчова церква, збудована на турецькiй територiї, за традицiєю отримала назву Покровської. За спогадами Коломiйця, ззовнi вона мала досить ординарний вигляд, була невелика, дерев’яна, з одним куполом, вкрита дошками i навiть не фарбована. Внутрiшнє вбрання було набагато краще: “дуже добра була – уся у золотi”. Задунайці прикрашали сiчову церкву подаяннями, якi вони перед смертю заповiдали на храм Божий. В той самий час, на вiдмiну вiд Покровської церкви Нової Сiчi, серед прикрас церкви задунайських козакiв значну частину становили речi, привезенi з вiйськових походiв проти православних молдаван408. Була ще одна різниця мiж названими храмами Божими – в задунайськiй сiчовiй церквi були вiдсутнi спецiальнi мiсця для кошового керiвництва, i кошовий отаман завжди ставав просто бiля правого клiроса. Як i в перiод Нової Сiчi, задунайськi козаки мали похiдну церкву, яку разом зі священиком брали з собою в далекi походи409. Багато хто iз задунайцiв вiдвiдував волоськi церкви, якщо не мав можливостi отримувати релiгiйнi треби на Сiчi410. Значно бiльше, нiж у системi церковного будiвництва й управлiння, збереглося спiльних з перiодом Нової Сiчi рис у релiгiйностi козакiв. Вони, проголошуючи свою вiдданiсть православ'ю, ще бiльш вороже, нiж до скасування Запорозьких Вольностей, ставились до представникiв деяких iнших релiгiйних конфесiй. Довгий час жорстокi сутички точилися мiж запорожцями, які оселились на турецьких землях, i козаками-некрасiвцями. Останнi були нащад- ками тих розкольникiв, яких у 1708 р. прихильник Булавiна отаман Гнат Некрасов вивiв з Дону пiд протекцiю кримського хана411. За- дунайці, якi здавна неприязно ставились до розкольникiв, розпочали боротьбу проти некрасiвцiв пiд гаслом захисту православ'я. Турки, якi не були достатньо обiзнанi в рiзницi вiрувань задунайців i некрасiвцiв, дивувалися з приводу їхньої ворожнечi: “Ода козак - ода козак [i то козак - i то козак] – та вони ж християни такi ж, як i ви?!” 407 Кондратович Ф. Задунайская Сечь. – C. 84. 408 Там само. – C. 104. 409 Там само. – C. 76. 410 Иванов П. К истории запорожских козаков после уничтожения Сечи. – C. 33. 411 Скальковський А.О. Iсторiя Нової Сiчi, або останнього Коша Запорозького. – Днiпропетровськ: Сiч, 1994. – C. 582. 99 Задунайці на це вiдповiдали: "Так що, що християни - християни, да не такi!"412. Для задунайців звичаї розкольникiв здавалися чимось незрозумiлим, i про них складалися рiзноманiтнi легенди. Згiдно з розповiддю Коломiйця, розкольничi ченцi були “безштаньки” (тобто ходили без штанiв, в довгих сорочках) i мешкали в “гнiздах” на високих дубах, пiд якими вони ставили каплицi. Серед задунайських козакiв були поширенi розповiдi про розкольничих “попiв-чаклунiв”, якi заманювали i вбивали колишніх запорожцiв413. Таких людей не можна було вбити нi шаблею, нi ножем, до них неможливо було непомiтно наблизитися нi по сушi, нi по водi414. Отже, розкольничих чаклунiв задунайці надiляли такими ж власти- востями, як i запорозьких характерникiв, що надавало некрасiвцям таємничостi. Задунайці, не розумiючи i не приймаючи обрядiв розкольникiв, при слушних нагодах опоганювали їхнi святинi, вбивали священикiв. За розповiддю Коломiйця, козак Притика, натрапивши пiд час полювання на померлого некрасiвського ченця, який навiть вважався святим, скинув його з дуба, де той, за звичаєм(?) лежав, “щоб мощi... були”, взяв собi червоне сукно, в яке той був загорнутий, i на ченця “зверху, вибачте, ще й напаскудив”415. Цей випадок став приводом для початку вiдкритих бойових дiй мiж задунайцями i розкольниками. Проте, не слiд перебiльшувати фактор вiри в цiй боротьбi. Головною причиною, з якої точилася ворожнеча, було прагнення обох сторiн єдиноосiбно користуватися землями, рiчками, очеретами, сiллю на спiрних територiях416. Про це свiдчить i той факт, що кошовий отаман, довiдавшись про вбивство некрасiвцями Притики, прибув до розкольникiв i заявив, що для вирiшення справи достатньо грошового вiдшкодування, i некрасiвцi, не зважаючи на опоганення їхнього святого, погодились з ним. Проте кошовий наказав розпочати бойовi дiї з огляду на те, що нiбито розкольники хотiли пiд час переговорiв взяти задунайську делегацiю у заручники417. До того ж, ще до випадку з Притикою Кiш дiстав згоду турецьких пашiв не втручатися в бойовi дiї з розкольниками, що повиннi були розпоча- тися з метою вигнання некрасiвцiв з територiї Дельти. Вороже ставлення колишніх запорожцiв до розкольникiв тим бiльше має нерелiгiйнi пiдстави, що до багатьох представникiв iнших конфесiй козаки ставилися досить помiрковано. Так, колишні запорожцi пiдтримували досить тiснi стосунки з турками, неодно- разово брали участь у спiльних з ними походах. У той самий час у вiдношеннi до своїх єдиновiрцiв, православних християн, заду- найськi козаки досить часто виступали як вороги. 412 Кондратович Ф. Задунайская Сечь. – C. 32. 413 Там само. – C. 31. 414 Там само. – C.39-40. 415 Там само. – C. 31. 416 Скальковський А.О. Iсторiя Нової Сiчi, або останнього Коша Запорозького. – C. 583. 417 Кондратович Ф. Задунайская Сечь. – C. 32. 100 Так, 15 човнiв задунайців брали участь у вiйськових дiях проти чорноморських козакiв. Задунайськi козаки пiд виглядом чорно- морцiв розвiдували розташування росiйських вiйськ, довiдувались про їхнi намiри, пiсля чого передавали здобутi вiдомостi туркам. З огляду на це, генерал-поручик М. І. Голенiщев-Кутузов наказав чорно- морцям носити на правiй руцi бiлi пов'язки, щоб їх можна було вiдрiзнити вiд “невiрних запорожцiв”418. Задунайськi козаки неод- норазово брали участь у походах проти православних сербiв, албанцiв i грекiв. Пiд час приборкання грекiв, якi повстали за свою незалежнiсть, священики однiєї з фортець, що знаходилася в облозi, в повному вбраннi, з корогвами, хрестами вийшли на мур i молились. Задунайці, за наказом туркiв, стрiляли разом з турецькими вiйськами в цих православних священикiв419. Козаки здiйснювали походи i на територiю Молдавiї. У А. Коломiйця iз подiй вiйни в Молдавiї збе- реглися спогади головним чином про пограбування, що здiйсню- валися як греками, так i задунайцями420. Звичайно, козаки брали участь у вiйнi проти єдиновiрцiв не за власним бажанням, а виконуючи присягу турецькому султану. В пiснях, записаних у Тульчi Ф. Кондратовичем, козаки сумували з цього приводу: “Заприсягнем турчиновi на стотридцять год жити. За все добре, миле браття, пiд турком жити, Тiльки одне неприємне, що на вiру бити!”, та “Ой, поклонилися турецькому; пiд ним добре жити. А за все добре, за одно недобре, Що брат на брата бити!”421. Багато хто iз задунайців повертався з турецьких земель до Росiйської iмперiї. А. Гаденко вважав головною причиною цього небажання козакiв брати участь у вiйськових походах проти єдиновiрцiв422. Проте є цiла низка iнших причин, серед яких i туга козакiв за батькiвщиною, i небажання заможних задунайців брати участь у вiйськових походах за незгодою товариства на замiну особистої служби наймом, як це було у випадку з А. Коломiйцем423. Причиною переходiв козакiв до Росiї iнколи ставали i втеча вiд покарання за провини, i незадоволення козаків кошовим керiв- ництвом424. Крiм того, до повернення козакiв на територiю iмперiї заохочував i росiйський уряд, який прагнув позбавити Туреччину цiєї вiйськової сили i припинити втечi селян Лiвобережної України до задунайських козакiв. 418 Короленко П. Азовцы. – К., 1891. – C. 5. 419 Гаденко А.П. Азовское козачье войско (1830-1865). – Кашира: тип. Третьякова, 1912. – C. 35. 420 Кондратович Ф. Задунайская Сечь. – C. 47. 421 Там само. – C. 44. 422 Гаденко А.П. Азовское козачье войско (1830-1865). – C. 35-36. 423 Кондратович Ф. Задунайская Сечь. – C. 14. 424 Короленко П. Азовцы. – К., 1891. – C. 5. 101 Коли в 1828 р. султан наказав кошовому отаману направити задунайців на пiдтримку турецької армiї у веденнi бойових дiй проти Росiї, Й. Гладкий вирiшив готуватися до повернення на територiю Росiйської iмперiї. Проте, значна частина козакiв пропонувала виконати наказ турецького султана, кажучи: “А що, може в Росiю хочеш, там ще стоять шибеницi,... на яких не встигли нас перевiшати”425. Отже, пiсля 1775 р. у стосунках із сусiдами значна частина козакiв ще бiльше, нiж в перiод Нової Сiчi, керувалася в своїй дiяльностi не лише християнськими обов’язками, а і власними полiтичними й економiчними iнтересами. Задунайці зберегли iснувавшу в Новiй Сiчi традицiю урочистого святкування Покрови. До Сiчi збирались козаки з найвiддаленiших мiсць i обирали вiйськову старшину. Пiсля обiднi на майдан виносили стiл, клали на нього хрест, Євангелiє, хлiб i вiйськовi клейноди, якi звичайно зберiгались, як i в перiод Нової Сiчi, в Покровськiй церквi. Пiсля того, як кошовий цiлував Євангелiє, хрест i хлiб, вiн дякував Вiйську “за хлiб, за сiль i за панство” i пропонував обрати нового отамана. Задунайці криком проголошували свою волю, пiсля чого вiдбувалися урочистий обiд i гуляння426. Процедура обрання задунайськими козаками кошового керiвництва майже повнiстю повторювала ту, що iснувала у козакiв Запорозьких Вольностей. Багато хто iз задунайських козакiв, щиро вiрячи в Бога, прагнув виконувати всi християнськi обов’язки. Деякi з таких осiб ставали священиками або йшли пiд кiнець життя до монастиря. Так, пiшов у монастир кошовий отаман Михайло Литвин, який був “дуже серйоз- ною i богобоязливою людиною”427. У тому ж монастирi (Мирнопоянi), де перебував М. Литвин, закiнчив свiй вiк i кошовий Гордина; в ньому ж постригся й останнiй сiчовий священик, отець Густiн, який знаходився разом з козаками за гратами пiсля виходу Й. Гладкого до Росiї. До “Святої Гори”, тобто на Афон, пiшов кошовий Мороз, який там був пострижений i, навіть, став архiмандритом в одному з грецьких монастирiв. Проте козакам, якi вирiшили присвятити себе служiнню Богу, не завжди вдавалося утримати себе вiд спокуси повернутися до вiйськового життя. Так, вищезгаданий Мороз зали- шив монастир i став наказним отаманом, пiсля чого брав участь у приборканнi грецького повстання428. Деякi козаки, якi постриглись у ченцi, не поривали зв’язки з Вiйськом i навiть виконували низку його доручень. Пiд виглядом збору подаянь вони приходили в межi Росiйської iмперiї i пiдмовляли людей до втечi в Туреччину i Мол- давiю. Такi ченцi неодноразово затримувались росiйськими властями по звинуваченню в шпигунствi429. 425 Гаденко А.П. Азовское козачье войско (1830-1865). – C. 38. 426 Кондратович Ф. Задунайская Сечь. – C. 73-74. 427 Там само. – C. 42. 428 Кондратович Ф. Задунайская Сечь. – C. 43. 429 Иванов П. К истории запорожских козаков после уничтожения Сечи. – C. 26-27. 102 Ставлення козакiв до духовних осiб мало змiнилося порiвнянно з перiодом Нової Сiчi. Духовенство, яке перебувало на зайнятiй задунайськими козаками територiї, значною мiрою залежало вiд вiйськового керiвництва. З огляду на це, духовнi особи прагнули догодити козацтву, пристосовувались до їхньої оригiнальної релiгiйностi. Проте, деякi духовнi особи, що проповiдували серед задунайських козакiв, мали великий авторитет i тому iнколи могли висловлювати свою незгоду з вчинками вiйськового товариства. Священик сiчової Покровської церкви Лук’ян Кулiш в однiй iз своїх проповiдей вказав на невiдповiднiсть християнським законам образу життя, який вели козаки. Отець Лук'ян закликав до покаяння всiх, не виключаючи i вiйськову старшину, яку звинуватив якщо не в безпосереднiй участi, то в сприяннi пролиттю християнської кровi. Кошовий отаман наказав осавулу запросити Лук’яна Кулiша пiсля закiнчення служби до паланки аби покарати його за таку промову. Проте за розповiддю Коломiйця, отець Лук’ян i кошовому отаману сказав, що “церква у нас вся в золотi, а по вiкна в кровi християнськiй, ти цього не бачиш, а я бачу!”430. Невiдомо, що сталося пiсля цiєї розмови з Лук'яном Кулiшем, але Михайло Литвин, як вже згадувалось, пiсля закiнчення термiну перебування на посадi кошового отамана пiшов, за порадою отця Лук’яна, в ченцi. Це було зроблено для того, щоб замолити грiх пролиття християнської кровi. Крiм Лук’яна Кулiша авторитетом козакiв користувався й афонський архімандрит Фiларет. Вiн знаходився на Сiчi перед початком грецького повстання i в своїх проповiдях закликав козакiв не брати участi у бойових дiях проти християн: “Що ми... будемо воювати з християнами? Краще я вас виведу в Росiю”. На проповiдi Фiларета вiдгукнулось близько 800 задунайців, якi на 28 човнах переправились до Одеси. В нагороду за це афонський архiмандрит отримав наперсний хрест431. Констатуючи факт пошани задунайських козакiв до деяких духовних осiб, не слiд перебiльшувати його значення в обумовленостi вчинкiв козацтва. Так, кошовий М. Литвин i до розмови з отцем Лук'яном був богобоязливою людиною, i тому його рiшення пiти в монастир невипадкове. На рiшення ж тих запорожцiв, якi разом з Фiларетом залишили Сiч i переправились до Росiйської iмперiї, вплинули, крiм промов архiмандрита, i тi причини, про якi йшла мова вище432. Повагою задунайцiв користувалися i тi священики, якi займалися навчанням козакiв i їхнiх дiтей. Завдяки їх зусиллям i прагненню задунайцiв до освiти значна частина Вiйська була письменною433. 430 Кондратович Ф. Задунайская Сечь. – C. 84. 431 Кондратович Ф. Задунайская Сечь. – C. 44. 432 Там само. – C. 125, 585-590. 433 Кондратович Ф. Задунайская Сечь. – C. 108-110. 103 Задунайцi, з повагою ставлячись до деяких священикiв, не вiдзначалися шанобливим ставленням до всiх духовних осiб. У поширенiй серед задунайського козацтва пiснi, записанiй в Тульчi Ф. Кондратовичем, спiвалося: “Ой, нехай мене не ховають нi попи, нi дяки, А нехай мене поховають задунайськi козаки! Бо тi попи, бо тi дяки за парами б'ються, А задунайськi козаченьки хоч меду-вина нап’ються!” 434. Козаки, як i в перiод Нової Сiчi, з пошаною ставилися до iкон. Зi спогадiв запорожцiв, пiд час залишення Сiчi в 1775 р. вони взяли з собою iкону з сiчової Покровської церкви: “Ой, як утiкали, то усе забирали I iз церков iкони, Тiльки покидали золотую зброю Та воронi конi...”435 . Задунаєць А. Коломiєць розповiдав, що iкону Покрови з сiчової церкви козаки не повезли на човнi, а поклали в бiгаси i понесли пiшки: “Дуже важко було, дiди сварились: “Бач, бiсiв сину, чи ти пам’ятаєш, як ти бiгаси з iконою на дорогу кинув?!” Важко було iкону нести!”436. Така повага до iкон значною мiрою пояснюється вiрою в їхню чудодiйну силу, яка спроможня захистити вiйськове товариство, навiть в найскрутнiшi часи. Перебуваючi у в'язницi козаки вiрили, що отримають свободу завдяки святим образам. Так, тi задунайцi, якi залишились в Туреччинi пiсля переходу Й. Гладкого до Росiйської iмперiї, були кинутi в Константинопiльську в'язницю. Надiю на визволення вони покладали на iкону-складень, яка, на їхню думку, виявилась чудодiйною, бо, ретельно зачинена ввечерi, вранцi була відчиненою437. Отже, в релiгiйностi задунайських козакiв було присутньо багато рис, характерних для населення Запорозьких Вольностей. Збереглися в них, щоправда, в значно спрощеному виглядi, i деякi традицiї церковного устрою Нової Сiчi. Проте постiйне коливання мiж прагненням до свободи i необхiднiстю воювати проти єдиновiрцiв не могли не вiдбитися на внутрiшньому станi товариства i, навіть, дали пiдставу Ф. Кондратовичу казати про те, що вони призвели до “вiдомого рода деморалiзацiї, не могли не знизити рiвня полiтичних i соцiальних iдеалiв, i незмiнно вели до... внутрiшнього розкладу”438. Традиції не зникають безслідно. Народна пам’ять є досить стій- кою. Тож не виключено, що нащадки тих задунайців, які перейшли разом із Й. Гладким до Росiйської iмперiї й оселились на території “Бердянської пустоші”, заснувавши Азовське козацьке військо, 434 Там само. – C. 83. 435 Там само. – C. 17. 436 Там само. – C. 18. 437 Кондратович Ф. Задунайская Сечь. – C. 61. 438 Там само. – C. 115. 104 зберегли перекази, які стосуються духовного світу своїх предків- задунайців. Дослідження усної історії, проведення історико- етнографічних експедицій колишніми населеними пунктами азовців в цьому контексті може дати досить цікаві матеріали. Viktoria Konstantinova, Igor Lyman Religious traditions of Zaporozhzha Cossacks in Trans Danube In the article on the basis of mainly memoirs of Trans Danube Cossacks the authors have tried to systemize information about remains of Church system of Zaporozhzha Vol’nosti, spiritual world of Zaporozhzha Cossacks in Trans Danube. The causes of similarities and differences in religiousness of representatives of both communities are analyzed. УДК 94(477):357.1-058.22“1787” Надія Ченцова, Ганна Швидько ЗАПИСКА ГЕНДЛЬОВІКА ПРО БАНАТСЬКИХ ЗАПОРОЖЦІВ: ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО ЧИ ПАМ’ЯТКА ІСТОРІОГРАФІЇ? Публікація розкриває зміст брошури виданої в Австрії у 1788 р. Ф. Гендльовіком, який описав перебування запорозьких козаків близько 1787 р. на території Баната і Бачського комітату. Полеміка навколо оригіналу має тривалий характер. Брошура видана німецькою мовою, автори здійснили власний переклад, намагались проаналізувати дані щодо побуту та деяких історичних подій пов'язаних з запорозькими козаками. Важливою сторінкою в історії запорозького козацтва є його доля в задунайський період (1775-1828 рр.) За останні два десятиріччя у вітчизняній історіографії зроблено багато в царині дослідження різних аспектів дослідження історії Задунайської Січі (А.Бачинський, О.Бачинська, І.Сапожников, С.Каюк, Н.Пономаренко, Г.Сергієнко, Л.Маленко та ін.), внаслідок чого суттєво розширилася інформація про задунайських козаків, напрацьована раніше в історичних та етнографічних розвідках Ф.Кондратовича (Вовка), О. Лазаревського, О. Рябініна-Скляревського, В.Степового (Біднова). Проте зовсім мало відомо про такий факт із історії Задунайської Січі, як переселення у 1785 р. частини козаків під владу Австрійської імперії, де вони поселилися на території Банату, що знаходиться між Дунаєм, нижньою течією річки Тиси, річкою Марош і Трансільванськими Альпами. У вітчизняній історіографії першою звісткою про переселенців до Баната була невелика замітка Володимира Антоновича в часопису “Киевская старина” за 1882 р. “Поселение запорожцев в Банате”439. Правда, В.Б.Антонович у замітці зауважив, що у львівському “Науковому збірнику” за 1867 р. була вміщена коротка інформація Якова Головацького про переселення запорожців до Банату в 1785 р. 439 В.А. Поселення запорожцев в Банате//Киевская старина. – 1882. – №6, июнь. – С. 549-552.

Релігійні традиції запорожців у задунайського козацтва

Репозитарії

Схожі ресурси