Кримський чинник в історії козацтва у зображенні істориків першої половини ХІХ ст.
У статті висвітлюються особливості відображення ролі Кримського ханства в історії козацтва в історіографії у межах Російської імперії в першій половині ХІХ ст.
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інституту історії України НАН України
2010
|
| Назва видання: | Чорноморська минувшина |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31125 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Кримський чинник в історії козацтва у зображенні істориків першої половини ХІХ ст. / Л. Новікова // Чорноморська минувшина: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 5. — С. 52-60. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-31125 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-311252012-02-24T12:10:41Z Кримський чинник в історії козацтва у зображенні істориків першої половини ХІХ ст. Новікова, Л. Статті У статті висвітлюються особливості відображення ролі Кримського ханства в історії козацтва в історіографії у межах Російської імперії в першій половині ХІХ ст. In the article it is revealed the peculiarities of the representation of the role of Crimean khanat in Cossacks history in historiography within Russian empire in the first half of the XIX c. 2010 Article Кримський чинник в історії козацтва у зображенні істориків першої половини ХІХ ст. / Л. Новікова // Чорноморська минувшина: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 5. — С. 52-60. — укр. XXXX-0093 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31125 94(477.7) uk Чорноморська минувшина Інституту історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Статті Статті |
| spellingShingle |
Статті Статті Новікова, Л. Кримський чинник в історії козацтва у зображенні істориків першої половини ХІХ ст. Чорноморська минувшина |
| description |
У статті висвітлюються особливості відображення ролі Кримського ханства в історії козацтва в історіографії у межах Російської імперії в першій половині ХІХ ст. |
| format |
Article |
| author |
Новікова, Л. |
| author_facet |
Новікова, Л. |
| author_sort |
Новікова, Л. |
| title |
Кримський чинник в історії козацтва у зображенні істориків першої половини ХІХ ст. |
| title_short |
Кримський чинник в історії козацтва у зображенні істориків першої половини ХІХ ст. |
| title_full |
Кримський чинник в історії козацтва у зображенні істориків першої половини ХІХ ст. |
| title_fullStr |
Кримський чинник в історії козацтва у зображенні істориків першої половини ХІХ ст. |
| title_full_unstemmed |
Кримський чинник в історії козацтва у зображенні істориків першої половини ХІХ ст. |
| title_sort |
кримський чинник в історії козацтва у зображенні істориків першої половини хіх ст. |
| publisher |
Інституту історії України НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Статті |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31125 |
| citation_txt |
Кримський чинник в історії козацтва у зображенні істориків першої половини ХІХ ст. / Л. Новікова // Чорноморська минувшина: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 5. — С. 52-60. — укр. |
| series |
Чорноморська минувшина |
| work_keys_str_mv |
AT novíkoval krimsʹkijčinnikvístorííkozactvauzobraženníístorikívperšoípolovinihíhst |
| first_indexed |
2025-07-03T11:30:12Z |
| last_indexed |
2025-07-03T11:30:12Z |
| _version_ |
1836625127719043072 |
| fulltext |
52
Отже, на прикладі функціонування інститутів земських та рекрут-
ської повинності чітко простежується еволюція правового статусу коза-
цького стану кінця XVIII – ХІХ ст.
Maryna Mits
The Little Russian Cossacks public (zems’ki) and recruit duties
in the first half of the ХІХ c. (on the basis of “The Russian Empire Code”)
In the article it is examined the Cossacks’ legal status concerning their public
(zems’ki) and recruit duties in the first half of the ХІХ c. determined by The Russian
Empire Code. In particular the special attention is given to the juridical sanction
and development of mentioned duties, also to their kinds, processes of realization,
forms and dimension of implementation.
УДК 94(477.7)
Людмила Новікова
КРИМСЬКИЙ ЧИННИК В ІСТОРІЇ КОЗАЦТВА
У ЗОБРАЖЕННІ ІСТОРИКІВ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТ.
У статті висвітлюються особливості відображення ролі Кримського
ханства в історії козацтва в історіографії у межах Російської імперії в пе-
ршій половині ХІХ ст.
У сучасній історіографії достатньо значна увага приділяється істо-
ричному аспекту кримсько-українських взаємин, козацько-татарських
взаємовпливів. Праці попередніх істориків часто використовуються як
джерело, а їх погляди як предмет для дискусії. Однак історична інтер-
претація, обсяг і характер історичної інформації часто піддаються зов-
нішнім впливам, тим більше у періоди, коли історична наука визнаєть-
ся такою, що є найближчою до життя. Саме такі оцінки давалися їй у
першій половині ХІХ ст. На наш погляд, проблема кримського чинника
(ролі Кримського ханства) в історії Східної Європи і, зокрема, в історії
козацтва набувала особливої ваги у Російській імперії і в українських
землях, що входили до її складу у першій половині ХІХ ст., в умовах пе-
ріодичного загострення російсько-турецького протистояння. Це зрозу-
міло з огляду на те, що Кримське ханство довгий час знаходилося у за-
лежності від Османської імперії. Мали місце й інші чинники, що сприя-
ли зростанню уваги і в Російській імперії, і в Україні до історії Криму
наприкінці XVIII – на початку XIX ст., на що вже вказувалося у сучасній
українській історіографії. Ми можемо наголосити, наприклад, на існу-
ванні інтересу в освіченому українському суспільстві до власної історії,
невід’ємною частиною якої стала історія козацтва181. Козацькі подвиги
у боротьбі з зовнішніми ворогами виступали як докази легітимного вхо-
дження представників козацької старшини до дворянського стану, а
181 Кравченко В.В.Нариси з української історіографії епохи національного відродження
(друга половина XVIII – перша половина ХІХ ст.). – Харків, 1996. – Р. 2.
53
акцент на цих подвигах підкреслював суспільне значення козацтва. Все
це дозволяє більш докладно зупинитися на аналізі обраної проблеми.
У роботах істориків першої половини ХІХ ст., що досліджували істо-
рію України (“Малої Росії”, “Малоросії”) та Російської держави, роль
Кримського ханства та його представників розглядається у контексті
проблем виникнення і (або) подальшого розвитку східноєвропейського
козацтва, зокрема або передусім українського.
Історіографічними передумовами розробки проблематики став тра-
диційний інтерес до козацько-татарських взаємин в історичній літера-
турі, що торкався історії козацтва, зростання дослідницького інтересу
до територій, що історично були місцем контактів козацтва і так званих
“кримців”, поширення “Історії Русів”, методична публікація джерел,
здійснена завдяки зусиллям О. Бодянського, дослідницьке відкриття
А.О.Скальковським документів, які описані були як архів Нової Січі,
формування спеціальної історіографії історії козацтва, а також посту-
пове оформлення історіографії історії Кримського ханства, розвиток ре-
гіональної періодики в Україні, на сторінках якої віддавалося місце іс-
торичним матеріалам або історико-літературним творам, публікація ма-
теріалів з окресленням самої проблеми стосунків між козаками і “Кри-
мом” у російській центральній періодиці. Так, в журналі “Северный ар-
хив” у 1825 р. була надрукована частина праці Г.-Л. де Боплана під на-
звою “О Крыме и украинских казаках в XVII в.”182.
Певну увагу даній проблемі присвячено у праці С.Богуша Сестрен-
цевича “История о Таврии” (російськомовне видання з’явилося у
1806 р.), що присвячена історії різних народів і держав, які існували
впродовж історичного періоду на території Кримського півострова і на-
віть дещо ширше – на території колишнього Кримського ханства. Автор
використовує різні джерела, серед яких – і усні, а саме розповіді запо-
розьких козаків. Наприклад, говорячи про існування нар. Молочній за-
пруди, побудованій ногайськими татарами, Богуш Сестренцевич поси-
лається на “древнее и достоверное предание, сообщенное нам одним
Запорожцем”183.
У розділі “Чорноморські козаки” дослідник стверджує, що їх похо-
дження зовсім відрізняється від походження донських козаків, і
пов’язує його з переселенням у ХІІІ ст. з П’ятигорської області черкась-
ких козаків. Їм дозволили селитися на Дніпровських порогах, однак
згодом поляки змусили їх переселитися до Переволочної, де вони мали
стати захистом від татар. Однак козаки “не могли противиться орде”,
вернулися й оволоділи островом Мала Хортиця. Далі їх поповнювали
невдоволені жителі “Чермної Русі”184.
Автор певним чином перекладає відповідальність на татар у пи-
танні підпорядкування козаків Росії у 1654 р. Козаки, зазначав
182 О Крыме и украинских казаках в XVII в./Боплан // Северный архив. – СПб., 1825. –
Ч. 15, № 11. – С. 321 –338.
183 Богуш Сестернцевич С. История царства Херсонеса Таврийского (История о Таврии). –
СПб., 1806. – Т. 1. – С. 155.
184Там само. – Т. 2. – С. 32–33.
54
С.Богуш Сестренцевич, намагалися чинити опір Польщі, який дворяни
польські називали бунтом, і спершу шукали союзу з татарами.
Розглядаючи причини та підстави для війни Іслам-Гірея з поляка-
ми, він серед іншого вказує на покровительство козакам та помсту за
“Богуслава Хмельницького” (так він називає Богдана Хмельницького),
який просив допомоги для “обиженных поляками украинцев”. Згадую-
чи про Зборівську угоду 1649 р., історик зазначає, що тоді Іслам-Гірей
відокремився від козаків і “росіян” (українців). Значення угоди між
Богданом Хмельницьким та кримськими татарами під Озерною у
1655 р. Богуш Сестренцевич оцінює як підкорення завдяки Могамеду
(Мохаммаду-Гірею IV) козаків Польщі, говорить про зносини
І.Виговського з Могамедом, вказує на військову допомогу останнього
гетьману. Розглядає дослідник і діяльність Дороша (Дорошенка)185.
Згадується у цій роботі і про Олешківську Січ. Щоправда, автор го-
ворить про неї як про острів, на якому знайшли притулок запорозькі
козаки під покровительством “турецького імператора”. Згодом, напри-
клад, А.Скальковський наводить більш докладні відомості про цю Січ, і
вказує на її підпорядкування кримському ханові, виділяючи в історії
запорозького козацтва ханський період186.
Російський історик М.Карамзін, розглядаючи історію виникнення
запорозького козацтва, звертає увагу на роль цивілізаційного (без вико-
ристання терміну) протистояння у релігійній формі, що призвело до
утворення на значно давнішій соціальній основі військової християнсь-
кої республіки на півдні Дніпра. Козаки, які там зосереджувалися, взя-
ли на себе обов’язок бути захисниками литовських володінь від “крим-
ців” та турків187. Кількісне зростання козацтва історик ставить у пряму
залежність від підкорення “Росії” татарами. Його погляди на козацтво
як християнську республіку у своїй основі поділяють цілий ряд сучас-
них істориків козацтва, як запорозького, так і донського. Наприклад,
А.Скальковський розвиває ідею подібності запорозького козацтва до
західноєвропейських чернечо-лицарських орденів, а В.Броневський,
досліджуючи історію донського козацтва, також згадує про християн-
ську республіку козаків, які взялися захищати Литву від “кримців” та
турок188.
В “Історії Русів”, що до 1846 р. поширювалася у рукописах, а також
зазнала фрагментарної публікації на сторінках низки видань з історії
України і козацтва, питанням взаємин між козаками та татарами приді-
ляється достатньо значна увага. Можна згадати фрагмент, який майже
дослівно у своїй роботі згодом повторює М.Маркевич. Так, описуючи зу-
стріч Менглі-Гірея (слідує “Історії Русів”, насправді Мохаммада-Гірея IV)
під Озерною з Богданом Хмельницьким, автор “Історії Русів” висвітлює
185 Богуш Сестернцевич С. История царства Херсонеса Таврийского. – Т. 2. – С. 311–314, 317–318, 321.
186 Скальковский А.История Новой Сечи или последнего Коша Запорожского. – Одесса, 1846.
– Ч. 2. – С.21– 54; Богуш Сестренцевич С. История царства Херсонеса Таврийского (История
о Таврии). – СПб., 1806. – Т. 2. – С. 43.
187 Карамзин Н.М. Предания веков: Сказания, легенды, рассказы из “Истории государства
Российского”. – М., 1988. – С.433– 434.
188 Броневский В. История Донского Войска. – СПб., 1834. – Ч. 1. – С. 29.
55
спробу хана вплинути на союз гетьмана з Московською державою. На
його думку, “…таковое соединение причинствовать будет к вечной вра-
же на козаков и на Московию от всех соседствующих держав, между
которыми Малороссия, по положенню своему, есть первым или всегда-
шним сборищем или плацем…”189. Звертає на себе увагу майже дослівна
подібність окремих місць цієї праці у порівнянні з роботою Богуша Сес-
тренцевича. Останній зазначає, що “для запорожцев Украйна была на-
градою военных подвигов их, или плодом побед их над турками и тата-
рами”190. В “Історії Русів” читаємо, що Пренцлав Лянцкоронський вів бо-
ротьбу проти турок, татар і волохів, а “плодом сих перемог (підкреслено
нами.-Л.Н.) було відібрання від турків і татар Малоросійських земель над
Дністром і в гирлі Дніпра, од часів нашестя Батиєва загарбаних”191. Без
ґрунтовного текстового аналізу важко стверджувати, що Богуш Сестре-
нцевич був знайомий саме з “Історією Русів”, у нього наведені більш точ-
ні відомості, однак він був знайомий зі спільним джерелом.
Значне місце у своїй роботі відвів аналізу козацько-татарських вза-
ємин Д.Бантиш-Каменський. Загалом вийшло кілька видань його “Ис-
тории Малой России”. Ми використали для аналізу третє видання. Вже
при характеристиці своїх джерел Д.Бантиш-Каменський, згадуючи про
працю Г.-Л. де Боплана, зазначає, що у цього автора докладні відомості
про запорожців, “перед которыми вместе с Тавридою трепетали все об-
ласти Турецкие…” 192. Інформацію про татарів та їх стосунки з козацт-
вом містили також праці П.Шевальє, Лесюра. Останній, зазначає у ха-
рактеристиці його праці Д. Бантиш-Каменський, розглядав зміну етні-
чної ситуації в місцевостях, що згодом стали територією козацтва, по-
чинаючи від кіммерійців і закінчуючи татарами ХІІІ ст., які поділилися
на царства і тим сприяли приумноженню козацтва193. Серед джерел іс-
торика, з яких він черпав необхідну інформацію – праці Енгеля, Пасто-
рія, „Історія Русів”, документальні пам’ятки – “Дипломатическое собра-
ние дел между Российским и Польским государством” тощо.
Зв’язок між історією Кримського ханства та історією козацтва з
особливою рельєфністю зображується автором у ІХ розділі першого то-
му, де виклад матеріалу охоплює час від появи дніпровських козаків до
доби Сигізмунда І194. Зокрема, при розгляді особливостей дніпровського
козацтва, Д.Бантиш-Каменський знову звертає увагу на їх успішність у
воєнній боротьбі з Кримським ханством і зауважує: “Сражаясь с сосе-
дями своими, Татарами, посягавшими на их свободу, защищая оную,
приобыкли они к победам” 195. Так само, опираючись на відомості
Г.Ф.Міллера, історик вказує на татар як один з елементів кооптації ко-
зацтва за умови визнання грецької віри. В межах історії козацтва істо-
189 История Руссов. – М., 1846. – С. 134.
190 Богуш Сестренцевич С. История царства Херсонеса Таврийского (История о Таврии). –
СПб., 1806. – Т. 2. – С. 41.
191 Історія Русів. – К., 1991. – С. 50.
192 Бантыш-Каменский Д.Н. История Малой России. – М., 1842. – Ч. 1. – С. XVIII.
193 Там само. – М., 1842. – Ч. 1. – С. ХІХ, ХХІ.
194 Там само. – С. 93 наступні.
195 Бантыш-Каменский Д.Н. История Малой России. – С.98.
56
рія взаємин з татарами або державою, до якої вони входили – Кримсь-
кого ханства постає як взаємини сторожі християнської Польщі проти
“невірних”, тобто використовується теза про “цивілізаційний” конфлікт.
Поряд з цим поступово набуває оформлення історіографічне поняття
про життя на кордоні між державами та культурами, де вектори про-
тистояння не були стабільними і супроводжувалися об’єднанням проти
третьої сторони та запозиченнями у сусідів. Так, Д.Бантиш-Каменський
вказує на те, що назву “козак” “днепровские островитяне” прийняли від
татар, “желая дать средство Сигизмунду І оправдать себя, подобно Ме-
гмеду, на случай жалоб султана или Хана Крымского” 196.
Д.Бантиш-Каменський вказує на випадки успішних дій козацьких
лідерів (іноді у союзі з ногайськими татарами) проти Кримського ханст-
ва, головними мотивами діяльності часто виступає політична помста.
Прикладом є діяльність Євстафія Дашкевича, який “вместе с ногаями
причинил ужаснейшее опустошение в Тавриде” 197.
У праці іншого відомого історика України цього періоду,
М.Маркевича, більше знаходимо проявів особливостей романтичної іс-
торіографії. Робота поділяється на дві частини: історичний виклад та
публікація джерел. У першій частині автор використовує характерне
джерело істориків-романтиків – “Історія Русів”, наводить з неї цитати,
використовує сюжети198.
Для прикладу можемо взяти згадану вище історію про ставлення ха-
на до союзу Богдана Хмельницького з Московською державою під час
переговорів Хмельницького з кримським ханом під Озерною восени
1655 р. Коментуючи цитовані з “Історії Русів” відомості, М.Маркевич го-
ворить про на короткозорість самого хана, який, вказуючи на небезпеку
для України “неминучих” війн інших країн з Московською державою, не
передбачав поступове поглинення цією країною потенційно ворожих їй
народів. Разом з цим він зазначав, що хан знав, що “…Малороссия была
для Крыма оплотом против Москвы, и что царское войско на походе на
Крым должно было проходить украинские степи”199.
М.Маркевич відображає різні аспекти стосунків між козацтвом та
Кримським ханством, вплив Кримського ханства на становище в укра-
їнських землях. Його розповідь має більш світський характер, увага зо-
середжується на політичних моментах, а не на протистоянні цивіліза-
ційного характеру, вказується на періоди ворожих стосунків і диплома-
тичних відносин та союзів. Поряд з цим при поясненні дій Петра Са-
гайдачного, який сприяв відновленню православної ієрархії в Україні у
1620 р., історик вважає за доцільне наголосити на важливості релігій-
ного чинника в його протистоянні з татарами-“магометанами”200.
М.Маркевич розділяє українське козацтво і окремо виділяє запоро-
зьке. У формуванні козацтва він виділяє окремі періоди. Перший
196 Там само. – М., 1842. – Ч. 1. – С. 101.
197 Там само. – С. 103.
198 Маркевич Н. История Малороссии. – М., 1842. – Т. 1. – С.344.
199 Там само. – М., 1842. – Т. 1. – С.368.
200 Маркевич Н. История Малороссии. – М., 1842. – Т. 1. – С. 103 – 104.
57
період пов’язаний з чорними клобуками, другий з монгольською нава-
лою, внаслідок якої люди, що не визнали владу ханів, тікали на Дніп-
ровські острови та у Древлянську землю (Полісся). Запорозьке козацтво
формується як відповідь на набіги кримських татар. Тому, як зауважує
М.Маркевич, до Піотрковського сейму запорожців ще не було.
Багато уваги М.Маркевич приділяє стосункам козацьких гетьманів
та кошових отаманів з Кримським ханством. Поділяючи історію Малоро-
сії на шість періодів, історик окремо наголошує на стосунках з Кримсь-
ким ханством впродовж другого періоду, коли вона знаходиться під
управлінням виборних гетьманів. Характерну рису цієї доби М.Маркевич
бачить “в полном разгуле страстей”. У той самий час “Запорожцы заста-
вляли трепетать и Хана Крымского, и Султана Турецкого” 201.
Законодателем Запорозької Січі і першим кошовим отаманом
М.Маркевич називає Є.Дашковича, що був “для татар опаснейший враг
и истребитель”202. Незважаючи на таке визначення образу
Є.Дашкевича, автор вказує на різний характер його стосунків з “крим-
цями”. Тим самим знову бачимо тенденцію, як помітив для “Історії Ру-
сів” В.В.Кравченко, зображати діячів козацтва не лише як пошукачів
козацького хлібу203, а як представників суспільства, яке схильне до ди-
пломатичного вирішення проблем у спілкуванні з іншими народами та
країнами. В свою чергу, представники Кримського ханства зображу-
ються як такі, що здебільшого стоять на заваді дипломатичного шляху,
не дотримуються угод тощо. З іншого боку, несталість міжнародних
відносин, союзів М.Маркевич розглядає як тимчасове явище, прита-
манне “тим часам” (XVІ ст.)204.
Дипломатичне спілкування з представниками Кримського ханства
сприяло зростанню авторитету козацтва у Великому князівстві Литов-
ському. Це ми можемо побачити у сюжеті, що стосується відносин між
Є.Дашкевичем та “Сайдет-Гіреєм”, перший внаслідок переговорів пере-
творив хана з ворога на друга князя Сигізмунда І.
Значне місце відводиться добі Богдана Хмельницького. Розглядаю-
чи його союз з Кримським ханством, історик намагається пояснити,
чому на допомогу гетьману прийшов Тугай-бей, а не Іслам-Гірей, і вка-
зує на мир султана з Польщею та потреба в участі татар у війнах самої
Порти205.
При зображенні подій Зборівської битви 1649 р. М.Маркевич вда-
ється до критики польських істориків, які ігнорували дії козацької сто-
рони. Гіпертрофована форма такої критики аж до замовчування ролі
татар вміщена в “Історії Русів”. М.Маркевич також зазначає, що у
польських істориків: “…действуют с нашей стороны одни Крымцы, ко-
заков как будто бы не было”206. Однак пояснень цьому історіографіч-
ному казусу М.Маркевич не наводить, а саме відсутність у представ-
201 Там само. – М., 1842. – Т. 1. – С. 4.
202 Там само. – С. 8, 27, 30.
203 Там само. – С. 38.
204 Там само. – С. 27, 34 –35.
205 Там само. – С. 169 – 170.
206 Маркевич Н. История Малороссии. – М., 1842. – Т. 1. – С. 242.
58
ників Речі Посполитої розуміння козацької сторони як суб’єкта міжде-
ржавних відносин.
Історик приділяє увагу питанням, які не допускали остаточного
зближення Кримського ханства і козацтва, зокрема, Хмельницького,
серед яких “измены хана”, страждання українського суспільства вна-
слідок татарських набігів207.
“Изменою хана”, наприклад, пояснюється невдача Хмельницького
у битві під Берестечком. Поряд з цим самі ці зради автор намагається
пояснити і вказує на таку причину, як пошук Хмельницьким протекції
з боку московського царя. Автор вказує на можливу катастрофічність
цього союзу для України внаслідок дії зовнішніх сил, передусім з боку
Кримського ханства: хан об’явив гетьману, що “эта протекция сделает
решительную и невозвратную гибель всей Малороссии; что если сбудет-
ся желание гетмана и царь примет их в свое покровительство, то он,
хан, приведет в Малороссию все войска Крымские, Польские и Турец-
кие”208. Зрадою та набігами хана визначилися і події під Жванцем209.
Багато місця відводить М.Маркевич і переліку “походів кримських
ханів” або “набігів кримських татар” на територію українських земель у
складі Великого князівства Литовського, “Польщі”, “Малоросії”210. Істо-
рик намагається зобразити козацтво як активний суб’єкт політичних
подій і вказує на попереджувальні походи запорожців у відповідь на
слухи про підготовку татар до набігу, на походи як помсту за попере-
дній напад, на визвольні походи з метою звільнення бранців, на морсь-
кі походи як окремий елемент військового мистецтва211.
Історик запорозького козацтва А.Скальковський відомий розробкою
концепції подібності запорозького козацтва чернечо-лицарському орде-
ну, призначеному для боротьби з мусульманськими країнами. Поряд з
цим він висловлює думку більш світського характеру, про призначення
військових братств донських, “малоросійських” і запорозьких козаків
для оборони слов’янських держав від турецьких і переважно ногайсь-
ких набігів. Кримське ханство постає як один із двох найважливіших
(поряд з Польщею) сусідів Запорожжя, але стосунки з ним відбувалися
головним чином як стосунки між козаками та ногайськими татарами,
яких А.Скальковський називає “першою лінією ханства”. Історик у низ-
ці робіт дав загальну характеристику цим стосункам, які мали постій-
ний характер, саме завдяки сусідству. При цьому “торговля их соединя-
ла, а границы, пастбища, рыбные ловли и охота были источники веч-
ных их распрей”. Дослідник вказує на низку подібних рис у козацтва та
ногайських татар і відмічає, що особливо схожі вони були “в глубокой
древности”. Однак християнська віра внесла значні відмінності у фе-
номен козацтва. Так, козаки мали братися до зброї лише за необхіднос-
ті, для оборони від “бусурман”, тоді як татари жили на кордоні з метою
207 Там само. – С. 38, 57–59, 369.
208 Там само. – С. 284.
209 Там само. – С. VIII.
210 Там само. – С. 22, 32, 39 та ін.
211 Там само. – С. 43.
59
наступальної війни. Взагалі історик схильний у конфліктах між козака-
ми та татарами бачити ініціаторами саме останніх212.
Деякі матеріали, що прямо чи опосередковано торкалися історич-
них сюжетів, пов’язаних з історією Кримського ханства, зустрічаємо і в
українському (як підготовленому у Харкові і у широкому сенсі) альма-
насі (“українському літературному збірнику”) “Молодик на 1844 год”
(СПБ., 1844). Як і у розглянутих вище прикладах, ці фрагменти пода-
ються у контексті історії козацтва, історії України. Таку тенденцію ми
спостерігаємо в літературному творі А.Кузьмича “Набег в степи” 213, у
публікації окремих розділів з праці М.Берлінського “Историческое обоз-
рение Малороссии и города Киева” (зокрема, присвяченого обранню
Мазепи на гетьманство, що починається згадкою про перший кримсь-
кий похід) 214.
Автор нарису історії Катеринославської губернії, що взагалі поділяв
негативну точку зору на козацтво, виражену в імператорському мані-
фесті від 3 серпня 1775 р., зазначав, що на території цієї губернії запо-
розькі або черкаські козаки з’явилися як братство, вороже татарам
(“крымцам”), об’єднане обіцянкою воювати безупинно проти “невірних”.
Серед іншого, автор згаданого нарису висловлював і таку точку зору,
що козаки здобували козацький хліб на території сусідів, і були більше
причиною ненависті ханів, ніж захищали від їх нападів. Територія Ка-
теринославської губернії, на його думку, поступово стала спірною тери-
торією між запорожцями, що її “привласнили” та татарами, які нею
оволоділи раніше215. Тема “права на територію степу” повторюється й у
цитаті з “одной старой рукописи”, яку наводить І.Срезневський, харак-
теризуючи поняття “Україна”: “…Область Галицкая и Владимирская, и
Волынь, и Подоль, и Область Киевская, и Черниговская, и Северская, и
Слободская земли, и степь Татарская”216.
Отже, аналіз корпусу історичних праць, створеного в межах Росій-
ської імперії у першій половині ХІХ ст. показав, що тема стосунків ко-
зацтва і кримських та ногайських татар (як підпорядкованих Кримсь-
кому ханству) була однією з головних проблем для дослідження або ви-
світлення. Це характерно для робіт загального, регіонального і спеціаль-
ного характеру (що зосереджувалися на історії козацтва). В них відо-
бражено вплив кримського чинника на формування принципів органі-
зації і діяльності козацтва, на перебіг української політичної історії в
добу козацької державності, на життя у татарсько-слов’янському (пере-
дусім українському) прикордонні тощо.
212 Скальковский А. Занятие Крыма в 1783 г. // Памятная книжка Таврической губернии. –
С. 363 – 364; Скальковский А.Сношения Запорожья с Крымом, 1743. Материалы для истории
Новороссийского края // Одесский вестник. – 1841. – 6 сент. (№ 72); Скальковський А.О.
Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького. – Дніпропетровськ, 1994. – С. 45 – 48.
213 Молодик на 1844 год, украинский литературный сборник, издаваемый И.Бецким. – СПб.,
1844. – С. 123.
214 Там само. – С. 163.
215 Историческое введение // Материалы для географии и статистики России, собранные
офицерами Генерального Штаба. Екатеринославская губерния /Сост. Ген. Штаба капитан
В.Павлович. – СПб., 1862. – С. 3–4.
216 Срезневский И.И.Запорожская старина. – Харьков, 1833. – Ч. 1, отд. 2. – С.39.
60
Lyudmyla Novikova
The Crimean factor in Cossacks history in representation of historians in
the first half of the XIX c.
In the article it is revealed the peculiarities of the representation of the role of
Crimean khanat in Cossacks history in historiography within Russian empire in the
first half of the XIX c.
УДК 94(477.7) Чайковський “18”
Єлєна Хаджиніколова
МИХАЛ ЧАЙКА-ЧАЙКОВСЬКИЙ (ГЕНЕРАЛ МЕХМЕД САДИК-ПАША)
ТА БОЛГАРИ У ТУЛЧИНСЬКОМУ САНДЖАЦІ ДОБРУДЖІ
(40-70-ті рр. ХІХ ст.)
Стаття Єлени Хаджиніколової написана болгарською мовою. В
зв’язку з цим ми пропонуємо розгорнуте резюме українською мовою.
У 60-70-х рр. ХIХ ст. політична діяльність Михала Чайковського прохо-
дила в болгарських землях, що знаходились в складі Османської імперії. Іс-
нує значна бібліографія по цьому питанню в Болгарії. Михаль Чайковській
в зазначений час був пов’язаний з болгарським церковним і національно-
визвольним рухами. Свою політику, здебільшого, він проводить в Добру-
дже і Бессарабії на основі власних інтересів. В 1870 р. Османська Порта
вводить обов’язкову турецьку мову для командування драгунських дружин
Чайковського і він, подає у відставку, а згодом повертається в Україну.
Автором першої в Болгарії публікації про М. Чайковського була його
дочка Кароліна Суходольська, яка розповіла про діяльність батька в
польському “Східному агентстві” в Стамбулі і у “Християнському полку
поляків і слов’ян” османської армії під час Східної війни 1853-1856 рр.
Під час війни М.Чайковський з зазначеним полком або, як його ще на-
зивають в історичній літературі “Оттоманським козацьким військом”
зайняв Бухарест і попрямував у Бессарабію. Султан призначив його
керівником Добруджі, а згодом – командувачем османськими війська-
ми на Балканах і в Румелії. Дійяльність М.Чайковського в цей період
досліджена багатьма болгарськими авторами, матеріали яких викорис-
тані у данній публікації.
Заслуга вивчення ролі М. Чайковського в болгарському освітньо-
церковному русі належить видатним історикам літератури Івану Шиш-
манову і Михайлу Арнаудову. М.Чайковський підтримував митрополита
Іларіона Макаріопольського і Неофіта Бозвелі в боротьбі за незалежність
болгарської церкви. Свою діяльність він здійснював завдяки підтримці
відомих політичних діячів Адама Чарторийського, Олександра Екзарха,
Теохара Піколо і Стояна Чомакова.
М.Чайковський взяв активну участь у болгарському національно-
визвольному русі, відомі його зв’язки з Георгієм Мірковічем з болгарсь-
кого міста Слівен – членом "Чорного кабінету" Али-паші, директором
Болгарського центрального училища в Болграде (тепер Одеська об-
|