Від буферного до внутрішнього регіону: еволюція ролі Степової України в управлінській політиці Російської імперії XVIII – першої половини XIX ст.

Розглянуто проблему моделювання регіональної управлінської політики Російської імперії на теренах Степової України періоду інтенсивної інкорпорації та колонізації регіону. Концептуально викладено специфічні риси формування структур державного управління в регіоні, дана періодизація еволюції регіонал...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автори:	Іваненко, В.В., Кавун, М.Е.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інституту історії України НАН України 2010
Назва видання:	Чорноморський літопис
Теми:	Регіональна історія
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31182
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Від буферного до внутрішнього регіону: еволюція ролі Степової України в управлінській політиці Російської імперії XVIII – першої половини XIX ст. / В.В. Іваненко, М.Е. Кавун // Чорноморський літопис. — 2010. — Вип. 2. — С. 68-72. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-31182
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-311822013-02-13T02:58:28Z Від буферного до внутрішнього регіону: еволюція ролі Степової України в управлінській політиці Російської імперії XVIII – першої половини XIX ст. Іваненко, В.В. Кавун, М.Е. Регіональна історія Розглянуто проблему моделювання регіональної управлінської політики Російської імперії на теренах Степової України періоду інтенсивної інкорпорації та колонізації регіону. Концептуально викладено специфічні риси формування структур державного управління в регіоні, дана періодизація еволюції регіональних управлінських моделей. Рассмотрена проблема моделирования региональной управленческой политики Российской империи на территории Степной Украины периода интенсивной инкорпорации и колонизации региона. Концептуально изложены специфические черты формирования структур государственного управления в регионе, дана периодизация эволюции региональных управленческих моделей. The problem of design of regional administrative policy of the Russian empire is considered on territory of Steppe Ukraine in the period of intensive incorporation and colonization of this region. The specific lines of forming of structures of state administration in the region are conceptually expounded; a division into periods of evolution of regional administrative models is given. 2010 Article Від буферного до внутрішнього регіону: еволюція ролі Степової України в управлінській політиці Російської імперії XVIII – першої половини XIX ст. / В.В. Іваненко, М.Е. Кавун // Чорноморський літопис. — 2010. — Вип. 2. — С. 68-72. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 2079-682Х http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31182 94 (477.7) «18-19» uk Чорноморський літопис Інституту історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Регіональна історія Регіональна історія
spellingShingle	Регіональна історія Регіональна історія Іваненко, В.В. Кавун, М.Е. Від буферного до внутрішнього регіону: еволюція ролі Степової України в управлінській політиці Російської імперії XVIII – першої половини XIX ст. Чорноморський літопис
description	Розглянуто проблему моделювання регіональної управлінської політики Російської імперії на теренах Степової України періоду інтенсивної інкорпорації та колонізації регіону. Концептуально викладено специфічні риси формування структур державного управління в регіоні, дана періодизація еволюції регіональних управлінських моделей.
format	Article
author	Іваненко, В.В. Кавун, М.Е.
author_facet	Іваненко, В.В. Кавун, М.Е.
author_sort	Іваненко, В.В.
title	Від буферного до внутрішнього регіону: еволюція ролі Степової України в управлінській політиці Російської імперії XVIII – першої половини XIX ст.
title_short	Від буферного до внутрішнього регіону: еволюція ролі Степової України в управлінській політиці Російської імперії XVIII – першої половини XIX ст.
title_full	Від буферного до внутрішнього регіону: еволюція ролі Степової України в управлінській політиці Російської імперії XVIII – першої половини XIX ст.
title_fullStr	Від буферного до внутрішнього регіону: еволюція ролі Степової України в управлінській політиці Російської імперії XVIII – першої половини XIX ст.
title_full_unstemmed	Від буферного до внутрішнього регіону: еволюція ролі Степової України в управлінській політиці Російської імперії XVIII – першої половини XIX ст.
title_sort	від буферного до внутрішнього регіону: еволюція ролі степової україни в управлінській політиці російської імперії xviii – першої половини xix ст.
publisher	Інституту історії України НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Регіональна історія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31182
citation_txt	Від буферного до внутрішнього регіону: еволюція ролі Степової України в управлінській політиці Російської імперії XVIII – першої половини XIX ст. / В.В. Іваненко, М.Е. Кавун // Чорноморський літопис. — 2010. — Вип. 2. — С. 68-72. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.
series	Чорноморський літопис
work_keys_str_mv	AT ívanenkovv vídbufernogodovnutríšnʹogoregíonuevolûcíârolístepovoíukraínivupravlínsʹkíjpolíticírosíjsʹkoíímperííxviiiperšoípolovinixixst AT kavunme vídbufernogodovnutríšnʹogoregíonuevolûcíârolístepovoíukraínivupravlínsʹkíjpolíticírosíjsʹkoíímperííxviiiperšoípolovinixixst
first_indexed	2025-07-03T11:36:25Z
last_indexed	2025-07-03T11:36:25Z
_version_	1836625518154219520
fulltext	Чорноморський лЧорноморський лЧорноморський лЧорноморський ліііітопистопистопистопис 68 УДК 94 (477.7) «18-19» В. В. Іваненко, М. Е. Кавун ВІД БУФЕРНОГО ДО ВНУТРІШНЬОГО РЕГІОНУ: ЕВОЛЮЦІЯ РОЛІ СТЕПОВОЇ УКРАЇНИ В УПРАВЛІНСЬКІЙ ПОЛІТИЦІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ XVIII – першої половини XIX ст. Розглянуто проблему моделювання регіональної управлінської політики Росій- ської імперії на теренах Степової України періоду інтенсивної інкорпорації та ко- лонізації регіону. Концептуально викладено специфічні риси формування струк- тур державного управління в регіоні, дана періодизація еволюції регіональних управлінських моделей. Ключові слова: Степова Україна, Російська імперія, інкорпорація, державне управління, губернія, канцелярія, генерал-губернаторство. Рассмотрена проблема моделирования региональной управленческой полити- ки Российской империи на территории Степной Украины периода интенсивной инкорпорации и колонизации региона. Концептуально изложены специфические черты формирования структур государственного управления в регионе, дана периодизация эволюции региональных управленческих моделей. Ключевые слова: Степная Украина, Российская империя, инкорпорация, госу- дарственное управление, губерния, канцелярия, генерал-губернатор. The problem of design of regional administrative policy of the Russian empire is con- sidered on territory of Steppe Ukraine in the period of intensive incorporation and coloni- zation of this region. The specific lines of forming of structures of state administration in the region are conceptually expounded; a division into periods of evolution of regional administrative models is given. Key words: Steppe Ukraine, Russian empire, incorporation, state administration, province, office, governor general. Північно-Причорноморський регіон завжди був об’єктом геополітичних інтересів та експансіоні- стських устремлінь найбільших державних утво- рень Східної Європи, від античних часів до сього- дення. Історично склалося так, що з урахуванням значення причорноморських територій в геополі- тичному, військовому та економічному сенсі, тут намагалися закріпитися основні геополітичні гра- вці різних історичних епох. І кожне державне утворення, як правило, виробляло та реалізовувало власну модель регіонального розвитку, ефектив- ність якої залежала від ступеня органічності поєд- нання в ній зовнішніх та внутрішніх чинників. Упродовж XVIII століття Причорноморський регі- он став ареною геополітичної конкуренції кількох європейських монархій, що виявлялося, передусім, у протистоянні Російської та Османської імперій, проте на цьому тлі відчутним був і вплив таких країн, як Англія та Франція. Проблеми формування та розвитку структур управління на теренах Степової України завжди розглядалися в історіографії як складова більш широких узагальнюючих робіт, присвячених істо- рії регіону. Це, зокрема, праці Н. Д. Полонської- Василенко [9], О. Й. Дружиніної [1; 2], В. М. Кабузана [4]. Лише в останній час стали з’являтися роботи проблемного характеру, де висвітлюються певні питання розвитку структур управління на теренах регіону XVIII – XIX ст. В контексті теми статті звернемо увагу на роботи О. А. Лукашевич [5], В. С. Шандри [12]. На жаль, самостійних моно- графічних досліджень проблема історії держав- ного управління Степовою Україною поки що не отримала. Випуск Випуск Випуск Випуск 2, 20102, 20102, 20102, 2010 69 Об’єктом нашого дослідження є моделювання регіонального розвитку Степової України в полі- тиці Російської імперії другої половини XVIII – XIX ст. Предметом є сутнісна еволюція парадигм управлінської політики на регіональному рівні щодо Степової України. Метою роботи є аналіз базових моделей регіональної державної політики на матеріалах Степової України. Ця мета реалі- зується через наступні завдання: 1) окреслити роль і місце Степової України в процесі експансії Ро- сійської імперії у Північно-Причорноморському регіоні; 2) виокремити основні моделі регіональ- ного розвитку та показати їх еволюцію, визначити історичні етапи їх функціонування. У середині XVIII ст. виразно домінує модель, яку можна назвати моделлю «регіону-форпосту» (1730-1770-і рр.). Регіон цікавить Російську імпе- рію виключно як буферна зона в міждержавних контактах. Водночас здійснюються певні заходи в напрямку «закріплення». Це, зокрема, утворення Нової Сербії і Слов’яносербії та дедалі зростаючий тиск на керівництво Запорозьких Вольностей. Початок закріплення Росії на теренах Степової України можна датувати серединою XVIII сто- ліття, хоча вектор такого закріплення був визначе- ний ще політикою Петра I, перерваною невдалою Прутською кампанією. У середині XVIII століття царський уряд ухвалює стратегічне рішення, при- ймаючи під російський протекторат запорозьке ко- зацтво та повертаючи йому колишні земельні во- лодіння. Як і у випадку з двома відновленнями та скасуваннями гетьманства в середині XVIII сто- ліття, цей захід царського уряду можна розглядати передусім, під кутом зору геостратегічного манев- ру, покликаного лише відстрочити остаточне ви- рішення «запорозької проблеми». Разом із заснуванням Нової Січі (1734-1775) царський уряд починає моделювати екстерито- ріальні анклавні утворення на теренах Степової України, для яких виробляються окремі моделі управлінських структур. Тридцяті – сорокові роки XVIII століття позначені, перш за все, утворенням Української лінії фортець, яка, крім військово- оборонної, несла важливі колонізаційні функції, та по- ступовим заселенням «Задніпрянських місць» на правому березі Дніпра, в оточенні земель Запоро- зької Січі, Речі Посполитої та Туреччини. Всі ці утворення базувалися на парадигмі форпосту і були авангардними поселеннями, не розрахова- ними на тривале існування. Точніше, засновни- ки цих утворень не мали жодних гарантій ста- лості нових поселень. Вінцем політики «регіону-форпосту» слід вва- жати утворення Нової Сербії та Слов’яносербії. Ці анклавні утворення, безпосередньо керовані з Санкт-Петербурга, мали дві головні мети. По- перше, довготривале закріплення, заселення та освоєння нових імперських територій, по-друге, оточення запорозьких вольностей виразно колоні- альними структурами. На цьому етапі Російська імперія веде досить ефективну політику подвійних стандартів, одночасно провокуючи конфлікти між запорожцями та новими поселенцями, й, з іншого боку, виступаючи інструментом контролю та «за- спокоєння» степового населення. Варто відзначити ще одну важливу особливість імперської адміністративної політики розглядува- ного періоду. У суто управлінських питаннях при- сутня важлива культурно-ідеологічна складова, що досить типово для віку Просвітництва. Мається на увазі поліетнічний характер управлінських струк- тур Нової Сербії та Слов’яносербії, та підпорядко- ваність цих структур вирішенню не тільки соціа- льно-економічних, а й ледь не більшою мірою, культурно-ідеологічних завдань. На всіх етапах інкорпорації Степової України до складу Російської імперії у другій половині XVIII – першій половині XIX століття культурно- ідеологічна політика тісно перепліталася з соціа- льно-економічною. Аналізуючи перебіг колоні за- ційних та урбанізаційних процесів у цей час, важ- ко навіть визначити пріоритет якоїсь з означених галузей, і все ж, можна, очевидно, зробити припу- щення, що завдання культурно-ідеологічної коло- нізації нерідко вступали в протиріччя з соціально- економічною колонізацією, породжуючи тим са- мим певні проблемні ситуації. У 1764 році царський уряд суттєво вдосконалює систему управління підконтрольними територіями Степової України, водночас не змінюючи при цьому «парадигму форпосту», насамперед, орієнтацію на ви- конання військово-адміністративних функцій. Впер- ше утворюється Новоросійська губернія, до складу якої ввійшли більш ранні анклавні утворення – Нова Сербія та Слов’яно-Сербія. Можна погоди- тись із думкою Н. Д. Полонської-Василенко, що «висунута на далекий південь, оточена вороже налаштованими сусідами, Новоросійська губернія весь час свого існування зберігала напіввоєнний характер» [9, с. 134]. Далі дослідниця висловила твердження, що «Напіввоєнний характер Новоро- сійської губернії ілюструється, між іншим, і структурою її управління» [9, с. 134], починаючи з «головного командира», поставленого на чолі гу- бернії, завершуючи місцевим управлінням, яке складалося з воєводської та полкової адміністрації. Ця реформа управління Новосербії та Слов’яносербії важлива з огляду на те, що «була знищена винятко- вість їх адміністрації, перетворений весь внутрішній устрій» [9, с. 131]. Важливий штрих: 22 березня того ж 1764 р. Ка- териною II був затверджений «План о поселении в Новороссийской губернии», який виконував фун- кції колонізаційної програми для новоутвореного субрегіону Російської імперії. Причому цей план стосувався не тільки, і не стільки соціально-еконо- мічних питань, скільки являв собою спробу «охопити все життя краю та підпорядкувати його вимогам колонізації, починаючи з відводу землі й закінчуючи питаннями виховання та освіти» [9, с. 136]. Чорноморський лЧорноморський лЧорноморський лЧорноморський ліііітопистопистопистопис 70 Одночасно на даному етапі Новоросійська гу- бернія та Запорожжя існували як два субрегіони Степової України. Обидва знаходилися під конт- ролем Російської імперії, однак для управління кожним з них застосовувалися якісно відмінні ад- міністративно-управлінські моделі. Якщо Запо- рожжя на даному етапі ще зберігало протодемок- ратичний устрій, Новоросійська губернія одразу формувалася як регіон з жорсткою централізацією державного управління. В умовах постійної зміни військово-політичної ситуації в Причорномор’ ї, а також домінування пі- вденного вектору експансії Російської імперії, який почав визначатись в 1760-1770-х рр., політи- ка щодо управління Степовою Україною характе- ризувалася своєю мінливістю та рухливістю й бу- ла, по суті, продовженням геополітичних трансфо- рмацій Російської імперії. Без стабілізації військо- во-політичної ситуації не було й мови про відхи- лення «буферної» парадигми колонізації та регіо- нальної управлінської політики. Кінцем «буферного часу» для регіону логічно визнати першу половину 1770-х років, коли на пі- вденному кордоні Запорожжя була побудована Нова Дніпровська лінія фортець, що означало включення Запорожжя до «внутрішніх земель» ім- перії. З іншого боку, це визнання Запорожжя «вну- трішнім» регіоном автоматично означало його пе- реформатування імперською державою, і в 1775 році Запорозька Січ була ліквідована. Блискавичну зміну внутрішньої ситуації дзеркально відобра- жають документи, зокрема, листування Коша За- порозької Січі. Наприклад, у листі Пилипа Львов- ського до Коша від 13 липня 1770 р. вміщена звіс- тка про те, що по Самарі будуються редути й заго- товлюється сіно, на підставі чого автор робить промовистий висновок: «нашим степям, как вид- но, вечная память… Проспали...» [8, с. 193]. Два субрегіони Степової України – Запорозька Січ та Новоросійська губернія – перестали існувати у 1775 році. Як влучно висловилася Н. Д. Полонська- Василенко, «Запоріжжя виявилося оточеним росій- ськими володіннями. Його існування стало зайвим – воно перестало слугувати заслоном на випадок нападу ворогів та виявилося перепоною на шляху до Чорного моря» [9, с. 174]. З цього часу на території Степової України утворилися дві губернії – Новоросійська та Азовська. При цьому, незважаючи на збережен- ня, зовнішньо подібної, дуалістичної моделі адмі- ністративно-територіального устрою, нові губернії слід скоріше визнати двома частинами одного но- вого імперського регіону, оскільки обидві мали то- тожну структуру управління. 1775-1783 роки – виразно перехідний період у моделюванні регіонального розвитку та системи управління. Здебільшого це було обумовлено не- визначеністю кримського питання на цьому етапі. Лише з 1783 року, коли відбулася анексія Кримсь- кого ханства Російською імперією, і особливо піс- ля 1791 року (укладення Ясського мирного дого- вору з Туреччиною), стала очевидною втрата до- мінуючого значення військово-адміністративної складової в управлінні регіоном з боку Російської імперії. Проте для Степової України існування двох губерній в одному імперському регіоні означало ще не остаточну стабілізацію управ- лінської моделі. Після 1783 року відкрилися широкі можливості експериментів із моделюванням регіонального розви- тку в складі Російської імперії. Частково використа- вши запорозьку спадщину, царський уряд, одначе, вирішив надалі керувати регіоном у напрямку прискореної уніфікації та повної інкорпорації в імперську структуру. Наступні двадцять років у регіоні існувала оригінальна модель державного управління, яка враховувала труднощі перехідного періоду, являючи собою своєрідний демпфер між попереднім протодемократичним устроєм та но- вим імперським порядком. До речі, Григорій По- тьомкін у зв’язку з цим в західній історіографії отримав неофіційний титул «віце-короля Півдня» [6, с. 572–596]. Відповідно, модель регіонального управління, реалізовану Г. О. Потьомкіним, можна визначити як потьомкінське південне «віце- королівство». На жаль, ця модель, як нам здається, недооцінена в українській історіографії. А між тим, існування такої прихованої напів-автономії чудово виконало функцію синтезу в одному ново- му імперському регіоні кількох колонізаційних те- чій з різними традиціями державного управління. У 1783-1784 роках дві губернії були об’єднані в єдине утворення – Катеринославське намісництво, яке обіймало величезні степові території від Пів- денного Бугу до Сіверського Дінця. Поява цього намісництва означала остаточне формування на теренах Степової України нового імперського ре- гіону. Першопричиною ж виникнення потьомкін- ського південного «віце-королівства» стала необ- хідність прискореної імперської колонізації регіо- ну, і, водночас, неможливість проводити цей про- цес виключно на основі інституцій, вироблених на теренах «корінних» регіонів імперії. Об’єктивні фактори експансії імперської держави специфічно перепліталися із впливом персонального чинника, що було обумовлено специфікою стилю правління Катерини II. Постать Г. О. Потьомкіна са- ма по собі була своєрідним медіатором між імпер- ськими потребами та потребами регіонального розвитку. На думку І. де Мадаріаги, «Потьомкін мав великі переваги, оскільки в його руках знаходи- лося і верховне воєнне командування в усій Росій- ській імперії, і вища цивільна влада в його генерал- губернаторстві. Це дозволяло світлішому князю налагодити пряме керівництво та уникати чвар між відомствами, які суперничали» [6, с. 588]. Спосіб листування між Катериною II та Г. О. Потьомкіним і офіційного листування між Г. О. Потьомкіним та його управлінцями на місцях теж стали феноменом адміністративного управ- ління Степовою Україною. В листуванні Катерини II Випуск Випуск Випуск Випуск 2, 20102, 20102, 20102, 2010 71 з Г. О. Потьомкіним, приміром, оригінально перети- налися особисті та державно-політичні справи. Усі найважливіші справи управління своїм південним «ві- це-королівством» Г. О. Потьомкін вирішував в осо- бистому листуванні з імператрицею. Майже необ- межена довіра до персони Г. О. Потьомкіна з боку імператриці мала неабиякий результат – справи державної ваги вирішувалися за допомогою кіль- кох записок князя. Саме така технологія дещо за- тримала одночасну незворотну уніфікацію управ- ління й сприяла певним автономним тенденціям в управлінні Степовою Україною на цьому етапі. Не менш цікавою можна вважати й технологію владного управління, яку застосовував Г. О. Потьом- кін у своєму південному «віце-королівстві». Основ- ними її елементами були потьомкінська канцелярія та його «ордери», тобто акти місцевого управлін- ня, які важко характеризувати в юридичному сен- сі, однак їх можна порівняти саме з указами «віце- короля». Потьомкінські «ордери» не були органіч- ною документальною складовою адміністративно- управлінської моделі Російської імперії, хоч вони й народжувались у її надрах як продукт «освічено- го абсолютизму» та одночасно з цим, як наслідок інституту фаворитизму XVIII століття. З одного боку, «ордери» Г. О. Потьомкіна були продуктом прискореної колонізації регіону в імперських інте- ресах, а з іншого – наслідком персонального чин- ника, себто делегування Катериною II величезних повноважень своєму улюбленцеві. Канцелярія Г. О. Потьомкіна була фактично напівприхованим урядом цієї південної напівавто- номії (історію канцелярії див. [5]). Та обставина, що Катерина II делегувала Г. О. Потьомкіну конк- ретні справи управління південним краєм, стала визначальною причиною більш інтенсивного ве- дення справ на Півдні та вирішування в терміно- вому порядку головним проблем управління. На- вколо персони Г. О. Потьомкіна на Півдні склався свого роду «пересувний двір», до якого входили талановиті управлінці, зокрема, В. С. Попов, І. М. Синельников, В. В. Коховський та ін. Існу- вання окремої потьомкінської канцелярії та «пере- сувного двору» тільки підкреслювало відповід- ність адміністративної політики князя стратегічній меті, віддзеркалюючи разом з тим кореляцію мін- ливих конкретних завдань відповідно до соціаль- но-економічної та культурно-ідеологічної політи- ки імперії на теренах регіону. На даному етапі спостерігаємо певну амбівале- нтність державного курсу стосовно інкорпорації Степової України в загальноімперські структури. З одного боку, зберігалася «парадигма форпосту», тобто Новоросія мислилася як своєрідний форпост між Російською імперію та Новою Візантійською імперією, яку належало відновити згідно настанов так званого «грецького проекту» [11, с. 59–60]. Збільшилися тільки масштаби цього форпосту ім- перського контролю – від рівня Нової Сербії до всього степового Причорномор’я. З іншого боку, весь період до кінця XVIII сто- ліття позначений інтенсифікацією тенденції до пе- ретворення Новоросії на внутрішній регіон імперії та кореляції внутрішнього устрою регіону із зага- льноімперськими порядками. Порівняно з Таврій- ською областю, утвореною в 1784 році на терито- ріях анексованого Кримського ханства, територія Катеринославського намісництва розумілася як більш внутрішня зона імперії, як зона, в цілому ін- корпорована в структуру імперії. Новоросійська губернія часів Павла I (1796- 1802) має розглядатися як цікавий адміністратив- но-політичний феномен. Будучи створеною фак- тично на противагу потьомкінському «віце- королівству», вона не стала ефективним інструме- нтом інкорпорації регіону, оскільки охоплювала дуже велику територію із значними територіаль- ними відмінностями. За великим рахунком, «дру- га» Новоросійська губернія також була однією з перехідних фаз від «парадигми форпосту» до «внутрішнього регіону». Новоросійська губернія територіально охопила два колишніх адміністративно-територіальних утворення – Катеринославське намісництво та Та- врійську область. Порівнюючи з вищенаведеним випадком утворення Катеринославського намісни- цтва, відчувається схожа тенденція по утворенню вже єдиного імперського «суперрегіону». Однак, існує й помітна різниця, яка полягає в тім, що Но- воросійська губернія й Запорозькі Вольності зна- ходилися в одній географічній зоні, й практично були відділені територіально лише в силу дії гео- політичних та військово-політичних чинників. Друга Новоросійська губернія Павла I була спробою об’єднати два окремі регіони, власне Сте- пову Україну та Причорноморські території, які мали суттєві відмінності в кліматі, промислово- економічній, соціодемографічній та навіть істори- ко-культурній специфіці. Утворення такого супер- регіону дійсно себе не виправдало, і царський уряд незабаром визнав це, утворивши три губернії – Ка- теринославську, Херсонську і Таврійську, з яких катеринославська та більша частина Херсонської зайняли територію Степової України. Перша половина XIX століття демонструє не- ухильну тенденцію до подальшого вписування Степової України в імперський державний меха- нізм. Проте і на цьому завершальному етапі імпер- ської інкорпорації відчувалася необхідність враху- вання регіональних особливостей. Це відобразило- ся, зокрема, в утворенні на місці єдиної Новоросійсь- кої губернії системи, яку можна назвати «триєдиною» щодо Катеринославської, Херсонської та Таврійської губерній і яка зберігалася до часу розпаду Російської імперії на початку XX століття. Незабаром для покращення управління три гу- бернії були об’єднані в Новоросійське генерал- губернаторство (1822-1874), яке зберігало певні автономні тенденції в управлінні. Давалася взнаки й схожість по деяких параметрах з потьомкінським Чорноморський лЧорноморський лЧорноморський лЧорноморський ліііітопистопистопистопис 72 «віце-королівством». Наприклад, щодо ролі голо- вної персони – генерал-губернатора, в даному разі М. С. Воронцова, який мав можливість особисто впливати на форми й механізми державного управлін- ня завдяки особистим контактам з імператором та ви- щими урядовцями. Канцелярія М. С. Воронцова, як і канцелярія Г. О. Потьомкіна, фактично перетворила- ся на місцевий уряд, була розділена на департаме- нти, й являла собою цікавий адміністративно- управлінський феномен [12]. Також слід відмітити існування екстериторіа- льних органів державної влади, приміром, Конто- ри опікунства новоросійських іноземних поселен- ців, а згодом Попечительського комітету про іно- земних колоністів південного краю Росії. Відігра- ючи роль окремого міністерства в справах колоні- стів, ці установи охоплювали виключно територію Новоросії і у своїй діяльності виходили з регіона- льних особливостей колонізаційного процесу. Однак, порівнюючи два південних «віце- королівства» Г. О. Потьомкіна та М. С. Воронцова, слід звернути увагу на одну важливу обставину, яка відрізняє їх одне від одного. Річ у тім, що по- тьомкінська Новоросія мислилася як перехідна смуга, своєрідний медіатор між «корінною» Росі- єю та Новою Візантією. Новоросійський край ча- сів М. С. Воронцова існував уже в кардинально іншій геополітичній та культурній реальності. Ре- альності, де «грецький проект» назавжди відійшов у минуле. А тому історична мета Новоросійського генерал-губернаторства полягала виключно в то- му, щоб полегшити остаточну інкорпорацію зе- мель Північного Причорномор’я і, Степової Укра- їни в єдине імперське державне тіло. Саме ця остання обставина в кінцевому підсу- мку й обумовила ліквідацію Новоросійського ге- нерал-губернаторства в 1874 році й перехід кожної з трьох губерній у центральне підпорядкування імперської влади. Остаточною історичною межею, яка закріпила парадигму «внутрішнього регіону» в моделюванні регіонального розвитку та в управлінській політи- ці Російської імперії щодо Степової України, стала Кримська (Східна) війна 1853-1856 рр. Ця війна завершила процес вирішення кримського питання й поставила крапку в питанні геополітичної кон- куренції різних імперських державних утворень за контроль над регіоном. Відтоді Новоросія перетво- рилася на повноправний «внутрішній регіон» імперії. За умов розвитку підприємництва та бурхливої промислово-економічної модернізації регіону в останній третині XIX століття місцеві особливості та потреби набагато яскравіше відбивалися саме в економічній сфері, аніж у політико-адміністративній, де імперія міцно тримала всі головні важелі управ- ління. У добу прискореної модернізації Новоросія, частиною якої була в той час Степова Україна, вступила вже будучи в цілому інкорпорованою в адміністративно-управлінському контексті в єдиний імперський державний механізм. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Дружинина Е. И. Северное Причерноморье в 1775-1800 гг. / Е. И. Дружинина. – М. : АН СССР, 1959. – 280 с., карт. 2. Дружинина Е. И. Южная Украина в 1800-1825 гг. / Е. И. Дружинина. – М. : Наука, 1970. – 384 с., карт. 3. Екатерина ІІ и Г. А. Потемкин: Личная переписка. 1769-1791 / [изд. подгот. В. С. Лопатин]. – М. : Наука, 1997. – 992 с. 4. Кабузан В. М. Заселение Новороссии (Екатеринославской и Херсонской губерний) в XVIII – первой половине XIX века (1719-1858 гг.) / В. М. Кабузан. – М. : Наука, 1976. – 308 с. 5. Лукашевич О. А. Історія створення канцелярії генерал-губернатора Катеринославського намісництва Г. О. Потьомкіна (до джерелознавства документації з діловодства останньої чверті XVIII століття) / О. А. Лукашевич // Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України Запорізького державного уні- верситету: Південна Україна XVIII – XIX ст. / Редкол.: А. В. Бойко (гол. ред.) та ін. – Запоріжжя : РА «Тандем У»1999. – Вип. 4(5). – С. 159–166. 6. Мадариага И. де. Россия в эпоху Екатерины Великой / И. де Мадариага / Пер. с англ. Н. Л. Лужецкой. – М. : Но- вое лит. обозрение, 2002. – 976 с. 7. Монтефиоре С. Потемкин / С. Монтефиоре. – М. : Вагриус, 2003. – 560 с. 8. Новицкий Я. П. История города Александровска в связи с историей возникновения крепостей Днепровской ли- нии. 1770-1806 гг. // Новицький Я. Твори: В 5 т. – Запоріжжя : А. А Тандем, 2007. – С. 184–304. 9. Полонская-Василенко Н. Д. Из истории Южной Украины в XVIII в. Заселение Новороссийской губернии (1764-1775) / Н. Д. Полонская-Василенко // Исторические записки / Отв. ред. Б. Д. Греков. – М. : Изд-во АН СССР, 1942. – Вып. 13. – С. 130–174. 10. Посуньмо О. М. Історія Нової Сербії та Слов’яносербії / О. М. Посунько. – Запоріжжя : РА «Тандем У», 1998. – 80 с. 11. Тиктопуло Я. Мираж Царьграда: О судьбе греческого проекта Екатерины II / Я. Тиктопуло // Родина. – 1991. – № 11-12. – С. 57–60. 12. Шандра В. С. Канцелярія Новоросійського і Бессарабського генерал-губернатора (1822-1874): структура, особо- вий склад, архів // Архіви України. – 2001. – № 3. РЕЦЕНЗЕНТИ: д.і.н., професор Я. В. Верменич, д.і.н., професор П. М. Тригуб © В. В. Іваненко, М. Е. Кавун, 2010 Стаття надійшла до редакції 11.05.2010

Від буферного до внутрішнього регіону: еволюція ролі Степової України в управлінській політиці Російської імперії XVIII – першої половини XIX ст.

Репозитарії

Схожі ресурси