Культурний релятивізм Натана Сівіна: традиційна китайська наука і медицина

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2011
Автор:	Кіктенко, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАН України 2011
Назва видання:	Китаєзнавчі дослідження
Теми:	Історія, філософія та наука Китаю
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31211
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Культурний релятивізм Натана Сівіна: традиційна китайська наука і медицина / В. Кіктенко // Китаєзнавчі дослідження: Зб. наук. пр. — 2011. — Т. 1. — С. 88-95. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-31211
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-312112012-02-27T12:13:47Z Культурний релятивізм Натана Сівіна: традиційна китайська наука і медицина Кіктенко, В. Історія, філософія та наука Китаю 2011 Article Культурний релятивізм Натана Сівіна: традиційна китайська наука і медицина / В. Кіктенко // Китаєзнавчі дослідження: Зб. наук. пр. — 2011. — Т. 1. — С. 88-95. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. XXXX-0094 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31211 uk Китаєзнавчі дослідження Інститут сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія, філософія та наука Китаю Історія, філософія та наука Китаю
spellingShingle	Історія, філософія та наука Китаю Історія, філософія та наука Китаю Кіктенко, В. Культурний релятивізм Натана Сівіна: традиційна китайська наука і медицина Китаєзнавчі дослідження
format	Article
author	Кіктенко, В.
author_facet	Кіктенко, В.
author_sort	Кіктенко, В.
title	Культурний релятивізм Натана Сівіна: традиційна китайська наука і медицина
title_short	Культурний релятивізм Натана Сівіна: традиційна китайська наука і медицина
title_full	Культурний релятивізм Натана Сівіна: традиційна китайська наука і медицина
title_fullStr	Культурний релятивізм Натана Сівіна: традиційна китайська наука і медицина
title_full_unstemmed	Культурний релятивізм Натана Сівіна: традиційна китайська наука і медицина
title_sort	культурний релятивізм натана сівіна: традиційна китайська наука і медицина
publisher	Інститут сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Історія, філософія та наука Китаю
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31211
citation_txt	Культурний релятивізм Натана Сівіна: традиційна китайська наука і медицина / В. Кіктенко // Китаєзнавчі дослідження: Зб. наук. пр. — 2011. — Т. 1. — С. 88-95. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.
series	Китаєзнавчі дослідження
work_keys_str_mv	AT kíktenkov kulʹturnijrelâtivízmnatanasívínatradicíjnakitajsʹkanaukaímedicina
first_indexed	2025-07-03T11:38:03Z
last_indexed	2025-07-03T11:38:03Z
_version_	1836625621383380992
fulltext	88 Культурний релятивізм Натана Сівіна: традиційна китайська наука і медицина В. Кіктенко Американський синолог Натан Сівін, один з найталановитіших учнів і наступ- ник Дж. Нідема, що, перш за все, стосується його фундаментального вкладу в дослідження китайської науки. Спочатку як учасник проекту “Наука і цивіліза- ція в Китаї” Сівін перебував під сильним впливом свого вчителя, але згодом він запропонував свій оригінальний підхід, який суттєво відрізнявся від концепції Нідема в оцінках соціальних, філософських та релігійних факторів. Не в останню чергу це було пов’язано з тим, що Нідем співпрацював з китайськими вченими (Ван Лін, Лу Гуйчжень), а Сівін в основному працює з японськими фахівцями (К. Ябууті, С. Накаяма), чиї методологічні підходи різні. Крім того, працюючи в Массачусетському технологічному інституті в 1960–1970-і роки, Сівін в до- комп’ютерну епоху мав можливість використовувати комп’ютерні обчислення для реконструкції стародавніх і середньовічних китайських технологій. Сівін відзначає, що дослідження інтелектуальної історії до-модерного Китаю, засно- вані виключно на філософських, релігійних та літературних пам’ятках є недо- статніми, і для розуміння повної картини необхідне включення в аналіз вивчення науки і медицини [Sivin 1988, 42]. Головну увагу Н. Сівін звертає на дослідження форм мислення, які ніколи не розвивалися в західній традиції, бо незважаючи на трьохсотлітній досвід порів- няльних досліджень дане питання залишається малозрозумілим. У своєму під- ході Сівін прагне уникнути двох крайніх позицій: 1) історія ідей поза соціальним та історичним контекстом, 2) дослідження соціального контексту без урахування того про що вчені думали і що робили (соціологічний підхід), і пропонує розуміти науку як єдиний феномен інтелектуальних і соціальних процесів. Загальний під- хід Сівіна до дослідження науки багато в чому збігається з позицією Т. Куна: 1) перехід від історії науки до філософії науки (чого явно не вистачало Дж. Нідему), 2) заперечення кумулятивного характеру розвитку науки, 3) наука різко відрізня- ється від ненаукової інтелектуальної діяльності, 4) наука не може бути зрозуміла поза культурним та історичним контекстом. Сівін так само як і Кун не викорис- товує поняття істина і неправда в дослідженні наукових поглядів, а лише об- межується описом, аналізом і оцінкою, що насторожено сприймається передусім філософами науки. Замість визначення хибності тієї чи іншої древньої наукової концепції пропонується розглянути її рівень і визначити наскільки вона сприяє нашому розумінню [Needham 2000, 16; Sivin 1995, 1]. Сівін наполягає на тому, що різні культури занадто складні і тому жорсткі ствердження неможливі, а по- рівняння культур має бути дуже обережним [Sivin 1995, viii]. Дотримуючись ре- лятивістської точки зору, він вважає, що китайська наука являє собою локальний варіант світової науки. Тому, на відміну від Нідема, Сівін не вважає за можливе проведення безпосереднього порівняння китайської і сучасної науки. Сівін про- тиставляє антропологічне визначення науки позитивістському в ранніх творах Нідема. Також він відмовляється від нідемовського визначення китайської на- уки як протонаукі і доводить її рівноправність з сучасною наукою. Сівін вказує на недостатнє розуміння Нідемом конкретно-історичної ситуації при розподілі китайських наукових дисциплін на ортодоксальні і неортодоксальні, скептич- 89 но ставиться до нідемовского уявлення про вплив китайської алхімії на західну алхімію, хімію і медицину. Сівін серйозним чином критикує всю нідемовську систему гальмуючих і прискорюючих чинників, які повинні пояснити, чому тра- диційна китайська наука так і не досягла рівня сучасної науки. Методологічно Сівін виступає проти універсалістського підходу Нідема в розумінні науки як світового феномену з позицій культурного релятивізму (визнання існування сві- тової науки з локальними, культурними варіантами). Н. Сівін визначає китайську науку як традиційну, що передбачає два смис- лових аспекти – це позначення фактичної лінії передачі і синонім до-модерного [Sivin 1988, 41]. У науковій традиції до-модерного Китаю, як і в інших формах навчання, не було шкіл, подібних давньогрецьким філософським школам, а була лінія передачі знань (家, jiā). Інша важлива відмінність стосується поважання – ставлення до текстів як об’єкта поклоніння і вимога від учнів синівської шано- бливості (孝悌, xiàotì), що виключало критику вчителів [Sivin 1995, 43]. В осно- ві кожної дисципліни знаходиться древній мудрець, що пізніше фіксується в сакральному тексті: для медицини це “Канон Жовтого Імператора про внутріш- нє” (“黃帝內經”, “Huángdì nèi jīng”), для математики це “Математика в дев’яти книгах” (“九章算術”, “Jiǔ zhāng suànshù”), для фармацевтики це “Травник Шень Нуна” (“神農本草經”, “Shénnóng běncǎo jīng”) і т. д. Сівін відмовляється від по- зитивістського підходу Нідема при класифікації традиційної китайської науки за існуючим розподілом сучасної науки і вводить поділ на два типи, що врахо- вує культурологічну специфіку: якісні науки (медицина (醫學, yīxué), алхімія ( 外丹, wàidān тощо), астрологія (天文, tiānwén), геомантія (風水, fēngshuǐ та ін.), фізика (物理, wùlǐ та ін.)) і кількісні науки (математика (算, suàn і пізніше 數學, shùxué), математична гармоніка (律, lǜ), математична астрономія (曆, lì або曆法, lìfǎ). При цьому Сівін стверджує, що теоретичне пояснення явищ природи проявилося тільки в роботах китайських астрономів і медиків [Sivin 1982]. Не пізніше 200 р. китайські мислителі розробили два основних способи розрізнення фаз процесу в часі або в просторовій конфігурації. Час в природі, як правило, вважався циклічним, а конфігурація визначалася кінцевої. Поняття двох кос- мічних сил (陰陽, yīnyáng) використовувалося для опису всіх процесів при по- значенні протилежностей. В додаток до цього поділу будь-якого цілого на yīn ( 陰) і yáng (陽) аспекти використовувалася система п’яти фаз (五行, wǔxíng), яку, на думку Сівіна, помилково перекладають як “п’ять елементів”, що дає невірну аналогію з давньогрецькими чотирма елементами. Далі він зазначає, що yīnyáng (阴阳) і wǔxíng (五行) подібно до європейських базових понять причина і наслі- док також були основними в поясненні змін і будови чого б то не було. Але при цьому yīnyáng (陰陽) і wǔxíng (五行) більш спеціалізовано трактувалися кожною з якісних наук, що було пов’язано з необхідністю вироблення більш точної мови описування та отримання конкретного результату в рамках предмету свого до- слідження [Sivin 1990, 178-179]. Традиційна китайська медицина (醫學, yīxué) включає в себе теоретичні до- слідження здоров’я і розладів, терапію, теорію і практику, сексуальну гігієну, фармакогнозію1 і ветеринарію. Але при цьому yīxué (醫學) – це не абстрактна наука, не набір прийомів, а мистецтво, яке стосується наукових знань і методів, але це не пов’язано з філософією або епістемологією, а визначено соціальним призначенням (лікарі були включені в бюрократію). Медицину часто називають 1 Фармакогнозія (від φαρμακον – ліки і γνωσις – знання) – розділ фармації, що вивчає лікарську сировину рослинного і тваринного походження. 90 способом доброзичливості, що тільки підкреслює не когнітивні, а моральні якос- ті її базових принципів. Таке визначення має не медичне походження, а було запозичене з політичної думки (філософ Мен-цзи (孟子, 372–289) використову- вав його для опису занепокоєння правителя життям тварин), а крім того лікаря порівнювали з міністром і проводили аналогію з спокутною милістю бодхісатви. Клінічна практика розумілася як альтруїстичне покликання, яке не може бути засобом для існування [Sivin 1995а, 198-199]. Сівін вважає, що вживання по- няття теорія тільки ускладнює розуміння того як працювали китайські лікарі в до-модерний період, тому що навіть в епоху наукової революції в Європі тео- рія не була пов’язана з практикою і це стосується будь-якої древньої цивілізації [Sivin 1995а, 195]. На відміну від сучасної біомедицини yīxué (醫學) не спиралося на що-небудь порівнянне з сучасною біологією, хімією чи фізикою, і тому дане традиційне китайське мистецтво більш схоже на відповідні європейські медичні концепції чотирьохсотлітні давності. Yīxué (醫學) нічого не знає про мікроорга- нізми і погано розуміє анатомію людини, будову органів і тканин, але, на думку Сівіна, сила класичного китайського медичного дискурсу полягає в іншому – в складному аналізі того як функції були пов’язані на багатьох рівнях, від життє- вих процесів в організмі й до емоцій, з урахуванням природного і соціального оточення пацієнта [Sivin 1990, 181-186]. Китайська математика не була квінтесенцією чистої науки, а виконувала об- слуговуючу функцію по відношенню до інших наук. Акцент на практичних за- вданнях привів до того, що не були сформульовані чіткі логічні і аксіоматичні докази для забезпечення уніфікації стандартів у кількісних науках [Sivin 1990, 171]. Однак, на думку Сівіна, ця переважно практична спрямованість китайської математики не означає перевагу західної традиції, бо відсутність геометричних абстракцій була збалансована алгебраїчним підходом, що сформувався в Європі набагато пізніше (з інтервалом в 500–600 років) в ході складного тривалого процесу конвергентних відкриттів і взаємодій з Китаєм, Індією та Ісламським світом. Проте існувала і теоретична сторона китайської математики – це нуме- рологія та ворожіння за допомогою яких визначали закономірності (не тільки кількісні) природних явищ [Sivin 1990, 173]. Найбільш важливі досягнення ки- тайської математики в значній мірі зосереджені в астрономічних і хронологіч- них розрахунках. Згідно з китайською теорією монархії правління династії за- лежало від відповідності дій імператора космічному порядку, що в свою чергу було обумовлено його особистими чеснотами і правильним виконанням пев- них ритуалів (禮, lǐ). Якщо цей порядок порушувався, то на небі і в природі з’являлися попередження про потенційні лиха в політичній сфері. Згідно цієї теорії небесні явища поділялися на регулярні (ті, які можна розрахувати) і не- регулярні (передвістя). Тому в сферу математичної астрономії (曆, lì) входили розробка календаря (дні і місяці) і прогноз планетарних явищ і затемнень, а в сферу астрології (天文, tiānwén) спостереження непередбачуваних явищ та ін- терпретація їх політичного значення [Sivin 1990, 173-177]. Китайська матема- тична гармоніка (律, lǜ), поєднання математики і нумерології, була спрямована на обчислення розмірів резонансних труб, що використовувалися в ритуальних дзвонах і кам’яних курантах, а музика, як і астрономія, культивувала харизму правителя [Sivin 1990, 177-178]. Сівін стверджує, що астрологічні інтерпретації (天文, tiānwén) не є ані безглуздям, ані прикладом невдалої науки, а, навпаки, ці спроби побачити й інтерпретувати непередбачувані явища певним чином впли- нули на формування теоретичного аналізу. Невіддільність астрології від політи- 91 ки не означає, що вона була менш чистою наукою, ніж математична астрономія. Різниця між астрономією і астрологією була в акценті на кількісному аспекті, а не на якісному, і на описі об’єктивних рухів, а не на кореляції між небесними і політичними подіями [Sivin 1990, 180-181]. Китайська алхімія підрозділяється на зовнішню (外丹, wàidān), що викорис- товувала хімічні методи у підготовці еліксирів досягнення особистої трансцен- дентності і вічного життя, а також застосовувалася в медичних цілях і для пере- творення звичайних металів у золото, і внутрішню (内丹, nèidān), яка застосову- вала термінологію зовнішньої алхімії для медитативних (а іноді і сексуальних) дисциплін, в яких тіло адепта уявлялося реакційною посудиною і піччю. Сівін зазначає, що знання хімічних перетворень було засобом і побічним продуктом, а не метою зовнішньої алхімії. Найчастіше для практикуючих мета алхімії ледь відрізнялася від медицини, а сам по собі алхімічний процес (модель великих ци- клів природи і ритмів dào (道)) був малоцікавим, бо головним було досягнення здоров’я і безсмертя. Використовуючи теорії, засновані на поняттях двох косміч- них сил (陰陽, yīnyáng), п’яти фаз (五行, wǔxíng) і нумерології, алхіміки прагну- ли створити лабораторну процедуру, яка б “стискала” час: містичне споглядання тисячолітніх космічних циклів протягом короткого проміжку часу (від кількох тижнів до року). Так само як і піфагорійці, китайські алхіміки вважали, що для звільнення від уз смерті необхідне пізнання вічних зразків, що лежать в основі хаотичного феноменального світу. Подібно іншим китайським наукам відкрит- тя в галузі хімії були обумовлені пошуками фундаментальних цінностей [Sivin 1990, 186-188]. Майстри геомантії (風水, fēngshuǐ) аналізувала топографічні осо- бливості для знаходження збалансованої конфігурації території, на якій будува- лися будинки і гробниці. Геомантія використовувала концепції двох космічних сил (陰陽, yīnyáng) і п’яти фаз (五行, wǔxíng) до вивчення простору і форм ланд- шафту, а в практиці використовувався як власний досвід, так і показання гео- мантічного компасу, який, ймовірно, є попередником морського навігаційного інструменту [Sivin 1990, 188-190]. “Фізичні дослідження” (物理, wùlǐ) – багата традиція вивчення природних явищ заснована на фундаментальних поняттях, як і раніше є маловивченою і, на думку Сівіна, реконструкція цих ідей має призвес- ти до більш повного розуміння розвитку природознавства в до-модерному Китаї [Sivin 1990, 190-191]. В цілому Н. Сівін показав, що якісні і кількісні наукові досягнення до-модерного Китаю мають свою красу, ефективність і цілісний погляд на світ, а тому не пови- нні розглядатися як менш важливі, ніж західна наука [Sivin 1990, 169]. Ключовим моментом в концепції Н. Сівіна є аналіз впливу філософії на фор- мування науки. Перш за все, Сівін заперечує думку Нідема про прогресивність даосизму і гальмуючу роль конфуціанства і в своїх дослідженнях показує, що для китайської наукової традиції характерна незалежність від філософських та ідео- логічних напрямків. Учений спростовує твердження Нідема про те, що даосизм мав позитивний вплив на розвиток наукових знань, бо даосизм – це в кращому випадку невизначений термін, а поняття даоська школа (道家, dàojiā) і даоська релігія чи даоське вчення (道教, dàojiào) були введені в науковий обіг сучасними істориками та їх використання тільки ускладнює аналіз конкретних явищ, тому даному поняттю ще належить дати чітке визначення в конкретних історико-куль- турних контекстах. За версією Сівіна, даосизм – це не вчення легендарних дав- ньокитайських мислителів Лао-цзи (老子, Lǎo Zǐ, VI ст. до н. е.) і Чжуан-цзи (庄子, Zhuāngzǐ, IV ст. до н. е.), а ідеї цілого ряду філософів, що працювали в різний 92 час і в різних місцях китайської імперії, але їхня ідеологічна одноманітність не визначалася тільки текстовим каноном. При цьому Сівін зізнається, що не може знайти будь-яку соціальну групу, яку можна назвати даоської і відповідно визна- чити її внесок у розвиток науки і техніки в Китаї. Як даосів він ідентифікує тільки тих філософів, які з початку династії Хань (漢朝; 206 р. до н. е. – 220 р.) фор- мували певний комплекс ідей з використанням концепцій Лао-цзи і Чжуан-цзи [Sivin 1995, 316-318]. Крім того, Сівін доводить, що метою даоської релігійної традиції було безсмертя (індивідуальне спасіння), а не погоня за науковими зна- ннями. Тому, наприклад, помилковим є використання історії китайської алхімії для вивчення історії хімії в Китаї. Що стосується конфуціанства, то, незважаючи на своє прагнення до єдиної ортодоксії, наприклад, нове конфуціанство Західної Хань таким не було і відповідно не мало узгодженої доктрини, тому, на думку Сівіна, слід уважно ставиться до віднесення того чи іншого мислителя до конфу- ціанства [Sivin 1995, 303-328]. Н. Сівін так само як і Дж. Ллойд вважає, що для давньокитайської філософії було характерне розуміння світу як потоку (процеси і зміни, тобто процесу- альна космологія на відміну від давньогрецької онтології матерії), що зумовило відсутність розподілу на феномен і реальність. Крім того, цією особливістю він пояснює домінування семантики в описі світу-потоку і відносну відсутність логіки в Китаї. А всюдисуща в китайській традиції гносеологічна-аксіологіч- на концепція виправлення імен (正名, zhèngmíng) визначила таке відображення світу-потоку при якому сформувався умовний характер мови без звернення до буквальним підстав [Sivin 1995, 3]. Китайські вчені у своїх дослідженнях приро- ди шукали балансу між поняттям і явищем, але їх підхід не був ірраціональним, хоча Сівіну важко визначити його суворо раціональним навіть при тому, що він переконливо показав наявність теоретичного упорядкування явищ і прогнозу- вання в до-модерній китайській астрономії та медицині [Sivin 1995, 185-186]. Загалом зазначимо, що в своїх оцінках відносин філософії і науки Н. Сівін недостатньо повно враховує складний процес взаємодії різних комплексів знань при виробленні наукового світогляду, бо зводить проблему до простого питання про вплив або не вплив філософії, релігії чи ідеології на розвиток наукових знань. Ще одним важливим аспектом концепції Н. Сівіна є порівняльний аналіз в результаті якого він виділяє головні відмінності китайської науки від західної: 1) не було єдиної структури раціонального знання, яка об’єднувала б усі науки, 2) знання передбачало таку діяльність, у якій раціональні операції розуму не були чітко відокремлені від інтуїції, уявлення, осяяння, екстазу, естетичного сприй- няття, етичних зобов’язань або чуттєвого досвіду, 3) наука не була обмежена фі- лософією (наприклад, астрономи ігнорували судження про небо найавторитетні- шого філософа Чжу Сі (朱熹, 1130-1200)) і не була підпорядкована богослов’ю, бо воно взагалі не існувало у Східній Азії, 4) науки розвивалися більш незалежно одна від іншої, 5) розширювалися і доповнювалися уявлення про фізичну ре- альність, сформульовані на зорі виникнення китайської науки між II ст. до н. е. і I ст. [Sivin 1990, 169]. Крім того, Сівін окремо відзначає важливу роль крос- культурних контактів у розвитку науки і каже, що наука з давніх часів була важ- ливим елементом у відносинах Сходу і Заходу [Sivin 1990, 191]. Результатом досліджень Н. Сівіна науки до-модерного Китаю стала його від- мова від питання Нідема і формулювання власної концепції, згідно з якою в Китаї в XVII столітті відбулася своя наукова революція (!). Сівін вважає, що на початку вивчення наукової думки до-модерного Китаю, питання Нідема мало 93 важливе евристичне значення для залучення уваги дослідників до невідомого ас- пекту історії світової науки, але з часом стало зрозуміло, що подібне формулю- вання не має сенсу [Sivin 1982]. Для Сівіна правильним є формулювання питання про загальні закономірності виникнення та можливостей наукової революції, а причини її виникнення в Європі малозрозумілі, бо європейський рівень розви- тку інтелектуального життя мало відрізнявся від інших розвинених цивілізацій [Sivin 1982]. Також він вважає, що універсальність сучасної науки більшою мі- рою пов’язана з поширенням у XIX столітті імперіалізму, а не з сутністю науки, а тому більш доречно говорити про науки, ніж про науку. Сівін висловлює сумніви щодо доповнення до основного питання Нідема та стверджує, що знання про природу, застосовуваних до людських потреб, не було тим, що зазвичай розумі- ють під китайської наукою [Sivin 1982]. Сівін засновує дане твердження на тому, що наука і техніка знайшли тісний взаємозв’язок тільки в сучасний період, а до цього інтелектуальні та практичні знання були розділені. Крім того Сівін вважає, що швидке становлення сучасної науки як світової науки перевищує європей- ські історичні та філософські тенденції, і настільки ж універсальне, об’єктивне і безцінне, як сама природа, яку наука прагне зрозуміти і якою прагне керувати [Sivin 1982]. Процес виникнення і поширення сучасної науки Сівін розуміє як зіткнення в різних суспільствах старих і нових ідей, у результаті чого політично і законодавчо традиційні уявлення виключалися з освітніх систем на тій підста- ві, що вони примітивні, забобонні, регресивні і відповідають нижчим класам, а новою метою ставало створення науково-технічної еліти, яка володіє відповід- ною теорією і практикою [Sivin 1982]. У цьому Сівін вбачає негативний аспект розвитку сучасних наукових знань, бо справжня універсальність науки повинна була привести до того, що сучасна технологія співіснувала б з іншими її видами і слугувала б культурному розмаїттю замість стандартизації [Sivin 1982]. Учений так висловлює свою незгоду з домінуючим принципом універсальності в розу- мінні феномену сучасної науки: “Я стверджую, що поняття про сучасну науку як про вільну від оціночних суджень, немаркованої її соціальним і історичним походженням – це прийняття бажаного за дійсне” [Sivin 1982]. Дослідження історії розвитку наукових знань у Китаї і питання Нідема, на думку Сівіна, не тільки показали високий рівень розвитку науки і техніки в до- модерному Китаї, але й призвели до появи великої кількості європоцентрист- ських гіпотез про фактори, які перешкоджали розвитку сучасної науки в Китаї, або стверджували наявність унікальних для Заходу характеристик, що зробили можливими або сприяли появі головної наукової революції [Sivin 1982]. Це клю- човий момент в роздумах Сівіна, який виступає проти відродження європоцен- тристського підходу і на принципах крос-культурного аналізу відтворює ніде- мовське розуміння історії розвитку науки: “Але сучасна наука не була просто результатом послідовного розвитку однієї важливої ідеї в європейських умовах. Це був продукт обміну ідей та винаходів між цивілізаціями, який був фактично безперервний, починаючи з періоду неоліту”[Sivin 1982]. Для Сівіна європейська наукова революція – це більше, ніж стрибок до но- вої форми знання, це вимога знання, заснованого на загальнодоступних фак- тах, що піддаються перевірці, морально нейтральних та не змінюються разом із соціальними обставинами спостерігача, вільних від магічного, божественного чи людського втручання. Сівін справедливо вказує на те, що це незвичайне і оригінальне явище, яке мало місце в Європі в період між часом Коперника і Лапласа і поширилося з тих пір по всьому світу. Подібна наукова революція 94 не відбулася в XVII столітті в Китаї, бо для місцевої інтелектуальної традиції ідея об’єктивного знання без мудрості, без морального або естетичного значен- ня була абсурдною [Sivin 1982]. Але далі Сівін робить перерозподіл наукових революцій і стверджує, що в Китаї була власна наукова революція в тому ж XVII столітті. Для того, щоб пояснити цю позицію, Сівін вказує на колосаль- ну складність визначення феномену науки в Китаї, бо це пов’язано з розумін- ням багатьох рівнів людської діяльності за значний період часу, і охопленням людського досвіду, що вимагає більш широкого і глибокого розуміння самого характеру науки. Іншими словами, мова йде про необхідність багатовимірного підходу до визначення науки в різних локальних культурах. Сівін закликає у цьому складному процесі розуміння історичного розвитку не ґрунтуватися на концепціях долі, детермінізму, телеології, культурної вищості, внутрішній логі- ці, що неухильно розгортається, чи прихованої дії якогось світового духу [Sivin 1982]. Відзначимо, що в принципі припущення про наявність наукової револю- ції в Китаї сприймається вкрай критично як у формулюванні Дж. Нідема, так і в формулюванні Н. Сівіна. Наприклад, Флоріс Коен стверджує, що, незважаючи на проведені Нідемом і його співробітниками дослідження наукової думки до- модерного Китаю, все ж немає ніяких підстав говорити про наявність чи відсут- ність наукової революції в Китаї [Cohen 1994, 378–382]. Н. Сівін визначає дослідницькі перспективи і стверджує, що подальший роз- виток історії наукової думки в Китаї буде пов’язаний з детальним розумінням об- ставин розвитку науки і техніки: як технічні ідеї були пов’язані із загальними на- уковими тенденціями; чим були наукові співтовариства і як вони були пов’язані з іншою частиною суспільства; як наукові співтовариства підтримувалися; яка була відповідальність вченого перед суспільством; які були головні цілі науки. Сівін вважає, що надалі буде потрібно значне поглиблення досліджень історії науки в Європі і в Китаї, і тільки потім буде можлива порівняльна історія і філо- софія науки. На думку Натана Сівіна, на сьогодні питання Нідема втратило свою актуальність [Sivin 1982]. Насамкінець відзначимо, що вплив концепції китайської науки Н. Сівіна був настільки великим, що у своїх останніх роботах Дж. Нідем все більше схиляв- ся до необхідності використання китайської традиційної термінології для опису китайської ж науки, тим самим відмовившись від своїх ранніх спроб опису мо- вою європейської науки, що окрім іншого, означає визнання існування властивих тільки китайській культурі наукових структур. Теоретичні розробки Сівіна мали значний вплив на розвиток концепції китайської науки й цивілізації Дж. Нідема. Крім цього, Нідем під впливом ідей Сівіна остаточно відмовився від позитивіст- ського розуміння науки як абсолютної величини і виділив у ній три стадії розви- тку, остання з яких – це наука майбутнього, цілком організмічна та яка сприйня- ла б у якості методології китайську (або близьку до неї) модель. ЛІТЕРАТУРА Cohen H. F. The scientific revolution: a historiographical inquiry. Chicago, 1994. Needham J. (et al). Science and Civilisation in China. Volume 6, Biology and Biological Technology. Part 6, Medicine. Cambridge [Eng.], 2000. Sivin N. Why the Scientific revolution did not take in China – or didn’t it? // Chinese Science, 1982, №5. – Mode of access to the article: http://ccat.sas.upenn. edu/~nsivin/scirev.html. 95 Sivin N. Science and Medicine in Imperial China – The State of the Field // The Journal of Asian Studies, Feb., 1988, Vol. 47, No. 1. Sivin N. Science and Medicine in Chinese History // Heritage of China: contemporary perspectives on Chinese civilization / edited by Paul S. Ropp; contributors, T.H. Barrett ... [et al.]. Berkeley, 1990. Sivin N. Medicine, philosophy and religion in ancient China: researches and reflections. Aldershot, Hampshire, Great Britain; Brookfield, Vt., USA, 1995. Sivin N. Text and experience in classical Chinese medicine // Knowledge and the scholarly medical traditions / edited by Don Bates. Cambridge; New York, NY, USA, 1995а.

Культурний релятивізм Натана Сівіна: традиційна китайська наука і медицина

Репозитарії

Схожі ресурси