Державне регулювання створення й функціонування формувань холдингового типу продовольчого комплексу: проблеми і перспективи

Досліджуються проблеми становлення та розвитку холдингів у харчовій та переробній промисловості, обґрунтовуються пропозиції щодо законодавчого забезпечення державного регулювання їх створення й функціонування. Ключові слова: державне регулювання, законодавче забезпечення, продовольчий комплекс, хол...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2011
1. Verfasser:	Чеботарьов, В.А.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут економіки промисловості НАН України 2011
Schriftenreihe:	Економіка промисловості
Schlagworte:	Проблеми сучасної економіки
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31254
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Державне регулювання створення й функціонування формувань холдингового типу продовольчого комплексу: проблеми і перспективи / В.А. Чеботарьов // Економіка пром-сті. — 2011. — № 1. — С. 28-33. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-31254
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-312542013-02-13T02:11:46Z Державне регулювання створення й функціонування формувань холдингового типу продовольчого комплексу: проблеми і перспективи Чеботарьов, В.А. Проблеми сучасної економіки Досліджуються проблеми становлення та розвитку холдингів у харчовій та переробній промисловості, обґрунтовуються пропозиції щодо законодавчого забезпечення державного регулювання їх створення й функціонування. Ключові слова: державне регулювання, законодавче забезпечення, продовольчий комплекс, холдинг, харчова та переробна промисловість. Исследуются проблемы становления и развития холдингов в пищевой и перерабатывающей промышленности, обосновываются предложения по законодательному обеспечению государственного регулирования их создания и функционирования. Ключевые слова: государственное регулирование, законодательное обеспечение, продовольственный комплекс, холдинг, пищевая и перерабатывающая промышленность. The problems concerning establishment and development of holding companies in the food and processing industry are investigated, and the proposals on legislative support to government regulation of holdings establishing and functioning are well-grounded. Keywords: government regulation, legislative support, food complex, holding company, food and processing industry. 2011 Article Державне регулювання створення й функціонування формувань холдингового типу продовольчого комплексу: проблеми і перспективи / В.А. Чеботарьов // Економіка пром-сті. — 2011. — № 1. — С. 28-33. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. 1562-109Х http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31254 uk Економіка промисловості Інститут економіки промисловості НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Проблеми сучасної економіки Проблеми сучасної економіки
spellingShingle	Проблеми сучасної економіки Проблеми сучасної економіки Чеботарьов, В.А. Державне регулювання створення й функціонування формувань холдингового типу продовольчого комплексу: проблеми і перспективи Економіка промисловості
description	Досліджуються проблеми становлення та розвитку холдингів у харчовій та переробній промисловості, обґрунтовуються пропозиції щодо законодавчого забезпечення державного регулювання їх створення й функціонування. Ключові слова: державне регулювання, законодавче забезпечення, продовольчий комплекс, холдинг, харчова та переробна промисловість.
format	Article
author	Чеботарьов, В.А.
author_facet	Чеботарьов, В.А.
author_sort	Чеботарьов, В.А.
title	Державне регулювання створення й функціонування формувань холдингового типу продовольчого комплексу: проблеми і перспективи
title_short	Державне регулювання створення й функціонування формувань холдингового типу продовольчого комплексу: проблеми і перспективи
title_full	Державне регулювання створення й функціонування формувань холдингового типу продовольчого комплексу: проблеми і перспективи
title_fullStr	Державне регулювання створення й функціонування формувань холдингового типу продовольчого комплексу: проблеми і перспективи
title_full_unstemmed	Державне регулювання створення й функціонування формувань холдингового типу продовольчого комплексу: проблеми і перспективи
title_sort	державне регулювання створення й функціонування формувань холдингового типу продовольчого комплексу: проблеми і перспективи
publisher	Інститут економіки промисловості НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Проблеми сучасної економіки
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31254
citation_txt	Державне регулювання створення й функціонування формувань холдингового типу продовольчого комплексу: проблеми і перспективи / В.А. Чеботарьов // Економіка пром-сті. — 2011. — № 1. — С. 28-33. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.
series	Економіка промисловості
work_keys_str_mv	AT čebotarʹovva deržavneregulûvannâstvorennâjfunkcíonuvannâformuvanʹholdingovogotipuprodovolʹčogokompleksuproblemiíperspektivi
first_indexed	2025-07-03T11:40:20Z
last_indexed	2025-07-03T11:40:20Z
_version_	1836625765500715008
fulltext	В.А. Чеботарьов ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТВОРЕННЯ Й ФУНКЦІОНУВАННЯ ФОРМУВАНЬ ХОЛДИНГОВОГО ТИПУ ПРОДОВОЛЬЧОГО КОМПЛЕКСУ: ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ Початковий етап становлення та подальшого розвитку ринкових відносин в Україні, як і в інших країнах СНД, обумовив виникнення та посилення багатьох явищ і процесів, що були невідомі для адміністративно-командної системи господарювання. У продовольчій сфері це втілилося, зокрема, у формуванні та зміцненні структур холдингового типу. Останні на пострадянському просторі набули поширення у вигляді корпорацій, концернів, агропромислових фінансових груп, агропромислових формувань, бізнес-груп тощо, які дослідниками СНД в узагальненому розумінні, при певних відмінностях даних форм господарювання, цілком обґрунтовано були визначені як „агропродовольчі холдинги” (АПХ). Даний термін відповідає вітчизняному законодавству: згідно зі ст. 1 Закону України „Про холдингові компанії в Україні” „холдингова компанія – акціонерне товариство, яке володіє, користується та розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств” [1]. Разом із тим сучасне законодавство України [1, 2] не містить поняття „змішаний холдинг” (або – поняття, які є похідними від нього). Під останнім, за канонами світової науки та практики, розуміється форма господарювання, у межах якої здійснюється не тільки функція володіння акціями дочірніх підприємств з боку материнської компанії, що притаманне чистому (управлінському холдингу), а й без- посередньо – здійснення виробничо-комер- ційної, науково-технічної, банківської тощо діяльності. За змістом АПХ України зде- більшого оформлюються як змішані холдин- ги. У вітчизняній економічній науці в аналізі становлення та розвитку АПХ виокремилися дві школи: київська [3-7] та луганська [8-13]. Однак в умовах сьогодення дослідження доцільно перевести вже в іншу площину: обґрунтування засад державного регулювання створення й діяльності АПХ та розробки механізмів підвищення ефективності їх виробничо-комерційного процесу. Метою статті є опрацювання пропозицій щодо законодавчого забезпечення регулювання процесів формування та функціонування АПХ. Узагальнюючи аналіз процесу створення та розвитку холдингових структур на прикладі старопромислових регіонів України (Групи компаній „Агро-Агротон”, ЗАТ „Міловський завод рафінованої олії „Стрілецький степ”, АТЗТ „Луганськм’ясопром”, ВАТ „Луганськмлин”, ВАТ „Коровай” на Луганщині; дочірніх підприємств продовольчої сфери Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча та шахти ім. О.Ф. Засядька, ЗАТ „Донецьксталь” на Донеччині) і в інших областях країни (ТОВ СП „Нібулон”, концерн „Віадук”, ВАТ „Миронівський хлібопродукт”, ВАТ „Адамс”, компанія „Чумак” тощо), наведемо його головні риси. 1. Інституціональна некерованість процесів становлення та розвитку АПХ від їх виникнення до сьогодення з боку держави (як мінімум, держава відмежувалася від даних процесів). 2. Головними складовими появи та початкового етапу розвитку АПХ в Україні (за поодинокими виключеннями) є: перехід об’єктів (майнових комплексів) колишньої державної власності у приватну (значною мірою за непрозорими схемами); суттєва, у певних випадках – визначальна, роль у формуванні вітчизняних АПХ іноземного капіталу, у переважній більшості з офшорних зон (останнє не є ___________________________ © Чеботарьов В’ячеслав Анатолійович – кандидат економічних наук. Інститут економіки промисловості НАН України, Донецьк. ISSN 1562-109X особливо типовим лише для старопромислових регіонів). 3. Становлення й функціонування корпоративних формувань продовольчого ринку, у тому числі й у сучасних умовах, характеризується вимиванням коштів із сировинних галузей на користь посередницьких (або обслуговуючих) структур торговельної, логістичної, фінансової сфер, або – перерозподілом прибутку від виробників сировини до підприємств переробної та харчової промисловості. 4. Початковий етап становлення та подальшого розвитку АПХ свідчить про своєрідний симбіоз негативних і позитивних рис їх функціонування. Основні з негативних рис: ігнорування науково обґрунтованих систем виробничого процесу; поглиблення деструктивних виявів у певних галузях харчової та переробної промисловості; відмежованість від процесів соціального забезпечення життєдіяльності територій просторового розташування земельно-майнових комплексів корпорацій. Основні з позитивних рис: реалізація (певною мірою) ролі інтегруючого елементу міжгалузевих відносин у продовольчому комплексі; упровадження сучасних технологій в окремих галузях виробництва, а також в організації та реалізації комерційної діяльності; певне приборкання кризових явищ у продовольчій сфері окремих регіонів і країни в цілому. 5. АПХ при наявності низки негативних рис, що притаманні будь-якому економічному явищу чи процесу, стали суттєвим стабілізуючим чинником функціонування (у певному значенні – навіть існування) продовольчої сфери країни в умовах її трансформації від адміністративно- командної системи до системи ринкових відносин. Таким чином, створення, становлення та розвиток холдингових структур продовольчого комплексу України є доволі хворобливим неоднозначним процесом. Головна причина уповільненого характеру даного процесу полягає у відсутності державної регуляторної політики, зокрема у продовольчій сфері країни. Корпоративні формування продовольчого ринку сконцентрували значні фінансові ресурси. Причому реальна вартість активів холдингів є багаторазово більшою внаслідок повного контролювання величезного масиву землі, яка поки ще не має офіційно визнаного грошового обігу. Сфера виробничо-комер- ційної діяльності корпорацій є критично суспільно важливою для держави у цілому. В орбіті цієї сфери задіяна значна питома вага працездатного населення країни і ще для більшої частини соціально вразливих громадян вона є істотним джерелом існування. На відміну від структур усіх інших виробничих комплексів національного господарства (металургійного, хімічного, енергетичного тощо), статутний капітал переважної більшості корпоративних формувань продовольчого комплексу України є іноземним за своїм походженням, що актуалізує проблему не тільки продовольчої, а й національної безпеки країни. Сукупність зазначених чинників обумовлює необхідність упровадження регуляторної державної політики, яка б поєднувала механізми і стимулюючого, і обмежуючого характеру. Як першочергові заходи започаткування державного регулювання створення та функціонування АПХ України пропонуємо такі заходи правового характеру. По-перше. З метою призупинення й у подальшому недопущення надконцентрації земель холдингами на законодавчому рівні ввести норму щодо обмеження площі земель: максимум 350 тис. га, які можуть бути об’єк- том господарювання (у тому числі й на правах власності за умов зняття в майбут- ньому мораторію на продаж землі) в окремо взятої корпоративної структури. У разі створення суб’єктом господарювання, який є засновником (співзасновником) уже існу- ючого холдингу, нового формування (формувань), його частка у статутному капіталі новостворюваної структури (новостворюваних структур) не може перевищувати 33,3%. В останньому випадку співзасновниками (співвласниками) новостворюваних структур у кожному разі мають бути різні суб’єкти господарювання. Вважаємо, що така правова норма призупинить надконцентрацію земель як предмета і головного чинника виробництва у продовольчому комплексі. Це дасть можливість державі й суспільству взагалі уповільнити процес монополізації вітчизняного продовольчого ринку (і національної економіки у цілому) і мінімізувати зазначені негативні риси холдингів у сучасних умовах, а у майбутньому – цілеспрямовано формувати високоефективного власника на рівні мікроекономіки і конкурентне середовище на рівні макроекономіки. Виходячи з необхідності формування конкурентного середовища в національній економіці, подібні обмеження мали б бути впроваджені ще раніше. Найпотужніші вітчизняні АПХ уже впритул наблизилися до позначки 350 тис. га оброблюваної землі (у Російській Федерації цей показник уже досяг 600 тис. га). За умов зняття мораторію на продаж землі масштаби її надконцентрації можуть бути важкопередбачувані з усіма ймовірними соціально-економічними наслідками. По-друге. Із метою призупинення вимивання коштів із сировинної бази продовольчого комплексу країни, ввести таку законодавчу норму: у разі наявності у структурі капіталу холдингу не менш 20-25% активів суто аграрного призначення, що використовуються ним у власному виробничому процесі, а не як об’єкт оренди, даний суб’єкт господарювання, за його згодою, отримує пільги: право на держзамовлення виробленої (або такої, що планується) сукупної продукції холдингу в обсязі 100% за ринковими (біржовими) цінами; першочергове право на самостійний експорт своєї продукції (або – будь-якої її частини), у тому числі – на пільгових умовах щодо митно-тарифного регулювання здійснення зовнішньоекономічних операції (упровадження даної пропозиції потребує коригування щойно прийнятого Податкового кодексу щодо Глави 2 Розділу ХІV „Спеціальні податкові режими” [15]); першочергового розподілу в такі гос- подарські структури випускників навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації, які отримали освіту за державною формою навчання; забезпечення житлом таких випускників (за їх згодою) здійснюється за кошти державного бюджету (для безумовної реалізації цієї норми дана стаття витрат має бути віднесена до категорії захищених). По-третє. Задля соціального відрод- ження сировинних зон продовольчого комплексу ввести законодавчу норму щодо обов’язкового щорічного спрямування не менш 3% інвестиційних вкладень АПХ на розвиток тих територій, які безпосередньо є просторовою базою виробничого процесу даних господарських структур (або – використовуються ними як зона виробництва сировини для своїх галузей переробної та харчової промисловості). Як стимулюючі заходи даної пропозиції теж пропонуємо (обов’язково – в обсязі 100%) використання пільгових механізмів щодо попередньої пропозиції. Слід відзначити, що основу другої та третьої пропозицій становлять заходи, які є примусово-обмежуючими за своїм характером. Однак їх використання в комплексі з іншими пропозиціями, які є за характером стимулюючо-сприятливими: по- перше, забезпечить ефективну реалізацію пропозицій, а по-друге, виключає необхідність здійснення контролюючих функцій (останнє є не тільки витратним, але і створює перешкоди інституціонального змісту, що суттєво погіршує інвестиційний клімат). Призначенням другої та третьої пропозицій є формування не тільки ефективного господарювання у продовольчій сфері країни, що певною мірою вже досягнуто, але й соціально-відповідального власника. Останнє ж як явище ще тільки зароджується в Україні й потребує не тільки часу, а й обґрунтування та реалізації державної регуляторної політики у продовольчому комплексі, зокрема – у харчовій та переробній промисловості. По-четверте. Введення законодавчої норми щодо виключно грошової сплати холдингами оренди земельних паїв (така норма без конкретизації щодо холдингів у вітчизняному праві прийнята, але в реальній практиці корпорації її не „дотримуються”). За умов сьогодення, коли орендна плата паїв у 90% випадків здійснюється у продуктовій формі й у вигляді надання послуг, в орендаторів паїв є можливість штучно занижувати свої витрати, що не стимулює холдинги, по-перше, до ефективного використання землі, а по-друге, дозволяє їм формувати величезних обсягів „земельний банк” із метою здійснення спекулятивних угод у передбаченні зняття мораторію на продаж земель. До того ж обхід сплати оренди паїв у грошовій формі – неосяжне поле здійснення нелегальних і так званих „напівлегальних” господарських операцій. По-п’яте. Формування інноваційної спрямованості виробничо-комерційної діяльності корпорацій продовольчого ринку. АПХ України як структури, що сконцентрували мільярдні фінансові ресурси і діють в умовах олігополістичної моделі ринку, об’єктивно вже мають підстави і можливості для системного впровадження новітніх науково-технічних досягнень. Однак дешевизна землі – предмета праці й головного чинника виробництва (до того ж родючої землі), а також української робочої сили, переважають: виступають своєрідним „підґрунтям” незацікавленості вітчизняних товаровиробників продовольчого комплексу в освоєнні інноваційної моделі розвитку. Окрім цього, як, наприклад, у виробництві пива, застосування суто маркетингових заходів: зміна форми пляшок, етикеток та навіть назви того ж самого виду напою, за стандартами вітчизняної статистичної звітності, дозволяє підприємство класифікувати як інноваційне. Освоєння інноваційної моделі розвитку в галузях харчової та переробної промисло- вості потребує розв’язання кардинальної проблеми: комплексного впровадження технологій ІV технологічного (техніко- економічного укладу), виходу на технології V укладу і формування засад VІ укладу. Безпосередньо в переробних галузях, на відміну від сировинних галузей, для цього об’єктивно є більш сприятливі можливості; разом із тим особливості харчової та переробної промисловості обумовлюють необхідність поєднання і продуктних, і процесних інновацій. Тому держава має започаткувати формування в переробних галузях країни наукових кластерів. Не тільки не відмовляючись від розвитку академічної науки, а і стимулюючи її, самі наукові кластери доцільно сконцентрувати на виробничій базі найпотужніших корпоративних структур. Для цього державні ін’єкції в науку мають поєднуватися із суттєвим пільговим заохоченням „науково просунутих” холдингів. Як першочергові заходи формування інноваційної спрямованості виробничо- комерційної діяльності корпоративних струк- тур продовольчого ринку пропонуємо такі (їх упровадження не потребує ані коштів, ані часу, однак, значною мірою дозволить створити сприятливе інституціональне середовище, без чого інноваційна модель розвитку залишиться лише гаслом). 1. Вилучити із правил складання статистичної звітності можливості класифікувати маркетингові заходи вдосконалення збутової діяльності як інновації (вирішення ж доцільності подібних заходів має бути на боці господарських структур, це суто бізнесове коло питань). 2. Визнати недоцільною практику ос- танніх років щодо вилучення Указами Президента ст. 21 та 22 з Закону України „Про інноваційну діяльність” і впровадження положень цих статей у Податковий кодекс країни, що є особливо актуальним у сучасних умовах. 3. Визначити у пріоритетних для України галузях харчової та переробної про- мисловості корпоративні структури з метою формування на їх базі наукових кластерів. По-шосте. Введення законодавчої норми щодо впровадження упродовж трьох років продовольчими корпораціями з наступною державною реєстрацією системи менеджменту якості (QMS), системи безпеки харчових продуктів (HACCP), системи екологічного менеджменту (EMS) та упродовж п’яти років – системи добросовісної господарської практики (GMP). У цілому відсутність у сучасних умовах вищезазначених систем, особливо QMS та HACCP, у господарських структур, сферою виробничо-комерційного процесу яких є продовольчий ринок, – не що інше, як нонсенс. Це дуже показовий вияв із точки зору недосконалості державної регуляторної політики в галузях харчової та переробної промисловості. З іншого боку, це свідчить, по-перше, про суто сировинну спрямованість виробничої діяльності значної частини корпорацій у сучасних умовах, а по-друге, про усвідомлення переважною більшістю холдингів (як безпосередніх товаровиробників), неможливості їх самостійного виходу на зовнішній ринок із таких причин: а) унаслідок його „блокування” з боку зернотрейдерів; б) економічної недоцільності подібних зовнішньоекономічних угод унаслідок знов- таки певної неопрацьованості прийнятого Податкового кодексу. Комплексне впровадження холдингами України систем QMS, HACCP, EMS та GMP дозволить нижченаведене. 1. Розв’язати значною мірою проблему загальнодержавного значення: забезпечення громадян країни високоякісними вітчизняними харчовими продуктами. 2. Забезпечити головні конкурентні переваги підприємств продовольчого комплексу країни на зовнішніх ринках: виробництво високоякісних екологічно чистих харчових продуктів. 3. Сформувати умови впровадження ресурсозберігаючого природоохоронного ви- робництва в галузях продовольчого комплексу України. Разом із тим слід відзначити: держава має започаткувати комплексні науково- дослідні розробки щодо адаптації та забезпечення реального дійового функціонування систем QMS, HACCP, EMS та GMP в умовах вітчизняного господарювання (авторські пропозиції щодо розв’язання даних аспектів проблеми викладено у праці [14]). По-сьоме. Упровадження державою практики захисту інтересів вітчизняних АПХ на зовнішніх продовольчих ринках. Безумовно, така практика (вважаємо, вона цілком може бути визначена як „політика розумного лобізму вітчизняного товаровиробника”) має запроваджуватися на підставі таких базових вихідних: 1. Чіткого дотримання сучасного міжнародного права (Статуту СОТ, її фундаментальних принципів діяльності: національного режиму і сприяння справедливій конкуренції та Угод щодо ГАТТ, ГАТС та ТРІПС і відповідних аналогічних Директив Євросоюзу) і так званих факультативних правил міжнародної торгівлі. 2. Захисту законно обґрунтованих, а не будь-яких штучно створених інтересів позаекономічного характеру вітчизняних підприємств. 3. Реалізація політики розумного лобізму має виходити з національних, а не суто корпоративних інтересів і здійснюватися на системній (а не вибірковій) основі. У всіх так званих „торговельних війнах” останніх років навколо структур продовольчої сфери України („цукровій”, „карамельній”, „молочній” тощо) Міністерство іноземних справ, тодішнє Міністерство економіки, а також інші органи державної влади не тільки відсторонилися від захисту законних інтересів виробників країни, а навіть від розгляду подібних конфліктних ситуацій. Між іншим, вони повинні були захистити вітчизняних товаровиробників відповідно до ст. 28 „Захист прав та законних інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України за межами України” та ст. 29 „Заходи України у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угрупувань” Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність” [16]. До речі, упродовж певного часу після уповільненого „затухання” таких „війн” із мільйонними збитками для держави і підприємств, міжнародними організаціями та навіть державами, з боку яких використовувалися дискримінаційні заходи, була визнана відсутність обґрунтованих економічних підстав здійснення санкцій щодо підприємств України. Політику розумного лобізму інтересів вітчизняних холдингів на зовнішніх ринках, виходячи з міркувань продовольчої безпеки країни та кон’юнктури світових продовольчих ринків, доцільно здійснювати як за галузевою ознакою, так і щодо окремих господарських структур (знов-таки, керуючись загальнодержавним підходом). Конкретними механізмами захисту інтересів АПХ та їх відповідної підтримки слід обрати інструменти нетарифного регулювання зовнішньоекономічних операцій. Висновки. Економічне, соціальне та політичне значення проблеми забезпечення державного регулювання створення й функціонування корпоративних формуваннь у продовольчій сфері обумовлює необхідність визначення базових засад її розв’язання. Як головний захід такого характеру пропонуємо опрацювання і прийняття Закону України „Про продовольчі холдинги”. Доповнення або фрагментарні вдосконалення законів „Про акціонерні товариства” та „Про холдингові компанії в Україні” не знімуть гостроти проблеми, тому є недоцільними (Україна у цьому відношенні має бути лідером на пострадянському просторі: подібного документа жодна з країн СНД не має). Вважаємо, що вищенаведені авторські пропозиції можуть сприяти вирішенню означеного питання й бути використані в контексті прийняття подібного законодавчого акта. Література 1. Про холдингові компанії в Україні: Закон України від 15 березня 2006 р. № 3528- ІV // Офіційний вісник України. – 2006. – № 5. – С. 32-36. 2. Про акціонерні товариства: Закон України від 17 вересня 2008 р. №514 – VI // Офіційний вісник України. – 2008. – № 8. – С. 7-49. 3. Андрійчук В.Г. Капіталізація сільського господарства: ідентифікація і мотиви здійснення / В.Г. Андрійчук // Економіка АПК. – 2006. – № 1. – С. 40-54. 4. Дем’яненко С. Агрохолдинги в Україні: процес становлення та розвитку / С. Дем’яненко // Економіка України. – 2009. № 12. – С. 50-61. 5. Коденська М.Ю. Інтеграція як фактор активізації інвестиційної діяльності / М.Ю. Коденська // Економіка АПК. – 2006. – № 6. – С. 24-31. 6. Украина: агрохолдинги и перспективы рынка земли / В. Лапа, А. Лиситса, А. Поливодский, М. Федорченко и др. – К.: Украинская аграрная конфедерация, «Украгроконсалт», 2007. – 169 с. 7. Нестерчук Ю.О. Розвиток та ефективне функціонування аграрно- промислових формувань: теорія, методологія, практика: автореф. дис. ... докт. екон. наук: спец. 08.00.04. „Економіка та управління підприємствами (економіка сільського господарства і АПК)” / Ю.О. Нестерчук. – К., 2009. – 36 с. 8. Совершенствование управления в агрокомплексе ОАО «Мариупольского ме- таллургического комбината имени Ильича» // Совершенствование организационного меха- низма управления Ч. I / В.Н. Попов, С.А. Цы- ганкова, В.И. Бондаренко, Н.Н. Кальченко и др. – Луганск: ЛНАУ, Элтон-2, 2003. – 139 с. 9. Совершенствование управления в агрокомплексе ОАО «Мариупольского ме- таллургического комбината имени Ильича» // Совершенствование экономического меха- низма управления. Ч. II / В.Н. Попов, С.А. Цы- ганкова, В.И. Бондаренко, Н.Н. Кальченко и др. – Луганск: ЛНАУ, Элтон-2, 2003. – 139 с. 10. Чеботарьов В.А. Фінансове забезпечення формування корпоративних структур в АПК / В.А. Чеботарьов // Фінанси України. – 2003. – № 11. – С. 43-46. 11. Чеботарьов В.А. Умови, проблеми та перспективи формування корпоративних структур в АПК регіону / В.А. Чеботарьов // Економіка АПК. – 2003. – № 5. – С. 29-31. 12. Ільїн В.Ю. Формування і розвиток корпоративних структур в аграрному секторі економіки України: автореф. дис. ... канд. екон. наук: спец. 08.00.04. „Економіка та управління підприємствами (економіка сільського господарства і АПК)” / В.Ю. Ільїн. –Луганськ, 2009. – 20 с. 13. Шепелев Г.Г. Інтеграція як засіб створення конкурентоспроможного аграрно- го ринку // Маркетинг: Теорія і практика. Зб. наук. пр. Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля / Г.Г. Шепелев, Н.Г. Шепелева / ред. Т.С. Мак- симової. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2010. – С. 280-283. 14. Чеботарьов В.А. Особливості впровадження систем забезпечення якості харчових продуктів в умовах трансформаційних структурних перетворень / В.А. Чеботарьов // Економічний вісник Донбасу. – 2010. – № 2. – С. 166-169. 15. Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 р. № 2755-VI. Частина друга // Вісник податкової служби України. – 2010. – № 46. – С. 206-209. 16. Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.nay.ua. www.nay.ua

Державне регулювання створення й функціонування формувань холдингового типу продовольчого комплексу: проблеми і перспективи

Institution

Ähnliche Einträge