Проблеми та перспективи інноваційного розвитку України

Показано вплив інноваційних процесів на конкурентоспроможність національної економіки. Розкрито основні чинники, які впливають на інноваційний розвиток економіки. Визначено головні проблеми інноваційного розвитку України. Запропоновано й обґрунтовано ключові пріоритети інвестиційно-інноваційної полі...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2011
Hauptverfasser:	Кендюхов, О.В., Кривчиков, А.О., Шпарьова, А.М.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут економіки промисловості НАН України 2011
Schriftenreihe:	Економіка промисловості
Schlagworte:	Інвестиційні та інноваційні процеси
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31273
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Проблеми та перспективи інноваційного розвитку України / О.В. Кендюхов, А.О. Кривчиков, А.М. Шпарьова // Економіка пром-сті. — 2011. — № 1. — С. 158-164. — Бібліогр.: 14 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-31273
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-312732013-02-13T02:35:03Z Проблеми та перспективи інноваційного розвитку України Кендюхов, О.В. Кривчиков, А.О. Шпарьова, А.М. Інвестиційні та інноваційні процеси Показано вплив інноваційних процесів на конкурентоспроможність національної економіки. Розкрито основні чинники, які впливають на інноваційний розвиток економіки. Визначено головні проблеми інноваційного розвитку України. Запропоновано й обґрунтовано ключові пріоритети інвестиційно-інноваційної політики України. Ключові слова: інноваційний процес, розвиток, проблеми, пріоритети, конкурентоспроможність, національна економіка, Україна. Показано влияние инновационных процессов на конкурентоспособность национальной экономики. Раскрыты основные факторы, влияющие на инновационное развитие экономики. Определены главные проблемы инновационного развития Украины. Предложены и обоснованы ключевые приоритеты инвестиционно-инновационной политики Украины. Ключевые слова: инновационный процесс, развитие, проблемы, приоритеты, конкурентоспособность, национальная экономика, Украина. The influence of innovation processes on the competitiveness of the national economy is shown. The author unveils main factors having influence on the innovation-based development of the economy. Key problems of the innovation-based development of Ukraine are identified, and priorities in the investment and innovation policy of Ukraine are proposed and confirmed. Keywords: innovation process, development, problems, priorities, competitiveness, national economy, Ukraine. 2011 Article Проблеми та перспективи інноваційного розвитку України / О.В. Кендюхов, А.О. Кривчиков, А.М. Шпарьова // Економіка пром-сті. — 2011. — № 1. — С. 158-164. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 1562-109Х http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31273 uk Економіка промисловості Інститут економіки промисловості НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Інвестиційні та інноваційні процеси Інвестиційні та інноваційні процеси
spellingShingle	Інвестиційні та інноваційні процеси Інвестиційні та інноваційні процеси Кендюхов, О.В. Кривчиков, А.О. Шпарьова, А.М. Проблеми та перспективи інноваційного розвитку України Економіка промисловості
description	Показано вплив інноваційних процесів на конкурентоспроможність національної економіки. Розкрито основні чинники, які впливають на інноваційний розвиток економіки. Визначено головні проблеми інноваційного розвитку України. Запропоновано й обґрунтовано ключові пріоритети інвестиційно-інноваційної політики України. Ключові слова: інноваційний процес, розвиток, проблеми, пріоритети, конкурентоспроможність, національна економіка, Україна.
format	Article
author	Кендюхов, О.В. Кривчиков, А.О. Шпарьова, А.М.
author_facet	Кендюхов, О.В. Кривчиков, А.О. Шпарьова, А.М.
author_sort	Кендюхов, О.В.
title	Проблеми та перспективи інноваційного розвитку України
title_short	Проблеми та перспективи інноваційного розвитку України
title_full	Проблеми та перспективи інноваційного розвитку України
title_fullStr	Проблеми та перспективи інноваційного розвитку України
title_full_unstemmed	Проблеми та перспективи інноваційного розвитку України
title_sort	проблеми та перспективи інноваційного розвитку україни
publisher	Інститут економіки промисловості НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Інвестиційні та інноваційні процеси
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31273
citation_txt	Проблеми та перспективи інноваційного розвитку України / О.В. Кендюхов, А.О. Кривчиков, А.М. Шпарьова // Економіка пром-сті. — 2011. — № 1. — С. 158-164. — Бібліогр.: 14 назв. — укр.
series	Економіка промисловості
work_keys_str_mv	AT kendûhovov problemitaperspektiviínnovacíjnogorozvitkuukraíni AT krivčikovao problemitaperspektiviínnovacíjnogorozvitkuukraíni AT šparʹovaam problemitaperspektiviínnovacíjnogorozvitkuukraíni
first_indexed	2025-07-03T11:41:12Z
last_indexed	2025-07-03T11:41:12Z
_version_	1836625819431075840
fulltext	О.В. Кендюхов, А.О. Кривчиков, А.М. Шпарьова ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ Держава – інститут, покликаний забезпечити довгострокове благополуччя суспільства. Забезпечення цього благополуччя і має бути сенсом існування держави, визначати його головну мету. Досвід усіх провідних країн світу свідчить, що запорукою досягнення такого благополуччя є ефективний інноваційний процес. Як випливає з результатів досліджень В. Гейця [1], В. Іноземцева [2], Т. Стоуньєра [3], А. Чухна [4], інших учених [5-10], в останній чверті минулого сторіччя відбувся важливіший цивілізаційний зсув, який раніше прогнозував Д. Белл [11]. У ряді держав, таких як США, Японія, Південна Корея, інтелектуальний капітал та інтелектуальна творча праця, як основа інноваційного процесу, стали головними факторами виробництва, витиснувши на другий план матеріально-речовинний капітал, алгоритмічний і репродуктивний види праці. Сьогодні ми спостерігаємо цей процес у Китаї та Індії. У макроекономічному аспекті інноваційний розвиток у процесі економічної глобалізації став головним чинником, який визначає місце країни в новій економіці. Стрімке посилення впливу інтелектуального капіталу, як ключового чинника інноваційного розвитку, на економіку обумовило появу концепції «інтелектуальної економіки» і «суспільства знань». Інтелектуальний капітал багато в чому визначає можливості й напрями застосування фінансового і матеріально-речовинного капіталу [12]. Можна з упевненістю стверджувати, що інтелектуальний капітал стає першоосновою та рушійною силою всіх інноваційних процесів. Зростання інтелектуального капіталу відіграє в постіндустріальній економіці ту ж роль, що й зростання матеріально-речовинного капіталу в індустріальній. Отже, зростання інтелектуального капіталу й ефективності його використання визначають перспективи розвитку економіки тієї чи іншої країни. Світова економічна криза, що почалася в середині 2008 р. у країнах постіндустріального світу як криза фінансового дисбалансу, мала катастрофічні наслідки насамперед для країн індустріальних, тому що останні здійснюють обслуговуючу функцію для постіндустріальних економік. Якщо постіндустріальна економіка скорочує споживання – в індустріальних країнах автоматично зупиняється виробництво. У той же час високотехнологічні ринки продовжували своє зростання. Метою статті є визначення головних проблем та ключових пріоритетів інноваційного розвитку України. Важливим елементом дослідження є аналіз якісних та кількісних характеристик інноваційного процесу в Україні. Якщо ми зіставимо динаміку зростання кількості докторів і кандидатів наук в економіці (табл. 1) з питомою вагою обсягу виконаних наукових і науково-технічних робіт у ВВП (табл. 2), то побачимо, що збільшення кількості вчених в Україні ніяк не супроводжується збільшенням питомої ваги обсягу виконаних наукових і науково- технічних робіт у ВВП, а навіть навпаки! Дана ситуація має під собою кілька причин. 1. Зниження якості самих вчених, зворотнопропорційне збільшенню їх кількості. Цінність наукового ступеня стала вище цінності наукового відкриття, отже наукові ступені і вчені звання стрімко девальвуються. ___________________________ © Кендюхов Олександр Володимирович – доктор економічних наук, професор; Кривчиков Андрій Олександрович – аспірант; Шпарьова Анастасія Михайлівна – асистент. Донецький національний технічний університет. ISSN 1562-109X Таблиця 1 Наукові кадри та кількість організацій [13] Роки Кількість організацій, які виконують наукові дослідження й розробки* Чисельність науковців, осіб Чисельність докторів наук в економіці України, осіб Чисельність кандидатів наук в економіці України, осіб 1990 … 313079 … … 1991 1344 295010 8133 … 1992 1350 248455 8797 … 1993 1406 222127 9224 … 1994 1463 207436 9441 … 1995 1453 179799 9759 57610 1996 1435 160103 9974 58132 1997 1450 142532 10322 59332 1998 1518 134413 10446 59703 1999 1506 126045 10233 59547 2000 1490 120773 10339 58741 2001 1479 113341 10603 60647 2002 1477 107447 11008 62673 2003 1487 104841 11259 64372 2004 1505 106603 11573 65839 2005 1510 105512 12014 68291 2006 1452 100245 12488 71893 2007 1404 96820 12845 74191 2008 1378 94138 13423 77763 2009 1340 92403 13866 81169 * Починаючи з 2006 р. не звітують організації, які виконували лише науково-технічні послуги. ** З 1998 р. – станом на 1 жовтня. Таблиця 2 Обсяг виконаних наукових та науково-технічних робіт, млн. грн. [13] Роки Усього, у фактичних цінах У тому числі Питома вага обсягу виконаних наукових і науково-технічних робіт у ВВП фундаментальні дослідження прикладні дослідження розробки науково- технічні послуги 1996 1111,7 140,6 321,6 606,9 42,6 1,36 1997 1263,4 188,5 309,2 693,7 72,0 1,35 1998 1269,0 205,5 297,5 682,8 83,2 1,24 1999 1578,2 220,5 330,4 918,6 108,7 1,21 2000 1978,4 266,6 436,7 1106,3 168,8 1,16 2001 2275,0 353,3 304,9 1317,2 299,6 1,11 2002 2496,8 424,9 343,6 1386,6 341,7 1,11 2003 3319,8 491,2 429,8 1900,2 498,6 1,24 2004 4112,4 629,7 573,7 2214,0 695,0 1,19 2005 4818,6 902,1 708,9 2406,9 800,7 1,09 2006 5354,6 1141,0 841,5 2741,6 630,5 0,98 2007 6700,7 1504,0 1132,6 3303,1 761,0 0,93 2008 8538,9 1927,4 1545,7 4088,2 977,7 0,90 2009 8653,7 1916,6 1412,0 4215,9 1109,2 0,95 2. Вкрай неефективний рудиментарний організаційно-економічний механізм управ- ління науковим процесом, який фактично не змінився з часів планової економіки СРСР. 3. Недовіра вітчизняного бізнесу до вітчизняної науки, що є наслідком її девальвації в очах українського суспільства. 4. Відсутність державної стратегічної політики інтеграції науки та бізнесу. 5. Низька мотивація вітчизняного бізнесу до активної інноваційної діяльності. 6. Відсутність дієвих механізмів, стимулюючих інтеграцію науки та бізнесу на рівні міст і регіонів. 7. Відсутність пропаганди інтелекту як головного чинника успішності бізнесу. Як наслідок, за останні десять років ми маємо істотне зниження інноваційної активності (табл. 3). Так, питома вага підприємств, що займалися інноваціями, скоротилася з 18% у 2000 р. до 12,8% у 2009 р., а впровадження інновацій на промислових підприємствах протягом 2000- 2009 рр. за такими критеріями, як питома вага підприємств, що впроваджували інновації, та питома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової (табл. 4), скоротилось відповідно на 4,1 та 2%. Це при тому, що в інноваційну продукцію попадають товари та технології, не нові в принципі, а нові тільки для окремого підприємства! Таблиця 3 Інноваційна активність [13] Роки Питома вага підприємств, що займалися інноваціями, % Загальна сума витрат, млн. грн. У тому числі за напрямами досліджен- ня і роз- робки, млн. грн. придбання нових технологій, млн. грн. придбання машин та обладнання пов’язаних з упровадженням ін- новацій*, млн. грн. Інші витрати, млн. грн. 2000 18,0 1760,1 266,2 72,8 1074,5 182,7 2001 16,5 1979,4 171,4 125,0 1249,4 249,8 2002 18,0 3018,3 270,1 149,7 1865,6 407,7 2003 15,1 3059,8 312,9 95,9 1873,7 250,0 2004 13,7 4534,6 445,3 143,5 2717,5 419,8 2005 11,9 5751,6 612,3 243,4 3149,6 754,6 2006 11,2 6160,0 992,9 159,5 3489,2 563,7 2007 14,2 10850,9 986,5 328,4 7471,1 2064,9 2008 13,0 11994,2 1243,6 421,8 7664,8 2664,0 2009 12,8 7949,9 846,7 115,9 4974,7 2012,6 З 2007 р. сума внутрішніх та зовнішніх НДР. З 2007 р. придбання інших зовнішніх знань. * З 2007 р. придбання машин, обладнання та програмного забезпечення. Усе це посилюється, з одного боку, низькою інвестиційною активністю в інноваційні проекти, а з іншого – вкрай нераціональною структурою даних інвестицій. Крім цього, слід відзначити вкрай низьку інноваційно-інвестиційну активність з боку держави (табл. 5). Досвід післявоєнної Японії, сучасних Китаю, Індії, Казахстану говорить про найважливішу роль у даному процесі саме держави, яка самостійно інвестує у створення новітніх, як правило, високотехнологічних експортоорієнтованих виробництв. Головні проблеми існуючої інвестиційної політики щодо інноваційних процесів такі: 1) нераціональний, найчастіше шкідливий для національної економіки, розподіл інвестиційних потоків. Фінансові ресурси переважно спрямовуються у сфери, які слабо або взагалі не впливають на підвищення конкурентоспроможності національної економіки; 2) низька інвестиційна привабливість національної економіки; 3) слабка інвестиційна активність населення. Таблиця 4 Упровадження інновацій на промислових підприємствах [13] Роки Питома вага підприємств, що впровад- жували інновації,% Упроваджено нових техно- логічних процесів У т.ч. маловідходні, ресурсозберігаючі Освоєно виробництво нових видів продукції,* найменувань Із них нові види техніки Питома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової, % 2000 14,8 1403 430 15323 631 2001 14,3 1421 469 19484 610 6,8 2002 14,6 1142 430 22847 520 7,0 2003 11,5 1482 606 7416 710 5,6 2004 10,0 1727 645 3978 769 5,8 2005 8,2 1808 690 3152 657 6,5 2006 10,0 1145 424 2408 786 6,7 2007 11,5 1419 634 2526 881 6,7 2008 10,8 1647 680 2446 758 5,9 2009 10,7 1893 753 2685 641 4,8 * З 2003 р. інноваційних видів продукції. Таблиця 5 Джерела фінансування інноваційної діяльності [13] Роки Загальна сума витрат, млн. грн. У тому числі за рахунок коштів, млн. грн. власних державного бюджету іноземних інвесторів інші джерела 2000 1757,1 1399,3 7,7 133,1 217,0 2001 1971,4 1654,0 55,8 58,5 203,1 2002 3013,8 2141,8 45,5 264,1 562,4 2003 3059,8 2148,4 93,0 130,0 688,4 2004 4534,6 3501,5 63,4 112,4 857,3 2005 5751,6 5045,4 28,1 157,9 520,2 2006 6160,0 5211,4 114,4 176,2 658,0 2007 10850,9 7999,6 144,8 321,8 2384,7 2008 11994,2 7264,0 336,9 115,4 4277,9 2009 7949,9 5169,4 127,0 1512,9 1140,6 Така негативна ситуація безумовно призводить до зниження конкурентоспро- можності національної економіки України на світовому ринку, на якому головним чинником є саме ефективність національних інноваційних процесів. Забезпечення довгострокового благополуччя українського суспільства можливо тільки в одному випадку, якщо українська економіка досягне високої стійкої конкурентоспроможності в умовах глобальної конкуренції між країнами. Усі провідні наукові центри світу погоджуються з таким: у найближчі 100 років тільки ті економіки будуть найбільш конкурентоспроможні, в основі яких лежать не грошовий і матеріально-речовинний капітал, а інтелектуальні ресурси. У доступний для огляду період найвищі кількісні і якісні (рівень життя населення, екологічна безпека) показники зростання будуть забезпечувати такі галузі, як біотехнології, інформаційно-комунікаційні технології, нанотехнології, створення нових матеріалів, нові джерела енергії, транспорт, технології, пов’язані із захистом довкілля. У результаті буде відбуватися стрімке посилення міжнародної конкуренції за інтелектуальні ресурси, що диктує необхідність уживання всебічних заходів з формування і розвитку інтелектуального капіталу й економічних заходів щодо запобігання його вимивання. Сьогодні можна з упевненістю стверд- жувати, що якщо інтелектуальна економіка в Україні не буде створена протягом найближчих 20 років, то єдине реальне майбутнє України – територія для розміщення шкідливих виробництв із дешевою робочою силою. Індустріально- аграрна економіка завжди буде знаходитися в рабській залежності від постіндустріальних країн і не зможе існувати без періодичних кредитних уливань з-за кордону. Єдиний вихід – форсоване стимулювання в Україні інноваційно- інвестиційних процесів, для чого, з одного боку, треба сформувати принципово нову державну інвестиційно-інноваційну політику, а з іншого – необхідно забезпечити стрімке зростання інтелектуального капіталу і розвиток інтелектуальної праці як основних факторів виробництва. І ці процеси зобов’язана ініціювати й активно реалізовувати держава. Отже, необхідна розробка відповідної стратегії інноваційного розвитку України, що має чіткі часові межі і кількісні орієнтири. Мета такої стратегії – спрямувати інвестиційні потоки у формування нових високотехнологічних високорентабельних експортоорієнтованих постіндустріальних підприємств, забезпечити найкращі у світі умови для інвестиційно-інноваційної активності в реальному секторі економіки. У новій інвестиційній політиці голов- ним інвестором у нові високотехнологічні високорентабельні підприємства повинна виступати держава. Сприятливий інвестиційний клімат створюється за рахунок проведення податкової та пенсійної реформ, запропонованих Всеукраїнською спілкою вчених-економістів [14], а також за рахунок тотальної дебюрократизації економічного життя. Основа нової інвестиційно-інновацій- ної політики така: з одного боку, держава за допомогою податкової і регуляторної політики, пенсійної реформи створює умови для інтенсивного розвитку інвестиційно-ін- новаційних процесів у сфері виробничого експортоорієнтованого бізнесу, з іншого – самостійно акумулює і направляє грошові ресурси на створення державних або з високою часткою державної власності нових великих високотехнологічних підприємств, здатних забезпечувати високу рентабельність. Досвід післявоєнної Японії і сучасного Китаю говорить про доцільність збереження у державній власності найпередовіших у технологічному відношенні виробництв і необхідність прямого державного інвестування у такі виробництва. Закуповуються найпередовіші технології, якщо необхідно запрошуються зарубіжні фахівці, які знають ці технології, запускається виробництво. Перспективні ринки визначаються відповідними експертними групами. Паралельно держава стимулює вітчизняний великий бізнес інвестувати у нові технології і створює іноземним компаніям максимально сприятливі умови для інвестуван- ня у створення на території Україні висо- котехнологічних виробництв. У перші п'ять років – концентрація на двох, трьох ключових напрямах, наприклад, створенні програмних продуктів, фармакології та біотехнологій. Продукція високотехнологічного сектору, представленого переважно великим бізнесом, орієнтована перш за все на експорт, малий бізнес – на внутрішній ринок. Стимулюється зростання зовнішнього та скорочення внутрішнього споживання, що збільшує накопичення населення. Акумульовані населенням кошти спрямовуються на купівлю акцій створюваних високотехнологічних підприємств. Пропонована Всеукраїнською спілкою вчених-економістів податкова реформа створить найкращі у світі умови для розвитку підприємництва та інвестиційного буму, а пенсійна реформа сформує наймогутніший внутрішньонаціональний інвестиційний ресурс [14]. Зважаючи на низький ступінь довіри населення до бізнесу і фактичну відсутність в Україні фондового ринку, навряд чи населення буде самостійно інвестувати свої заощадження у нові бізнес-проекти. Тому доцільно створити Державний банк інноваційного розвитку, що допоможе у вигляді довгострокових депозитних вкладів залучити значні інвестиційні ресурси населення. Ці ресурси також слід направити на створення новітніх високотехнологічних експортоорієнтованих державних підприємств або з високою часткою державної власності, які доцільно трансформувати у ВАТ. Відсотки за цими депозитами або суму самого вкладу після закінчення терміну за бажанням вкладника можна видавати акціями даних підприємств. Альтернативою формування такого банку може послужити створення державного пайового інвестиційного фонду. Варто відзначити, що лідируючі позиції на ринку високих технологій та інновацій у доступній для огляду перспективі будуть займати розвинуті, та ті, що активно розвиваються, країни – США, Китай, держави Євросоюзу, Японія, Індія. Разом з тим сфера високих технологій та інновацій характеризується наростаючою інтернаціоналізацією і виробничою кооперацією. У коротко- і середньостроковій перспективі кооперація в сфері високих технологій має бути для України одним із ключових завдань, сприяючи одержанню найсучасніших технологій. Незважаючи на переважно традиційну промислову спеціалізацію, необхідно на рівні держави створити умови для перенесення в Україну частини світового високотехнологічного виробництва. Визначальне значення для можливої участі України у виробничих ланцюжках у сфері передових технологій матиме її здатність гнучко й оперативно реагувати на тенденції глобального попиту, надавати необхідну для виробничо-коопераційного процесу соціально-економічну, транспортну, логістичну, наукову, інституціональну, правову й іншу інфраструктури, а також якісний персоніфікований інтелектуальний капітал. При цьому однією з головних передумов встановлення коопераційних відносин є високий ступінь довіри між партнерами. Останнє, в свою чергу, можливо лише в умовах конструктивної внутрішньополітичної взаємодії між інститутами державної влади для вироблення і реалізації єдиної позиції стосовно зарубіжних партнерів. Найближчим часом конкурентоспроможність України у світовій економіці буде визначатися не стільки коопераційними технологічними запозиченнями, скільки наявністю можливостей вибудувати виробничі системи повного циклу, активно вкладати фінансові ресурси у фундаментальні та прикладні дослідження, створювати міцну інфраструктуру наукових досліджень та освоювати все більш складні види продукції. Якщо Україна буде покладатися лише на участь у коопераційних ланцюжках, не ставлячи перед собою задачі реалізовувати самостійні проекти, то вона ніколи не зможе претендувати на лідерство у сфері високих технологій та інновацій. Лідерство у даній сфері буде належати тільки тим державам, що здатні обслуговувати весь виробничий ланцюжок – від фундаментальних досліджень до післяпродажного обслуговування – і тим самим виступати інтегратором інноваційних проектів і центральною ланкою виробничих ланцюжків. У цілому найбільш перспективним з погляду якнайшвидшого виходу України на випереджальний тип розвитку і модернізації її економіки постає рівнобіжне здійснення п’ятьох стратегічних напрямів: 1) інтенсивне створення великих державних чи з високою часткою державної участі високотехнологічних корпорацій; 2) створення максимально сприятливих умов для інвестування провідними в технологічному відношенні зарубіжними корпораціями у відкриття своїх підрозділів в Україні і підписання коопераційних угод з українськими підприємствами; 3) стимулювання вітчизняного великого бізнесу до інвестування у високотехнологічні виробництва; 4) інтенсивний розвиток малого, насамперед сімейного, бізнесу покликаний пом’якшити перерозподіл і вивільнення трудових ресурсів у процесі структурної перебудови економіки; 5) розвиток середнього бізнесу для реалізації інтрепренерських функцій у реалізації інноваційних проектів з великими корпораціями і задоволення потреб внутрішнього ринку. При цьому великі корпорації мають бути в першу чергу орієнтовані на експорт, у той час як малий і середній бізнес – переважно на потреби внутрішнього ринку. Найважливішим стратегічним напрямом є створення великих державних високотехнологічних корпорацій як інноваційного ядра національної економіки. Збереження їх у державній власності буде гарантією забезпечення національної економічної безпеки. Література 1. Геєць В. Економіка знань та перспективи її розвитку для України / В. Геєць // НАН України, Ін-т екон. прогнозув. – К., 2005. – 425 с. 2. Иноземцев В.Л. Расколотая цивилизация. Наличествующие предпосылки и возможные последствия постэкономической эволюции / В.Л. Иноземцев. – М.: Academia – Наука, 1999. – 724 c. 3. Стоуньер Т. Информационное богатство: профиль постиндустриальной экономики / Т. Стоуньер // Новая технологическая волна на Западе. – М.: Прогресс, 1986. – С. 142-197. 4. Чухно А.А. Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх значення для України / А.А. Чухно. – К.: Логос, 2003. – 632 с. 5. Апатова Н. Методические основы исследования информационной экономики / Н. Апатова // Экономика Украины. – 2005. – № 7 (516). – С. 58-64. 6. Винарик Л.С. Информационная экономика: становление, развитие, проблемы / Л.С. Винарик, А.Н. Щедрин, Н.Ф. Васильева / НАН Украины, Ин-т экономики пром-сти. – Донецк, 2002. – 312 с. 7. Вовканич С. Социогуманистический контекст наукоемкой экономики инновационного общества / С. Вовканич // Экономика Украины. – 2005. – № 3. – С. 42- 28. 8. Георгиев Р. Интеллектуальные ножницы и глобализация / Р. Георгиев // Проблемы теории и практики управления. – 2004. – № 6. – С. 44-47. 9. Николаева Т.П. Инновационный характер экономической структуры в постиндустриальном обществе / Т.П. Николаева // Инновации. – 2001. – № 9-10. – С. 103-110. 10. Попов Г.Х. Новая экономика: миф и реальность / Г.Х. Попов // Проблемы теории и практики управления. – 2001. – № 6. – С. 19-24. 11. Белл Д. Грядущее постиндустри- альное общество. Опыт социального прогнозирования / Д. Белл. – М., 1999. – 466 с. 12. Кендюхов О.В. Ефективне управління інтелектуальним капіталом: моногр. / О.В. Кендюхов. – Донецьк: НАН України. Ін-т економіки пром-сті; ДонУЕП, 2008. – 363 с. 13. Державний комітет статистики України. Наукова та науково-технічна діяльність України 1990-2009 рр. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat. gov.ua. 14. Офіційний сайт Всеукраїнської спілки вчених-економістів [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vsve.ho. ua/. http://www.ukrstat

Проблеми та перспективи інноваційного розвитку України

Institution

Ähnliche Einträge