Аблаутне чергування відкритого і закритого голосного як інваріант граматичної системи

Аблаутне чергування відкритого і закритого голосного як інваріант граматичної системи

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2007
Автор: Хамрай, А.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАН України 2007
Назва видання:Китайська цивілізація: традиції та сучасність
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31309
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Аблаутне чергування відкритого і закритого голосного як інваріант граматичної системи / А. Хамрай // Китайська цивілізація: традиції та сучасність: Зб. ст. — К., 2007. — С. 133-139. — Бібліогр.: 13 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-31309
record_format dspace
spelling irk-123456789-313092012-03-03T12:24:15Z Аблаутне чергування відкритого і закритого голосного як інваріант граматичної системи Хамрай, А. 2007 Article Аблаутне чергування відкритого і закритого голосного як інваріант граматичної системи / А. Хамрай // Китайська цивілізація: традиції та сучасність: Зб. ст. — К., 2007. — С. 133-139. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. XXXX-0095 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31309 uk Китайська цивілізація: традиції та сучасність Інститут сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
format Article
author Хамрай, А.
spellingShingle Хамрай, А.
Аблаутне чергування відкритого і закритого голосного як інваріант граматичної системи
Китайська цивілізація: традиції та сучасність
author_facet Хамрай, А.
author_sort Хамрай, А.
title Аблаутне чергування відкритого і закритого голосного як інваріант граматичної системи
title_short Аблаутне чергування відкритого і закритого голосного як інваріант граматичної системи
title_full Аблаутне чергування відкритого і закритого голосного як інваріант граматичної системи
title_fullStr Аблаутне чергування відкритого і закритого голосного як інваріант граматичної системи
title_full_unstemmed Аблаутне чергування відкритого і закритого голосного як інваріант граматичної системи
title_sort аблаутне чергування відкритого і закритого голосного як інваріант граматичної системи
publisher Інститут сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАН України
publishDate 2007
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31309
citation_txt Аблаутне чергування відкритого і закритого голосного як інваріант граматичної системи / А. Хамрай // Китайська цивілізація: традиції та сучасність: Зб. ст. — К., 2007. — С. 133-139. — Бібліогр.: 13 назв. — укр.
series Китайська цивілізація: традиції та сучасність
work_keys_str_mv AT hamraja ablautnečerguvannâvídkritogoízakritogogolosnogoâkínvaríantgramatičnoísistemi
first_indexed 2025-07-03T11:45:30Z
last_indexed 2025-07-03T11:45:30Z
_version_ 1836626092620775424
fulltext 133 Сліди аблаутного, тобто морфонологічного чергування, яке грає роль внутріш- ньої флексії, мають місце в багатьох мовах. Окремі приклади такого чергування, а саме відкритість/закритість голосного, мають характер мовної універсалії. Якщо згадати про експеримент, проведений Е. Сепіром, в результаті якого звук і виявив- ся “найменшим”, а звук а – “найбільшим” [Кибрик 71], стає зрозуміло, що тут ми маємо справу з глибинним явищем, пов’язаним із самою здатністю людини до мовленнєвої діяльності. Отже, для адекватного аналізу причин цього явища необ- хідно залучати результати і методи досліджень суміжних з лінгвістикою дисци- плін. Втім, як нам здається, для розуміння наслідків наявності такого чергування в минулому для граматичної системи конкретних мов достатньо буде розглянути пов’язані з ним лексико-семантичні закономірності в достатньо широкому типо- логічному контексті. Метою даної публікації є визначення можливості характе- ристики конкретних граматичних явищ за допомогою мовних універсалій, а не дослідження самих явищ, отже, на нашу думку, наведення ілюстративного мате- ріалу з кількох мов, що перебувають в різних стосункух щодо спорідненості між собою, буде достатнім для характеристики феномена в цілому. В граматичних системах природних мов аблаутне чергування згадуваного типу спостерігається переважно в сфері дієвідмінювання, де означена опозиція більш за все нагадує протиставлення відцентрової та невідцентрової версій дієслова. При дотриманні тези про активне минуле нині акузативних та ергативних мов логічно шукати корені цього явища саме в активному стані мови, який, як відомо, визначається бінарною опозицією за ознакою активність/інактивність, що прони- зує весь устрій таких мов. Дійсно, в мовах активного ладу аблаутні відношення можуть слугувати для передання відцентрових та невідцентрових версій актив- ного дієслова [Климов 44], а в багатьох нині ергативних та акузаативних мовах простежується аблаутне чергування широкого та вузького голосного, пов’язане з переданням відцентрової та невідцентрової дії, яке можна пов”язати з аналогіч- ним звуковим чергуванням активних мов, яке розрізняє відцентрові та невідцен- трові версії дієслова. [Климов 180]. Для ілюстрації цього явища, а також в якості спроби виявити можливі універсалії, можна навести кілька прикладів: В алгонкінських мовах має місце чергування о/ø, зокрема, в мовах оджибва і блекфут воно використовується для позначення так званих активної та пасивної форм транзитивного дієслова. В абхазо-адигських мовах аблаутне чергування a/e(ø) несе чітку функцію розрізнення невідцентрової та відцентрової версій, а також фактитивного та агентивного дієслів. Крім того, реконструкція функцій за- гальнокартвельських версійних показників *i-/a-, властивих транзитивним і час- тині інтранзитивних дієслів дає підстави вважати, що версії на i- позначали дію, яка замкнена на її носія, або, принаймні, спрямована на нього, тоді як дієслова на a- позначали дію, яка розповсюджувалася за межі її носія. Можливо, аналогічні функції виконували індоєвропейське аблаутне чергування e/o та чергування від- критого та закритого голосних в сино-тибетських мовах. Як правило, вокалічна опозиція, що нас цікавить, може бути зведеною до пари ∂/a (і/а), хоча вона може ÀÁËÀÓÒÍÅ ×ÅÐÃÓÂÀÍÍß Â²ÄÊÐÈÒÎÃÎ ² ÇÀÊÐÈÒÎÃÎ ÃÎËÎÑÍÎÃÎ ßÊ ²ÍÂÀвÀÍÒ ÃÐÀÌÀÒÈ×Íί ÑÈÑÒÅÌÈ Î. Õàìðàé 134 бути представленою і іншими голосними та напівголосними фонемами [Pulley- blank 1965 231]. Так, для індоєвропеських мов вона традиційно трактується як е/ о, але це відбувається завдяки тому, що саме такий вигляд мають відповідні реф- лекси в грецькій та латині. Для індоєвропейських мов за допомогою цієї опозиції відбувається протиставлення наступних мовних явищ: дієслова і імені, презенса і перфекта дієслова, активного та середнього станів дієслова, другої та третьої особи до першої особи, прикметника і іменника [Pulleyblank 1965 232]. Іншими словами, можна сказати, що ця вокалічна опозиція відповідає за проти- ставлення екстравертного і інтравертного в граматиці. Цікавим матеріалом для дослідження цього явища є тібетське дієслово та його іменні деривати. В загаль- ному вигляді тут згадуване протиставлення має форму опозиції відкритого та за- критого голосного. Якщо віддієслівне ім’я має закриту голосну, відповідне дієс- лово буде більш “активним” [Pulleyblank 1965 234]. Актуальними для тібетської мови будуть і протиставлення всередині категорії субстантивів. Подібна ситуація має місце і в китайській мові. На підставі цього Е Палібленк робить висновок, що незважаючи на несхожість сино-тибетського, північнокавказького і індоєвропей- ського вокалізму, семантико-граматичні зв’язки аблаутного чергування відкритих та закритих голосних є ідентичними [Pulleyblank 1965 240]. Втім, система голо- сних, яку можна реконструювати для праіндоєвропейського стану, складається з коротких і довгих a i u , тобто, тих самих, які можна реконструювати для прасе- мітського [Бомхард 443] В семітських мовах також простежується функціонально близька до наведеної вокалічна опозиція a~i/u, де вона торкається як транзитивних, так і інтранзитив- них дієслів. Ймовірно, це дуже давнє явище, яке характеризувало словоформи єдиної дієслівної лексеми, повинно служити диференціації її “активної” та “ней- тральної” (медіальної) форми [Климов 180 Jansen 365-370]. В арабській літературній мові (АЛМ), наприклад, має місце оформлення стану дієслова за допомогою специфічної афіксації, представленої дифіксами, на ма- теріалі яких, тим не менше, простежується чергування огласовки другого при- голосного основи: fa‘ala – “він зробив”, fu‘ila – “його було зроблено” yaf‘alu “він робить”, yuf‘alu – “він робиться”. Але тут, як бачимо, навряд чи можна напряму пов’язувати активність чи пасивність дієслова з наявністю певної голосної в пев- ній позиції. Теке становище пов’язане не в останню чергу з високим рівнем фор- малізації граматичної системи АЛМ, і, відповідно, з послабленням семантичного навантаження граматичних явищ. Дійсно, за моделями пасивного стану можуть бути утворені словоформи майже від усіх коренів, без розрізнення перехідності/ неперехідності, незважаючи на дещо штучний характер окремих утворень, крім, хіба що, певної кількості таких, які мають вузьку семантичну налаштованість на передання специфічних якостей чи властивостей, звідки й дефектність парадиг- ми дієвідмінювання десятої та одинадцятої порід, яка, втім, не заважає утворюва- ти пасивні форми від цих коренів в інших породах. Морфологічний аналіз арабської словоформи, здійснений за визначення мор- феми як мінімальної значущої частини слова, яку не можна розкласти на менші одиниці свого рівня без втрати смислу, свідчить, що коренем в семітських мовах можна вважати прості основи C1VC2C1VC2C3, C1C2VC3, C1VC2VC3, C1VVC2 з постійним консонантним, але змінним вокалічним складом. При цьому в синх- ронному плані встановити вихідні голосні, припускаючи, тим не менше, реаль- ний корінь в арабській та інших семітських мовах, як реальну комбінацію при- голосних і голосних, неможливо [Белова 1991 211]. З цим пов’язані певні труднощі у визначенні того, що називають внутрішньою флексією в семітських мовах як певного типу афіксації, а саме трансфіксації [Мель- чук 37], адже вокалічний залишок, як, втім, і консонантний корінь, в наведених 135 простих основах не може бути поставлений в ряд однорідних одиниць морфемного рівня, а сам термін “внутрішня флексія”, можливо, є неточним [Белова 1991 213]. Як бачимо, на матеріалі наведених прикладів неможливо визначити універсаль- ну залежність між характером голосної та дистрибуцією словоформи, утвореної за її допомогою. Єдине, що можна сказати, що відкритість голосної є диферент- ною ознакою, яка корелює із спрямованістю дії назовні, тоді як закритість – із замкненістю дії на її виконавця або, принаймні, з її нерозповсюдженням. Цілком природно, що в процесі перебудови граматичної системи мови це явище набуває нових функцій, часто втрачаючи свій бінарний характер протиставлення за тією ознакою, яка була визначальною на момент виникнення самого явища. Отже, зв’язок мотивованості вибору моделі словотворення, яка включає в себе ту чи іншу голосну, з семантикою кореня в даному випадку фактично відсутній. Цілком очевидно, що в цьому контексті насамперед звертає на себе увагу така формальна характеристика арабського дієслова, як типова голосна. Це можна по- яснити тим, що її вживання, з одного боку, достатньо формалізоване, аби вважа- ти її покажчиком, що входить до граматичної системи АЛМ, а, з іншого боку, в певних формах дієслова, зокрема, перфектних, вона тісно пов’язана з конкретни- ми коренями, що дозволяє вважати її також елементом лексичної системи мови. Цілком природним було б дослідити типову голосну в тих формах дієслова, які складалися в різні часи, на різних етапах розвитку граматичної системи мови, в умовах домінування різних семантичних детермінант. Як зазначає І. М. Дьяко- нов, “ зараз є загальновизнаним, що перефектне вживання форми qatal(a) в пів- денно- та центральносемітських мовах є вторинним; на тільки в аккадській, але і в інших семітських мовах давнього ступеня ця форма була рідкісною і, вочевидь, спочатку використовувалася для предикатів стану, іншими словами, була цілком аналогічною не тільки за формою , але й за змістом аккадській та давньоєгипеть- ським формам “якості та стану, що настали в результаті дії”, тобто аккадському стативу та давньоєгипетському псевдопартиципу” [Дяконов 54]. Зрозуміло, що дієслівні форми, які наявні в АЛМ, увібравши в себе риси по- передніх станів розвитку граматичних систем мов-предків зазнали неминучих семантичних та категорійних зсувів, пов’язаних, на нашу думку, насамперед, зі змінами домінуючих семантичних детермінант. Сказане є справедливим і для та- кого явища, як типова голосна, під якою ми будемо розуміти огласовку другої кореневої як імперфектних, так і перфектних форм. Дієслова з різними типови- ми голосними неоднаково представлені в АЛМ. Традиційна арабська граматика виділяє шість типів дієслів залежно від того, яку типову голосну вони мають в перфекті та імперфекті першої породи. Ці типи, з яких арабська мова зберегла найбільшу кількість, відображають “дуже давню свідомість, яка нам є абсолютно чужою” , і давно почали перемішуватись між собою [Юшманов 1938 – строй]. Тому далеко не завжди розділення семітьких дієслів на перехідні і неперехідні може бути точним [Старинин 1963 31]. З іншого боку, типовий голосний простої основи перфекта залежить від голо- сного імперфектної основи [Белова 1991 216]. Крім того, для більшості дієслів неможливо встановити семантичну вмотивованість наявності тієї чи іншої огла- совки, тим більше, що короткі голосні в АЛМ сильно підлягають фонетичним впливам. Так, наприклад, в типі a/a фатха в імперфекті обумовлена переважно наявністю горлової другої або третьої кореневої приголосної [Юшманов 1998 51]. Тому для того, щоб визначити семантичну мотивацію вибору тієї чи іншої типової голосної необхідно, на нашу думку, звернутися до матеріалу інших аф- разійських мов, які зберегли сліди архаїчного стану граматичної системи. Існу- ючі реконструкції свідчать про значно сильніший зв’язок граматичних явищ з семантикою в минулому, що дозволяє знайти в граматичній системі мов давнього 136 етапу сліди підпорядкування цих явищ семантичним детермінантам іншого, не- акузативного устрою мови у вигляді залишків зниклих нині форм та категорій, зокрема, відцентрових та невідценрових версій дієслова, які, подекуди зберігши в сучасному стані мови свої формальні ознаки, отримали іншу інтерпретацію. Форми сучасного перфекта в арабській мові увійшли до сфери дієслова, як зазначалося, відносно недавно, ймовірно, вже після послаблення домінуючої се- мантичної детермінанти органічно-активного ладу, тому з метою вивченя залиш- ків давньої семантичної мотивованості вживання дієслівних словоформ увагу варто було б звернути, насамперед, на форми імперфекта та юсива. З іншого боку, “витіснення старого перфектива (з префіксальним дієвідмінюванням) формою qatal(a) (і, відповідно, *mari’(a) *karum(a)...), цілком імовірно, пояснюється саме тією обставиною, що ця форма, передаючи спочатку стан як результат завершеної дії, була, в сутності, перфектною за своїм характером, а її застосування дозволило розрізняти стани доконаний і недоконаний (перфектив та імперефектив) не тіль- ки в дієслові дії (де вони вже існували як вид миттєвий та тривалий, або пунктуа- ліс та курсив) але тепер вже в дієсловах стану” [Дьяконов 1991 55]. Отже, сучасні перфектні форми в АЛМ можуть нести в собі сліди семантичної мотивованості функціонування вищезгаданої опозиції більше, ніж імперфектні. Система дієвідмінювання в АЛМ, таким чином, увібрала в себе явища різного походження і порядку, об’єднавши в межах нових парадигм словоформи, які вини- кли в умовах орієнтації граматичної системи на семантичні детермінанти інших, неномінативних типів мовного устрою. Але перед тим, як досліджувати залишки зазначеної аблаутної опозиції, варто звернутися до даних аккадської, як однієї з найархаїчніших семітських мов, і, зіставивши, там де це можливо, такі дані з від- повідними фактами АЛМ, спробувати визначити особливості функціонування ти- пових голосних, разом з тим беручи до уваги, що “...голосні фонеми i та u однаково походять, імовірно, від праафразійської фонеми ∂” [Дьяконов 1991 54]. І. М. Дьяконов зазначає, що “розподіл типів огласовок за семантичними гру- пами перехідних та неперехідних дієслів витримується в більшості історично засвідчених семітських мов непослідовно: різні зсуви значень, дія аналогії та різних комбінаторно-фонетичних факторів рано призвели до порушення семан- тичних меж між типами, і поступово в мовній свідомості їм перестало надаватися значення, тим більше, що при номінативному ладі мови формальне розрізнення перехідних і неперехідних дієслів є малоактуальним” [Дьяконов 54]. Неперехідні дієслова в аккадській мові позначали не стан, а неперехідну дію, пов’язану з переходом в стан (інгресив). Стан передавався в аккадській мові спе- ціальною предикативною формою прикметника або дієприкметника стану. В по- дальшому інгресивні дієслова отримували вокалізацію дієслів руху, яка витісня- ла давнішу загальносемітську огласовку *yV-f‘al [Дьяконов 1991 54]. На думку І. М. Дьяконова можна впевнено сказати, що відмінювана предикатна форма дієприкметника стану слугувала прототипом для нового центрально - та південносемітського перфектива, який замінив собою префіксальні форми ста- рого перфектива, при цьому новий перфект мав три форми: для перехідних тип qatala а для неперехідних - типи qatila та qatula [Дьяконов 1991 56] Таким чином, як бачимо, типова голосна в АЛМ генетично пов’язана з різни- ми словоформами, що виникали в різних мовах і в різні часи, часто змінюючи свою семантику на певних етапах розвитку граматичної системи. Після того, як ми визначили основні можливості реалізації семантичної мотивованості типо- вої голосної семітського дієслова, можна спробувати з’ясувати, в контексті пи- тання, винесеного в заголовок даної публікації, наскільки сучасне оформлення кореня арабського дієслова типовою огласовкою пов’язане зі згадуваним нами аблаутним чергуванням. 137 Зокрема звертає на себе увагу велика кількість дієслів стану та якості, що ма- ють в перфекті другу кясру та дамму: ragiba – хотіти, tariba – бути пилючним, gabuna – бути боягузом, hamuqa – бути нерозумним тощо. На сьогоднішній день важко сказати, яке саме семантичне навантаження несла в минулому кожна з цих типових голосних, можна лише припустити, виходячи з сучасних лексичних да- них, що друга кясра мала відношення до позначення якості або стану і була гене- тично пов’язаною з довгим і поширеної моделі прикметника fail, або кясрою ж моделі fail, що можна пояснити іменним походженням форм сучасного перфекта, про яке йшлося вище. Для певної кількості дієслів з другою кясрою в перфек- ті можна провести паралелі з відповідними прикметниками, наприклад, aniqa/ anīqun, - бути красивим/красивий, samila/samilun. п’яніти/сп’янілий, захоплений. Як можна побачити, всі наведені дієслова належать до категорії дієслів стану, а це дозволяє стверджувати, що певна кількість цих дієслів походить від іменних утворень, які належали до інактивного класу і співвідносилися з дієсловами не- відцентрових версій, тобто такими, дія яких не могла розповсюджуватись на інші об’єкти Якщо припустити, що невідцентрова версія оформлювалась голосною і, наявність другої кясри в дієсловах стану можна вважати семантично мотивовва- ною. В процесі диференціації дієслівних форм ця голосна почала функціонувати паралельно з огласовкою і, яка була, ймовірно, характерною для дієслів афек- тивного ряду, більшість яких за своєю сучасною семантикою також можна спів- віднести з дієсловами невідцентрових версій, які потім були інтерпретовані як неперехідні дієслова, що позначають сприйняття, швидкоплинний, поверхневий або неусвідомлюваний стан, можливо, ненавмисну дію тощо. Частина таких ді- єслів зберігає типову кясру і в сучасній АЛМ: samia – чути, alima – знати, fahima – розуміти, fasila – бути невдалим ganifa схибити, збочити зі шляху, ragila йти пішки тощо. Навіть коли дієслово зазначеного типу позначає перехідну дію, мож- на побачити його зв’язок з афективними дієсловами: hafiza – зберігати (в т. ч. і в пам’яті). Сказане ні в якому разі не означає, що дієслова, які мають в перфекті дамму або фатху, не можуть позначати стан або якість, але їхня кількість, особли- во останніх, значно менша. Що стосується дієслів з другою даммою в перфекті, серед них кілкість таких, що позначають тимчасові стан чи якість, або їх набуття та зміну значно більша, а дієслова сприйняття майже вітсутні. Наскільки друга дамма в перфекті пов’язана саме з такою семантикою, сказати важко, але можна припустити імплікативний зв’язок голосної u із словоформами, від яких потім розвинувся пасивний стан. Це припущення буде виглядати обгрунтованішим, якщо згадати, що в мовах ак- тивної типології пасив фактично відсутній, а відповідне граматичне оформлен- ня, якщо воно має місце, позначає тільки те, що суб’єкт дії або невідомий, або про нього з якихось причин не згадується (примітно, що арабська граматична традиція називає форму пасива “maghul”, тобто “невідомий”). Саме цим пояс- нюється утворення в таких мовах форм пасиву від неперехідних дієслів. Така си- туація є характерною і для номінативних мов, що зберегли окремі архаїчні риси, наприклад, для єгипетської та аккадської [Дьяконов 1991 59-60]. Отже, можна припустити, що в АЛМ частина форм перфекту з другою даммою утворилася в результаті інтерпретації словоформ, від яких вони утворилися, як своєрідного семантичного “пасиву”, тобто дієслівної форми, яка не потребує ідентифікації діяча, що і обумовило вибір типової голосної. Дійсно, дієслово kahula – стати дорослим, змужніти, можна інтерпретувати як “бути прийнятим до зібрання”, якщо виходити з відповідного значення цього кореня в гебрайській та аккадській мовах, а дієслова на зразок baduna – бути товстим, saqufa – бути зрозумілим, asula – вкорінюватися трактувати як наявність або набуття стану чи якості, які є ор- ганічно притаманними носію і достатньо характеризують його, відповідно, не 138 вимагаючи додаткової ідентифікації останнього (пор. ragul – чоловік, тобто той, кому властиво ходити пішки під час тривалих переходів, на відміну від жінок та дітей, яких треба перевозити). Отже, можна припустити, що більшість дієслів з другою даммою походять від дієслів невідцентрової версії, які не ідентифікують діяча, і, відповідно, значно менше суб’єктно орієнтованої , ніж дієслова з другою кясрою. Зауважимо, що для нас в межах запропонованого підходу до типової голосної важливим є те, що такі дієслова в переважній більшості випадків є не- перехідними, тобто їхня дія не розповсюджується за межі їхнього носія, що до- зволяє поєднати їх з попередньою групою дієслів в межах аблаутної опозиції до дієслів, що мають в перфекті другу фатху і позначають переважно перехідну дію, тобто можуть бути імплікативно пов’язані з дієсловами відцентрових версій, які мали місце на попередніх етапах розвитку граматичної системи. Дієслова з дру- гою фатхою в перфекті становлять 78% загальної кількості дієслів в АЛМ. Це, вочевидь, пов’язане з тим, що саме ці дієслова орієнтовані на позначення дії , що є основною функцією дієслова в номінативних мовах, граматична система яких визначається впливом основної семантичної детермінанати цих мов - суб’єктно- об’єктних стосунків, в межах яких суб’єкт дії може бути виділений за допомогою виключно граматичних засобів. Отже, після того, як ми визначили основні риси функціонування типової голосної першої породи перфектних форм арабського дієслова, можна краще зрозуміти сутність семантичних відмінностей, які фіксу- ються арабскими словниками для дієслів, що мають різні типові голосні в формах перфекту. Частина цих дієслів утворює пари з протиставленням семантики, харак- терними для відцентрових та невідцентрових версій: bakhira – мати неприємний запах в роті, bakhara – випаровуватись. Інші дієслова утворюють опозиційні пари за ознакою дія/стан або перехідність/неперехідність, що свідчить, на нашу думку, про пізнішу інтерпретацію семантики зазначених версій: hariba – бути охопленим гнівом, haraba – воювати ; bagira – мати великий живіт, bagara – потрошити. Деякі дієслова втратили опозиційний характер різних типових голосних, зберігши самі голосні як варіант огласування і обидва значеня, які можуть бути явно не пов’яза- ні між собою і мати обидва варіанти: так, дієслова hamara і hamura можуть мати дві пари значень, всередині яких зберігаються ймовірні сліди версійних опози- цій – 1) лити, проливати і 2) гарчати, кусатися. Значна кількість пар подібних ді- єслів зберігають обидва варіанти в межах одного значення: fasuqa і fasaqa можуть позначати як відступати, відхилятися, так і бути гріховним; є і такі дієслова, які зберігають два варіанти огласовки, тоді як значення представлене тільки одним варіантом: galaza і galuza – бути товстим. Цілком очевидним є те, що подібні пари могли утворитися з причин, які не мають відношення до протиставлення версій, наприклад, фонетичних, в результаті впливу фарінгальних, велярних та, можли- во, латеральних приголосних, про що йшлося вище, або інтерпретації граматич- них формантів як кореневих літер. Так, наприклад, в дієслові tahima – псуватися, набуваючи неприємного запаху, “та” скоріше за все, кореневе, а в дієслові tahama – звинувачувати воно, вочевидь, походить від аффікса Т-породи дієслова wahima – помилятися (пор. athama – звинувачувати, та ittahama – підозрювати, звинува- чувати), звідки і відповідна друга кясра. Типова голосна форм імперфекту значно менше семантично обумовлена, що пояснюється, на нашу думку, набагато пізнішим часом формування відповідних словоформ, хоча вони і стали дієслівними, як вже зазначалося, раніше, ніж форми перфекту. Більшість дієслів в АЛМ має фатху в перфекті і дамму в імперфекті. Причина тут, на наш погляд, в тому, що перфектні форми на a налаштовані на пе- редання дії, а імперфектні форми на u співвідносяться з префіксальними формами семітського дієвідмінювання, які використовувалися в аккадській мові для позна- чення руху і перехідної дії взагалі. Типи i/i та u/u в АЛМ дуже мало представлені, 139 і семантична мотивовація тут визначається скоріше типовими голосними перфек- тних форм, ніж імперфектних; сказане є справедливим і для типу i/a, який, на думку Б. М. Гранде, утворився внаслідок дії правила полярності [Гранде 1998 150]. Тим не менше, в деяких випадках можна побачити залишки семантичної мотивованості вживання типових голосних в імперфекті, хоча невелика кількість таких прикладів не дає можливості стверджувати наявність зв’язку типової голо- сної імперфекта з функціями, що їх виконувало аблаутне чергування, про яке йде мова. Так, дієслово fasala, якщо воно в імперфекті має кясру, позначає відділяти, а якщо дамму – виходити (від кого-небудь). Легко помітити, що в другому випадку значення цього дієслова фактично збігається зі значенням сьомої породи дієсло- ва, утвореного від цього кореня – infasala. На даному прикладі можна побачити, як семантичне навантаження пересунулось з опозиції голосних на більш грама- тикалізоване явище – породи дієслова. В АЛМ зустрічаються випадки і більш складної залежності семантики дієслова від його типової голосної: takhama (i) – обмежувати, ставити межу, takhama (u) – викликати незваріння шлунку, takhima (a) – отримувати незваріння. Як бачимо, всі ці три значення між собою, безпере- чно, пов’язані, хоча визначити, які з наведених варіантів семантично корелюють з протиставленням версій, оформленим аблаутним чергуванням, а які є результа- том пізнішої інтерпретації, без залучення більшої кількості матеріалу як з араб- ської, так і з інших мов, навряд чи можливо. Зі сказаного можна зробити висновок, що аблаутне чергування закритих та від- критих голосних являє собою універсальне, а відтак і давнє мовне явище і тому ре- алізоване в різних мовах за допомогою опозицій різних фонем, що залежить від фо- нологічної системи конкретної мови. Лексичне і граматичне значення словоформ, в яких зустрічається таке чергування, попри різноманітність його реалізації в різних мовах, може бути зведеним до опозиції інтравертність/екстравертність. Отже, дослідження проявів розглянутого аблаутного чергування як в сфері гра- матики, так і в сфері лексики, допоможе краще зрозуміти особливості семантич- ної вмотивованості граматичних явищ конкретних мов. ЛІТЕРАТУРА Белова А. Г. Структура семитского корня и семитская морфологическая систе- ма. // ВЯ 1. 1991 Белова А. Г. Морфемы в семитских языках. // Морфема и проблемы типологии. Москва, 1991. Бомхард А. Р. Пересмотр индоєвропейско-семитской гипотезы. // Новое в за- рубежной лингвистике вып. XXI Москва, 1988. Гранде Б. М. Курс арабской грамматики в сравнительно-историчевком освеще- нии. М. 1998. Дьяконов И. М. Афразийские языки.// Языки Азии и Африки.т.4 кн.1 Семит- ские языки. М., 1991 Климов Г. А. Типология языков активного строя. M., 1977 Мельчук И. А. О «внутренней флексии» в индоевропейских и семитских язы- ках. // ВЯ 4. 1963. Старинин В. П. Структура семитского слова. Москва, 1963. Юшманов Н. В. Работы по общей фонетике, семитологии и арабской класси- ческой морфологии. Москва, 1998. Юшманов Н. В. Строй арабского языка. Ленинград, 1938. Jansen H. L. Was bedeutet die a:i-Opposition der arabishen, hebraischen und syrisch- en Qal-Formen? //Norsk Tidsskrift for Sprogvidenskap. 1952, Bd XVI. Pulleyblank E.G. Close/open ablaut in sino-tibetan. // Lingua 14 (1965) 230-240.

Схожі ресурси