Він визначив генеральну лінію створення ракет (Доповідь академіка НАН України В.П. Горбуліна)
Ми відзначаємо 100-річчя від дня народження Михайла Кузьмича Янгеля — видатного конструктора і вченого, одного з організаторів ракетно-космічної галузі СРСР і України, першого головного конструктора КБ «Південне», академіка АН СРСР і АН України....
Збережено в:
| Дата: | 2011 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2011
|
| Назва видання: | Вісник НАН України |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31491 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Він визначив генеральну лінію створення ракет (Доповідь академіка НАН України В.П. Горбуліна) // Вісн. НАН України. — 2011. — № 12. — С. 9-19. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-31491 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-314912012-03-10T12:14:56Z Він визначив генеральну лінію створення ракет (Доповідь академіка НАН України В.П. Горбуліна) Горбулін, В.П. Постаті Ми відзначаємо 100-річчя від дня народження Михайла Кузьмича Янгеля — видатного конструктора і вченого, одного з організаторів ракетно-космічної галузі СРСР і України, першого головного конструктора КБ «Південне», академіка АН СРСР і АН України. 2011 Article Він визначив генеральну лінію створення ракет (Доповідь академіка НАН України В.П. Горбуліна) // Вісн. НАН України. — 2011. — № 12. — С. 9-19. — укр. 0372-6436 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31491 uk Вісник НАН України Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Постаті Постаті |
| spellingShingle |
Постаті Постаті Горбулін, В.П. Він визначив генеральну лінію створення ракет (Доповідь академіка НАН України В.П. Горбуліна) Вісник НАН України |
| description |
Ми відзначаємо 100-річчя від дня народження Михайла Кузьмича Янгеля — видатного конструктора і вченого, одного з організаторів ракетно-космічної галузі СРСР і України, першого головного конструктора КБ «Південне», академіка АН СРСР і АН України. |
| format |
Article |
| author |
Горбулін, В.П. |
| author_facet |
Горбулін, В.П. |
| author_sort |
Горбулін, В.П. |
| title |
Він визначив генеральну лінію створення ракет (Доповідь академіка НАН України В.П. Горбуліна) |
| title_short |
Він визначив генеральну лінію створення ракет (Доповідь академіка НАН України В.П. Горбуліна) |
| title_full |
Він визначив генеральну лінію створення ракет (Доповідь академіка НАН України В.П. Горбуліна) |
| title_fullStr |
Він визначив генеральну лінію створення ракет (Доповідь академіка НАН України В.П. Горбуліна) |
| title_full_unstemmed |
Він визначив генеральну лінію створення ракет (Доповідь академіка НАН України В.П. Горбуліна) |
| title_sort |
він визначив генеральну лінію створення ракет (доповідь академіка нан україни в.п. горбуліна) |
| publisher |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Постаті |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31491 |
| citation_txt |
Він визначив генеральну лінію створення ракет (Доповідь академіка НАН України В.П. Горбуліна) // Вісн. НАН України. — 2011. — № 12. — С. 9-19. — укр. |
| series |
Вісник НАН України |
| work_keys_str_mv |
AT gorbulínvp vínviznačivgeneralʹnulíníûstvorennâraketdopovídʹakademíkananukraínivpgorbulína |
| first_indexed |
2025-07-03T11:56:44Z |
| last_indexed |
2025-07-03T11:56:44Z |
| _version_ |
1836626796699713536 |
| fulltext |
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 12 9
М.К. Янгель
ВІН ВИЗНАЧИВ ГЕНЕРАЛЬНУ ЛІНІЮ СТВОРЕННЯ РАКЕТ
Доповідь академіка НАН України В.П. Горбуліна
С ьогодні ми відзначаємо
100-річчя від дня наро-
дження Михайла Кузьмича
Янгеля — видатного конст-
руктора і вченого, одного з ор-
ганізаторів ракетно-кос міч ної
галузі СРСР і України, пер-
шого головного конструктора
КБ «Південне», академіка АН
СРСР і АН України.
Ми звикли сприймати ака-
деміка М.К. Янгеля передусім
як головного конструктора,
але сьогодні, у ретроспективі
світових подій минулих років,
не можна, нарешті, не визнати, що, залиша-
ючись у тіні політичних вождів Радянсько-
го Союзу, він по суті був історичною по-
статтю другої половини ХХ ст. При цьому
Михайло Кузьмич ніколи не був сліпим ви-
конавцем замовлень уряду, коли визначав у
вкрай складних обставинах ті напрями роз-
витку ракетно-космічної техніки, які вели
країну до стратегічного паритету зі Сполу-
ченими Штатами, виключаючи таким чи-
ном імовірність розв’язання нової війни.
Михайло Кузьмич прийшов у ракетну
техніку в період складних міжнародних
відносин. У цей час і США, і СРСР досяг-
ли серйозних успіхів у створенні одного з
ключових компонентів стратегічних насту-
пальних озброєнь — ядерних зарядів. Щодо
другого компонента — засобів їх достав-
ки — сторони були в нерівному становищі.
Якщо США, утримуючи бази в Англії, Іта-
лії, Туреччині, Південній Кореї, Японії, мо-
гли використати для завдання ядерних уда-
рів по Радянському Союзу бомбардувальну
авіацію, то СРСР не мав ні відповідних баз,
ні бомбардувальників типу
В-29. Керівництво країни
прийняло рішення скориста-
тися можливостями ракетної
техніки як єдиної альтернати-
ви для досягнення стратегіч-
ного паритету.
Уся відповідальність за ви-
конання цього завдання спо-
чатку лягла на Особливе кон-
структорське бюро-1 (ОКБ-
1) С.П. Корольова. Перші ра-
дянські бойові ракети Р-1 і
Р-2, розроблені там, було при-
йнято на озброєння в 1950–
1951 рр. Ці ракети з дальніс-
тю 300 і 600 км відповідно було передано
для серійного виготовлення до Дніпропет-
ровська на завод № 586, як і згодом раке-
ти Р-5 та Р-5М. І саме в ОКБ-1 після за-
кінчення Академії авіаційної промисловос-
ті 12 квітня 1950 р. було призначено на по-
саду начальника відділу систем керування
М.К. Янгеля. За його плечима — успішний
досвід двадцятирічної роботи в КБ Полі-
карпова, Мікояна, М’ясищева.
Основними завданнями відділу М.К. Ян-
геля були розробка і випробування систе-
ми керування ракети Р-2. Але вже через рік
він стає заступником С.П. Корольова, очо-
люючи роботу над ескізним проектом раке-
ти Р-5 з ядерним зарядом.
У 1952 р. його призначають директором го-
ловного ракетного інституту галузі НДІ-88,
куди входить і ОКБ С.П. Корольова. Це
було не найвдаліше кадрове рішення. Як
директор інституту М.К. Янгель очолив
його науково-технічну раду, на якій обгово-
рювали і вирішували найскладніші і най-
перспективніші питання розвитку ракетної
10 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 12
техніки. Сергія Павловича такий поворот
подій не влаштовував. На той час він оста-
точно утвердився в думці, що магістраль-
ний шлях як освоєння космосу і польоту на
Місяць, так і створення міжконтиненталь-
них бойових ракет, лежить через викорис-
тання низькокиплячих компонентів пали-
ва — спирту і рідкого кисню. Справді, їхня
питома тяга на 100 одиниць вища, ніж у ви-
сококиплячих, вони не настільки агресивні,
що покращує їхні експлуатаційні характе-
ристики. І патронаж М.К. Янгелем передес-
кізного проекту ракети Р-11 типу ФАУ-2 на
висококиплячих компонентах, який викону-
вала у стінах ОКБ-1 невелика група проек-
тантів, Корольов розглядав без ентузіазму.
Конфлікт призвів до того, що М.К. Янге-
ля перепризначають головним інженером
НДІ-88, а далі керівництво СРСР доходить
висновку, що не можна довіряти оборо-
ну країни одній людині. Було прийнято рі-
шення про створення у Дніпропетровську
ще одного ракетного конструкторського
бюро. У 1954 р. його начальником і голо-
вним конструктором став М.К. Янгель. Та-
ким чином, завершився період монополь-
ного створення бойових ракет і вичерпався
конфлікт на особистому рівні.
У Дніпропетровську в конструкторсько-
му бюро заводу 586 за завданням уряду
група конструкторів на чолі з В.С. Будником
ще з 1952 р. вела проектні дослідження ра-
кети Р-12 середньої дальності на висококи-
плячих компонентах. З приходом Михайла
Кузьмича ці роботи отримали потужний
імпульс і наповнилися новим змістом.
У стислі терміни було отримано ракету
середньої дальності (2000 км) на високо-
киплячих компонентах палива (азотна кис-
лота + гас) з термоядерним зарядом і авто-
номною системою керування. Цю систему
розробило СКБ харківського заводу «Ко-
мунар» на базі аналогових приладів систе-
ми стабілізації та найпростіших лічильно-
обчислювальних пристроїв. Точність систе-
ми була недостатньою, але Р-12 уже не по-
требувала віддалених від старту пунктів
радіокерування. Перший успішний пуск
відбувся 22 червня 1957 р. Він підтвердив
народження ще одної головної ракетної ор-
ганізації на чолі з М.К. Янгелем. У 1959 р.
Р-12 було прийнято на озброєння. На осно-
ві цієї ракети, а також ракети Р-5М, було
створено ракетні війська стратегічного при-
значення. Але ракету Р-5М уже в 1961 р.
зняли з озброєння. Доля ж Р-12 унікальна.
Простота і дешевизна виготовлення доз-
волили вперше у світі налагодити промис-
лове виробництво ракет. За всі роки в Дні-
пропетровську, Омську, Пермі, Оренбурзі
виготовлено 2300 ракет Р-12. Вони перебу-
вали в експлуатації майже 30 років і були
зняті з бойового чергування тільки відпо-
відно до договору РСМД у 1989 р. Раке-
ту Р-12 було використано як носій для від-
Ракета Р-12, встановлена перед головним корпусом
Конструкторського бюро «Південне» імені М.К. Янгеля
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 12 11
працювання радянських засобів подолання
ПРО на трасі Капустин Яр–Балхаш. Раке-
ти запускали після 25-річного перебуван-
ня на бойовому чергуванні. Було здійснено
100 пусків і жодного аварійного. Розміщен-
ня Р-12 на Кубі призвело до Карибської
кризи, але як результат — США прибра-
ли «Тори» і «Юпітери» з Туреччини, Італії,
Англії і втратили змогу використовувати
ракети середньої дальності як стратегічні.
У чому полягала суть науково-тех ніч-
них і експлуатаційних рішень для ство-
рення ракети Р-12? Завдяки висококип-
лячим паливним компонентам вона пере-
бувала в заправленому стані 30 діб. Для
довідки: ракета Р-5М (компоненти: спирт
і рідкий кисень) стояла на бойовому чер-
гуванні 20 хвилин без підживлення і 5 го-
дин із підживленням. Але найголовніше —
було прокладено дорогу до повної ампулі-
зації ракет, що істотно підсилило їхню бо-
йову готовність і наблизило до розв’язання
ще однієї важливої проблеми — підвищен-
ня захищеності ракети через її розміщення
в шахтній пусковій установці (ШПУ).
Використання агресивних компонен-
тів палива, автономної системи керуван-
ня і термоядерної боєголовки потребува-
ло вирішення цілої низки технологічних
проблем. І тут необхідно відмітити істотну
роль інститутів АН України. Вони викона-
ли два завдання — металургійне і техноло-
гічне. За допомогою неруйнівних методів
контролю значно підвищили якість металу,
а завдяки передовим зварювальним проце-
сам розробили технології боротьби з негер-
метичністю. Уже на перших ракетах Р-12
несучі конструкції, паливні баки, інші вуз-
ли зварювали аргонодуговим способом, за-
пропонованим в Інституті електрозварю-
вання ім. Є.О. Патона.
В Інституті проблем матеріалознавства
було розроблено програму створення над-
жаростійких теплозахисних радіопрозорих
матеріалів. У результаті її виконання було
досліджено параметри теплового руйну-
вання і радіотехнічних характеристик бага-
тофункціональних покриттів бойових бло-
ків з підтвердженням їхньої ефективності і
працездатності. Крім того, було підвищено
ерозійну стійкість графітових газоструме-
невих керм, які управляють зміною векто-
ра тяги, що виключало відхилення ракети
від заданої траєкторії.
В Інституті механіки було розроблено
численні методи розрахунків елементів
конструкцій в умовах напружено-де фор-
мованого стану, коливань і стійкості.
Вчені Інституту технічної механіки (у ті
роки — Сектор проблем технічної механі-
ки) досліджували питання нестійкого го-
ріння в рідинних ракетних двигунах (РРД),
а також наближення стендових умов ви-
пробувань РРД до натурних.
Але дальність ракети Р-12 була явно не-
достатньою для здійснення стратегічних
завдань. Тому наступним кроком М.К. Ян-
геля стала розробка першої в світі міжкон-
тинентальної балістичної ракети (МБР)
Р-16 на висококиплячих паливних компо-
нентах (азотна кислота і несиметричний
диметилгідразин). Саме на стадії ескіз-
ного проекту Р-16, коли було виставлено
дуже стислі строки розроблення, коли над
КБ «Південне» і Південмашем буквально
«висів» М.С. Хрущов, у Михайла Кузьми-
ча разом з директором заводу Л.В. Смир-
новим народилася нова схема співпраці:
КБ передає своє експериментальне вироб-
ництво заводу, технологи якого безпосе-
редньо долучаються до розроблення се-
рійного виробництва ракети на стадії ес-
кізного проекту. Ця унікальна для Ра-
дянського Союзу схема дала величезний
виграш у часі при конструюванні всіх по-
колінь ракет ОКБ-586.
Питання часу було на той момент украй
важливим ще й з тієї причини, що успіхи на-
ших ядерників — а вони 30 жовтня 1961 р.
підірвали на Новій Землі найпотужніший
12 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 12
заряд у світі, так звану «цар-бомбу» в
50 мегатонн, — не давали спокою М.С. Хру-
щову. Заряди в СРСР з’явилися, а при-
йняття на озброєння ракети Р-16 дозволи-
ло б отримати засоби їх доставки на між-
континентальні відстані.
Створюючи ракету Р-16, М.К. Янгель за-
стосував принципово новий підхід до ком-
понування ракети — двоступеневу ракету
було виконано за схемою «тандем», що пе-
редбачала запуск другого ступеня у ваку-
умі, чого раніше ніхто не робив. Корольов-
ська ракета Р-7, яку теж розглядали в бо-
йовому варіанті, мала схему «пакет». Зі
схемою «тандем» Р-16 була істотно мен-
шою в діаметрі, що зіграло вирішальну
роль в обґрунтуванні використання старту
ракет із шахти.
Восени 1960 року почалися льотні випро-
бування міжконтинентальної ракети Р-16.
Але під час підготовки до першого пуску
сталася страшна трагедія: ракета загоріла-
ся на старті. У вогні загинуло 93 людини, в
тому числі Головком стратегічних ракетних
військ маршал М.І. Нєдєлін. Моральний і
фізичний стан Михайла Кузьмича був жах-
ливим. Він вважав себе головним винуват-
цем катастрофи, адже був технічним керів-
ником випробувань. Значить, на ньому ле-
жала відповідальність за все, що сталося з
ракетою. А він ніколи не перекладав відпо-
відальності на інших. Янгель мусив знайти
в собі сили оговтатися від трагедії, і він ці
сили знайшов. Через кілька місяців ракету
Р-16 доопрацювали. Вона важко «вчилася
літати», але вже в 1962 р. була прийнята на
озброєння.
Необхідно зауважити, що створення ра-
кети Р-16 відбувалося в гострій конкурент-
ній боротьбі з ракетою Р-9 С.П. Корольова
і ракетою УР-200 ОКБ В.М. Челомея, яке
тоді набирало сили. Ракета Р-9 та її моди-
фікація Р-9А мали найвищий показник
енергомасової досконалості, але там було
використано рідкий кисень. Як і ракету
Р-5М, її прийняли на озброєння, але прак-
тично відразу ж зняли. Це була остання бо-
йова ракета ОКБ С.П. Корольова.
ОКБ-52 В.М. Челомея проектувало раке-
ту УР-200, практично аналогічну Р-16. Для
її скорішого розроблення Челомей доміг-
ся рішення ЦК КПРС про передачу в його
ОКБ конструкторської документації раке-
ти Р-16. Випадок безпрецедентний! Бюро
Янгеля передавало технічну документацію
на ракети Р-15 і Р-21, що стартували з над-
водного та підводного положення, в ОКБ
В.П. Макеєва, але при цьому тимчасово за-
кривало для себе морську тематику. Тут же
йшлося про прямого конкурента. І все ж
таки, коли ракета УР-200 вийшла на льотні
випробування, ракету Р-16 уже прийняли
на озброєння. Але почалася нова сторінка
запеклої конкурентної боротьби ОКБ Ян-
геля й ОКБ Челомея.
Михайло Кузьмич розумів потрібність
конкуренції, але водночас вважав за необ-
хідне, щоб різні конструкторські бюро кон-
центрували зусилля в окремих напрямах,
не дублюючи одне одного. Йому належить
ідея глобального розподілу організації ра-
кетно-космічної галузі: ОКБ Янгеля — про-
ектування бойових ракет і ракетоносіїв;
ОКБ Корольова — пілотована космонавти-
ка; ОКБ Челомея — автоматичні і міжпла-
нетні станції. Але цей план, який підтрима-
ли багато провідних інститутів країни, не
прийняла в 1964 р. Президія Ради Мініст-
рів СРСР.
Попри всі ці драматичні колізії в ОКБ
Янгеля без особливих складнощів про-
йшло розроблення ракети середньої даль-
ності Р-14. Було використано другий сту-
пінь ракети Р-16, до якого було пристико-
вано головну частину. Вийшла чудова од-
ноступенева ракета дальністю 4500 км, яка
перекривала всі американські бази, розта-
шовані навколо СРСР у найвіддаленіших
точках Європи. Льотні випробування про-
йшли швидко й досить успішно.
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 12 13
Для всіх трьох ракет було знайдено ще
одне рішення, яке значно підвищило їхню
захищеність, — будівництво шахтних пус-
кових установок. Розроблено три типи
цих складних інженерно-технічних спо-
руд: «Двіна» для ракет Р-12, «Чусова» для
Р-14 і «Шексна» для Р-16. Стрільбу зал-
пом з комплексу «Шексна» продемонстру-
вали президентові Франції Шарлю Андре
де Голлю під час його «детективного» пе-
ребування на Байконурі. Не можна ствер-
джувати, але дуже хотілося б припустити,
що саме після цього в генерала де Голля
з’явилася думка про Європу від Ла-Маншу
до Уралу.
Шахтний старт став надалі основним для
стратегічних ракет наземного базування і в
СРСР, і в США, які на той час розміщува-
ли свої ракети «Атлас» і «Титан-1» лише в
шахтних пускових установках.
Усі три ракети (Р-12, Р-14, Р-16) були
першими масовими стратегічними ракета-
ми СРСР з ядерними боєголовками. Від-
крився шлях до паритету, і в цьому вели-
чезна особиста заслуга М.К. Янгеля.
І все ж СРСР відставав у балансі сил від
США. Це виявлялося як у загальній кіль-
кості міжконтинентальних балістичних
ракет, за якою США мали в 1962 р. семи-
кратну перевагу, так і в тактико-технічних
характеристиках (ТТХ) ракети «Титан»,
що перевершувала ракету Р-16 за потуж-
ністю заряду в два рази, а за точністю —
у чотири.
Тому було поставлено два завдання: для
ОКБ Челомея — розробити малогабаритну
ракету УР-100 і через її установку на бойо-
вому чергуванні ліквідувати кількісний
дисбаланс; для ОКБ Янгеля — створити
нову ракету підвищеної дальності і боєго-
товності, яка несе потужніший заряд і за-
безпечує вищу точність попадання. У робо-
ті над ракетою Михайло Кузьмич вирішив
використати центральну обчислювальну ма-
шину для системи керування. Теоретично
Перше покоління ракет головного конструктора
М.К. Янгеля
Дніпропетровські ракети на військовому параді в
Москві
створення такої системи довели в харків-
ському КБ електроприладобудування (голов-
ний конструктор В.Г. Сергеєв), організова-
ному за ініціативою Янгеля ще 1959 року,
14 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 12
першою в країні роздільною головною час-
тиною (РГЧ); першою в світі орбітальною
головною частиною (ОГЧ).
Михайло Кузьмич вирішує погодитися
з додатковими вимогами до ракети Р-36,
що їх наполегливо пропонують військові, і
розробити індивідуальний комплекс засо-
бів прориву ПРО. Складність роботи поля-
гала в тому, що ракета була вже виготовле-
на і треба було не тільки розробити засоби
ПРО, але й зуміти їх розмістити на готовій
ракеті.
Роботи почалися в 1963 році, а в 1967 р.
перший у світі комплекс засобів подолання
ПРО — він називався «Лист» — пройшов
льотні випробування і був прийнятий на
озброєння. «Лист» мав радіопоглинальні
покриття на бойових блоках, у чому була
немала заслуга Інституту проблем матеріа-
лознавства і Харківського фізико-тех ніч-
ного інституту, і 15 несправжніх цілей
трьох різних типів.
Американці відповіли будівництвом сис-
теми ПРО за проектом «Найк-Ікс», на
основі якої в 1969 р. американський кон-
грес ухвалив рішення про будівництво
ПРО «Сейфгард». Введення другої атмос-
ферної ділянки перехоплення робило її, на
думку американців, нездоланною. У відпо-
відь ОКБ Янгеля створює багатоелемент-
ний комплекс засобів подолання ПРО,
куди входили квазіважкі несправжні цілі,
легкі цілі для позаатмосферної ділянки
траєкторії та пристрій розсіювання дипо-
лів, який закривав увесь бойовий порядок.
Але найпотужнішого удару системі
«Сейфгард» завдала ракета Р-36 з орбіталь-
ною головною частиною (Р-36-орб). Ця мо-
дифікація ракети Р-36 виводила головну
частину на траєкторію ШСЗ, забезпечуючи
необмежену дальність стрільби, і могла піді-
йти до наміченої цілі з будь-якого напрямку,
що виключало можливість її ураження тех-
нічними засобами. Ракета Р-36 з ОГЧ засту-
пила на бойове чергування 1969 року, а була
Орбітальна ракета Р-36-орб
але через відсутність елементної бази зав-
дання залишилось нереалізованим. Крім
того, ТТХ передбачали різке збільшення
живучості і часу зберігання в заправленому
стані (з 1 місяця до 5 років), а також прин-
ципово нову вимогу — подолання амери-
канської системи ПРО.
Роботи з подолання ПРО почалися 1963
року, коли Конгрес США прийняв рішен-
ня про будівництво системи «Найк-Зевс»,
здатної перехопити радянські боєголовки
на позаатмосферній ділянці траєкторії на
дальності до 300 км від точки падіння. У
цей час у цехах заводу 586 уже зібрали пер-
ші льотні ракети Р-36. Це була нова між-
континентальна ракета-наступниця Р-16 з
трьома видами бойового оснащення: най-
потужнішим у світі ядерним моноблоком,
чим неймовірно пишався М.С. Хрущов;
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 12 15
знята в 1983 р. у зв’язку з укладенням дого-
вору щодо ОСО-2.
Потенційні можливості ракети Р-36 ста-
ли достатнім аргументом для початку пере-
говорів про обмеження стратегічних озбро-
єнь і систем ПРО. СРСР виходив на пе-
реговори з США на паритетних засадах.
Укладений у 1972 р. Договір про обмежен-
ня ПРО діяв три десятиліття.
У ракеті Р-36 було реалізовано ще одну
ідею головного конструктора, яка відкри-
вала перспективи вдосконалення бойових
ракет. Ідеться про роздільну головну час-
тину. Для ракети Р-36 вона містила три не-
керованих бойових блоки, які просто ско-
чувалися по напрямних після закінчення
роботи двигуна другого ступеня. Вони на-
кривали велику площу, але не були досить
точними. Ракета Р-36 з РГЧ ще не забезпе-
чувала індивідуального наведення на ціль
кожного з трьох блоків. Прицілити можна
було або один з них, або центр їхнього угру-
повання. Проте застосування такої РГЧ в
умовах протидії системи ПРО підвищува-
ло бойову ефективність ракети Р-36 при-
близно вдвічі. Розгортання Р-36 з РГЧ по-
чалося в 1971 р. Усі наступні бойові ракети
ОКБ Янгеля були тільки з РГЧ.
Я просто не можу не сказати про техно-
логічні рішення, які зробили ракету Р-36
ампулізованою і забезпечили її перебуван-
ня в заправленому стані спочатку п’ять ро-
ків, а потім сім з половиною. На ній було
150 роз’ємних з’єднань і близько 550 м звар-
них швів. І в забезпеченні їхньої герметич-
ності величезна заслуга конструкторів ОКБ
Янгеля, технологів заводу О.М. Макарова
та науковців Інституту електрозварювання
ім. Є.О. Патона. Зі збільшенням часу пере-
бування ракет у заправленому стані з 1 мі-
сяця до 5 років виникла необхідність техно-
логії, за якою зварні з’єднання за міцністю
не будуть поступатися основному металу. І
таку технологію було створено — контактно-
стикове зварювання з оплавленням. Було
розроблено нові норми негерметичності,
чутливість гелієвих течошукачів зросла в
50 разів, було повністю вакуумовано вузли
автоматики. До речі, американці так і не
впоралися з проблемою герметичності на
своїй останній рідинній МБР «Титан-2».
Усього в 1965–1974 рр. було розгорнуто
288 ракет Р-36 усіх типів, що перебували
на озброєнні до 1980 р.
І, нарешті, ще одна магістральна ідея Ми-
хайла Кузьмича, яка зіграла вирішальну
роль у розвитку бойових стратегічних ра-
кет, – мінометний старт. Вона виникла і
була реалізована під час розроблення раке-
ти РТ-20П з рухомим ґрунтовим стартом,
перший ступінь якої був твердопаливний,
другий — рідинний. Це була перша вітчиз-
няна ракета, розміщена в транспортно-
пусковому контейнері, її старт відбувався
Друге покоління ракет головного конструктора
М.К. Янгеля
16 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 12
особливим способом, до того ніколи не за-
стосованим у світовій практиці, — міномет-
ним. Але її не прийняли на озброєння.
Основна причина — ОКБ Янгеля в цей час
несло на своїх плечах складне відпрацю-
вання ракети Р-36 з усіма видами бойового
спорядження.
Коли Михайло Кузьмич запропонував
використати мінометний старт для прак-
тично нової ракети Р-36М, яку проектува-
ло ОКБ, багато спеціалістів, зокрема його
помічників, сприйняли це як жарт. Справ-
ді, викинути з шахти рідинну ракету діа-
метром 3 м, довжиною близько 30 м, стар-
товою масою понад 200 т (РТ-20П важила
30 т) — ніхто і ніде в світі не робив нічого
подібного. У нього не було союзників, про-
те на нараді Янгель сказав фразу, яка ввій-
шла в історію: «Ну що ж, я уважно вислу-
хав усіх і приймаю рішення: будемо робити
мінометний старт». У цьому був весь Ми-
хайло Кузьмич з його геніальним техніч-
ним передбаченням.
Було розроблено і необхідний для тако-
го старту пороховий акумулятор тиску, і
транспортно-пусковий контейнер, який не
мав аналогів у світі. Використання для його
виготовлення склопластику багато в чому
визначили дослідження Інституту проблем
матеріалознавства АН України. Спромож-
ність ідеї мінометного старту підтвердили
22 жовтня 1971 р. комплексні наземні ви-
пробування ракети Р-36М.
Але тут необхідно зупинитися. Оскільки,
укладаючи у хронологічний ряд науково-
технічні ідеї головного конструктора, я по-
рушив військово-політичний контекст роз-
витку ракетних стратегічних озброєнь. Не-
обхідність їхнього вдосконалення була що-
разу продиктована порушенням балансу
сил одним з конкурентів, а відповідні рі-
шення приймали, ураховуючи загальну
стратегію застосування ракетно-ядерної
зброї. І якщо СРСР до середини 60-х рр.
дотримувався доктрини і превентивного,
і відповідно-зустрічного удару, то напри-
кінці 60-х рр. запанувала нова — стриму-
вання ймовірного противника від завдання
першого удару. Але для цього потрібен був
ракетно-ядерний потенціал, що забезпе-
чував би завдання удару у відповідь у разі
ядерного нападу супротивника.
До цього часу ракетно-ядерний арсенал
СРСР становили ракети важкого класу Р-36
ОКБ Янгеля і легкого класу УР-100 ОКБ
Челомея. Серійне виробництво цих ракет
та інтенсивне будівництво шахтних старто-
вих споруд вирівняли позиції обох країн.
Проте США почали активно розробляти
прин ципово нові ракети «Мінітмен-3М»,
що несуть не один, а три ядерних заряди з
високою точністю. Це порушувало, здава-
лося б, установлену рівновагу і ставило пе-
ред СРСР питання про нове покоління ра-
кет, що відповідають викликам імовірного
супротивника.
М.К. Янгель першим серед головних
конструкторів сформулював принципи по-
будови РВСП:
1. Краща захищеність стартових позицій
на всіх етапах бойового чергування, при
цьому невразливість ракет має забезпечу-
ватися підвищенням стійкості до факто-
На рухомому ракетному комплексі РТ-20П «Заліз-
на діва» в 1967–1969 роках вперше в світі було за-
стосовано мінометний старт МБР з транспортно-
пускового контейнера
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 12 17
рів ураження від ядерного вибуху як ШПУ,
так і самих ракет і бойових блоків, а також
їх оснащенням комплексом засобів подо-
лання ПРО супротивника.
2. Зростання ефективності удару у від-
повідь через застосування роздільних го-
ловних частин з бойовими блоками великої
потужності і суттєве підвищення точності
стрільби.
3. Скорочення часу побудови стартових
споруд і постановки ракет на бойове чергу-
вання.
4. Подовження гарантійних термінів пе-
ребування ракет на бойовому чергуванні.
5. Забезпечення автономності ракетних
комплексів у процесі бойового чергуван-
ня, їхня незалежність від стаціонарних дер-
жавних енергосистем.
Реалізація цієї програми зіткнулася з ве-
ликими труднощами. Кінець 60-х рр. збіга-
ється із запеклою боротьбою між ОКБ Ян-
геля й ОКБ Челомея. Її визначала не лише
новизна складних технічних рішень, але
часто суб’єктивні фактори, корпоратив-
ні мотиви й інтереси, включаючи високий
державний рівень.
М.К. Янгель вважав ключем до реалі-
зації своїх принципів розміщення повніс-
тю ампулізованої ракети в транспортно-
пусковому контейнері та її мінометний
старт звідти, а відповідно, істотне доопра-
цювання ШПУ з огляду на можливості, які
при цьому поставали. Щодо розроблення
важкої ракети Р-36М, здавалося б, не вини-
кало сумнівів, кому і як це робити.
Але у складі РВСП перебувало близь-
ко тисячі ракет УР-100 ОКБ Челомея, які
розміщувалися в шахтах, що потребували
серйозного доопрацювання. В.М. Челомей
так не вважав. У 1968–1969 рр. пройшли
вельми відповідальні засідання: Військово-
технічних рад МО СРСР, Військово-
промислової комісії, Мінзагмашу. ОКБ Ян-
геля запропонували розробити легку ра-
кету (її шифр МР-УР-100) для заміни ра-
кет УР-100. Остаточне рішення для вибору
напрямів розвитку РВСП мала прийняти
Рада оборони СРСР.
Засідання відбулося 27 серпня 1969 р. під
Ялтою. Челомей вважав, що потрібно побу-
дувати якомога більше простих дешевих
ракет і необхідну для них кількість про-
стих дешевих шахт. Ні РГЧ, ні систем ке-
рування на основі ЦОМ для таких ракет не
передбачалося. На думку доповідача, варто
було виготовити близько 5 тис. ракет разом
із шахтами.
Суть пропозицій М.К. Янгеля зводилася
до істотного стрибка ТТХ ракет. Для раке-
ти Р-36М і тієї, яка мала прийти на зміну
УР-100, необхідно було забезпечити:
• вищу захищеність стартів і командних
пунктів;
• системи керування на основі бортової
ЦОМ;
• оснащення ракет роздільними головни-
ми частинами з індивідуальним наведен-
ням;
• комплекс засобів подолання ПРО;
• підвищення точності стрільби і боєздат-
ності.
Слід зазначити, що вже в 1967 р. під час
проектування ракети Р-36М у КБЕ при-
йняли рішення про використання БЦОМ.
У 1968 р. було випробувано перший екс-
периментальний зразок, а через півроку
з’явилася триканальна модифікація систе-
ми керування на твердотільних інтеграль-
них схемах. Велику допомогу в створенні
першої БЦОМ надав КБЕ Інститут кібер-
нетики.
Ухвалу про розробку Р-36М було при-
йнято вже 2 вересня 1969 р. А рішення
про розробку легкої ракети замість УР-100
було доручено високій державній комісії на
чолі з М.В. Келдишем. Але вона не дійшла
єдиної думки, як і Рада оборони, яка відбу-
лася в серпні 1970 р.
Враховуючи високий ступінь опрацю-
вання обох варіантів модернізації ракети
18 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 12
УР-100, постановою уряду ОКБ Янгеля й
ОКБ Челомея було доручено розробити ра-
кетні комплекси МР-УР-100 і УР-100Н
відповідно. Конкуренція — величезний сти-
мул, але не можна не помітити, що в ракеті
УР-100Н від УР-100 залишилася тільки
осьова лінія. УР-100Н була оснащена РГЧ
з шістьма бойовими блоками і розміщува-
лася практично в новій високозахищеній
шахті. Обидві ракети прийнято на озброєн-
ня в 1975 р.
А спроможність усіх ідей М.К. Янгеля
підтвердилася на ракеті Р-36М. Це була
важка міжконтинентальна ракета, повністю
ампулізована, на висококиплячих компо-
нентах палива, з дальністю стрільби до
16000 км. Її було оснащено РГЧ у комплек-
тації від 4, 6 до 10 бойових блоків залежно
від потужності ядерного заряду. Гарантій-
ний термін перебування на бойовому чер-
гуванні — 10 років, бойове застосування
допускалося до і після ядерного впливу, ав-
тономну систему керування було розробле-
но на базі БЦОМ, комплекс засобів подо-
лання ПРО був здатен довести бойові бло-
ки до цілі.
Звісно, все це вдалося реалізувати не на
першій льотній експериментальній ракеті.
Але вдалося. І «Мінітмен-3М» не залишив-
ся в гордій самоті в ракетно-ядерному су-
перництві, що віщувало новий виток гонки
озброєнь.
Усього через три дні після експеримен-
тального пуску Р-36М, у день свого 60-річ-
чя 25 жовтня 1971 р. Михайло Кузьмич Ян-
гель помер...
Було б несправедливо обмежитися лише
винятковою науково-технічною прозірли-
вістю Михайла Кузьмича в контексті бойо-
вої тематики. Внесок його ОКБ у косміч-
ний напрям значний, а міг бути ще біль-
шим, якби йому не заважали, як це було з
носієм Р-56. З перших кроків роботи над
бойовими ракетами він розумів, що на їхній
основі можна створити носії для виведення
на орбіту космічних апаратів наукового,
військового і, як тоді говорилося, народно-
господарського значення. На базі ракети
Р-12 було спроектовано двоступеневу
ракету-носій «Космос», ракети Р-14 — «Ін-
теркосмос», ракети Р-36 — сімейство носіїв
«Циклон». Під керівництвом Янгеля було
створено перші дніпропетровські космічні
апарати військового і наукового призначен-
ня, універсальні орбітальні станції АУОС,
метеорологічні і зв’язкові супутники, між-
народні наукові станції, місячний посадко-
вий блок.
Однак М.К. Янгель вважав головним
призначенням свого ОКБ забезпечення
обороноздатності країни. Він створив по-
тужну ракетобудівну організацію під при-
ємств-суміжників і виробників з багатьох
Третє покоління ракет, закладених головним кон-
структором М.К. Янгелем
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 12 19
промислових галузей СРСР. Янгелівські
ракети виготовляли 5 складальних заводів
і сотні підприємств-суміжників. В Україні
було засновано нові конструкторські бюро
і підприємства, які й нині становлять
науково-виробничу основу ракетно-кос міч-
ної галузі.
Сила будь-якого керівника полягає не
тільки і не стільки в тому, що він зробив
сам. Вона насамперед у школі, яку він за-
лишив по собі, у працездатності його ко-
лективу, в умінні цього колективу висуну-
ти нових лідерів, здатних не просто продо-
вжити розпочату справу, а й розвинути її,
зміцнити новими ідеями.
Сьогодні, через 40 років після смерті Ми-
хайла Кузьмича, можна впевнено сказати,
що колектив ОКБ-586, яке з 1966 р. назива-
ється КБ «Південне», виявився гідним сво-
го головного конструктора. Естафету блис-
куче прийняв В.Ф. Уткін, потім — С.М. Ко-
нюхов.
Багатьом відомо, що бойові ракети
Р-36М2 (у натовській класифікації SS-18)
не мають аналогів у світі. Але мало хто
знає, що SS-18 внесено до Книги рекордів
Гіннеса (російське видання) як найпотуж-
нішу в світі балістичну ракету. У 2002 р.
на запрошення міністра оборони США
Д. Рамсфельда невелика група фахівців
узяла участь у семінарі, який організувало
Агентство з ПРО Сполучених Штатів.
Один з основних висновків за результата-
ми роботи: найефективніша система подо-
лання ПРО — це ракетний комплекс SS-18.
І останнє. Ракети робила вся країна. Але
генеральну лінію їх створення визначала
одна людина — Михайло Кузьмич Янгель.
За 17 років на посаді головного конструк-
тора створеного ним КБ «Південне» він пе-
реніс 5 інфарктів міокарда і помер від сер-
цевої недостатності.
У 1960 р. поет-шістдесятник Роберт
Рождественський написав дивовижний
вірш «Людям, чиїх прізвищ я не знаю» —
водночас і гімн, і реквієм творцям ракетно-
ядерного щита. Закінчувався він рядками:
Каждый школьник в грядущем мире
Вашей жизнью хвастаться будет...
Низкий-низкий поклон Вам, люди.
Вам, великие. Без фамилий.
Низький уклін Вам, Михайле Кузьмичу,
Велика Людино своєї країни і свого часу.
|