Надсянсько-західнополіські лексичні паралелі на прикладі родинно-обрядової лексики
Saved in:
| Date: | 2009 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української мови НАН України
2009
|
| Series: | Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем |
| Subjects: | |
| Online Access: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31808 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Надсянсько-західнополіські лексичні паралелі на прикладі родинно-обрядової лексики / Л. Хомчак // Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. — 2009. — № 18. — Бібліогр.: 5 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-31808 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-318082012-03-20T12:23:42Z Надсянсько-західнополіські лексичні паралелі на прикладі родинно-обрядової лексики Хомчак, Л. Діалектологія 2009 Article Надсянсько-західнополіські лексичні паралелі на прикладі родинно-обрядової лексики / Л. Хомчак // Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. — 2009. — № 18. — Бібліогр.: 5 назв. — укp. XXXX-0097 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31808 uk Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Діалектологія Діалектологія |
| spellingShingle |
Діалектологія Діалектологія Хомчак, Л. Надсянсько-західнополіські лексичні паралелі на прикладі родинно-обрядової лексики Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем |
| format |
Article |
| author |
Хомчак, Л. |
| author_facet |
Хомчак, Л. |
| author_sort |
Хомчак, Л. |
| title |
Надсянсько-західнополіські лексичні паралелі на прикладі родинно-обрядової лексики |
| title_short |
Надсянсько-західнополіські лексичні паралелі на прикладі родинно-обрядової лексики |
| title_full |
Надсянсько-західнополіські лексичні паралелі на прикладі родинно-обрядової лексики |
| title_fullStr |
Надсянсько-західнополіські лексичні паралелі на прикладі родинно-обрядової лексики |
| title_full_unstemmed |
Надсянсько-західнополіські лексичні паралелі на прикладі родинно-обрядової лексики |
| title_sort |
надсянсько-західнополіські лексичні паралелі на прикладі родинно-обрядової лексики |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Діалектологія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31808 |
| citation_txt |
Надсянсько-західнополіські лексичні паралелі на прикладі родинно-обрядової лексики / Л. Хомчак // Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. — 2009. — № 18. — Бібліогр.: 5 назв. — укp. |
| series |
Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем |
| work_keys_str_mv |
AT homčakl nadsânsʹkozahídnopolísʹkíleksičníparalelínaprikladírodinnoobrâdovoíleksiki |
| first_indexed |
2025-07-03T12:15:45Z |
| last_indexed |
2025-07-03T12:15:45Z |
| _version_ |
1836627992940380160 |
| fulltext |
Діалектологія ?
Леся ХОМЧАК
НАДСЯНСЬКО-ЗАХІДНОПОЛІСЬКІ ЛЕКСИЧНІ
ПАРАЛЕЛІ НА ПРИКЛАДІ РОДИННО-ОБРЯДОВОЇ
ЛЕКСИКИ
У контексті вивчення розвитку і функціонування мовних
систем, у тому числі й діалектних, особливе зацікавлення
викликають слова, які у різних мовах (діалектах ) мають однакову
фонетичну, словотвірну, семантичну структуру.
Мета статті – проаналізувати лексичні паралелі у
західнополіських та надсянських говірках на прикладі родинно-
обрядової лексики. Ще у першій пол. ХХ ст. учені звернули увагу
на «пограничне положення» надсянського говору, який «в обсягу
самих лише українських говорів через своє положення займає …
вийняткове становище»,1 бо є «посередним звеном, що лучить
карпатські говори з північно-українськими»2. Із огляду на це
особливо актуальною є проблема функціонування лексичних
паралелей у надсянських і західнополіських говірках.
До паралелей переважно зараховують слова, що мають схожу
фонетичну оболонку, подібну словотвірну та семантичну структуру в
праслов’янській та хоча б у двох слов’янських мовних системах.
Правда, допускаються і відмінності у значенні, морфологічному та
фонетичному оформленні. Згідно із класифікацією М. Онишкевича,
серед лексичних паралелей, які можна розподілити «словотворчо» і
«семантично», виділяємо повні й неповні. «Повні – це такі, які можна
звести до спільного архетипу», «які мають тотожне значення», а
«неповні … мають тільки спільний корінь», «різняться семантикою»3.
Предмет нашого аналізу – лексичні паралелі у родинно-
обрядовій лексиці (тематичних групах
весільної, родильної та поховальної
лексики) західнополіських та
1 Пшеп’юрська М. Надсянський говір // Праці Українського Наукового
Інституту. – Т. XLIV: Серія філологічна, кн. 7. – Варшава, 1938. – С. 6.
2 Зілинський І. Проба упорядкування українських говорів // ЗНТШ. – Т. CXVII
– CXVIII. – Львів, 1913. – С. 364.
3 Онишкевич М. Й. Російські лексичні елементи та паралелі в говірках
Бойківщини до і після Жовтня // Вісник ЛДУ. Філологія, іноземні мови,
журналістика. – Львів, 1968. – С. 39.
надсянських говірок. Дослідження здійснено на матеріалах
«Словника західнополіських говірок» Г. Л. Аркушина [СЗГ],
власних польових записів у 37 надсянських н. пп., «Словарчика»
І. Верхратського [СлІВ], «Слівника» М. Пшеп’юрської [СлМП]), а
також шести лексичних карт АУМ.
У «Словнику західнополіських говірок» широко представлено
родинно-обрядову лексику, особливо номінації весільного обряду. До
реєстру увійшли 165 діалектизмів тематичної групи весільної лексики
(не враховуючи назв родинної спорідненості й свояцтва). Це дає нам
можливість досить повно порівняти лексику весільної обрядовості
західнополіського та надсянського ареалів.
На позначення власне весільного обряду у досліджуваних говірках
функціонують такі надсянські (нсян.) та західнополіські (зхполіс.)
варіанти: веи׀с і́׀л΄(:)а, вие׀с і́׀л΄(:)а, вис і́׀л΄а, в’іс і́׀л΄а, в’іс і́׀л΄е [АУМ
ІІ: к. 362]; а також зхполіс. ве׀с΄іл :́а, ве׀с і́׀л΄(:)е [АУМ ІІ: к. 362],
весúл’:е, весéл’е, вис’íл’:е, висéл’:е [СЗГ І: 51], в’ес’іл’:éчко4 [СЗГ І: 52]
(псл. *veselьje ‘веселощі’, утворене від < *veselъ ‘веселий’; –
вживалося спочатку в загальному розумінні «радощі, веселощі», а
значення «шлюбне весілля» розвинулося згодом, не пізніше другої
половини ХV ст. [ЕСУМ І: 363]).
Незважаючи на велику кількість представлених у СЗГ назв
довесільних обрядів, лексичних західнополісько-надсянських
паралелей у цій семантичній підгрупі небагато. На позначення
обряду сватання у всьому ареалі поширення надсянських говірок
функціонує лексема зал΄óти, яка у західнополіських говірках
виступає спорадично і має значення ‘заручини’ [СЗГ І:170]
(зальоти ‘залицяння, любовні пригоди’, очевидно, є запозиченням
з пол. zaloty [ЕСУМ ІІ: 230]). Сема ‘обрядова вечірка у молодої
напередодні весілля’ представлена у аналізованих континуумах
словотворчо неповними паралелями: зхполіс. в’інкú, винкúі [СЗГ І:
64], винóк, виінóк [СЗГ І: 57]; нсян. винéц, в’інéц (Гл, Лб, Лщ,
См) (< псл. věnьсь, věnъkъ [ЕСУМ І: 400]).
Як лексичні західнополісько-надсянські паралелі функціонують
також назви власне весільних та повесільних обрядів. Так, від псл.
*gostь [ЕСУМ І: 517] утворені такі похідні: зхполіс. гостúна
‘вгощення на весіллі чи хрестинах’, ‘гостювання родичів молодого
в батьків молодої наступної неділі після весілля’ [СЗГ І: 105], гóсти
4 Тут і далі приклади наводимо у записі, поданому в першоджерелі.
‘гості’, ‘тс, що гостúна 2’[СЗГ І: 105]; нсян. гостúна ‘частування під
час сватання, вінкоплетення, власне весілля’ (АрВ, Лб, НП), гостúна
молодóйі ‘частування в домі молодої, яке відбувалося на наступний
день після весілля; поправини’ (Кв). На позначення весільного
обряду розподілу короваю в аналізованих говірках уживаються
лексичні паралелі, мотивовані дією і утворені від дієслова пúти
(псл. *piti ‘пити’ [ЕСУМ IV: 380]), оскільки при цьому гостям за
подарунки молодий наливає чарку горілки: зхполіс. перепýй,
пеиреипúй [СЗГ ІІ: 39], а також перепивáн’:а ‘частина весільного
обряду, коли молодим дарують гроші’ [СЗГ ІІ: 38]; нсян. перепивáти
‘дарувати молодій гроші під час обряду покривання’ (Кв), переп’íй
‘обряд, коли гості дарують молодим подарунки’ (Пг, НП).
Мотивована дією лексема придáни в аналізованих континуумах
функціонує із різною семантичною структурою: зхполіс. ареал –
‘другий день весілля у молодого’ [СЗГ ІІ: 85]; нсян. ареал – ‘обряд,
коли з дому молодої до молодого несуть придане’ (Д, Кв, Лб),
‘другий день весілля, коли несуть (везуть) придане’ (Д, Кв). Хоч в
ареалах поширення надсянських і західнополіських говірок на
позначення післявесільних обрядів є багато номінацій, паралелями є
лише лексеми, умотивовані дією ‘поправити’: зхполіс. пóправка,
попрáвка, пóправки ‘гостювання на другий день після весілля,
хрестин’, поправýнок ‘тс’ [СЗГ ІІ: 73]; нсян. поупрáвини ‘гостювання
на наступний день після весілля’ (Лб), ‘гостювання в домі молодого
у вівторок, через день після весілля’ (Кв).
Зауважмо, що найбільше паралелей в аналізованих говірках серед
назв учасників весільного обряду. Загальноукраїнські номінації
молодий, молода на позначення нареченого й нареченої в день весілля
до реєстру «Словника західнополіських говорів» не увійшли, хоча з
огляду на ілюстрації активно функціонують і в західнополіських
(Молодá дайé тийí гускúі запорóга [СЗГ І: 174]; На зал’óти йде
молодúй і дружба … [СЗГ І: 170]), і в усіх надсянських говірках.
Псл. *moldъ ‘молодий’ [ЕСУМ ІІІ: 502] виступає твірною базою для
названих лексем, як і для усіх інших номенів із коренем молод-:
зхполіс. молод’íнка ‘дівчина, яка щойно вийшла заміж’;
‘молодиця’, мо(у)ло(у)дýха, маладýха ‘молода на весіллі’ [СЗГ І:
318]; нсян. мулуд׀уха [СлМП: 197], молодýха (Сл – північний
ареал), молодúц΄а ‘засватана дівчина’, ‘молода на весіллі’(Кв, П,
Пт, Тн), молодúцьі ‘дьíвка пóки до шлюбу…; молодиця = молода
жінка, молода замужниця’[СлІВ: 109], пáн΄і млóда ‘молода на
весіллі’ (Кв), молод΄ита (Лб), пáра молодúх (Зд) ‘наречений та
наречена’. Спільнокореневі лексеми молодéц(ц’), мулудéц’ [СЗГ І:
318] та молодéц (Кв) збігаються лише у значенні ‘молодий на
весіллі’, у західнополіських же говірках функціонують і як
‘молодий хлопець’, ‘неодружений хлопець’, ‘наймит’.
Сема ‘молода на на весіллі’, крім названих вище, у
досліджуваних континуумах репрезентована лексемами: зхполіс.
кн’агúн’а [СЗГ І: 230], нсян. клигúн΄а (Лб), клигúн΄і (Лб, Мж) (псл.
*kъnędzь (<*kъnęgъ) [ЕСУМ ІІ: 475]). Щоправда, у надсянських
говірках значення названих лексем є більш конкретним: клигúн΄а –
‘молода під час вінчання’ (клигúн΄а / йак вонá йде до шл΄ýбу / йак
вонá г в’інцú) (Лб), ‘молода під час обряду спрошування’ (клигúн΄а
/ йак йу йшла з дружкáми / йак вонá йшла просúти) (Лб); клигúн΄і
мн. – ‘молода з дружками під час обряду спрошування на весілля’
(во клигúн΄і йдут) (Лб).
Для називання неодруженого хлопця (парубка) в аналізованих
говірках активно функціонують лексеми:
– зхполіс. же(и)н’ýх, жен’íх, же(и)нúх [СЗГ І: 154]; нсян.
жин΄ýх (о / в’ін жин΄ýх / в’ін с΄і мóже жеинúти) (Кв) (< псл. *žena
[ЕСУМ ІІ: 205–206]);
– зхполіс. кавал’éр ‘парубок’, ‘залицяльник’, ‘молодий на
весіллі’ [СЗГ І: 202]; нсян. кавáл΄і(е)р (б.н.пп.), а також у
словосполученнях йу старúй кавáл΄ір, стáрший йу кавáл΄ір (Лб),
кавал΄íри ‘неодружені хлопці на весіллі’ (Лб) (кавалер –
запозичення з італ. cavaliere ‘вершник, кавалерист’ [ЕСУМ ІІ:
334]);
– зхполіс. пáрубок, пáрбок, пáробок ‘молодий хлопець, якому
пора женитися’, ‘одружений чоловік’, ‘наймит’[СЗГ ІІ: 29]; надсян.
пáрубок (АрВ), пáр΄ібок ( б.н.пп.) ‘неодружений хлопець’, ‘наймит’
(парубок < псл. *paorbъkъ ‘молодий слуга’ [ЕСУМ IV: 300]).
Сему ‘молода дівчина, яка може виходити заміж’ у
захілнополіському та надсянському континуумах репрезентовано
лексемами: зхполіс. ґ’íвка [СЗГ І: 39], дúвойка [СЗГ І: 131], дúўчина
[СЗГ І: 139]; нсян. д΄íвка, д΄івчú, д΄íвчина (б. н.пп.), а також д΄íвка
старá (Кв, Лб), стáра д΄íва (Тр) (< псл. *děva ‘дівчина’ [ЕСУМ IІ:
84-85]).
Із семантикою ‘головний розпорядник на весіллі’ у
досліджуваних говірках зафіксовано лексеми, утворені від псл.
прикметника *starъ ‘старий, давній’ [ЕСУМ V: 398]: зхполіс.
стáроста [СЗГ ІІ: 171]; нсян. стáроста (б. н.пп.), старóста (Кв,
П, Пт, Тн), а також глáвний старóста ‘розпорядник на весіллі від
молодого’ (Кв), домовúй старóста ‘розпорядник на весіллі від
молодої’ (Кв), старóстон΄ка ‘зменш. від старóста’ (Кв). Із тим же
коренем, але відмінною семантичною структурою в аналізованих
говірках функціонують такі неповні лексичні паралелі: зхполіс.
постáрост’ій ‘помічник весільного дружби’ [СЗГ ІІ: 77]; нсян.
старосц΄íна ‘дружина весільного старости’ (б. н.пп.), ‘жінка, яка
пече коровай’ (Кв, Тн), ‘учасниця весілля – літня жінка, яка бере
участь у весільному обряді наступного дня’ (Лб), стáроста род.
мн. старостíв ‘учасник обряду сватання’(Лб, Пд), старостú
‘обряд сватання’ (Лб, М, Сл), ‘обряд, який відбувався на другий
день весілля; поправини’ (давнó старостú бúли ше на дрýгий ден΄)
(Лб), ‘учасники весілля – літні чоловіки, які приходили на другий
день на поправини’ (на дрýгий ден ́гостúну робúли і тíйі старостú
йшли і привúтували хл΄íбом) (Лб), ‘обряд оглядин майна
нареченого’ (Лб).
Сема ‘головний розпорядник на весіллі’ у західнополіських і
північному ареалі надсянських говірок також представлена
лексемами: зхполіс. маршáлок, марш’éлок [СЗГ І: 306]; нсян.
маршáлок (Сл), маршáўка (Дч) (< пол. marszałek [ЕСУМ ІІІ: 404]).
Зауважмо, що у зхполіс. говірках семантична структура лексеми
маршáлок більш складна: ‘хлопець, який держить вінець над
молодими під час вінчання’, ‘вбране стрічками і квітами деревце,
яке несуть перед весільними гостями’ [СЗГ І: 306].
Активно функціонують і в західнополіському, і в надсянському
ареалах лексеми, утворені від *svojat < псл. *svojь ‘свій’ [ЕСУМ V:
187, 194], які характеризуються як різноманітністю значень, так і
багатством словотвірних варіантів, наприклад:
– ‘батьки подружжя одні щодо одних’ – зхполіс. сватé, сватú
[СЗГ ІІ: 136]; нсян. сватú (в. н. пп.);
– ‘невістчин або зятів батько’ – зхполіс. сват, свáтко зменш.
[СЗГ ІІ: 136]; нсян. сват (б. н. пп.);
– ‘невістчина або зятева мати’ – зхполіс. свáха, свашúха [СЗГ ІІ:
136]; нсян. свáха (б. н. пп.);
– ‘дівчина з весільної свити молодого’ – зхполіс. свáшка
(Свáшка мáйе обмáзати хáту молодóму), свахúі, свáн’ка [СЗГ ІІ:
136]; нсян. свáшка (Свашк’í с΄ід΄áт с΄п’івáйут та й фс΄о (Лб);
(Молодúй мав свáшк’и / а молодá мáла дрýжк’и (Кв) (АрВ, Кв, Лб,
НП, Пг) (як видно з ілюстрацій, є відмінності у виконуваних
свашкою функціях);
– ‘зменш. до загальноукр. ‘сваха’ – зхполіс. свáнечка, свáн’а,
свáн’ка [СЗГ ІІ: 136]; нсян. сванунéнька, сванунéйка свáнойка
[СлІВ: 118];
– ‘чоловік, який здійснює обряд сватання’ – сватýх, сватóве
мн. [СЗГ ІІ: 136]; нсян. сват, сватóвие мн. (Кв).
Крім того, у досліджуваних континуумах із коренем сват-
зафіксовано: зхполіс. сватанú, сватухúе, сватé, сватú, сватýхн’е
‘сватання’, сватачú мн. ‘день, у який відбувалося сватання’ [СЗГ
ІІ: 136], просватýха ‘старший сват – головний розпорядник на
весіллі’ [СЗГ ІІ: 94], стáрший сват, стáрши сват ‘найближчий
товариш молодого у весільному обряді’ [СЗГ ІІ: 171], сват ‘кожен
чоловік зі свити молодого родичам молодої і навпаки’ (свáха ‘тс’),
сватухúе, сватухú ‘обряд знайомства батьків молодого з батьками
молодої; оглядини’ [СЗГ ІІ: 136]; нсян. сватú ‘учасники весілля –
молоді хлопці’ (Рс), свáхи ‘учасниці весілля – літні жінки’ (Лщ).
У лексико-семантичній групі назв учасників весілля у
західнополіських і надсянських говірках функціонують повні та
неповні лексичні паралелі, утворені від псл. *drugъ ‘товариш,
приятель’ [ЕСУМ ІІ: 133–134]: зхполіс. дрýжка, дрýхна [СЗГ І: 145];
нсян. дрýжка (в. н. пп.) – ‘одна з подруг нареченої, яка бере участь у
весільному обряді’; зхполіс. дрýхна [СЗГ І: 145], нсян. дрýжка (АрВ,
Кв, Лб, Пг) – ‘будь-яка дівчина на весіллі як гостя молодої’; зхполіс.
стáрша дрýшка [СЗГ І: 171], дрýшка пéрша [СЗГ І: 145]; нсян. пéрша
дрýжка (б. н. пп.) – ‘найближча подруга нареченої, яка бере участь у
весільному обряді’; зхполіс. дрýжба, дружкó, друшкó (Дружкó ведé
молодóго і молодý … В’ін ожéн’аний), дружóк – ‘головний
розпорядник на весіллі’; дружбúіна – ‘дружина дружби – головного
розпорядника на весіллі’; дружкé – ‘обрядова вечірка у молодої
напередодні весілля’ [СЗГ І: 144, 145]; нсян. пéрший (дрýгий) дрýжба
(б. н. пп.) – ‘найближчий товариш молодого, який бере участь у
весільному обряді’; дрýжба (АрВ, Кв, Лб, Пг) – ‘будь-який хлопець
на весіллі як гість молодого’.
Особливе місце в ієрархії весільних чинів західнополіського та
надсянського весілля посідає хорó(ý)нжий. Назва цього учасника
весілля у ареалах досліджуваних говірок репрезентована різними
фонетичними варіантами: зхполіс. хорó(ý)нжий, харýнжий,
хорýнджи ‘один із розпорядників на весіллі – товариш молодого,
який носить хоронгву’ [СЗГ ІІ: 232]; нсян. хорóнжий – ‘хлопець,
який бере участь у весільному обряді як гість від молодої’,
‘учасник весілля, який несе весільне деревце’ (АрВ, Лб, Пг).
І у західнополіському, і у надсянському континуумі
функціонують (спорадично) лексеми, похідні від псл. *bojarinъ
[ЕСУМ І: 241]: зхполіс. стáрший бóйар ‘головний розпорядник на
весіллі’ [СЗГ І: 171]; нсян. бойáри ‘розпорядники на весіллі’(бойáри
– та йак старостú (Лб), ‘весільні гості від молодого, які йдуть по
молоду’ (то ти бойáри / шо йíдут по молодúц΄у / ти гóс΄ц΄і (Кв).
Назви весільних гостей в аналізованих говірках представлено
лексемами: зхполіс. вес’íл’ник, вес’íлник, вис’íлник, вес’іл’áне(и),
висил’:áнеи [СЗГ І: 51], вис’íл’ни [СЗГ І: 59]; нсян. вес΄íл΄ники (Лб),
в’іс΄іл΄нúйе гóс΄ц΄і (Кв) – запрошені гості; зхполіс. запорóжец,
запорóж(жш)ци, запорúшци, запор’íшци, запорúжни, запор’íжнийі,
запорóга [СЗГ І: 174]; нсян. запорóжшц΄і (Лб) – незапрошені гості.
Похідні від лексеми придане функціонують у досліджуваних
ареалах як семантично і словотворчо неповні паралелі назви учасників
весілля: зхполіс. придáнкиі ‘дівчата як гості від молодої, які після
приїзду до молодого розвішували у нього в хаті рушники, привезені
від молодої’ [СЗГ ІІ: 86]; нсян. придáние ‘учасники весілля, які несуть
придане від молодої до молодого’ (Кв, Лб).
Серед назв матеріальних елементів весільного обряду в ареалах
поширення зхполіс. та нсян. говірок багато лексем, які
функціонують в усіх українських говорах: зхполіс. вéл’он [СЗГ І:
48], нсян. вéл΄óн; зхполіс. коровáй (< псл. *korva ‘корова’ [ЕСУМ
ІІІ: 35]) і його деривати – коровáйец’, коровáйний [СЗГ І: 233],
куровайнóс ‘парубок, який несе коровай перед весільним
поїздом’[СЗГ І: 271]; нсян. коровáй ‘обрядовий весільний хліб’
(б. н. пп.), кôрôвáй, курувáй ‘весільний хліб молодого’ (Кв, Дз, М,
Лщ), корôвáй в’ід молодóго / молодóйі (Лб), корôвáй гóс΄ц΄ови і до
цéркови (Лб), корôвáй ‘гостювання, яке відбувається через тиждень
після весілля’ (Лб, НП).
Сема ‘головний убір нареченої (нареченого)’ в аналізованих
говорах репрезентована лексемами, утвореними від псл. *věnьсь,
*věnъkъ [ЕСУМ І: 400]: зхполіс. в’інóк ‘фата нареченої’ [СЗГ І: 57];
нсян. в’інéц, в’інéц з΄і стонґáм’і ‘вінок нареченої’ (Гл, Лб), в’íнчик
‘вінок, який одягає священик молодим у церкві’ (Лб), ‘вінок з
барвінку, яким прикрашали коровай від молодої’ (Кв), ‘вінок, який
під час обряду вінкоплетення дівчата плели для себе’ (Лб),
‘маленький вінок, який плели з барвінку і брали до церкви’ (Рс),
велúкий в’інéц ‘вінок, що залишали в хаті й вішали над образами’
(Рс), в’інéц ‘великий, виплетений зі смереки вінок, що вішали на
брамі’ (Лб). Словотворчо повними, але семантично неповними
паралелями є нсян. корóна – ‘маталевий вінець, використовуваний в
обряді вінчання’ (Лб) і зхполіс. корóна – ‘зелений віночок молодої з
розмарину, всередині якого була біла стрічка, зав’язана бантом’,
‘біла стрічка зі шпараґусу, яку накладає мати дочці-молодій на
голову після благословіння’, ‘невеликі чотиривірші, які читає
старший сват після приходу молодого до молодої’ [СЗГ І: 244].
Семантична мікрогрупа ‘придане’ також представлена у
досліджуваних континуумах лексичними паралелями: нсян. ареал –
,в’іно׀ – посаг [АУМ ІІ: к. 363], прúдане (Кв), зхполіс. ареал׀ ,в’íно׀
п׀ри׀дане, ׀по׀саг, по׀сага [АУМ ІІ: к. 363] (< псл. posagъ [ЕСУМ
ІV: 534]).
Номінації родильного обряду у СЗГ репрезентовані не так повно,
як тематична група весільної лексики, однак навіть такий матеріал
дає нам змогу зробити висновки про наявність західнополісько-
надсянських паралелей. Так, для називання вагітної жінки
найпоширенішим варіантом у досліджуваних говірках є г׀руба (<
псл. *grąbъ, *grubъ), а також бе׀ремена [АУМ ІІ: к. 364) – у багатьох
західнополіських і берéмêна (Дз, Гл) – у південних надсянських
говірках (< псл. *bermę, похідне від основи дієслова berą ‘беру,
несу’[ЕСУМ І, 173]). Серед номінацій породіллі вживаються
деривати із коренем -род-: зхполіс. род’íл’а [СЗГ ІІ: 123], ро׀д΄іл΄:а,
поро׀д΄іл΄:а [АУМ ІІ: к. 365]; ндсян. (спорадично) – породíвл΄а (Р),
породíл΄а (НМ), род΄íл΄ниц΄і (Гч). Як словотворчо неповні паралелі із
коренем баб- (< псл. baba ‘стара жінка’ [ЕСУМ І: 102]) на
позначення баби-повитухи функціонують лексеми: зхполіс. бабýн΄а
[СЗГ І: 6], брáна бáба [СЗГ І: 30]; нсян. бáбка (Гл, НП, М, С), край-
бáбка (Кв), бáбка / шо д΄ітúй в’ідбирáйе (С), бáбка такá / шо вонá
хóдит по рóдах (М). Назви маленької дитини репрезентовані у
досліджуваних ареалах такими ж лексично-словотвірними
варіантами, як і в загальноукраїнському мовному просторі. Що ж до
номінацій позашлюбної дитини, звертаємо увагу на такі паралелі:
‘позашлюбний син’ – зхполіс. байстрýк [СЗГ І: 7], кропúўник [СЗГ І:
280], покропúўник [СЗГ ІІ: 65]; нсян. покропúвник (Дз), байстрýк (Гч,
Кв); ‘позашлюбна дочка’ – зхполіс. байстрýчка [СЗГ І: 8],
кропúўниц’а [СЗГ І: 280]; нсян. покропúвнúц΄а (Дз).
Сема ‘пологи’ репрезентована у аналізованих говірках такими
лексемами: ׀родиво, ׀роди, ро׀дини – зхполіс. ареал; по׀роди, по׀р΄ід,
логи׀роди – ндсян. ареал (< псл. rodъ [ЕСУМ V: 89]), а також по׀
(півд. ареал зхполіс. говірок), по׀логи, з׀логи (нсян. говірки) [АУМ
ІІ: к. 365] (< псл. ležati [ЕСУМ ІII: 213]).
Найактивніше функціонують у західнополіському та
надсянському континуумах деривати із коренем -хрест- (стсл.
крьстъ ‘хрест’, псл. *Krьstъ ‘Христос’ [ЕСУМ ІII: 86]), які, однак,
мають територіальні фонетичні, словотвірні та семантичні
відмінності:
– ‘здійснювати обряд церковного хрещення’ – зхполіс.
хрестúти [СЗГ ІІ: 234]; нсян. хрестúти (АрВ, Гч, П), кстúти (Кв,
Гч);
– ‘хрестини’ – зхполіс. крéс΄бини [СЗГ І: 252]; нсян. хреистúни
(АрВ, Дч, Гл, Гр, Дз, Кв, НП, С, П), кстúни (Гч, М, Кв);
– ‘чоловік або парубок, який тримав немовля під час хрещення’
–зхполіс. хрéсний, хрéсний бáт’ко, хрéсни бáт’ко, хришчóни(й),
хришчóний бáт’ко, хришчóнц’о [СЗГ ІІ: 233-235]; нсян. хрéсний
тáто (Гл, Гр, Кв, НП, М, П, С), похрéсний тáто (Дз);
– ‘жінка або дівчина, яка тримала немовля під час хрещення’ –
зхполіс. хрéсна, хрéсна мáти, хришчóна, хришчóна мáмка (мáти),
хришчóнка [СЗГ ІІ: 233-235]; нсян. хрéсна мáма (Гл, Гр, Кв, НП, М,
П, С), похрéсна мáма (Дз);
– ‘хлопчик, якого хрестили почесні батько і мати; хрещеник’ –
зхполіс. хрéсник, хрéс’н’іца, хрешчéнец’, хришчé(ó)ниц’,
хре(и)шчé(óний), хришчóни, хришчéник, хришчин’á [СЗГ ІІ: 234],
хришчóний син [СЗГ ІІ: 235], похрéсник [СЗГ ІІ: 80]; нсян.
похрéсник (б. н. пп.);
– ‘дівчинка, яку хрестили почесні батько і мати; хрещениця’ –
зхполіс. хрéсниц’а, хрéс’н’іца, хрешчéна, хри(еи)шчóна,
хришчéниц’(ц)а, хришчóниц’(ц)а [СЗГ ІІ: 234], похрéсниц’а [СЗГ ІІ:
80]; похрéсниц΄и(і) (б. н. пп.). Номінації обряду відвідування
породіллі у аналізованих говірках представлені спільнокореневими
лексемами: захпол. одв’íдини, одв’íтки [СЗГ ІІ: 8],
надсян. нав’íдини (НП) (< псл. věděti ‘знати’ [ЕСУМ I: 391]).
Лексичними паралелями у досліджуваних говірках також є
номінації матеріальних елементів родильної обрядовості: зхполіс.
крúжма ‘тканина, в яку загортали дитину під час хрещення’,
крúжмо ‘подарунок хресних батьків своєму хрещеникові під час
хрещення’[СЗГ І: 254]; нсян. крúжма (Гч, Дз, Кв, М, П, С), крижмá
(Дч), крижмó (Гл, Гр, НМ, НП, С), крúжмо (АрВ) ‘тканина-
подарунок, використовувана у церковному обряді хрещення, яку
приносили на хрестини хрещені батьки’, ‘обрядова тканина, яку
приносили на хрестини усі гості’ (крижмо – запозичення з
давньоверхньонімецької мови за посередництвом польської та
чеської [ЕСУМ ІII: 90]).
Серед номінацій поховального обряду нсян. та зхполіс. говірок
найбільше паралелей, утворених від псл. *merti ‘умирати’ (іє. *mer-
‘умирати’ [ЕСУМ ІII: 445]): ‘мертвий, померлий’ – зхполіс. мáрлий
[СЗГ І: 305], мрец [СЗГ І: 322], мн’арéц [СЗГ І: 316]; нсян. мерлéц,
вмéрли(й) (Лб), помéрший (Лщ), вмер (Кв, М), ґмéрлий (Гл, Дч),
ґмерлéц (Сл); ‘похорон’– зхполіс. меирлúни, мирлéни [СЗГ І: 310].
Повними лексичними паралелями також є: зхполіс. неибóшчик,
ниб’íшчик [СЗГ І: 343]; нсян. неб’íшчик (б. н. пп.) – ‘покійник’;
зхполіс. не(и)бóшка, неибóшчица [СЗГ І: 343]; нсян. неб’íшчиц΄и(а)
(б.н.пп.) – ‘покійниця’ (< пол. nieboszczyk [ЕСУМ ІV: 57]); зхполіс.
жалóба [СЗГ І: 152]; нсян. жалóба (Кв, Лб, М, Сл) – ‘скорбота за
померлим, траур’ (< стсл. жаль ‘гробниця’, псл. *žаlь [ЕСУМ ІІ:
186]); зхполіс. т׀ру׀на (б. н. пп.) (АУМ ІІ: к. 369]; нсян. т׀ру׀на,
т׀румна (б. н. пп.) (АУМ ІІ: к. 369; СлІВ: 123; СлМП: 206), трýно
(Лщ), трýмно (Лб) – ‘домовина’ (< пол. trumna ‘труна’ [ЕСУМ V:
656]); домо׀вина (спорадично в обох ареалах) [АУМ ІІ: к 369] (< дім,
псл. *domъ [ЕСУМ ІІ, 109]). Що ж стосується лексеми цвинтар, то у
кожному із говорів її семантична структура зазнала змін: зхполіс.
цвúнтар – ‘обгороджене місце навколо церкви’ [СЗГ ІІ: 237];
нсян. ц׀вин׀тар – ‘кладовище’ (в. н. пп.) [АУМ ІІ: к. 370].
Отже, у результаті порівняння родинно-обрядової лексики
західнополіських та надсянських говірок ми виявили велику кількість
лексичних паралелей, для більш повного аналізу яких необхідно залучити
діалектні матеріали, зібрані за спеціально розробленою програмою, що і є
актуальним завданням діалектологів.
Список обстежених надсянських говірок та їх скорочень
Переселенські говірки5: Г – с. Горинець, повіт Любачів
(Польща);Гл – с. Гільське, повіт Лісько (Польща);Гр – с. Грабовець,
5 Назви населених пунктів і повітів подано згідно із адміністративно-
територіальним поділом Польщі станом на 1 січня 1939 року.
повіт Ярослав (Польща); Гч – с. Гуречко (назва місц. українців –
Вірочко), повіт Перемишль (Польща); Дз – с. Дзвиняч Долішній,
повіт Лісько (Польща); Дч – с. Дібча, повіт Ярослав (Польща); Д –
с. Добра, повіт Ярослав (Польща); Дн – с. Дуньковички, повіт
Перемишль (Польща); Зд – с. Задуброва, повіт Ярослав (Польща);
Кв – с. Квасинина, повіт Перемишль (Польща); Лщ – с. Ліщовате,
повіт Лісько (Польща); М – с. Макова, повіт Перемишль (Польща);
Мл – с. Млини, повіт Ярослав (Польща); Ол – м. Олешичі, повіт
Любачів (Польща); Р – м. Радимно, повіт Ярослав (Польща); Рс – с.
Руське, повіт Перемишль (Польща); Св – с. Святе, повіт Ярослав
(Польща); Ск – с. Сколошів, повіт Ярослав (Польща); Сл – с.
Слобода, повіт Ярослав (Польща); Тб – с. Теребча, повіт Сянік
(Польща); Тр – с. Трійчичі, повіт Перемишль (Польща). Говірки,
поширені на території Львівської області: АрВ – с. Арламівська
Воля, Мостиський район; В – с. Вербляни, Яворівський район; Вр –
с. Вороблячин, Яворівський район; Гл – с. Глиниці, Яворівський
район; Зл – с. Залужжя, Яворівський район; К – с. Коти,
Яворівський район; Лб – с. Любині, Яворівський район; М – с.
Міженець, Старосамбірський район; НП – с. Наконечне Перше,
Яворівський район; НвМ . – с. Нове Місто, Старосамбірський
район; П – с. Поляна, Старосамбірський район; Пг – с. Підгать,
Мостиський район; Пд – с. Передільниця, Старосамбірський район;
Пт – с. П’ятниця, Старосамбірський район; Рз – с. Рогізно,
Яворівський район; С – с. Середкевичі, Яворівський район; См – с.
Смолин, Яворівський район; Тн – с. Тернава, Старосамбірський
район; Чж – с. Чижки, Старосамбірський район.
ДЖЕРЕЛА
АУМ – Атлас української мови: У 3-х т. – Т. ІІ: Волинь,
Наддністрянщина, Закарпаття і суміжні землі. – К., 1988.
ЕСУМ – Етимологічний словник української мови: У 7-и т. / За ред.
О.С. Мельничука. – К., 1982 – 2006. – Т. 1–5.
СЗГ – Аркушин Г. Словник західнополіських говірок: У 2-х т. –
Луцьк, 2000. – Т. 1–2.
СлІВ – Верхратський І. Словарчик // Верхратський І. Про говор
долівский // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. –
Т. ХХХV – ХХХVІ. – Львів, 1900. – С. 94–127.
СлМП – Пшеп’юрська М. Надсянський говір. Слівник //
Пшепюрська-Овчаренко М. Мова українців Надсяння /
Зібрав і до друку підготував В. Пилипович. – Перемишль,
2007.
|