Художній синкретизм твору Валерія Шевчука "Тіні зникомі"
У статті розкривається особливість творчої манери Валерія Шевчука – художній синкретизм твору „Тіні зникомі”.
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української мови НАН України
2010
|
| Назва видання: | Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31866 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Художній синкретизм твору Валерія Шевчука "Тіні зникомі" / І. Приліпко // Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. — 2010. — № 20. — Бібліогр.: 3 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-31866 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-318662012-03-24T12:20:16Z Художній синкретизм твору Валерія Шевчука "Тіні зникомі" Приліпко, І. Літературознавство У статті розкривається особливість творчої манери Валерія Шевчука – художній синкретизм твору „Тіні зникомі”. 2010 Article Художній синкретизм твору Валерія Шевчука "Тіні зникомі" / І. Приліпко // Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. — 2010. — № 20. — Бібліогр.: 3 назв. — укp. XXXX-0097 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31866 uk Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Літературознавство Літературознавство |
| spellingShingle |
Літературознавство Літературознавство Приліпко, І. Художній синкретизм твору Валерія Шевчука "Тіні зникомі" Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем |
| description |
У статті розкривається особливість творчої манери Валерія Шевчука – художній синкретизм твору „Тіні зникомі”. |
| format |
Article |
| author |
Приліпко, І. |
| author_facet |
Приліпко, І. |
| author_sort |
Приліпко, І. |
| title |
Художній синкретизм твору Валерія Шевчука "Тіні зникомі" |
| title_short |
Художній синкретизм твору Валерія Шевчука "Тіні зникомі" |
| title_full |
Художній синкретизм твору Валерія Шевчука "Тіні зникомі" |
| title_fullStr |
Художній синкретизм твору Валерія Шевчука "Тіні зникомі" |
| title_full_unstemmed |
Художній синкретизм твору Валерія Шевчука "Тіні зникомі" |
| title_sort |
художній синкретизм твору валерія шевчука "тіні зникомі" |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Літературознавство |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31866 |
| citation_txt |
Художній синкретизм твору Валерія Шевчука "Тіні зникомі" / І. Приліпко // Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. — 2010. — № 20. — Бібліогр.: 3 назв. — укp. |
| series |
Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем |
| work_keys_str_mv |
AT prilípkoí hudožníjsinkretizmtvoruvaleríâševčukatíníznikomí |
| first_indexed |
2025-07-03T12:21:39Z |
| last_indexed |
2025-07-03T12:21:39Z |
| _version_ |
1836628364621774848 |
| fulltext |
Ірина ПРИЛІПКО
ХУДОЖНІЙ СИНКРЕТИЗМ ТВОРУ ВАЛЕРІЯ ШЕВЧУКА
„ТІНІ ЗНИКОМІ”
У статті розкривається особливість творчої манери Валерія
Шевчука – художній синкретизм твору „Тіні зникомі”.
Однією з особливостей творчої манери Валерія Шевчука є
художній синкретизм, що особливо помітний на стильовому та
жанровому рівнях. Жанрова палітра прози письменника
характеризується наявністю таких синтетичних метанаративів, як
роман-балада („Дім на горі”), роман-есе („Мисленне дерево”),
роман-сага („Стежка в траві”), роман-квінтет („Привид мертвого
дому”), роман-хроніка („Тіні зникомі”). Поєднання елементів
жанру роману з елементами інших жанрів зумовлює розширення
зображально-виражальних можливостей епосу, поглиблення
поліфонічного начала. Особливе місце у контексті модифікованих
жанрових утворень у творчому доробку Валерія Шевчука займає
сімейна хроніка „Тіні зникомі”.
Традиція створення сімейних (родинних) хронік у вітчизняному
письменстві формувалася на основі досвіду літописання,
автобіографічної прози, генеалогічних оповідань (історію родинних
хронік вичерпно висвітлює Валерій Шевчук у своєму
фундаментальному дослідженні „Муза Роксоланська: Українська
література ХVІ–ХVІІІ століть” [2, с. 406–409], виступаючи у цій
сфері, так би мовити, і теоретиком, і практиком). Родинні хроніки,
як правило, мають форму генеалогічних наративів, висвітлюють
історію роду, родинні події у часовій послідовності. З-поміж
яскравих зразків романів-хронік – „Люборацькі” Анатолія
Свидницького, „Волинь” Уласа Самчука тощо. Валерій Шевчук,
взявши за основу структурно-семантичної організації художнього
світу родове дерево, створив оригінальний твір, художня парадигма
якого характеризується взаємодією жанрових особливостей роману
й хроніки, синтезом елементів різних жанрових різновидів роману:
історичного, документального, родинно-побутового,
філософського. Такі риси романного жанру, як панорамність
зображення, багатоплановість на сюжетному рівні (розгалужена
лінійність сюжету формується на основі гілок родового дерева
Темницьких), ускладнений хронотоп, охоплення широкого кола
характерів, обставин і подій, наявність оповіді та прямої мови
персонажів поєднуються з елементами хроніки. Як і у хроніці, у
творі Валерія Шевчука наявна фіксація родинних подій,
осмислення історичного часу як незворотного руху. Водночас,
якщо „суто літературного матеріалу у хроніці обмаль, переважає
чітко сформульована достовірна інформація” [1, с. 562], то у „Тінях
зникомих” спостерігаємо синтез документальних і художніх
чинників, історичної правди та художнього домислу. Окрім того,
відчутно, що для письменника важливою є не констатація подій, не
сам час, а доля людини у плині часу, у контексті епохи, країни,
родини. Дослідження родового дерева Темницьких
супроводжується оригінальним образотворенням, роздумами над
кардинальними проблемами людського буття. Універсальне й
конкретне, історичне і родинне подається крізь призму оповідача –
Теодора Темницького. Все це свідчить про те, що для Валерія
Шевчука цікавим є насамперед суб’єкт, характер, реалізований у
родинній та історичній ситуації. Представники роду Темницьких,
доля яких висвітлюється у хроніці, є окремими особистостями, із
своїм суперечливим внутрішнім світом, із своїми таємницями,
поглядами і пошуками хліба життя й місця під сонцем.
Системотворчим чинником, котрий організовує елементи
форми та змісту твору, є дерево роду. Символічна семантика дерева
розкривається через репрезентацію, з одного боку, універсальної
моделі світобудови (єдність Неба і Землі, трьох світових рівнів –
небесного (крона), земного (стовбур), потойбічного (корінь)), з
іншого – історії окремого роду. З образом дерева у творі Валерія
Шевчука пов’язаний провідний мотив – збереження родової та
історичної пам`яті. На прикладі героя-оповідача письменник
показує, що пізнання й розуміння власних етногенетичних витоків
– природна потреба кожної людини. Теодор Темницький –
представник старовинного шляхетського роду – відчуває
необхідність повернутися до рідної землі й дому, потребу пізнати
свій рід спочатку на інтуїтивному рівні: „[...] досі був як
перекотиполе, що його гонить по світах і дорогах сліпий фатум. [...]
я раптом почав вірити, що мене привели сюди шляхи світові та
господні для якогось чину, конче мені необхідного, коли жадаю
гармонії для єства й духу свого; ще не знав якого чину, але вже
вловлював у собі засіяні теплі первні [...]” [3, с. 20, 50]. Від
душевного сум’яття герой звільняється лише коли усвідомлює свій
обов’язок – пізнати власний рід, своїх предків, зберегти пам’ять
про них: „Поки що побажав сам стати таким смолоскипом, що його
запалювали й вони, і то для того, щоб освітити їхній шлях і уздріти
його, і вирвати тіні зникомі із пітьми, а це значить – пізнати їх,
наскільки можна. [...] я, проявляючи їх із темені лісу, зовсім не
бажаю малювати з них ікон, а прагну пізнати справжніми, живими,
а це значить із їхнім світлом і темнотою, гріхами й переступами, а
водночас з високими поривами, бо все те було, бо тільки в такій
сув’язі могли вони існувати” [3, с. 200–201].
Досліджуючи родове дерево Темницьких, герой приходить до
усвідомлення, що пізнання роду невіддільне від пізнання свого
народу й Батьківщини, адже роди формують народність, яка живе
на своїй споконвічній землі. Звідси – символічний образ лісу,
значення якого розкривається через асоціативні зв’язки з народом,
адже як ліс формують дерева, так і народ – роди: „ліс – це мій
народ, кожне дерево у тому лісі – окрема особистість, породи дерев
– рід, власне дім лісу [...]” [3, с. 290]. Відтак, проникнення у
таємниці роду спонукає героя до пізнання рідної землі й самого
себе. Необхідність фіксації історії роду й народу осмислюється як
запорука збереження духовної субстанції, як порятунок від
розчинення у безчассі. Саме тому, завершивши родинну хроніку,
Теодор Темницький пише історію свого народу, розпочату братом.
Валерій Шевчук робить свого героя прототипом анонімного автора
„Історії Русів” – пам’ятки українського письменства другої
половини ХVІІІ століття, що поширювалася рукописними
списками. Пройшовши шлях від родової до національної й
історичної свідомості, Теодор Темницький наближається до
пізнання іманентних основ людського буття, позбавляється
душевного сум’яття і знаходить гармонію зі світом і з самим
собою.
Відкриваючи родинні таємниці, пізнаючи неповторні
особливості характеру та способу життя прадіда, діда, дядьків,
батька герой-оповідач намагається не лише пізнати, а й зрозуміти
кожного, щоб, таким чином, тіні їхні не були зникомі: „[...] вони
хоча й зникомі, але не навічно, бо й дерево, освітлене сонцем, тінь
творить, а неосвітлене – ні, але коли з’являється знову, виникає
точнісінько така ж тінь, яка була передоцім. Отже все залежить від
дії на предмет духу – джерела світла, а воно не поза нами, а в нас –
можливо, це і є наше гаряче чи холодне серце. Бо коли серце гаряче
чи тепле, воно світить і творить тіні, коли ж холодне – тіні
зникають; відтак зникає сам предмет, тобто родовідне дерево; коли
ж оживає й запалюється, оживає й предмет” [3, с. 58]. Невипадково
для героя актуальною стає фраза Овідія: „все змінюється, але
нічого не гине”. Адже доля окремої особистості загадкова й
неповторна, історія кожної людини відтак вписується в історію
роду, нації – і якщо вони пізнані й осмислені, то вже не
розчиняться й не зникнуть безслідно у змінному плині часу.
Відроджуючи пам’ять про предків, Теодор Темницький тим самим
забезпечує себе від перетворення на тінь зникому: „[...] їхав у світ
тіней зникомих, щоб самому не бути тінню у світі явному – саме
для цього й потрібне мені це писання[...]” [3, с. 192].
У контексті ідейно-тематичної поліфонії твору важливу роль
відіграє мотив блудного сина. Як і багато хто з роду Темницьких,
герой-оповідач певним чином повторює долю блудного сина. На
відміну від біблійної історії, Теодор Темницький залишив рідний
дім і землю з волі батька, який був переконаний, що, віддаючи
синів на службу іншій державі, забезпечує їм місце під сонцем
(такими ж блудними синами робив своїх дітей і дід героя-
оповідача). Повернення блудного сина, яким Теодор Темницький
став не з власної волі, відбувається через пізнання справжніх
цінностей людського буття, через прилучення до духовних джерел
пам`яті роду й народу. Отже, письменник інтерпретує біблійну
історію не на рівні фабули, а на рівні підтексту: „[...] я вже напевне
пізнав, що нікуди звідси не поїду, що я вже не марнотравний син,
котрому доводилося їсти свинячу їжу (свиняча їжа – це й була моя
служба на чужій землі, чужим людям, чужій, зрештою, державі), а
що я вже повернувся, а той батько, що зустрічав блудного сина,
можливо, і є оце дерево роду мого, що його пізнав у цьому склепі, а
заздрісливий брат блудного сина – це і є Іван Михайлович із його
різким відстороненням од роду, хоча й землі рідної він не покидав”
[3, с. 59]. Блудним сином герой-оповідач був не лише щодо свого
роду, а й відносно рідного народу. Промовистим у цьому сенсі є
епізод, у якому сліпий кобзар відмовляється співати для Теодора
Темницького, адже він – „пан”, „москаль”, а отже, не є сином
українського народу. Руйнування стіни між собою і своїм народом,
повернення до своїх національних витоків, як і повернення до свого
роду, відбувається через пізнання й дослідження історії народу
(„Історія Русів”), через усвідомлення причин його трагічної долі:
„[...] пани, тобто освічений, майновитий стан, вважаючи облудно,
що вони нічим не різняться від московитів, погналися за
московськими чинами та званнями, тим самим зневаживши і
згубивши свою Козацьку державу, відтак справді стали москалями,
але тільки вони, а не всі малороси, які їх виплюнули із себе, як
застряглу в горлі кістку і почали вважати за чужих [...]” [3, с. 217].
У формуванні ідейно-естетичної парадигми сімейної хроніки
„Тіні зникомі”, що властиво й багатьом іншим творам Валерія
Шевчука, важливу роль відіграє філософія Григорія Сковороди.
Провідне значення в усвідомленні власного призначення, у
досягненні духовної гармонії для Теодора Темницького мала
постать мандрівного філософа, з творами якого його знайомить
Василь Капніст. Ідея про пошук щастя не за горами й морями, а в
самому собі, на своїй рідній землі, яку Бог призначив кожному від
народження, проливає світло на справжні цінності людського
буття. Так, у світогляді героя викристалізовується уявлення про
щастя, сформоване на основі сковородинівської та біблійної
мудрості: „Воно не в маєтностях, не в ситій їжі, не в добрій одежі,
ані в гарному домі, а в чистому високому серці просвіченої,
розумної, вибраної людини, яка не стихіями живе, а творить із себе
справжню, духовну, тобто вивищену духом людину, а відтак
віднаходить і пізнає місію свою, адже кожна людина має для себе
те чи інше призначення, має до того чи іншого природження,
пізнати яке і здійснити – це і значить: не закопати таланта, про
якого вістив Христос” [3, с. 47]. Пізнавши своє призначення,
виконавши свою місію Теодор Темницький відтак позбувається
душевного сум’яття і здобуває мудрість серця, досягає духовної
гармонії („[...] щиродушно приймаю у душу мир, котрий вищий
будь-якого розуму...” [3, с. 300]).
Унікальність сімейної хроніки „Тіні зникомі” пояснюється
художнім синкретизмом на рівні форми й змісту, актуальністю
ідейного спрямування. Поліфонізм твору виявляється в
оригінальній жанровій конструкції – романі-хроніці, структурно-
семантичні особливості якої базовані на схемі дерева роду. Ідея
єдності й незнищенності нації й роду, втілена у символічних
концептах дому лісу, лісу дому, родового дерева, промовляє до
свідомості кожного. Відродження і збереження родової й
історичної пам`яті є обов’язком перед минулим і майбутнім, є
запорукою гармонії із самим собою та зі світом. Інтелектуально-
духовний потенціал, глибина епічного мислення Валерія Шевчука
дозволили сказати про це не декларативно й пафосно, а через
оригінальне образотворення та філософські узагальнення.
Література:
1. Літературознавча енциклопедія: У двох томах / Авт.-уклад.
Ю. І. Ковалів. – К.: ВЦ „Академія”, 2007. – Т. 2. – 2007. – 624 с.
2. Шевчук В. Муза Роксоланська: Українська література ХVІ–
ХVІІІ століть: У 2 кн. / Валерій Шевчук. – К.: Либідь, 2005. – Кн. 2.
Розвинене бароко. Пізнє бароко. – 2005. – 728 с.: іл.
3. Шевчук В. Тіні зникомі. Сімейна хроніка: Роман / Валерій
Шевчук. – К.: Темпора, 2002. – 304 с.: іл.
|