Фундаментальна наука і суспільний поступ

Основне призначення фундаментальної науки — встановлення закономірностей певних явищ і процесів, що відбуваються у природі і суспільстві, добування нового знання, пошук істини....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2007
Автори:	Мачулін, В.Ф., Баранський, П.І.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2007
Назва видання:	№2
Теми:	Статті та огляди
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/319
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Фундаментальна наука і суспільний поступ / В. Мачулін, П. Баранський // Вісн. НАН України. — 2007. — N 2. — С. 45-52. — Бібліогр.: 31 назв. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-319
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-3192008-03-04T12:00:12Z Фундаментальна наука і суспільний поступ Мачулін, В.Ф. Баранський, П.І. Статті та огляди Основне призначення фундаментальної науки — встановлення закономірностей певних явищ і процесів, що відбуваються у природі і суспільстві, добування нового знання, пошук істини. 2007 Article Фундаментальна наука і суспільний поступ / В. Мачулін, П. Баранський // Вісн. НАН України. — 2007. — N 2. — С. 45-52. — Бібліогр.: 31 назв. — укp. 0372-6436 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/319 uk №2 С. 45-52. Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Статті та огляди Статті та огляди
spellingShingle	Статті та огляди Статті та огляди Мачулін, В.Ф. Баранський, П.І. Фундаментальна наука і суспільний поступ №2
description	Основне призначення фундаментальної науки — встановлення закономірностей певних явищ і процесів, що відбуваються у природі і суспільстві, добування нового знання, пошук істини.
format	Article
author	Мачулін, В.Ф. Баранський, П.І.
author_facet	Мачулін, В.Ф. Баранський, П.І.
author_sort	Мачулін, В.Ф.
title	Фундаментальна наука і суспільний поступ
title_short	Фундаментальна наука і суспільний поступ
title_full	Фундаментальна наука і суспільний поступ
title_fullStr	Фундаментальна наука і суспільний поступ
title_full_unstemmed	Фундаментальна наука і суспільний поступ
title_sort	фундаментальна наука і суспільний поступ
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
publishDate	2007
topic_facet	Статті та огляди
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/319
citation_txt	Фундаментальна наука і суспільний поступ / В. Мачулін, П. Баранський // Вісн. НАН України. — 2007. — N 2. — С. 45-52. — Бібліогр.: 31 назв. — укp.
series	№2
work_keys_str_mv	AT mačulínvf fundamentalʹnanaukaísuspílʹnijpostup AT baransʹkijpí fundamentalʹnanaukaísuspílʹnijpostup
first_indexed	2025-07-02T04:06:21Z
last_indexed	2025-07-02T04:06:21Z
_version_	1836506605887160320
fulltext	ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 2 45 СТАТТI ТА ОГЛЯДИ Основне призначення фундаментальної науки — встановлення закономірностей певних явищ і процесів, що відбуваються у природі і суспільстві, добування ново- го знання, пошук істини. Експериментальне чи теоретичне відкриття веде, як правило, до нових пошуків, результатами яких згодом користуються інші галузі науки і техніки. Особливо яскраво це виявляється у царині фізики. Фізики мають повне право пишатися тим, що засадничі положення цієї науки стали основою всього природознавства — від астрономії і космонавтики до біології і медицини. Жодна галузь природознавства так не дивувала своїми відкриттями людське сус- пільство, як фізика ХХ століття. Справді, такі її досягнення, як освоєння внут- рішньоядерної енергії і космічного простору, відкриття транзисторного ефекту і лазерів, розшифрування структури ДНК були яскравими проявами людського генію. Вони мали епохальний вплив на життєдіяльність людської спільноти, поп- ри існуючі кордони між країнами і відмінності у їхньому суспільному устрої. Од- нак сьогодні шляхи використання наукових досягнень висувають перед ученими низку морально-етичних проблем. © МАЧУЛІН Володимир Федорович. Член-кореспондент НАН України. Директор Інституту фізики напів- провідників ім. В.Є. Лашкарьова НАН України. БАРАНСЬКИЙ Петро Іванович. Доктор фізико-математичних наук. Головний науковий співробітник цьо- го ж інституту (Київ). 2007. СПЕЦИФІКА ФУНДАМЕНТАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ Успіх наукового пошуку нині залежить не тільки від обдарованості і досвіду дослідників, а значною мірою — від рівня експериментального оснащення відповід- них лабораторій і бюджетних асигнувань. Тому варто детальніше спинитися на спе- цифіці наукових досліджень, особливо якщо йде ться про сучасні, далеко не дешеві фізичні чи фізико-технологічні експери- менти. Фундаментальний науковий пошук ха- рактеризується низкою особливостей. Це, зокрема, непередбачуваність результатів скла д них і досить дорогих дослідів; от- римання наукової інформації, яка, з по- гляду сучасників, а нерідко і самих авто- рів, сьогодні не становить ніякої практич- ної цінності, однак її ефект може виявити- ся через кілька десятиліть; технічні, тех нологічні труднощі, особливості харак- теру дослідників, — усе це істотно усклад- нює визначення пріоритетів, з якими без- посередньо по в’я зане своєчасне визнання результатів світовою науковою громад- ськістю, що супроводжується почесними В. МАЧУЛІН, П. БАРАНСЬКИЙ ФУНДАМЕНТАЛЬНА НАУКА І СУСПІЛЬНИЙ ПОСТУП 46 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 2 відзнаками — Нобелівськими, держав- ними, іменними академічними преміями тощо. Про демонструємо цю тезу кількома конкретними, але переконливими, на нашу думку, прикладами з історії науки. У листі до Сталіна від 1 грудня 1935 року академік Петро Леонідович Капіца писав [1] (цитуємо мовою оригіналу): «Научная работа, по-существу, всегда есть искания чего-нибудь нового в природе, того, что еще никто не знает и о чем можно только при- близительно догадываться чутьем. Поэто- му исход всякого нового опыта нельзя пред- видеть, и обычно из 10-ти отдельных опыт- ных исследований в лучшем случае удается одно. В работе нередко бывают полосы, когда в продолжение года или двух сплошные неуда- чи, делаешь только глупости и ошибки. Тог- да начинаешь терять веру в себя и надо больше усилия, чтобы не потерять настой- чивости и энтузиазма. Успех потом застав- ляет забыть обо всем». Тепер щодо планування сучасних фізич- них, фізико-технічних і суто технологіч- них (наприклад, з проблем космічного ма- теріалознавства) експериментів. І та об- ставина, що, на переконання академіка П.Л. Ка пі ци, результат будь-якого нового досліду не можна передбачити, звучить вельми підбадьорливо для недалекогляд- ного чиновника, у якого превалює спокус- ливе бажання якомога відчутніше зменши- ти фінансування науки. Йому абсолютно байдуже, що від цього держава вже завтра може зазнати набагато більших втрат, ніж виділені бюджетом кошти. І що особливо прикро: дії такого чиновника формально будуть ви правдані! На цей же шлях обме- ження фінансування науки урядовців орієнтує і та обставина, що практична при- надність фун даментального результату, як правило, одразу не очевидна. Адже сам Ре- зерфорд, котрий на початку ХХ ст., вивча- ючи розсіювання α-частинок на ядрах, від- крив структуру атома і зрозумів природу радіоактивності, навіть не здогадувався, що його досліди (щоправда, із запізненням майже на півстоліття) закладуть підвали- ни ядерної енергетики. І таких прикладів в історії науки досить багато. Наведемо ще один. З дослідів П.О. Черенкова (1932–1935 рр.) стало відомо, що під впливом γ-променів деякі розчини випромінюють слабке світ- ло, яке за своїми властивостями істотно відрізняється від звичайної люмінесценції. Це світіння (випромінювання Вавилова— Черенкова), як згодом з’ясувалося, є ви- промінюванням заряджених частинок (елек- тронів), що рухаються у розчині з швид- кістю, більшою за швидкість світла. Теорію такого дивного явища у 1937 р. роз ро- били І.Є. Тамм і І.М. Франк, а вже 1957-го І.Є. Тамму, І.М. Франку і П.О. Черенкову була присуджена Нобелівська премія з фі- зики — «за відкриття і пояснення ефекту Вавилова—Черенкова». У фізиці високих енергій та космічних променів широко ви- користовуються прилади, дія яких ґрун- тується на реєстрації випромінювання Ва- вилова—Черенкова від досліджуваних час- тинок. Та, мабуть, далеко не всі знають, що оз- начене випромінювання суто умоглядно передбачив ще 1888 року талановитий, але маловідомий англійський фізик і мате- матик О. Хевісайд (про це він сповістив у науковому журналі наступного року). Ши- рокому загалу фізиків це відомо з книги «Олівер Хевісайд» (М.: Наука, 1985), автор якої — видатний дослідник електромагніт- ного випромінювання (зокрема і ви про- мінювання Вавилова—Черенкова) доктор фізико-математичних наук Б.М. Болотов- ський [2]. Справа у тому, що О. Хе вісайд, як і інші геніальні англійські дослідники (М. Фарадей, Х. Деві і Д. Джоуль), не мав університетської освіти. Крім того, перед- бачення Хевісайда з’явилося у вигляді пуб- ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 2 47 лікації зовсім не на часі. Адже ще протягом багатьох десятиліть випромінювання за- ряду, який рівномірно рухається у середо- вищі (тобто випромінювання «негальмів- ного» типу), наука вважала неможливим і таке припущення, без будь-якого аналізу, просто відкидалося. А тому і передбачення Хевісайда у тогочасних наукових колах не сприймалося, вважалося хибним. А відсут- ність наукових обґрунтувань (вони з’я- вилися з великим запізненням) практично анулювала будь-які претензії Хевісайда на пріоритет і, власне, прирекла його на забут- тя впродовж багатьох років. Ще одним важливим чинником стабіль- ного розвитку науки є сприятливі умови для вільного обміну думками з дискусій- них проблем, цивілізоване сприйняття на- віть жорстких, але доброзичливо сформу- льованих і справедливих критичних су- джень. Саме створення творчої атмосфери вільних дискусій допомогло А. Ейнштей- ну, запрошеному за ініціативою М. Планка і В. Нернста до Німецької академії наук із патентного бюро Швейцарії, ввести у фізи- ку принципово нові уявлення про рух, про- стір і час. За допомогою цих уявлень звичайна ме- ханіка була перебудована в механіку, справедливу для довільно високих швид- костей, аж до максимально можливої, яка дорівнює швидкості поширення світла у вакуумі. А. Ейнштейн також показав, що в межах цих уявлень можна пов’язати між собою електродинаміку, оптику і механі- ку. Отримані результати забезпечили йо му подолання кризи того напряму, кот- рий розвивали Гельмгольц, Кірхгоф і сам Планк, чим Ейнштейн привів у захват ос- таннього [3]. Однак дискусія між автором теорії від- носності і М. Планком набула (вже у Ні- мецькій АН) особливої гостроти щодо вис- новку, який випливає з цієї теорії, — про можливість експериментального спостере- ження за низьких температур макроскопіч- них ефектів квантової природи. А. Ейн- штейн вважав, що вже відома (але ще не пояснена на той час) надпровідність деяких металів і є одним із таких ефектів. Окрім того, він стверджував, що за низьких тем- ператур має зникати і в’язкість рідини (та- кої, як рідкий Не), і виявлятися її над- плинність. З цими висновками А. Ейн- штейна М. Планк рішуче не погоджувався [3]. Але розвиток подій перманентно під- тверджував усі прогнози Ейнштейна (аж до зміни напрямку поширення світлового променя у полі гравітації), що тільки зміц- нювало творчу дружбу цих геніальних представників інтелектуальної еліти, без- межно відданих науці. НАПІВПРОВІДНИКИ І НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ПРОГРЕС Залишаючи розгляд частини дивних властивостей напівпровідників (і при- ладів, створюваних на їх основі) для науко- вих монографій і фахових журналів, оціни- ти роль фізики напівпровідників і напів- провідникового матеріалознавства для по- ступу людства можна навіть не напружуючи інтелекту. Так, відкриття транзисторного ефекту і промисловий випуск приладів, розроблених на його основі, привели до ре- волюційних змін світового масштабу у га- лузі радіотехніки, радіолокації і телебачен- ня. Ці зміни сталися за рекордно короткий проміжок часу і цілковито змінили конту- ри багатьох, пов’язаних з ними, галузей промисловості. Використання планарної технології для виготовлення інтегральних схем (ІС) на базі кремнію забезпечило передумови для глобальної мініатюризації напівпровідни- кових приладів (і їхніх комплексів у виг- ляді великих та надвеликих ІС), дало змо- гу створити компактні за розмірами і висо- коефективні ЕОМ. А це, в свою чергу, за- безпечило: 48 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 2 • бурхливий розвиток кібернетики [4]; • автоматизацію складних систем керуван- ня космічною технікою та освоєння кос- мічного простору [5]; • створення високоефективної системи між- народної комунікації (Інтернет) і розробку систем наддалекого зв’язку; • широку (або часткову) автоматизацію спе- ціалізованих виробництв; • перехід до освоєння гетероструктур, від- значених Нобелівською премією з фізи- ки за 2000 рік, прорив у лазерній техніці і техніці НВЧ, що детально описано в книзі нобелівського лауреата академіка РАН Жореса Івановича Алфьорова [6]. Цей, далеко не повний перелік найваж- ливіших досягнень науки, «чималою мі- рою, — на думку Ж.І. Алфьорова, — визна- чив технічний, технологічний і навіть со- ціальний прогрес людства у другій поло- вині ХХ століття». НАПІВПРОВІДНИКИ У МАЛІЙ І ВЕЛИКІЙ ЕНЕРГЕТИЦІ У деяких випадках незначна вага й ав- тономність джерел електроенергії є важливішими, ніж їхня потужність. Зок- рема, на космічних кораблях живлення всіх систем електроенергією забезпечує- ться напівпровідниковими (здебільшого кремнієвими) сонячними батареями. Незамінними виявилися напівпровідни- ки при створенні високоефективних і дов- готривалих у роботі термоелектроперетво- рювачів, коли необхідно теплову енергію перетворювати на електричну (за рахунок значних термоелектрорушійних сил, що виникають за відповідних умов у напівпро- відниках), або навпаки — електроенергію перетворювати на тепло чи холод, викорис- товуючи для цього ефект Пельтьє [7–10]. Ще більш відповідальним, на наш по гляд, є застосування напівпровідникових (зокре- ма кремнієвих) сенсорів у ядерній спектро- скопії [11], без якої немислима експлуатація будь-якого ядерного реактора. А велика енергетика ХХІ століття поки що орієн- тується на масштабне виробництво пере- довсім ядерної енергії. Широко використо- вуються напівпровідникові сенсори і в ін- ших галузях техніки і промисловості [12]. НАНОФІЗИКА ТА НАНОТЕХНОЛОГІЇ І ПРОБЛЕМИ НАПІВПРОВІДНИКОВОГО МАТЕРІАЛОЗНАВСТВА Відомо, що за просторового обмеження, розміром у кілька постійних криста- лічної ґратки, енергетичний спектр носіїв заряду квантується: виникає ефект розмір- ного квантування. 1D-розмірне кванту ван- ня досягається шляхом створення кванто- вих ям; 2D — за умови реалізації так зва- них квантових ниток (чи квантових дротів); 3Р-розмірне квантування виникає у «кван- товому ящику», який домовилися називати квантовою точкою. Актуальність цієї теми підтверджується появою добре відомих у фаховій літературі вітчизняних і зарубіж- них монографій. Історія розвитку дослі- джень у цій галузі висвітлена у праці [6] і загальновідомому огляді академіка РАН Ж.І. Алфьорова [13]. Але зі зменшенням розмірів електронних структур до рівня одиниць і десятків нано- метрів (нм) (тобто в наноструктурах) по- чинає різко зростати статистичний розкид їх параметрів [14], істотно виявляється не- однорідність у просторовому розподілі як речовини [15–20], так і механічних напру- жень [21–23] у їхніх межах. Раніше було показано, що лише в цент- ральній частині КТ або нанокластерів (нКЛ) атоми перебувають у положенні, яке відповідає об’ємному. А радіальне пе- реміщення від центру нКЛ до його пе- риферії монотонно наближатиме (за вели- чиною міжатомної взаємодії) атоми, які трапляються на цьому шляху, до власти- востей поверхневих [24]. З огляду на зазначені обставини автори праці [25] стверджують, що зі зміною сил ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 2 49 міжатомної взаємодії на шляху вказаного переміщення змінюватимуться за величи- ною і міжатомні відстані: від характерних для об’ємних атомів до суто поверхневих. Із цього випливає, що у нКЛ і КТ не існує, власне, параметра, котрий зазвичай назива- ють постійною кристалічної ґратки. Відсут- ність трансляційної симетрії диктує необ- хідність обґрунтування правомірності ви- користання зонної теорії у загальновжива- ному вигляді. Специфіка у структурі нКЛ і КТ, а також суттєві зміни їх компонентного складу на надзвичайно малих відстанях (співмір них або менших від борівських радіусів чи дов- жин електронних хвиль де-Бройля) при- зводять не тільки до утворення у на но- об’єктах гігантських неоднорідностей (див., наприклад, [26]), а й до координатної за- лежності ефективної маси [27]. Ці обстави- ни, стверджують автори роботи [25], спо- нукають до обґрунтування правомірності використання як загальновживаного для звичайних умов рівняння Больцмана при теоретичному розгляді кінетичних явищ, так і самого методу ефективної маси. Крім того, аналізуючи електрофізичні, оптичні та інші явища, які розвиваються у на но- об’єктах, слід враховувати не тільки особ- ливості внутрішньої структури (беручи до уваги, звичайно, специфіку потенціального бар’єра, що їх оточує), а й особливості їх- ньої геометричної форми. Вона, як прави- ло, поки що (через технологічні труднощі) характеризується зовсім небажаною стро- катістю і високим рівнем порушень. А про тотожність КТ, нКЛ й окремих елементів надґраток говорити вже не доводиться. ВЗАЄМОДІЯ ЛЮДИНИ З НАВКОЛИШНІМ СЕРЕДОВИЩЕМ Коли хтось звинувачує фізиків у тому, що вони прирекли людство на за- гибель, створивши смертоносну атомну зброю, то цим добродіям слід нагадати не- спростовні факти. Країни антигітлерівської коаліції змушені були розробляти цю страшну зброю, знаючи, що перші дані про поділ ядер урану нейтронами отримали саме німецькі вчені О. Ган і Ф. Штрасман ще до війни, у 1938 році. За ці досягнення О. Ган, перебуваючи в роки Другої світової війни в Англії, був удостоєний Нобелів- ської премії з хімії (1944 р.). І саме під час війни вчені Німеччини широким фронтом розгорнули роботи зі створення атомної зброї. Та, на щастя, ті, від кого залежить ви- користання цієї згубної зброї масового зни- щення, на варварських і нічим не виправ- даних бомбардуваннях Хіросіми і Нагасакі переконалися в тому, що вона не може бути засобом для розв’язання міжнародних кон- фліктів. Особливо з урахуванням перена- сичених ядерними зарядами арсеналів най- більших держав світу і великої кількості атомних електростанцій, кожна з яких, за умов ядерної війни, може стати новим Чор- нобилем. У цьому зв’язку варто нагадати фрагменти розмови більш ніж 20-річної давнини академіка РАН Ж.І. Алфьорова з колишнім міністром оборони США Робер- том Макнамарою, що працював тоді в уряді Кенеді. Цитуємо за книгою Жореса Івано- вича «Физика и жизнь»: «Однажды он мне сказал: «Жорес, одну вещь нужно понимать четко. В 1962 г., когда разразился Кариб- ский кризис, соотношение ядерных боеголо- вок США и Советского Союза было 17:1. И я считал, что это уже паритет, потому что вашей 1/17 части было совершенно доста- точно для того, чтобы от Соединенных Штатов и от нашей планеты не осталось «мокрого места...» [6]. Так ось чому світ уже понад 60 років живе без тотальної (ядерної) війни! Але сама наявність ядер- них арсеналів у кількох країнах (з ураху- ванням різних випадковостей) є страшною загрозою для існування нашої планети. Саме тому світова прогресивна громад- ськість, і передусім наукова спільнота, має 50 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 2 неухильно боротися за повне знищення ядерної і термоядерної зброї. Доречно нагадати застереження Бер- нарда Лауна й академіка Є.І. Чазова — спів- голів міжнародного руху «Лікарі світу за відвернення ядерної війни», організовано- го ще в 1980 р.: «Її (ядерну зброю) не мож- на використати, не спричинивши загальної катастрофи» [28]. Хочеться висловити впевненість у тому, що слова, викарбувані на пам’ятнику жертвам Хіросіми: «Спіть спокійно, помилка більше не повториться», людство завжди сприйматиме як звернен- ня мертвих до живих із закликом до гуман- ності помислів, поміркованості і розсудли- вості дій. Детальнішу інформацію з цих питань можна знайти, наприклад, у збірниках праць [29, 30]. Другою загрозою для людства (за по- рядком розгляду, а не актуальністю) є екологічна криза, спричинена науково- тех ніч ним прогресом й антропотехноген- ним навантаженням на навколишнє при- родне середовище. Справді, протягом три валого періоду людство вважало при- родні ресурси невичерпними, а зовніш нє середовище — вічно придатним до жит- тя. Але після майже двохсотлітньої ей- форії, породженої антропоцентричною парадигмою, уявленнями про всемогут- ність науково-технічних можливостей, людство опинилося на краю прірви. Де- градація дов кілля під пресингом бурхли- вого розвитку виробництва набуває за- грозливих масштабів, а запаси деяких ко- рисних копалин й енергоносіїв на по- межів’ї ХХ–ХХІ століть виявилися ледь не повністю вичерпаними. Тобто руйнів- ний вплив людини на природне середови- ще досяг планетарних вимірів. Орієнтую- чи людство на забезпечення енергетичних потреб за рахунок атомної енергії, не слід забувати про відсутність ще й досі ефек- тивних і надійних методів нейтралізації (поховання) радіоактивних відходів. Од- ним із вірогідних альтернативних джерел енергії, на думку вчених, можуть бути у майбутньому напівпровідникові перетво- рювачі світлової енергії Сонця безпосе- редньо на електричну. З другого боку, якщо припустити, що проблеми енергетики зусиллями вчених і інженерів будуть розв’язані, натомість по- стануть інші. Зокрема, це неминучий (і вже не такий далекий) дефіцит питної води, істотне порушення складу атмосфе- ри Землі внаслідок прогресуючого вико- ристання кисню (як окиснювача) металур- гійною, хімічною й іншими галузями про- мисловості, наземним і повітряним транс- портом, запусків супутників і космічних кораблів тощо. Колосальні і безповоротні втрати атмосферного кисню вже не змо- жуть відновити ліси, нещадно знищувані урбанізованим суспільством під забудову міст і селищ, прокладання шляхів. Здавалося б, що суспільство, яке володіє безмежними запасами енергії (а ми це вже припустили), зможе легко впоратися із за- значеними проблемами, опріснюючи соло- ну воду морів і океанів, розгортаючи мере- жу хімічних виробництв, які генерують у потрібних кількостях кисень і збагачують ним атмосферу. Але на цьому шляху люд- ство підстерігає інша проблема: необхід- ність зниження, а не зростання енергоспо- живання, отже, вилучення з промислової сфери енергоємних виробництв — щоб за- побігти явищам зміни клімату планети [30]. Адже відомо, що підвищення темпе- ратури нав колишнього середовища у гло- бальному масштабі лише на кілька гра- дусів загрожує таненням льодовиків (і льодових айсбергів) у відповідних широ- тах з неконтрольованим підняттям рівня води в морях і океанах. Окрім того, дисти- льована вода ще не придатна для пиття. Після дистиляції морської води потрібно коригувати її сольовий склад введенням ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 2 51 до неї солей жорсткості (тобто солей каль- цію, магнію, натрію і калію), а також ін- ших елементів, необхідних для нормаль- ної життєдіяльності людського організму. Так що стосовно цієї складної проблеми можна разом з академіком НАН України В.В. Гончаруком констатувати, що поверх- неві води «хворі» (тут порушені процеси самоочищення). Так само, як і суспільство, яке сьогодні не здатне знайти колективні рішення, щоб досягти збалансованості між економічним зростанням, соціальним по- ступом й охороною навколишнього сере- довища — основними компонентами про- цесу стійкого розвитку цивілізації [31]. Названі проблеми (і наслідки, які випли- вають з них) комплексні, розв’язувати їх доведеться об’єднаними зусиллями світо- вої наукової спільноти. І тут без нових на- працювань у галузі напівпровідників, твер- дотільної електроніки, високотемператур- ної надпровідності, ЕОМ надвисокої швид- кодії не обійтися. «Усе, що створило людство, воно створи- ло завдяки науці» [6]. Добре, коли б ці сло- ва академіка РАН Ж.І. Алфьорова усвідо- мили також і ті, від кого безпосередньо (пе- редовсім фінансово) залежить розвиток нау ки, а отже, тісно пов’язаний з нею су- спільний поступ і виживання людської цивілізації. 1. Капица П.Л. Письма о науке (1930—1980 гг.). — М.: Моск. рабочий, 1989. — 400 с. 2. Болотовский Б.М. Оливер Хевисайд. — М.: Наука, 1985. — 256 с. 3. Кларе Г. Революционер физики // Наука и жизнь. — 1979. — № 9. — С. 37— 45. 4. Глушков В.М. Кибернетика. Вопросы теории и практики. — М.: Наука, 1986. — 478 с. 5. Космос: технологии, материаловедение, кон струк- ции/ Под ред. акад. Б.Е. Патона. — Киев: ИЭС им. Е.О. Патона НАН Украины, 2000. — 527 с. 6. Алферов Ж.И. Физика и жизнь. — Спб.: Наука, 2000. — 255 с. 7. Анатычук Л.И. Термоэлементы и тер мо элек т- рические устройства (справочник). — Киев: Наук. думка, 1979. — 767 с. 8. Баранский П.И., Буда И.С., Савяк В.В. Тер мо- электрические и термомагнитные явления в многодолинных полупроводниках. — Киев: Наук. думка, 1992. — 269 с. 9. Anatychuk L.I. Physics of Thermoelectricity. V. 1. — Kyiv. — Chernivtsi: Institute of Thermoelectricity, 1998. — 376 p. 10. Анатычук Л.И. Термоэлектрические пре об ра зо- ватели энергии. Термоэлементы, элементная база термоэлектричества. — Киев—Черновцы: Ин-т термоэлектричества, 2003. — 376 с. 11. Khivrich V.I., Varentsov M.D., Litovchenko P.G. et al. High Purity Silicon as a Basic Material For Ma- nufacturing of Radiation Detectors and Integral Neutron Radiation Dosimeters // IEEE Trans. on Nuc. Sci. — 1996. — V. 43, 6. — P. 2687—2692. 12. Байцар Р.І., Варшава С.С. Напівпровіднико- ві мік росенсори. — Львів: Вид-во ЛвЦНТЕІ, 2001. — 290 с. 13. Алферов Ж.И. История и будущее по лу про- водниковых гетероструктур // ФТП. — 1998. — Т. 32, 1. — С. 3—18. 14. Драгунов В.П., Неизвестный И.Г., Гридчин В.А. Основы наноэлектроники. — Новосибирск: Центр интеграции, 2000. — 331 c. 15. Блонский И.В., Бродин М.С., Вахнин А.Ю. и др. Влияние неоднородности структуры на люминесцентные свойства кремниевых на но- кристаллов // Физика низких температур. — 2002. — Т. 28. — № 8—9. — С. 978—987. 16. Блонский И.В. Отображения размерности сре- ды в процессах локализации электронных возбуждений // Наносистеми, наноматеріали, нанотехнології. — 2003.— Т. 1, 2. — С. 383—426. 17. Стрельчук В.В., Кладько В.П., Валах М.Я., Мачу- лін В.Ф. та ін. Дослідження самоіндукованих квантових точок // Наносистеми, наноматеріали, нанотехнології. — 2003. — Т. 1, 1. — С. 309—327. 18. Blonskyy I.V., Kadan V.M., Kadashchuk A.K., Vakh - nin A.Yu. et al. New Mechanism of Charge Car- ri ers Localization in silicon Nanowires // Phys. Low — Dim. Struct. — 2003. — V. 7—8. — P. 25— 34. 19. Liu N., Tersoff J., Baklenov O., Holmes A.L. et al. Nonuniform Composition Profile in In0.5Ga0.5As Alloy Quantum Dots // Phys. Rev. Lett. — 2000. — V. 84, 2. — Р. 334 (4). 20. Rosenauer A., Gerthsen D., Van Dyck D. et al. Qu- an tification of segregation and mass transport in InxGa1-xAs/GaAs Stranski — Krastanow layers // Phys. Rev.B. — 2001. — V. 64. — P. 245334 (15). 21. Chen Y., Washburg J. Structural Transition in Lar- ge — Lattice — Mismatch Heteroepitaxy/ / Phys. Rev. Lett. — 1996. — V. 77, 19. — P. 4046—4049. 22. Qianghna Xie, Chen P., Madhukar A. InAs island — induced — strain driven adatom migration during 52 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 2 GaAs overlayer growth // Appl. phys. Lett. — 1994. — V. 65, 16. — P. 2051—2053. 23. Migliorato M.A., Cullis A.G., Fearn M. et. al. Atomis tic Simulation of strain relaxation in InxGa1-xAs/GaAs quantum dots with nonuniform compositi on // Phys. Rev.B. — 2002. — V. 65, 11. — P. 11531(5). 24. Дункан М.А., Роувей Д.Х. Микрокластеры // В мире науки. — 1990. — № 2. — С. 46—52. 25. Baranskii P.I., Gaidar G.P. Surprises of the super- high gradients of the physical parameters in the nanometer objects (QD, QW and SL — types) for nanophy sics and nanotechnology // Physics of Electronic Materials. 2nd International Conference Proceedings. — Kaluga, Russia, May 24—27, 2005. — P. 6—9. 26. Kegel I., Metzger T.H., Lorke A. et. al. Nanometr — Scale Resolution of Strain and Interdiffusion in self — Assembled InAs/GaAs Quantum Dots // Phys. Rev. Lett. — 2000. — V. 85, 8. — Р. 1694— 1697. 27. Volkov V.A., Tachtamirov E.E. Dynamic of electrons with space dependence mass and effective mass method for semiconductor heterostructures // Us- pechi Fiz. Nauk. — 1997. — V. 167, 10. — P. 1123— 1127. 28. Лаун. Б., Чазов Е.И. Всемирное движение вра- чей / Наука и человечество. — М.: Знание, 1985. — С. 9—17. 29. Ученые против войны. — М.: Молодая гвардия, 1984. — 191 с. 30. Ситник К., Багнюк В. Глобальне потепління: вне сок атомної енергетики // Вісн. НАН Украї - ни. — 2005. — № 6. — С. 3—16. 31. Гончарук В.В. Вода: проблемы устойчивого развития цивилизации в ХХІ веке // Химия и технология воды. — 2004. — Т. 26, 1. — С. 3—25. Після тисячоліть існування виробництва суто матеріального характеру наприкінці ХХ століття людство почало переорієнтовуватися на новий, ін- телектуально-інформаційний шлях розвитку, формувати економіку знань — джерело економічного і соціального поступу. Тобто у сучасному світі ціну кінцевої продукції дедалі менше визначає вартість матеріалу, натомість у ній зростає інтелектуальна складова. Нині головним джерелом багатства суспільства, нації стають знання, інтелект, завдяки яким додана вартість виникає у процесі генерування і використання нових ідей, нестандартних рішень і технологій. Тільки створення вартості у знаннємісткій еконо- міці може сприяти підвищенню конкурентоспроможності вироблюваного продукту. В цьому контексті значно зростає роль інтелектуально-твор- чої праці науковців, конструкторів, програмістів, інженерів тощо. Отже, створення вартості в економіці знань пов’язане з радикальними змінами у суспільстві та моделях ведення підприємницької діяльності. Автори статті аналізують ситуацію в Україні щодо розбудови еконо- міки знань, пропонують шляхи розв’язання проблем у процесі переорієнта- ції виробництва від матеріального до інноваційно-інтелектуального спря- мування. © ПОПЛАВСЬКА Жанна Василівна. Доктор економічних наук. Професор Національного університету «Львівська політехніка». ПОПЛАВСЬКИЙ Василь Григорович. Доктор економічних наук. Професор Львівського державного аграр- ного університету. 2007. Ж. ПОПЛАВСЬКА, В. ПОПЛАВСЬКИЙ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ ЕКОНОМІКИ ЗНАНЬ

Фундаментальна наука і суспільний поступ

Репозитарії

Схожі ресурси