Тяжка, трагічна і славетна історія Одеського водного (до 80-річного ювілею)
У статті подається історичний нарис про перший в СРСР і в Україні вищий інженерний навчальний заклад морського профілю — ОНМУ, який у 2010 р. відзначатиме свій 80-річний ювілей....
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2009
|
| Назва видання: | Краєзнавство |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31928 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Тяжка, трагічна і славетна історія Одеського водного (до 80-річного ювілею) / М. Михайлуца // Краєзнавство. — 2009. — № 3-4. — С. 328-333. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-31928 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-319282013-02-13T03:26:56Z Тяжка, трагічна і славетна історія Одеського водного (до 80-річного ювілею) Михайлуца, М. Наукова інформація У статті подається історичний нарис про перший в СРСР і в Україні вищий інженерний навчальний заклад морського профілю — ОНМУ, який у 2010 р. відзначатиме свій 80-річний ювілей. В статье подается исторический очерк о первом в СССР и Украине высшем инженерном учебном заведении морского профиля — ОНМУ, который в 2010 г. будет отмечать свой 80-летний юбилей. In the article is shown a historic sketch about high educational institution of offshore profile, which was the first in the USSR and Ukraine — ONMU, which in 2010 will celebrate its 80-s anniversary. 2009 Article Тяжка, трагічна і славетна історія Одеського водного (до 80-річного ювілею) / М. Михайлуца // Краєзнавство. — 2009. — № 3-4. — С. 328-333. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31928 378.665 (477.74) uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Наукова інформація Наукова інформація |
| spellingShingle |
Наукова інформація Наукова інформація Михайлуца, М. Тяжка, трагічна і славетна історія Одеського водного (до 80-річного ювілею) Краєзнавство |
| description |
У статті подається історичний нарис про перший в СРСР і в Україні вищий інженерний навчальний заклад морського профілю — ОНМУ, який у 2010 р. відзначатиме свій 80-річний ювілей. |
| format |
Article |
| author |
Михайлуца, М. |
| author_facet |
Михайлуца, М. |
| author_sort |
Михайлуца, М. |
| title |
Тяжка, трагічна і славетна історія Одеського водного (до 80-річного ювілею) |
| title_short |
Тяжка, трагічна і славетна історія Одеського водного (до 80-річного ювілею) |
| title_full |
Тяжка, трагічна і славетна історія Одеського водного (до 80-річного ювілею) |
| title_fullStr |
Тяжка, трагічна і славетна історія Одеського водного (до 80-річного ювілею) |
| title_full_unstemmed |
Тяжка, трагічна і славетна історія Одеського водного (до 80-річного ювілею) |
| title_sort |
тяжка, трагічна і славетна історія одеського водного (до 80-річного ювілею) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Наукова інформація |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31928 |
| citation_txt |
Тяжка, трагічна і славетна історія Одеського водного (до 80-річного ювілею) / М. Михайлуца // Краєзнавство. — 2009. — № 3-4. — С. 328-333. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
| series |
Краєзнавство |
| work_keys_str_mv |
AT mihajlucam tâžkatragíčnaíslavetnaístoríâodesʹkogovodnogodo80ríčnogoûvíleû |
| first_indexed |
2025-07-03T12:25:16Z |
| last_indexed |
2025-07-03T12:25:16Z |
| _version_ |
1836628591855534080 |
| fulltext |
327
ХI
НАУКОВА
ІНФОРМАЦІЯ
328
Краєзнавство 3–4 2009
УДК 378.665 (477.74)
Микола Михайлуца (м. Одеса)
ТЯЖКА, ТРАГІЧНА І СЛАВЕТНА ІСТОРІЯ
ОДЕСЬКОГО ВОДНОГО (до 80-річного ювілею)
У статті подається історичний нарис про перший в СРСР і в Україні вищий інженерний
навчальний заклад морського профілю — ОНМУ, який у 2010 р. відзначатиме свій 80-річний
ювілей.
Ключові слова: ОІІВТ, ОНМУ, ювілей, університет, морська освіта.
Вже 80 років з часу заснування Одеський
національний морський університет (ОНМУ)
залишається єдиним у своєму призначенні,
організаційній структурі, багатотрудній і сла-
ветній історії, витвореній її викладачами й
випускниками. Цей вищий навчальний за-
клад залишається й до сьогодні більше мало-
знаним в самій Україні, аніж за її межами. Іс-
торії заснування ОІІВТ-ОНМУ присвячено
лише кілька публікацій, для яких був прита-
манний хронікально-репрезентативний, аніж
науково-історичний підхід1. Однак, попри не-
значний вік у порівнянні з відомими націо-
нальними вишами, його місце саме в шерезі
не тільки перших фундаторів інженерно-
морської освіти, а й морегосподарської галузі
загалом.
Власне, завданням нашого нарису є виве-
дення основних історичних етапів, які прой-
шов колектив кількох поколінь вчених і спів-
робітників ОІІВТ-ОНМУ, людей, які просла-
вили цей заклад, ототожнювали себе з ним.
Історія заснування. Потреби народного
господарства СРСР і Радянської України,
викликані бурхливим розвитком мережі вод-
ного (річкового й морського) транспорту,
внутрішніх і зовнішніх вантажоперевезень
тощо, зумовили необхідність утворення Одесь-
кого інституту водного транспорту (далі —
ОІВТ, ОІІВТ, ОІІМФ, ОНМУ). Рішення про
його заснування в Україні спершу було прий-
нято 9 січня 1930 р. конференцією Народного
комісаріату шляхів сполучень (далі — НКШС)
УСРР. Згодом конкретніше цим питанням
опікувалася спеціальна нарада, яка відбулася
13 квітня 1930 року. Серед учасників наради,
які, власне, й стали фундаторами “Водного”
(так інститут найменували в народі, й до сьо-
годні ця традиція зберігається) були: голова
Центрального управління кадрами НКШС Ко-
робов, секретар партійного комітету Лях, го-
лова районної профспілки водників Тралов,
директор Одеського політехнічного інституту
Розенфельд, завідувачі відділень суднобудів-
ного факультету ОПІ Дишкант і Ніколаі, а та-
кож професори Лаптєв, Найдьонов та секре-
тар Гавриленко2.
Результатом підготовчої роботи було намі-
чено створення на базі суднобудівного факуль-
тету ОПІ Одеського інституту водного транс-
порту, який мав би спочатку три факультети:
судномеханічний, гідротехнічний та експлуа-
таційний. Оголошення про набір студентів до
утвореного закладу було подано з 20 квітня, а
навчальний процес планувалося розпочати з
15 травня того ж року. Після вирішення пи-
тань розподілу навчальних корпусів і лабора-
торій було видано постанову РНК УСРР від 12
червня 1930 р. за підписом голови уряду
В. Чубаря про утворення ОІВТу. Новий нав-
чальний заклад було розташовано у колишній
дореволюційній триповерховій споруді Інсти-
туту шляхетних дівчат, збудованій 1859 року
за проектом архітектора А. Шашина. З одесь-
кої політехніки до ОІВТу були переведені сту-
денти старших курсів відповідних спеціаль-
ностей, а наприкінці 1930 р. утворені ще еко-
номічний та кораблебудівний факультети.
Інститут підпорядковувався НКШС республі-
ки. На час відкриття на 5 факультетах ОІВТу
навчалося понад 1600 студентів.
Першим директором інституту з листопада
1930 року було призначено Василя Степано-
вича Дишканта3, за плечима якого був неаби-
який життєвий досвід. Ще навчаючись 1904–
1908 рр. у Одеському міському реальному
училищі, він плавав кочегаром, а згодом і ма-
шиністом на суднах Східно-Азійського судно-
плавного товариства. З 1908 р. 20-річним
юнаком В. Дишкант відбував службу на війсь-
кових кораблях Чорноморського флоту Росій-
ської імперії. За деякими свідченнями він
329
служив матросом на імператорській яхті
“Штандарт”, за що й був нагороджений сріб-
ним годинником самою імператрицею Марією
Федорівною4. Всю імперіалістичну війну Диш-
кант служив на Балтиці. Після війни працю-
вав слюсарем у Русько-Балтійському товарис-
тві м. Ревель (з 1917 р. — м. Таллінн, Ес-
тонія), а з переїздом до Одеси служив у
судноремонтних майстернях ім. Чижикова в
Одеському порту. Упродовж десятка років
обіймав посади від розпорядника до завідува-
ча майстерень, працював начальником школи
плавскладу, а з лютого 1930 р. — деканом в
ОПІ, з червня до листопада того ж року був
призначений на посаду директора Водного ін-
ституту, на якій пробув лише півроку.
Як і інші інститути Одеси, ОІВТ не зали-
шався осторонь процесів українізації. Однак
через відмову студентів-вихідців з Москви та
Ростова-на-Дону навчатися українською
В. С. Дишканта було “ошельмовано” у пресі й
на засіданнях різного роду комітетів, зборів
тощо. Півтора місяці поспіль, у листопаді
1930 р., не розібравшись у ситуації, рішенням
партійних органів В. Дишканта звільнили з
посади директора ОІІВТу з висновком — “за
опортуністичну протидію впровадженню ук-
раїнізації”5. Щоправда, у 1934 р. під час так
званої партійної “чистки”, ідеологічне забарв-
лення було замінено записом: “…за не-
спроможність впровадити українізацію”.
З березня 1932 до вересня 1936 р. інститут
очолив 28-річний Михайло Дмитрович Деми-
дов6, який організовував роботу із повною від-
дачею й ентузіазмом. Попри складні умови в
колективі, особливо в 1932–1933 рр., коли
потрібно було майже заново створювати інсти-
тут після його розвалу за директора-попере-
дника, М. Демидов працював до пізнього вечо-
ра, часто беручи участь у різноманітних про-
ектах союзного та республіканського
значення. Не маючи надійних і довірених по-
мічників (слід пам’ятати про час “вишукуван-
ня відьом” та суцільну підозріливість у сус-
пільстві), він зумів непогано організувати
академічну та господарську роботу. Уже
1934 р. інститут неможливо було впізнати —
то була кузня, де готували кадри для морсько-
го флоту. Цікавим є факт: наказом наркомво-
ду від 1934 року за зразкову організацію робо-
ти ОІІВТу директор Демидов був нагороджений
легковим автомобілем “Ford”.
У цей час була зорганізована колосальна
науково-дослідницька робота, яка зосереджу-
валася біля Науково-дослідного інституту ас-
пірантури (НДІА). 1934 р. було запущено в ро-
боту дослідницький басейн, два роки поспіль
утворені лабораторії: зварювання, хімічна,
рентгеноскопічна, електротехнічна, гідрав-
лічна, теплотехнічна та інші. Загалом було
утворено два десятки дослідницьких і нав-
чальних лабораторій, які очолювали видатні
вчені. Серед них: професор Г. К. Суслов —
провідний фахівець в галузі механіки; 22-річ-
ний професор Ф. Р. Гантмахер — теоретик ре-
активних снарядів, лауреат Державної премії;
професор Г. Бекк — учень і послідовник відо-
мого вченого Нільса Бора; професор Г. Є. Пав-
ленко — видатний фахівець в галузі теорії й
архітектури корабля, згодом академік АН Ук-
раїни; члени-кореспонденти АН УРСР
М. Г. Чеботарьов і М. Г. Крейн та ін. Загалом
у передвоєнні роки інститут виконав біля
1 тис. наукових проектів і розробок.
Трагічними видалися роки “великого теро-
ру”, який не обійшов стороною колектив
ОІІВТу. Першого директора інституту В. С. Ди-
шканта (згодом начальника Одеського регіст-
ру, начальника механічно-суднової служби
Чорноморського морського пароплавства) за-
судили у листопаді 1937 р. до 15 років таборів
з позбавленням громадянських прав на 5
років7. “За повну втрату класової пильності” у
тому ж році за ст. 54–10 і 54–11 КК УРСР було
засуджено до 20 років виправно-трудових та-
борів (ВТТ) директора М. Д. Демидова8. Разом
із ним, очевидно, щоб сфабрикувати організа-
цію, були ув’язнені й ті, хто працював або нав-
чався в роки директорства Де мидова. Загалом
у репресивні лещата попало біля 30 осіб9, а
саме: заступник начальника ЧМП Вай-
нер І. А., секретар партійного комітету водно-
го інституту Богомолов С. З., професор Де-
Метц М. Г., доцент Нєізвєстний Г. В., викла-
дачі Морозов П. Т., Ісакович А. С., аспіранти
Труш Ф. І., Дацьковський С. Ю., Калюж-
ний О., Тененгольц А., Збрижар В., Берла-
га М. Я., Мішин М. І. Останній — герой гро-
мадянської війни, командир 21 панцирного
загону самокатників, проливав кров за “чер-
воних” у 1919 р., був нагороджений орденом
Червоного прапора за № 1240. Та що там Мі-
шин, коли “сталінська гільйотина” нищила
найближчих до вождя людей!
Війна. Початок війни був сприйнятий
викладачами і студентами інституту з вели-
чезним проявом самопожертви, бажанням
скоріше записатися на фронт в діючу армію.
330
Краєзнавство 3–4 2009
Часом виступи на мітингах та зборах були
позбавлені усвідомлення реалій трагедії воєн-
ного часу. Коли нависла загроза оточення Оде-
си, при інституті було утворено роту винищу-
вального батальйону, якою командував викла-
дач В. Ф. Кравчук. А в тяжкі дні оборони,
коли втрати кадрових дивізій захисників Оде-
си сягнули 30 % особового складу, 700 спів-
робітників і студентів інституту записалися в
дивізію народного ополчення10. Серед них
були Я. Белаковський, С. Каменський, Є. Кар-
пенко, В. Загорученко та інші. В оточеній
Одесі, щоб врятувати життя поранених черво-
ноармійців і червонофлотців, 234 студенти
ОІІВТу стали донорами. Серед десятків дівчат,
які, пройшовши курси сандружинниць та ме-
дичних сестер, пішли на передову, були Ано-
сова, Ревенко, Бурзак, Спісовська, Вичлинсь-
ка. Студенти брали участь у ритті окопів і
траншей на підступах до Одеси (біля ст. Виго-
да), у створенні барикад на випадок вуличних
боїв, з потроєною енергією працювали у пор-
ту, евакуюючи населення, обладнання та
культурні цінності. У 1941 р. 45 студентів за
прискореним планом (до 3 годин ночі!) захи-
щали дипломні проекти і на ранок дипломова-
ними інженерами були направлені на фронт.
За розпорядженням наркомату морського
транспорту інститут було заплановано еваку-
ювати до Ростова-на-Дону, а згодом до Махач-
кали. На початку серпня 1941 р. розпочалася
важка і довга дорога на Схід, яка тривала біль-
ше двох місяців. Після нелегких випробу-
вань — організаційних, побутових, кліматич-
них та моральних, кінцевим пунктом призна-
чення виявився Самарканд. На опаленій
сонцем узбецькій землі ОІІВТ, очолюваний
директором В. Д. Земсковим, виконує головне
своє завдання — готує інженерно-експлуата-
ційні кадри, котрі так потребував фронт. На-
були змін навчальні плани, практикуми, нау-
ково-дослідні теми. Перший воєнний випуск
було здійснено навесні 1942 р. — 150 осіб, з
яких 40 були направлені в Академію мотори-
зації та механізації РСЧА, решта поповнили
кадри морського флоту11. Поряд з навчанням
студенти інституту працювали на промисло-
вих підприємствах (здійснювали монтаж об-
ладнання на шовкопрядильній та шовкотка-
цькій фабриках). Влітку 1942 р. 50 студентів
разом з проф. Я. Л. Левінсоном, доц. Я. З. Ка-
завчинським, доц. А. І. Красотовим працюва-
ли на збиранні врожаю на колгоспних полях
Самаркандської області та будували цукровий
завод. Зароблені кошти молоді патріоти вно-
сили у воєнні фонди на будівництво танкових
колон, авіаескадрилій тощо. До фондів роби-
ли внески навіть ті студенти, які не отримува-
ли стипендії.
Славно виборювали перемогу випускники
інституту на ратному полі. Серед прикладів
звитяжної боротьби з ворогом виділяються ге-
роїчні вчинки О. О. Кривошапкіна — праців-
ника Ленінградського порту, Г. М. Паламар-
чука — командира загону торпедних катерів
Північного флоту, К. Ф. Ольшанського — ко-
мандира десанту морської піхоти, М. Гефта —
розвідника і члена підпільно-диверсійної гру-
пи на Одеському судноремонтному заводі. Усі
вони нагороджені Зірками Героя.
Визволення Одеси військами 3-го Українсь-
кого фронту зробило можливим повернення до
рідного міста евакуйованих викладачів та сту-
дентів ОІІВТу (з 1944 р. його перейменовано в
Одеський інститут інженерів морського флоту
(ОІІМФ). На плечі й студентів-водників ліг
тяжкий тягар відбудови Одеського порту, при-
чалів, судноремонтних заводів тощо. У цій
справі брали участь біля 10 тисяч молодих лю-
дей, серед них були й студенти водного, які
відпрацьовували по 20, 30, 40 годин. Студент-
ські бригади і академічні групи відправлялися
на село для збирання врожаю й скиртування
сіна, відвантажування зерна у тил і на фронт.
Шефство над шпиталем № 3923, забезпечення
його меблями, білизною, книжками та інши-
ми речами було турботою студентів інституту
про поранених фронтовиків. Серед 11,3 млн.
руб., зібраних наприкінці 1944 року молоддю
Одещини на будівництво торпедних катерів
“Одеський комсомолець”, були кошти, внесені
студентами і викладачами ОІІМФу.
Інститут поступово входив у повоєнне жит-
тя. Восени 1944 р. розпочалися заняття, і до
лекторських кафедр повернулися професори
та доценти: В. Лаптєв, П. Миняєв, Б. Ніколаі,
Г. Павленко, Т. Ковальов, В. Твердий, А. Ста-
росельський та інші. В інституті продовжили
навчання 615 студентів з першого до третього
курсів. Професорсько-викладацький корпус
становив 104 особи, з них 6 професорів і 33
кандидати наук. Гіркий біль втрат, який за-
лишила війна, поступово лікувався часом.
Роки відбудови. Повоєнні роки знаменува-
лися відбудовою і розвитком транспортної ме-
режі країни, будівництва суднобудівних і суд-
норемонтних заводів, портів, які мали коло-
сальну потребу в кадрах, що й визначило
331
місце і роль ОІІМФу у підготовці якісних фа-
хівців морської та берегової кваліфікації.
Наказом наркома від 6 жовтня 1944 р. за-
ступника директора інституту в евакуації
О. В. Будницького було призначено директо-
ром інституту, на цій посаді він пропрацював
до кінця серпня 1950 р. Будучи першим ди-
ректором з науковим ступенем кандидата тех-
нічних наук, він брав участь у багатьох оригі-
нальних проектах. Серед них: створення 1-го
радянського лайнера, спроектованого на замо-
влення Наркомводу, за який автори отримали
другу Державну премію12. Ним був розробле-
ний глісер для морської бази й землечерпалки
для Куяльницького лиману, спроектовані ске-
ледробарки на річці Єнісей у Сибіру.
У 1945 р. в інституті, окрім трьох, були від-
криті нові факультети — механізації портів,
гідротехнічний та економічний. Зростало й
число кафедр — їх було 27. У порівнянні з
першим повоєнним роком збільшився сту-
дентський контингент. Якщо у 1945 році нав-
чалося 782 студенти, то через 5 років — удвічі
більше13. З 1950 року інститут розпочав підго-
товку кадрів для країн Європи, Азії, Африки,
й Латинської Америки. За перше повоєнне де-
сятиліття зросло число і якість професорсько-
викладацького складу інституту. На 1955 р. в
ОІІМФі викладали 11 докторів наук, більше
30 кандидатів технічних наук, 28 старших
викладачів та 72 асистенти14. Наукова робота
колективу ОІІМФу була спрямована на реалі-
зацію народногосподарських проектів для Го-
ловморпорту, Головморбуду Чорноморського
морського пароплавства, судноремонтних за-
водів № 1 і № 2, заводом Січневого повстання,
управлінням Одеського порту.
У поступі до прогресу. У 1960 р. період на-
уково-дослідницького підйому інституту роз-
почав новий ректор, професор, доктор техніч-
них наук, заслужений діяч науки УРСР
О. О. Костюков. Його наукова діяльність була
спрямована на вирішення практичних за-
вдань виробництва. За багаторічну наукову
працю “Теорія корабельних хвиль та хвильо-
вого опору” він був удостоєний премії імені
академіка А. М. Крилова. Серед видатних
вчених інституту значних успіхів досягли:
член-кореспондент АН УРСР, професор
В. П. Цесевич, відомий математик і астроном,
заслужений діяч науки УРСР професор
Ю. Я. Фомін — фахівець в галузі двигунів
внутрішнього згорання, академік НАН Украї-
ни, професор В. І. Махненко, визначний вче-
ний в галузі кінетики металургійних процесів
і теорії зварювання.
З другої половини 60-х рр. пріоритетного
розвитку набуває впровадження обчислюваль-
ної техніки, створюються дослідні лабора-
торії, змінюються навчальні програми. Сту-
денти проходять навчально-ознайомчі прак-
тики на підприємствах і портах СРСР, а також
у закордонних рейсах на пасажирських і тор-
гівельних суднах.
З призначенням у 1971 р. нового ректора
професора М. І. Коваленка поновлюється ма-
теріально-технічна база ОІІМФу, вводиться в
експлуатацію новий 9-поверховий навчаль-
ний корпус. У 70–80-ті роки інститут увійшов
у нову фазу свого розвитку — налагодження
міжнародних зв’язків з Болгарією, Кубою,
Фінляндією, Югославією та іншими країна-
ми. У 1978 р. ОІІМФ був нагороджений орде-
ном “Дружби” Республіки В’єтнам.
Наприкінці 70-х рр. в інституті вже працю-
вало 15 докторів і 105 кандидатів наук, що
становило більше 40 % від загальної кількості
науково-педагогічних кадрів. Активізацією
відзначалася фундаментально організована
викладачами ОІІМФу студентська наукова ро-
бота. За період з 1970 до 1979 р. 80 студентсь-
ких робіт були відзначені медалями, грамота-
ми і преміями.
У липні 1979 р. інститут очолив колишній
його випускник професор, доктор технічних
наук В. О. Загоруйко. У цей час науково-до-
слідна робота вчених інституту мала високий
економічний ефект — реалізація 50 наукових
розробок склала 2 млн. руб. прибутку15. При
інституті працювали різноманітні науково-
теоретичні семінари — з будівельної механіки
(проф. Я. Л. Нудельман), з термодинаміки
(проф. Я. З. Казавчинський, проф. В. А. Заго-
рученко), з теорії машин і механізмів (проф.
В. І. Небеснов), з дискретної математики
(проф. А. А. Зиков).
За значні успіхи у підготовці високо ква-
ліфікованих кадрів для морського транспорту
країни у 1984 р. колектив ОІІМФу був
нагороджений орденом Трудового Червоного
Прапора і Почесною грамотою Президії Вер-
ховної Ради УРСР.
У складних умовах кінця 80-х — початку
90-х років минулого століття інститут вижив.
Попри фінансово-економічні й кадрові труд-
нощі, єдиний вищий навчальний заклад на
пострадянському просторі впровадив нову
багато ступінчасту структуру європейського
332
Краєзнавство 3–4 2009
зразка з рейтинговою системою контролю
знань студентів. У 1994 р. ОІІМФ був
акредитований як ВНЗ ІV рівня. Відповідно
до постанови Кабінету Міністрів України від
29 вересня 1999 р. інститут було перейме-
новано в Одеський державний морський
університет, а Указом Президента України від
26 лютого 2002 р. йому було надано статус
національного. Цим було відзначено вагомий
внесок колективу університету у розвиток
морегосподарської галузі України, країн СНД
та інших держав. Університет підготував
понад 40 тис. фахівців для України та 64 країн
Європи, Азії, Африки і Латинської Америки.
У третє тисячоліття ОНМУ увійшов з коло-
сальним науково-викладацьким потен ціа-
лом — на 34 кафедрах зараз працює понад
400 викладачів, з них більше 60 докторів,
професорів, 210 кандидатів наук, доцентів. З
2003 р. ректором ОНМУ стала професор,
доктор економічних наук І. В. Морозова.
Сертифікований відповідно до Міжнародного
стандарту ІСО 9001: 94 унікальний універ-
ситет у своєму роді активно рухається вперед,
шукає нові методи і реалізує прогресивні
методики підготовки сучасних фахівців для
потреб України як морської держави. Уні вер-
ситет щороку ініціює і проводить міжнародні
наукові конференції як в галузях морського
транспорту, так і в гуманітарній сфері.
Випускниками університету були видатні
люди — міністр морського флоту СРСР
Т. Б. Гу женко та начальник Чорноморського
морського пароплавства, Герой Соціалістичної
Праці А. Є. Данченко. Нещодавно на універ-
ситетських фасадних колонах пам’ять поко-
лінь “водників” про їхній внесок у розвиток
морської галузі відзначена меморіальними
дошками.
Прославляють ім’я ОНМУ знамениті його
випускники: колишній начальник порту “Юж-
ний”, повний кавалер ордена “За заслуги”
В. Г. Іванов; академік Національної академії
України В. І. Махненко, народні депутати
України, Герої України С. К. Стребко і
М. П. Павлюк, відомий письменник-сатирик,
народний артист України М. Жванецький та
артист-сатирик В. Ільченко, заслужений
артист України, соліст Київської опери
Г. Красуля, поетеса Любов Забашта та багато
інших.
Джерела та література
1 Кузница инженерных кадров для морско-
го флота (Краткий исторический очерк) /
Воробьев Ю. Л. (гл. ред.), Красюк А. И.,
Стальниченко О. И. и др. — Одесса: Маяк,
1990. — 152 с.; Одесский национальный
морской университет: История. Люди.
Современность: 1930–2005 / Ред. кол.:
И. В. Морозова (предс.), О. И. Стальничен-
ко, А. Ф. Мошнянский и др. — Одесса: Ас-
тропринт, 2005. — 216 с.
2 Одесский национальный морской универ-
ситет: История. Люди. Современность:
1930–2005 / Ред. кол.: И. В. Морозова
(предс.), О. И. Стальниченко, А. Ф. Мош-
нянский и др. — Одесса: Астропринт,
2005. — С. 7–8.
3 Більш розлого про В. С. Дишканта див.:
Михайлуца М. І., Кязимова Г. Х. Долі на
історичних шляхах / Микола Михайлуца,
Галина Кязимова. — Одеса: [Б. в.],
2005. — С. 8–13.
4 Михайлуца М. І., Кязимова Г. Х. Долі на
історичних шляхах... — С. 9.
5 Архів Управління СБУ в Одеській облас-
ті. — Ф. П. — Спр. 46054. — Арк. 16–
16 зв.
6 Більш розлого про М. Д. Демидова див.:
Михайлуца М. І., Кязимова Г. Х. Долі на
історичних шляхах... — С. 14–20.
7 Архів Управління СБУ в Одеській облас-
ті. — Ф. П. — Спр. 46054. — Арк. 1–224.
8 Там само. — Ф. П. — Спр. 5369. —
Т. 1(3). — Арк. 1–1189.
9 Михайлуца Н. И. “Военно-офицерская
повстанческая организация” в стенах
ОИИВТа / Н. И. Михайлуца // Вісник
Одеського державного морського універси-
тету. — 2001. — № 6. — С. 232–236.
10 Кузница инженерных кадров для морско-
го флота (Краткий исторический очерк) /
Воробьев Ю. Л. (гл. ред.), Красюк А. И.,
Стальниченко О. И. и др. — Одесса: Маяк,
1990. — С. 30.
11 Михайлуца Н. И. Население юга Украины
фронту и фронтовикам / Н. И. Михайлу-
ца. — Одесса: [Б. и.], 2005. — С. 70.
12 Михайлуца М. І., Кязимова Г. Х. Долі на
історичних шляхах... — С. 28.
13 Державний архів Одеської області
(ДАОО). — Ф. 11. — Оп. 1. — Спр. 71. —
Арк. 33.
14 Там само. — Спр. 18. — Арк. 129–131.
333
15 Кузница инженерных кадров для морско-
го флота (Краткий исторический
очерк)… — С. 67.
Николай Михайлуца
Тяжелая, трагическая и славная история Одесского водного
(к 80-летнему юбилею)
В статье подается исторический очерк о первом в СССР и Украине высшем инженерном
учебном заведении морского профиля — ОНМУ, который в 2010 г. будет отмечать свой
80-летний юбилей.
Ключевые слова: ОИИВТ, ОНМУ, юбилей, университет, морское образование.
Mikola Mikhailutsa
Hard, tragic and famous history of Odessa’s “Vodniy”
(by 80-years anniversary)
In the article is shown a historic sketch about high educational institution of offshore profile,
which was the first in the USSR and Ukraine — ONMU, which in 2010 will celebrate its 80-s
anniversary.
Key words: OIIMT, ONMU, anniversary, university, marine education.
|