Практика консульських установ у Південному регіоні (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.)
Стаття розкриває основні напрями роботи, привілеї та імунітети дипломатичних представників на Півдні України наприкінці ХІХ — на початку ХХ століть.
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2009
|
| Назва видання: | Краєзнавство |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31931 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Практика консульських установ у Південному регіоні (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.) / Л. Вовчук // Краєзнавство. — 2009. — № 3-4. — С. 234-240. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-31931 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-319312013-02-13T03:26:17Z Практика консульських установ у Південному регіоні (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.) Вовчук, Л. Історія України у світлі регіональних досліджень Стаття розкриває основні напрями роботи, привілеї та імунітети дипломатичних представників на Півдні України наприкінці ХІХ — на початку ХХ століть. Статья раскрывает основные направления работы, привилегии и иммунитеты дипломатических представителей на Юге Украины конца ХІХ — начала ХХ веков. Article reveals the basic directions of work, the privileges and immunities of diplomatic representatives in the South of Ukraine of end ХІХ — beginning of XX centuries. 2009 Article Практика консульських установ у Південному регіоні (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.) / Л. Вовчук // Краєзнавство. — 2009. — № 3-4. — С. 234-240. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31931 94(477.51) “1860–1919” uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історія України у світлі регіональних досліджень Історія України у світлі регіональних досліджень |
| spellingShingle |
Історія України у світлі регіональних досліджень Історія України у світлі регіональних досліджень Вовчук, Л. Практика консульських установ у Південному регіоні (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.) Краєзнавство |
| description |
Стаття розкриває основні напрями роботи, привілеї та імунітети дипломатичних представників на Півдні України наприкінці ХІХ — на початку ХХ століть. |
| format |
Article |
| author |
Вовчук, Л. |
| author_facet |
Вовчук, Л. |
| author_sort |
Вовчук, Л. |
| title |
Практика консульських установ у Південному регіоні (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.) |
| title_short |
Практика консульських установ у Південному регіоні (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.) |
| title_full |
Практика консульських установ у Південному регіоні (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.) |
| title_fullStr |
Практика консульських установ у Південному регіоні (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.) |
| title_full_unstemmed |
Практика консульських установ у Південному регіоні (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.) |
| title_sort |
практика консульських установ у південному регіоні (друга половина хіх — початок хх ст.) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Історія України у світлі регіональних досліджень |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31931 |
| citation_txt |
Практика консульських установ у Південному регіоні (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.) / Л. Вовчук // Краєзнавство. — 2009. — № 3-4. — С. 234-240. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. |
| series |
Краєзнавство |
| work_keys_str_mv |
AT vovčukl praktikakonsulʹsʹkihustanovupívdennomuregíonídrugapolovinahíhpočatokhhst |
| first_indexed |
2025-07-03T12:25:25Z |
| last_indexed |
2025-07-03T12:25:25Z |
| _version_ |
1836628601526550528 |
| fulltext |
234
Краєзнавство 3–4 2009
УДК 94(477.51) “1860–1919”
Людмила Вовчук (м. Миколаїв)
ПРАКТИКА КОНСУЛЬСЬКИХ УСТАНОВ
У ПІВДЕННОМУ РЕГІОНІ
(друга половина ХІХ — початок ХХ ст.
Стаття розкриває основні напрями роботи, привілеї та імунітети дипломатичних пред-
ставників на Півдні України наприкінці ХІХ — на початку ХХ століть.
Ключові слова: консул, консульська служба, імунітет, привілеї, консульство, дипломатич-
ні представництва, Південь України.
Консульська служба має багаторічну іс-
торію. Її виникнення було пов’язане з потре-
бами держави в розвитку зовнішньої торгівлі і
торговельного мореплавання. Протягом бага-
тьох століть головними завданнями консуль-
ської служби було обслуговування інтересів
своєї країни у сфері бізнесу і надання заступ-
ництва підданим, що перебувають у Росії.
Праці, яка б комплексно висвітлювала пи-
тання, якого торкається автор, до сьогодні не
існує. У той же час, ще в дореволюційні часи
з’явилися праці, які висвітлюють загальні ас-
пекти зазначеної теми. Серед них можна на-
звати праці І. Блюнчлі, А. Вейнера, Д. Наумо-
ва, О. Сафронової та низку інших. Вони дають
загальне уявлення про правову базу діяль-
ності консульського інституту у цивілізовано-
му світі, розкривають основні функціональні
сфери консулів.
За радянських часів також з’являлися за-
гальні праці, що розкривають основи консуль-
ської служби, але історії іноземних представ-
ництв у Російській імперії вони не торкаються.
В останні два десятиліття інтерес до інсти-
туту консулів пожвавився. Було створено низ-
ку робіт краєзнавчого характеру: провідного
наукового співробітника Миколаївського
краєзнавчого музею Г. Чередниченко1 та де-
кілька публікацій у пресі2, які мають істори-
ко-публіцистичний характер.
У ХVIII ст. найважливішою консульською
функцією є сприяння розвитку торгівлі. Од-
нак обов’язки державного торговельного ко-
місіонера зникли зі сфери діяльності консула.
До його обов’язків входило: спостерігати за
торговельним ринком, повідомляти про зміни
в ньому, які могли завдати шкоди інтересам
торгівлі, стежити за доброякісністю привіз-
них товарів, а також за тим, щоб заборонені до
вивозу товари не попадали на ринок держави,
надсилати інформацію про розвиток російсь-
кої промисловості і здійснювати контроль над
дотриманням трактатів.
Іншим важливим і новим напрямом кон-
сульської діяльності стало спостереження за
честю державного прапора і надання сприян-
ня приватному і військовому мореплаванню
своєї держави. У цій сфері консул був зобо-
в’язаний інформувати шкіперів, екіпаж і па-
сажирів корабля про місцеві закони і звичаї;
опікуватися хворими і похованням померлих;
сприяти поверненню матросів, що втекли; до-
помагати екіпажу судів у випадку аварії ко-
рабля3.
Загальна регламентація консульської дія-
льності відбувається на початку ХIХ ст. У
Росії вона пов’язана із прийняттям першого
консульського статуту 1820 р.4, де консульсь-
кі функції дістали розгорнуте визначення. Ос-
кільки Консульський статут Російської імпе-
рії ґрунтувався на кращих зразках західного
міжнародного права, то на його основі й роз-
глянемо основні функції консулів європейсь-
ких країн.
Головним обов’язком консула стало забез-
печення дотримання “прав і вигід Російського
народу взагалі по торгівлі й мореплаванню”
(ст. 1), тобто має своє продовження захист тор-
говельних інтересів своєї країни.
Найважливішою функцією консула було
надання заступництва підданим його країни,
які могли виявитися в місці його резиденції.
Але в цьому випадку іноді консули зустріча-
лися з випадками шахрайства. Так, у березні
1874 року до англійського віце-консула в Ми-
колаєві Г. А. Стівенса прибув жебрак у лах-
мітті. Назвавшись підполковником Грейгом,
британським підданим, він попросив допомо-
ги, яку йому й було надано: йому дали три
рублі (досить значна на той час сума), купили
одяг і нагодували. При цьому “приймаючи
п. Грейга за англійського підданого, п. Сті-
235
венс і його родина допомагали йому”5. Спроби
знайти роботу для Грейга виявилися безус-
пішними, тому що останній виявився шах-
раєм і пройдисвітом. Згодом Грейг написав
Миколаївському військовому губернаторові
М. А. Аркасу про те, що Стівенс йому винен
нібито 150 руб., що по свідченню Стівенса
було абсолютною неправдою6.
Інший випадок відбувся в листопаді 1867
року, коли британський підданий, уродже-
нець міста Мальти, Олександр Тальяферро,
вступивши у змову з власником такелажного
магазину Адміралтейства підпоручиком Юра-
совим, намагався незаконно вивезти 16 підвід
з такелажем. Однак афера не вдалася.
Юрасова був заарештовано, а відносно Та-
льяферро у великобританське консульство
надійшов запит з канцелярії військового гу-
бернатора про можливість притягнення його
до суду з вимогою — не видавати йому паспорт
на виїзд за кордон.
З консульства негайно надійшла відповідь:
“Олександр Тальяферро є доторканною осо-
бою по справі про протизаконне відпускання
йому власником такелажного магазину Юра-
совим такелажу, а тому паспорт на виїзд Таль-
яферро нині за кордон не може бути виданий”.
На жаль, поки йшло листування, шахрай, за-
лишивши місце проживання, втік від право-
суддя7.
Консул повинен був стежити за відносина-
ми між купцями, надавати їм допомогу у “ви-
падках нещастя, заступлення у випадках
подій і в усіх обставинах допомагати їм рада-
ми й іншими послугами, захищати їх самих,
судна їх, власність, права і волю” (ст.16).
Крім того, консули іноземних держав по-
винні були бути присутніми при проведенні
всіх урочистих подій і релігійних свят у місті,
а також представлятися губернаторові на па-
радах8. Хоча, як свідчив генерал-губернатор,
“…консули, що перебувають у Миколаєві, і
консульські агенти, а також їх родини у висо-
коурочисті дні не завжди присутні на молеб-
нях в [Адміралтейському] соборі”9.
Консулам було надано право реєстрації ак-
тів громадянського стану. Вони могли видава-
ти свідоцтва про народження, про одруження,
про смерть російським підданим, що перебу-
вали в їхньому консульському окрузі (ст.9).
Консул мав право і на юрисдикцію у відно-
шенні підданих Росії, яка в країнах Європи й
Америки обмежувалася їхніми торговельни-
ми суперечками. Консульський статут оголо-
шував консула головним посередником “в усіх
позовах і сварках по справах торговельних і
до торгівлі стосовних”. Йому необхідно нама-
гатися забезпечувати припинення “миролюб-
ним образом усіх суперечок і незгод, що мо-
жуть відбутися між тими, що оселилися в міс-
ці його перебування або приїжджаючими туди
торговельними людьми російськопідданими”
(ст.55).
Основною функцією консула залишалася
охорона комерційних інтересів своєї держави і
його громадян. Консул повинен був стежити
“за точним дотриманням трактатів” Росії з дер-
жавою його перебування, намагатися “підсили-
ти, полегшити і поширити взаємні торговельні
зносини” (ст. 47–48). У його безпосередні обо-
в’яз ки входило щотижня надсилати до депар-
таменту зовнішньої торгівлі повідомлення про
ціни на різні товари, про вексельний курс, про
споживчий попит, про іноземний імпорт й екс-
порті товарів у місці його пе ре бу вання, про
нові торговельні угоди дер жави акредитації.
При цьому інформація, що відправлялася, по-
винна була супроводжуватися аналізом торго-
во-економічної ситуації в окрузі (ст. 50–51).
Крім того, раз у рік консулові необхідно було
представляти в департамент зовнішньої тор-
гівлі “загальний огляд дій і руху торгівлі у
всьому просторі його округу” (ст. 50).
Детально визначалися в першому консуль-
ському статуті й обов’язки консула у сфері
торговельного судноплавства. Йому необхідно
було мати “точні відомості про всі прихожі в
порти його відомства Російські судна і що від-
ходять звідти” (ст.16); стежити за тим, щоб
ніхто не зловживав національним комерцій-
ним прапором. Прибулі до місця призначення
консула шкіпери торговельних судів повинні
були являтися в консульську установу для пе-
ревірки їх корабельних паперів і під час сто-
янки вважати консула своїм безпосереднім
начальником. Під поліцейською владою кон-
сула перебував увесь екіпаж комерційного
судна. Він розглядав суперечки й конфлікти,
що виникали на кораблі між хазяїном, шкіпе-
ром і матросами, керуючись правилами Ста-
туту мореплавства, виданого Людовіком XVI
в 1681 р. (ст.54). При цьому консул мав право
накладати дисциплінарні стягнення на весь
екіпаж. Без участі консула заборонявся про-
даж суден. Саме він давав дозвіл на здійснен-
ня такої угоди, попередньо перевіривши наяв-
ність документів, що надавали це право. У ви-
падку аварії корабля обов’язком консула було
236
Краєзнавство 3–4 2009
надання всілякої допомоги потерпілим. Він
повинен був “прийняти під піклування людей
і вантаж і намагатися про їхнє збереження
всіма способами” (ст. 26). Розслідувавши об-
ставини аварії, йому необхідно було “скласти
формальний протокол про втрату корабля й
вантажу, ґрунтуючись на докладних письмо-
вих показаннях шкіпера й корабельних слу-
жителів” (ст. 28). Копії протоколу з додатком
опису врятованих речей відправлялися в де-
партамент зовнішньої торгівлі й власникам
корабля й вантажу.
Так 13 березня 1874 року англійський ко-
рабель “Red Sea” з вини російського лоцмана
сів у трьох милях від Очакова на мілину. У ре-
зультаті чого, просидівши на мілини, кора-
бель поніс значні збитки, й шкіпер і капітан
пароплава Вільям Петерсон зажадали відшко-
дувати йому збитки, звернувшись до англійсь-
кого віце-консула в м. Миколаєві Г. А. Стівен-
са10. У результаті останній звернувся зі
скаргою й рапортом до Миколаївського гене-
рал-губернатора М. А. Аркаса11.
Губернатор доручив гідрографічній частині
Чорноморського флоту розслідувати інцидент,
на що остання відповіла: “…попереджувальні
знаки в Дніпровському лимані в той час, коли
став на мілину пароплав “Ред Сі”, остаточно
ще не були встановлені, і про це не було опуб-
ліковано. Отже, навігація не була відкрита” і,
пише у своєму листі від 27 березня 1874 р. до
віце-консула Стівенса М. А. Аркас, “…я не
знаходжу ніяких підстав визнати кого-небудь
із підвідомчих мені осіб винним, до якого Ви
могли б звернутися з вимогою поповнити збит-
ки й затрати”12. Таким чином, вимоги кон-
сулів не завжди виконувалися, а питання ви-
рішувалося тільки після остаточного розслі-
дування інциденту.
Також відмову одержало прохання австро-
угорського консульського агента А. Кулісіча,
направлене губернаторові в червні 1888 р.
Суть його полягала в наступному: “Товариство
мореплавства Австро-Угорського Ллойда, —
писав у своєму листі агент компанії, — праг-
нучи полегшити торгівлю, знайшло зручним
посилати в місцевий порт свої поштові па-
роплави за вантажем хліба, по призначенню
австрійських та італійських портів Середзем-
номор’я й Адріатичного моря.
Тому що пристань навантаження мала, має
можливість причалювати дуже обмежена
кількість суден, тим часом як інші повинні
чекати черги. Цей стан речей приносить зби-
ток нашим поштовим пароплавам внаслідок
запізнення на призначений час відповідних
ліній.
На підставі цього представник вищевказа-
ного товариства, що підписався нижче, має
честь звернутися до Австро-Угорського кон-
сульського агентства із проханням сприяти
перед місцевою владою, щоб на підставі існу-
ючих трактатів між Російською імперією й
Австро-Угорщиною наші поштові пароплави
користувалися в Миколаївському порту… пев-
ним місцем, де б можна було причалювати”13.
Консул, одержавши лист, направив його Ми-
колаївському Військовому губернаторові із
проханням “зробити належне розпоряджен-
ня”, але одержав відмову у зв’язку з відсутніс-
тю вільних причалів14.
В іншому випадку вимога англійського
віце-консула була більш успішною, але й знач-
но менш обтяжливою для місцевої адміністра-
ції. 8 січня 1880 р. віце-консул Вільям Георг
Вагстаф звернувся до губернатора із прохан-
ням про видачу дев’ятьом англійським па-
роплавам свідоцтв, що вони були затримані
льодом у Дніпрово-Бузькому лимані і зазнали
серйозних збитків не з вини капітана, а винят-
ково з погодних умов15. Відповідно свідоцтво,
необхідне для одержання компенсацій від
страхових фірм, їм було видано.
Розвиток торгово-економічних і військово-
політичних зв’язків Росії в середині XIX ст.
викликав тенденцію, спрямовану на розши-
рення і поглиблення консульських функцій,
що знайшло відбиття в Консульському статуті
1858 р.16 Сутність консульських функцій зво-
дилася до заступництва російських підданих,
що перебували в консульському окрузі, і за-
хисту інтересів своєї держави в сфері торгівлі
й мореплавання.
Обов’язки консула в галузі охорони прав
громадян держави, що представляється, у но-
вому Консульському статуті Росії були розши-
рені й уточнені. Консул оголошувався опіку-
ном і піклувальником “малолітніх дітей і вдов
російських підданих, що вмерли в його ок-
рузі”, повірником у справах спадкування, тре-
тейським суддею в суперечках між російськи-
ми підданими, реєстратором актів грома-
дянського стану й нотаріусом.
Так, у вересні 1876 року в м. Миколаєві по-
мер грецький підданий Андрій Іванович Анар-
гіро, після якого залишився капітал у Мико-
лаївських банках на суму близько 16 тисяч
рублів17.
237
У результаті відсутності на місці прямих
спадкоємців грецький віце-консул у м. Мико-
лаєві Зігомала 20 вересня 1876 року звернувся
до Миколаївського військового губернатора
про передачу в його розпорядження всього
майна померлого, ґрунтуючись на Конвенції
Греції з Росією від 12 червня 1850 р. (§§ 12,
13), які говорять: “…консули, віце-консули й
консульські агенти Росії в Греції й Греції в
Росії, або, через брак таких, обопільні дипло-
матичні місії будуть мати право, по смерті
співвітчизників їх, що не залишили заповіти і
не призначили виконувачів заповіту, викона-
ти по своєму обов’язкові або на вимогу сторін,
обряди, необхідні для охорони вигід спад-
коємців, попереджаючи про те місцеве на-
чальство…”18. У результаті військовий губер-
натор М. А. Аркас дав розпорядження Банку
не перешкоджати видачі капіталу грецькому
віце-консулові Зігомала.
Істотним нововведенням Консульського
статуту 1858 р. стало досить чітке визначення
нотаріальних обов’язків консула. Консулові
було надане право здійснення нотаріальних
актів російських підданих і посвідчення своїм
підписом і печаткою консульства різних доку-
ментів (заповітів, доручень, протестів, вір-
ності копій, дійсності підписів й ін.) (ст. 2,
16–18, 80).
У портових містах за консулами зберігали-
ся додаткові обов’язки в сфері охорони торго-
вельного судноплавства, головною серед яких
залишалося забезпечення “недоторканності
всіх прав, наданих відповідними трактатами
російському прапору й торгівлі” (ст.47). У ці-
лому консульські обов’язки в даній області від-
повідали тим, які були закріплені в першому
Консульському статуті. Новим була заборона
укладання договору грошової позики під заста-
ву корабля або вантажу (бодмерея) без згоди
хазяїна або консула. Уточнювалася поліцейсь-
ка влада консула над екіпажем торговельного
судна, що перебував у місці його резиденції. За
консулами зберігався обов’язок “спостерігати
за внутрішнім порядком на торговельних су-
дах і розбирати сварки, що можуть відбутися
між шкіпером і екіпажем” або хазяїном, опі-
куючись “про припинення їх миролюбним
шляхом”. Якщо примирення досягти не вдало-
ся, то консул мав “право робити суд, у якості
судді першої інстанції... сообразуючись із
Російськими законами” (ст. 99–106).
Консули могли зажадати арешту іноземних
підданих своєї країни (наприклад, матросів),
направивши відповідну вимогу поліції. У та-
кому випадку поліція брала їх під арешт у
присутності консула на загальних законних
підставах, але не більше ніж на одну добу, піс-
ля чого арештованого передавали консулові19.
Новим для Консульського статуту стало
визначення обов’язків консула у відношенні
російських військових судів і їх екіпажа. У
число консульських обов’язків входило на-
дання всілякої допомоги при закупівлі продо-
вольчих припасів для екіпажа корабля, ре-
монті судна, контактах з місцевими владою й
ін. (ст. 20–46).
Функції консулів в області захисту інтере-
сів торгівлі і мореплавання залишилися ко-
лишніми. Консули зобов’язані були постійно
інформувати владу про все, що могло відбити-
ся на торгівлі і мореплаванні (про видання но-
вих законів, що стосуються торговельної сфе-
ри, про укладання нових міжнародних дого-
ворів, про зміну тарифів, підвищення і
зниження цін на промислові і продовольчі то-
вари і т. п.); регулярно представляти загальні
нариси торгово-промислового становища кон-
сульського округу; аналізувати розвиток тут
російської торгівлі, пропонуючи заходи для її
поліпшення.
Положення Консульського статуту не ви-
черпували всього спектра консульських фун-
кцій. На практиці консулам доводилося вико-
нувати розпорядження уряду, далеко не по-
в’язані зі специфікою консульської служби.
Остання чверть XIX — початок XX ст. ха-
рактеризувалися і низкою своєрідних рис в
економічному розвитку Росії. Прискорений
розвиток промисловості з високим ступенем її
концентрації, зміцнення ринкових відносин у
сільському господарстві, зрощування бан-
ківського і промислового капіталу приводили
до активного прагнення російських приват-
них компаній до виходу на зовнішній ринок і,
відповідно, загального пожвавлення міжна-
родної торгівлі.
Тим часом становище світової торгівлі того
періоду також змінилося. На міжнародному
ринку з’явилися нові країни, що загрожували
похитнути традиційні шляхи експортно-ім-
портних операцій, ускладнилася конкурентна
боротьба, змінився характер міжнародних
торговельних договорів, в основу яких почали
лягати сепаратні угоди зі значно більшими,
ніж колись, конвенційними поступками. За
цих умов без допомоги держави підприємцям
на зовнішньому ринку було не обійтися.
238
Краєзнавство 3–4 2009
З метою підтримки приватного бізнесу в
1891 р. російський уряд встановлює протек-
ціоністський митний тариф, виділяє підпри-
ємцям значні субсидії, а також намагається
розробити програму надання сприяння росій-
ській зовнішній торгівлі. Саме тут знову зга-
дують про консулів. У 1895 р. при Міністерс-
тві внутрішніх справ була заснована комісія,
завданнями якої стали з’ясування причин
падіння цін на російську сільськогоспо-
дарську продукцію і пошук виходу із ситуації,
що створилася. Комісія дійшла висновку, що
основну допомогу в ситуації, що склалася мо-
жуть зробити російські консули. Вона зверну-
лася в міністерство закордонних справ із про-
позицією розширити консульські функції в
області нагляду “за становищем і обстановкою
збуту продукції російського сільського госпо-
дарства, а також за умовами іноземних імпор-
тних ринків”. Перелік консульських
обов’язків у цій сфері формулювався комісією
дуже докладно. Консули повинні були здійс-
нювати “нагляд за хлібними вантажами, що
приходили з Росії на іноземні ринки”, вивча-
ти умови хлібної торгівлі в довірених їм окру-
гах, репрезентувати звіти “по всіх частинах
хлібної торгівлі”, які планувалося опубліко-
вувати в спеціальному виданні20.
Міністерство закордонних справ у свою
чергу звернулося циркуляром до консулів із
проханням розібратися в причинах падіння
цін на продукцію сільського господарства й
відповісти, наскільки можливе виконання
консулами покладених на них міністерством
внутрішніх справ обов’язків. Відповіді кон-
сулів були проаналізовані. Вони сходилися в
тому, що “обов’язки консулів не обмежуються
одними заняттями по торговельній частині”,
тому що по чинному законодавству консули —
офіційні захисники прав і інтересів підданих,
нотаріуси, “збирачі відомостей по санітарній
частині, статистиці, суднобудуванню, юрис-
пруденції, залізничній справі, судноплавству,
фінансам, податкам, сільському господарству
і т. п.”. Крім того, відзначали консули, “вивіз
складається не з одного хліба”. Великими
статтями російського експорту “є мед, худоба,
гас, вовна, сало, шкіри, метал”, а інтереси
російського ввозу страждають від відсутності
за кордоном представників російських комер-
ційних фірм. До думки консулів прислухали-
ся, і в 1894 р. височайше затвердженою дум-
кою Державної ради були засновані “посади
комерційних агентів міністерства фінансів за
кордоном”. Компетенція ж консулів у питан-
нях захисту інтересів російського експорту за-
лишилася колишньою21.
До початку XX ст. торгово-економічне су-
перництво провідних країн світу підсилилося.
З метою захисту торгово-промислових інтере-
сів провідних країн Європи ухвалювалися рі-
шення про розширення консульських функ-
цій у торгово-економічній сфері.
У коло питань, що поручалися консулам,
увійшли:
1) сприяння й заступництво торгівлі і мо-
реплаванню, інформувати як уряд, так і при-
ватних осіб про стан торгівлі і промисловості
й у консульському окрузі і, по можливості,
відстоювати доступ туди вітчизняним вироб-
никам;
2) опікуватися про інтереси своїх підданих
у Росії й у потрібних випадках надавати своїм
підданим захист;
3) спостерігати за правильним виконанням
місцевими властями міжнародних договорів,
наполягати на їхньому дотриманні і доносити
МЗС про всяке їхнє порушення;
4) діяти на правах нотаріусів при здійснен-
ні актів;
5) свідчити законність актів і документів,
які повинні одержати законну силу у своїй
країні і засвідчувати своїм підписом і печат-
кою консульства власноручністю підписів іно-
земних влади і приватних осіб на різного роду
документах;
6) давати на прохання приватних осіб і уря-
дових закладів свідчення, що засвідчують
факти й обставини, а також видавати й свід-
чити паспорти підданим своєї країни й інозем-
цям;
7) завідувати спадщинами своїх підданих у
тих країнах, з якими укладені спадкоємні
конвенції;
8) сприяти торговельним і військовим су-
дам;
9) виконувати різного роду доручення МЗС
й ін. урядових закладів;
10) збирати на користь своєї скарбниці
мита за здійснення консульських дій і інші
збори.
Наприклад, МЗС Росії вводило нові спе-
ціальні функції консула в торгово-економіч-
ній сфері. Консули зобов’язані були “вивчити
місцеві економічні, торговельні й промислові
умови й вжити заходів до того, щоб бути пос-
тійно обізнаними: 1) про фірми його округу
товарів, що займаються привозом, з Росії, або
239
таких, які могли б їх звідти привозити; 2) про
причини, які викликають більший успіх іно-
земних товарів на даному ринку перед росій-
ськими; 3) про виникаючих у його окрузі но-
вих виробництвах; 4) про шляхи повідомлен-
ня і розвиток їх у портах його округу; 5) про
поліпшення в портових пристанях; 6) про роз-
виток телеграфів і телефонів; 7) про стан сіль-
ського господарства, урожаї хлібів і успіхах
суміжних із сільським господарством вироб-
ництві; 8) про скотарство, вивіз і привіз худо-
би”22.
Одним із напрямків роботи дипломатичних
представників було висвітлення основних
подій на місцях їх перебування. Особливо
дана робота посилилася у період Першої світо-
вої війни. Здебільшого консули повідомляли
про різноманітні місцеві заворушення, гу-
манітарні операції та інші місцеві події, які
на їх погляд вимагали особливої уваги. Так,
14 листопада 1917 року консул США в Одесі
Рей направив телеграму до Секретаріату
США, в якій повідомляв, що ситуація в місті
залишається незмінною, оскільки революцій-
ний комітет Одеси не може погодитися спів-
працювати з місцевою владою. Інший яскра-
вий приклад — це телеграма Рея, яка була на-
правлена 18 грудня 1917 року та стосувалася
повідомлення щодо гуманітарної допомоги
сільському населенню Південної Росії, яке на
той час потерпало від голоду. Дана телеграма
містила повідомлення і про закриття банків,
про позиції українського уряду, про ситуацію
населення в цілому23.
Така різноманітна й складна діяльність ви-
магала від консулів знань російського права,
міжнародних договорів, законів держави їх
призначення. Вітчизняні закони “про но-
таріальну частину, цивільні й карні закони,
закони торговельні й про торговельне море-
плавання, про військову повинність, про пас-
порти, про векселі, про гербовий збір і митні”
повинні були бути вивчені консулами, відзна-
чалося в циркулярі, у тій мірі, щоб їх дії “від-
повідали вимогам закону і щоб вони могли да-
вати авторитетні роз’яснення особам, що звер-
таються до них за допомогою і порадою”24.
Дослідивши це питання, можна дійти вис-
новку, що консульська служба, яка має бага-
торічну історію, відіграла велику роль у роз-
витку зовнішньої торгівлі і торговельного мо-
реплавання на Півдні України наприкінці
ХІХ — на початку ХХ століть. Адже саме інс-
титут консулів є одним із найдавніших інсти-
тутів міжнародного права. Своєю появою він
зобов’язаний розвиткові міжнародних еконо-
мічних зв’язків, що потребували правового
захисту.
Виникнення дипломатичної служби Росії
було пов’язане з потребами держави в розвит-
ку зовнішньої торгівлі та торгівельного море-
плавства. Протягом двох віків основними за-
вданнями дипломатичної служби були обслу-
говування інтересів Росії в сфері бізнесу та
надання покровительства російським підда-
ним, які в той час знаходилися за кордоном.
Сучасні консульські органи є продуктом три-
валої історичної еволюції, у джерел якої стоя-
ли інтереси торгівлі й мореплавання.
За період з 60-х років ХІХ століття до по-
чатку Першої світової війни на Півдні Украї-
ни діяли консульські представники Велико-
британії, Франції, Іспанії, Австро-Угорщини,
Італії, Бельгії, Нідерландів, Німеччини,
Греції, Румунії, Сербії, Туреччини, Японії,
Китаю, Португалії, Данії, Персії, Бельгії,
Швеції і навіть Бразилії. Тобто у регіоні діяли
представництва більше 20-ти держав.
Потрібно зазначити, що за весь час існуван-
ня консульських установ Одеса, Миколаїв та
Херсон досягли значного розвитку в торго-
вельній та морській сферах. Також іноземні
представники, які проживали на теренах да-
них міст стимулювали їх внутрішній розви-
ток, сприяючи будівництву різних заводів,
фабрик, залізниць тощо.
Джерела та література
1 Чередниченко Г. Иностранные консульс-
тва в Николаеве как культуро-историчес-
кое явление ХІХ–ХХ столетий //
Краєзнавчий альманах. — Миколаїв,
2004. — № 1 — С. 61–67; Чередниченко Г.
Европа, каторую мы растеряли // Никола-
евские новости — 2004. — 17–23 мая —
С. 3; Чередниченко Г. Консульський квар-
тал // Николаевские новости. — 2004. —
24–28 мая. — С. 3.
2 Барчак А. П. Це було, було... // Південна
правда (Миколаїв). — 1991. — 30 квіт-
ня. — С. 3; За квартиру консул должен //
Родной причал (Николаев). — 2000. — 13–
19 сентября (№ 37).
3 Сафронова Е. В. Становление и развитие
240
Краєзнавство 3–4 2009
консульской службы Российской империи
в XVIII — начале XX века. — СПб.: Юри-
дический центр Пресс, 2002. — С. 74.
4 Устав для консулов Его Императорского
Величества, пребывающих в Европе и Аме-
рике. — СПб.: Троппау, 1820. — 13 с.
5 Державний архів Миколаївської області
(далі — ДАМО). — Ф. 230. — Оп. 1. — Спр.
9466. — Арк. 6–7.
6 Там само. — Арк. 1, 6–7.
7 Барчак А. П. Вказ. праця.
8 ДАМО. — Ф. 230. — Оп. 1. — Спр. 8512. —
Арк. 1–2.
9 За квартиру консул должен // Родной при-
чал — 2000. — 13–19 сентября (№ 37).
10 ДАМО. — Ф. 230. — Оп. 1. — Спр. 9501. —
Арк. 7–7-об.
11 Там само. — Арк. 4–6.
12 Там само. — Арк. 11–11-об.
13 Там само. — Спр. 12137. — Арк.2–2-об.
14 Там само. — Арк. 1, 3.
15 Там само. — Спр. 10620, арк. 1–1-об.
16 Устав для российских консулов в Европе и
Америке. — СПб., 1859. — 59 с.
17 ДАМО. — Ф. 230. — Оп. 1. — Спр. 9878. —
Арк. 1.
18 Там само. — Арк. 1–1-зв., 5–5-зв.
19 Там само. — Спр. 9914. — Арк. 3.
20 Сафронова Е. В. Вказ. праця. — С. 81–83.
21 Там само. — С. 83.
22 Там само. — С. 85–86.
23 Papers relating to the Foreign Relations of
the United States. 1918. Russia (in three
volumes). Volume II. — Washington: United
States Government Printing Office, 1932. —
P. 648, 653, 671.
24 Сафронова Е. В. Вказ. праця. — С. 86.
Людмила Вовчук
Практика консульских учреждений в Южном регионе
(вторая половина ХІХ — начало ХХ века)
Статья раскрывает основные направления работы, привилегии и иммунитеты диплома-
тических представителей на Юге Украины конца ХІХ — начала ХХ веков.
Ключевые слова: консул, консульская служба, иммунитет, привилегии, консульство, дип-
ломатические представители, Юг Украины.
Ludmyla Vovchuk
Practice of consular institutions in Southern region
(second half of XIX — beginning of XX centuries)
Article reveals the basic directions of work, the privileges and immunities of diplomatic
representatives in the South of Ukraine of end ХІХ — beginning of XX centuries.
Key words: consul, consular service, immunity, privileges, consulate, diplomatic representatives,
South of Ukraine.
|