Парламентська діяльність Дмитра Левицького (1928–1930)
Проаналізовано діяльність голови УНДО Дмитра Левицького у період виборчої кампанії 1928 р., його працю в посольському сеймі у 1928–1930-х рр.
Gespeichert in:
| Datum: | 2009 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2009
|
| Schriftenreihe: | Краєзнавство |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31934 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Парламентська діяльність Дмитра Левицького (1928–1930) / Б. Лаврук // Краєзнавство. — 2009. — № 3-4. — С. 258-262. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-31934 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-319342013-02-13T03:28:00Z Парламентська діяльність Дмитра Левицького (1928–1930) Лаврук, Б. Історія України у світлі регіональних досліджень Проаналізовано діяльність голови УНДО Дмитра Левицького у період виборчої кампанії 1928 р., його працю в посольському сеймі у 1928–1930-х рр. Проанализирована деятельность председателя УНДО Дмитрия Левицкого в период избирательной кампании 1928 г., его деятельность в польском сейме в 1928–1930-х гг. The activities of the head of the Ukrainian National-Democratic Union (UNDO) Dmytro Levytskyy during the period of the 1928 electoral campaign, and his work in the Polish Sejm in 1928–1930 are analyzed. 2009 Article Парламентська діяльність Дмитра Левицького (1928–1930) / Б. Лаврук // Краєзнавство. — 2009. — № 3-4. — С. 258-262. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31934 328.126:929 Левицький “1928/1930” uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історія України у світлі регіональних досліджень Історія України у світлі регіональних досліджень |
| spellingShingle |
Історія України у світлі регіональних досліджень Історія України у світлі регіональних досліджень Лаврук, Б. Парламентська діяльність Дмитра Левицького (1928–1930) Краєзнавство |
| description |
Проаналізовано діяльність голови УНДО Дмитра Левицького у період виборчої кампанії 1928 р., його працю в посольському сеймі у 1928–1930-х рр. |
| format |
Article |
| author |
Лаврук, Б. |
| author_facet |
Лаврук, Б. |
| author_sort |
Лаврук, Б. |
| title |
Парламентська діяльність Дмитра Левицького (1928–1930) |
| title_short |
Парламентська діяльність Дмитра Левицького (1928–1930) |
| title_full |
Парламентська діяльність Дмитра Левицького (1928–1930) |
| title_fullStr |
Парламентська діяльність Дмитра Левицького (1928–1930) |
| title_full_unstemmed |
Парламентська діяльність Дмитра Левицького (1928–1930) |
| title_sort |
парламентська діяльність дмитра левицького (1928–1930) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Історія України у світлі регіональних досліджень |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31934 |
| citation_txt |
Парламентська діяльність Дмитра Левицького (1928–1930) / Б. Лаврук // Краєзнавство. — 2009. — № 3-4. — С. 258-262. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
| series |
Краєзнавство |
| work_keys_str_mv |
AT lavrukb parlamentsʹkadíâlʹnístʹdmitralevicʹkogo19281930 |
| first_indexed |
2025-07-03T12:25:35Z |
| last_indexed |
2025-07-03T12:25:35Z |
| _version_ |
1836628611833004032 |
| fulltext |
258
Краєзнавство 3–4 2009
УДК 328.126:929 Левицький “1928/1930”
Богдан Лаврук (м. Львів)
ПАРЛАМЕНТСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ
ДМИТРА ЛЕВИЦЬКОГО (1928–1930)
Проаналізовано діяльність голови УНДО Дмитра Левицького у період виборчої кампанії
1928 р., його працю в посольському сеймі у 1928–1930-х рр.
Ключові слова: Дмитро Левицький, УНДО, виборча кампанія.
З ім’ям Дмитра Левицького найтісніше
пов’язана політична історія Західної України
у 1920–1930-х рр.: начальний редактор газети
“Діло” (1923–1925), співзасновник і перший
голова Українського національно-демокра-
тичного об’єднання (1925–1935), голова Ук-
раїнської парламентської репрезентації у
польському сеймі (1928–1935).
Громадсько-політична діяльність Дмитра
Левицького в українській історіографії ще не
стала предметом спеціального дослідження. У
наукових працях О. Зайцева, М. Кугутяка,
І. Соляра, М. Швагуляка та ін. лише епізодич-
но згадується постать Д. Левицького в контек-
сті національно-визвольних змагань західних
українців у міжвоєнний період ХХ ст.
Метою цієї статті є аналіз парламентської
діяльності Д. Левицького у польському сеймі
в 1928–1930-х роках.
Джерельною базою даного дослідження є
неопубліковані документи, що знаходяться у
Центральному державному історичному ар-
хіві України у м. Львові (резолюції з’їздів, за-
сідань керівних органів партії, інформаційні
звіти і донесення польських інституцій влади
про політичне життя), стенографічні протоко-
ли засідань сейму, а також матеріали тогочас-
ної періодики.
Нестабільна політична ситуація у Польщі,
протиборство санаційного і ендецького таборів
вплинули на перебіг виборчої кампанії
1928 р., що відігравала особливу важливу
роль в житті Західної України. У Східній Га-
личині у ній взяла участь переважна біль-
шість українських політичних партій, най-
впливовішою із яких було Українське націо-
нально-демократичне об’єднання (УНДО),
очолюване Дмитром Левицьким.
УНДО, беручи участь у виборах, поставила
перед собою максимальні завдання: 1. Засвід-
чити характер українських земель під Поль-
щею, виявити перед цілим світом: чия ця зем-
ля, хто творить на ній величезну більшість, і
хто повинен бути господарем тієї землі; 2. Здо-
бути повноправну, ніким не заперечувану,
безсумнівну репрезентацію українського на-
роду; 3. Здобути вільну трибуну для оборони
природних і основних прав української нації.
Проте український політикум розумів, що за
умови більшості польських політичних партій
у Сеймі, не варто сподіватися справедливого
вирішення українського питання парламент-
ським шляхом.
Реалізація поставлених завдань відбувала-
ся двома шляхами: створенням блоку неполь-
ських народів і організаційним оформленням
українського блоку. Уже в листопаді 1927 р. у
Варшаві розпочалися переговори про віднов-
лення Блоку національних меншин Польської
держави, у яких взяв участь Дмитро Левиць-
кий. Завдяки спільним зусиллям керівників
єврейської, німецької, білоруської делегацій
28 листопада 1927 р. цей Блок було утворено.
16–18 січня 1928 р. на заключній нараді,
представники непольських народів узгодили
склад державного списку, який очолив Дмит-
ро Левицький.
Консолідація українських політичних пар-
тій проходила набагато складніше. Незважа-
ючи на те, що 12 листопада ЦК УНДО поста-
новив “йти до виборів під гаслом спільного ви-
борчого блоку українських національних
угруповань і дати від себе ініціативу до ство-
рення такого внутрішнього національного
блоку українських національних угрупо-
вань”1 ця ініціатива була прохолодно сприй-
нята іншими політичними силами, які усві-
домлювали, що УНДО прагне очолити пропо-
нований блок українських політичних партій.
Утопічність планів УНДО стала очевидною
уже після перших звернень до інших політич-
них сил. Так, 14 грудня 1927 р. було надісла-
но листа голові УСРП Леву Бачинському з
обґрунтуванням необхідності національного
блоку2. З подібною ініціативою УНДО зверну-
лося також до Селянського союзу і діячів ко-
259
лишньої УСДП. Проте жодна політична пар-
тія не відгукнулась на пропозиції, запропоно-
вані Д. Левицьким та його політичною силою.
Таким чином, спроба утворити єдиний вибор-
чий фронт не знайшла підтримки в інших
політичних партій, що побоювалися гегемонії
УНДО. Чільні діячі партії констатували: “У
верхах до об’єднання не дійшло. Але це не оз-
начає, що об’єднання не буде в низах серед ук-
раїнських виборчих мас. Ми є глибоко переко-
нані і певні того, що всі українські виборці
об’єднаються при виборах в одну свідому
цілість під блакитно-жовтим прапором Ук-
раїнського національно-демократичного об’єд-
нання. Без огляду на те, до якої партії вони до
цього часу належали”3.
Проте, незважаючи на критичні випади
опонентів та невдачі, пов’язані із консоліда-
ційними процесами, УНДО вдалося заручити-
ся підтримкою Союзу української націоналіс-
тичної молоді, керівники якого 16 січня
1928 р. закликали українську молодь голосу-
вати за УНДО, як за “партію, що стоїть на на-
ціоналістичній платформі”4, а також греко-
католицького духовенства і його Української
християнської організації (УХО). Після на-
пружених переговорів із керівником холмсь-
ко-волинського Сельсоюзу П. Васильчуком,
ця політична структура також висловила свою
підтримку УНДО.
2 лютого 1928 р. УНДО опублікувало відоз-
ву до українського народу, в якій, видаючи
бажане за дійсне, зазначалося: “До виборів
об’єдналося Українське національно-демокра-
тичне об’єднання з усіма патріотичними ор-
ганізаціями Галичини, Волині, Холмщини,
Полісся, Підляшшя. Всі, що ставлять інтерес
загальнонародний вище інтересу вузького
йдуть до виборів під блакитно-жовтим стягом
Національного об’єднання”5. Варто підкрес-
лити, що українські політичні партії боролися
не стільки із польськими політичними сила-
ми, скільки між собою. Так, УНДО відзнача-
ла: “Ми і тільки ми створили правдиво ук-
раїнський національний фронт і його несемо у
виборчі маси”6.
За підсумками виборчої кампанії до сейму
було обрано 46 українців з Галичини, Волині і
Полісся. 11 українців увійшли до сенату, з
них дев’ять представляли УНДО, один —
УСРП, один — Сельроб (правицю). Вісім сена-
торів було обрано з Галичини (сім — з УНДО,
один — УСРП), один — з Волині (Сельроб),
два — з державного списку УНДО7. Щодо
УНДО, то партія одержала 23 мандати в сеймі
і 9 у сенаті. Проте на північно-західних ук-
раїнських землях ундівці не отримали жодно-
го мандату. Двох послів до сейму в спілці з
УНДО провів холмсько-волинський Сельсоюз.
41 посол і всі сенатори були кандидатами
від українських партій, опозиційних до Поль-
ської держави, п’ять українців було обрано за
списком Безпартійного блоку співпраці з уря-
дом. Більшість послів і сенаторів належала до
самостійницького табору. Таким чином, не-
зважаючи на відсутність порозуміння між ук-
раїнськими політичними силами, українці от-
римали значну кількість мандатів у сеймі.
Один із провідних діячів УНДО І. Кедрин-
Рудницький відзначав, що “поляки були зди-
вовані і прикро заскочені, що так багато ук-
раїнців отримали посольські і сенаторські
мандати — при всіх тих перешкодах і фальшу-
ваннях, що їх робили польська поліція і поль-
ські виборчі комісії”8.
Після завершення виборчої кампанії
1928 р. близько половини членів ЦК і майже
вся президія УНДО одержали посольські і се-
наторські мандати. Як і напередодні виборів,
Д. Левицький виступив з ініціативою утво-
рення спільного українського клубу. З такою
пропозицією ЦК УНДО звернулося до УСРП,
запропонувавши три варіанти співпраці: 1. Ут-
ворення одного спільного клубу; 2. Спілка
двох клубів із збереженням внутрішньої авто-
номії; 3. Порозуміння при виборах президії
сейму та сенату і парламентських комісій. Ос-
тання пропозиція ситуативного характеру
була схвалена керівниками УСРП9.
Не знайшовши в черговий раз порозуміння
з українськими політичними силами, УНДО
утворило спільний українсько-білоруський
клуб, до якого увійшли 25 українських послів
зі списку № 18, один посол (Зубрицький) зі
списку № 22 і 4 білоруси — разом 30 послів.
Президія Українського клубу була одночасно
президією Українсько-білоруського клубу. Го-
ловою став Дмитро Левицький, заступника-
ми — Володимир Целевич і Сергій Хруцький,
секретарем — Іван Блажкевич10. Проте 7 лис-
топада 1928 р. білоруси покинули лави ук-
раїнсько-білоруського клубу11.
9 березня 1928 р. Д. Левицький виголосив
у сеймі програмну декларацію Українського
клубу. У ній він зазначив, що, незважаючи на
те, що боротьба за самостійну українську дер-
жаву завершилася поразкою, “найвищим,
святим і непорушним ідеалом нашим є неза-
260
Краєзнавство 3–4 2009
лежна, соборна Українська національна дер-
жава на всіх українських землях. Тому всі
міжнародні акти, якими споконвічні ук-
раїнські землі: Східну Галичину разом з Лем-
ківщиною, Холмщину, Волинь, Підляшшя і
Полісся передано Польщі, а саме: трактат ук-
ладений в Ризі 18 березня 1921 р. і рішення
Ради послів у Парижі 14 березня 1923 р. як
акти, які насилують право українського наро-
ду на самовизначення, уважаємо де-юре не-
правосильними. А вступаючи до польських
Законодавчих палат, будемо і цим шляхом
йти до здійснення найвищого права українсь-
кої нації”12. Заява була розкритикована низ-
кою політичних сил, зокрема Сельробом-ліви-
цею, які звинувачували УНДО в прислужниц-
тві польському табору. Однак у своїй промові
30 травня 1928 р. голова УНДО Д. Левицький
спростував закиди, відзначивши неминучість
об’єднання українських земель в одній дер-
жаві: “Розвиток подій у колишній Російській
імперії від весни 1917 р. незаперечно свід-
чить, що мусить прийти до відірвання ук-
раїнських земель від усякої державної
спільності з російським землями і що мусить
прийти до виникнення незалежної українсь-
кої держави. А логіка історії каже, що ніколи
30-ти мільйонна материнська держава не зре-
четься 6-ти мільйонів своїх земляків, відділе-
них вузенькою річкою від материнського ко-
реня... Партія, яку я репрезентую, веде бо-
ротьбу за цю мету легальними засобами”13.
Українські політичні сили, представлені у
сеймі, були солідарні в одному питанні — не-
обхідності створення української держави в її
етнічних кордонах, проте шляхи вирішення
цієї проблеми були різними. Так, разом із бі-
лорусами, українці бойкотували урочисте за-
сідання сейму 10 листопада 1928 р., що при-
свячувалося десятиліттю відновлення Польсь-
кої держави. 9 листопада 1928 р. вони
надіслали маршалові сейму листа, у якому за-
значали: “У зв’язку з урочистістю десятиліття
Польської держави українські і білоруські
посли і сенатори в польських Законодавчих
палатах заявляють, що гасло самовизначення
нації здобуло собі під час війни право грома-
дянства. Ми також з радістю вітали факт ви-
зволення польського народу як доказ, що ідея
самовизначення здійснена на практиці, однак
відроджена Польща не визнала принципових
прав самовизначення нації і приєднала части-
ну українського і білоруського народів, які та-
кож прагнули до своєї незалежності. Тому ми,
представники українського і білоруського на-
родів у Польських Законодавчих палатах, не
тільки не можемо брати участі в урочистості
десятиріччя існування польської держави...,
але при цій нагоді вважаємо необхідним під-
креслити, що незламно стоїмо на позиції пра-
ва самовизначення української і білоруської
націй на всіх етнографічних землях”14.
Перебуваючи в меншості, розрізнені ук-
раїнські політичні сили не могли істотно
впливати на політичне життя у країні. У
зв’язку із такою критичною ситуацією, висту-
паючи у сеймі, Д. Левицький відзначив: “Ка-
жуть нам, що ми вміємо тільки критикувати,
але не висуваємо позитивної програми. Це не
відповідає дійсності. Передусім ми ведемо ук-
раїнську політику, але при цьому в ставленні
до польської держави не оперуємо виключно
негативами. Позитивні наші домагання міс-
тяться в цілій низці докладно і сумлінно опра-
цьованих внесень і законопроектів у культур-
ній і господарській галузях. Ці внесення не
мають характеру замаху, змови чи “ірреден-
ти” і не мають навіть взагал нічого спільного з
політикою”15. Заява голови УНДО була роз-
критикована Левом Бачинським, який заува-
жив: “Характерно, що навіть славне своєю
“антидержавністю” УНДО знизило тон в тепе-
рішніх дебатах... Ще один крок — і пан Дмит-
ро Левицький готовий задовольнитися куль-
турною автономією в межах польської дер-
жави”.
Наступ польських сил в культурно-освіт-
ній сфері змушував УНДО, як найбільш впли-
вову парламентську силу, шукати виходу із
складного становища. Д. Левицький продов-
жував пропагувати ідею об’єднання українсь-
ких партій.
27–28 листопада 1929 р. відбулася ук-
раїнсько-білорусько-литовська конференція,
в якій взяли участь такі політичні партії, як
УНДО, УСРП, УСДП, УСС, білоруські христи-
янська демократія, Селянський союз та Пра-
вославне об’єднання і Литовський національ-
ний комітет. УНДО представляли 13 послів і
сенаторів, зокрема вся президія Українського
клубу на чолі із Д. Левицьким. Мета конфе-
ренції — вироблення спільної тактики на пар-
ламентській арені та за її межами. Спільна ро-
бота завершилась створенням Комітету поро-
зуміння, який, однак, не відіграв помітної
ролі.
Однією із проблем, що постала на заваді по-
розуміння між українськими політичними си-
261
лами, стало ставлення до СРСР. Так, позицію
УНДО у сеймі висловив Д. Левицький, який
відзначив, що, “будучи партією національною
і демократичною, ми є ворогами комуністич-
ного інтернаціоналізму і більшовицької дик-
татури, проти якої повстає відвічне замилу-
вання українського народу до демократичної
волі”. Голова УНДО заявив про невідворот-
ність проголошення незалежної української
держави: “Чи вигідно це для Польщі, чи не
вигідно, незалежна українська держава по-
стане, і розпадеться неподільна російська дер-
жава. Сучасний державний устрій Союзу Ра-
дянських Республік є останнім етапом до пов-
ного відривання України від Росії...”. Разом з
тим Д. Левицький підкреслив: “Ми є найза-
пеклішими противниками всякої інтервенцій-
ної політики, яка б штучним способом мала
прискорити українську незалежність над
Дніпром”16. Після цієї промови голова Раднар-
кому УРСР В. Чубар в офіційному виступі
звинуватив Д. Левицького у співпраці з між-
народним капіталом, який прагне до знищен-
ня Радянського Союзу.
Проте випади радянської влади на УНДО
не тільки не послабили критики більшовизму,
а й набрали більш гостріших форм. Так, Ук-
раїнська парламентська репрезентація 14 лис-
топада 1929 р. оприлюднила маніфест, у яко-
му зазначалося: “Комуністична диктатура на
Великій Україні провела в осені ц. р. черго-
вий, цим разом дуже нагальний і масовий на-
ступ на представників української інтеліген-
ції, зокрема на визначних діячів української
науки й літератури, на українську молодь се-
редніх і вищих шкіл, на діяльність представ-
ників українського селянства і робітництва.
Завдання цього наступу є ламання всього на-
ціонального українського руху та дискредиту-
вання його при допомозі політичних монстр-
процесів і накінець відстрашення від нього
населення при допомозі кривавих екзикуцій
над його провідними діячами. Словом — на
всій території Великої України котиться гріз-
на хвиля червоного терору, жертвою якого па-
дуть найкращі сини нашого народу”.
У січні 1929 р. Клуб ББСУ представив про-
ект змін Конституції, які передбачали обме-
ження прав парламенту і зміцнення прези-
дентської влади. Українські політичні сили не
приділяли цій проблемі надто великої ваги,
оскільки, за словами Д. Левицького, “най-
більш істотні, ліберальні положення діючої
конституції досі практично не застосовували-
ся до українців або явно применшувалися”.
Він підкреслив, що “це, однак, не означає, що
боротьбу на зміну устрою ми вважаємо внут-
рішньою справою польського суспільства...
Як демократична партія і згідно з демокра-
тичним характером цілого українського сус-
пільства ми виступаємо проти також практич-
них поглядів, оскільки парламентська трибу-
на є останнім легальним засобом, яким ми
володіємо в боротьбі за наші слушні права в
польській державі”.
Крім внутріполітичної боротьби з польсь-
ким режимом, Д. Левицький активно вико-
ристовував зовнішньополітичні методи бо-
ротьби з владою. Так, виступаючи на Конгресі
національних меншин 28 серпня 1928 р., го-
лова УНДО підкреслив, що український народ
не є меншиною в жодній з держав, де він
живе, а творить абсолютну більшість на засе-
леній ним території. Він відзначив, що “ук-
раїнський народ не погоджується з фактом
включення його до чужих державних органі-
зацій”. В своїх інтерв’ю іноземним часописам
Д. Левицький зазначив, що українці не мо-
жуть бути лояльними до польської держави,
оскільки “прагнуть до власної держави”17, що,
цілком закономірно, викликало шкал крити-
ки на його адресу зі сторони польських ЗМІ.
Опозиційна діяльність Д. Левицького не
залишилася не поміченою також польською
владою. У ніч із 9 на 10 вересня 1930 р. поліція
заарештувала групу колишніх послів-україн-
ців, серед яких слід виділити О. Вислоцького,
О. Когута, І. Лещинського, Д. Паліїва, В. Це-
левича. Наприкінці жовтня — на початку
листопада 1930 р. ув’язнено Д. Левицького та
чотирьох його заступників, групу колишніх
послів і сенаторів та інших провідних діячів.
Отже, напередодні нових виборів український
блок фактично опинився без політичного про-
воду.
Таким чином, після завершення виборчої
кампанії 1928 р. Українське національно-де-
мократичне об’єднання, очолюване Д. Ле-
вицьким, здобуло переконливу перемогу на
виборах. Голова УНДО доклав чимало зусиль
задля консолідації українських політичних
сил, що були представлені в парламенті, що,
однак, не принесло бажаних результатів.
Значно більших успіхів досягнуто при
створенні блоку непольських народів у
парламенті.
262
Краєзнавство 3–4 2009
Джерела та література
1 Діло. — 1927. — 25 листопада; Зайцев
О. Ю. Представники українських політич-
них партій Західної України в парламенті
Польщі (1922–1939) // Український істо-
ричний журнал. — 1993. — № 1. — С. 74.
2 ЦДІАУ у Львові. — Ф. 344. — Оп. 1. —
Спр. 32. — Арк. 94.
3 Діло. — 1928. — 17 січня.
4 Діло. — 1928. — 21 січня.
5 Там само; Діло. — 1928. — 2 лютого; Сво-
бода. — 1928. — 5 лютого.
6 Діло. — 1928 — 2 лютого.
7 Соляр І. Я. УНДО: перший період діяль-
ності (1925–1928). — Л., 1995. — С. 62.
8 Кедрин І. Життя — події — люди: споми-
ни і коментарі. — Нью-Йорк, 1974. — С.
167.
9 Діло. — 1928. — 15 квітня.
10 Зайцев О. Ю. Представники українських
політичних партій Західної України в пар-
ламенті Польщі (1922 — 1939) // Ук-
раїнський історичний журнал. — 1993. —
№ 1. — С. 75.
11 Соляр І. Я. УНДО: перший період діяль-
ності (1925–1928). — Л., 1995. — С. 63.
12 Діло. — 1928. — 31 березня.
13 Кугутяк М. Історія української націонал-
демократії (1918–1939). Т. 1. — Київ-Іва-
но-Франківськ: Плай, 2002. — С. 403.
14 Sprawy narodowosciowy. — 1928. — № 5.
15 Діло. — 1929. — 11 грудня.
16 Діло. — 1928. — 2 червня.
17 ЦДІАУ. — Ф. 205. — Оп. 1. — Спр. 840. —
Арк. 5–6.
Богдан Лаврук
Парламентская деятельность Дмитрия Левицкого (1928–1930)
Проанализирована деятельность председателя УНДО Дмитрия Левицкого в период изби-
рательной кампании 1928 г., его деятельность в польском сейме в 1928–1930-х гг.
Ключевые слова: Дмитрий Левицкий, УНДО, избирательная кампания.
Bohdan Lavruk
Parliamentary Activities of Dmytro Levytskyy (1928–1930)
The activities of the head of the Ukrainian National-Democratic Union (UNDO) Dmytro
Levytskyy during the period of the 1928 electoral campaign, and his work in the Polish Sejm in 1928–
1930 are analyzed.
Key words: Dmytro Levytskyy, UNDO, electoral campaign.
|